Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 242/314/17 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із трудових правовідносин; Спори, що виникають із трудових правовідносин про виплату заробітної плати.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 18.04.2019. Забезпечено надання загального доступу: 18.04.2019.
Дата набрання законної сили: 11.04.2019
Номер судового провадження: 61-36432ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		11 квітня 2019 року
		м. Київ
		 
		справа № 242/314/17
		 
		провадження № 61-36432св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., 
		Червинської М. Є.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_4,
		відповідачі: Краматорський міський протитуберкульозний диспансер, Департамент охорони здоров'я Донецької обласної державної адміністрації, Комунальна лікувально-профілактична установа «Міський протитуберкульозний диспансер міста Горлівки»,
		третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Селидівського міського суду Донецької області від 16 серпня 2017 року у складі судді Владимирської І. М. та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 27 вересня 2017 року у складі колегії суддів: Краснощокової Н. С., Груіцької Л. О., Новосядлової В. М., 
		 
		ІСТОРІЯ СПРАВИ:
		 
		Короткий зміст позовних вимог:
		 
		У січні 2017 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до Краматорського міського протитуберкульозного диспансеру, Департаменту охорони здоров'я Донецької обласної державної адміністрації, Комунальної лікувально-профілактичної установи «Міський протитуберкульозний диспансер міста Горлівки», третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України, про стягнення невиплаченої заробітної плати.
		 
		Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_4 з 16 серпня 2013 року працює у Диспансерному відділенні міста Авдіївка Донецької області на посаді медсестри процедурного кабінету. В 2014 році Диспансерне відділення міста Авдіївка було структурним підрозділом комунальної лікувально-профілактичної установи «Міський протитуберкульозний диспансер міста Горлівка». 
		 
		Наказом департаменту охорони здоров'я облдержадміністрації «Про організацію надання протитуберкульозної допомоги населенню» від 31 жовтня 2014 року № 303 внесені зміни до мережі, профілю та розподілу ліжкового фонду спеціальних протитуберкульозних закладів між містами та районами Донецької області, підконтрольних Україні, міста Авдіївка та штатні посади диспансерного відділення у місті Авдіївка включені до складу комунальної лікувально-профілактичної установи «Міський протитуберкульозний диспансер міста Краматорська». 
		 
		З липня по листопад 2014 року включно диспансерне відділення міста Авдіївки працювало у штатному режимі кожен день. Позивач кожної зміни виконувала свої обов'язки відповідно до трудового договору, за вказаний період заробітна плата позивачу не виплачувалася. Заборгованість на день звернення до суду не погашена. 
		 
		ОСОБА_4 просила стягнути з Департаменту охорони здоров'я Донецької обласної державної адміністрації шляхом списання коштів з Державного бюджету України заборгованість по заробітній платі за липень 2014 року - листопад 2014 року в розмірі 24 509,75 грн, а також компенсацію втрати частини заробітної плати з розрахунку у сумі 1 060,20 грн з виплатою всіх належних сум страхових внесків до Фонду соціального страхування за зазначений період, допустити негайне виконання в частині стягнення на її користь заробітної плати за один місяць.
		 
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
		 
		Рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 16 серпня 
		2017 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
		 
		Рішення суду мотивовано тим, що підстави для задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі з Департаменту охорони здоров`я Донецької обласної державної адміністрації шляхом списання коштів з Державного бюджету України відсутні, оскільки належним відповідачем у справі є комунальна лікувально-профілактична установа «Міський протитуберкульозний диспансер міста Горлівки».
		 
		Відмовляючи у задоволенні позовних вимог до Комунальної лікувально-профілактичної установи «Міський протитуберкульозний диспансер міста Горлівки», суд виходив з того, що позивачем під час розгляду справи не надано суду належних та допустимих доказів, які б безспірно свідчили про наявність у Комунальної лікувально-профілактичної установи «Міський протитуберкульозний диспансер міста Горлівки» заборгованості перед позивачем по заробітній платі та її розмір. Позовні вимоги про стягнення компенсації втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків виплати заробітної плати є похідними від вимог про стягнення заборгованості із заробітної платі, тому також задоволенню не підлягають. 
		 
		Згідно висновків місцевого суду, копія журналу обліку робочого часу є не належним доказом, оскільки не завірена належним чином, а довідка з індивідуальних відомостей про застраховану особу, видана УПФУ у Донецькій області, не підтверджує наявність заборгованості по заробітній платі.
		 
