Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 824/370/17-а : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо; праці, зайнятості населення, у тому числі; зайнятості населення, з них; зайнятості осіб з інвалідністю.
Надіслано для оприлюднення: 15.04.2019. Зареєстровано: 16.04.2019. Забезпечено надання загального доступу: 16.04.2019.
Дата набрання законної сили: 15.04.2019
Номер судового провадження: К/9901/18467/18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		15 квітня 2019 року 
		Київ
		справа №824/370/17-а
		адміністративне провадження №К/9901/18467/18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		судді-доповідача - Бучик А.Ю.,
		суддів: Гімона М.М.,  Мороз Л.Л., 
		розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Чернівецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Чернівецького окружного адміністративного суду в складі судді Левицького В.К. від 13.07.2017 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду в складі колегії суддів: Курка О.П., Білоуса О.В., Совгири Д.І.  від 26.09.2017 у справі №824/370/17-а за позовом Чернівецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Публічного акціонерного товариства "Енергопостачальна компанія "Чернівціобленерго"    про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,
		УСТАНОВИВ:
		В червні 2017 року  Чернівецьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів   звернулося до суду з адміністративним  позовом, в якому просило стягнути з Приватного акціонерного товариства "Енергопостачальна компанія "Чернівціобленерго"  адміністративно-господарські санкції в сумі 1417209,43 грн. та пеню у розмірі 35444,41 грн., які застосовано за невиконання нормативу  працевлаштування інвалідів у відповідності до вимог   Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".
		Постановою  Чернівецького  окружного адміністративного суду від 13 липня 2017 року, яку залишено без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 26 вересня  2017 року, у задоволенні позову відмовлено.
		Не погоджуючись з судовими рішеннями судів попередніх інстанцій, посилаючись на допущені судами порушення норм матеріального і процесуального права, позивач подав  касаційну скаргу, в якій  просить рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.  
		Касаційна скарга обґрунтована тим, що відповідачем в порушення вимог, визначених статей 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", не сплачено  адміністративно-господарські санкції у сумі 1417209,43 грн., оскільки відповідачем не вчинено всіх необхідних дій щодо забезпечення   працевлаштування інвалідів. Вважає, що подання  до центру зайнятості  звітності за формою  № 3-ПН не є належним виконанням покладеного на   відповідача обов'язку. 
		Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 17 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження.
		Справу передано до Верховного Суду.
		Дослідивши доводи та вимоги касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що вона задоволенню не підлягає з наступних підстав.
		Судами встановлено, що згідно поданого відповідачем звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2016 рік форми № 10-ПІ, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становила 1612 осіб, а середньооблікова чисельність працюючих на підприємстві інвалідів становила 47 осіб, в той час коли встановлений норматив складав 64 робочих місць. Фонд оплати праці штатних працівників склав 134384,80 тис. грн. Сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів визначена самостійно відповідачем у розмірі 1417205,00 грн.
		27.04.2017  позивач на адресу відповідача направив претензію у зв'язку із не виконанням нормативу працевлаштування інвалідів, відповідно до якої відповідач зобов'язаний самостійно сплатити на рахунок позивача адміністративно-господарські санкції у розмірі 1422311,34 грн., в т.ч. пеня в сумі 5101,92 грн.
		19.05.2017  відповідачем на адресу позивача надано відповідь на претензію, в якій вважав безпідставними посилання позивача щодо порушення норм чинного законодавства про соціальний захист інвалідів в Україні.
		У зв'язку з несплатою відповідачем адміністративно-господарських санкцій та пені, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
		Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідач здійснив усі передбачені чинним на момент виникнення спору законодавством заходи, спрямовані на працевлаштування інвалідів на своєму підприємстві, що підтверджується відповідними доказами, а тому він не може бути притягнутий до відповідальності, що передбачена статтею 20  Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".
		Частиною першою статті 20 Закону № 875-ХІІ встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, які використовують найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.
		Так, відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
		Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
		Зі змісту частини другої статті 218 Господарського кодексу України вбачається, що вказана норма встановлює підстави для звільнення від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання (за що встановлено відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції), так і за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій).
		Отже, суб'єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.
