Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 465/646/11 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Інші справи.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 15.04.2019. Забезпечено надання загального доступу: 15.04.2019.
Дата набрання законної сили: 31.10.2018
Номер судового провадження: 14-222цс18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		П О С Т А Н О В А
		 
		І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И
		          
		31 жовтня 2018 року
		м. Київ
		Справа № 465/646/11
		Провадження № 14-222цс18
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		судді-доповідача Лященко Н.П., 
		суддів Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
		розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_3, ОСОБА_4 на рішення Апеляційного суду Львівської області від 1 грудня 2016 року (у складі суддів Савуляка Р. В., Крайника Н. П., Мельничука О. Я.) та касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Франківського районного суду              м. Львова від 6 травня 2011 року (у складі судді Мікули О. І.) та рішення Апеляційного суду Львівської області від 1 грудня 2016 року (у складі суддів Савуляка Р. В., Крайника Н. П., Мельничука О. Я.) у цивільній справі за позовом Кредитної спілки «Християнська злагода», ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_3 до ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про стягнення коштів,
		 
		ВСТАНОВИЛА:
		У липні 2010 року Кредитна спілка «Християнська злагода» (далі -                              КС «Християнська злагода») звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про стягнення коштів та звернення стягнення на предмет іпотеки, у якому просила стягнути солідарно  з відповідачів заборгованість за кредитними договорами в сумі 1 млн               207 тис. 1 грн 84 коп., яка включає 1 млн 183 тис. 335 грн 84 коп. позики, 23 тис. 666 грн витрат на правову допомогу, та звернути стягнення на передане в іпотеку майно в межах його вартості та інше майно, що перебуває у власності відповідачів.
		У грудні 2010 року КС «Християнська злагода», а також позивачі ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_3 звернулися з новим позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про стягнення заборгованості, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що між КС «Християнська злагода» та ОСОБА_5 було укладено кредитні договори, а саме: договір № 112/07 від 19 березня 2007 року, договір № 173/07 від 4 травня            2007 року, договір № 173/07 від 7 травня 2010 року, договір № 222/07 від                  27 червня 2007 року, договір № 228/07-03 від 9 липня 2007 року, договір № 245/07 від 18 липня 2007 року, відповідно до яких ОСОБА_5 отримала кредит на загальну суму 1 млн 183 тис. 335 грн 84 коп.
		З метою забезпечення зобов'язань за зазначеними кредитними договорами між сторонами було укладено договір іпотеки та договори поруки, згідно з якими поручителями за зобов'язаннями ОСОБА_5 виступили ОСОБА_8 та ОСОБА_9
		Водночас позивачі ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_10,            ОСОБА_3 є кредиторами КС «Християнська злагода», що підтверджується судовими рішеннями, однак кредитна спілка не має можливості виконати          свої зобов'язання перед ними внаслідок невиконання зобов'язань ОСОБА_5 за кредитними договорами. КС «Християнська злагода» передала ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_3 частину належного їй права вимоги до ОСОБА_5, ОСОБА_8,         ОСОБА_9 в частині сум своєї заборгованості перед ними.
		З урахуванням уточнених позовних вимог позивачі просили:
		 - стягнути солідарно з ОСОБА_5 та ОСОБА_8 в межах 605 тис. грн,              з ОСОБА_9 в межах 30 тис. грн на користь КС «Християнська злагода» -                439 тис. 635 грн 84 коп., на користь ОСОБА_6 - 130 тис. 482 грн, на користь ОСОБА_7 - 46 тис. 388 грн, на користь ОСОБА_4 -                   166 тис. 830 грн, на користь ОСОБА_3 - 400 тис. грн шляхом звернення стягнення на майно, передане ОСОБА_5 в іпотеку, а саме квартиру АДРЕСА_1;
		- стягнути солідарно з ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_9 на користь КС «Християнська злагода» витрати за надання правової допомоги в сумі                      23 тис. 666 грн, судовий збір у сумі 51 грн та витрати за інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 грн.
		Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 6 травня 2011 року позов задоволено: стягнуто солідарно з ОСОБА_5 та ОСОБА_8 в межах 605 тис. грн, з ОСОБА_9 в межах 30 тис. грн на користь                      КС «Християнська злагода» - 439 тис. 635 грн 84 коп, на користь ОСОБА_6 - 130 тис. 482 грн, на користь ОСОБА_7 - 46 тис. 388 грн, на користь ОСОБА_4 - 166 тис. 830 грн, на користь ОСОБА_3 - 400 тис. грн шляхом звернення стягнення на майно, передане в іпотеку, а саме квартиру АДРЕСА_1. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		Рішення мотивовано тим, що  ОСОБА_5 отримала в КС «Християнська злагода» кредит на загальну суму 1 млн 183 тис. 335 грн 84 коп., проте зобов'язання щодо повернення цих коштів не виконала. ОСОБА_9 та              ОСОБА_8 як поручителі несуть солідарний обов'язок з виплати кредиту, однак лише в межах суми, за яку поручилися: ОСОБА_9 - 30 тис. грн,               ОСОБА_8 - 605 тис. грн. Оскільки виконання зобов'язань за кредитом ОСОБА_5 забезпечувалося іпотекою, то вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки підлягають задоволенню. Згідно з договором про відступлення права вимоги від 7 грудня 2010 року КС «Християнська злагода» передала ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_3 частину належного їй права вимоги до ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_9 в частині сум заборгованості КС «Християнська злагода» перед цими особами. Оскільки при заміні кредитора до нового кредитора переходять усі права в повному обсязі - як ті, що випливають зі змісту основного зобов'язання, так і ті, що забезпечують виконання вимоги кредитора, зокрема порука й іпотека, то позовні вимоги нових кредиторів              є обґрунтованими  в тій частині, що й вимоги кредитної спілки до ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_9, та в розмірі, визначеному договором про відступлення права вимоги.
		Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 1 грудня 2016 року рішення Франківського районного суду м. Львова від 6 травня 2011 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов КС «Християнська злагода», ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_3 задоволено частково:
		- стягнуто солідарно з ОСОБА_5 та ОСОБА_8 в межах 605 тис. грн на користь КС «Християнська злагода» 439 тис. 635 грн 84 коп. за кредитними договорами № 173/07 від 4 та 7 травня 2007 року;
		- стягнуто солідарно з ОСОБА_5 та ОСОБА_9 в межах 30 тис. грн на користь КС «Християнська злагода» 439 тис. 635 грн 84 коп. за кредитним договором № 112/07 від 19 березня 2007 року;
		 - стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_6 130 тис. 482 грн, на користь ОСОБА_7 - 46 тис. 388 грн, на користь ОСОБА_4 - 166 тис. 830 грн, на користь ОСОБА_3 - 400 тис. грн шляхом звернення стягнення на майно, передане в іпотеку, а саме квартиру АДРЕСА_1 (до квартири відноситься комора в підвалі під літ. ХСIV площею 2,6 кв. м);
		- у задоволенні позовних вимог КС «Християнська злагода» до ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про стягнення витрат на правову допомогу в сумі 23 тис. 666 грн відмовлено.
		Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
		Рішення мотивовано тим, що ОСОБА_5 отримала в КС «Християнська злагода» кредит на загальну суму 1 млн 183 тис. 335 грн 84 коп., проте зобов'язання щодо повернення цих коштів не виконала. ОСОБА_9 узяв на себе обов'язок відповідати за зобов'язаннями, що випливають з договору № 112/07 від 19 березня 2007 року, ОСОБА_8 виступила поручителем з виконання зобов'язань ОСОБА_5, передбачених кредитними договорами № 173/07 від 4 та 7 травня 2007 року, тому відповідальність ОСОБА_9 та ОСОБА_8 не може бути солідарною. Оскільки виконання кредитних зобов'язань ОСОБА_5 забезпечувалося іпотекою, то вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки (квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 168 кв.м) є обґрунтованими. Доводи ОСОБА_5 та ОСОБА_8 про те, що кредитна спілка як кредитодавець з огляду на особливості її правового статусу, визначеного законом, не мала права відступати право вимоги за кредитним договором ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_4 та ОСОБА_3, адже це не передбачено законом, суд відхилив як необґрунтовані. Недійсність укладеного договору про відступлення права вимоги прямо не встановлено законом, а відтак у силу приписів статті 204 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правомірність такого договору презюмується.
