Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 0417/12398/2012 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; страхування, з них; позики, кредиту, банківського вкладу, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 09.04.2019. Забезпечено надання загального доступу: 09.04.2019.
Дата набрання законної сили: 13.03.2019
Номер судового провадження: 14-553цс18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		П О С Т А Н О В А
		 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		13 березня 2019 року
		м. Київ
		Справа № 0417/12398/2012
		Провадження № 14-553цс18
		 
		ВеликаПалата Верховного Суду у складі:
		головуючого Князєва В. С.,
		судді-доповідача Ткачука О.С., 
		суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.
		розглянула у порядку письмового провадження справу за позовом публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» до публічного акціонерного товариства «Акцент-банк», ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет застави за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 03 вересня 2015 року, ухвалене суддею Зосименко С.Г., та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 грудня 2016 року, ухвалене у складі колегії суддів Пономарь З.М., Баранніка О.П., Посунся Н.Є. 
		Історія справи
		Короткий зміст та підстави позовних вимог
		1.           У вересні 2012 року публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Приватбанк» (далі - ПАТ КБ «Приватбанк») звернулось до суду з позовною заявою до публічного акціонерного товариства «Акцент-банк» (далі - ПАТ «А-Банк»), ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет застави.
		2.           Позовну заяву мотивовано тим, що 31 березня 2008 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_3 було укладено кредитно-заставний договір № SUK0AK00070026, згідно з яким останній отримав кредит у сумі
		55 908,00 грн зі сплатою 15,96 % річних за користування кредитними коштами та кінцевим терміном повернення 30 березня 2015 року.Кредит надавався на придбання відповідачем автомобіля FORD моделі Fiesta 1.3, 2007 року випуску, тип ТЗ легковий комбі-В, номер кузова НОМЕР_1, номерний знак НОМЕР_2. 
		3.           На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором у заставу банку було передано вищевказаний автомобіль.Крім того, зобов'язання за вказаним договором були забезпечені порукою у розмірі 10 000,00 грн відповідно до договору поруки, укладеного з ПАТ «А-Банк» 20 жовтня 2010 року № 167. 
		4.           ОСОБА_3 зобов'язань за кредитним договором належним чином не виконав, у зв'язку із чим станом на 13 липня 2012 року у нього виникла заборгованість у розмірі 90 963,40 грн, яка складається з 47 783,79 грн заборгованості за кредитом, 25 914,50 грн заборгованості за процентами за користування кредитом, 1 633,28 грн заборгованості за комісією за користування кредитом, 11 062,14 грн пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, 250,00 грн штрафу (фіксована частина), 4 319,69 грн штрафу (процентна складова).
		5.           У зв'язку з наведеним позивач просив у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 31 березня 2008 року № SUK0AK00070026 у сумі 90 963,40 грн витребувати у відповідача ОСОБА_3 та передати в заставу шляхом вилучення ПАТ КБ «Приватбанк» предмета застави - автомобіля FORD моделі Fiesta 1.3, 2007 року випуску, тип ТЗ легковий комбі-В, номер кузова НОМЕР_1, номерний знак НОМЕР_2, що належить на праві власності ОСОБА_3, комплект ключів, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу; звернути стягнення на цей предмет застави шляхом продажу вказаного автомобіля ПАТ КБ «Приватбанк» з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, зі зняттям вказаного автомобіля з обліку в органах ДАІ України, а також наданням ПАТ КБ «Приватбанк» усіх повноважень, необхідних для здійснення продажу; стягнути з відповідачів солідарно на користь ПАТ КБ «Приватбанк» 10 000,00 грн.
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		6.           Рішенням Індустріального районного суду від 03 вересня 2015 року у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет застави відмовлено. Провадження у частині позовних вимог ПАТ КБ «Приватбанк» до ПАТ «А-Банк» про стягнення заборгованості закрито.
		7.           Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не надав доказів повідомлення ОСОБА_3 про намір звернути стягнення на заставне майно та надіслання боржнику вимоги щодо погашення кредитної заборгованості, внесення даних про реєстрацію в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, даних про письмове повідомлення всіх обтяжувачів та боржника про порушення забезпеченого обтяженням зобов'язання з викладенням про це повної інформації, що передбачено ст. 27 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», не підтвердив. 
		8.           Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 грудня 2016 року рішення Індустріального районного суду від 03 вересня 2015 року змінено в частині правового обґрунтування відмови у позові.
		9.           Апеляційний суд вважав, що висновок суду першої інстанції не в повному обсязі відповідає вимогам закону та обставинам справи, та, враховуючи принцип диспозитивності, дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про звернення стягнення на предмет застави у зв'язку з їх необґрунтованістю. 
		Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог
		10.        ПАТ КБ «Приватбанк» у касаційній скарзі, поданій у січні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, просило скасувати рішення Індустріального районного суду від 03 вересня 2015 року та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 грудня 2016 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. 
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		11.        У касаційній скарзі ПАТ КБ «Приватбанк» зазначило, що суди не врахували тієї обставини, що банк неодноразово направляв відповідачу повідомлення про наявність простроченої заборгованості з вимогою її погасити. ПАТ КБ «Приватбанк» надало суду докази щодо наявності кредитної заборгованості, а відповідач не спростував їх. Вважало, що використання позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження не позбавляє права звернутися до суду. ПАТ КБ «Приватбанк» вказувало, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність обставин настання події дефолту, згідно з якими можливе звернення стягнення на предмет застави. Крім того, суди безпідставно закрили провадження у частині позовних вимог до ПАТ «А-Банк», оскільки відповідно до змісту спірних правовідносин та суб'єктного складу учасників цих правовідносин спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. 
		Щодо меж розгляду судом касаційної скарги
		12.        09 лютого 2017 рокуВищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ своєю ухвалою відкрив касаційне провадження у цій справі.
		13.     15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII), яким Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України) викладений у новій редакції.
		14.        Відповідно до п. 4 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		15.        07листопада 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду відповідно до ч. 6 ст. 403 ЦПК України передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		16.        Своє рішення суд мотивував тим, що позивач оскаржує рішення Індустріального районного суду від 03 вересня 2015 року та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 грудня 2016 рокуз підстав порушення правил суб'єктної юрисдикції.
		17.        22 листопада 2018 року Велика Палата Верховного Суду прийняла зазначену справу до провадження та призначила до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у письмовому провадженні).
		Позиція Верховного Суду
		18.        ВеликаПалата Верховного Суду, заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
		19.        Згідно з положеннями ч. 2 ст. 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		20.        Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
		21.        Відповідно до вимог ст. 15 ЦПК України, якою керувалися суди і яка була чинною на час ухвалення судових рішень, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ здійснюється в порядку іншого судочинства. Аналогічна норма міститься й у ст. 19 ЦПК України у чинній редакції.
		22.        Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б однією зі сторін є фізична особа, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
		23.        Водночас при визначенні юрисдикції суд має враховувати, що відповідачі у справі пов'язані солідарним обов'язком як боржники.
		24.        Відповідно до ч. 1 ст. 541 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.
		25.        Наслідки солідарного обов'язку боржників передбачені ст. 543 ЦК України, основним з яких є зазначений у ч. 1 цієї статті, а саме: у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.
		26.        Господарський процесуальний кодекс України (далі - ГПК України) у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій, установлював юрисдикцію господарських судів у вирішенні, зокрема, спорів, що виникають при виконанні господарських договорів, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин і віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів (п. 1 ч. 2 ст. 12 цього Кодексу).
		27.        ГПК України у редакції, що набрала чинності 15 грудня 2017 року, передбачає, що господарські суди розглядають справи у спорах, які виникають, зокрема, при виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці (п. 1 ч. 1 ст. 20 цього Кодексу).
		28.        Суди попередніх інстанцій встановили, що позов про звернення стягнення на предмет застави був поданий до позичальника, який, на думку заявника, допустив неналежне виконання зобов'язання за кредитним договором, а також до поручителя - юридичної особи. 
		29.        Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, закрив провадження у справі в частині позову до поручителя - юридичної особи, мотивувавши таке рішення тим, що вимога до цього відповідача не підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства відповідно до приписів ч. 1, 2 ст. 15, 16 ЦПК України, а також ст. 12 ГПК України у редакціях, чинних на час розгляду справи.
		30.        Так, ст. 16 ЦПК України не допускала об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом. Тобто цей припис унеможливлював розгляд в одному провадженні вимог, які за предметом належали до юрисдикції різних судів.
		31.        Разом із тим заявлена у цій справі позовна вимога про звернення стягнення на предмет застави з боржника та поручителя могла бути предметом окремого розгляду як у порядку цивільного, так і в порядку господарського судочинства, оскільки ст. 15 ЦПК України та ст. 12 ГПК України у редакціях, чинних на час розгляду справи судами, не встановлювали відповідної заборони.
		32.        Зі змісту ст. 15 ЦПК України (у редакції, яка діяла на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій) можна зробити висновок про можливість розгляду таких вимог саме у порядку цивільного судочинства.
