Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 807/270/18 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу реалізації державної політики у сфері економіки та публічної фінансової політики, зокрема щодо; процедур здійснення контролю Рахунковою палатою, Державною аудиторською службою України, державного фінансового контролю.
Надіслано судом: 12.04.2019. Зареєстровано: 15.04.2019. Забезпечено надання загального доступу: 17.04.2019.
Дата набрання законної сили: 03.04.2019
Номер судового провадження: 857/238/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		03 квітня 2019 рокуЛьвів№ 857/238/19
		Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
		 
		головуючого судді                                       Ільчишин Н.В.,
		суддів                                                            Гуляка В.В., Коваля Р.Й.,
		за участі секретаря судового засідання      Федак С.Р.,
		розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Національного агентства з питань запобігання корупції на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2018 року (головуючого судді Микуляк П.П.) ухвалене у відкритому судовому засіданні в м. Ужгород о 14 год. 10 хв. повний текст рішення складено 05.11.2018 у справі № 807/270/18 за позовом ОСОБА_1 до Національного агентства з питань запобігання корупції про визнання протиправним та скасування рішення,
		ВСТАНОВИВ:
		 
		ОСОБА_1 02 квітня 2018 року звернувся в суд із позовом до Національного агентства з питань запобігання корупції (далі - НАЗК), в якому просить визнати частково протиправним та скасувати п.1.1 рішення Національного агентства з питань запобігання корупції №212 від 09 лютого 2018 року з приводу встановлення в діях ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1) при поданні декларації за 2015 рік недотримання вимог Закону України «Про запобігання корупції», щодо подання недостовірних відомостей у декларації, що відрізняється від достовірних на суму що перевищує 250 прожиткових мінімумів для працездатних осіб та наявності в його діях ознак правопорушення, передбаченого ст. 366-1 КК України.
		Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2018 року позов задоволено повністю.
		Не погодившись з рішенням суду першої інстанції Національне агентство з питань запобігання корупції подало апеляційну скаргу, в якій через порушення норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі. 
		Відзиву на апеляційну скаргу не подано, що не перешкоджає апеляційному розгляду.
		02.04.19 ОСОБА_1 подав до апеляційного суду заяву про розгляд справи за відсутністю позивача.
		Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02.04.2019 відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 про проведення судового засідання в режимі відеоконференції.
		02.04.2019 (отримано суддею-доповідачем 03.04.2019) подано клопотання Національного агентства з питань запобігання корупції про проведення судового засідання в режимі відеоконференції, однак ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03.04.2019 відмовлено в задоволенні клопотання.
		Оскільки особи, які беруть участь у справі, в судове засідання апеляційного суду не з'явилися, хоча належним чином повідомленні про дату, час та місце розгляду справи, що відповідно до частини 2 статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не перешкоджає судовому розгляду. 
		Відповідно до частини 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. 
		В порядку статті 230 КАС України секретарем судового засідання забезпечено ведення протоколу судового засідання.
		Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга підлягає до часткового задоволення з наступних мотивів.
		Судом першої інстанції встановлено та сторонами не заперечується, що рішенням НАЗК від 29 червня 2017 року № 248 «Про проведення повної перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 та 2016 роки» призначено повну перевірку декларацій ОСОБА_1 - прокурора прокуратури Закарпатської області за 2015 та 2016 роки.
		Рішенням НАЗК від 31 серпня 2017 року № 637 «Про продовження строку повної перевірки декларацій особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 та 2016 роки, поданих ОСОБА_1» продовжено строки проведення перевірки.
		За результатами проведення повної перевірки декларації позивача за 2015 рік рішенням НАЗК від 09 лютого 2018 року № 212, відповідачем встановлено не дотримання позивачем вимог п. 2 ч. 1 ст. 46 Закону України «Про запобігання корупції», про що свідчить не відображення позивачем у розділі 3 «Об'єкти нерухомості» декларації за 2015 рік, а саме:
		-          не відображення відомостей про право користування житловим будинком загальною площею 182,0 кв.м. у м. Ужгород, що належить на праві власності члену його сім'ї - дружині, зазначивши відомості про такий будинок у розділу 2.1 «Інформація про суб'єкта декларування» декларації як місце фактичного проживання;
		-          не зазначення відомостей про право користування об'єктом нерухомого майна у м. Ужгород (житловим приміщенням - гуртожитком), який відповідно до розділу 2.1 «Інформація про суб'єкта декларування» декларації за 2015 рік є місцем його реєстрації;
		-          не відображення відомостей про земельну ділянку загальною площею 351,0 кв.м, розташовану в м. Ужгород, Закарпатської області, яка належить на праві власності члену його сім'ї - дружині.
		Крім цього, відповідачем встановлено не дотримання позивачем вимог п. 3 ч. 1 ст. 46 Закону України «Про запобігання корупції», про що свідчать недостовірні відомості у розділі 6 «Цінне рухоме майно - транспортні засоби» декларації за 2015 рік щодо автомобіля марки «Лада-21099», 2006 року випуску, а саме в даті набуття права власності на такий автомобіль, позивачем зазначена в декларації за 2015 рік дата набуття права власності на автомобіль 20 червня 2016 року замість 20 червня 2006 року.
		Оскаржуваним рішенням відповідачем, також встановлено не дотримання позивачем вимоги п. 5 ч. 1 ст. 46 Закону України «Про запобігання корупції», свідченням чого є не відображення у розділі 8 «Корпоративні права» декларації за 2015 рік відомостей про наявність корпоративних прав у члена сім'ї - дружини на загальну суму 432 000,00 грн., а саме: в ТОВ «Оріана ЛТД» (код ЄДРПОУ 31247739), частка дружини суб'єкта декларування у статутному фонді 14% від загального статутного капіталу, розмір внеску до статутного фонду 420 000,00 грн. та в ТОВ «Фенікс» (код ЄДРПОУ 04956474), частка у статутному фонді 4% від загального капіталу, розмір внеску до статутного фонду 12 000,00 грн.
		Оскаржуваним рішенням відповідача, також встановлено не дотримання позивачем вимог п. 51 ч. 1 ст. 46 Закону України «Про запобігання корупції», а саме не відображення в розділі 9 «Юридичні особи, кінцевим бенефіціарним власником (контролером) яких є суб'єкт декларування або члени його сім'ї» декларації за 2015 рік відомостей, що член сім'ї суб'єкта декларування (дружина) є кінцевим бенефіціарним власником ТОВ «Оріана ЛТД» (код ЄДРПОУ 31247739).
		Оскаржуваним рішенням відповідача, також встановлено не дотримання позивачем вимог п. 7 ч. 1 ст. 46 Закону України «Про запобігання корупції», а саме відображення у розділі 11 «Доходи, у тому числі подарунки» декларації за 2015 рік недостовірних відомостей в частині суми нарахованого/отриманого доходу у вигляді заробітної плати за основним місцем роботи та соціальних виплат члена сім'ї суб'єкта декларування (дружини), джерела такого доходу. Позивачем в декларації за 2015 рік у розділі 11 «Доходи, у тому числі подарунки» відображено суму отриманого доходу дружини у вигляді заробітної плати за основним місцем роботи в розмірі 5 536,00 грн. Натомість дружина позивача за 2015 рік отримала дохід у сумі 39 455,14 грн., у тому числі 39 305,47 грн. - у вигляді заробітної плати, отриманої за основним місцем роботи та 149,67 грн. - у вигляді соціальних виплат від первинної профспілкової організації Ужгородського національного університету. Зазначена суб'єктом декларування у декларації за 2015 рік сума доходу, нарахована/отримана членом сім'ї суб'єкта декларування відрізняється від достовірної на 33 919,14 грн.
