Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 440/193/13-к : Окремі процесуальні питання; Інші процесуальні питання.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 18.04.2019. Забезпечено надання загального доступу: 18.04.2019.
Дата набрання законної сили: 11.04.2019
Номер судового провадження: 51-6110км18
Номер кримінального провадження в ЄРДР: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		іменем України 
		11 квітня 2019 року
		м. Київ
		справа № 440/193/13-к
		провадження № 51-6110 км 18
		Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого  ОСОБА_1 ,
		суддів:  ОСОБА_2 , ОСОБА_3 
		за участю: 
		секретаря судового засідання ОСОБА_4 , 
		прокурора ОСОБА_5 ,
		захисника ОСОБА_6 ,
		засудженої ОСОБА_7 
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженої ОСОБА_7 на ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 18 квітня 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42013150170000033 за обвинуваченням 
		ОСОБА_7 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, яка народилась та зареєстрована у АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 ,
		у вчиненні злочинів, передбачених ч.5 ст.191, ч.1 ст.366 КК України.
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		За вироком Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 26 червня 2017 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 5 ст. 191 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з веденням обліку товарно-матеріальних цінностей та посади, пов`язані з матеріальною відповідальністю строком на 3 роки, з конфіскацією майна; за ч. 1 ст. 366 КК України на 2 роки обмеження волі з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з веденням обліку товарно-матеріальних цінностей та посади, пов`язані з матеріальною відповідальністю строком на 2 роки.
		Відповідно дост. 70 КК Українишляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим покаранням, ОСОБА_7 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з веденням обліку товарно-матеріальних цінностей та посади, пов`язані з матеріальною відповідальністю, на строк 3 роки, з конфіскацією майна.
		Цим же вироком  ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 засуджено за вчинення злочинів, передбачених ч.5 ст.191, ч.1 ст.366 КК України. Судові рішення щодо цих осіб у касаційному порядку не оскаржені.
		Прийняте рішення щодо речових доказів та процесуальних витрат.
		Задоволено частково цивільний позов прокурора в інтересах держави в особі ДП "Буське лісове господарство" та постановлено стягнути солідарно із засуджених  ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 на користь ДП «Буське лісове господарство» матеріальну шкоду в розмірі 704 234, 37 грн.
		Згідно з вироком ОСОБА_7 визнано винуватою і засуджено за те, що вона, будучи службовою особою, працюючи головним бухгалтером ДП «Буський лісгосп», в період з 03 вересня 2012 по 31 липня 2013 року, діючи за попередньою змовою групою осіб з іншими службовими особами цього підприємства, а саме з бухгалтером ОСОБА_9 , яка також виконувала обов`язки касира, бухгалтером ОСОБА_10 та заступником головного бухгалтера ОСОБА_8 , шляхом зловживання своїм службовим становищем, ввели в оману завідувача центрального складу та заправника лісгоспу ОСОБА_11 і головного спеціаліста з охорони праці лісгоспу ОСОБА_12 про необхідність розписуватись у видаткових касових ордерах для відображення видачі з каси лісгоспу грошових коштів під звіт з метою уникнення понадліміту каси лісгоспу, запевнивши, що ці грошові кошти на наступний день будуть оприбутковані та повернуті в касу лісгоспу.
		Для цього ОСОБА_9 шляхом зловживання своїм службовим становищем, в період з вересня 2012 року по серпень 2013 року склала і засвідчила своїм підписом видаткові касові ордери, у які внесла недостовірні дані про видачу грошових коштів з каси лісгоспу під звіт ОСОБА_11 і ОСОБА_12 на загальну суму 1 597 573,71 грн. та внесла відповідні недостовірні дані у касові книги лісгоспу, в той час як фактично ОСОБА_11 та ОСОБА_12 для використання на господарську діяльність лісгоспу були передані грошові кошти в загальній сумі 239 311,49 грн. Решту коштів в сумі 1 358 262, 22 грн. ОСОБА_9 передала ОСОБА_8 , яка в подальшому передала їх ОСОБА_7 .
		Водночас ОСОБА_7 достовірно знаючи, що ОСОБА_11 та ОСОБА_12 не отримали грошові кошти у зазначеній сумі, засвідчила своїми підписами відповідні видаткові касові ордери і сторінки касових книг лісгоспу на 2012-2013 роки з недостовірними даними.
		Продовжуючи спільний умисел, спрямований на заволодіння грошовими коштами лісгоспу, ОСОБА_7 в період з вересня 2012 по серпень 2013 року надала ОСОБА_13 для внесення в касу лісгоспу грошові кошти в загальній сумі 654 027,85 грн., яка в подальшому самостійно, а також шляхом передачі їх бухгалтеру ОСОБА_9 , внесла в касу лісгоспу ці грошові кошти, склавши та засвідчивши своїми підписами прибуткові касові ордери, у які внесла недостовірні дані про повернення невикористаних коштів з під звіту, а також внесла недостовірні дані у касові книги лісгоспу, які у подальшому ОСОБА_7 як головний бухгалтер лісгоспу засвідчила своїм підписом.
		Таким чином ОСОБА_7 протягом вересня 2012 року - серпня 2013 року, діючи за попередньою змовою групою осіб з ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 вчинила службове підроблення та шляхом зловживання своїм службовим становищем отримала з каси лісгоспу кошти в загальній сумі 1 358 262, 22 грн., з яких повернула в касу підприємства 654 027,85 грн., а рештою суми 704 234, 37 грн., що є особливо великим розміром, заволоділа. При цьому ОСОБА_8 та ОСОБА_10 у бухгалтерські документи внесли завідомо недостовірні дані про використання цих грошових коштів ОСОБА_11 та ОСОБА_12 на виробничі потреби лісгоспу.
