Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 127/5345/16-к : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини у сфері службової діяльності; Пропозиція, обіцянка або надання неправомірної вигоди службовій особі.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 17.04.2019. Забезпечено надання загального доступу: 17.04.2019.
Дата набрання законної сили: 09.04.2019
Номер судового провадження: 51-5732км18
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 11111111111111777

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова 
		іменем України
		9 квітня 2019 року
		м. Київ
		справа № 127/5345/16-к 
		провадження № 51-5732 км18
		Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого  ОСОБА_1 ,
		суддів   ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
		прокурора  ОСОБА_5 ,
		захисника  ОСОБА_6 ,
		 
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_6 на вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 9 серпня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 4 квітня 2018 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42016020000000017, за обвинуваченням  
		ОСОБА_7 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , такого, що судимості не мав,
		у вчиненні злочинів, передбачених частиною 4 статті 27, частиною 2 статті 15, частиною 3 статті 369 та частиною 1 статті 190 Кримінального кодексу України (далі - КК).
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами 
		першої та апеляційної інстанцій обставини
		За вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 9 серпня 2017 року ОСОБА_7 засуджено за частиною 1 статті 190 КК  до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки; за частиною 4 статті 27, частиною 2 статті 15, частиною 3 статті 369 КК  до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки без конфіскації майна.
		На підставі частини 1 статті 70 шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_7 за сукупністю злочинів, остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки без конфіскації майна.
		Строк покарання визначено обчислювати з дня звернення вироку до виконання.
		Відповідно до статті 72 КК зараховано ОСОБА_7 у строк покарання строк попереднього ув`язнення з 26 січня 2016 року по 26 березня 2016 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
		Згідно з вироком  ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні злочинів за таких обставин.
		ОСОБА_7 , перебуваючи на посаді начальника відділу  адміністратора відділу надання адміністративних послуг № 2 департаменту адміністративних послуг Вінницької міської ради, знаючи, що ОСОБА_8 14 січня 2016 року через відділ надання адміністративних послуг ради звернувся до Головного управління «Держгеокадастру» у Вінницькій області (далі  ГУ) з метою отримання наказів про затвердження проектів землеустрою на земельні ділянки та одержання правовстановлюючих документів на земельні ділянки, вирішив заволодіти грошами останнього на суму 25 500 грн шляхом підбурювання ОСОБА_8 до давання неправомірної вигоди начальнику ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області, після чого 19 січня 2016 року висунув ОСОБА_8 вимогу про передачу йому зазначених коштів.
		ОСОБА_7 запевнив ОСОБА_8 в тому, що отриману від нього суму він передасть начальнику ГУ в якості неправомірної вигоди в інтересах ОСОБА_8 за видачу наказів про затвердження проектів землеустрою на земельні ділянки та одержання правовстановлюючих документів на земельні ділянки, переконавши ОСОБА_8 в тому, що лише за таких умов той зможе вирішити ці питання, чим схилив останнього до передачі неправомірної вигоди на користь начальника ГУ.
		Надалі, 26 січня 2016 року, близько 11:30 ОСОБА_7 на третьому поверсі будівлі, де розташовується відділ надання адміністративних послуг №2 департаменту адміністративних послуг Вінницької міської ради на просп. Космонавтів, 30, у м.Вінниці отримав від ОСОБА_8 попередньо обумовлену суму в розмірі 25 500 грн і повідомив ОСОБА_8 неправдиві відомості про те, що для отримання наказів про затвердження проектів землеустрою на земельні ділянки та одержання правовстановлюючих документів на земельні ділянки службовій особі ГУ необхідно надати неправомірну вигоду на суму 25 500 грн.
		Таким чином ОСОБА_7 шляхом обману заволодів коштами ОСОБА_8 на суму 25 500 грн.
		Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 4 квітня 2018 року вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 9 серпня 2017 року щодо засудженого ОСОБА_7 залишено без зміни.
		Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала.