		Відтак, відповідачем в оскаржуваному рішенні встановлено відображення позивачем у декларації за 2015 рік недостовірних відомостей, що вище описані, чим не дотримано вимог пунктів 2, 3, 5, 51 та 7 частини першої статті 46 Закону України «Про запобігання корупції».
		Зміст пункту 1.1 резолютивної частини оскаржуваного рішення є таким:
		«Суб'єкт декларування при складанні та поданні декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 рік не дотримав вимоги пунктів 2, 3, 5, 51 та 7 частини першої статті 46 Закону України «Про запобігання корупції».
		У декларації зазначено недостовірні відомості, що відрізняються від достовірних на загальну суму, що перевищує 250 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
		У діях суб'єкта декларування вбачаються ознаки правопорушення, передбаченого статтею 366-1 Кримінального кодексу України».
		Суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги позивача, а саме визнав протиправним та скасував пункт 1.1 рішення Національного агентства з питань запобігання корупції від 09 лютого 2018 року № 212 «Про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 рік, поданої ОСОБА_1, прокурор прокуратури Закарпатської області».
		Даючи правову оцінку фактичним обставинам справи, колегія суддів виходить з наступного.
		Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Спірні правовідносини сторін регулюються нормами Закону України «Про запобігання корупції» від 14 жовтня 2014 року № 1700-VII (далі - Закон № 1700), у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, Порядком проведення контролю та повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженим рішенням НАЗК від 10 лютого 2017 року № 56 (далі - Порядок №56), зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 13.02.2017 за №201/30069, у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин.
		Згідно із частиною 1 статті 45 Закону №1700 особи, зазначені у пункті 1, підпунктах «а» і «в» пункту 2, пункті 5 частини першої статті 3 цього Закону, зобов'язані щорічно до 1 квітня подавати шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (далі - декларація), за минулий рік за формою, що визначається Національним агентством.
		Положеннями абз. 1 частини 1 статті 50 Закону № 1700 визначено, що повна перевірка декларації полягає у з'ясуванні достовірності задекларованих відомостей, точності оцінки задекларованих активів, перевірці на наявність конфлікту інтересів та ознак незаконного збагачення і може здійснюватися у період здійснення суб'єктом декларування діяльності, пов'язаної з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, а також протягом трьох років після припинення такої діяльності.
		Абзацом 5 частини 1 статті 50 Закону № 1700 передбачено, що Національне агентство проводить перевірку декларації на підставі інформації, отриманої від фізичних та юридичних осіб, із засобів масової інформації та інших джерел, про можливе відображення у декларації недостовірних відомостей.
		Підпунктом 4 пункту 3 розділу ІІІ Порядку № 56 в редакції на дату прийняття оскаржуваного рішення, визначено, що рішення про проведення перевірки приймається на визначених Законом підставах у випадку, якщо Національне агентство отримало від фізичних чи юридичних осіб, із засобів масової інформації та інших джерел інформацію про можливе відображення у декларації недостовірних відомостей. Така інформація повинна стосуватись конкретно суб'єкта декларування та містити фактичні дані, що можуть бути перевірені.
		Механізм проведення НАЗК контролю та повної перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (декларація), відповідно до статей 48 та 50 Закону України «Про запобігання корупції» визначає Порядок №56.
		Відповідно до пункту 1 розділу ІІІ Порядку № 56 повна перевірка декларацій (декларації) проводиться за рішенням Національного агентства, в якому надається доручення його члену провести повну перевірку декларацій (декларації) (далі - Рішення про проведення перевірки) через працівників структурного підрозділу його апарату, діяльність яких пов'язана зі здійсненням такої функції Національного агентства. Рішення про проведення перевірки повинно містити інформацію, яка дає змогу ідентифікувати декларацію (декларації), щодо якої (яких) проводиться повна перевірка, та суб'єкта (суб'єктів) декларування, який (які) подав (подали) таку (такі) декларацію (декларації), якщо інше не передбачено цим Порядком.
		Згідно з пунктом 2 розділу І Порядку № 56 у ньому терміни вживаються у таких значеннях:
		достовірність задекларованих відомостей - відповідність дійсності відомостей, зазначених у декларації суб'єкта декларування, у разі не встановлення НАЗК недостовірності задекларованих відомостей у встановленому Законом порядку шляхом здійснення контролю та повної перевірки декларації;
		недостовірність задекларованих відомостей - невідповідність дійсності відомостей, зазначених у декларації суб'єкта декларування, що встановлюється на підставі відомостей, отриманих НАЗК у встановленому Законом порядку шляхом здійснення контролю та повної перевірки декларації.
		Пункт 3 розділу І Порядку № 56 встановлює, що контроль та повна перевірка декларації здійснюються за принципами: 1) верховенства права; 2) рівності та гарантування прав і законних інтересів усіх суб'єктів декларування; 3) об'єктивності, неупередженості та безсторонності рішень і дій Національного агентства, уповноважених ним осіб; 4) достовірності і повноти інформації, що використовується Національним агентством, правомірності одержання та використання такої інформації; 5) неприпустимості свавільного втручання у сферу особистого життя суб'єкта декларування, окрім як у межах та у спосіб, що передбачені Законом; 6) гарантування права на судовий захист суб'єктів декларування.
		Згідно з пунктом 6 розділу ІІІ Порядку № 56 повна перевірка декларації передбачає такі дії:
		1) прийняття Рішення про проведення перевірки;
		2) аналіз відомостей про об'єкти декларування (об'єкти нерухомості; об'єкти незавершеного будівництва (в тому числі інформація щодо власника або користувача земельної ділянки); цінне рухоме майно (крім транспортних засобів); цінне рухоме майно - транспортні засоби; цінні папери; інші корпоративні права; юридичні особи, кінцевим бенефіціарним власником (контролером) яких є суб'єкт декларування або члени його сім'ї; нематеріальні активи; доходи, у тому числі подарунки; грошові активи; фінансові зобов'язання; видатки та правочини суб'єкта декларування; посади чи роботи за сумісництвом суб'єкта декларування; членство суб'єкта декларування в об'єднаннях (організаціях) та входження до їх органів), зазначені в деклараціях суб'єкта декларування, та їх порівняння з відомостями з реєстрів, баз даних, інших інформаційно-телекомунікаційних систем державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, що можуть містити інформацію про об'єкти декларування, які мають відображатися в декларації;
		3) створення, збирання, одержання, використання інформації, яка є необхідною для повної перевірки декларації, з використанням джерел інформації, визначених пунктами 8 - 11 цього розділу;
		4) направлення Національним агентством відповідному суб'єкту декларування листа з пропозиціями надати письмові пояснення та/або копії підтвердних документів та розгляд і врахування наданих ним пояснень та/або копій підтвердних документів під час проведення повної перевірки декларації у порядку та на умовах, визначених пунктом 12 цього розділу;
		5) прийняття Національним агентством Рішення про результати здійснення повної перевірки декларації.