		У зв'язку з цим, суди попередніх інстанцій мали перевірити, чи вжив відповідач залежних від нього заходів для недопущення порушення правил здійснення господарської діяльності, яке полягає у необхідності забезпечення середньооблікової чисельності працюючих інвалідів відповідно до установленого нормативу.
		Згідно з пунктом 4 частини третьої статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» № 5067 (далі - Закон № 5067) роботодавці зобов'язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.
		На виконання пункту 4 частини третьої статті 50 Закону № 5067 наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31 травня 2013 затверджено Порядок подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)». В контексті прийнятого Закону № 5067 та затвердженого Порядку подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» на роботодавців покладено обов'язок подавати до відповідного центру зайнятості звітність форми №3-ПН лише за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через 3 робочі дні з дати відкриття вакансії.
		Колегія суддів звертає увагу, що періодичності подачі звітності за формою № 3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов'язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.
		Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26 червня 2018 року справа №806/1368/17.
		За правилами, визначеними статтею 20 Закону № 875 підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.
		Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.
		Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів). Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону.
		Аналіз вищезазначених норм законодавства дав можливість судам у цій справі встановити, що законодавцем чітко визначено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані:
		- виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця,
		- створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації;
		- забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством;
		- надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів;
		- звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість і працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;
		- в разі не виконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.
		Відтак, на підприємство покладається обов'язок самостійного працевлаштування інвалідів шляхом створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та інформування про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування інвалідів, в тому числі і центри зайнятості. В свою чергу, закон не покладає обов'язок на підприємство здійснювати самостійний пошук працівників - інвалідів.
		Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі П/811/693/17, від 02 травня 2018 року у справі № 804/8007/16, від 13 червня у справі № 819/639/17.
		При цьому, Законом № 875 також визначено, що працевлаштування інвалідів здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування такого інваліда.
		З огляду на викладене, обов'язок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до встановленого Законом нормативу покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості. Механізм реалізації зазначеної програми працевлаштування передбачає здійснення певних заходів з боку підприємств.
		Доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, є звіт форми № 3-ПН.
		Такий висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 02 травня 2018 року у справі № 804/8007/16.
		Таким чином, передбачена частиною першою статті 20 Закону № 875 міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов'язку здійснити грошовий платіж на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або 1) в разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 18 Закону № 875, а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування інвалідів, або 2) у разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої, третьої та п'ятої статті 19 Закону № 875, що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні інваліда, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості.
		Судом встановлено, що протягом січня - грудня 2016 р. відповідач подавав до Чернівецького міського центру зайнятості звіти про наявність вакансій форми №3-ПН для працевлаштування осіб з інвалідністю.
		Вказана обставина також підтверджується інформацією наданою Чернівецьким міським центром зайнятості від 30.05.2017, в якій вказано, що відповідачем протягом     2016 р. подано 14 звітів форми №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" з вакансіями для працевлаштування осіб з інвалідністю на посаду контролер.
		Крім того відсутні докази безпідставної відмови інвалідам, які самостійно зверталися до відповідача з метою працевлаштування.
		Таким чином, відповідачем здійснено всіх заходів для працевлаштування інвалідів, зокрема, систематичне повідомлення центру зайнятості про наявність вакантних посад для працевлаштування інвалідів, інформування позивача про вказані дії та надання копії звітів про попит на робочу силу, а тому застосування до нього адміністративно-господарських санкцій та стягнення пені є безпідставним.
		Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
		У пункті 110 рішення Європейського суду з прав людини "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" (Vastberga taxi Aktiebolag and Vulic v. Sweden № 36985/97) Суд визначив, що "…адміністративні справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення штрафних санкцій має саме суб`єкт владних повноважень".
		Відповідно до ч. 1 ст. 350 КАС України  суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
		Керуючись ст.ст. 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, - 
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу Чернівецького  обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення.
		Постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 13 липня 2017 року та ухвалу Вінницького  апеляційного адміністративного суду від 26 вересня  2017 року залишити без змін.
		Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		...........................
		 
		...........................
		..........................
		А.Ю. Бучик
		М.М. Гімон 
		 Л.Л. Мороз ,
		Судді Верховного Суду

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...