		У касаційній скарзі засуджений просить судові рішення скасувати в частині визнання його винним за частиною 4 статті 27, частиною 2 статті 15 частиною 3 статті 369 КК та закрити в цій частині кримінальне провадження. Також просить змінити такі рішення у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 190 КК, та особі засудженого і призначити йому покарання у виді штрафу в розмірі п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
		Свої вимоги ОСОБА_7 обґрунтовує тим, що суди неправильно кваліфікували його дії за частиною 4 статті 27, частиною 2 статті 15 і частиною 3 статті 369 КК, оскільки на його думку, відсутній сам факт підбурювання, а посилання суду на вимогу до потерпілого про сплату коштів зі вказівкою на те, що в іншому разі не буде видано наказ, не свідчить про схиляння особи до вчинення злочину. На думку скаржника, обставини, встановлені під час розгляду кримінального провадження, вказують на те, що його дії слід кваліфікувати за статтею 189 КК як вимагання. 
		Крім того, засуджений зазначає, що під час судового слідства потерпілий жодного разу не вказав на те, що його схиляли дати комусь неправомірну вигоду, він лише зазначив у своїх показаннях, що йому необхідно було сплатити 1000 доларів США. При цьому ОСОБА_7 посилаючись на пункт 9 постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 26 квітня 2002 року «Про судову практику у справах про хабарництво», зазначає, що якщо особа, вручаючи службовій особі незаконну винагороду, з тих чи інших причин не усвідомлює, що дає хабар, то вона не може нести відповідальність за давання, а службова особа  за одержання хабара.
		Також засуджений не погоджується із застосуванням частини 4 статті 27 КК при кваліфікації його дій, оскільки ОСОБА_8 у цьому кримінальному провадженні є потерпілим, при цьому відсутні співучасники злочину, тобто, на думку ОСОБА_7 , є незрозумілим, кого підбурювали надати неправомірну вигоду, а тому в його діях відсутній склад злочину, передбачений частиною 4 статті 27, частиною 2 статті 15, частиною 3 статті 369 КК, та просить закрити кримінальне провадження за вказаним обвинуваченням.
		Невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого ОСОБА_7 обґрунтовує тим, що повністю зізнався у вчиненні злочину, передбаченого частиною 1 статті 190 КК, щиро розкаявся, активно сприяв розкриттю злочину, відшкодував збитки та усунув шкоду. Крім того, засуджений вважає, що з огляду на позитивні характеристики за місцем проживання та роботи, на те, що у нього на утриманні перебуває неповнолітня донька, 2011 року народження, а тому слід застосувати до нього покарання, не пов`язане з ізоляцією від суспільства. 
		У касаційній скарзі захисник не погоджується з оскаржуваними судовими рішеннями, просить їх скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Посилається на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону.
		Свої вимоги захисник обґрунтовує, тим що у матеріалах провадження наявний технічний запис судового засідання, в якому відсутній запис показань його підзахисного, що ставить під сумнів відображення таких показань у вироку суду.
		Крім того, скаржник зазначає, що в матеріалах кримінального провадження під час ознайомлення з ними в порядку статті 290 КПК не було виявлено датованого 26 січня 2016 року доручення слідчим оперативному співробітнику УСБУ на проведення такої слідчої дії, як огляд, передбаченої статтею 237 КПК, та постанови прокурора, який здійснював нагляд у вказаному кримінальному провадженні про контроль за вчинення злочину в порядку статті 271 КПК № 32.61 від 22 січня 2016 року, що ставить під сумнів результати проведення самого контролю за вчиненням злочину в розумінні статті 271 КПК.
		Також захисник указує у своїй касаційній скарзі на можливі ризики провокації злочину з боку працівників правоохоронних органів, наводить критерії для визначення такої провокації Європейським судом з прав людини та зазначає, що при проведенні негласних слідчих (розшукових) дій можуть залучатись «інші особи», однак такі особи повинні мати доступ до державної таємниці, а здобуті докази, якщо вони були отримані з порушенням вимог кримінального процесуального закону, не можуть бути використані судом при ухваленні рішення.
		При цьому захисник зазначає, що приховування стороною обвинувачення постанови про контроль за вчиненням злочину з урахуванням особистого ставлення ОСОБА_8 до ОСОБА_7 не виключає можливості створення штучних умов з метою притягнення до кримінальної відповідальності невинних осіб.
		Крім наведеного, захисник указує на порушення права на захист його підзахисного, обґрунтовує таке порушення тим, що у протоколі затримання відображено бажання ОСОБА_7 про присутність захисника під час його затримання та подальших слідчих дій, однак органи досудового розслідування не забезпечили такого права останнього, а протокол затримання було складено та підписано без належної правової допомоги і його підзахисному не було роз`яснено право «не свідчити проти себе» на підставі статті 63 Конституції України.
