Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 295/5047/18 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, пов’язані із застосуванням Закону України ”Про захист прав споживачів”.
Надіслано для оприлюднення: 17.04.2019. Зареєстровано: 18.04.2019. Забезпечено надання загального доступу: 22.04.2019.
Дата набрання законної сили: 17.04.2019
Номер судового провадження: 22-ц/4805/986/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		УКРАЇНА 
		Житомирський апеляційний суд 
		 
		 
		Справа №295/5047/18 Головуючий у 1-й інст. Перекупка І. Г. 
		Категорія 18 Доповідач Миніч Т. І. 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		17 квітня 2019 року Житомирський апеляційний суд в складі:
		головуючого - судді: Миніч Т.І. 
		суддів: Павицької Т.М., 
		Трояновської Г.С. 
		секретаря
		судового засідання Ковальської Я.В.
		з участю сторін
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Житомирі апеляційну скаргу ОСОБА_3
		на ухвалу Богунського районного суду м.Житомира від 19 березня 2019 року під головування судді Перекупки І.Г. 
		у цивільній справі №295/5047/18 за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», Комунальне підприємство «Центральна районна аптека №118» Житомирської міської ради про визнання договору поруки недійсним, -
		в с т а н о в и в :
		 
		У квітні 2018 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом. Просила визнати недійсним договір поруки від 07 квітня 2016 року № POR1460018880722, укладений між ОСОБА_3 та ПАТ КБ «Приватбанк». В обґрунтування заявлених вимог зазначала, що 14.12.2015 року КП «Центральна районна аптека №118» Житомирської міської ради було підписано заяву про відкриття поточного рахунку, згідно якої останнє приєдналося до «Умов та правил надання банківських послуг», Тарифів Банку,що розміщені у мережі інтернет, які разом із заявою складають Договір банківського обслуговування № б/н від 14.12.2015 року. В забезпечення виконання зобов'язань за вказаним договором між нею та ПАТ КБ «Приват Банк» 07.04.2016 року укладено договір поруки №POR1460018880722, згідно якого вона виступила поручителем по кредиту на суму 10 000 грн. Позивач також зазначала, що сторонами зобов'язання є юридичні особи. Вказала, що додаткові угоди до договору не підписувала та оскаржуваним договором поруки порушені її права як споживача.
		Ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 19 березня 2019 року провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ПАТ КБ «Приватбанк», КП «Центральна районна аптека № 118» Житомирської міської ради про визнання договору поруки недійсним - закрито.
		У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить зазначену ухвалу суду скасувати з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. На думку апелянта, ухвала суду першої інстанції незаконна та необґрунтована, постановлена з порушенням норм процесуального права та неправильним застосування норм матеріального права. Зокрема вказує, що в описовій частині судового рішення суд прямо посилається на частину другу статті 4 ГПК України, тобто, щодо юрисдикції господарського суду. Зокрема, що до цього суду мають право звернення юридичні особи та фізичні особи-підприємці. А апелянт не являється ні юридичною особою, ні фізичною особою- підприємцем, і предметом спору є визнання договору поруки недійсним. Договір поруки був укладений 07.04.2016 року, згідно якого ОСОБА_3, виступила поручителем за кредитним договором, якого не має в письмовому вигляді, на суму лише 10 000,00 грн. Ця сума вже погашена КП «Центральна районна аптека №118» в 2016 році. Правовідносини, які склались між сторонами, свідчать про те, що справа цивільна і підсудна Богунському районному суду м. Житомира. Крім цього дати укладення договорів відносяться до 2015-2016 року. Проте суд на ці обставини уваги не звернув.
		Розглянувши справу в межах доводів, викладених в апеляційній скарзі, суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
		Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції керувався п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Такий висновок суду є правильним та ґрунтується на законі.
		Так, з матеріалів справи вбачається, що у квітні 2018 року ОСОБА_3 звернулась до суду із позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк», КП «Центральна районна аптека № 118» Житомирської міської ради про визнання договору поруки від 07 квітня 2016 року № POR1460018880722 - недійсним.
		Під час судового розгляду, від представника відповідача Ляхова О.В. надійшло клопотання про закриття провадження у цивільній справі № 295/5047/18 за позовом ОСОБА_3 до ПАТ КБ «ПриватБанк», до КП «Центральна районна аптека №118 «Житомирської районної ради у зв'язку з тим, що даний позов підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. 
		Вирішуючи питання про закриття провадження у справі, суд обгрунтовано виходив з того, що критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, можуть бути суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
		15 грудня 2017 р. набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VІІІ від 3 жовтня 2017 р., яким чинні Господарський процесуальний кодекс України та Цивільний процесуальний кодекс України викладено у новій редакції.
		Відповідно до частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України у редакції вищевказаного Закону (далі - ЦПК України) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
		Справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів, визначено статтею 20 ГПК України (тут і далі у редакції вищевказаного Закону).
		Так, за змістом пункту 1 частини першої цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.
		З аналізу наведеного вище пункту вбачається, що законодавець відніс до юрисдикції господарських судів такі справи: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем та 2) у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.
		За змістом частини першої статті 546 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.
		Відповідно до положень статей 553,554,626 ЦК України за договором поруки, який є двостороннім правочином, що укладається з метою врегулювання відносин між кредитором та поручителем; поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Тобто, договір поруки укладається кредитором і поручителем в забезпечення виконання боржником основного зобов'язання.
		Виходячи з аналізу змісту та підстав поданого позову, ОСОБА_3 подала до суду позов до ПАТ КБ «ПриватБанк» як поручитель за виконання Комунальним підприємством «Центральна районна аптека № 18 «Житомирської міської ради» своїх зобов'язань за кредитним договором № Б/Н від 14.12.2015 р., укладеним із ПАТ КБ «Приватбанк», тобто як поручитель за договором поруки, що укладений на забезпечення зобов'язання за кредитним договором, сторонами якого є юридичні особи. Тобто, між позивачем та відповідачем наявний спір щодо правочину, укладеного для виконання зобов'язання за кредитним договором, сторонами якого є юридичні особи, що відповідає ознакам спору, який підлягає розгляду в порядку господарського судочинства згідно з наведеними вище приписами ГПК України.
		Відповідно до положень частини другої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.
		За статтею 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто, і фізичні особи, які не є підприємцями, а випадки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, чітко визначені положеннями статті 20 ГПК України (як приклад, пункти 5, 10, 14 статті 20 ГПК України).
		Отже, враховуючи викладене, з дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 р. № 2147-VIII до юрисдикції господарських судів належать спори щодо розгляду спорів стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, якщо сторонами цього основного зобов'язання є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці. У цьому випадку суб'єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи.
		Положення пункту 1 частини першої статі 20 ГПК України не пов'язують також належність до господарської юрисдикції справ у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, якщо сторонами цього основного зобов'язання є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці, з об'єднанням таких позовних вимог із вимогами до особи - боржника за основним зобов'язанням.
		Аналогічний висновок викладений у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.10.2018 р. у справі №910/1733/18.
		За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що дана справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства та не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а тому згідно п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України, є підстави для закриття провадження у справі.
		За наведених обставин та відповідно до ст.375 ЦПК підстав для зміни чи скасування оскаржуваної ухвали апеляційний суд не вбачає, оскільки вона постановлена судом із додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Керуючись ст.ст.258,259,367,374,375,381-384 ЦПК України, суд, -
		п о с т а н о в и в:
		 
		Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
		Ухвалу Богунського районного суду м. Житомира від 19 березня 2019 року залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
		         
		Головуючий: Судді:
		 
		Повний текст постанови складений 17.04.2019 року.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...