		У грудні 2016 року ОСОБА_4 звернулася з касаційною скаргою на рішення Апеляційного суду Львівської області від 1 грудня 2016 року, в якій просить оскаржуване рішення скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
		Касаційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції не містить положень щодо солідарної відповідальності поручителів за різними договорами поруки. Рішення суду першої інстанції фактично виконане ще в 2012 році. Оскаржуване рішення апеляційної інстанції передбачає подвійне стягнення на користь кредитної спілки заборгованості в сумі 439 тис. 635 грн 84 коп. в порушення прав та інтересів інших стягувачів. Для повернення заборгованості кредитній спілці достатньо суми стягнення солідарно з ОСОБА_5 та ОСОБА_8 Вказує, що суд апеляційної інстанції ухвалюючи рішення про стягнення з ОСОБА_5 та поручителів за відповідними кредитними договорами (№ 173/07 від 4 і 7 травня 2007 року та № 112/07 від 19 березня 2007 року) не врахував тієї обставини, що право вимоги за цими кредитними договорами кредитна спілка відступила іншим кредиторам. Крім того, рішенням апеляційної інстанції стягнуто з ОСОБА_5 солідарно з ОСОБА_9 за кредитним договором № 112/07 439 тис. 635 грн 84 коп., хоча остання за цим договором отримала кредитні кошти в сумі 30 тис. грн., лише в межах зазначеної суми виступив поручителем і ОСОБА_9 також посилається на неправильний висновок апеляційного суду щодо відмови у стягненні витрат на правову допомогу.
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 лютого 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.
		У грудні 2016 року ОСОБА_3 звернулася з касаційною скаргою на рішення Апеляційного суду Львівської області від 1 грудня 2016 року, в якій просить оскаржуване судове рішення скасувати і направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		Касаційну скаргу мотивовано тим, що апеляційний суд безпідставно поновив строк на апеляційне оскарження ОСОБА_5 та ОСОБА_8, які знали про існування оскаржуваного рішення від 6 травня 2011 року, оскільки їх представники брали участь у судовому засіданні і за цей час вчинялися виконавчі дії в межах виконавчого провадження. Скасування рішення через тривалий час порушує принцип юридичної визначеності і є втручанням у право мирно володіти майном.
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 лютого 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.
		У грудні 2016 року ОСОБА_5 звернулася з касаційною скаргою на рішення Франківського районного суду м. Львова від 6 травня 2011 року та рішення Апеляційного суду Львівської області від 1 грудня 2016 року, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати й направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Касаційну скаргу мотивовано тим, що кредитна спілка з огляду на її правовий статус не має права відступати право вимоги за кредитним договором. ОСОБА_5 вказує, що такий висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 2 вересня 2015 року (№ 6-667цс15) та від 15 квітня 2015 року (№ 6-59цс15). Тому позивачі безпідставно набули право стягнення з неї заборгованості на підставі договору про відступлення права вимоги від         7 грудня 2010 року. Крім того, безпідставно звернуто стягнення на іпотечне майно відповідно до договору іпотеки від 8 травня 2007 року, оскільки цей договір було укладено на забезпечення виконання ОСОБА_5 зобов'язань саме за кредитним договором № 175/07 від 7 травня 2007 року, а докази про надання кредитних коштів за цим договором відсутні.
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.
		У квітні 2017 року КС «Християнська злагода» надала заперечення на касаційні скарги, в яких просить рішення апеляційного суду в частині стягнення                       з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_6, ОСОБА_7,                ОСОБА_4, ОСОБА_3 скасувати й ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Заперечення мотивовано тим, що у кредитної спілки з огляду на її правовий статус немає права відступати право вимоги за кредитним договором. Також вважає неправильними висновки судів про задоволення вимог інших позивачів             за рахунок іпотечного майна, оскільки прав за іпотечним договором вона не відступала.
		У листопаді 2017 року ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_3 надали заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_5,               в яких просять відхилити касаційну скаргу та скасувати рішення апеляційного суду й залишити в силі рішення суду першої інстанції.