		Як вважає захисник обшук у кабінеті його підзахисного було проведено без відповідного доручення та ухвали суду, а лише на підставі заяви ОСОБА_7 . Тобто таку слідчу дію було проведено всупереч вимогам кримінального процесуального закону, а тому, на думку захисника, суд мав визнати протокол огляду місця події недопустимим доказом.
		Також захисник зазначає, що суд не взяв до уваги протоколів проведення негласних (розшукових) слідчих дій від 9 березня 2016 року, оскільки сторона обвинувачення не надала ухвали апеляційного суду, яка дозволяє їх проведення. Натомість під час ознайомлення з протоколами було встановлено, що такі слідчі дії проводилися на підставі ухвали Апеляційного суду Вінницької області від 22 січня 2016 року №0-66т, при цьому сторона обвинувачення умисно не легалізувала і та надала учасникам кримінального провадження та суду такі відомості.
		Заслухавши доповідь судді, доводи захисника, який підтримав свою касаційну скаргу та касаційну скаргу свого підзахисного, думку прокурора, яка заперечувала проти задоволення касаційних скарг, обговоривши доводи, викладені в касаційних скаргах, та перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги задоволенню не підлягають на таких підставах.
		Мотиви Суду
		Відповідно до частини 1 статті 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		Відповідно до частини 1 статті 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
		 
		На будь-яких інших підставах касаційний суд не вправі втручатись у рішення судів нижчих ланок. Аргументи засудженого щодо незгоди з даною судом оцінкою доказів, оспорювання встановлених за результатами судового розгляду фактів з викладенням власної версії подій стосуються по суті невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, що виходячи з вимог статті 438 КПК не є предметом перевірки суду касаційної інстанції. При перевірці доводів, наведених у касаційних скаргах, колегія суддів виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами.
		У касаційній скарзі засуджений, вказуючи на незаконність судових рішень, зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували закон України про кримінальну відповідальність, оскільки у його діях відсутній склад злочину, передбачений частиною 4 статті 27, частиною 2 статті 15 частиною 3 статті 369 КК.
		Однак колегія суддів не погоджується з позицією засудженого, виходячи з наступного.
		Так, суд першої інстанції, ухвалюючи обвинувальний вирок щодо ОСОБА_7 , поклав в його основу показання ОСОБА_7 , потерпілого ОСОБА_8 , свідка ОСОБА_9 , а також письмові докази, якими є заява ОСОБА_8 від 20 січня 2016 року, з якої вбачається, що він звернувся до УСБУ у Вінницькій області та просить вжити заходів відповідно до вимог антикорупційного законодавства стосовно заступника керівника Центру адміністративних послуг «Прозорий офіс» ОСОБА_7 , який супроводжував його документи з виготовлення наказів щодо надання дозволу на оформлення проектів відводу двох земельних ділянок для подачі їх до ГУ та отримання правовстановлюючих документів. У заяві ОСОБА_8 зазначив, що 19 січня 2016 року до нього зателефонував ОСОБА_7 і повідомив, що він повинен сплатити йому 1000 дол. США за отримання наказів про затвердження вказаних проектів, при цьому повідомив, що у разі несплати коштів проекти залишаться без розгляду і правовстановлюючих документів він не отримає. 
		Також, протокол огляду речей від 26 січня 2016 року, відповідно до якого у приміщенні УСБУ у Вінницькій області за участю понятих було оглянуто надані ОСОБА_8 кошти на суму 26000 грн купюрами номіналом 500 грн у кількості 52 шт., які надалі були помічені шляхом нанесення спеціальної речовини. Такі купюри було відксерокопійовано та засвідчено відповідними підписами. 
		Заява ОСОБА_10 , в якій він надав добровільну згоду на участь у проведенні огляду робочого місця.
		Протокол огляду робочого місця ОСОБА_7 , у якому зазначено, що на робочому місці ОСОБА_7 було вилучено клопотання ОСОБА_11 , добровільно видано відомості запитів у базі даних стосовно ОСОБА_8 , та опис прийнятих документів у справі.
		Протокол затримання ОСОБА_7 від 26 січня 2016 року, коли під час затримання було вилучено 51 купюру номіналом 500 грн з відповідними серіями, які було упаковано належним чином.
