Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 752/2345/16-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них:; про приватну власність, з них:.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 12.04.2019. Забезпечено надання загального доступу: 12.04.2019.
Дата набрання законної сили: 20.03.2019
Номер судового провадження: 61-3196ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		20 березня 2019 року
		місто Київ
		 
		справа № 752/2345/16-ц
		провадження № 61-3196св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Стрільчука В. А.,
		суддів: Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), СтупакО.В., УсикаГ.І.,
		учасники справи:
		позивачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4,
		відповідачі: ОСОБА_5, яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, Товариство з обмеженою відповідальністю «Територіальне міжгосподарче об'єднання «ЛІКО-ХОЛДІНГ»,
		треті особи: ОСОБА_9, яка діє через законного представника ОСОБА_10, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Михайлова Наталія Олександрівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Байдик ТамараМихайлівна,
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_4 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 30 червня 2016 року у складі судді Чередніченко Н. П. та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 19 жовтня 2016 року у складі колегії суддів: Шкоріної О. І., Антоненко Н. О., Стрижеуса А. М.,
		ВСТАНОВИВ:
		І. ІСТОРІЯ СПРАВИ 
		Стислий виклад позиції позивача 
		ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у лютому 2016 року звернулись до суду із позовом до ОСОБА_5, яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, Товариства з обмеженою відповідальністю «Територіальне міжгосподарче об'єднання «ЛІКО-ХОЛДІНГ» (далі - ТОВ «ТМО «ЛІКО-ХОЛДІНГ») про визнання за ОСОБА_3 права власності на 1/10 частку квартири АДРЕСА_1 та на 1/10 частку автомобіля MERCEDES-BENZ CL 550 2007 року випуску в порядку спадкування за законом після померлого ОСОБА_13; про визнання за ОСОБА_4 права власності на 1/10 частку квартири АДРЕСА_1 та на 1/10 частку автомобіля MERCEDES-BENZ CL 550 2007 року випуску в порядку спадкування за законом після померлого ОСОБА_13; про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладеного 03 листопада 2015 року між ОСОБА_5 та ТОВ «ТМО «ЛІКО-ХОЛДІНГ»; визнання недійсним договору іпотеки від 03 листопада 2015 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_7; визнання недійсним правочину купівлі-продажу автомобіля MERCEDES-BENZ CL 550 2007 року випуску, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_7; витребування із чужого незаконного володіння ОСОБА_8 автомобіля MERCEDES-BENZ CL 550, 2007 року випуску, та ключів від нього на користь позивачів, припинивши право власності ОСОБА_8 на нього.
		Позивачі обґрунтовували свої вимоги тим, що вони є батьками померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_13 У зв'язку із відкриттям спадщини вони у встановлений статтею 1270 ЦК України шестимісячний строк звернулись до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу МихайловоїН.О. із заявою про прийняття спадщини за законом, у зв'язку з чим 22 квітня 2015 року заведено спадкову справу.
		11 лютого 2016 року приватним нотаріусом МихайловоюН.О. відмовлено позивачам у видачі свідоцтв про право на спадщину за законом на майно померлого ОСОБА_13 через неможливість надання ними правовстановлюючих документів на майно, що входить до складу спадщини. Позивачі зазначили, що, оскільки спірне майно придбане під час перебування їх сина у шлюбі із ОСОБА_5 і частка померлого ОСОБА_13 не виділена, вважали за доцільне встановлення права спадкування шляхом звернення до суду із позовом.
		Позовні вимоги про визнання недійсними договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 03 листопада 2015 року та договору іпотеки від 03 листопада 2015 року обґрунтовували відсутністю прав у ОСОБА_5 вчиняти дії щодо об'єкта нерухомості без їх згоди, як спадкоємців, оскільки майнові права на зазначену квартиру були спільною сумісною власністю ОСОБА_5 та померлого ОСОБА_13, відповідно 1/2 частка цього майна входить до складу спадщини і підлягає спадкуванню спадкоємцями за законом. Підстава заявлення вимоги про визнання недійсним правочину купівлі-продажу автомобіля MERCEDES-BENZ CL 550 2007 року випуску від 22 квітня 2005 року та про витребування автомобіля із чужого незаконного володіння ОСОБА_8, припинивши право власності відповідача, також обумовлена посиланням на незаконність відчуження ОСОБА_5 транспортного засобу, за відсутності згоди позивачів, як спадкоємців, оскільки автомобіль був об'єктом спільної сумісної власності померлого ОСОБА_13 і ОСОБА_5, а тому 1/2 частки транспортного засобу входить до складу спадщини.