		Ухвалою апеляційного суду Донецької області від 27 вересня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено.
		 
		Рішення Селидівського міського суду Донецької області від 16 серпня 
		2017 року залишено без змін.
		 
		Відхиляючи апеляційну скаргу ОСОБА_4, апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог до Департаменту охорони здоров`я Донецької обласної державної адміністрації та правильно виходив з того, що належним відповідачем у справі є комунальна лікувально-профілактична установа «Міський протитуберкульозний диспансер мі Горлівки». Разом з тим, оскільки позивачем не надано належних і допустимих доказів щодо розміру своєї заробітної плати і її складових, то вимоги до вказаного відповідача задоволенню не підлягають.
		 
		Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги:
		 
		У жовтні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшла касаційна скарга ОСОБА_4, в якій заявник просить скасувати рішення Селидівського міського суду Донецької області від 16 серпня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 27 вересня 2017 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального та порушенням норм процесуального права.
		 
		Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами неповно з'ясовані обставини, які мають суттєве значення для правильного вирішення справи, а саме те, що м. Авдіївка Донецької області, в якому позивач працювала на час виникнення заборгованості по заробітній платі, перебуває під контролем української влади з липня 2014 року. 
		 
		Суди дійшли неправильного висновку, що при вирішенні даних позовних вимог не підлягає застосуванню стаття 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом».
		 
		Судами не врахована практика Європейського суду з прав людини, зокрема справа «Катан та інші проти Молдови та Росії», «Айдер та інші проти Туреччини», відповідно до яких держави зобов'язані забезпечити в суспільстві мир і порядок і витікаючи з неї особисту і майнову безпеку людей, що знаходяться під її юрисдикцією. 
		 
		Доводи інших учасників справи:
		 
		У січні 2018 року до Верховного Суду від Донецької обласної державної адміністрації департаменту охорони здоров'я надійшли заперечення, у яких просить касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити, а рішення Селидівського міського суду Донецької області від 16 серпня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 27 вересня 2017 року залишити без змін.
		 
		Рух касаційної скарги:
		 
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Селидівського міського суду Донецької області.
		 
		Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» 
		ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		 
		Статтею 388 ЦПК України встановлено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		 
		У липні 2018 року матеріали цивільної справи передано до Верховного Суду.
		 
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ: 
		 
		Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у запереченнях на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
		 
		Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Оцінка аргументів учасників справи й висновків судів попередніх інстанцій:
		 
		Судами встановлено, що ОСОБА_4 з 14 жовтня 1999 року прийнята на посаду медсестри диспансерного відділення Комунальної лікувально-профілактичної установи«Міський протитуберкульозний диспансер міста Авдіївка».
		 
		Рішенням Донецької обласної ради від 28 лютого 2013 року № 6/19-480 Комунальну лікувально-профілактичну установа«Міський протитуберкульозний диспансер міста Авдіївка» з 01 серпня 2013 року реорганізовано шляхом приєднання до Комунальної лікувально-профілактичної установи «Міський протитуберкульозний диспансер міста Горлівки».
		 
		ОСОБА_4 у спірний період з липня 2014 року по листопад 2014 року перебувала у трудових відносинах з Комунальною лікувально-профілактичною установою «Міський протитуберкульозний диспансер міста Горлівки», та лише з грудня 2014 року перебуває у трудових відносинах з Комунальною лікувально-профілактична установою «Міський протитуберкульозний диспансер міста Краматорська».
		 
		Відповідно до Переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року № 1085-р міста Горлівка Донецької області є населеним пунктом, на території якого органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження.
		 
		Постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року № 595 «Про деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей» (далі - Постанова № 595) затверджено Тимчасовий порядок фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей 
		(далі - Тимчасовий порядок).
		 
		Цим Тимчасовим порядком встановлено, що переміщення установи на контрольовану територію, а також її функціонування на цій території, здійснюється за рішенням органу вищого рівня. 
		 
		Відповідно до пункту 3 Постанови № 595, місцевим державним адміністраціям до 01 грудня 2014 року необхідно було забезпечити переміщення бюджетних установ, підприємств та організацій (у тому числі закладів охорони здоров`я) з населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження, в населені пункти, на території яких органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі.
		 
		Комунальна лікувально-профілактична установа «Міський протитуберкульозний диспансер міста Горлівка» не перемістилась на територію, підконтрольну органам державної влади України. 
		 
