Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 924/1172/18 : Господарські справи (до 01.01.2019); Майнові спори; Лізингові правовідносини.
Надіслано для оприлюднення: 15.04.2019. Зареєстровано: 15.04.2019. Забезпечено надання загального доступу: 17.04.2019.
Дата набрання законної сили: 31.05.2019
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
		 
		29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98
		          _________________________________________________________________
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		РІШЕННЯ
		"10" квітня 2019 р.                                                                         Справа № 924/1172/18 
		м. Хмельницький
		 
		Господарський суд Хмельницької області у складі судді Виноградової В.В., 
		за участю секретаря судового засідання Пасічник Б.О., розглянувши матеріали справи
		за позовом акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк", м. Київ 
		до товариства з обмеженою відповідальністю "Кан трейд інновація", м. Хмельницький
		про стягнення 122155928,98 грн. 
		 
		за участю представників:
		від позивача: Москалюк С.А. - за довіреністю від 03.01.2017 р. 
		від відповідача: не з'явився
		 
		Відповідно до ст. 240 ГПК України в судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
		 
		встановив: акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк», м. Київ звернулось до суду з позовом про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Кан трейд інновація", м. Хмельницький 122155928,98 грн., з яких 53283704,76 грн. простроченої заборгованості по сплаті лізингових платежів в рахунок вартості майна, 50741899,08 грн. простроченої заборгованості з винагороди за користування майном, 18130325,14 грн. пені за порушення грошового зобов'язання.
		Ухвалою суду від 21.01.2019 р. позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено підготовче засідання. 
		Ухвалами суду від 13.02.2019 р., 26.02.2019 р., 12.03.2019 р. підготовче засідання у справі відкладалось. При цьому ухвалою від 12.03.2019 р. продовжено строк підготовчого провадження у справі на тридцять днів.
		У підготовчому засіданні 18.03.2019 р., 28.03.2018 р. постановлені ухвали про відкладення підготовчого засідання.
		У засіданні 01.04.2019 р. судом залишено без задоволення клопотання відповідача (від 12.03.2019 р.) про зупинення провадження у справі до набрання законної сили рішенням у справі №910/2327/19 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Кан трейд інновація" до акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" про визнання недійсним нікчемного договору фінансового лізингу від 01.07.2016 р. №4К16040ЛИ, що розглядається господарським судом міста Києва.
		Ухвалою суду від 01.04.2019 р. підготовче провадження у справі закрито, справу призначено до судового розгляду по суті у судовому засіданні на 10.04.2019 р.
		Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідачем порушено зобов'язання за договором фінансового лізингу від 01.07.2016 р. №4К16040ЛИ зі сплати лізингових платежів та відсоткової винагороди. Правовою підставою позову зазначає положення ст. ст. 15, 16, 509, 525, 526, 530, 549, 610, 611, 627, 806 ЦК України, ст. ст. 173, 174, 193, 216, 230-232 ГК України, ст. ст. 1, 11 Закону України "Про фінансовий лізинг".
		Відповідач у відзиві на позов (від 11.02.2019 р.) зауважив, зокрема, що позовна заява не містить обґрунтованого розрахунку суми, що стягується (з наданого розрахунку неможливо встановити, на яку заборгованість здійснено нарахування пені). Зазначає, що подані банківські виписки не є належними доказами в підтвердження позову. Звертає увагу на неправильне нарахування відсотків та зазначає про зменшення заборгованості у зв'язку зі сплатою. Вважає, що сплата підвищеного розміру відсоткової винагороди за користування майном та пені свідчить про подвійну відповідальність відповідача. Звертає увагу на те, що позивачем не зазначено про завдання йому збитків внаслідок порушення відповідачем зобов'язань та просить у випадку задоволення позову зменшити розмір пені відповідно до ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України.
		У письмових поясненнях (від 27.03.2019 р.) відповідач зазначив, що продовжує виконувати умови договору, здійснювати лізингові платежі (платіжні доручення за період 25.07.2016 р. - 28.12.2018 р.). Наголосив, що в наданому розрахунку заборгованості безпідставно не враховано оплату на суму 505160,00 грн.
		Позивач у відповіді на відзив (від 28.03.2019 р.) вважає, що твердження відповідача не відповідають дійсності та не підтверджені доказами, зазначає інформацію по всім наданим відповідачем платіжним дорученням та повідомляє, що всі платежі відповідача по сплаті відсоткової винагороди по 31.08.2018 р. були враховані позивачем при поданні позову, пізніші платежі здійснені в рахунок погашення наступних щомісячних відсоткових винагород і не відносяться до заявленого періоду. Також не погоджується із позицією відповідача про його нібито подвійну відповідальність.
		Відповідач представника у засідання не направив. На адресу суду надійшло клопотання представника відповідача (від 10.04.2019 р.), в якому просив відкласти судове засідання на інший день та справу без представника не розглядати, посилаючись на перебування представника у відрядженні та відсутність інших осіб, які би володіли матеріалами справи та могли би здійснювати представництво інтересів відповідача у суді.
		Представник позивача проти задоволення клопотання відповідача заперечила.
		Наведене вище клопотання відповідача судом залишено без задоволення з огляду на ч. 3 ст. 56 ГПК України, відповідно до яких юридична особа бере участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи), або через представника. Тобто закон наділяє сторони правом брати участь у справі як через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, так і через представника. Також враховано, що суд не викликав у засідання конкретного представника відповідача, та відсутність доказів у підтвердження наведених у клопотанні обставин та їх поважності.
		Представник позивача в засіданні підтримала позовні вимоги, посилаючись на зазначені у позові та відповіді на відзив обставини. 
		 