		Факт передачі зазначених коштів, якого не заперечував сам ОСОБА_7 , підтвердив потерпілий ОСОБА_8 та у своїх показаннях зазначив, що за отримання позитивного рішення, а саме наказу про затвердження проектів землеустрою на земельні ділянки, необхідно передати хабар керівнику ГУ, створивши у потерпілого уяву, що в інший спосіб отримати зазначений наказ неможливо, тобто схилив ОСОБА_8 до вчинення злочину, а саме до давання хабара. При цьому ОСОБА_8 ясно розумів, для чого передає гроші, оскільки ОСОБА_7 чітко вказав, що їх потрібно передати в ГУ для отримання наказів.
		Відповідно до висновку експерта від 22 лютого 2016 року № 22 нашарування речовини, нанесену на купюри, було виявлено на змивах із рук та брюк  ОСОБА_7 . 
		Крім того, суд, установивши обставини вчинення кримінального правопорушення та дослідивши у справі докази, при вирішенні питання про наявність у діях ОСОБА_7 складу злочину, передбаченого частиною 4 статті 27, частиною 2 статті 15, частиною 3 статті 369 КК, врахував позицію, зазначену в постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про хабарництво», відповідно до якої дії службової особи, котра одержуючи гроші чи матеріальні цінності начебто для передачі іншій службовій особі як хабар, мала намір не передавати їх, а привласнити, належить кваліфікувати за наявності до того підстав за відповідними частинами статей 27, 15 та 369 КК як підбурювання до замаху на давання хабара. Таким чином посилання засудженого на кваліфікацію його дій за статтею 189 КК є безпідставними.
		Тобто установивши в порядку статті 91 КПК обставини, які підлягали доказуванню у кримінальному провадженні, з урахуванням доводів засудженого та наведенням мотивів на їх спростування, суд дійшов правильного висновку, що в діях ОСОБА_7 є склад злочину, передбаченого частиною 1 статті 190 КК, та склад злочину, передбаченого частиною 4 статті 27, частиною 2 статті 15, частиною 3 статті 369 КК.
		Суд апеляційної інстанції відповідно до вимогстатті 419 КПКдав належну оцінку викладеним в апеляційній скарзі засудженого доводам, у тому числі й тим, на які він посилається у касаційній скарзі, та обґрунтовано залишив їх без задоволення. При цьому суд додатково зазначив, що у своїх показаннях потерпілий ОСОБА_8 вказав про телефонний дзвінок ОСОБА_7 , який йому повідомив, що за отримання наказів необхідно сплатити гроші, а при зустрічі сказав, що вказані гроші необхідно сплатити керівнику ГУ, тобто схилив до передачі йому грошей.
		Окрім зазначеного, під час апеляційного розгляду ОСОБА_7 , обґрунтовуючи вимоги своєї апеляційної скарги, надав суду пояснення, які співпадають із показаннями, наданими в суді першої інстанції, та додатково зазначив, що ОСОБА_8 було відомо, де він працює.
		Таким чином, доводи касаційної скарги засудженого про відсутність у його діях складу злочину, передбаченого частиною 4 статті 27, частиною 2 статті 15, частиною 3 статті 369 КК, є неспроможними, оскільки суперечать висновкам суду першої та апеляційної інстанцій, з якими погоджується і колегія суддів.
		Захисник у своїй касаційній скарзі вказує про те, що мала місце провокація злочину з боку правоохоронних органів, а докази, на його думку, слід визнавати недопустимими, оскільки їх отримано внаслідок істотного порушення права людини на справедливий судовий розгляд, закріпленого у пункті 1 статті 6 Конвенції, при цьому посилається на рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Банніков проти Росії». 
		Однак для відмежування провокації від допустимої поведінки правоохоронних органів ЄСПЛ виробив ряд критеріїв, такі як a) змістовний критерій, b) процесуальний критерій.
		При цьому під змістовним критерієм розуміється наявність/відсутність суттєвих змістовних ознак, притаманних провокації правоохоронних органів, а під процесуальним - наявність у суду можливості перевірити відомості про ймовірну провокацію під час судового засідання з дотриманням принципів змагальності та рівності сторін.