		Відповідно до пункту 8 розділу ІІІ Порядку № 56 під час повної перевірки декларацій Національне агентство використовує такі джерела інформації:
		1) відомості, отримані з реєстрів, баз даних, інших інформаційно-телекомунікаційних систем державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, а також відомості з реєстрів, баз даних іноземних держав, що можуть містити інформацію, яка має відображатись у декларації;
		2) відомості, надані суб'єктом декларування, стосовно якого проводиться перевірка, з власної ініціативи чи за запитом Національного агентства щодо документального підтвердження або пояснення зазначених у декларації відомостей;
		3) відомості, що надходять (отримані) від державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, суб'єктів господарювання незалежно від форми власності та їх посадових осіб, громадян та їх об'єднань, а також від державних та інших компетентних органів влади іноземних держав;
		4) відомості із засобів масової інформації, мережі Інтернет, які стосуються конкретного суб'єкта декларування та містять фактичні дані, що можуть бути перевірені.
		При проведенні повної перевірки декларації Національне агентство зобов'язане забезпечити використання лише достовірної інформації, одержаної від суб'єктів господарювання незалежно від форми власності та їх посадових осіб, громадян та їх об'єднань, із засобів масової інформації, мережі Інтернет.
		Відповідно до пункту 9 розділу ІІІ Порядку № 56 у разі необхідності з метою здійснення повної перевірки декларації Національне агентство має право направляти запити про надання документів чи інформації до державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, суб'єктів господарювання незалежно від форми власності та їх посадових осіб, громадян та їх об'єднань. Зазначені суб'єкти зобов'язані надавати запитувані Національним агентством документи чи інформацію упродовж десяти робочих днів з дня одержання запиту.
		Відповідно до пункту 11 розділу ІІІ Порядку № 56 для перевірки інформації про об'єкти декларування, що зазначені у декларації, Національне агентство має право отримувати інформацію з відкритих баз даних, реєстрів іноземних держав, у тому числі після внесення плати за отримання відповідної інформації відповідно до законодавства, якщо така плата вимагається для доступу до інформації.
		Згідно з пунктом 12 розділу ІІІ Порядку № 56 у разі виявлення Національним агентством протягом повної перевірки декларації ознак недостовірності задекларованих відомостей, неточності оцінки задекларованих активів, конфлікту інтересів, незаконного збагачення Національне агентство направляє відповідному суб'єкту декларування відповідний лист з пропозиціями надати письмові пояснення та/або копії підтвердних документів.
		Такий лист повинен містити посилання на конкретні відомості у декларації, щодо яких пропонується надати письмові пояснення та/або копії підтвердних документів, а також відомості про підстави проведення перевірки декларації та таких конкретних відомостей. Такий лист може містити конкретні запитання Національного агентства щодо відомостей, зазначених у декларації.
		Надані суб'єктом декларування письмові пояснення та/або копії підтвердних документів є обов'язковими до розгляду та врахування Національним агентством під час проведення повної перевірки декларації та вирішення питання щодо дотримання суб'єктом декларування вимог Закону при складанні та поданні декларації.
		Зазначені норми законодавства вказують, що повна перевірка декларації на предмет достовірності задекларованих відомостей проводиться НАЗК шляхом аналізу відомостей про об'єкти декларування, зазначені в декларації суб'єкта декларування, та їх порівняння з відомостями з реєстрів, баз даних, інших інформаційно-телекомунікаційних систем державних органів, органів місцевого самоврядування, а при прийнятті рішення за результатами повної перевірки декларації мають враховуватись, як відомості, отримані із реєстрів, баз даних, інших інформаційно-телекомунікаційних систем державних органів та отримані від державних органів щодо предмета перевірки, так і відомості, надані суб'єктом декларування, стосовно якого проводиться перевірка, щодо документального підтвердження або пояснення зазначених у декларації відомостей.
		Тобто, рішення НАЗК про результати повної перевірки декларації повинно бути об'єктивним, ґрунтуватись на достовірній і повній інформації та прийматись на підставі всебічного аналізу.
		Досліджуючи оскаржуване рішення та предмет його об'єктивності та повноти врахування відомостей при його прийнятті по кожному епізоду встановленого порушення, колегія суддів звертає увагу на наступне.
		Наявні у справі докази підтверджують, що позивачем подано декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 рік (далі по тексту - декларація), шляхом заповнення відповідної форми на офіційному веб-сайті Національного агентства, у якій зазначено відомості, передбачені частиною першою статті 46 Закону України «Про запобігання корупції».
		Повна перевірка позивача розпочата Національним агентством з питань запобігання корупції на підставі абз. 5 частини 1 статті 50 Закону України «Про запобігання корупції» та підпункту 4 пункту 3 розділу ІІІ Порядку № 56, та відповідно рішення НАЗК від 29 червня 2017 року № 248 «Про проведення повної перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 та 2016 роки, яка почнеться з 30 червня 2017 року».
		Рішенням НАЗК від 31 серпня 2017 року № 637 «Про продовження строку повної перевірки декларацій особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 та 2016 роки, поданих ОСОБА_1» продовжено строки проведення перевірки.
		Пунктом 14 розділу ІІІ Порядку № 56 встановлено, що повна перевірка декларації здійснюється упродовж 60 днів з дня прийняття рішення про проведення перевірки. Строки проведення повної перевірки декларації можуть бути продовжені, але не більше ніж на сукупний строк у 30 календарних днів.
		Відтак перевірка повинна тривати не більше 60 календарних днів, а у виняткових випадках не більше 90 календарних днів.
		В той же час, днем прийняття рішення про результати здійснення повної перевірки декларації є 09 лютого 2018 року, тобто більше ніж через шість місяців з дня початку проведення повної перевірки декларацій позивача.
		Суд звертає увагу на те, що відповідно до пункту 15 розділу ІІІ Порядку №56 перебіг строку повної перевірки декларації зупиняється у таких випадках: 1) звернення до суду з метою отримання інформації стосовно наявності та стану рахунків, операцій за рахунками конкретної юридичної особи або фізичної особи, фізичної особи - підприємця; 2) направлення запиту на отримання від державних та інших органів влади іноземних держав інформації, що необхідна для проведення повної перевірки декларації.
		У зазначених випадках перебіг строку повної перевірки декларації зупиняється з дня відкриття судом провадження у справі (направлення відповідного запиту) до дня набрання законної сили рішенням суду (отримання відповіді на зазначений запит).
		Зупинення перебігу строку повної перевірки декларації можливе в межах строків, визначених абзацами першим та другим пункту 14 цього розділу.
		При цьому, суд звертає увагу, що повна перевірка декларацій позивача за 2015-2016 роки розпочалась з 30 червня 2017 року, однак як вбачається із запитів до ГУ ДФС у Закарпатської області такі НАЗК скеровано лише 08.02.2018 року та 28.01.2018 року, що є свідченням того, що не відповідач очікував отримання відповідей на запити, що відповідно до пункту 15 розділу ІІІ Порядку №56 зупиняє перебіг строку повної перевірки декларації, а відповідач НАЗК лише скеровував такі запити до органу ДФС через шість місяців після початку проведення повної перевірки декларацій позивача.
		Таким чином, враховуючи строки, встановлені для проведення повної перевірки декларацій позивача, оскаржуване позивачем рішення прийняте поза межами строку, встановленими для перевірки декларацій.
		У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. 
		Згідно з статтею 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
		Суд враховує правову позицію, висловлену в рішенні Європейського Суду з прав людини від 20.10.2011 у справі «Рисовський проти України», в якому Суд зазначив, що принцип «належного урядування», зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов'язків.  
		Важливість дотримання і неухильного виконання етапів процедури, зокрема, строків проведення повної перевірки та прийняття за її наслідками відповідного рішення, безпосередньо пов'язана із забезпеченням права особи, інтересів якої вона стосується.  
