Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 357/1303/14ц : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 15.04.2019. Забезпечено надання загального доступу: 16.04.2019.
Дата набрання законної сили: 11.04.2019
Номер судового провадження: 61-41202ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		11 квітня 2019 року
		м. Київ
		 
		справа №  357/1303/14-ц
		провадження № 61-41202св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Пророка В. В., Фаловської І. М.
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_4,
		відповідач - публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк»,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на заочне рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 06 березня 2018 року, у складі судді Бондаренко О. В., та постанову апеляційного суду Київської області від 21 червня 2018 року, у складі колегії суддів: Верланова С. М., Лівінського С. В., Приходька К. П.,
		 
		ВСТАНОВИВ :
		 
		У лютому 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк», банк) про захист прав споживача шляхом визнання кредитного договору, іпотечного договору та договору поруки недійсними, застосування наслідків недійсності правочину, повернення сплачених коштів та зобов'язання вчинити дії.
		 
		Позовна заява, з урахуванням її уточнення, мотивована тим, 
		що 27 лютого 2008 року між ОСОБА_4 В та акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (після реорганізації - ПАТ «Укрсоцбанк») укладено договір про надання споживчого кредиту, відповідно до умов якого позивач отримав кредит у розмірі 47 600 доларів США терміном до 26 лютого 2028 року, зі сплатою 12,5 % річних. На виконання зобов'язань за кредитним договором між сторонами також було укладено іпотечний договір від 27 лютого 2008 року, предметом якого є квартира АДРЕСА_1.
		 
		Посилаючись на невідповідність умов кредитного договору вимогам законодавства, існування у ньому ознак обману та елементів нечесної підприємницької практики, що порушує права та законні інтереси позивача, останній просив позов задовольнити. 
		 
		Заочним рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 06 березня 2018 року, залишеним без змін постановою апеляційного суду Київської області від 21 червня 2018 року, у задоволенні позову відмовлено.
		 
		Рішення суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, мотивовано тим, що при укладенні кредитного договору сторонами було досягнуто згоди з усіх його істотних умов. Підписання позичальником договору вказує на те, що останньому зрозумілі всі умови даного договору і він вважає їх справедливими по відношенню до нього. Перед укладенням договору банк надав позивачу усі необхідні документи, в тому числі ті, які містили інформацію щодо сукупної вартості кредиту та реальної процентної ставки. Свою згоду на укладення договору кредиту позивач не відкликав та, при цьому, використав кредитні кошти для придбання майна та впродовж п'яти років сплачував грошові кошти на погашення кредитного зобов'язання. Оскаржувані договір кредиту, іпотечний договір та договір поруки відповідають вільному волевиявленню та внутрішній волі їх учасників.
		 
		У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
		 
		Доводи, викладені у касаційній скарзі, зводяться до посилань позивача на залишення поза увагою судами попередніх інстанцій обставини відсутності ключових документів кредитної справи як на момент укладення кредитного договору, так і на момент внесення змін до нього, а також явні ознаки обману та нечесної підприємницької практики.   
		 
		Заявник також посилається на неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновку, наявного у рішенні Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року у справі № 1-12/2013.
		 
		У відзиві на касаційну скаргу ПАТ «Укрсоцбанк» вказує на недоведеність та безпідставність доводів касаційної скарги, у зв'язку з чим просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. 
		 
		Касаційна скарга ОСОБА_4 не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
		 
		У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Установлено, що 27 лютого 2008 року між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк») та ОСОБА_4 укладено договір про надання споживчого кредиту, відповідно до умов якого останній отримав кредитні кошти у розмірі 47 600 доларів США, з кінцевим терміном повернення кредиту 26 лютого 2028 року. Сторонами договору досягнуто згоди щодо всіх його істотних умов. 
		 
		Згідно пункту 1.2 даного кредитного договору, позичальнику кредит наданий на придбання нерухомого майна - трьохкімнатної квартири АДРЕСА_1. Вказана квартира є предметом іпотечного договору, укладеного між сторонами 27 лютого 2008 року на забезпечення виконання зобов'язань за договором кредиту.
		 