		Згідно пункту 2 Тимчасового порядку у населених пунктах Донецької та Луганської областей, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження, видатки з державного бюджету, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового  державного соціального страхування здійснюються лише після повернення вказаної території під контроль органів державної влади. 
		 
		Казначейське обслуговування розпорядників, одержувачів бюджетних коштів та інших клієнтів на території, яка не контролюється українською владою призупинено та Державною казначейською службою України не здійснюється. 
		 
		Наказом Департаменту охорони здоров`я облдержадміністрації «Про організацію надання протитуберкульозної допомоги населенню»                        від 31 жовтня 2014 року № 303 внесені зміни до мережі, профілю та розподілу ліжкового фонду спеціальних протитуберкульозних закладів між містами та районами Донецької області, підконтрольних Україні, міста Авдіївка та штатні посади диспансерного відділення у місті Авдіївка включені до складу комунальної лікувально-профілактичної установи «Міський протитуберкульозний диспансер міста Краматорська».
		 
		Комунальною лікувально-профілактичною установою «Міський протитуберкульозний диспансер міста Краматорська» на підставі наказів Департаменту охорони здоров`я облдержадміністрації «Про організацію надання протитуберкульозної допомоги населенню» № 303 від 31 жовтня 
		2014 року та № 337/01 від 27 листопада 2014 року «Про внесення змін до наказу департаменту охорони здоров`я від 30 грудня 2013 року № 681» внесено зміни до мережі та штатного розкладу з 01 грудня 2014 року щодо включення диспансерного відділення міста Авдіївка у склад установи.
		 
		Відповідно до наказу від 28 листопада 2014 року позивач переведена до комунальної лікувально-профілактичної установи «Міський протитуберкульозний диспансер міста Краматорська» з 01 грудня 2014 року.
		 
		Отже, судом встановлено, що позивач у спірний період з липня 2014 року по листопад 2014 року перебувала у трудових відносинах з Комунальною лікувально-профілактичною установою «Міський протитуберкульозний диспансер міста Горлівки», та лише з грудня 2014 року перебуває у трудових відносинах з Комунальною лікувально-профілактичною установою «Міський протитуберкульозний диспансер міста Краматорська».
		 
		Встановивши вказані обставини, з урахуванням наведених вище норм, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі з Департаменту охорони здоров`я Донецької обласної державної адміністрації шляхом списання коштів з Державного бюджету України, оскільки належним відповідачем у справі є комунальна лікувально-профілактична установа «Міський протитуберкульозний диспансер міста Горлівки», яка є бюджетною установою та не перемістилась на територію, підконтрольну органам державної влади.
		 
		Щодо стягнення заборгованості по заробітній платі з Комунальної лікувально-профілактичної установи «Міський протитуберкульозний диспансер міста Горлівки» слід зазначити наступне.
		 
		Статтею 115 КЗпП Українивстановлено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
		 
		За змістом статті 98 КЗпП Україниоплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законів та інших нормативно-правових актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів, у межах бюджетних асигнувань та позабюджетних доходів.
		 
		Статтею 1 Закону України «Про оплату праці» визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
		 
		Положеннями статті 2 цього Законувизначено структуру заробітної плати, згідно з якої: основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців; додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій, інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
		 
		Відповідно до Указу Президента України від 14 квітня 2014 року «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» з квітня 2014 року на території Донецької та Луганської областей проводиться антитерористична операція. 
		 
		Тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції встановлено Законом України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», який має пріоритет над іншими законами з огляду на те, що Прикінцевими та перехідними положеннями даного Закону передбачено, що закони та інші нормативно правові акти України діють у частині, що не суперечать цьому Закону.
		 
		Статтею 1 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», встановлено, що періодом проведення антитерористичної операції вважається час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.
		 
		Відповідно до частини другої статті 14 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» у районі проведення антитерористичної операції можуть вводитися тимчасово обмеження прав і свобод громадян.
		 
		Пунктом 3 Тимчасового порядку фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 595                            від 7 листопада 2014 року, встановлено, що заробітна плата працівникам установи за період, коли установа розміщувалась на тимчасово неконтрольованій території, а у подальшому територія була повернута під контроль органів державної влади, або установа переміщена в населений пункт на контрольовану територію, виплачується у повному обсязі за рахунок кошторису установи.
		 
		Заробітна плата виплачується працівникам установи, яка переміщена на контрольовану територію, якщо установа продовжує функціонувати (здійснювати господарську, статутну діяльність) і працівники виконують свої функціональні обов'язки (пункт 4 Тимчасового порядку).
		 
