Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 2-431/11 : Справи про адмінправопорушення (з 01.01.2019); У порядку процесуального законодавства; В порядку ЦПК України.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 12.04.2019. Забезпечено надання загального доступу: 12.04.2019.
Дата набрання законної сили: 27.03.2019
Номер судового провадження: 61-6331ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		27 березня 2019 року
		місто Київ
		 
		справа № 2-1625/1997
		провадження № 61-6331св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Стрільчука В. А.,
		суддів: Кузнєцова В. О., Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), СтупакО.В.,  
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3,
		відповідач - ОСОБА_4,
		особа, яка зверталась із апеляційною скаргою, - ОСОБА_5,
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 15 серпня 2016 року у складі колегії суддів: Серебрякової Т. В., Галущенка О. І., Самчишиної Н. В,
		ВСТАНОВИВ:
		І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
		Стислий виклад позиції заявника
		У 1997 році ОСОБА_2 в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, в якому просив встановити факт прийняття спадщини його неповнолітнім сином після смерті його бабусі ОСОБА_6, а також визнати за ним та відповідачем ОСОБА_4 право власності по 1/2 частині у квартирі АДРЕСА_1.
		Стислий виклад змісту рішень судів  
		Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 21 жовтня 1997 року, описку в якому виправлено ухвалою цього ж суду від 27 липня 2015 року, встановлено факт прийняття спадщини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, після смерті ОСОБА_6, за її заповітом від 23 листопада 1993 року. Визнано за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 право власності по 1/2 частині квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування.
		Відповідно до акта про вилучення для знищення цивільних справ, розглянутих у судах першої інстанції від 21 травня 2014 року № 16, зазначена цивільна справа знищена у встановленому законом порядку.
		Рішенням Заводського районного суду міста Миколаєва від 11 вересня 2015 року відновлено втрачене судове провадження № 2-1625/1997.
		Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_5, яка не брала участі у справі, у червні 2015 року подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити.
		Ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 14 грудня 2015 року ОСОБА_5 поновлено строк на апеляційне оскарження рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 21 жовтня 1997 року, відкрито апеляційне провадження у справі.
		Ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 08 лютого 2016 року апеляційне провадження у справі закрито з підстав, передбачених частиною першою статті 292 ЦПК України 2004 року.
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 червня 2016 року ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 08 лютого 2016 року скасовано, справу передано до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
		Ухвала суду касаційної інстанції обґрунтовувалась тим, що апеляційному суду при наявності для цього підстав необхідно вирішити питання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 21 жовтня 1997 року. Також апеляційний суд, закриваючи апеляційне провадження, дійшов взаємовиключних висновків. Так, суд зазначив, що судовим рішенням права ОСОБА_5 не порушені і вона не має права апеляційного оскарження, що є наслідком відмови у прийнятті апеляційної скарги, і одночасно зазначив, що ОСОБА_5 без поважних причин пропустила строк апеляційного оскарження, а ці положення застосовуються до випадків, коли особа має право апеляційного оскарження.
		Ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 15 серпня 2016 року апеляційне провадження закрито.
		Ухвала апеляційного суду обґрунтовувалась тим, що ОСОБА_5 не була учасником спірних правовідносин на момент ухвалення рішення Заводським районним судом м. Миколаєва 21 жовтня 1997 року, не була співвласником спірного нерухомого майна, питання про її права та обов'язки зазначеним судовим рішенням не вирішувалися та до неї перейшло право на спірну квартиру в порядку спадкування лише після смерті її чоловіка ОСОБА_4, який про оскаржуване рішення знав, з ним погоджувався та в установленому на той час порядку не оспорював. Будь-яких достатніх і належних доказів того, що оскаржуваним рішенням суду першої інстанції порушені її майнові права суду не надано, апеляційний суд їх також не встановив.
		ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		Короткий зміст вимог касаційної скарги 
		У касаційній скарзі, поданій у вересні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_5 просила скасувати ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 15 серпня 2016 року, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		Узагальнені доводи касаційної скарги
		Касаційна скарга обґрунтовувалась тим, що суд, приймаючи рішення, не вирішив питання про обов'язкову частину у спадщині, передбачену статтею 535 ЦК УРСР 1963 року, у якій зазначено, що непрацездатний чоловік, яким був ОСОБА_8, успадковує незалежно від змісту заповіту ОСОБА_6, не менше двох третин частки, яка належала б кожному з них при спадкоємстві за законом.
		Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
		ОСОБА_3 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив відхилити касаційну скаргу та залишити судове рішення без змін.
		ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 жовтня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі, ухвалою від 30 січня 2017 року справу призначено до судового розгляду.
		Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		Справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду у лютому 2018 року.
		Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають до застосування правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
		Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
		Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
		Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що у вересні 1997 року між ОСОБА_2, який діяв на той час в інтересах свого неповнолітнього сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4 виник спір щодо спадкового майна - квартири АДРЕСА_1, яка належала їхнім батькам, матері ОСОБА_6 та батьку ОСОБА_8, на праві спільної сумісної власності згідно зі свідоцтвом про право власності на житло від 22 лютого 1993 року, виданим Миколаївською міською службою приватизації державного житлового фонду на підставі розпорядження від 10 лютого 1993 року № 1/7.
		23 листопада 1993 року ОСОБА_6 склала заповіт, посвідчений державним нотаріусом Третьої Миколаївської державної нотаріальної контори та зареєстрований в реєстрі за № 3-5526, за яким на випадок своєї смерті зробила таке розпорядження: належну їй квартиру АДРЕСА_1 заповідала онуку ОСОБА_3 Одночасно вона зобов'язала ОСОБА_3 надати право довічного проживання в кімнаті, жилою площею 9, 9 кв. м, та користування кухнею, ванною, туалетом, коридором сину ОСОБА_4
		ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 померла. Згідно з інформацією Третьої Миколаївської державної нотаріальної контори Миколаївської області спадкова справа після її смерті відсутня.
		09 лютого 1996 року ОСОБА_8 також склав нотаріально посвідчений заповіт, яким на випадок своєї смерті зазначену квартиру заповідав своєму сину ОСОБА_4 Одночасно зобов'язав останнього надати ОСОБА_3 право довічного проживання в кімнаті, житловою площею 10,4 кв. м, у зазначеній квартирі.
		ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_8 помер.
		22 квітня 1997 року із заявою про прийняття спадщини до Третьої Миколаївської державної нотаріальної контори Миколаївської області звернувся ОСОБА_4 За його заявою зазначеною державною нотаріальною конторою заведена спадкова справа за № 255/97.
		21 серпня 1997 року до тієї ж державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини звернувся ОСОБА_3, який діяв за згодою батька ОСОБА_2
		Свідоцтво про право на спадщину після смерті ОСОБА_8 державною нотаріальною конторою не видавалось.
		Рішенням Заводського районного суду міста Миколаєві від 21 жовтня 1997 року встановлено факт прийняття спадщини ОСОБА_3 після смерті ОСОБА_6 за її заповітом від 23 листопада 1993 року та визнано за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 права власності по 1/2 частині квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування.
		Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з положень статті 549 ЦК УРСР 1963 року, а також з того, що ОСОБА_2, в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_3, продовжував проживати у спірній квартирі, розпорядився часткою спадкового майна після смерті обох спадкодавців, що не заперечувалось ОСОБА_4 в судовому засіданні.
		ІНФОРМАЦІЯ_4 помер ОСОБА_4, а ІНФОРМАЦІЯ_5 помер ОСОБА_2
		30 квітня 2013 року ОСОБА_5 звернулась до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4, в якій зазначала, крім іншого спадкового майна, наявність частки у спірній квартирі.
		Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
		ОСОБА_5 в обґрунтування своєї правової позиції щодо порушення її прав рішенням Заводського районного суду міста Миколаєва від 21 жовтня 1997 року посилалась на те, що 09 лютого 1996 року ОСОБА_8, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3, склав заповіт на користь сина - ОСОБА_4, який прийняв спадщину після смерті батька - квартиру АДРЕСА_1, однак не отримав свідоцтво про право на спадщину.
		ІНФОРМАЦІЯ_4 її чоловік, ОСОБА_4, помер, після його смерті відкрилась спадщина, яку вона не може оформити, оскільки рішенням суду від 21 жовтня 1997 року встановлено факт прийняття спадщини ОСОБА_4 після смерті ОСОБА_6 за заповітом від 23 листопада 1993 року. Визнано за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 право власності по 1/2 частині квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування. При цьому її чоловік з такими позовними вимогами до суду не звертався.
		Відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК УРСР, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом.
		Статтями 1216, 1218 ЦК України передбачено, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
		Відповідно до частини першої статті 292 ЦПК України 2004 року сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
		При поданні апеляційної скарги особою, яка не має передбаченого статтею 292 ЦПК України 2004 року права на апеляційне оскарження, у тому числі особою, яка не брала участі у справі, про права та обов'язки якої суд першої інстанції питання не вирішував, подання скарги на ухвалу суду, що не підлягає апеляційному оскарженню, суддя-доповідач відповідно до цієї норми та частини третьої статті 297 ЦПК України 2004 року постановляє ухвалу про відмову в прийнятті апеляційної скарги. Якщо зазначені обставини будуть встановлені після прийняття апеляційної скарги до розгляду, апеляційний суд постановляє ухвалу про закриття апеляційного провадження у справі за такою скаргою.