		21 лютого 2008 року між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк») та ОСОБА_4, ОСОБА_5 укладено договір поруки, за умовами якого ОСОБА_5 зобов'язалась перед банком в повному обсязі солідарно відповідати за виконання позичальником зобов'язань щодо повернення суми кредиту та сплати процентів за користування кредитом.
		 
		Отримання ОСОБА_4 грошових коштів у розмірі 47 600 доларів США, що еквівалентно 240 380 грн, підтверджується наявною у матеріалах справи копією заяви про видачу готівки від 27 лютого 
		2008 року (т. II, а. с. 49).
		 
		Відповідно до укладеної між сторонами додаткової угоди №1 
		від 02 квітня 2009 року, збільшено термін кредитування та встановлено кінцевий термін повернення кредиту - 26 лютого 2029 року.
		 
		У зв'язку із поданою позивачем заявою до банку, протокольним рішенням останнього від 20 квітня 2010 року ОСОБА_4 надано відстрочку сплати тіла кредиту на 18 місяців з дати реструктуризації, починаючи з 19-го місяця з дати реструктуризації погашення рівними частинами в сумі, що дорівнює залишку заборгованості за кредитом поділеному на кількість місяців, що залишилась до закінчення терміну користування кредитом.
		 
		Згідно укладеного 28 квітня 2010 року між ОСОБА_4 та банком договору про внесення змін № 2 до договору кредиту, змінено графік погашення заборгованості по кредиту, яка становить 44 517 доларів США.
		 
		Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_4 зазначав, що отримання ним кредитних коштів в іноземній валюті суперечить законодавчим вимогам, якими встановлено обов'язковість вираження зобов'язання у грошовій одиниці України - гривні, та ставить його у вкрай невигідне становище. Крім цього, вказував, що відповідачем йому не було надано усієї необхідної інформації щодо умов кредитування. 
		 
		Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
		 
		Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
		 
		У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
		 
		Частинами першою, третьою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
		 
		Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
		 
		Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
		 
		Тобто чинним законодавством визначено статус гривні як універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
		 
		Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року «Про зовнішньоекономічну діяльність», а також чинними на момент виникнення спірних правовідносин, Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» та Законом України від 23 вересня 1994 року «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».
		 
		При укладенні кредитного договору сторонами було досягнуто згоди з усіх його істотних умов та визначено: валюту кредитування, суму кредиту, процентну ставку за користування ним і порядок повернення кредиту, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору. Так, підписавши договір, позивач засвідчив, що він погодився з його умовами. Крім того, ОСОБА_4 тривалий час виконував обов'язки, покладені на нього даним договором, та своєї згоди на укладення договору не відкликав.
		 
		Таким чином, з урахуванням відсутності законодавчої заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті та згоди позивача саме на такі умови оскаржуваного кредитного договору, місцевий суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
		 
		Доводи заявника про те, що при укладенні кредитного договору позичальник не був попереджений про валютні ризики є необґрунтованими, оскільки, укладаючи спірний договір в іноземній валюті, сторони брали на себе певні ризики на випадок зміни валютного курсу та в момент укладення договору не мали будь-яких законних підстав вважати, що зміна встановленого валютного курсу не настане. Також незмінюваність курсу гривні відносно до іноземних валют, зокрема до долара США, законодавчо не закріплена. Нестабільність курсу гривні до долара США є загальновідомим фактом, який не міг бути невідомим ОСОБА_4
		 
		Посилання заявника на необхідність врахування судами правового висновку, наявного у рішенні Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року у справі № 1-12/2013, на яке міститься посилання у постанові Верховного Суду від 20 червня 2018 року, колегією суддів не приймається, оскільки фактичні обставини у вказаній справі є відмінними від справи, яка переглядається, та стосуються правовідносин зі сплати пені, що виникають між фізичними особами - споживачами та банками і іншими фінансовими установами у правовідносинах споживчого кредитування.
		 
		Наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
		 
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		 
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
		 
		ПОСТАНОВИВ :
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
		 
		Заочне рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 06 березня 2018 року та постанову апеляційного суду Київської області від 21 червня 2018 року залишити без змін.
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:                                                                                                 В. С. Висоцька
		 
		В.В. Пророк
		 
		І.М. Фаловська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...