Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 805/4085/18-а : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них.
Надіслано для оприлюднення: 16.04.2019. Зареєстровано: 17.04.2019. Забезпечено надання загального доступу: 19.04.2019.
Дата набрання законної сили: 16.04.2019
Номер судового провадження: 850/4630/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		 
		ПОСТАНОВА
		 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		16 квітня 2019 року           справа №805/4085/18-а 
		 
		приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
		 
		Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді доповідача Казначеєва Е.Г., суддів Компанієць І.Д., Ястребової Л.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1  на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 24 січня 2019 р.  у справі  № 805/4085/18-а (головуючий І інстанції Толстолуцька М.М.)  за позовом  ОСОБА_1  до  Прокуратури Донецької області про зобов'язання вчинити певні дії,-
		 
		                                                           ВСТАНОВИВ:
		 
		ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Прокуратури Донецької області (далі - відповідач, Прокуратура), в якому просив: відкрити провадження в адміністративній справі; зобов'язати відповідача зробити перерахунок його посадового окладу за період з 02.07.2015 по 03.12.2015 року включно відповідно до статті 81 Закону України "Про прокуратуру"; зобов'язати відповідача зробити перерахунок всіх доплат та надбавок до посадового окладу, які розраховано в період з 02.07.2015 по 03.12.2015 року відповідно до статті 81 Закону України "Про прокуратуру"; зобов'язати відповідача зробити перерахунок його заробітної плати за період з 01.07.2014 по 03.12.2015 року включно, включивши до них виплати на відрядження; стягнути з відповідача заборгованість із заробітної плати за період з 02.07.2015 по 03.12.2015 року включно, яка виникла у зв'язку із невірним розрахунком заробітної плати за перерахунком відповідно до статті 81 Закону України "Про прокуратуру" з урахуванням індексації; стягнути з відповідача заборгованість із заробітної плати за період з 01.07.2014 по 03.12.2015 року включно, включивши до них виплати на відрядження до інших структурних підрозділів прокуратури Донецької області; судові витрати покласти на відповідача.
		Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 24 січня 2019 року залишено без розгляду позовні вимоги ОСОБА_1 до Прокуратури Донецької області про зобов'язання вчинити певні дії в частині зобов'язання відповідача зробити перерахунок його заробітної плати за період з 01.07.2014 по 03.12.2015 року включно, включивши до них виплати на відрядження та стягнення з відповідача заборгованості із заробітної плати за період з 01.07.2014 по 03.12.2015 року включно, включивши до них виплати на відрядження до інших структурних підрозділів прокуратури Донецької області.
		Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 24 січня 2019 року відмовлено у задоволенні позовних вимог в частині: зобов'язання відповідача зробити перерахунок його посадового окладу за період з 02.07.2015 по 03.12.2015 року включно відповідно до статті 81 Закону України "Про прокуратуру"; зобов'язання відповідача зробити перерахунок всіх доплат та надбавок до посадового окладу, які розраховано в період з 02.07.2015 по 03.12.2015 року відповідно до статті 81 Закону України "Про прокуратуру"; стягнення з відповідача заборгованості із заробітної плати за період з 02.07.2015 по 03.12.2015 року включно, яка виникла у зв'язку із невірним розрахунком заробітної плати за перерахунком відповідно до статті 81 Закону України "Про прокуратуру" з урахуванням індексації.
		Позивач, не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, просив скасувати ухвалу суду. Обґрунтовано апеляційну скаргу тим, що судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, рішення винесено з порушенням норм процесуального права. В апеляційній скарзі зазначено, що витрати на відрядження є частиною заробітної плати, на яку строк позовної давності не застосовуються. Відповідач не довів факт наявності у позивача інформації про структуру отриманої заробітної плати. Також, якщо суд вважав, що витрати на відрядження не є частиною заробітної плати, суд повинен був зобов'язати позивача сплатити судовий збір, оскільки до таких правовідносин не розповсюджуються пільги по сплаті судового збору.
		Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Від сторін надійшли клопотання про розгляд справи без участі. 
		Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.
		Позивач працював в органах прокуратури Донецької області з 26 липня 1999 по 07 квітня 2017 року.
		Позивач в період з 22 жовтня 2010 року до 18 жовтня 2015 року займав посаду прокурора (керівника прокуратури) Амвросіївського району Донецької області. Посадовий оклад позивача, як прокурора районної прокуратури відповідно до Постанови № 505 складав 2080 грн.
		З 19 жовтня 2015 року позивач призначений на посаду прокурора Амросіївського району Донецької області. Посадовий оклад позивача, як прокурора прокуратури у міжрайонних прокуратурах відповідно до Постанови № 505 складав 1444 грн. (а.с.81-82 т.1).
		З 15 грудня 2015 року наказом Прокуратури Донецької області № 2258-к від 15.12.2015 позивач призначений на посаду прокурора Волноваської місцевої прокуратури (а.с.13, 83 т.1).
		Наказом Прокурора Донецької області від 03.02.2017 позивача звільнено з посади прокурора Волноваської місцевої прокуратури та призначено на посаду прокурора Марїнського відділу Волноваської місцевої прокуратури (а.с.164).