		Заперечення мотивовано тим, що посилання ОСОБА_5 на висновки, викладені в постановах Верховного Суду України від 2 вересня 2015 року          (№ 6-667цс15) та 15 квітня 2015 року (№ 6-59цс15), безпідставні, оскільки КС «Християнська злагода» відступила не право кредитодавця, а право кредитора без отримання будь-якої компенсації (доходу), зменшивши таким чином свою заборгованість перед членами кредитної спілки, за депозитні кошти яких було надано кредит ОСОБА_5 Вважають, що укладений договір про відступлення права вимоги від 7 грудня 2010 року є договором цесії, а не договором факторингу, тоді як зазначені правові позиції стосуються укладення саме договору факторингу. 
		У листопаді 2017 року ОСОБА_7 надала додаткові заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_5, в яких просить відхилити касаційну скаргу та скасувати рішення апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
		Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		20 лютого 2018 року справу отримав Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду.
		Відповідно до частини п'ятої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
		Згідно із частинами першою та четвертою статті 404 ЦПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу, зокрема, з обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п'ятій або шостій статті 403 цього Кодексу.
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 16 травня 2018 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки така передача необхідна для забезпечення розвитку права й формування єдиної правозастосовчої практики у спорах щодо відступлення права вимоги за кредитним договором за участю кредитних спілок. Крім того, колегія вважає за необхідне відступити від висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 15 квітня 2015 року (№ 6-59цс15) та від 2 вересня 2015 року (№ 6-667цс15).
		Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 6 червня 2018 року зазначену справу прийнято до провадження та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у письмовому провадженні).
		Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційних скаргах доводи в межах підстав оскарження, встановлених частиною шостою статті 403 ЦПК України, та врахувавши наведені доводи в запереченнях на касаційні скарги, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційні скарги ОСОБА_5 та ОСОБА_4 підлягають частковому задоволенню, а касаційна скарга ОСОБА_3 задоволенню не підлягає, оскільки вона просить скасувати рішення Апеляційного суду Львівської області від 1 грудня 2016 року з підстави невмотивованого поновлення строку на апеляційне оскарження ОСОБА_5 та ОСОБА_8, при цьому не порушує питання про скасування відповідної ухвали про поновлення строку на апеляційне оскарження зазначеним особам, а саме ухвали Апеляційного суду Львівської області від 15 липня 2016 року.
		Суди встановили, що 19 березня 2007 року між КС «Християнська злагода» та ОСОБА_5 укладено кредитний договір № 112/07, за умовами якого ОСОБА_5 отримала кредит у розмірі 30 тис. грн строком до 19 березня 2009 року. На виконання зазначеного договору відповідно до видаткових касових ордерів № 1136 від 19 березня 2007 року та № 1192 від 21 березня 2007 року ОСОБА_5 отримала з каси КС «Християнська злагода» 5 тис. грн та 25 тис. грн відповідно.
		На забезпечення виконання зобов'язання за цим договором між                        КС «Християнська злагода» та ОСОБА_9 було укладено договір поруки            № 112/07 від 19 березня 2007 року.
		4 травня 2007 року між КС «Християнська злагода» та ОСОБА_5 укладено кредитний договір № 173/07, за умовами якого ОСОБА_5 отримала кредит у розмірі 100 тис. грн строком до 4 травня 2010 року.                       На виконання зазначеного договору відповідно до видаткових касових ордерів № 2032 від 4 травня 2007 року та № 2064 від 5 травня 2007 року ОСОБА_5 отримала з каси КС «Християнська злагода» 70 тис. грн та  30 тис. грн відповідно.
		7 травня 2007 року між КС «Християнська злагода» та ОСОБА_5 укладено кредитний договір № 173/07, за умовами якого ОСОБА_5 отримала кредит у розмірі 505 тис. грн строком до 7 травня 2010 року.                     На виконання зазначеного договору відповідно до видаткового касового ордера № 2647 від 10 травня 2007 року ОСОБА_5 отримала з каси                               КС «Християнська злагода» 75 тис. грн, видаткового касового ордера № 2772 від 15 травня 2007 року - 75 тис. грн., видаткового касового ордера № 2851 від               21 травня 2007 року - 75 тис. грн, видаткового касового ордера № 2893 від            22 травня 2007 року - 75 тис. грн, видаткового касового ордера № 2914 від               23 травня 2007 року - 75 тис. грн, видаткового касового ордера № 2931 від               24 травня 2007 року - 75 тис. грн, видаткового касового ордера № 3126 від                 2 червня 2007 року - 55 тис. грн.