		Стислий виклад заперечень відповідачів
		ОСОБА_5, яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_6, заперечувала проти задоволення позовних вимог, обґрунтовуючи наявністю у неї правових підстав щодо вчинення дій із спірним майном, оскільки квартира АДРЕСА_1 і автомобіль MERCEDES-BENZ CL 550 2007 року випуску набуті нею у власність за особисті кошти, тому не могли увійти до складу спадщини померлого ОСОБА_13
		ОСОБА_7 також заперечував проти задоволення заявлених до нього вимог про визнання недійсним договору іпотеки від 03 листопада 2015 року, правочину купівлі-продажу автомобіля MERCEDES-BENZ CL 550 2007 року випуску, укладених між ним і ОСОБА_5, пославшись на належність майна ОСОБА_5 на праві приватної власності.
		Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 30 червня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 19 жовтня 2016 року, частково задоволені позовні вимоги ОСОБА_3, ОСОБА_4 Стягнуто із ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 компенсацію 1/10 вартості автомобіля, що складає 14 900, 00 грн. Стягнуто із ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 компенсацію 1/10 вартості автомобіля, що складає 14 900, 00 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
		Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції зазначив, що автомобіль MERCEDES-BENZ CL 550, 2007 року випуску, є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_13 та ОСОБА_5, частки подружжя у праві власності на автомобіль є рівними. Після смерті ОСОБА_13 відкрилася спадщина на 1/2 частину автомобіля, ОСОБА_3 і ОСОБА_4 є спадкоємцями за законом, кожному із них в порядку спадкування належить право на 1/10 частку автомобіля. Враховуючи, що автомобіль є неподільною річчю, спільне використання автомобіля неможливе, суд першої інстанції дійшов висновку про стягнення з ОСОБА_5 на користь позивачів по 14 900, 00 грн на кожного в рахунок грошової компенсації їх частки у спадковому майні. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання за ОСОБА_3 і ОСОБА_4 права власності на 1/10 частину квартири АДРЕСА_1 (за кожним) в порядку спадкування за законом, суд першої інстанції врахував, що спірна квартира придбана ОСОБА_5 за її особисті кошти, не є спільним майном подружжя, а тому не є спадковим майном.
		Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, додатково зазначив, що належних та допустимих доказів на спростування наданих ОСОБА_5 доказів на підтвердження її права власності на зазначену квартиру, представником позивача суду не надано. Пояснення представника позивача, покази свідка, що ОСОБА_13 був успішною та матеріально забезпеченою людиною, що, на їх думку, дає підстави стверджувати про придбання спірної квартири за спільні кошти подружжя, не спростовують встановлених обставин. Відсутність оригіналу заяви ОСОБА_13 від 22 грудня 2014 року, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Байдик Т.М., за реєстровим № 1315 не дає підстав вважати, що надана приватним нотаріусом архівна копія заяви є сфальсифікованою. Внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань заяви про те, що невстановлена особа заволоділа квартирою за адресою: АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_13 не може підтверджувати обставин фальсифікації документа.
		Також апеляційний суд зазначив, що враховуючи, що автомобіль у користуванні спадкоємців не перебуває, частка позивачів у праві власності на автомобіль складає 1/5 частину. Автомобіль є річчю неподільною, а тому суд першої інстанції дійшов правильного і обґрунтованого висновку, з урахуванням принципу ефективності судового захисту, про стягнення з відповідача ОСОБА_5 грошової компенсації. Доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення, оскільки спір має бути вирішений судом, вирішення спору саме в такий спосіб не порушує прав позивачів.
		Доводи апеляційної скарги в тій частині, що спірна квартира була придбана в інтересах сім'ї, а отже, є об'єктом права спільної сумісної власності, апеляційний суд також відхилив, оскільки надані відповідачем письмові докази, спростовують такі твердження представника позивача. 
		ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		Короткий зміст вимог касаційної скарги 
		У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 просять скасувати рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 30 червня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 19 жовтня 2016 року, постановити нове рішення про задоволення позову. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		Касаційна скарга обґрунтовується порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Заявники зазначають, що суди першої та апеляційної інстанцій без належного обґрунтування нормами матеріального та процесуального права ухвалили рішення про стягнення з ОСОБА_5 на їх користь компенсації за належні їм частки автомобіля. ОСОБА_3 та ОСОБА_4 заявили позовні вимоги про визнання за кожним права власності на 1/10 частку спірного автомобіля, згоду на отримання компенсації не надавали. Враховуючи, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу її відкриття, то 22 квітня 2015 року, на час відчуження спірного автомобіля, він був об'єктом спільної часткової власності, а тому відчуження автомобіля не могло бути здійснене без волевиявлення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 як співвласників майна. Зважаючи на відсутні згоди заявників на відчуження автомобіля, оскаржуваний договір купівлі-продажу автомобіля є недійсним, а автомобіль підлягає витребуванню його співвласникам.
		У частині вирішення позовних вимог про визнання права на частки у квартирі АДРЕСА_1 заявники вважають оскаржувані судові рішення незаконними та необґрунтованими, оскільки ними на підтвердження своїх позовних вимог заявлялись клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи та витребування оригіналу заяви ОСОБА_13 про визнання ним, що квартира придбана за особисті грошові кошти ОСОБА_5 Проте оригінал заяви до суду не надано, у зв'язку з чим відмовлено у задоволенні клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи. Враховуючи, що оригінал заяви ОСОБА_13 на клопотання заявників суду не надано, надана копія цього документа не є належним та допустимим письмовим доказом, що ОСОБА_13 визнав, що спірна квартира придбана за особисті грошові кошти ОСОБА_5
		Заявники також зазначають, що підлягають визнанню недійсними договір купівлі-продажу спірної квартири та договір іпотеки з тих підстав, що заявники як співвласники не надавали згоди на вчинення таких правочинів. 
		Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
		У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_5 просить касаційну скаргу ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відхилити, оскаржувані судові рішення залишити без змін. Зазначає, що доводи заявників проти оцінки певних доказів у справі не спростовують висновків судів про належність придбаної ОСОБА_5 квартири, яка є її особистою приватною власністю, а також не дають підстави вважати, що встановлення певних обставин справи здійснено судами з порушенням норм процесуального права або недотриманням норм матеріального права.
		ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ 
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 листопада 2016 року відкрито касаційне провадження у справі.
		Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		Справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду у січні 2018 року.
		Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Ухвалою Верховного Суду від 07 березня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
		З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають до застосування правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. 
		Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
		Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
		Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_13, який за життя заповіту не склав.
		ОСОБА_3 і ОСОБА_4 є батьками померлого ОСОБА_13
		На момент смерті ОСОБА_13 перебував у шлюбі з ОСОБА_5, який був зареєстрований 15 жовтня 2011 року, що підтверджується свідоцтвом про шлюб, серія НОМЕР_1. У шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_3 у подружжя ОСОБА_13 та ОСОБА_5 народився син ОСОБА_6
		Крім того, ОСОБА_13 мав від іншого шлюбу дочку ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка позовних вимог у цій справі не заявляла.
		22 грудня 2014 року ОСОБА_5 уклала з ТОВ «ТМО «ЛІКО-ХОЛДІНГ» попередній договір, згідно з умовами якого сторони зобов'язувались укласти в нотаріальній формі договір купівлі-продажу трьохкімнатної квартири АДРЕСА_1, протягом одного місяця після державної реєстрації права власності на нерухоме майно, здійсненої TOB «ТМО «ЛІКО-ХОЛДІНГ» на об'єкт.
		Пунктом 4.3 попереднього договору визначено, що договір укладається за письмовою згодою іншого із подружжя, викладеного окремою заявою від 22 грудня 2014 року, справжність підпису на якій засвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу БайдикТ.М., за реєстровим № 1315.
		Суд встановив, що у заяві, посвідченій 22 грудня 2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу БайдикТ.М. і зареєстрованій в реєстрі за № 1315, ОСОБА_13 надав згоду своїй дружині ОСОБА_5 на підписання попереднього договору та договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1. В цій заяві ОСОБА_13 визнав, що не має будь-яких моральних та матеріальних претензій щодо купівлі зазначеного нерухомого майна за гроші, що є об'єктом права особистої приватної власності ОСОБА_5, та підтвердив, що при відчуженні зазначеного нерухомого майна не буде претендувати на будь-яку грошову суму або компенсацію.
