Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 569/7589/17 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Окреме провадження; Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 11.04.2019. Забезпечено надання загального доступу: 11.04.2019.
Дата набрання законної сили: 27.03.2019
Номер судового провадження: 14-560цс18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		 
		27 березня 2019 року
		м. Київ
		 
		Справа № 569/7589/17
		Провадження № 14-560цс18
		 
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		судді-доповідача Ситнік О. М.,
		 
		суддів: Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
		 
		учасники справи:
		заявник - ОСОБА_3,
		заінтересовані особи: Рівненське об'єднане управління Пенсійного фонду України у Рівненській області (далі - Рівненське ОУ ПФУ у Рівненській області, ПФУ відповідно) та Департамент соціального захисту населення Рівненської обласної державної адміністрації,
		 
		розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Апеляційного суду Рівненської області від 08 серпня 2018 року у складі колегії суддів Боймиструка С. В., Хилевича С. В., Шимкова С. С.
		 
		у справі за заявою ОСОБА_3, заінтересовані особи: Рівненське ОУ ПФУ у Рівненській області та Департамент соціального захисту населення Рівненської обласної державної адміністрації, про встановлення факту, що має юридичне значення, та
		 
		УСТАНОВИЛА:
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У травні 2017 року ОСОБА_3 звернулася до суду із заявою, у якій зазначила, що вона народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 у с. Лютинськ Дубровицького району Рівненської області і постійно проживала на території цього села, яке згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України (далі - КМУ) від 22 серпня 1990 року № 378-р включено до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, і постановою КМУ від 23 липня 1991 року № 106 віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.
		 
		З 01 вересня 1983 року до 17 липня 1985 року ОСОБА_3 навчалася у Березнівському професійно-технічному училищі № 4 та проживала у гуртожитку за місцем навчання у м. Березне. З 18 липня 1985 року вона працювала швеєю-мотористкою Рівненської швейної фабрики. У період з 14 серпня 1988 року до 13 жовтня 1997 року безперервно перебувала у відпусках по догляду за дітьми.
		 
		Згідно з довідкою Лютинської сільської ради Дубровицького району Рівненської області (далі - Лютинська сільрада) від 13 квітня 2017 року № 353/02-23 ОСОБА_3 зареєстрована та постійно проживала у с.Лютинськ Дубровицькогорайону Рівненської області з 03 лютого 1986 року до 29 червня 1990 року та з 28 листопада 1992 року до 05 листопада 1994 року.
		 
		Зазначала, що увесь час, коли перебувала у відпустках, пов'язаних з вагітністю, пологами та по догляду за дитиною, вона фактично проживала у с. Лютинськ Дубровицького району Рівненської області, у тому числі в період з 29 червня 1990 року до 28 листопада 1992 року, який не вказаний у довідці Лютинської сільради. 
		 
		Відсутність указаного періоду у довідці стала підставою для відмови Рівненським ОУ ПФУ Рівненської області у призначенні їй пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII «Про статус ісоціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 796-XII), оскільки немає підтверджувальнихдокументів про її проживання в зоні добровільного гарантованого відселення не менше трьох років станом на 01 січня 1993 року.
		 
		ОСОБА_3 просила встановити факт її проживання у період з 29 червня 1990 року до 28 листопада 1992 року у с. Лютинськ Дубровицького району Рівненької області на території зони гарантованого добровільного відселення, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи.
		 
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		 
		Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 20 квітня 2018 року заяву ОСОБА_3 задоволено. Встановлено факт її проживання у період з 29 червня 1990 року до 28 листопада 1992 року у с. Лютинськ Дубровицького району Рівненської області на території зони гарантованого добровільного відселення, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи.
		 
		Постановою Апеляційного суду Рівненської області від 08 серпня 2018 року апеляційну скаргу Рівненського ОУ ПФУ Рівненської області задоволено частково. Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 20 квітня 2018 року скасовано, провадження у справі закрито на підставі частини першої статі 377 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
		 
		Суд апеляційної інстанції керувався тим, що між ОСОБА_3 та Рівненським ОУ ПФУ Рівненської області як суб'єктом владних повноважень існує спір про право на отримання пенсії, який має розглядатися в позовному провадженні за правилами адміністративного судочинства, а тому провадження у справі підлягає закриттю.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		 
		У серпні 2018 року ОСОБА_3 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
		 
		Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		 
		Касаційну скаргу мотивовано тим, що апеляційний суд помилково закрив провадження у справі, оскільки ОСОБА_3 вважає, що має право на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону № 796-XII у зв'язку з тим, що вона проживала на території зони гарантованого добровільного відселення, проте не може підтвердити це первинними документами, саме тому звернулася до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, відповідно до вимог статті 293 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання заяви), тому її заява має розглядатися судом цивільної юрисдикції у порядку окремого провадження.
		 
		Позиція інших учасників справи
		 
		У жовтні 2018 року до Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_3, у якому Рівненське ОУ ПФУ у Рівненській області просило касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.
		 