		На забезпечення виконання зобов'язань за кредитними договорами № 173/07 від 4 та 7 травня 2007 року  між КС «Християнська злагода» та ОСОБА_8 було укладено відповідні договори поруки № 173/07 від 4 та 7 травня 2007 року.
		27 червня 2007 року між КС «Християнська злагода» та ОСОБА_5 укладено кредитний договір № 222/07, за умовами якого ОСОБА_5 отримала кредит у розмірі 25 тис. грн строком до 27 червня 2008 року. На виконання зазначеного договору відповідно до видаткового касового ордера № 3614 від 27 червня 2007 року ОСОБА_5 отримала з каси                         КС «Християнська злагода» 25 тис. грн.
		9 липня 2007 року між КС «Християнська злагода» та ОСОБА_5 укладено кредитний договір № 228/07-03, за умовами якого ОСОБА_5 отримала кредит у розмірі 500 тис. грн строком до 9 липня 2010 року. На виконання зазначеного договору відповідно до видаткових касових ордерів: № 4106 від 16 липня 2007 року ОСОБА_5 отримала з каси                                 КС «Християнська злагода» 55 тис. 500 грн, № 4219 від 20 липня 2007 року -          75 тис. грн, № 4243 від 23 липня 2007 року - 75 тис. грн, № 4330 від 26 липня 2007 року - 25 тис. 743 грн, № 4101 від 6 серпня 2007 року - 75 тис. грн, № 4704 від 9 серпня 2007 року - 75 тис. грн, № 4822 від 15 серпня 2007 року - 75 тис. грн, № 4972 від 22 серпня 2007 року - 43 тис. 757 грн.
		18 липня 2007 року між КС «Християнська злагода» та ОСОБА_5 укладено кредитний договір № 245/07, за умовами якого ОСОБА_5 отримала кредит у розмірі 23 тис. 342 грн строком до 18 липня 2009 року. На виконання зазначеного договору відповідно до видаткового касового ордера № 4172 від 18 липня 2007 року ОСОБА_5 отримала з каси                            КС «Християнська злагода» 23 тис. 342 грн.
		Таким чином, ОСОБА_5 за вищезазначеними договорами отримала кредитні кошти на загальну суму 1 млн 183 тис. 335 грн 84 коп., які не повернула.
		7 травня 2007 року між КС «Християнська злагода» та ОСОБА_5  укладено кредитний договір № 175/07, за умовами якого ОСОБА_5 отримала кредит у розмірі 1 млн 515 тис. грн. строком до 7 травня 2010 року (вимоги про стягнення заборгованості за цим договором не є предметом спору у цій справі).
		8 травня 2007 року між КС «Християнська злагода» та ОСОБА_5  укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_12, за умовами якого ОСОБА_5 передала в іпотеку належне їй майно, а саме - квартиру АДРЕСА_1, що складається з чотирьох кімнат житловою площею 88,3 кв. м та кухні, загальна площа квартири 168 кв. м (до квартири відноситься комора в підвалі під літ. «ХСIV» площею 2,6 кв. м).
		Пунктом 1.3 вказаного договору іпотеки передбачено, що іпотека за цим договором забезпечує повне виконання позичальником зобов'язань перед іпотекодержателем, що виникають із кредитного договору №175/07, інших договорів, які укладені та/або будуть укладені між сторонами, за умовами яких іпотекодатель зобов'язується перед іпотекодержателем повернути отримані кредитні кошти в розмірі 1 млн 515 тис. грн., що на день укладення договору еквівалентно 300 тис. дол. США.
		7 грудня 2010 року між КС «Християнська злагода» (первісний кредитор) та ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_3 (нові кредитори) укладено договір про відступлення права вимоги.