		Дії або рішення суб'єкта владних повноважень вважаються такими, що суперечать принципу верховенства права, не тільки у тих випадках, коли такими діями порушуються суб'єктивні права і процесуальні гарантії, прямо передбачені чинним законодавством, але й у тих випадках, коли такі дії не задовольняють правомірних очікувань осіб, стосовно яких вони вчиняються (ухвалюються).
		Правомірне очікування виникає у особи в тому випадку, коли внаслідок правового регулювання зі сторони суб'єкта владних повноважень у особи наявне розумне сподівання, що стосовно до неї суб'єкт владних повноважень буде діяти саме так, а не інакше.
		Наявність «законних очікувань (яку в кожному окремому випадку встановлює Суд) є передумовою для відповідного захисту. В свою чергу, умовою наявності законного очікування в розумінні практики Європейського суду з прав людини є достатні законні підстави (sufficientlegalbasis) в національному праві або усталена практика публічної адміністрації. Іншими словами, законне очікування - це очікування можливості (ефективного) здійснення певного права, як прямо гарантованого, так і опосередкованого (того, яке випливає з інших прав), у разі якщо особа прямо не виключена з кола тих, хто є носіями відповідного права.
		Недотримання розумних строків при проведенні певних процедур суб'єктом владних повноважень порушує законні очікування особи на прийняття рішення у визначений законом строк, порушує принципи правової визначеності, викликає у особи сумніви щодо прозорості та відкритості проведення перевірки, прийняття за її наслідками безстороннього, законного рішення.
		Недотримання відповідачем строків прийняття відповідних рішень позбавило позивача можливість передбачати наслідки, та позбавило, у випадку необхідності та з належною допомогою, узгоджувати свою поведінку, орієнтуватися на певний та своєчасний результат.
		Як вбачається із матеріалів справи, НАЗК звернулось до позивача із запитом про надання інформації від 18 липня 2017 року №55-08/24299/17, у якому просило надати пояснення та/або копії підтвердних документів щодо:
		- оренди, власності чи іншого права користування суб'єктом декларування та/або членами сім'ї нерухомим майном, зазначеним в розділі 2.1 «Інформація про суб'єкта декларування» та розділі 3 «об'єкти нерухомості» декларацій за 2015-2016 роки; 
		- оренди, власності чи іншого права користування суб'єктом декларування та/або членами сім'ї земельною ділянкою площею 352 кв.м, розташованою за адресою АДРЕСА_1;
		- володіння суб'єктом декларування автомобілями, зазначеними в розділі 6 «цінне рухоме майно - транспортні засоби» декларацій за 2015 та 2016 роки, а саме Шкода Октавія 2007 року випуску, дата набуття права 28.02.2008 року, Лада 2006 року випуску, дата набуття права 20.06.2016 року; 
		- володіння членами сім'ї корпоративними правами, що зазначені в розділі 8 «Корпоративні права» декларації за 2016 рік; 
		- доходів, відомості про які зазначено в розділі 11 «доходи, у тому числі подарунки» декларацій за 2015-2016 роки;
		- відсутності інформації щодо видатків в розділі 14 «видатки та правочини», що виникли внаслідок придбання автомобіля, відображеного в розділі 6 «цінне рухоме майно - транспортні засоби» декларації за 2016 рік.
		04.08.2017 року вх. № Ц-9898/17 позивачем надано НАЗК письмові пояснення з додатками на 6 арк. (том 1 аркуші справи 88-90).
		Суд звертає увагу, що відповідач при прийнятті оскаржуваного рішення використав в тому числі інформацію, викладену в письмових поясненнях суб'єкта декларування та доданих копіях документів (вх. № Ц-9898/17 від 04.08.2017 року). 
		Всупереч вимогам пункту 12 розділу ІІІ Порядку № 56 НАЗК, звертаючись до позивача із запитом про надання інформації від 18 липня 2017 року №55-08/24299/17, не запитував інформації та документального підтвердження з приводу користування житловим приміщенням - гуртожитком, який є його місцем реєстрації та щодо розділу 9 «Юридичні особи, кінцевим бенефіціарним власником (контролером) яких є суб'єкт декларування або члени його сім'ї декларації за 2015 рік.
		Зазначене свідчить про процесуальні порушення проведення повної перевірки декларації, зокрема порушення підпункту 4 пункту 6 розділу ІІІ Порядку № 56, а саме повна перевірка декларації передбачає направлення Національним агентством відповідному суб'єкту декларування листа з пропозиціями надати письмові пояснення та/або копії підтвердних документів та розгляд і врахування наданих ним пояснень та/або копій підтвердних документів під час проведення повної перевірки декларації у порядку та на умовах, визначених пунктом 12 цього розділу. Зазначене стосується усіх порушень виявлених під час проведення повної перевірки.
		Крім цього, виходячи із пункту 3 розділу І Порядку № 56, яким передбачено, що усі передбачені цим Порядком заходи контролю та повної перевірки декларацій повинні відповідати вказаним у цьому пункті принципам, а саме:
		-          верховенства права;
		-          рівності та гарантування прав і законних інтересів усіх суб'єктів декларування;
		-          об'єктивності, неупередженості та безсторонності рішень і дій Національного агентства, уповноважених осіб;
		-          достовірності і повноти інформації, що використовується Національним агентством, правомірності одержання та використання такої інформації;
		-          неприпустимості свавільного втручання у сферу особистого життя суб'єкта декларування, окрім як у межах та у спосіб, що передбачені Законом;
		-          гарантування права на судовий захист суб'єктів декларування.
		Відтак, не надіслання позивачу запиту на отримання інформації щодо порушень, відображених у оскаржуваному рішенні не відповідає принципам рівності та гарантування прав і законних інтересів усіх суб'єктів декларування, об'єктивності та неупередженості рішень і дій Національного агентства, уповноважених осіб тощо.
		Поряд із встановленими апеляційним судом процесуальними порушеннями, допущеними під час прийняття оскаржуваного рішення, колегія суддів, надає оцінку виявленим НАЗК порушенням при складанні та поданні декларації особи на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 рік, поданої позивачем.
		1. Отже, щодо не відображення відомостей про право користування житловим будинком загальною площею 182,0 кв. м. у м. Ужгород, що належить на праві власності члену його сім'ї - дружині, зазначивши відомості про такий будинок у розділу 2.1 «Інформація про суб'єкта декларування» декларації як місце фактичного проживання, колегія суддів зазначає наступне.
		Згідно пункту 2 частини 1 статті 46 Закону № 1700 в декларації зазначаються відомості про об'єкти нерухомості, що належать суб'єкту декларування та членам його сім'ї на праві приватної власності, включаючи спільну власність, або знаходяться у них в оренді чи на іншому праві користування, незалежно від форми укладення правочину, внаслідок якого набуте таке право. Необхідність відображення вказаної інформації про суб'єкта декларування та членів його сім'ї передбачена Формою декларації осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженою рішенням Національного агентства з питань запобігання корупції від 10.06.2016 № 3 (далі - Форма декларації).
		Відповідно до пункту 12 Правил заповнення форми декларації особи уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, які є невід'ємною частиною Форми декларації, під «Іншими правами користування» у декларації розуміються: сервітути, право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), праве забудови земельної ділянки (суперфіцій), утримання, застава, користування на підставі довіреності, інші права, передбачені законодавством.
		Суд приймає до уваги, що позивач у розділу 2.1 «Інформація про суб'єкта декларування» декларації як місце фактичного проживання зазначає адресу житлового будинку загальною площею 182,0 кв. м. у м. Ужгород, що належить на праві власності члену його сім'ї - дружині.