		Позивачем зазначено, що протягом 2014 - 2015 років наказами відповідача він був прикомандирований до різних відділів прокуратури Донецької області. Останнє відрядження відбулось 22.05.2015 року, наказ відповідача № 649к, за яким позивач був прикомандирований до прокуратури м. Дзержинська до жовтня 2015 року 
		Залишаючи без розгляду позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов до висновку, що витрати на відрядження не відносяться до заробітної плати, у зв'язку з чим на них не поширюються положення ст. 233 КЗпП України (щодо необмеженої позовної давності). Оскільки, останнє відрядження ОСОБА_1 закінчилось 11.01.2015 року, строк для звернення до суду закінчився 11.07.2015 року.
		Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
		Відповідно до статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
		Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
		Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
		Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
		Відповідно до п.8 ч.1 статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України, суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, з підстав, визначених частинами 3  та 4 статті 123 цього Кодексу.
		Таким чином, позовна заява може бути залишена без руху, як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і після відкриття провадження в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи.
		Тобто, у разі встановлення судом обставин, що свідчать про порушення позивачем строку звернення до суду встановлені ст. 122 КАС України, суд застосовує до позову положення статті 123 КАС України. Отже, відкриття провадження по справі не позбавляє суд права застосувати до позову відповідні процесуальні наслідки.
		За частиною 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, в редакції на час прийняття ухвали, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
		Суд зазначає, що строк звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом - проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Дотримання строку звернення з адміністративним позовом є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах. 
		Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
		Слід зазначити, що інститут строку давності, необхідно використовувати з урахуванням конкретних обставин справи, так щоб він не перешкоджав наявним у позивача засобами захисту своїх прав. Обмеження права на звернення до суду повинно бути пропорційно меті правової визначеності, у іншому випадку це буде порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини в частині права на справедливий судовий розгляд (рішення Європейського суду з прав людини в по справі «Олександр Волков проти України» (заява № 21722/11).
		Рішенням Конституційного Суду України № 17-рп/2011 від 13 грудня 2011 року визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя. 
		Аналіз норм Кодексу адміністративного судочинства України дає підстави дійти до висновку, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав. Зокрема, практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним (справа "Стаббігс на інші проти Великобританії", справа "Девеер проти Бельгії").
		Відповідно до правових висновків Європейського Суду з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України» від 21.12.2010, заява № 45783/05). Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (пункти 22-23 рішення у справі «Мельник проти України» від 28.03.2006, заява № 23436/03).
		У пункті 45 рішення Європейського суду з прав людини «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року, зазначено про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (AFFAIRE PEREZ DE RADA CAVANILLES c. ESPAGNE № 116/1997/900/1112).
		У пункті 44 рішення Європейського суду з прав людини «Осман проти Сполученого королівства» від 28 жовтня 1998 року та пункті 54 рішення «Круз проти Польщі» від 19.06.2001 зазначено, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (CASO OSMAN CONTRA REINO UNIDO № 23452/94; CASE OF KREUZ v. POLAND № 28249/95).
		Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
		Отже, як вже зазначалось, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій.
		Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26 січня 2018 року по справі № 331/1154/17.
		Предметом розгляду даної справи є зокрема, зобов'язання відповідача зробити перерахунок його заробітної плати за період з 01.07.2014 по 03.12.2015 року включно, включивши до них виплати на відрядження та  стягнути з відповідача заборгованість із заробітної плати за період з 01.07.2014 по 03.12.2015 року включно, включивши до них виплати на відрядження до інших структурних підрозділів прокуратури Донецької області.
		Відповідно до пункту 17 частини 1 статті 4 КАС України, публічна служба це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
		Відповідно до частини 2, 3 статті 122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
		Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
		Аналіз зазначених норм дає підстави зробити висновок, що шестимісячний строк звернення до суду в адміністративному судочинстві є загальним і застосовується, якщо інше не встановлено цим Кодексом або іншими законами.
		У зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати або інших платежів у разі порушення законодавства про оплату праці.
		Умови проходження більшості видів публічної служби, зокрема й у питаннях щодо оплати праці та інших платежів, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю.
		Відповідно до статті 233 КЗпП України, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
		У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
		Якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав.
		Отже, право на заробітну плату не обмежується будь-яким строком щодо судового захисту і такий висновок прямо випливає з указаної норми.