		Розглядом матеріалів справи встановлено:          
		01.07.2016 р. між публічним акціонерним товариством комерційним банком "Приватбанк" (банк) та товариством з обмеженою відповідальністю "Кан трейд інновація" (лізингоодержувач) укладено договір фінансового лізингу №4К16040ЛИ (далі - договір), відповідно до якого банк є власником нерухомого майна, яке зазначено у додатку №1 договору (майно); банк передає лізингоодержувачу майно, а лізингоодержувач приймає майно від банка в платне володіння і користування, а після сплати всієї суми лізингових платежів у власність, у визначені цим договором строки, на умовах фінансового лізингу (п. 1.1 договору).
		На дату укладання цього договору вартість майна становить 469807651,00 грн. (п. 1.2 договору).
		У п. 1.3 договору вказано, що строк лізингу зазначено сторонами у п. 9.1 цього договору.
		Розмір, структура, строки сплати лізингових платежів встановлюються додатком №2 (п. 2.1 договору).
		Згідно з п. 2.3.2 договору лізингоодержувач сплачує банку винагороди на рахунок, зазначений у п. 1.4 цього договору, зокрема, відсоткову винагороду за користування майном у розмірі 12% річних від суми залишку несплаченої вартості майна, виходячи з фактичної кількості днів користування майном, та 360 днів у році, щомісяця в період з 25-го числа місяця по останній день місяця, а так само в термін сплати останньої суми лізингового платежу, який зазначений у додатку №2. 
		У випадку порушення лізингоодержувачем зобов'язань по сплаті лізингових платежів, передбачених цим договором, відсоткова винагорода за користування майном складає 24% річних від суми залишку неоплаченої вчасно частини вартості майна, згідно додатку №2 (п. 2.3.3 договору).
		За умовами п. 2.3.4 договору лізингоодержувач сплачує банку на відповідний рахунок, зазначений у п. 1.4 договору, винагороду за користування майном отриманим в лізинг у розмірі, що визначається за поданою у договорі формулою. Розрахунок винагороди здійснюється 25 числа кожного поточного місяця, починаючи з дати прийому-передачі майна у лізинг. Нарахування та сплата винагороди здійснюється щомісячно з 25-го числа по останній день місяця, а так само в термін сплати останньої суми лізингового платежу, зазначений в додатку 2, або дату остаточного погашення заборгованості за цим договором у день дострокового повного виконання зобов'язань за цим договором. У випадку несплати винагороди за користування майном, отриманим в лізинг, у зазначений термін, винагорода вважається простроченою. 
		Пунктом 2.5 договору передбачено право банку списувати кошти зі всіх поточних/депозитних рахунків лізингоодержувача та перераховувати на рахунки, зазначені у п. 1.4 договору,  у будь-якій валюті при наявності на них необхідної суми коштів в межах сум, що підлягають сплаті банку за цим договором при настанні строків платежів (здійснювати договірне списання).
		Зобов'язання за цим договором виконуються в обумовлений ним термін/строк та на його умовах.  Сума, що списана за договірним списанням або отримана на виконання зобов'язань за договором, самостійно банк розподіляє за рахунками обліку заборгованості лізингоодержувача (п. 2.6 договору).
		За змістом п. 3.1 договору передача банком та прийом лізингоодержувачем майна в лізинг здійснюється згідно акту прийому-передачі майна - зазначеним у додатку №3, що є невід'ємною частиною цього договору. 
		Акт прийому-передачі майна сторони укладають та підписують у дату укладання цього договору. З дати підписання сторонами акту прийому-передачі майна лізингоодержувач приймає його від банку в платне володіння та користування (п. 3.3 договору).
