Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 826/5951/18 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо захисту політичних (крім виборчих) та громадянських прав, зокрема щодо; реєстрації та обмеження пересування і вільного вибору місця проживання, з них:.
Надіслано для оприлюднення: 15.04.2019. Зареєстровано: 16.04.2019. Забезпечено надання загального доступу: 16.04.2019.
Дата набрання законної сили: 10.06.2019
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м.  Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		м. Київ
		08 квітня 2019 року                      № 826/5951/18
		Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Каракашьяна С.К., при секретарі судового засідання Мині І.І.,  за участі представників сторін: від позивача - ОСОБА_1, від відповідача - Мазур І.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
		За позовом ОСОБА_3 до третя особа  Державної міграційної служби України   Департамент карного розшуку Національної поліції Українипро визнання протиправним та скасування рішення від 19.05.2017 року 
		 
		ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
		 
		До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов позов, в якому представник ОСОБА_3 просить визнати протиправним та скасувати рішення від 19.05.2017 року про заборону в'їзду на територію України.
		Позовні вимоги мотивовано тим, що, на думку позивача, ним не було вчинено дій, які могли б слугувати підставою для заборони в'їзду. Також представник позивача стверджує про відсутність будь - яких посилань на вчинення таких дій, як в оскаржуваному рішенні, так і в листі, на підставі якого це рішення було прийнято, та на порушення форми рішення про заборону в'їзду.
		Відповідачем - Державною міграційною службою України позовні вимоги заперечуються з посиланням на отримання подання Департаменту карного розшуку Національної поліції України, в якому було зазначено про те, що перебування позивача може призвести до дестабілізації криміногенної обстановки в Україні.
		Судом було залучено Департамент карного розшуку Національної поліції України в якості третьої особи до участі у справі. У вказаної третьої особи ухвалами від 18.05.2018р., від 30.07.2018р., 14.09.2018р., 26.10.2018р., 17.12.2018р., 11.03.2019р. неодноразово витребовувалися докази та пояснення щодо підстав направлення подання, в судовому засіданні було допитано в якості свідка ОСОБА_4 - заступника керівника Департаменту, яким було підписано подання.
		Ухвалою від 17.12.2018р. до третьої особи було застосовано штраф за невиконання вимог ухвали суду.
		За змістом отриманих судом від зазначеного свідка та третьої особи пояснень, подання про заборону позивачу в'їзду ґрунтувалось на наявності інформації з відкритих джерел. Всупереч вимогам ухвали від11.03.2019р. жодної конкретизації такої інформації та джерел її походження суду надано не було.
		Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, 19 травня 2017 року директор Департаменту у справах іноземців та осіб без громадянства ДМС України ОСОБА_5, розглянувши наявні матеріали стосовно громадянина Російської Федерації: ОСОБА_3 (лат. ОСОБА_3), ІНФОРМАЦІЯ_1, встановив, що Департаментом карного розшуку Національної поліції України в ході здійснення комплексу організаційно-практичних заходів спрямованих на нейтралізацію протиправної діяльності на території України осіб, причетних до підривної антиукраїнської діяльності, отримано інформацію про можливі візити на територію України громадянина Російської Федерації ОСОБА_3.
		З огляду на те, що перебування на території України ОСОБА_3 може призвести до дестабілізації криміногенної обстановки в Україні та порушень громадського порядку, відповідно до частини першої та третьої статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», вказаною посадовою особою прийнято рішення про  заборону в'їзду на територію України громадянину Російської Федерації ОСОБА_3.
		Підставою такого рішення став лист Департаменту карного розшуку Національної поліції України від 19 травня 2017 року №14/04/14-4403, за змістом якого стверджується, що перебування на території України ОСОБА_3 може призвести до дестабілізації криміногенної обстановки в Україні та порушень громадського порядку, відповідно до частини першої та третьої статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».
		Суд, розглядаючи посилання на протиправність вищезазначених рішень виходить з наступного. 
		Статтею 18 Загальної декларації прав людини передбачено, що кожна людина має право вільно пересуватися і обирати собі місце проживання у межах кожної держави.
		Протоколом № 4 до  Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території.
		Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною.
		На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.
		Положеннями частини другої  статті 19 Конституції України  визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені  Конституцією  та законами України.
		Згідно зі  статтею 26 Конституції України,  іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими  Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
		Статтею 33 Конституції України,  кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
		Відповідно до  статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»,   в'їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється:
		- в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку;
		- якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні;
		- якщо при клопотанні про в'їзд в Україну така особа подала про себе завідомо неправдиві відомості або підроблені документи;
		- якщо паспортний документ такої особи, віза підроблені, зіпсовані чи не відповідають установленому зразку або належать іншій особі;
		- якщо така особа порушила у пункті пропуску через державний кордон України правила перетинання державного кордону України, митні правила, санітарні норми чи правила або не виконала законних вимог посадових та службових осіб органів охорони державного кордону, органів доходів і зборів та інших органів, що здійснюють контроль на державному кордоні;
		- якщо під час попереднього перебування на території України іноземець або особа без громадянства не виконали рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або мають інші не виконані майнові зобов'язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов'язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в'їзду в Україну;
		- якщо така особа намагається здійснити в'їзд через контрольні пункти в'їзду - виїзду на тимчасово окуповану територію без спеціального дозволу або така особа під час попереднього перебування на території України здійснила виїзд із неї через контрольний пункт в'їзду - виїзду.