		Така обставина встановлена судом на підставі копії архівної копії заяви ОСОБА_13, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу БайдикТ.М., за реєстровим номером від 22 грудня 2014 року № 1315.
		Відповідно до пояснень приватного нотаріуса БайдикТ.М. ОСОБА_13 особисто звернувся до неї, підписав заяву власноруч, зауважень не зробив, також власноруч поставив свій підпис в реєстрі для вчинення нотаріальних дій (реєстровий номер від 22 грудня 2014 року № 1315).
		29 грудня 2014 року ОСОБА_5 здійснено 100 % оплати за об'єкт у розмірі 927 900, 00 грн на виконання попереднього договору від 22 грудня 2014 року. Грошові кошти отримані ОСОБА_5 20 грудня 2014 року в борг у ОСОБА_7 Цей факт підтверджується розпискою ОСОБА_5 від 20 грудня 2014 року, оригінал якої досліджено судом під час розгляду справи, поясненнями ОСОБА_7, ОСОБА_5
		03 листопада 2015 року між ОСОБА_5 та ТОВ «ТМО «ЛІКО-ХОЛДІНГ» укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1.
		Відповідно до витягу із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 03 листопада 2015 року за ОСОБА_5 зареєстровано право власності на зазначену квартиру.
		З огляду на встановлені фактичні обставини та наведені мотиви суд визначив правовий статус квартири АДРЕСА_1 як об'єкта права приватної особистої власності ОСОБА_5
		03 листопада 2015 року між ОСОБА_5 (іпотекодавець) та ОСОБА_7 (іпотекодержатель) укладено іпотечний договір із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, згідно з умовами якого іпотекодержатель з метою забезпечення виконання зобов'язань, зазначених у пункті 1.2 цього договору, передає в іпотеку нерухоме майно, зазначене у пункті 2.1 цього договору, а іпотекодержатель приймає його в іпотеку на умовах, визначених у цьому договорі. Пунктом 1.2. іпотечного договору визначено, що іпотекою за цим договором забезпечується виконання іпотекодавцем перед іпотекодержателем, що виникають із договору позики, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу БайдикТ.М., 03 листопада 2015 року за реєстровим номером 1518, а також договорів про внесення змін доповнень до нього, додатків, що є невід'ємними його частинами, якщо такі будуть укладені між сторонами в подальшому. Відповідно до умов цього договору іпотекодавець передає іпотекодержателю належне йому на праві власності нерухоме майно, яким є квартира АДРЕСА_1.
		Також судами встановлено, що у період шлюбу ОСОБА_13 та ОСОБА_5 22 жовтня 2013 року придбали автомобіль марки MERCEDES-BENZ CL 550, 2007 року випуску, легковий, купе-В, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2, який зареєстрований на ім'я ОСОБА_5
		22 квітня 2015 року право власності на зазначений автомобіль зареєстровано за ОСОБА_7 внаслідок відчуження транспортного засобу ОСОБА_5 за 149 000, 00 грн.
		09 червня 2015 року право власності на спірний автомобіль зареєстровано за ОСОБА_15 внаслідок відчуження транспортного засобу ОСОБА_7 за 148 000, 00 грн.
		24 листопада 2015 року право власності на автомобіль MERCEDES-BENZ CL 550, 2007 року випуску, зареєстровано за ОСОБА_8 внаслідок відчуження транспортного засобу ОСОБА_15 за 150 000, 00 грн.
		11 лютого 2016 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу МихайловаН. О відмовила ОСОБА_4 і ОСОБА_3 у видачі свідоцтв про право на спадщину за законом на майно померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_13 Підставою відмови визначено відсутність документів, які підтверджують право власності на спадкове майно.
		Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі в частині доводів щодо спірної квартири
		Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. 
		У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (стаття 1261 ЦК України).
		За правилом статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
		За правилом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
		Згідно з частиною третьою статті 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.
		Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
		Зважаючи на наведене, на ОСОБА_5 відповідно до правил статті 60 СК України покладається тягар доведення, що спірна квартира придбана нею за особисті грошові кошти, що не є спільною власністю подружжя.
		Відповідно до правил статей 10, 60 ЦПК України 2004 року кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
		Відповідно до частини першої статті 57 ЦПК України 2004 року доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		За правилом статті 58 ЦПК України 2004 року належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
		Згідно з приписами статті 59 ЦПК України 2004 року суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
		Письмові докази, як правило, подаються в оригіналі. Якщо подано копію письмового доказу, суд за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, має право вимагати подання оригіналу (частина друга статті 64 ЦПК України 2004 року).