		Позовні вимоги ґрунтуються на обов'язок у відповідача здійснити перерахунок заробітної плати з врахуванням витрат на відрядження, виплата яких регулюється положеннями статті 121 КЗпП України, та які на думку позивача є складовою заробітної плати і входять до фонду оплати праці.
		Статтею 121 КЗпП України, працівники мають право на відшкодування витрат та одержання інших компенсацій у зв'язку з службовими відрядженнями.
		Працівникам, які направляються у відрядження, виплачуються: добові за час перебування у відрядженні, вартість проїзду до місця призначення і назад та витрати по найму жилого приміщення в порядку і розмірах, встановлюваних законодавством.
		За відрядженими працівниками зберігаються протягом усього часу відрядження місце роботи (посада).
		Працівникам, які направлені у службове відрядження, оплата праці за виконану роботу здійснюється відповідно до умов, визначених трудовим або колективним договором, і розмір такої оплати праці не може бути нижчим середнього заробітку.
		Згідно із частиною 1 статті 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
		Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.
		До структури заробітної плати, визначеної у статті 2 цього Закону, входять: основна заробітна плата, додаткова заробітна плата та інші заохочувальні та компенсаційні виплати.
		За частиною 3 зазначеної статті Закону України «Про оплату праці», до інших заохочувальних та компенсаційних виплат належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
		Згідно з підпунктом 3.15 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5, не належать до фонду оплати праці витрати на відрядження: добові (у повному обсязі), вартість проїзду, витрати на наймання житлового приміщення.
		Отже, витрати на відрядження не входить до фонду оплати праці.
		Аналогічна позиція викладена в ухвалі Верховного суду України від 25 грудня 2008 року у справі №6-16282вов08 та від 04 лютого 2009 року у справі №6-17656св08, а також постанові Верховного Суду України від 11.10.2017 року по справі № 311/136/16-ц та постанові Верховного Суду від  06 вересня 2018 року у справі № 202/2205/16-ц.
		За загальним правилом, день, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення їх прав, свобод чи інтересів. Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). 
		При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
		Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є, зокрема, умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.
		Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
		Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
		Позивач зазначає, що протягом 2014 - 2015 років позивач наказами відповідача був прикомандирований до різних відділів прокуратури Донецької області. Останнє відрядження, як вже було зазначено, відбулось 22.05.2015 року, наказ відповідача № 649к, за яким позивач був прикомандирований до прокуратури м. Дзержинська до жовтня 2015 року 
		Отже, позивач про не виплату витрат на відрядження повинен був дізнатись при отримані заробітної плати, яка за відсутністю таких виплат не змінювалась.
		З огляду на викладене та встановлені судами обставини про те, що заявлена позивачем сума невиплачених витрат на відрядження не входить до фонду оплати праці, про порушення свого права на отримання витрат на відрядження позивач мав можливість дізнатись ще в 2014 та 2015 роках або при звільненні, суд дійшов до висновку, що позивач пропустив передбачений статтею 233 КЗпП України тримісячний строк на звернення до суду, оскільки з позовом звернувся лише у травні 2018 року.
		Отже, наведені позивачем обставини не є поважними причинами пропуску строку звернення до суду, у нього не було перешкод для звернення до суду у встановлений законом строк. Тобто, позивач пропустив строк звернення до суду з причин, які не є поважними.
		Стосовно посилання апелянта на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які полягають в тому, що суд повинен був зобов'язати позивача сплатити судовий збір, оскільки вважав, що до таких правовідносин не розповсюджують пільги по сплаті судового збору, суд зазначає, що відповідно до ч. 1 статті 123 КАС України, суд встановивши порушення строку подання позову, має залишити його без руху, недодержання вказаних дій є дійсно порушенням норм процесуального права, проте за частиною 2 статті 317 КАС України, порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. 
		З огляду на викладене, суд дійшов до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 316 КАС України, обумовлює для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.
		Керуючись ст. 308, 311, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
		 
		                                                              ПОСТАНОВИВ:
		 
		Апеляційну скаргу ОСОБА_1  на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 24 січня 2019 р.  у справі  № 805/4085/18-а - залишити без задоволення.
		Ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 24 січня 2019 р.  у справі  № 805/4085/18-а - залишити без змін.
		Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та відповідно до ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до Верхового суду протягом тридцяти днів з дати складення повного судового рішення.
		Повне судове рішення складено та підписано 16 квітня 2019 року
		 
		 
		Суддя-доповідач Е.Г. Казначеєв  
		 
		Судді                                                                                                 І.Д. Компанієць
		 
		                                                                                                           Л.В. Ястребова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...