		А звідси, якщо позивач проживає, то отже і користується житловим будинком дружини. 
		Як вбачається із матеріалів справи, позивач одружився 25.07.2009, саме з цього часу у позивача виникло право на користування житловим будинком дружини, в якому вони проживають сім'єю. При цьому, суд наголошує, що таке право користування житлом дружини виникло не на підставі цивільно-правових відносин, а на підставі сімейних відносин. 
		Право користування житлом дружини є особисто немайновим правом позивача, яке не набуте на підставі договірних відносин.
		До прикладу, у частині 4 статті 45 Сімейного кодексу України, особа, яка поселилась у житлове приміщення іншої особи у зв'язку з реєстрацією з нею недійсного шлюбу, не набула права на проживання у ньому і може бути виселена.
		Тому виходячи із зворотнього висновку, особа, яка поселилась у житлове приміщення іншої особи у зв'язку із реєстрацією з нею шлюбу, набуває права на проживання у ньому.
		Більше того, суд звертає увагу, що НАЗК у своїх роз'ясненнях також бере до уваги факт користування, який випливає із сімейних відносин, а саме. НАЗК надає роз'яснення до розділу «Цінне рухоме майно - транспортні засоби», в яких зазначає, що якщо транспортний засіб перебуває на праві власності у суб'єкта декларування, то він зазначається як об'єкт такого суб'єкта декларування і не зазначається як об'єкт, що перебуває у члена сім'ї на праві користування. 
		Відтак, виходячи із наведено, колегія суддів вважає, що відповідачем не доведено у цій частині правомірності оскаржуваного рішення.
		2. Щодо не зазначення відомостей про право користування об'єктом нерухомого майна у м. Ужгород (житловим приміщенням - гуртожитком), який відповідно до розділу 2.1 «Інформація про суб'єкта декларування» декларації за 2015 рік є місцем його реєстрації.
		Твердження позивача про те, що він не має права власності на об'єкт нерухомості - гуртожиток, в якому лише зареєстрований, не спростовує обов'язку декларування позивачем права користування цим гуртожитком. 
		Відповідно до статті 6 Житлового кодексу України, жилі будинки і жилі приміщення призначаються для постійного або тимчасового проживання громадян, а також для використання у встановленому порядку як службових жилих приміщень і гуртожитків.
		Для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання можуть використовуватися гуртожитки (стаття 127 Житлового кодексу України).
		Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 11 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» від 04.09.2008 №500-VI, користування (використання) жилим приміщенням у гуртожитку на правових підставах, визначених цим Законом, - право користування (використання) жилим приміщенням у гуртожитку, на який поширюється дія цього Закону, що виникає на підставі:
		а) договору найму жилого приміщення, укладеного на підставі спеціального ордера, виданого згідно із статтею 129 Житлового кодексу Української РСР;
		б) договору оренди житла, укладеного згідно із статтями 810, 811-813 Цивільного кодексу України, - у випадках, визначених цим Законом;
		Позивач в судовому засіданні не заперечив, що зареєстрований у гуртожитку, про що і надав суду довідку про склад сім'ї або зареєстрованих у житловому приміщенні ОСББ «Велика перемога» від 13.03.2018 року вих. № 13, а заперечує лише факт користування гуртожитком.
		Відповідно до статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.12.2003 року № 1382-IV, реєстрація - внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.
		Однак, із наведених вище норм слідує зробити висновок, що реєстрації позивача у гуртожитку нероздільно пов'язана із наданням позивачу права користування (використання) жилим приміщення у гуртожитку на підставах визначених законом. 
		Відтак, позивач помилково вважає, що не повинен відображати відомості про користування об'єктом нерухомого майна у м. Ужгород (житловим приміщенням - гуртожитком), який відповідно до розділу 2.1 «Інформація про суб'єкта декларування» декларації за 2015 рік є місцем його реєстрації.
		3. З матеріалів справи також вбачається, що під час перевірки декларації позивача за 2015 рік, суб'єкт декларування не відобразив інформацію про об'єкт нерухомості, а саме земельну ділянку загальною площею 351,0 кв. м., розташовану в м. Ужгород, Закарпатської області, яка належить на праві власності члену його сім'ї - дружині. Право власності на земельну ділянку дружини підтверджується державним актом права власності на земельну ділянку від 14.12.2007 року серії НОМЕР_3. 
		Доводи позивача про неправомірність такого висновку відповідача ґрунтуються на твердженні, що НАЗК не отримано від декларанта пояснень причин такого факту та не враховано вартості земельної ділянки.
		При цьому, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 46 Закону № 1700, в редакції, що діяла на час заповнення декларації, у декларації зазначаються відомості про об'єкти нерухомості, що належать суб'єкту декларування та членам його сім'ї на праві приватної власності, включаючи спільну власність, або знаходяться у них в оренді чи на іншому праві користування, незалежно від форми укладення правочину, внаслідок якого набуте таке право. Такі відомості включають:
		а) дані щодо виду, характеристики майна, місцезнаходження, дату набуття майна у власність, оренду або інше право користування, вартість майна на дату набуття його у власність, володіння або користування;
		б) у разі якщо нерухоме майно перебуває у спільній власності, про усіх співвласників такого майна вказуються відомості, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, або найменування відповідної юридичної особи із зазначенням коду Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. У разі якщо нерухоме майно перебуває в оренді або на іншому праві користування, про власника такого майна також вказуються відомості, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, або найменування відповідної юридичної особи із зазначенням коду Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.
		Отже, зміст наведеної норми вказує на те, що обов'язковому декларуванню підлягає усе нерухоме майно, яке належить декларанту та членам його сім'ї, незалежно від його вартості.
		Відтак, не зазначення суб'єктом декларування в декларації інформації про об'єкт нерухомості (земельна ділянка), який належить члену сім'ї суб'єкта декларування (дружині) на праві власності є порушенням пункту 2 частини 1 статті 46 Закону № 1700.
		Таким чином, колегія суддів вважає безпідставними доводи позивача щодо відсутності обов'язку декларування  в декларації інформації про об'єкт нерухомості земельну ділянку.
		4. Під час перевірки декларації позивача за 2015 рік відповідачем встановлено, що суб'єктом декларування відображено недостовірні відомості у розділі 6 «Цінне рухоме майно - транспортні засоби» декларації за 2015 рік по автомобілю марки «Лада-21099», 2006 року випуску, а саме в даті набуття права власності на такий автомобіль. 
		У відповідності до пункту 3 частини 1 статті 46 Закону № 1700, в редакції, що діяла на час заповнення декларації, передбачено, що у декларації зазначаються відомості про:
		3) цінне рухоме майно, вартість якого перевищує 50 мінімальних заробітних плат, встановлених на 1 січня звітного року, що належить суб'єкту декларування або членам його сім'ї на праві приватної власності, у тому числі спільної власності, або перебуває в її володінні або користуванні незалежно від форми правочину, внаслідок якого набуте таке право. Такі відомості включають:
		а) дані щодо виду майна, характеристики майна, дату набуття його у власність, володіння або користування, вартість майна на дату його набуття у власність, володіння або користування;
		б) дані щодо транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, а також щодо їх марки та моделі, року випуску, ідентифікаційного номера (за наявності). Відомості про транспортні засоби та інші самохідні машини і механізми зазначаються незалежно від їх вартості;
		Як видно із самої декларації позивача за 2015 рік, у такій у розділі 6 «Цінне рухоме майно - транспортні засоби» відображено транспортний засіб, який належить на праві власності позивачу, зазначено марку транспортного засобу, модель, рік випуску, вид об'єкта, ідентифікаційний номер. Також відображено і дату набуття цього транспортного засобу, однак в цій даті допущено технічну описку, яка, на переконання колегії, має очевидний характер, а саме замість правильної дати набуття права « 20.06.2006 року» помилково зазначено « 20.06.2016 року».