		Так, перевіряючи доводи касаційної скарги захисника, щодо провокації злочину, Суд дійшов висновку, що такий факт не знайшов свого підтвердження в результаті перевірки обставин кримінального провадження та дослідження доказів, як у суді першої інстанції та і в апеляційному суді. Навпаки, як убачається з показань самого засудженого та потерпілого, саме ОСОБА_7 зателефонував ОСОБА_8 та вказав, яку суму потрібно йому сплатити для отримання наказів, а надалі при зустрічі повідомив, що вказані гроші необхідно сплатити керівнику ГУ, тобто схилив до передачі йому грошей. При цьому в суді апеляційної інстанції ОСОБА_7 підтвердив, що ОСОБА_8 знав, яку посаду обіймає засуджений.
		Із наведеного випливає, що у матеріалах кримінального провадження відсутні ознаки, притаманні провокації злочину правоохоронними органами, а саме спонукання до вчинення злочину ОСОБА_7 . 
		У своєму рішенні «Банніков проти Росії» на обґрунтування факту порушення вимог пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод Суд посилається на рішення ЄСПЛ «Худобін проти Російської Федерації», «Тейшейро де Кастро проти Португалії», однак посилання на такі рішення, зміст яких зводиться до вислову «не було б скоєно, як би не було спровоковано», а саме велика кількість наркотиків, про яку стало відомо правоохоронним органам стало підставою для здійснення негласної слідчої (розшукової) дії, а заявник у справі «Худобін проти Російської Федерації» прийняв пропозицію співробітників міліції, котрі працювали під прикриттям, та продав їм героїн, а саме скоїв злочин у сфері обороту наркотичних речовин, тобто у такому випадку встановлена провокація злочину. Однак такі висновки ЄСПЛ у зазначеній справі не можуть беззастережно поширюватись на ситуацію, що склалася у під час вчинення ОСОБА_7 кримінального правопорушення, оскільки суд обґрунтовуючи доказами винуватість ОСОБА_7 не посилався на протоколи за результатами проведення негласних слідчих (розшукових) дій. А в основу обвинувального вироку поклав докази, які узгоджуються між собою та повною мірою вказують на винуватість останнього. 
		Тобто доводи захисника про провокацію злочину з боку правоохоронних органів не знайшли свого підтвердження у ході перевірки матеріалів кримінального провадження судом касаційної інстанції.
		Так, у касаційній скарзі захисник, окрім іншого, зазначає, що органи досудового розслідування порушили вимоги кримінального процесуального закону, оскільки не відкрили учасниками кримінального провадження та суду ухвали на підставі якої проводились негласні розшукові слідчі дії та складено відповідні протоколи. 
		Однак такі твердження захисника є безпідставними, оскільки під час дослідження доказів у кримінальному провадженні суд першої інстанції такі протоколи не досліджував та не посилався на них, як на доказ винуватості особи, оскільки стороною обвинувачення не надано суду ухвал на дозвіл на їх проведення.
		При цьому в частині відсутності постанови слідчого на проведення таких негласних слідчих (розшукових) дій та відсутності постанови прокурора про контроль за цими діями, про що вказує захисник у своїй касаційній скарзі, Суд вважає такими, що не підлягають перевірці, оскільки ним не надано аргументів та належним чином не обґрунтовано наявності підстав, які б мали істотне значення для дослідження таких доказів, які суд першої інстанції не взяв до уваги та які не є доказами в аспекті доведеності винуватості особи, що могли б лягли в основу обвинувального вироку.
		Крім того, захисник указує на порушення органами досудового розслідування права на захист його підзахисного, зазначає, що під час проведення затримання особи ОСОБА_7 наполягав на участі захисника.
		Такі твердження захисника спростовуються матеріалами кримінального провадження, і як слідує з протоколу затримання особи (а.п. 187, т.1), ОСОБА_7 було роз`яснено право відмовитись від будь-яких пояснень та відповідей на запитання, чим останній не скористався. У протоколі проведення такої слідчої дії наявний підпис ОСОБА_7 та не зазначено жодних заперечень, які б вказували на порушення права на захист.
		Що стосується посилання захисника на недопустимість такого доказу у кримінальному провадженні, як протокол огляду робочого кабінету ОСОБА_7 , то вони є неспроможними з урахуванням того, що така слідча дія проводилася за участю ОСОБА_7 та з його дозволу, про що в матеріалах кримінального провадження є заява останнього.
