Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 816/2353/17 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу забезпечення функціонування органів прокуратури, адвокатури, нотаріату та юстиції (крім категорій 107000000), зокрема у сфері; адвокатури.
Надіслано судом: 09.04.2019. Зареєстровано: 10.04.2019. Забезпечено надання загального доступу: 11.04.2019.
Дата набрання законної сили: 08.04.2019
Номер судового провадження: А/855/3335/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		  ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 816/2353/17                                                                     Суддя (судді) першої інстанції: Шевченко Н.М.
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		  08 квітня 2019 року                                                                                            м. Київ
		          
		Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
		головуючого - судді Федотова І.В.,
		суддів: Ганечко О.М. та Сорочка Є.О.,
		розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 січня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Недержавної некомерційної професійної організації "Національна асоціація адвокатів України" в особі Ради адвокатів України про скасування рішення, -
		 
		ВСТАНОВИЛА:
		ОСОБА_2 (далі - позивач, ОСОБА_2.) звернувся до суду з позовом до Недержавної некомерційної професійної організації «Національна асоціація адвокатів України» в особі Ради адвокатів України, у якому просить скасувати рішення Ради адвокатів України № 203 від 23.09.2017. 
		Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 січня 2019 року у задоволенні позову було відмовлено. 
		Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм матеріального та процесуального права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 січня 2019 року та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. В обґрунтування вимог апеляційної скарги стверджує про протиправність оскаржуваного рішення, посилаючись на те, що у Ради адвокатів України відсутнє право запроваджувати обов'язкову плату за подачу скарг на дії (бездіяльність) адвокатів, оскільки таке право не передбачено Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». 
		Сторони у судове засідання не з'явились, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином.
		Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
		Відповідно до ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
		З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
		Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
		Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.          
		Як свідчать обставини справи, 23.09.2017 Радою адвокатів України прийнято рішення № 203 «Про встановлення плати за організаційно-технічне забезпечення розгляду заяв (скарг) до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури регіону та Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури (у редакції рішення Ради адвокатів України № 257 від 16.11.2017). 
		Вищевказаним рішенням встановлено та затверджено плату за організаційно-технічне забезпечення розгляду заяв (скарг) щодо поведінки адвоката, яка може бути підставою для дисциплінарної відповідальності, скарг на рішення дисциплінарних палат кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури, а також скарг на дії чи бездіяльність кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури, у розмірі одного прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на день подання заяви (скарги).
		28.11.2017 позивач звернувся до Національної асоціації адвокатів України із запитом, у якому просив надати копію рішення, яким введено плату за подання скарг на дії (бездіяльність) адвокатів. 
		У відповідь на запит позивача, Національна асоціація адвокатів України направила лист № 1208/02-17 від 14.12.2017, до якого було додано рішення Ради адвокатів України №257 від 16.11.2017 «Про затвердження у новій редакції рішення Ради адвокатів України №203 від 23.09.2017». 
		Вважаючи, вказане рішення Ради адвокатів України протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з даним позовом до суду.
		Відмовляючи у задоволенні позовний вимог суд першої інстанції виходив з наступних мотивів, з якими погоджується і колегія суддів. 
		Відповідно до ст. 2 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатура України - це недержавний самоврядний інститут, що забезпечує здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги на професійній основі, а також самостійно вирішує питання організації і діяльності адвокатури в порядку, встановленому цим Законом. Адвокатуру України складають всі адвокати України, які мають право здійснювати адвокатську діяльність. З метою забезпечення належного здійснення адвокатської діяльності, дотримання гарантій адвокатської діяльності, захисту професійних прав адвокатів, забезпечення високого професійного рівня адвокатів та вирішення питань дисциплінарної відповідальності адвокатів в Україні діє адвокатське самоврядування.
		Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 33 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» дисциплінарне провадження - це процедура розгляду письмової скарги, яка містить відомості про наявність у діях адвоката ознак дисциплінарного проступку. Дисциплінарне провадження стосовно адвоката здійснюється кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури за адресою робочого місця адвоката, зазначеною в Єдиному реєстрі адвокатів України.
		Згідно з ст. 36 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» право на звернення до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури із заявою (скаргою) щодо поведінки адвоката, яка може бути підставою для дисциплінарної відповідальності, має кожен, кому відомі факти такої поведінки. Не допускається зловживання правом на звернення до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, у тому числі ініціювання питання про дисциплінарну відповідальність адвоката без достатніх підстав, і використання зазначеного права як засобу тиску на адвоката у зв'язку із здійсненням ним адвокатської діяльності. Дисциплінарну справу стосовно адвоката не може бути порушено за заявою (скаргою), що не містить відомостей про наявність ознак дисциплінарного проступку адвоката, а також за анонімною заявою (скаргою).