		Відтак, у цій частині колегія суддів не вбачає допущення позивачем порушень при складанні та поданні декларації особи на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2015 рік.
		5. Щодо не відображення у розділі 8 «Корпоративні права» декларації за 2015 рік відомостей про наявність корпоративних прав у члена сім'ї  - дружини на загальну суму 432000,00 грн, а саме, в ТОВ «Оріана ЛТД» (код ЄДРПОУ 31247739), частка дружини суб'єкта декларування у статутному фонді 14% від загального статутного капіталу, розмір внеску до статутного фонду 420 000,00 грн та в ТОВ «Фенікс» (код ЄДРПОУ 04956474), частка у статутному фонді 4% від загального капіталу, розмір внеску до статутного фонду 12 000,00 грн.
		Згідно пункту 5 частини 1 статті 46 Закону № 1700 в декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування повинні зазначатись інші корпоративні права, що належать суб'єкту декларування або членам його сім'ї, із зазначенням найменування кожного суб'єкта господарювання, його організаційно-правової форми, коду Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України, частки у статутному (складеному) капіталі товариства, підприємства, організації у грошовому та відсотковому вираженні.
		Корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
		Поняття і види господарських товариств, правила їх створення, діяльності, а також права і обов'язки їх учасників та засновників визначається Законом України «Про господарські товариства» від 19.09.1991 № 1576-XII в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон №1576-XII). 
		Статтею 1 Закону №1576-XII визначено, що господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками. До господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства.
		Згідно з частиною 1 статті 12 Закону №1576-XII товариство є власником, зокрема, майна, переданого йому учасниками у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу
		Статтею 13 Закону №1576-XII визначено, що вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом. Грошова оцінка вкладу учасника господарського товариства здійснюється за згодою учасників товариства, а у випадках, встановлених законом, вона підлягає незалежній експертній перевірці.
		Отже, із системного аналізу наведених норм, слід розуміти, що суб'єкт декларування відображає у декларації наявні у нього та членів його сім'ї корпоративні права, що мають реальне відображення вкладу (частки) до статутного капіталу товариства. А таким вкладом до статутного товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом.
		Як вбачається із пояснень позивача щодо корпоративних прав його дружини у ТОВ «Оріана ЛТД», наданих НАЗК та в судовому засіданні, статутний капітал цього товариства сформований не був, нею жодних коштів внесено не було. У Єдиному державному реєстрі відображено лише попередній намір сформувати такий статутний капітал, однак такий намір реалізований дружиною та іншими засновниками не був. На підтвердження чого позивачем довідку самого товариства.
		Із оскаржуваного рішення вбачається, що висновок про не відображення позивачем у розділі 8 «Корпоративні права» декларації за 2015 рік відомостей про наявність корпоративних прав у члена його сім'ї - дружини в ТОВ «Оріана ЛТД» відповідачем зроблений лише на підставі інформації, отриманої з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, № 1003072385 від 28.09.2017р.
		Стаття 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» від 15.05.2003 № 755-IV містить вичерпний перелік документів, що подаються заявником для державної реєстрації юридичної особи. У цьому переліку документів відсутня вимоги щодо надання підтвердження формування чи сплати, внесення коштів чи майна до статуту товариства. 
		Більше того, пункт 5 цієї ж статті цього ж Закону, містить вичерпний перелік документів, які подаються для державної реєстрації змін до відомостей про розмір статутного капіталу, розміри часток у статутному капіталі чи склад учасників товариства з обмеженою відповідальністю або товариства з додатковою відповідальністю Документи, що подаються заявником для державної реєстрації юридичної особи. І такий перелік також не містить вимоги щодо надання підтвердження формування чи сплати, внесення коштів чи майна до статуту товариства. 
		Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що дані відображені в Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо учасників юридичної особи, а також про розмір і частки формування статутного капіталу переносяться з установчих документів або рішень зборів учасників товариства, а не на підставі платіжного документу, який би підтверджував сплату або формування статутного внеску.
		Відповідно до пункту 9 розділу ІІІ Порядку № 56, у разі необхідності з метою здійснення повної перевірки декларації Національне агентство має право направляти запити про надання документів чи інформації до державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, суб'єктів господарювання незалежно від форми власності та їх посадових осіб, громадян та їх об'єднань. Зазначені суб'єкти зобов'язані надавати запитувані Національним агентством документи чи інформацію упродовж десяти робочих днів з дня одержання запиту.
		Запит оформлюється на офіційному бланку Національного агентства.
		Під час здійснення повної перевірки Національне агентство має право вимагати та одержувати лише документи (копії документів) та інформацію щодо відомостей, які відображені суб'єктом декларування у відповідних розділах декларації відповідно до Закону та необхідні для проведення повної перевірки декларації.
		Пункт 10 розділу ІІІ Порядку № 56 вказує, що для отримання інформації стосовно наявності та стану рахунків, операцій за рахунками конкретної юридичної особи або фізичної особи, фізичної особи - підприємця, що необхідна для проведення повної перевірки декларації, Національне агентство звертається до суду в порядку, визначеному главою 12 розділу ІV Цивільного процесуального кодексу України.
		Пункт 11 розділу ІІІ Порядку № 56 зазначає, що Національне агентство має право направляти запити на отримання від державних та інших органів влади іноземних держав інформації, що необхідна для проведення повної перевірки декларації.
		Для перевірки інформації про об'єкти декларування, що зазначені у декларації, Національне агентство має право отримувати інформацію з відкритих баз даних, реєстрів іноземних держав, у тому числі після внесення плати за отримання відповідної інформації відповідно до законодавства, якщо така плата вимагається для доступу до інформації.
		Наведені положення Порядку № 56 свідчать про можливість НАЗК направляти запити про надання документів чи інформації до державних органів, органів місцевого самоврядування, суб'єктів господарювання незалежно від форми власності та їх посадових осіб, громадян та їх об'єднань, а останні в свою чергу зобов'язані надавати запитувану інформацію НАЗК.
		Однак, НАЗК не зверталось із запитуваною інформацією до керівництва товариств щодо відомостей про внесення засновниками, в тому числі дружиною позивача, коштів до статутного фонду. 
		Також НАЗК не зверталось для отримання такої інформації стосовно наявності та стану рахунків, операцій за рахунками конкретної юридичної особи або фізичної особи, фізичної особи - підприємця, що необхідна для проведення повної перевірки декларації, до суду в порядку, визначеному главою 12 розділу ІV Цивільного процесуального кодексу України.
		У матеріалах перевірки також відсутні запити та відповідно і відомості із органів ДФС щодо формування статутного фонду товариств.
		Відтак, відповідачем у справі не надано суду доказів, які б підтверджували реальну наявність корпоративних прав у дружини позивача у ТОВ «Оріана ЛТД», а саме її частки у товаристві та розміру внеску до статутного капіталу у сумі 420 000 грн., таке підтвердження і не вбачається із самого оскаржуваного рішення.