		Пунктами 4.1, 4.3 договору протягом усього терміну дії цього договору майно є власністю банка; умови переходу права власності на майно: майно переходить у власність лізингоодержувача за умови сплати банку всієї суми лізингових платежів, а також всіх інших платежів за цим договором.
		Відповідно до п. 5.2.1 договору банк зобов'язується передати майно в платне користування лізингоодержувачу на умовах та строки, що обумовлені цим договором. Після сплати всієї суми лізингових платежів та інших платежів, що передбачені цим договором, передати майно у власність лізингоодержувача та документ, що підтверджує повну сплату платежів за цим договором. 
		Лізингоодержувач зобов'язується, зокрема не зменшувати суму лізингових платежів, а також не затримувати виплату чергового лізингового платежу, якщо дані зміни не погоджені сторонами та не передбачені договорами про внесення  змін до цього договору (п. 6.2.8 договору); сплачувати банку, з-поміж іншого лізинговий платіж (суму, що відшкодовує при кожному платежі частину вартості майна), відсоткову винагороду за користування майном (п. 6.2.11 договору).
		У пункті 7.1 договору сторони узгодили, що у випадку порушення лізингоодержувачем зобов'язань по сплаті лізингових платежів, по сплаті винагород, лізингоодержувач сплачує банку за кожний випадок порушення пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, яка розраховується у відсотках річних від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
		Строки позовної давності по вимогах про стягнення лізингових платежів, винагород, неустойки - пені, штрафів, інших платежів/витрат за цим договором встановлюються сторонами тривалістю 15 років (п. 7.9 договору).
		Пунктом 7.10 договору визначено, що нарахування неустойки за кожний випадок порушення зобов'язань здійснюється протягом 15 років від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане лізингоодержувачем.
		Згідно з п. 9.1 договору строк його дії з дати підписання цього договору по 25.06.2036 р. У частині невиконаних сторонами зобов'язань договір діє до повного їх виконання. Зазначений строк може бути змінений у випадках дострокового виконання зобов'язань лізингоодержувача за договором, у випадку розірвання договору. Також у п. 9.2 договору зазначено, що він набуває чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін. Строк дії цього договору обумовлений строком лізингу. Цей договір втрачає свою силу після виконання сторонами усіх зобов'язань по ньому.  
		Додаток 1 (предмет фінансового фінансового лізингу - нерухоме майно), додаток №2 (графік лізингових платежів), додаток №3 (акт прийому-передачі майна) є невід'ємними частинами цього договору (п. 10.3 договору).
		У п. 10.4 договору зазначено, зокрема, що цей договір та додатки складено у 2 примірниках, які мають однакову юридичну силу або у необхідній кількості примірників з використанням електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа акредитованого центру сертифікації ключів ПАТ КБ "Приватбанк" у порядку, передбаченому Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг" та Законом України "Про електронний цифровий підпис", а також на підставі угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 20.10.2015 р., укладеного сторонами.
		Всі зміни та доповнення до цього договору оформляються договором про внесення змін, що є невід'ємною частиною цього договору (п. 10.6 договору).