		Пунктом 1.1 вказаного договору передбачено, що первісний кредитор передає частину належного йому права вимоги, а нові кредитори приймають на себе право часткової вимоги, що належить первісному кредитору до ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_9 згідно кредитних договорів № 112/07 від 19 березня 2007 року, 173/07 від 4 травня 2007 року, 175/07 від           7 травня 2007 року, 222/07 від 27 червня 2007 року, 228/07-03 від 9 липня            2007 року, 245/07 від 18 липня 2007 року, договору іпотеки від 8 травня        2007 року в частині сум заборгованості первісного кредитора перед новими кредиторами згідно договорів про залучення внесків на депозитні рахунки, на загальну суму 743 тис. 701 грн 18 коп.
		Пунктом 2.3 зазначеного договору встановлено, що нові кредитори мають право вимагати від боржників (ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_9.) виконання зобов'язань даного договору на користь: ОСОБА_6 - 130 тис. 482 грн 02 коп., ОСОБА_7 - 46 тис. 388 грн 44 коп., ОСОБА_4 - 166 тис. 830 грн 72 коп., ОСОБА_3 - 400 тис. грн., на загальну суму            743 тис. 701 грн 18 коп.
		Задовольняючи частково позовні вимоги у справі яка розглядається, суди виходили з того, що позичальник за кредитними договорами ОСОБА_5 допустила неналежне виконання їх умов щодо повернення кредиту, кредитор в особі КС «Християнська злагода» у спосіб, що не суперечить цивільному законодавству України уступив право вимоги іншим фізичним особам - позивачам у справі, які правомірно ставлять питання про стягнення заборгованості за кредитом в межах відступлених їм вимог.
		Зобов'язання виникають з підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зокрема  договорів.
		Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
		Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
		За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).
		Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, порукою та/або заставою.
		Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).
		Статтею 554 ЦК України передбачено, що в разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.
		За змістом пункту 3.2 укладених між сторонами договорів поруки поручителі відповідають перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, у тому числі за повернення основної суми боргу, процентів, комісій за користування кредитом, відшкодування можливих збитків, завданих кредитору невиконанням або неналежним виконанням боржником умов договору позики.
		Зазначеним пунктом договорів передбачено солідарну відповідальність боржника та поручителів.
		При цьому умовами договорів поруки не передбачено солідарної відповідальності поручителів між собою.
		Згідно з договором поруки № 112/07 від 19 березня 2007 року ОСОБА_9 узяв на себе обов'язок відповідати за зобов'язаннями, що випливають з кредитного договору № 112/07 від 19 березня 2007 року, за яким ОСОБА_5 отримала кредит у сумі 30 тис. грн. 
		Отже, ОСОБА_9 несе солідарний обов'язок з виплати вказаного кредиту в межах 30 тис. грн лише з ОСОБА_5 
		Також згідно з договорами поруки № 173/07 від 4 та 7 травня 2007 року              ОСОБА_8 виступила поручителем за зобов'язаннями ОСОБА_5, передбаченими кредитними договорами № 173/07 від 4 та 7 травня 2007 року відповідно. Загальна сума кредиту за вказаними кредитними договорами становить 605 тис. грн.
		Таким чином, ОСОБА_8 несе солідарний обов'язок з виплати зазначеного кредиту в межах 605 тис. грн лише з ОСОБА_5 
		Відтак відповідальність ОСОБА_9 та ОСОБА_8 не може бути солідарною.  
		Норми закону, якими врегульована порука, не містять положень щодо солідарної відповідальності поручителів за різними договорами, якщо договорами поруки не передбачено іншого.
		У цій справі укладено різні самостійні договори поруки, за якими кожен з поручителів поручився відповідати перед кредитором разом з позичальником як солідарні боржники. 
		Саме до цього зводяться висновки суду апеляційної інстанції щодо солідарної відповідальності боржника з кожним поручителем окремо за окремими договорами поруки в межах забезпечених сум заборгованості. 
		При цьому рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам не відповідає.
		Разом з тим, в порушення зазначених вище норм закону, апеляційний суд стягнув солідарно з боржника та поручителя ОСОБА_9 на користь кредитної спілки заборгованість за кредитним договором № 112/07 від 19 березня          2007 року в розмірі 439 тис. 635 грн 84 коп., в той час як розмір заборгованості за цим договором становить 30 тис. грн, згідно з договором поруки № 112/07 від 19 березня 2007 року ОСОБА_9 взяв на себе обов'язок відповідати за цим зобов'язанням саме в такому розмірі.