		А відповідно до пункту 8 розділу ІІІ Порядку № 56, при проведенні повної перевірки декларації Національне агентство зобов'язане забезпечити використання лише достовірної інформації, одержаної від суб'єктів господарювання незалежно від форми власності та їх посадових осіб, громадян та їх об'єднань, із засобів масової інформації, мережі Інтернет.
		Колегія суддів також бере до уваги, рішення Конституційного Суду України від 05.02.2013р. (справа номер 1-3/2013) (том 1 аркуш справи 41) щодо офіційного тлумачення положень статей Закону України «Про господарські товариства» роз'яснено розуміння статусу учасника товариства, який «реально не вносить внесок до статутного капіталу» та які наслідки очікують такого учасника в разі не внесення статутного капіталу чи його частки.
		Також в матеріалах справи наявне Рішення кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів від 06.09.2017 року (том 1 аркуші справи 35-40), яким в межах службового розслідування встановлено, зокрема, що статутний фонд ТОВ «Оріана ЛТД» не сформований. 
		Вказане рішення оскаржене до Вищої ради правосуддя, де на засіданні №11 від 20.02.2018 року Рішення кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів від 06.09.2017 року залишили без змін. 
		Крім того, суд не приймає посилання відповідача на статтю 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», в якій встановлено статус документів та відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру:
		1. Якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
		2. Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.
		3. Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не внесені до нього, вони не можуть бути використані у спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.
		4. Відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, використовуються для ідентифікації юридичної особи або її відокремленого підрозділу, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, фізичної особи - підприємця, у тому числі під час провадження ними господарської діяльності та відкриття рахунків у банках та інших фінансових установах.
		Як випливає із змісту та аналізу наведеної норми, така підлягає до застосування під час розгляду спорів, а не під час встановлення факту недотримання вимог Закону України «Про запобігання корупції» щодо подання недостовірних відомостей у декларації.
		Частиною 3 статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», передбачено, якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не внесені до нього, вони не можуть бути використані у спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості. 
		Відповідач в силу наділених повноважень, передбачених Законом України «Про запобігання корупції» міг і повинен знати про дійсне формування статутного капіталу в ТзОВ «Оріана ЛТД» шляхом подання відповідних запитів у контролюючі органи у відповідності до норм, визначених Порядком № 56.
		Більше того, частина 4 статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, використовуються для ідентифікації юридичної особи або її відокремленого підрозділу, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, фізичної особи - підприємця, у тому числі під час провадження ними господарської діяльності та відкриття рахунків у банках та інших фінансових установах. 
		Відтак, колегія суддів приходить до переконання, що відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі в силу Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» можуть бути використані відповідачем лише в частині ідентифікації юридичної особи, що дана юридична особа зареєстрована, але не встановлює факт формування статутного фонду (капіталу).
		У відповідності до частини 1 статті 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня державної реєстрації до його ліквідації.
		У відповідності до наказу Міністерства фінансів України № 87 від 31.03.1999 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 21.06.1999 року за № 391/3684 «Про затвердження положень (стандартів) бухгалтерського обліку», який втратив чинність на підставі наказу Міністерства фінансів України № 73 від 07.02.2013 року, зареєстрованого Міністерством юстиції України 28.02.2013 року за № 336/22868 «Про затвердження Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», терміни, що використовуються в національних положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку, мають такі значення:
		активи - ресурси, контрольовані підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, призведе до отримання економічних вигод у майбутньому;
		баланс (звіт про фінансовий стан) - звіт про фінансовий стан підприємства, який відображає на певну дату його активи, зобов'язання і власний капітал;
		бухгалтерська звітність - звітність, що складається на підставі даних бухгалтерського обліку для задоволення потреб певних користувачів;
		витрати - зменшення економічних вигод у вигляді зменшення активів або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками);
		Отже, відповідно до наведених положень, у балансі підприємства відображаються усі активи, які були у підприємства, в тому числі і на час реєстрації (створення) юридичної особи, в тому числі і статутний капітал (фонд).
		Таким чином, у балансі підприємства відображається внесення, формування статутного капіталу (фонду) будь якого підприємства. Якщо баланс підприємства не подавався в контролюючі органи ДФС, або подавався, але з нульовими показниками такої звітності, на час реєстрації юридичної особи, очевидним є відповідно, що статутний капітал не сформований, не внесений.
		Крім того, в матеріалах справи є довідка ТзОВ «Оріана ЛТД» №16/18 від 07.02.2018 року про те, що статутний капітал (фонд) не сформований засновниками, частки у статутному капіталі не внесені.
		Відтак, у частині не відображенні у декларації корпоративних прав дружини позивача у ТОВ «Оріана ЛТД», колегія суддів не вбачає допущення позивачем порушень пункту 5 частини 1 статті 46 Закону України «Про запобігання корупції».
		Натомість, не відображення у декларації позивача корпоративних прав дружини у ТОВ «Фенікс» колегія суддів констатує допущене порушення пункту 5 частини 1 статті 46 Закону України «Про запобігання корупції».
		В судовому засіданні сам позивач пояснив, що його дружиною до статутного капіталу ТОВ «Фенікс» внесено 12 000 грн., про що надав підтверджуючі платіжні документи. 
		6. Щодо не відображення в розділі 9 «Юридичні особи, кінцевим бенефіціарним власником (контролером) яких є суб'єкт декларування або члени його сім'ї» декларації за 2015 рік відомостей, що член сім'ї суб'єкта декларування (дружина) є кінцевим бенефіціарним власником ТОВ «Оріана ЛТД» (код ЄДРПОУ 31247739).
		Згідно із пунктом 51 частини 1 статті 46 Закону №1700, у декларації зазначаються відомості про юридичні особи, кінцевим бенефіціарним власником (контролером» яких є суб'єкт декларування або члени його сім'ї.
		Відповідно до підпункту 20 пункту 1 статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» від 14.10.2014 № 1702-VII, кінцевий бенефіціарний власник (контролер) - фізична особа, яка незалежно від формального володіння має можливість здійснювати вирішальний вплив на управління або господарську діяльність юридичної особи безпосередньо або через інших осіб, що здійснюється, зокрема, шляхом реалізації права володіння або користування всіма активами чи їх значною часткою, права вирішального впливу на формування складу, результати голосування, а також вчинення правочинів, які надають можливість визначати умови господарської діяльності, давати обов'язкові до виконання вказівки або виконувати функції органу управління, або яка має можливість здійснювати вплив шляхом прямого або опосередкованого (через іншу фізичну чи юридичну особу) володіння однією особою самостійно або спільно з пов'язаними фізичними та/або юридичними особами часткою в юридичній особі у розмірі 25 чи більше відсотків статутного капіталу або прав голосу в юридичній особі.
		При цьому кінцевим бенефіціарним власником (контролером) не може бути особа, яка має формальне право на 25 чи більше відсотків статутного капіталу або прав голосу в юридичній особі, але є агентом, номінальним утримувачем (номінальним власником) або є тільки посередником щодо такого права.
		Беручи до уваги, наведені вище обставини не відображення позивачем у розділі 8 «Корпоративні права» декларації за 2015 рік відомостей про наявність корпоративних прав у члена його сім'ї  - дружини у ТОВ «Оріана ЛТД», зокрема, те, що статутний фонд товариства в реальності сформований не був, а лише відображений у статуті намір такий сформувати, а також сам витяг із ЄДРПОУ по цьому товаристві від 17.01.2018 року за № 1003486909, в графі «Перелік засновників (учасників) юридичної особи, у тому числі частки кожного із засновників (учасників)» містяться відомості, що кінцевий бенефіціарний власник (контролер» - ОСОБА_3, розмір внеску до статутного фонду - 0). То звідси, ОСОБА_3 із внесенням до статутного фонду нульового внеску не може бути кінцевим бенефіціарним власником в розумінні визначення, що закріплене у підпункті 20 пункту 1 статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення».