		До договору сторонами складено та підписано додаток №1, в якому зазначено, що банк є власником нерухомого майна (предмет фінансового лізингу) за адресами: Хмельницька область, Кам'янець-Подільський район, с/рада Гуменецька, Хмельницьке шосе, буд. 1, загальна площа 6741,6 кв.м. (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 33214068104 вартістю (незалежна оцінка) 161131416,00 грн.); Хмельницька область, Волочиський район, смт. Війтівці, вул. Леніна, буд. 10 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 883822368209 вартістю (незалежна оцінка) 9901781,00 грн.); Хмельницька область, м. Хмельницький, провулок Зенітний, буд. 21 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 883430568101 вартістю (незалежна оцінка) 298774454,00 грн.), всього вартістю 469807651,00 грн.
		Також до договору складено додаток №2 - графік сплати лізингових платежів (у якому визначено терміни платежів, лізингові платежі у рахунок викупу майна та залишки заборгованості лізингових платежів) та додаток №3 - акт №1 прийому-передачі майна (за яким відповідно до договору фінансового лізингу №4К16040ЛИ від 01.07.2016 р. банк на праві власності передав, а лізингоодержувач прийняв в платне володіння користування нерухоме майно, визначене у додатку №1 до договору, на суму 469807651,00 грн. із зазначенням, що сторони не мають заперечень/застережень щодо передачі та отримання майна).
		Додатковою угодою від 05.08.2016 р. сторони внесли зміни до п. 9.1 договору, виклавши його в редакції: "Строк дії цього договору з дати підписання цього договору по 25.06.2026 р. У частині невиконаних сторонами зобов'язань договір діє до повного їх виконання. Зазначений строк може бути змінений у випадках дострокового виконання зобов'язань лізингоодержувача за договором, у випадку розірвання договору". Також сторони змінили додаток №2 до договору - графік лізингових платежів, виклавши його у новій редакції, якою передбачено, зокрема, сплату лізингових платежів у рахунок викупу майна в сумі по 4310161,94 грн. 25.09.2017 р. (залишок заборгованості лізингового платежу 452567003,70 грн.), 25.10.2017 р. (залишок заборгованості 448256841,76 грн.), 25.11.2017 р. (залишок заборгованості 443946679,82 грн.), 25.12.2017 р. (залишок заборгованості 439636517,88 грн.), 25.01.2018 р. (залишок заборгованості 435326355,94 грн.), 25.02.2018 р. (залишок заборгованості 431016194,00 грн.), 25.03.2018 р. (залишок заборгованості 426706032,06 грн.), 25.04.2018 р. (залишок заборгованості 422395870,12 грн.), 25.05.2018 р. (залишок заборгованості 418085708,18 грн.), 25.06.2018 р. (залишок заборгованості 413775546,24 грн.), 25.07.2018 р. (залишок заборгованості 409465384,30 грн.), 25.08.2018 р. (залишок заборгованості 405155222,36 грн.), 25.09.2018 р. (залишок заборгованості 400845060,42 грн.).
		Додатковою угодою від 03.11.2016 р. сторони внесли зміни з 07.11.2016 р. до п. п. 2.3.2 договору, виклавши його в редакції: "2.3.2 Відсоткову винагороду за користування майном у розмірі 10,5% річних від суми залишку несплаченої вартості майна, виходячи з фактичної кількості днів користування майном, та 360 днів у році, щомісяця в період з 25-го числа місяця по останній день місяця, а так само в термін сплати останньої суми лізингового платежу, який зазначений у додатку №2"; з 07.11.2016 р. змінили п. п.  2.3.3 договору, виклавши його в редакції: "2.3.3. У випадку порушення лізингоодержувачем зобов'язань по сплаті лізингових платежів, передбачених цим договором, відсоткова винагорода за користування майном складає 21% річних від суми залишку неоплаченої вчасно частини вартості майна, згідно додатку №2".
		Позивач звернувся до відповідача з листами від 06.10.2017 р., від 08.11.2017 р., від 05.07.2018 р., в яких вимагав терміново сплатити суму простроченої заборгованості за договором фінансового лізингу №4К16040ЛИ від 01.07.2016 р. відповідно в сумі 8042455,02 грн. станом на 05.10.2017 р. (лізинговий платіж 4000161,48 грн., відсоткова винагорода 4042293,54 грн.), станом на 07.11.2017 р. в сумі 16331130,59 грн. (лізинговий платіж 8018623,42 грн., відсоткова винагорода 80311915,09 грн., пеня 281312,08 грн.), станом на  05.07.2018 р. в сумі 92555188,61 грн. (лізинговий платіж 40696418,94 грн., відсоткова винагорода 41340046,06 грн., пеня 10518723,61 грн.). Зазначені лити вручені відповідачу, що підтверджується повідомленнями-розписками про вручення відправлення спецзв'язку.