		Відповідно до частини першої статті 143 ЦПК України 2004 року для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі.
		У разі ухилення особи, яка бере участь у справі, від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з'ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні (частина перша статті 146 ЦПК України 2004 року).
		За правилами частини першої статті 212 ЦПК України 2004 року суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
		Оцінюючи правомірність постановлених у справі рішень судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд керувався тим, що, встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суди були зобов'язані власні процесуальні дії належним чином мотивувати, враховуючи при цьому, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Процес доведення полягає в обґрунтуванні того, що певні дії або події неодмінно мають своїми наслідками настання інших дій або подій, при цьому обставини вважатимуться встановленими за умови, що настання таких наслідків не є вірогідним, а є обов'язковим за таких обставин та за таких умов.
		Згідно зі статтею 179 ЦПК України 2004 року предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню під час ухвалення судового рішення.
		Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
		Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання цього принципу є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
		Доведення обставин, чи підписував ОСОБА_13 заяву від 22 грудня 2014 року, у якій визнано, що грошові кошти на придбання спірної квартири є особистою власністю ОСОБА_5, мають істотне значення для вирішення питання про склад спадщини, відкритої після смерті ОСОБА_13, а також про правомірність укладення оспорюваних договорів купівлі-продажу та іпотеки.
		Судами першої та апеляційної інстанцій не враховано вимог зазначених положень процесуального закону, не надано належної оцінки доводам заявників, що заяву від 22 грудня 2014 року підписано не ОСОБА_13
		Верховний Суд врахував, що з точки зору дотримання відповідачем критерію добросовісності використання процесуальних прав, на підтвердження факту підписання заяви ОСОБА_13 надано лише копію такої заяви, що є підставою виключно для припущення про безпідставність вимог заявників, вони не мають беззаперечної доказової сили та не спростовують цих вимог.
		У частині четвертій статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. 
		Згідно із практикою ЄСПЛ за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
		Верховний Суд під час перегляду оскаржуваного рішення керувався тим, що суд першої інстанції, дійшовши переконання про допустимість поданих відповідачем на обґрунтування заперечень проти позову як доказів копій документів, не врахував правила про обов'язковість подання в судовому засіданні письмових доказів в оригіналі (частина друга статті 64 ЦПК України 2004 року), а тому зробив необґрунтований висновок про відмову у позові.
		Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина друга статті 11 ЦПК України 2004 року).
		Виходячи із загальних засад цивільного судочинства, принципів змагальності та диспозитивності, ОСОБА_5 на спростування вимог позову оригінал заяви ОСОБА_13 не надала, всупереч вимогам положень статей 10, 60 ЦПК України 2004 року не довела отримання згоди чоловіка на вчинення правочинів та придбання спірної квартири за особисті грошові кошти.
		Ненадання відповідачем оригіналу заяви одночасно позбавило позивачів можливості довести обґрунтованість заперечень щодо непідписання ОСОБА_13 такої заяви, при цьому ОСОБА_4 та ОСОБА_3 заявляли клопотання про витребування оригіналу заяви та проведення судової почеркознавчої експертизи.
		Судом першої інстанції порушено вимоги частини четвертої статті 10 ЦПК України 2004 року, відповідно до якої суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджає про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
		Суд першої інстанції клопотання заявників про витребування оригіналів доказів та про проведення судової експертизи не розглянув, чим порушив принципи рівності, змагальності сторін.
		Відповідно до пунктів 4.2, 4.4, 4.5 глави 1 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, при посвідченні правочинів щодо розпорядження спільним майном подружжя, якщо правовстановлюючий документ оформлений на ім'я одного з подружжя, нотаріус вимагає письмову згоду іншого з подружжя. Справжність підпису другого з подружжя на заяві про таку згоду має бути нотаріально засвідчена. Якщо в заяві про згоду на відчуження спільного майна зазначено прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи, найменування юридичної особи, на відчуження якого дається згода, нотаріус при посвідченні відповідного договору зобов'язаний перевірити додержання умов, зазначених у такій заяві. Правочин щодо розпорядження майном може бути посвідчений нотаріусом без згоди другого з подружжя у разі, якщо з правовстановлюючого документа, договору, укладеного між подружжям, акта цивільного стану про укладення шлюбу та інших документів випливає, що зазначене майно є особистою приватною власністю одного з подружжя, тобто набуте до реєстрації шлюбу, за час шлюбу, але на умовах, передбачених шлюбним або іншим договором, укладеним між подружжям, за договором дарування, або в порядку спадкування, або за кошти, які належали їй (йому) особисто, тощо. Про перевірку цих обставин нотаріус робить відмітку на примірнику правочину, що залишається в матеріалах нотаріальної справи, з посиланням на реквізити відповідних документів, якщо ці документи не приєднуються до примірника такого правочину.
