Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 638/14011/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про право власності та інші речові права.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 15.04.2019. Забезпечено надання загального доступу: 15.04.2019.
Дата набрання законної сили: 27.03.2019
Номер судового провадження: 14-656цс18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		27 березня 2019 року
		м. Київ
		 
		Справа № 638/14011/16-ц
		Провадження № 14-656цс18
		 
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		судді-доповідача Ситнік О. М.,
		 
		суддів: Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_3,
		відповідачі: ОСОБА_4, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Ємець Іван Олександрович (далі - Приватний нотаріус),
		 
		розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника Приватного нотаріуса - Омельченка Олександра Володимировича 
		 
		на постанову Апеляційного суду Харківської області від 17 січня 2018 року у складі колегії суддів Пилипчук Н. П., Кругової С. С., Маміної О. В. 
		 
		у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, Приватного нотаріуса про скасування рішення про державну реєстрацію права власності, та
		 
		УСТАНОВИЛА:
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У жовтні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом, у якому просила: визнати незаконними дії Приватного нотаріуса; скасувати рішення державного реєстратора - Приватного нотаріуса від 11 березня 2016 року про проведення державної реєстрації права власності ОСОБА_4 на квартиру № АДРЕСА_1, номер запису 13678922; зобов'язати державного реєстратора - Приватного нотаріуса внести до Державного реєстру прав на нерухоме майно запис про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_4 на зазначену квартиру.
		 
		На обґрунтування позовних вимог зазначила, що 25 грудня 2006 року вона та Акціонерно-комерційний банк «Укрсоцбанк» (далі - АКБ «Укрсоцбанк», Банк), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк», Банк), уклали договір кредиту № 830/1-27/14-3/06-175, згідно з яким позивачка отримала кредит у розмірі 47 060,47 долара США. 
		 
		Крім того, 21 лютого 2008 року Банк та позивачка уклали договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 830/27/14-4/12/8-091, відповідно до якого ОСОБА_3 отримала кредит у розмірі 20 300,00 доларів США. 
		 
		На забезпечення виконання умов кредитних договорів від 25 грудня 2006 року та 21 лютого 2008 року ОСОБА_3 та АКБ «Укрсоцбанк» уклали іпотечні договори, відповідно до умов яких ОСОБА_3 передала в іпотеку Банку квартиру АДРЕСА_1.
		 
		02 квітня 2015 року ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_4 уклали договори про відступлення прав вимог за договорами кредиту від 25 грудня 2006 року № 830/1-27/14-3/06-175, від 21 лютого 2008 року № 830/27/14-4/12/8-091 та іпотечними договорами від 25 грудня 2006 року № 830/15-27/14-7/6-384 та 21 лютого 2008 року № 830/27/4-14/48/8-069.
		 
		У листопаді 2015 року ОСОБА_3 отримала від ОСОБА_4 повідомлення про відступлення Банком на його користь права вимоги за договорами кредиту та іпотечними договорами з вимогою у тридцятиденний термін виконати боргові зобов'язання за кредитними договорами та відшкодувати понесені додаткові витрати. 
		 
		За твердженнями ОСОБА_3, вимоги ОСОБА_4 не ґрунтуються на положеннях статті 35 Закону України від 05 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку» (далі - Закон № 898-IV). 
		 
		Незважаючи на порушення ОСОБА_4 вимог статті 35 Закону № 898-IV щодо змісту повідомлення про порушення основного зобов'язання та/або іпотечного договору, 11 березня 2016 року державний реєстратор - Приватний нотаріус здійснив державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на квартиру № АДРЕСА_1, номер запису 13678922. 
		 
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		 
		Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 18 жовтня 2017 року провадження у справі закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 205 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України; у редакції, чинній на момент постановлення ухвали), оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
		 
		Ухвалу суду першої інстанції мотивовано тим, що позовні вимоги ОСОБА_3 зводяться до незгоди з діями державного реєстратора - Приватного нотаріуса як суб'єкта, наділеного владними функціями щодо прийняття рішень про державну реєстрацію прав.
		 
		Оскільки предметом спору є виключно владні, управлінські рішення та дії державного реєстратора - Приватного нотаріуса, який у межах спірних правовідносин діяв як суб'єкт владних повноважень, то цей спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
		 
		Постановою Апеляційного суду Харківської області від 17 січня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено: ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 18 жовтня 2017 року скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.
		 
		Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції і направляючи справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, апеляційний суд керувався тим, що спірні правовідносини пов'язані із невиконанням умов цивільно-правової угоди, а тому зазначений спір не є публічно-правовим, а випливає з договірних відносин і має вирішуватися в порядку цивільного судочинства.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		 
		У касаційній скарзі, поданій у березні 2018 року, представник Приватного нотаріуса - ОмельченкоО. В. просив постанову Апеляційного суду Харківської області від 17 січня 2018 року скасувати, а ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 18 жовтня 2017 року залишити в силі, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права.
		 
		Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		 
		Касаційну скаргу мотивовано тим, що апеляційний суд не врахував правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 25 квітня 2017 року у справі № 21-3197а16, згідно з яким, якщо виконання чи невиконання умов цивільно-правової угоди не є безпосередньою підставою для звернення до суду, а позовні вимоги ґрунтуються на протиправності дій державного реєстратора як суб'єкта, наділеного владними функціями приймати рішення про державну реєстрацію прав, то спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
		 
		Позовні вимоги ґрунтуються на протиправності дій державного реєстратора як суб'єкта, наділеного владними функціями щодо прийняття рішень про державну реєстрацію прав, а тому зазначений спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
		 
		Рух справи у суді касаційної інстанції
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 25 квітня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2018 року справу призначено до судового розгляду, а ухвалою від 28 листопада 2018 року - передано на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.
		 
		Ухвалою ВеликоїПалати Верховного Суду від 14 січня 2019 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.
		 
		Позиція Великої Палати Верховного Суду
		 
		Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
		 
		У статті 124 Конституції України закріплено, щоправосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
		 
		Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
		 
		Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
		 
		Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів. 
		 
		Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. Це і компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин. 
		 
		Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. 
		 
		Важливість визначення юрисдикції підтверджується закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя.
		 
		Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
		 
		При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
		 
		Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб'єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.
		 
		Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересіву будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
		 
		Згідно із частиною першою статті 3 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання позову до суду та розгляду справи в суді першої інстанції) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом прав, свобод чи інтересів. 
		 
		Правила визначення компетенції судів щодо розгляду цивільних справ передбачено у статті 15 ЦПК України, а саме: суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
		 
		Аналогічну норму закріплено й у частині першій статті 19 ЦПК України в редакції від 03 жовтня 2017 року.
		 
		Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України; у редакції, чинній на час подання позову до суду та розгляду справи у суді першої інстанції) до адміністративних судів могли бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
		 
		Пункт 1 частини першої статті 3 КАС України (у вказаній редакції) визначав справою адміністративної юрисдикції публічно-правовий спір, в якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
		 
		Частиною другою статті 4 КАС України (у зазначеній редакції) визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
		 
		За правилами частини першої статті 17 КАС України (у зазначеній редакції) юрисдикція адміністративних судів поширювалася на правовідносини, що виникали у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, зокрема на спори юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
		 
		За змістом наведених приписів участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для класифікації спору як публічно-правового. Однак участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати такий спір з публічно-правовим і розглядати його за правилами адміністративної юрисдикції.Вирішуючи питання про юрисдикцію спору, суди повинні з'ясувати, у зв'язку з чим він виник та за захистом яких прав чи інтересів особа звернулася до суду.
		 
		Основною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
		 
		Отже, до адміністративного суду можуть бути оскаржені виключно рішення, дії та бездіяльність суб'єкта владних повноважень, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності встановлено інший порядок судового провадження.
		 
		Наведене узгоджується і з положеннями статей 2, 4, 19 КАС України у редакції від 03 жовтня 2017 року, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб'єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.
		 
		Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
		 
		Під час вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб'єкта владних повноважень). Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер спірних правовідносин.
		 
		У поданому в порядку цивільного судочинства позові ОСОБА_3 просила:
		 
		- визнати незаконними дії Приватного нотаріуса; скасувати рішення державного реєстратора - Приватного нотаріуса про проведення 11 березня 2016 року державної реєстрації права власності ОСОБА_4 на квартиру № АДРЕСА_1, номер запису 13678922; 
		 
		- зобов'язати державного реєстратора - Приватного нотаріуса внести до Державного реєстру прав на нерухоме майно запис про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_4 на зазначену квартиру.
		 
		ОСОБА_3 не погоджувалася з реєстрацією Приватним нотаріусом права власності ОСОБА_4 на квартиру № АДРЕСА_1, вказуючи на те, що ОСОБА_4 порушив вимоги статті 35 Закону № 898-IV щодо змісту повідомлення її як боржника про порушення основного зобов'язання та/або іпотечного договору.
		 
		Згідно зі змістом позовної заяви ОСОБА_4 у своєму листі не зазначив, у чому саме полягає порушення ОСОБА_3 її зобов'язань. Разом з тим там містилися вимоги, які не входили до обсягу зобов'язань, які існували з первісним кредитором. Також у листі позивачка попереджалася про звернення стягнення на предмет іпотеки, шляхом продажу у порядку, передбаченому статтею 38 Закону № 898-IV, хоча Приватний нотаріус здійснив державну реєстрацію на підставі статті 37 цього Закону. Крім того, мало місце істотне перевищення вартості іпотечного майна над сумою основного зобов'язання.
		 