		Статтею 1 Закону України від 5 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку» (далі - Закон № 898-IV, тут і на далі в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
		У разі порушення іпотекодавцем зобов'язань, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право в разі невиконання                       основного зобов'язання звернути стягнення на предмет іпотеки (стаття 12 Закону № 898-IV).
		Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_6, ОСОБА_7,              ОСОБА_4, ОСОБА_3 в зазначеному розмірі та звертаючи стягнення на предмет іпотеки, суди виходили з того, що КС «Християнська злагода» відступила їм в установленому законом порядку вимоги за іпотечним договором.
		Разом з тим, поза увагою судів залишились вимоги статті 24 Закону № 898-IV, відповідно до якої правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню. Відомості про таке відступлення підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.
		Проте будь-які докази про наявність нотаріально посвідченого договору в матеріалах справи відсутні.
		Підставою для передачі та прийняття цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду є необхідність формування єдиної правозастосовчої практики у спорах щодо відступлення кредитними спілками права вимоги за кредитними договорами.
		Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
		Сторонами в зобов'язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).
		Законодавство також передбачає порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) в зобов'язанні.  
		Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).  
		Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору.  Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.  
		За загальним правилом наявність згоди боржника на заміну кредитора в зобов'язанні не вимагається, якщо інше не встановлено договором або законом.
		До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні  в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).
		При цьому слід враховувати, що у зв'язку із заміною кредитора в зобов'язанні саме зобов'язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб'єктний склад у частині кредитора. 
		Статтею 1054 ЦК України визначено перелік осіб, які можуть бути кредитодавцями в кредитних правовідносинах. Такими є банк або інша фінансова установа. Цей перелік є вичерпним. 
		У пункті 1 частини першої статті 1 Закону України від 12 липня 2001 року № 2664-III «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», вказано, що фінансова установа - це юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг. 
		З наведених норм права вбачається, що фізична особа, у будь-якому статусі, не наділена правом надавати фінансові послуги, оскільки такі надаються лише або спеціалізованими установами, якими є банки, або іншими установами які мають право на здійснення фінансових операцій, та внесені до реєстру фінансових установ.
		Як вбачається з встановлених судами обставин, з укладенням договору про відступлення права вимоги за кредитним договором, відбулася заміна кредитодавця, який є фінансовою установою, що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, на фізичних осіб, які не можуть надавати фінансові послуги згідно з наведеними нормами права. 
		Отже, відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини 3 статті 512 та статті 1054 ЦК України, оскільки для зобов'язань які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб'єкт, а саме, кредитор - банк або інша фінансова установа.
		Аналогічна позиція вже висловлювалась Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2018 року (справа № 909/968/16).
		З огляду на викладене, судові рішення першої та апеляційної інстанцій не можна визнати законними та обгрунтованими, а тому вони підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Відповідно до частини четвертої статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
		Верховний Суд переглядає справи виключно з підстав і в порядку, встановлених ЦПК України, і не має можливості встановлювати обставини, які не були встановлені в рішенні. Оскільки зазначені помилки допущені судами першої та апеляційної інстанцій, то справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції. 
		Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.
		Керуючись статтями 141, 258, 259, 400, 402-404, 411, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
		 
		ПОСТАНОВИЛА:
		Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
		Касаційні скарги ОСОБА_4 та ОСОБА_5 задовольнити частково.
		Рішення Франківського районного суду м. Львова від 6 травня 2011 року та рішення Апеляційного суду Львівської області від 1 грудня 2016 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		  Суддя-доповідач  Н.П. Лященко     Судді:     С.В. Бакуліна       Л.М. Лобойко        В.В. Британчук        О.Б. Прокопенко       Д.А. Гудима       Л.І. Рогач         В.І. Данішевська       І.В. Саприкіна       О.С. Золотніков       О.М. Ситнік         О.Р. Кібенко     В.Ю. Уркевич       В.С. Князєв       О.Г. Яновська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...