		Зважаючи на наведене, суд першої інстанції під час розгляду справи не вжив усіх необхідних заходів для виконання завдання цивільного судочинства, визначеного у статті 1 ЦПК України 2004 року, необґрунтовано не розглянув клопотання заявників про витребування оригіналів доказів та про призначення судової почеркознавчої експертизи. 
		Апеляційний суд наведених порушень, допущених судом першої інстанції, не врахував, не усунув їх, а тому ухвала апеляційного суду в цій частині також постановлена з порушенням норм процесуального права.
		Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі щодо спірного автомобіля
		В оцінці доводів касаційної скарги щодо вирішення судами першої та апеляційної інстанції позовних вимог про визнання за заявниками права власності в порядку спадкування за законом на 1/10 за кожним спірного автомобіля та витребування автомобіля з чужого незаконного володіння Верховний Суд врахував таке.
		За правилом частини п'ятої статті 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
		Відповідно до частини другої статті 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).
		Спадкові права є майновим об'єктом цивільного права, оскільки вони надають спадкоємцям можливість успадкувати майно (прийняти спадщину), але право розпорядження нею виникає після оформлення успадкованого права власності у встановленому законом порядку.
		Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 1/2 частина спірного автомобіля належить до спадщини, відкритої після смерті ОСОБА_13, відчуження цього майна стосується прав та інтересів заявників як спадкоємців. Натомість, вирішуючи спір, суди першої та апеляційної інстанцій не вирішили питання про визнання права власності на 1/10 частку спірного автомобіля за кожним із позивачів, розглянули вимоги, які не заявлялись позивачами у справі, зокрема вирішили питання про стягнення компенсації вартості майна без заявлення таких вимог.
		Відповідно до статті 19 Конституції України, статті 1 ЦПК України 2004 року та з урахуванням положень частини четвертої статті 10 ЦПК України 2004 року вийти за межі заявлених вимог (вирішити незаявлену вимогу, задовольнити вимогу позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено) суд має право лише у випадках, прямо передбачених законом.
		Частиною першою статті 11 ЦПК України 2004 року встановлено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
		Отже, суд обмежений вимогами диспозитивності цивільно-процесуального судочинства та не може вийти за межі позовних вимог.
		Зважаючи на наведене, висновки судів першої та апеляційної інстанції про наявність підстав для стягнення компенсації вартості майна без згоди на те позивачів є незаконними та необґрунтованими.
		При цьому, Верховний Суд врахував, що позовні вимоги щодо спірної квартири та автомобіля є взаємопов'язаними, оскільки, на переконання заявників квартира та автомобіль входять до складу спадщини, відкритої після смерті ОСОБА_13, а тому підлягають спільному розгляду.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Враховуючи істотне порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права під час вирішення спору, Верховний Суд дійшов висновку про направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Зокрема, судами першої та апеляційної інстанцій не розглянуто клопотання про витребування оригіналів доказів та необґрунтовано відхилено клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи, що за правилом пункту 2 частини третьої статті 411 ЦПК України є підставою для направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
		Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд є суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
		Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).
		Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене у цій постанові, належним чином дослідити всі зібрані у справі докази, дати відповідну правову оцінку цим доказам і встановленим на їх основі дійсним обставинам справи та вирішити спір з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
		Керуючись статтями 389, 400, 409, 410, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_4 задовольнити частково.
		Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 30 червня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 19 жовтня 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		 
		Головуючий                                                                                                 В. А. Стрільчук
		 
		 
		Судді                                                                                                              А. С. Олійник
		 
		 
		С.О.Погрібний
		 
		 
		О.В.Ступак
		 
		 
		                                                                                                                        Г.І.Усик

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...