		Неспроможними є і посилання захисника про необхідність отримання ухвали слідчого судді для проведення такої слідчої дії, як огляд місця події, оскільки фактичною підставою для проведення огляду є наявність достатніх відомостей, що вказують на можливість досягнення його мети. При наявності достатніх даних, що вказують на необхідність проведення огляду слідчий, прокурор приймає рішення про його проведення, як правило це рішення ніде спеціально не фіксується. Вимога закону обов`язкового отримання вмотивованої ухвали слідчого судді встановлена, лише щодо випадків коли необхідно здійснити огляд житла чи іншого володіння особи, що в даному кримінальному провадженні не мало місця, оскільки огляд проводився у службовому приміщенні, а не у приміщенні, яким володіє особа.
		Огляд місця події найчастіше є невідкладною слідчою дією, саме тому він є єдиною слідчою дією, яка у невідкладних випадках може бути проведена до внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР. Під невідкладними слід розуміти такі випадки, коли зволікання з оглядом може призвести до негативних наслідків для кримінального провадження  зникнення слідів кримінального правопорушення, об`єктів, які можуть стати згодом речовими доказами, зміни обстановки тощо.
		Таким чином, колегія суддів не вбачає порушення вимог кримінального процесуального закону при проведенні такої слідчої дії, яка дійсно вказує на її невідкладність у цьому кримінальному провадженні, а тому доводи касаційної скарги захисника в цій частині не заслуговують на увагу.
		При цьому під час проведення такої слідчої дії ОСОБА_7 добровільно надано документи, які в подальшому належним чином приєднано до матеріалів кримінального провадження. Тобто огляд місця події проводився у межах кримінального процесуального закону, про що складено протокол, який відповідає нормам чинного законодавства.
		Посилання захисника на поверхневий та однобічний розгляд матеріалів кримінального провадження щодо ОСОБА_7 спростовується ретельним аналізом та дослідженням кожного доказу, який, на думку суду, мав істотне значення для встановлення істини у справі. З такими висновками судів першої та апеляційної інстанції погоджується і колегія суддів.
		Доводи захисника про відсутність у кримінальному провадженні на диску звукозапису показань засудженого також є безпідставними, оскільки запис такого засідання наявний на технічному носії, і як зазначено у журналі судового
		засідання ОСОБА_7 надав показання по суті обвинувачення 29 травня 2017 року (а.п. 151, т.1)., а тому відсутні істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, як про це вказує у своїй касаційній скарзі захисник.
		В касаційній скарзі ОСОБА_7 зазначає про невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості, однак такі доводи є неспроможними з огляду на таке.
		Суд першої інстанції при призначені покарання врахував: обставини вчинення кримінальних правопорушень; характер та ступінь тяжкості вчинених ОСОБА_7 злочинів; те, що один із них є злочином невеликої тяжкості, а інший  замахом на корупційний злочин; те, що засуджений визнав частково вину, раніше не судимий, наявність позитивних характеристик, як за місцем роботи так і за місцем проживання; наявність на утриманні у ОСОБА_7 малолітньої дитини. Обставин, що обтяжують або пом`якшують покарання, судом не встановлено.
		Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, вказавши на правильність призначеного покарання. Такі висновки не викликають сумнівів про їх вмотивованість у колегії суддів, а призначене судом першої інстанції покарання узгоджується з вимогами статей 50, 65 КК і буде достатнім для виправлення особи та попередження вчинення ним нових злочинів. 
		 
		Відтак доводи засудженого про невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого не знайшли свого підтвердження під час перевірки матеріалів кримінального провадження, а призначене судом покарання є достатнім та співмірним заходом примусу з вчиненим злочином та даними про особу ОСОБА_7 .
		 
		Таким чином, колегія суддів не встановила будь-яких порушень вимог матеріального та процесуального права, що би вказували на незаконність або необґрунтованість судових рішень. З огляду на наведене, суд обґрунтовано зазначив, що доводи апеляційної скарги засудженого є неспроможними з огляду на їх детальну та повну оцінку судом першої інстанції, з чим погоджується і колегія суддів.
		 
		Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам статті 419 КПК.
		 
		Отже, касаційні скарги засудженого та його захисника задоволенню не підлягають. 
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд
		ухвалив:
		Вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 9 серпня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 4 квітня 2018 року щодо засудженого ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційні скарги засудженого та його захисника ОСОБА_6  без задоволення. 
		Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:
		 
		___________________ _______________________ ________________ ОСОБА_1   ОСОБА_2    ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...