		33.        Разом з тим, крім предметного критерію, для визначення юрисдикції має враховуватися також суб'єктний критерій.
		34.        ЦПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин та розгляду справи у суді першої інстанції) не містив обмежень щодо розгляду спорів з таким предметом залежно від суб'єктного складу учасників процесу.
		35.        Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
		36.        Всебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Всебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
		37.        Вирішення за правилами господарського судочинства такого спору в частині позовних вимог до поручителя, який є юридичною особою, а за правилами цивільного судочинства - в частині позовних вимог до боржника, який є фізичною особою, порушуватиме принцип повноти, всебічності й об'єктивності з'ясування обставин справи, оскільки дослідження того ж самого предмета, а також одних і тих самих підстав позову здійснюватиметься судами різних юрисдикцій, що не гарантує дотримання принципу правової визначеності.
		38.        З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованим висновок судів першої та апеляційної інстанцій про необхідність закриття провадження у справі у частині позовних вимог до поручителя, який є юридичною особою, а також вважає за необхідне відступити від правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постановах від 17 та 24 лютого 2016 року у справах № 6-1965цс15 та № 6-1009цс15, від 02 березня 2016 року у справі № 6-2307цс15, від 06 й 27 квітня 2016 року у справах № 6-77цс16 та № 6-2974цс15, від 18 травня 2016 року у справі № 6-2578цс15, від 06 липня 2016 року у справі № 6-1047цс16.
		39.        Позовні вимоги у цій справі до боржника і поручителя є однорідними та нерозривно пов'язаними з обов'язком належного виконання основного зобов'язання за кредитним договором. Тому ефективний судовий захист прав та інтересів позивача буде можливим за умови розгляду цього спору в межах однієї справи одним судом.
		40.        Позовні вимоги до кількох відповідачів, серед яких є хоча б одна фізична особа, заявлені до 15 грудня 2017 року, мають розглядатися в одному провадженні, якщо такі вимоги однорідні, нерозривно пов'язані між собою та від вирішення однієї з них залежить вирішення інших вимог.
		41.        Саме з цього виходила Велика Палата Верховного Суду, відступаючи від правового висновку щодо застосування вищезазначених норм процесуального права у подібних правовідносинах (постанови від 13 березня 2018 року у справі № 415/2542/15-ц (провадження № 14-40цс18), від 17 квітня 2018 року у справі № 545/1014/15-ц (провадження № 14-54цс18), від 27 червня 2018 року № 534/1898/14-ц (провадження № 14-215цс18), від 07 листопада 2018 року № 755/13532/15-ц (провадження № 14-319цс18)).
		42.        ВеликаПалата Верховного Суду вважає, що цей спір, ініційований у суді та розглянутий судом першої інстанції на підставі процесуальних норм, які діяли до 15 грудня 2017 року, підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, тому помилковим є висновок судів про закриття провадження у справі в частині позовних вимог до поручителя, який є юридичною особою.
		43.        Таким чином, закриваючи провадження у справі в частині позовних вимог банку до поручителя - ПАТ «А-Банк», суди дійшли помилкового висновку, що цей спір віднесено до компетенції господарських судів.
		44.        Разом з тим Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій у частині вирішення спору по суті позовних вимог до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет застави з огляду на наступне.
		45.        Суди встановили, що 31 березня 2008 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_3 укладено кредитно-заставний договір № SUK0AK00070026, за умовами якого останній отримав споживчий кредит у сумі 55 908 грн зі сплатою 15,96 % річних за користування кредитними коштами та кінцевим терміном повернення до 30 березня 2015 року. У пункті 17.1.3. договору зазначено, що кредитні кошти були надані на наступні цілі: 50 960,00 грн - на придбання автомобіля, 3 894, 80 грн - для сплати перших страхових платежів за договором страхування на перший рік дії кредиту, 34,00 грн за сплату коштів за реєстрацію предмета застави в Державному реєстрі застав рухомого майна, а також 1019,20 грн - для сплати винагороди банку за надання фінансового інструменту. За п. 2.2,17.8 кредитного договору для забезпечення повного і своєчасного виконання зобов'язань за договором ОСОБА_3 надав у заставу банку автомобіль FORD моделі Fiesta1.3, номерний знак НОМЕР_2. За п. 4.4.,17.8 договору погашення заборгованості здійснюється шляхом сплати щомісячних платежів, до яких входять платежі за винагородою (у випадку її наявності), проценти та кредитом (а.с. 9-13, т. 1). У додатку 1 до кредитно-заставного договору передбачено графік погашення кредиту та відповідні розміри щомісячних платежів (а.с.14, т. 1).