		Рух справи у суді касаційної інстанції
		 
		Ухвалою судді Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 10 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 листопада 2018 року справу призначено до судового розгляду, ухвалою від 21 листопада 2018 року справу передано на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.
		 
		Ухвалою ВеликоїПалати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.
		 
		Позиція Великої Палати Верховного Суду
		 
		Велика Палата Верховного Суду, заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі та відзиві доводи, матеріали справи, вважає, що касаційна скарга не може бути задоволена з огляду на таке.
		 
		Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. 
		 
		У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
		 
		За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом. 
		 
		За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII«Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
		 
		Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
		 
		Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. 
		 
		Суди встановили, що відповідно до довідки Лютинської сільради від 13 квітня 2017 року № 353/02-23 ОСОБА_3 зареєстрована та постійно проживала у с.Лютинськ Дубровицького району Рівненської області з 03 лютого 1986 року до 29 червня 1990 року та з 28 листопада 1992 року до 05 листопада 1994 року, що відноситься до третьої зони гарантованого добровільного відселення, яказазнала забруднення внаслідок аварії на Чорнобильській атомній електростанції (а. с. 10).
		 
		З метою підтвердження факту проживання у с. ЛютинськДубровицького району Рівненської області у період з 29 червня 1990 року по 28 листопада 1992 року, який необхідний ОСОБА_3 для призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону № 796-XII, вона звернулася до суду із заявою в порядку окремого провадження з посиланням на статті 234, 256 ЦПК України.
		 
		Відповідно до частини першої статті 234 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення до суду із заявою) окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
		 
		Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про: 1) обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи; 2) надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності; 3) визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою; 4) усиновлення; 5) встановлення фактів, що мають юридичне значення; 6) відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника та векселі; 7) передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність; 8) визнання спадщини відумерлою; 9) надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку; 10) примусову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу; 11) розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб.
		 
		Аналогічні положення закріплені у частині першій статті 293 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року.
		 
		Частинами першою та другою статті 256 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення до суду із заявою) передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. 
		 
		У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
		 
		Аналогічні положення закріплені у частинах першій та другій статті 315 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року.
		 
		Для розгляду справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, роз'яснено, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
		 
		Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.
		 
		Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: 
		- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення;
		- встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
		- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо). 
		 
		Перелік юридичних фактів, що підлягають установленню в судовому порядку, визначений у частинах першій та другій статті 256 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання заяви) та у статті 315 цього Кодексу у редакції від 03 жовтня 2017 року, не є вичерпним.
		 
		Вирішуючи питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов'язаний з'ясувати питання про підсудність та юрисдикційність. Оскільки чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, то суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу.
		 
		Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито - закриває провадження у ній.
		 
		Не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів належності до осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Відмова відповідного органу в установленні таких фактів може бути оскаржена заінтересованою особою до суду.
		 
		Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» затверджений постановою Правління ПФУ від 25 листопада 2005 року № 22-1 (далі - Порядок № 22-1).
		 
		Пунктами 4.1 та 4.3 розділу ІV Порядку № 22-1 визначено, що орган, який призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший на підставі звернення особи з відповідною заявою.
		 
		Не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 розділу ІV), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до ПФУ.
		 
		Статтею 55 Закону № 796-XIIвизначено умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення.
		 
		На час звернення ОСОБА_3 до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання в зоні гарантованого добровільного відселення діяв Порядок видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20 січня 1997 року № 51 (далі - Порядок № 51), який регулював правила видачі посвідчень учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи. 
		 
		За пунктом 2 Порядку № 51 посвідчення є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користуватися пільгами й компенсаціями, встановленими Законом № 796-XII, іншими актами законодавства. 
		 
		Потерпілим від Чорнобильської катастрофи (не віднесеним до категорії 2), які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або які за станом на 01 січня 1993 року прожили у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення ? не менше трьох років та відселені або самостійно переселилися з цих територій, чи таким, що постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 01 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення ? не менше трьох років, і віднесеним до категорії 3, видаються посвідчення зеленого кольору, серії Б(абзац 3 пункту 5 Порядку № 51). 
		 
		Згідно з пунктом 10 Порядку № 51 видача посвідчень провадиться: 
		 
		- народним депутатам України, відповідальним працівникам Секретаріату Верховної Ради України, Адміністрації Президента України, Конституційного Суду України, Верховного Суду України, Вищого арбітражного суду України, Прокуратури України, Кабінету Міністрів України, а також керівникам центральних органів виконавчої влади, Фонду державного майна України, Антимонопольного комітету України, головам обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, працівникам підприємств і організацій, розташованих у зоні відчуження, ? Мінпраці;
		- іншим потерпілим і учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також дружині (чоловіку) або опікуну дітей померлого громадянина, смерть якого пов'язана з Чорнобильською катастрофою, ? Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням місцевих органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування за місцем проживання. 
		 