		За наявності підстав, зазначених в абзацах другому, сьомому і восьмому частини першої цієї статті, відомості про іноземця або особу без громадянства вносяться до бази даних осіб, яким згідно із законодавством України не дозволяється в'їзд в Україну або тимчасово обмежено право виїзду з України.
		Рішення про заборону в'їзду в Україну приймається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, Службою безпеки України або органом охорони державного кордону.
		Вказаний вище перелік підстав для заборони в'їзду в Україну іноземцю або особі без громадянства є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.
		Згідно з роз'ясненнями Пленуму Вищого адміністративного суду України, що містяться в пункті 18 Постанови  від 25.06.2009 №1 «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка погребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні» (в редакції постанови від 16.03.2012), при вирішенні судами спорів про оскарження рішень про заборону в'їзду в Україну слід ураховувати, що застосування такої заборони визначене статтею  13  та частиною другою статті  26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». При цьому необхідність заборони в'їзду в інтересах забезпечення безпеки України або охорони громадського порядку визначається компетентними державними органами та має превентивний характер, який не потребує обов'язкової наявності порушень законодавства особами, яким заборонено в'їзд. Судам під час розгляду спорів про заборону в'їзду в Україну необхідно мати па увазі, що процедура заборони в'їзду в Україну не є прямим наслідком примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України. Підстави для заборони в'їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну визначені  статтею 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».
		З огляду на викладене, суд зауважує, що необхідність заборони в'їзду, яка має превентивний характер, не має доводитися вчиненням особою протиправних діянь, проте, має обґрунтовуватися, тобто посилання на можливість протиправної поведінки, мають бути обґрунтовані наявністю певної інформації у вигляді довідок, пояснень, тощо.
		Порядок прийняття відповідачем та його територіальними органами рішень про заборону в'їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства (далі - особи), перебування яких на території України не дозволяється, визначає Інструкція про порядок прийняття Державною міграційною службою України та її територіальними органами рішень про заборону в'їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 17.12.2013 № 1235 та зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 11 січня 2014 р. за № 25/24802 (далі - Інструкція).
		Відповідно до пункту 3 Інструкції рішення про заборону в'їзду в Україну особам приймається ДМС та її територіальними органами за наявності підстав, зазначених в абзацах другому, третьому та сьомому частини першої статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».
		Відповідно до пункту 4 Інструкції рішення про заборону в'їзду в Україну, особам приймається ДМС та її територіальними органами за ініціативою, зокрема, підрозділів кримінальної поліції - у разі встановлення підстав для заборони в'їзду в Україну особам під час здійснення оперативно-розшукової діяльності.
		Згідно з ч. 1 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
		Відповідно до ст. 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
		За приписами ст. 74 КАС України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
		Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
		Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. 
		В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії. Отже, вирішення даної справи залежить від доведеності відповідачем наявності підстав для припущень, що  перебування на території України позивача може призвести до дестабілізації криміногенної обстановки в Україні та порушень громадського порядку.
		У відповідності до вищезазначених приписів п. 4 Інструкції, рішення про заборону в'їзду в Україну особам приймається ДМС та її територіальними органами за ініціативою, зокрема, підрозділів кримінальної поліції - у разі встановлення підстав для заборони в'їзду в Україну особам під час здійснення оперативно-розшукової діяльності.
		Отже, для доведення правомірності дій відповідача, відповідачем та третьою особою мало бути надано докази встановлення підстав для заборони в'їзду в Україну позивачу під час здійснення оперативно-розшукової діяльності.
		В процесі розгляду справи судом, ухвалами від 18.05.2018р., від 30.07.2018р., 14.09.2018р., 26.10.2018р., 17.12.2018р., 11.03.2019р. неодноразово витребовувалися докази та пояснення щодо підстав направлення подання, в судовому засіданні було допитано в якості свідка ОСОБА_4 - заступника керівника Департаменту, яким було підписано подання.
		Судом неодноразово зверталась увага як третьої особи, так і свідка, що в разі, якщо витребувані судом документи містять державну таємницю, в Окружному адміністративному суді міста Києва наявний спецдозвіл на провадження діяльності, пов'язаної з державною таємницею та приміщення для проведення робіт, пов'язаних з державною таємницею.   
		За змістом отриманих судом від зазначеного свідка та третьої особи пояснень, подання про заборону позивачу в'їзду ґрунтувалось на наявності інформації з відкритих джерел. Жодної конкретизації такої інформації та джерел її походження суду надано не було.
		Отже, відповідачем та третьою особою не було надано жодних доказів як встановлення щодо позивача під час здійснення оперативно-розшукової діяльності  підстав для заборони в'їзду в Україну, як і проведення такої діяльності щодо позивача взагалі.
		Також ні відповідачем ні третьою особою не було повідомлено жодної конкретизації відкритих джерел походження інформації щодо позивача, що не дозволяє суду здійснити аналіз такої інформації.
		З огляду на те, що матеріали справи не містять жодного документу, крім вищезазначених рішення та листа від 19 травня 2017 року, суд вичерпав можливості для збирання доказів правомірності оскаржуваного рішення, керуючись вимогами ст.ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
		 
		В И Р І Ш И В:
		1.Позов  ОСОБА_3  задовольнити повністю.
		2. Визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 19.05.2017 року про заборону в'їзду в Україну громадянину Російської Федерації ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2. терміном на 5 років.
		3. Витрати по сплаті судового збору в сумі 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок відшкодувати на користь ОСОБА_3 за рахунок бюджетних асигнувань Державної міграційної служби України.
		Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.
		 
		Рішення складено 15.04.2019р.
		 
		 
		Суддя                                                                                                С.К. Каракашьян

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...