		Позивачем у матеріали справи надано розрахунки заборгованості за договором, банківські виписки з рахунків.
		Відповідачем у матеріали справи надано копії платіжних доручень: про сплату лізингових платежів згідно з договором №4К16040 від 01.07.2016 р.: від 25.07.2015 р. №40 - в сумі 391506,38 грн., 23.08.2016 р. №19 - в сумі 3918655,56 грн., 25.07.2017 р. №133 - в сумі 4310161,94 грн., 23.08.2017 р. №142 - в сумі 4310161,94 грн., 28.09.2017 р. №145 - в сумі 310000,00 грн., 31.10.2017 р. №149 - в сумі 291700,00 грн., 30.11.2017 р. №152 - в сумі 295000,00 грн., 31.01.2018 р. №177 - в сумі 115000,00 грн., 16.01.2018 р. №166 - в сумі 202500,00 грн., 28.02.2018 р. №182 - в сумі 250000,00 грн., 30.03.2018 р. №191 - в сумі 275000,00 грн., 31.05.2018 р. №211 - в сумі 260000,00 грн., 27.04.2018 р. №198 - в сумі 300000,00 грн., 04.07.2018 р. №219 -  в сумі 106000,00 грн., 31.07.2018 р. №226 - в сумі 103200,00  грн., 28.09.2018 р. №243 - в сумі 132000,00 грн., 31.08.2018 р. №237 - в сумі 108000,00 грн., 31.10.2018 р. №248 - в сумі 84000,00 грн., 28.12.2018 р. №263 - в сумі 108480,00 грн., 30.11.2018 р. №254 - в сумі 125280,00 грн., 
		а також про сплату відсоткової винагороди згідно з договором №4К16040 від 01.07.2016 р.: від 29.07.2016 р. №45 - в сумі 500,00 грн., 28.07.2016 р. №41 - в сумі 3758461,21 грн., 29.09.2016 р. №39 - в сумі 4521128,28 грн., 29.08.2016 р. №21 - в сумі 4850633,49 грн., 21.10.2016 р. №55 - в сумі 4654974,89 грн., 16.09.2016 р. №35 - в сумі 286400,00 грн., від 14.11.2016 р. №80 - в сумі 3140000,00 грн., від 11.11.2016 р. №73 - в сумі 1321017,61 грн., від 28.12.2016 р. №123 - в сумі 4073103,02 грн., від 28.02.2017 р. №43 - в сумі 4208873,12 грн., від 30.01.2017 р. №17 - в сумі 4208873,15 грн., від 27.04.2017 р. №100 - в сумі 4208873,13 грн.. від 30.03.2017 р.№80 - в сумі 3801562,83 грн., від 31.05.2017 р. №110 - в сумі 4073103,03 грн., від 30.06.2017 р. №118 - в сумі 4208873,13 грн., від 27.07.2017 р. №134 - в сумі 4073103,02 грн., від 30.08.2017 р. №143 - в сумі 4168644,96 грн., від 28.09.2017 р. №146 - в сумі 110000,00 грн., від 31.10.2017 р. №150 - в сумі 78300,00 грн., від 30.11.2017 р. №153 - в сумі 105000,00 грн., від 16.01.2018 р. №167 - в сумі 87500,00 грн., від 30.03.2018 р. №190 - в сумі 125000,00 грн., від 28.02.2018 р. №181 - в сумі 100000,00 грн., від 31.01.2018 р. №176 - в сумі 58500,00 грн., від 31.05.2018 р. №212 - в сумі 90000,00 грн., від 27.04.2018 р. №199 - в сумі 115000,00 грн., від 04.07.2018 р. №220 - в сумі 42000,00 грн.. від 31.07.2018 р. №225 - в сумі 43000,00 грн., від 31.08.2018 р. №238 - в сумі 45000,00 грн., від 31.10.2018 р. №249 - в сумі 35000,00 грн., від 28.09.2018 р. №244 - в сумі 55000,00 грн., від 30.11.2018 р. №253 - в сумі 52200,00 грн., від 28.12.2018 р. №262 - в сумі 45200,00 грн.
		Позивач, посилаючись на невиконання відповідачем обов'язку зі своєчасної сплати лізингових платежів та відсоткової винагороди за договором фінансового лізингу від 01.07.2016 р. №4К16040ЛИ, звернувся з позовом до суду про стягнення з відповідача 122155928,98 грн., з яких 53283704,76 грн. простроченої заборгованості по сплаті лізингових платежів в рахунок вартості майна, 50741899,08 грн. простроченої заборгованості з винагороди за користування майном, 18130325,14 грн. пені за порушення грошового зобов'язання.
		 