		Частиною 4 статті 55 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено повноваження Ради адвокатів України, яка, зокрема, визначає розмір відрахувань кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури на забезпечення діяльності Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури. 
		Згідно з ч. 1 ст. 58 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» утримання органів адвокатського самоврядування може здійснюватися за рахунок: 1) плати за складання кваліфікаційного іспиту; 2) щорічних внесків адвокатів на забезпечення реалізації адвокатського самоврядування; 3) відрахувань кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури на забезпечення діяльності Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури; 4) добровільних внесків адвокатів, адвокатських бюро, адвокатських об'єднань; 5) добровільних внесків фізичних і юридичних осіб; 6) інших не заборонених законом джерел.
		Отже, враховуючи приписи Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що даним законом передбачено право на запровадження та формування певних внесків (плати) на утримання органів адвокатського самоврядування для їх належного та самодостатнього існування, за умови легальності джерел походження таких внесків, що спростовує доводи апелянта в цій частині.
		В той же час, пунктом 2 спірного рішення передбачено, що від плати, вказаної в п 1. цього рішення, звільняються: (а) заявники (скаржники), які мають відповідні пільги щодо звільнення від оплати судового збору та визначені Законом України «Про судовий збір»; (б) органи адвокатського самоврядування, їх робочі органи (комітети, центри, комісії та ін.); (в) суди, що звертаються з заявами (скаргами) щодо поведінки адвоката, яка може бути підставою для дисциплінарної відповідальності в рамках, наданих їм повноважень процесуальним законодавством України, (г) особи, які перебувають у місцях позбавлення, обмеження волі, місцях тимчасового тримання або під вартою, якщо заява (скарга) подана через установу, в якій перебуває скаржник.
		Крім того, п. 4 оскаржуваного рішення визначено, що заявник (скаржник) має право на відшкодування витрат, понесених за організаційно-технічне забезпечення розгляду його заяви (скарги), у разі притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності за рахунок адвоката, стосовно якого прийнято відповідне рішення; у свою чергу у разі задоволення ВКДКА скарги адвоката на рішення КДКА, адвокат має право на відшкодування понесених витрат за організаційно-технічне забезпечення розгляду та підготовку скарги за рахунок заявника (скаржника), який звернувся із заявою (скаргою) до КДКА.
		Таким чином, як вірно зазначено судом першої інстанції, оскаржуваним рішенням фактично введено справляння плати за розгляд заяв (скарг) та передбачено право скаржника на відшкодування витрат, понесених за організаційно-технічне забезпечення розгляду його заяви (скарги), у разі притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності за рахунок адвоката, стосовно якого прийнято відповідне рішення, що у свою чергу гарантує повернення скаржнику сплаченої суми за подання скарги за умови, якщо вона була обґрунтованою та викладені у ній обставини знайшли свого підтвердження.
		Поряд з цим, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на наступне.
		Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
		За приписами частини першої статті 5 КАС  кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень. 
		У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд в рішенні від 01.12.2004 №18-рп/2004 зазначив: «поняття «охоронюваний законом інтерес», який вживається в ряді законів, у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
		Поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» має один і той же зміст».
		Таким чином, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
		Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини для того, щоби мати можливість звернутися за захистом до суду особа має довести, що вона є жертвою порушення прав. Щоби претендувати на статус жертви такого порушення, оспорюваний захід має безпосередньо зашкодити особі (рішення «Аксу проти Туреччини» [Aksu v. Turkey] пункт 50; «Берден» [Burden v. the United Kingdom] пункт 33; «Тенасе проти Молдови» [Tгnase v. Moldova]).
		Отже, наведені вище положення не дозволяють скаржитися щодо певних обставин абстрактно, без реального порушення прав, свобод чи інтересів позивача у спірних правовідносинах, тільки тому, що заявник вважає, що начебто певні обставини впливають на його правове становище. Предмет оскарження за правилами адміністративного судочинства повинен мати юридичне значення, тобто впливати на коло прав, свобод, законних інтересів чи обов'язків, а також встановлені законом умови їх реалізації.
		Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 15 грудня 2015 року у справі №800/206/15.
		Разом з тим, колегія суддів зазначає, що позивач не навів жодних доказів щодо існування реального негативного впливу безпосередньо на його права, свободи чи інтереси, та що в нього виникло право на звернення до суду за їх захистом.
		Крім того, слід зазначити, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
		Враховуючи вищезазначене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення адміністративного позову.
		Отже, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що вони не спростовують висновків суду першої інстанції, яким повно встановлено обставини справи та правильно застосовано норми матеріального і процесуального права.
		На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для його зміни або скасування.
		Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, 
		ПОСТАНОВИЛА:
		 
		Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 січня 2019 року - без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України.
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		Головуючий суддя:          
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		Судді:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...