		Посилаючись на зазначене, ОСОБА_3 вважала, що дії Приватного нотаріуса з реєстрації за ОСОБА_4 права власності на вказану квартиру призвели до порушення її права власності.
		 
		Спір виник з приводу порушення права власності позивачки на квартиру внаслідок дій відповідачів щодо реєстрації такого права за ОСОБА_4 та направлений на перевірку законності дій останнього як нового кредитора та іпотекодержателя з дотримання порядку звернення стягнення на предмет іпотеки. Вимоги до Приватного нотаріуса мають розглядатись у порядку цивільного судочинства, оскільки вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав пов'язані і залежать від наслідків розгляду спору щодо такого майна, як передбачено у частині першій статті 19 ЦПК України.
		 
		Отже, зі змісту позовної заяви вбачається, що позов спрямований на захист майнового права позивачки і зазначена категорія справ відноситься до спорів щодо права на предмет іпотеки, тобто право цивільне, що свідчить про приватноправовий характер спірних відносин і спростовує доводи особи, яка подала касаційну скаргу, про належність спору до юрисдикції адміністративного суду.
		 
		У цьому випадку спір пов'язаний з реалізацією іпотекодержателем своїх прав на предмет іпотеки, процедура якої передбачає їх здійснення лише за участі нотаріуса (державного чи приватного) або державного реєстратора, дії якого оскаржуються опосередковано через неправомірність дій іпотекодержателя.
		 
		ВеликаПалата Верховного Суду вважає, що цей спір не є публічно-правовим і має вирішуватися за правилами цивільного судочинства.
		 
		Саме такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 14 червня 2016 року у справі № 21-41а16 та Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 1196апп18, від 22 серпня 2018 року у справі № 14-275цс18, від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 і від 07 листопада 2018 року у справі № 11-961апп18, від 30 січня 2019 року у справі № 14-435цс18, підстав для відступу від яких не вбачається. 
		 
		Таким чином, суд першої інстанції помилково вважав, що вказаний спір виник із учасником публічно-правових відносин і стосується його управлінських рішень та дій як суб'єкта владних повноважень, а тому цей спір належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
		 
		При цьому суд першої інстанції зробив неправильний висновок про закриття провадження у справі, залишивши поза увагою те, що спірні правовідносини пов'язані з реєстрацією майнових прав, що виникли на підставі договірних відносин між позивачкою та відповідачем ОСОБА_4, безпосередньо впливають на цивільні права вказаних суб'єктів щодо нерухомого майна, а вимоги до Приватного нотаріуса випливають із цивільних правовідносин та пов'язані з їх реалізацією. 
		 
		Отже, скасувавши ухвалу суду першої інстанції про закриття провадження у справі й направивши справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, апеляційний суд не порушив правил предметної та суб'єктної юрисдикції.
		 
		Стосовно посилання у касаційній скарзі на правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 25 квітня 2017 року у справі № 21-3197а16, про те, що у справах про оскарження рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, якими проведено державну реєстрацію права приватної власності на майно на підставі договорів іпотеки, спір про право відсутній, а дослідженню підлягають виключно владні, управлінські рішення та дії державного реєстратора, який у межах спірних правовідносин діє як суб'єкт владних повноважень, тому спір є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів, то слід зазначити, що ВеликаПалата Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 (провадження     № 14-435цс18) відступила від цієї правової позиції та зробила висновок, що зазначена категорія справ відноситься до спорів щодо права на предмет іпотеки, тобто права цивільного, а отже, має розглядатися судами господарської або цивільної юрисдикції залежно від суб'єктного складу сторін спору.
		 
		Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків апеляційного суду та не дають підстав вважати, що суд порушив норми матеріального та процесуального права.
		 
		Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		 
		Велика Палата Верховного Судувважає, що оскаржувана постанова апеляційного суду є законною та обґрунтованою, тому відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України її необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. У такому разі розподіл судових витрат не здійснюється відповідно до вимог статті 141 ЦПК України.
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду 
		 
		ПОСТАНОВИЛА:
		 
		Касаційну скаргу представникаприватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Ємця ІванаОлександровича - ОмельченкаОлександра Володимировича залишити без задоволення.
		 
		Постанову Апеляційного суду Харківської області від 17 січня 2018 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя-доповідач  О.М. Ситнік
		Судді:                                    С. В. Бакуліна  Н.П. Лященко
		В. В. Британчук О.Б. Прокопенко
		Д. А. Гудима  Л.І. Рогач
		О. С. Золотніков  І.В. Саприкіна
		О. Р. Кібенко    В.Ю. Уркевич
		В. С. Князєв О.Г. Яновська
		Л.М.Лобойко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...