		Аналізуючи подані докази, оцінюючи їх у сукупності, суд до уваги бере таке. 
		Згідно зі ст. ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання: кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства; кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. 
		Відповідно до ч. 2 п. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. 
		З положень ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України вбачається, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
		Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
		Як убачається з матеріалів справи, між сторонами було укладено договір фінансового лізингу №4К16040ЛИ від 01.07.2016 р., відповідно до якого позивач передає відповідачу майно, а відповідач приймає майно від позивача в платне володіння і користування, а після сплати всієї суми лізингових платежів у власність, у визначені цим договором строки, на умовах фінансового лізингу (п. 1.1 договору).
		Згідно зі ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості з лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізінгоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
		До договору лізингу застосовується загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом і законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
		Відповідно до положень ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу.
		За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувача на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
		У пункті 3 частини 2 статті 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" визначено, що лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.
		Статтею 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено, що сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.
		Як убачається з матеріалів справи, на виконання договору фінансового лізингу №4К16040ЛИ від 01.07.2016 р. згідно з актом прийому-передачі майна від 01.07.2016 р. позивач на праві власності передав, а відповідач прийняв в платне володіння, користування нерухоме майно (згідно з переліком) на загальну суму 469807651,00 грн.
		Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України та ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язань або їх зміна не допускається.
		Згідно зі ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. 
		Умовами договору на лізингоодержувача покладено, зокрема обов'язок не зменшувати суму лізингових платежів, а також не затримувати виплату чергового лізингового платежу, якщо дані зміни не погоджені сторонами та не передбачені договорами про внесення  змін до цього договору; сплачувати банку, з-поміж іншого лізинговий платіж (суму, що відшкодовує при кожному платежі частину вартості майна), відсоткову винагороду за користування майном (п. п. 6.2.8, 6.2.11 договору).
		Відповідачем здійснювались часткові оплати, зокрема лізингових платежів та відсоткової винагороди за користування майном, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями, виписками по рахунку та не заперечується сторонами.
		Разом з тим, у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем договірних зобов'язань щодо сплати лізингових платежів та відсоткової винагороди, зокрема з порушенням погоджених строків, позивач заявив до стягнення з відповідача 53283704,76 грн. простроченої заборгованості по сплаті лізингових платежів в рахунок вартості майна, 50741899,08 грн. простроченої заборгованості з винагороди за користування майном (згідно з поданим розрахунком станом на 28.09.2019 р.).
		Відповідач проти заявленої суми заборгованості заперечив з посиланням на неврахування в розрахунку заборгованості оплати на суму 505160,00 грн. (платіжні доручення від 31.10.2018 р. №249 на суму 35000,00 грн. відсоткової винагороди, від 31.10.2018 р. №248 на суму 84000,00 грн. лізингового платежу, від 30.11.2018 р. №30 на суму 125280 грн. лізингового платежу, від 28.12.2018 р. №263 на суму 108280,00 грн. лізингового платежу).
		Однак наведені доводи відповідача судом оцінюються критично з огляду на умови п. 2.6 договору, в якому сторони погодили, що суму, яка списана за договірним списанням або отримана на виконання зобов'язань за договором, самостійно банк розподіляє за рахунками обліку заборгованості лізингоодержувача, та, відповідно, віднесення позивачем здійснених відповідачем платежів на погашення заборгованості з лізингових платежів, яка виникла після періоду, за який заявлено позовні вимоги про стягнення коштів. При цьому судом враховано пояснення позивача щодо здійсненого зарахування вищезазначених коштів в рахунок оплати заборгованості. 
		Інших обґрунтувань та доказів на спростування заявлених позовних вимог в частині стягнення 53283704,76 грн. простроченої заборгованості по сплаті лізингових платежів та 50741899,08 грн. простроченої заборгованості з винагороди за користування майном суду не подано, з огляду на що зазначені позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню.