		Спірні питання щодо визначення статусу осіб, евакуйованих із зони відчуження у 1986 році, розглядаються відповідними комісіями Київської і Житомирської облдержадміністрацій на підставі довідок та інших документів, що засвідчують факт перебування в населеному пункті, віднесеному до зони відчуження, виданих місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування (абзац 2 пункт 12 Порядку № 51). 
		 
		Таким чином, право на пенсію відповідно до Закону № 796-XII мають лише ті особи, які отримали посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і (або) потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи.
		 
		Листами Рівненського ОУ ПФУ у Рівненській області від 07 та 25 квітня 2017 року № 333/10 та № 364/10 відповідно ОСОБА_3 повідомлено, що документально не підтверджено факту її постійного проживання на території зони гарантованого добровільного відселення не менше трьох років станом на 01 січня 1993 року, тому немає підстав для призначення їй пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону № 796-XII (а. с. 7, 9).
		 
		Чинним законодавством передбачено позасудовий порядок встановлення факту постійного проживання на територіях радіоактивного забруднення, який надає право на передбачені законом пільги. 
		 
		Установлений нормативно-правовими актами порядок призначення пенсії на пільгових умовах передбачає і встановлення органом ПФУ відповідного факту, а рішення вказаного органу щодо призначення підлягає оскарженню у встановленому законом порядку.
		 
		Частиною першою статті 6 КАС України (у редакції, чинній на час звернення до суду із заявою) та частиною першою статті 5 цього ж Кодексу (у редакції від 03 жовтня 2017 року) передбачено право кожної особи звернутися до адміністративного суду, якщо вона вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
		 
		Відповідно до частини першої статті 17 КАС України (у редакції, чинній на час звернення до суду із заявою та розгляду справи судом першої інстанції) юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій. Зокрема, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності (пункт 1 частини другої цієї статті).
		 
		Суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС України у редакції, чинній на час звернення до суду із заявою та розгляду справи судом першої інстанції; пункт 7 частини першої статті 4 КАС України у редакції від 03 жовтня 2017 року).
		 
		ПФУ (його територіальні органи) є суб'єктом владних повноважень, наділеним владними управлінськими функціями у сфері пенсійного забезпечення.
		 
		Відповідно до пункту 4 частини першої статті 18 КАС України (у редакції, чинній на час звернення до суду із заявою та розгляду справи судом першої інстанції) місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні усі адміністративні справи щодо спорів фізичних осіб із суб'єктами владних повноважень з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг. 
		 
		Суд апеляційної інстанції зробив висновок, що суд першої інстанції, розглядаючи заяву ОСОБА_3, не виконав вимог частини четвертої статті 315 та частини шостої статті 294 ЦПК України, відповідно до яких, якщо під час розгляду цивільної справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов у порядку цивільного судочинства на загальних підставах.
		 
		Разом з тим якщо вирішення спору має розглядатися в позовному провадженні за правилами адміністративного судочинства, то згідно з вимогами частини першої статті 377, пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України провадження у цивільній справі підлягає закриттю.
		 
		Таким чином, якщо при розгляді заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, визначено, що існує спір про право і справа має розглядатися за правилами того судочинства, за яким подано цю заяву, проте в порядку позовного провадження, то суд залишає заяву без розгляду.
		 
		У випадку якщо справа підлягає розгляду в порядку іншого судочинства, ніж подано заяву про встановлення факту, що має юридичне значення, то суд відмовляє у відкритті провадження або закриває провадження у справі, якщо провадження у справі було відкрито.
		 
		У справі, що розглядається, вирішення спору із суб'єктом владних повноважень щодо права на отримання пенсії відповідно до пункту 4 частини першої статті 18 КАС України (у редакції, чинній на час звернення до суду із заявою та розгляду справи судом першої інстанції) має розглядатися в позовному провадженні за правилами адміністративного судочинства, тому апеляційний суд обґрунтовано закрив провадження у справі на підставі вимог частини першої статті 377, пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
		 
		Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
		 
		Виходячи з викладеного Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про залишення вказаної касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваного судового рішення - без змін.
		 
		Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.
		 
		Керуючись статтями 258, 259, 400, 402, 403, 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, ВеликаПалата Верховного Суду 
		 
		ПОСТАНОВИЛА:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
		 
		Постанову Апеляційного суду Рівненської області від 08 серпня 2018 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя-доповідач О.М. Ситнік
		Судді:                                    С. В. Бакуліна  Н.П. Лященко
		В. В. Британчук  О.Б. Прокопенко
		Д. А. Гудима  Л.І. Рогач
		О. С. Золотніков  І.В. Саприкіна
		О. Р. Кібенко  В.Ю. Уркевич
		В. С. Князєв  О.Г. Яновська
		Л.М. Лобойко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...