		Тимчасовий порядок передбачає перелік умов, за наявності яких можлива виплата заробітної плати працівникам бюджетних установ.
		 
		З липня по листопад 2014 року включно позивач перебувала у трудових відносинах саме з Комунальною лікувально-профілактичною установою «Міський протитуберкульозний диспансер міста Горлівка», яка знаходиться у населеному пункті міста Горлівка Донецької області, на території якого органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження та не перемістилась на територію, підконтрольну органам державної влади України.  
		 
		Відмовляючи у задоволенні позовних вимог до Комунальної лікувально-профілактичної установи «Міський протитуберкульозний диспансер міста Горлівки», суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, обґрунтовано виходив з того, що позовні вимоги позивачкою не доведені, оскільки відсутні належні та допустимі докази на підтвердження факту наявності у цього відповідача заборгованості по заробітній платі та про її розмір.
		 
		Перевіряючи доводи позивача та надані нею докази, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд дав належну оцінку копії журналу обліку робочого часу за період з липня 2014 року по жовтень 2014 року та правильно виходив з невідповідності вказаного доказу критеріям належності і допустимості, оскільки вказана копія не оформлена належним чином, не містить посилання на посадову особу, яка виготовила дану копію, та відсутня печатка установи, що її видала. 
		 
		При цьому, журнал обліку робочого часу може підтверджувати лише вихід позивача на роботу у період з липня по листопад 2014 року, а не заборгованість по заробітній платі за цей період.
		 
		Для вирішення питання щодо заборгованості по заробітній платі позивачу необхідно довести розмір заробітної плати, яка складається із посадового окладу та доплат, які нараховуються медичним працівникам (вислуга років, за шкідливі умови праці та інш.).
		 
		Копія довідки з індивідуальних відомостей про застраховану особу, видана УПФУ у Донецькій області, не підтверджує наявність заборгованості по заробітній платі та не визначає її розмір. 
		 
		Надані позивачем журнали обліку приходу та витрат лікарських засобів не можуть бути прийняті судом у якості доказу щодо робочого часу позивача.
		 
		Встановивши наведені обставини, на підставі належним чином досліджених доказів, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову про стягнення невиплаченої заробітної плати в силу недоведеності факту наявності такої заборгованості та відсутності належних і допустимих доказів, які визначають її розмір і складові.  
		 
		Щодо доводів касаційної скарги:
		 
		Посилання у касаційній скарзі на те, що заборгованість по заробітній платі має бути стягнута на підставі статті 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» є необґрунтованими, оскільки ця норма стосується питання відшкодування шкоди, заподіяної терористичним актом.
		 
		Посилання позивача на те, що місто Авдіївка перебуває під контролем української влади та за весь час виникнення заборгованості з виплати заробітної плати органи державної влади здійснювали свої повноваження у місті Авдіївка у повному обсязі, тому немає підстав для відмови у погашенні заборгованості за рахунок коштів Державного бюджету не можуть бути підставою для скасування рішення та задоволення позову, оскільки Диспансерне відділення  «Міський протитуберкульозний диспансер                     міста Авдіївки» в період виникнення заборгованості було структурним підрозділом комунальної лікувально-профілактичної установи «Міський протитуберкульозний диспансер міста Горлівки» та не є юридичною особою. Відповідальність щодо своєчасної виплати заробітної плати повинна нести юридична особа - Комунальна лікувально-профілактична установа «Міський протитуберкульозний диспансер міста Горлівки», тому вказані доводи касаційної скарги є безпідставними.
		 
		Доводи касаційної скарги про відсутність вини позивача у тому, що комунальна лікувально-профілактична установа «Міський протитуберкульозний диспансер міста Горлівки» не перемістилась на територію, контрольовану українською владою та про те, що доказом наявності заборгованості по заробітній платі є факт звернення до суду всіх працівників відділення у місті Авдіївка, не можуть бути підставою для скасування рішення, оскільки не спростовують висновків судів про відсутність належних та допустимих доказів про наявність заборгованості та її розмір.
		 
		Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). 
		 
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		 
		Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_4залишити без задоволення.
		 
		Рішення Селидівського міського суду Донецької області від 16 серпня 
		2017 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 27 вересня 
		2017 року залишити без змін. 
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді:                                                                                                             В. П. Курило
		 
		 
		В. М.Коротун
		 
		 
		М. Є.Червинська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...