		Також позивачем заявлено до стягнення з відповідача 18130325,14 грн. пені за порушення грошового зобов'язання.
		Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
		Судом враховується, що ст. 230 ГК України передбачено обов'язок учасника господарських відносин сплатити неустойку, штраф, пеню у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
		При цьому штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
		Виходячи із змісту ст. ст. 546, 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися у відповідності до закону або умов договору, зокрема, неустойкою, яку боржник повинен сплатити у разі порушення зобов'язання.
		Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
		Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
		У пункті 7.1 договору сторони узгодили, що у випадку порушення лізингоодержувачем зобов'язань по сплаті лізингових платежів, по сплаті винагород, лізингоодержувач сплачує банку за кожний випадок порушення пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, яка розраховується у відсотках річних від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
		Пунктом 7.10 договору визначено, що нарахування неустойки за кожний випадок порушення зобов'язань здійснюється протягом 15 років від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане лізингоодержувачем.
		Перевіривши поданий позивачем розрахунок пені, суд вважає, що останній здійснений в можливих межах, а тому позовні вимоги про стягнення пені в сумі 18130325,14 грн. заявлені обґрунтовано.
		Доказів, які би спростовували позовні вимоги, суду не подано.
		Аргументи відповідача про те, що положення пунктів 2.3.3 та 7.1 договору свідчить про подвійну відповідальність відповідача, яка полягає у сплаті підвищеного розміру відсоткової винагороди за користування майном та у сплаті пені, суд оцінює критично з огляду на різну правову природу заявлених до стягнення коштів. Так, пеня є одним із видів штрафних санкцій, передбачених за порушення грошового зобов'язання (ст. ст. 546, 548, 549, 611 ЦК України, ст. 230 ГК України). Натомість, винагорода за користування майном згідно зі ст. 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" може бути включена до складу лізингових платежів. При цьому порядок сплати і розмір винагороди сторонами погоджено у п. п. 2.3.2-2.3.4 договору (зі змінами), що відповідає передбаченому ст. 267 ЦК України принципу свободи договору, згідно з яким відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
		З приводу клопотання відповідача про зменшення пені відповідно до ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України, судом враховується таке.
		Відповідно до частини 1 статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Згідно з частиною 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
		За змістом наведених вище норм зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду. Суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу та розмір, до якого підлягає зменшенню. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.
		Враховуючи наведене, суд зазначає, що відповідачем не доведено існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру пені штрафних санкцій, оскільки, зокрема розмір боргу значно перевищує розмір заявленої до стягнення пені; доказів вжиття заходів з метою погашення заборгованості, за наявності, крім того, повідомлень позивача про прострочену заборгованість, доказів, які би підтверджували наявність винятковості обставин для зменшення розміру пені, суду не подано. При цьому судом звертається увага на те, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність суб'єктів господарювання (ст. 42 ГК України), боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання (ч. 1 ст. 625 ЦК України).
		Враховуючи зазначене, клопотання відповідача про зменшення розмір пені задоволенню не підлягає.
		Судом звертається увага на те, що з огляду на положення частини 1 статті 9 Конституції України, ратифікацію Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 року Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7, 11 до Конвенції, прийняття Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини (далі - Суд) як джерело права.
		Зокрема, у рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 року Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
		Згідно зі ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
		Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
		З огляду на вищезазначене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги заявлені обґрунтовано та підлягають задоволенню.
		Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору у зв'язку із задоволенням позову покладаються на відповідача.
		Керуючись ст. ст. 2, 4, 74, 86, 129, 233, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд 
		 