		46.        Зобов'язання за цим договором забезпечено також договором поруки від 20 жовтня 2010 року №167, укладеним між ПАТ КБ «Приватбанк» та ПАТ «А-Банк», з обмеженням розміру відповідальності останнього сумою 10 000 грн (а.с.7, т. 1).
		47.        За розрахунком банку (а.с.5, 6, т. 1) за вказаним кредитно-заставним договором, за ОСОБА_3 обліковується заборгованість, яка на 13 липня 2012 року становила 90 963,40 грн та складалась із 47 783,79 грн заборгованості за кредитом, 25 914,50 грн заборгованості за відсотками за користування кредитом, 1 633,28 грн заборгованості з комісії за користування кредитом, 11 062,14 грн пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором, 250 грн штрафу (фіксована частина), 4 319,69 грн штрафу (процентна складова).
		48.        Згідно з актом від 31 березня 2008 року ОСОБА_3 передав ПАТ КБ «Приватбанк»у заставу в рахунок заборгованості за кредитним договором транспортний засіб - автомобіль FORD моделі Fiesta 1,3, номерний знак НОМЕР_2. Заборгованість ОСОБА_3 перед банком на час передачі автомобіля у заставу визначена у сумі 55 908,00 грн (а.с.147, т. 1).
		49.        Відповідно до ст. 589 ЦК України та ст. 20 Закону України від 02 жовтня 1992 року № 2654-ХІІ «Про заставу» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави  в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.
		50.        Відповідно до п. 17.1.5 кредитного договору кінцевим терміном погашення кредиту є 30 березня 2015 року.
		51.        Поняття «подія дефолту» визначено у п. 12.1 кредитного договору, під яким, зокрема, слід розуміти затримання сплати позичальником частини наданого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць; перевищення заборгованості більш як на 10% суми наданого кредиту; несплату позичальником більше однієї виплати, яка перевищує 5% суми наданого кредиту; відмову позичальника в оформленні (переоформленні) будь-якого з договорів страхування відповідно до вимог ст. 3.4.3 договору тощо.
		52.        Суди правомірно зазначили, що позовна заява банку взагалі не містить конкретних обставин, які б указували на настання конкретної, передбаченої кредитно-заставним договором події дефолту, яка була б підставою для звернення стягнення на предмет застави. Крім того, з наданого банком розрахунку заборгованості та з виписки з рахунку вбачається, що ОСОБА_3 фактично щомісячно сплачував платежі на погашення заборгованості.
		53.        Разом із цим суди, відмовляючи у задоволенні позову в частині вимог до ОСОБА_3, вірно керувались тим, що для звернення стягнення на предмет застави необхідно письмово повідомити боржника та зареєструвати в Реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження. ПАТ КБ «Приватбанк» не надано належних доказів повідомлення ОСОБА_3 про намір звернути стягнення на заставне майно та вимогу щодо погашення кредитної заборгованості.
		54.        Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позову ПАТ КБ «Приватбанк» у частині вимог до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет застави. 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		55.        Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
		56.        Відповідно до ч. 6 ст. 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
		57.        Ураховуючи викладене вище, ВеликаПалата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга в частині вимог про юрисдикцію є обґрунтованою. А тому рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 03 вересня 2015 року і рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 грудня 2016 року необхідно скасувати в частині закриття провадження щодо позовних вимог доПАТ «А-Банк», а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
		58.        В іншій частині рішення належить залишити без змін, оскільки воно ухвалено з дотриманням закону.
		Щодо судових витрат
		59.        З огляду на висновок стосовно суті касаційної скарги судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, підлягають розподілу за результатами розгляду спору.
		Керуючись ч. 1 ст. 400, ч. 3 ст. 406, п. 2 ч. 1 ст. 409, ч. 6 ст. 411, ст. 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
		ПОСТАНОВИЛА:
		1. Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково. 
		2. Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 03 вересня 2015 року та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 грудня 2016 року в частині закриття провадження щодо позовних вимог до публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк» скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
		3. У решті рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.
		Постанова ВеликоїПалати Верховного Суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя-доповідач О.С. Ткачук
		Судді:                                    Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко
		С.В. Бакуліна  Н.П. Лященко
		В.В. Британчук  О.Б. Прокопенко
		Д.А. Гудима  Л.І. Рогач
		В.І. Данішевська  І.В. Саприкіна
		О.Р. Кібенко О.М. Ситнік
		В.С. Князєв  В.Ю. Уркевич
		                                                        О.Г.Яновська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...