		У справі, що переглядається, Верховний Суд віддає перевагу застосуванню принципу res judicata. Так, одним з основоположних аспектів верховенства права є вимога щодо юридичної визначеності, згідно з якою у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (справа «Брумареска проти Румунії» (Brumarescu v. Romania) [GC], заява № 28342/95, § 61, ECHR 1999-VII). Юридична визначеність вимагає поваги до принципу res judicata (§ 62), тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі.
		Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) в рішеннях «Sutyazhnik v. Russia» від 29 липня 2009 року, «Esertas v. Lithuania» від 31 травня 2012 року зазначав, що у справах можуть бути обставини, які свідчать про відсутність соціальної потреби чи нагальної суспільної необхідності, які б виправдовували відхилення від принципу правової визначеності. Тобто не потрібно скасовувати правильне по суті рішення суду лише заради правового пуризму.
		ОСОБА_5 після смерті свого чоловіка успадкувала усі права та обов'язки, що належали йому на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті.
		Спадкування є формою правонаступництва, що реалізується спадкоємцем в межах обсягу спадкової маси та не включає в себе процесуальні права та обов'язки спадкодавця, які ним не реалізовані за життя. 
		ОСОБА_5 не була учасником спірних правовідносин на момент ухвалення рішення Заводським районним судом м. Миколаєва 21 жовтня 1997 року, не була співвласником спірного нерухомого майна, до неї перейшло право на спірну квартиру в порядку спадкування лише після смерті її чоловіка ОСОБА_4, який про оскаржуване рішення знав, в установленому на той час порядку не оспорював, а відтак обґрунтованим є висновок апеляційного суду про те, що питання про її права та обов'язки зазначеним судовим рішенням не вирішувалися.
		Підсумовуючи, Верховний Суд не встановив порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права. Суд апеляційної інстанції, закриваючи апеляційне провадження, правильно застосував норми процесуального права.
		Оцінюючи доводи касаційної скарги, Верховний Суд не визнає їх такими, що мають вирішальне значення під час ухвалення судом апеляційної інстанції оскаржуваного рішення, оскільки вони спрямовані на спростування правової позиції позову ОСОБА_2, який діяв в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_3, по суті пред'явлених вимог, що не є предметом цього касаційного перегляду, оскільки Судом перевіряється виключно, чи вирішене судом першої інстанції питання про права та обов'язки ОСОБА_5
		Статтею 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
		На реалізацію цього положення Основного Закону України в статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику ЄСПЛ як джерело права.
		Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
		Прецедентна практика ЄСПЛ щодо застосування статті 6 Конвенції визнає, що доступ до суду не є абсолютним і національним законодавством може обмежуватися, зокрема для дотримання правил судової процедури, і це не є порушенням права на справедливий суд (рішення від 12 липня 2007 року у справі «Stankov v. Bulgaria»).
		Порушення пункту першого статті 6 Конвенції констатував ЄСПЛ у справі «Устименко проти України» (№ 32053/13, § 46). Зокрема, ЄСПЛ зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі «Рябих проти Росії» (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, §§ 51 і 52, ECHR 2003-X).
		Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (рішення у справі «Пономарьов проти України» (заява N 3236/03, § 42)).
		Відповідно до рішення ЄСПЛ від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/39 «Совтрансавто-Холдинг» проти України», а також згідно з рішенням ЄСПЛ від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 «Brumarescu v. Romania» судом встановлено, що існує установча судова практика щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого й те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.
		Оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції постановлена з додержанням норм процесуального права, доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
		Верховним Судом здійснено перегляд справи в межах доводів та вимог касаційної скарги та з врахуванням правил статті 400 ЦПК України, а також застосовано положення частини другої статті 410 ЦПК України, оскільки не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
		У частині першій статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.
		Ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 15 серпня 2016 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Головуючий                                                                                               В. А. Стрільчук
		 
		 
		Судді                                                                                                            В. О. Кузнєцов
		 
		 
		                                                                                                                      А.С.Олійник
		 
		 
		С.О.Погрібний
		 
		 
		О.В.Ступак

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...