		В И Р І Ш И В:
		 
		Позов акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк", м. Київ до товариства з обмеженою відповідальністю "Кан трейд інновація", м. Хмельницький про стягнення 122155928,98 грн., з яких 53283704,76 грн. простроченої заборгованості по сплаті лізингових платежів в рахунок вартості майна, 50741899,08 грн. простроченої заборгованості з винагороди за користування майном, 18130325,14 грн. пені, задовольнити.
		Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Кан трейд інновація", м. Хмельницький, пров. Зенітний, буд. 21 (код 39802130) на користь акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк", м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д (код 14360570) 53283704,76 грн. (п'ятдесят три мільйони двісті вісімдесят три тисячі сімсот чотири гривні 76 коп.) заборгованості по сплаті лізингових платежів в рахунок вартості майна, 50741899,08 грн. (п'ятдесят мільйонів сімсот сорок одну тисячу вісімсот дев'яносто дев'ять гривень 08 коп.) заборгованості з винагороди за користування майном, 18130325,14 грн. (вісімнадцять мільйонів сто тридцять тисяч триста двадцять п'ять гривень 14 коп.) пені, 616700,00 грн. (шістсот шістнадцять тисяч сімсот гривень 00 коп.) витрат зі сплати судового збору.
		Видати наказ.  
		 
		Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).
		Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України).
		Апеляційна скарга подається в порядку, передбаченому ст. 257 ГПК, з урахуванням п. 17.5 Розділу ХІ "Перехідні положення" ГПК України.
		 
		Повне рішення складено 15.04.2019 р.
		 
		 
		 
		Суддя                                                                      В.В. Виноградова 
		 
		 
		 
		 
		 
		Віддрук. 5 прим.: 1 - до справи, 2, 3, 4 - позивачу (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1 Д; 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 50; 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 30, 7-й поверх), 5 - відповідачу (29000, м. Хмельницький, пров. Зенітний, 21). Всім рек. з пов. про вруч.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...