		Відтак, в цій частині, колегія суддів не вбачає допущених позивачем порушень.
		7. Під час перевірки декларації позивача за 2015 рік відповідачем встановлено, що суб'єктом декларування відображено у розділі 11 «Доходи, у тому числі подарунки» декларації недостовірні відомості в частині суми нарахованого/отриманого доходу у вигляді заробітної плати за основним місцем роботи та соціальних виплат члена сім'ї суб'єкта декларування (дружини), джерела такого доходу. Позивачем в декларації за 2015 рік у розділі 11 «Доходи, у тому числі подарунки» відображено суму отриманого доходу дружини у вигляді заробітної плати за основним місцем роботи в розмірі 5 536,00 грн. 
		Натомість, згідно із відомостями наданими Головним управлінням ДФС у Закарпатській області, дружина позивача за 2015 рік отримала дохід у сумі 39 455,14 грн., у тому числі 39 305,47 грн. - у вигляді заробітної плати, отриманої за основним місцем роботи та 149,67 грн. - у вигляді соціальних виплат від первинної профспілкової організації Ужгородського національного університету. 
		Зазначена суб'єктом декларування у декларації за 2015 рік сума доходу, нарахована/отримана членом сім'ї суб'єкта декларування відрізняється від достовірної на 33 919,14 грн.
		Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 46 Закону № 1700, в редакції, що діяла на час заповнення декларації, у декларації зазначаються відомості про отримані (нараховані) доходи, у тому числі доходи у вигляді заробітної плати (грошового забезпечення), отримані як за основним місцем роботи, так і за сумісництвом, гонорари, дивіденди, проценти, роялті, страхові виплати, благодійна допомога, пенсія, доходи від відчуження цінних паперів та корпоративних прав, подарунки та інші доходи. Такі відомості включають дані про вид доходу, джерело доходу та його розмір. 
		Відтак, твердження позивача про те, що розмір доходу дружини за 2015 рік відобразив у декларації зі слів дружини, не спростовують встановленого оскаржуваним рішенням порушення.
		Перевіривши оскаржуване рішення на предмет його дотримання вимогам приписів частини 2 статті 2 КАС України, частини 2 статті 19 Конституції України та враховуючи викладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції в частині визнання протиправним та скасування пункту 1.1 резолютивної частини рішення Національного агентства з питань запобігання корупції від 09 лютого 2018 року № 212 «Про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 рік, поданої ОСОБА_1, прокурор прокуратури Закарпатської області», а саме «Суб'єкт декларування при складанні та поданні декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 рік не дотримав вимоги пунктів 2, 3, та 7 частини першої статті 46 Закону України «Про запобігання корупції».
		Згідно з положеннями статті 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		Відповідно до вимог частин 1, 2 статті 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю та ухвалення нового рішення є, зокрема, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається, крім іншого, неправильне тлумачення закону.
		Пунктом 4 частини 1 статті 317 КАС України передбачено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
		Заслухавши у судовому засіданні доповідь головуючого судді, пояснень сторін, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції допустив вищенаведені порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення даної справи по суті, внаслідок чого апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, а рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового про часткове задоволення позовних вимог, а саме - визнати протиправним та скасувати п. 1.1 резолютивної частини рішення Національного агентства з питань запобігання корупції від 09 лютого 2018 року № 212 «Про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 рік, поданої ОСОБА_1, прокурор прокуратури Закарпатської області» в частині, а саме:
		«Суб'єкт декларування при складанні та поданні декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 рік не дотримав вимоги пунктів 2 (в частині користування житловим будинком, що належить на праві власності дружині суб'єкта декларування), 3 (в частині відомостей цінне рухоме майно - транспортні засоби), 5 (в частині відомостей по корпоративних правах ТОВ «Оріана ЛТД») та 51 частини 1 статті 46 Закону України «Про запобігання корупції».
		Враховуючи задоволення позовних вимог в наведеній вище частині, як наслідок задоволенню підлягають позовні вимоги про визнання протиправним та скасування оскаржуваного рішення в частині п.1.1 та абз.3: 
		У декларації зазначено недостовірні відомості, що відрізняються від достовірних на загальну суму, що перевищує 250 прожиткових мінімумів для працездатних осіб. 
		У діях суб'єкта декларування вбачаються ознаки правопорушення, передбаченого статтею 3661 Кримінального кодексу України».
		У задоволенні решти позовних вимог колегія суддів відмовляє за безпідставністю та недоведеністю таких.
		Понесені судові витрати відповідно до статті 139 КАС України слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача в сумі 352 грн. 40 коп. сплаченого судового збору в частині задоволених частково вимог.
		Керуючись ст.ст. 308, 310, 313, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Апеляційну скаргу Національного агентства з питань запобігання корупції - задовольнити частково.
		Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2018 року у справі № 807/270/18 - скасувати та ухвалити нове, яким позов ОСОБА_1 до Національного агентства з питань запобігання корупції про визнання протиправним та скасування рішення - задовольнити частково.
		Визнати протиправним та скасувати пункт 1.1 резолютивної частини рішення Національного агентства з питань запобігання корупції від 09 лютого 2018 року № 212 «Про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 рік, поданої ОСОБА_1, прокурор прокуратури Закарпатської області» в частині, а саме:
		«Суб'єкт декларування при складанні та поданні декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 рік не дотримав вимоги пунктів 2 (в частині користування житловим будинком, що належить на праві власності дружині суб'єкта декларування), 3 (в частині відомостей цінне рухоме майно - транспортні засоби), 5 (в частині відомостей по корпоративних правах ТОВ «Оріана ЛТД») та 51 частини 1 статті 46 Закону України «Про запобігання корупції».
		У декларації зазначено недостовірні відомості, що відрізняються від достовірних на загальну суму, що перевищує 250 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
		У діях суб'єкта декларування вбачаються ознаки правопорушення, передбаченого статтею 3661 Кримінального кодексу України».
		У задоволенні позовної вимоги про визнання протиправним та скасування пункту 1.1 резолютивної частини рішення Національного агентства з питань запобігання корупції від 09 лютого 2018 року № 212 «Про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 рік, поданої ОСОБА_1, прокурор прокуратури Закарпатської області» в частині, а саме «Суб'єкт декларування при складанні та поданні декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 рік не дотримав вимоги пунктів 2 (в частині не відображення у декларації відомостей про користування гуртожитком та відомостей про земельну ділянку, яка на праві приватної власності належить дружині суб'єкта декларування), 5 (в частині відомостей по корпоративних правах ТОВ «Фенікс») та 7 (в частині не відображення доходу дружини) частини 1 статті 46 Закону України «Про запобігання корупції» - відмовити.
		Стягнути на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) за рахунок бюджетних асигнувань Національного агентства з питань запобігання корупції (01103, вулиця Дружби народів, будинок 28, м. Київ, ЄДРПОУ 40381452) 352 (триста п'ятдесят дві) грн. 40 коп. понесених витрат по сплаті судового збору.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. 
		 
		       Головуючий суддя                                           Н.В. Ільчишин
		 
		       Судді                                                                   В.В. Гуляк
		 
		                                                                                     Р.Й. Коваль
		Повний текст постанови складено 12.04.2019

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...