		Апеляційний суд Львівської області ухвалою від 18 квітня 2018 року вирок місцевого суду в частині призначеного ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 покарання змінив: призначив кожній із засуджених покарання за ч. 5 ст. 191 КК України із застосуванням ст. 69 КК України у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права обіймати посади пов`язані з веденням обліку товарно-матеріальних цінностей та посади пов`язані з матеріальною відповідальністю строком на 3 роки без конфіскації майна; за ч. 1 ст. 366 КК України у виді обмеження волі на строк 1 рік з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з веденням обліку товарно-матеріальних цінностей та посади пов`язані з матеріальною відповідальністю строком на 1 рік; відповідно до ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з веденням обліку товарно-матеріальних цінностей та посади, пов`язані з матеріальною відповідальністю строком на 3роки без конфіскації майна; із застосуванням ст. 75 КК України та звільненням від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, якщо вони протягом іспитового строку 2 роки не вчинять нового злочину і виконають покладені на них обов`язки, передбачені ст.76 КК України. В решті вирок місцевого суду залишений без змін.
		Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі засуджена ОСОБА_7 просить змінити ухвалу апеляційного суду та призначити їй покарання у виді обмеження волі без застосування конфіскації майна. Просить врахувати, що вона добровільно частково відшкодувала заподіяні державі збитки у розмірі 100000 грн., визнала свою вину у неналежній організації бухгалтерського обліку та контролю за ним, щиро розкаялась у скоєному, позитивно характеризується, раніше не притягувалась до кримінальної відповідальності, має міцні соціальні зв`язки.
		В уточненій (зміненій) касаційній скарзі ОСОБА_7 зазначає, що свою вину визнала під тиском директора підприємства, на якому працювала, а також під тиском свого захисника. Вважає, що досудове розслідування проведено неповно. Просить направити кримінальне провадження до суду першої інстанції для проведення нового розгляду.
		Позиції інших учасників судового провадження
		Засуджена ОСОБА_7 і захисник ОСОБА_6 просили задовольнити змінену касаційну скаргу засудженої та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
		Прокурор ОСОБА_5 вважав, що підстави для задоволення касаційної скарги засудженої у зміненій редакції відсутні. Разом з тим, прокурор ОСОБА_5 вважав, що судові рішення слід змінити в порядку ч.2 ст.433 КПК України через необхідність застосування положень ст.49, ч.5 ст.74 КК України та звільнення засуджених від покарання за ч.1 ст.366 КК України у зв`язку із закінченням строків давності.
		Мотиви суду
		Відповідно до ч.1 ст.438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
		Обставин, які би ставили під сумнів законність і обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, за які її засуджено, при перевірці судових рішень не встановлено.
		Відповідно до вимог ч.3 ст.370, п.2 ч.3 ст. 374 КПК України вказані висновки ґрунтуються на об`єктивно з`ясованих обставинах, які підтверджені доказами, безпосередньо дослідженими під час судового розгляду й оціненими судом відповідно до ст. 94 зазначеного Кодексу. Зміст обставин і доказів докладно наведено у вироку.
		Доводи ОСОБА_7 де вона заперечує факт заволодіння шляхом зловживання службовим становищем грошовими коштами в особливо великих розмірах за попередньою змовою групою осіб були предметом ретельної перевірки суду і знайшли належну оцінку у вироку. Ці доводи переконливо спростовані показаннями свідків та іншими доказами, які доповнювали один одного та у своїй сукупності і взаємозв`язку обґрунтовано визнані судом достатніми для висновку про доведеність обвинувачення поза розумним сумнівом.
		У касаційній скарзі в редакції змінених доводів, яку сторона захисту підтримала під час касаційного розгляду, засуджена ОСОБА_7 стверджує про необхідність призначення нового судового розгляду з огляду на те, що в судах попередніх інстанцій вона визнала свою вину через тиск захисника та була позбавлена ефективного захисту у зв`язку з неналежною якістю наданої їй правової допомоги. 
		Однак зазначені доводи засудженої є безпідставними з огляду на таке.
		З матеріалів кримінального провадження слідує, що захист ОСОБА_7 у судах попередніх інстанцій здійснював запрошений за договором адвокат ОСОБА_14 . Під час розгляду провадження місцевим та апеляційним судами ОСОБА_7 , будучи обізнаною зі своїми правами, у тому числі правом на заміну захисника, від послуг цього адвоката не відмовлялася, на якість його юридичних послуг не скаржилася і жодного разу не порушувала перед судом питання про залучення іншого адвоката для здійснення її захисту.
		У чому виражався тиск захисника засуджена не конкретизувала. Більш того, всупереч доводам засудженої, свою вину у вчиненні злочину, передбаченого ч.5 ст.191 КК України, під час провадження в суді першої інстанції вона не визнавала, а тому суд досліджував у повному обсязі докази щодо обставин інкримінованих їй злочинів. При цьому захисник ОСОБА_14 активно реалізовував надані йому законом права для відстоювання обраної позиції захисту. Об`єктивних даних про неналежне виконання ним професійних обов`язків адвоката, яке б могло призвести до істотного обмеження прав ОСОБА_7 , передбачених ч. 3 ст. 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод, ст. 59 Конституції України, ст. 20, частинами 3, 4 ст. 42 КПК України, у матеріалах кримінальної справи не міститься.
		Отже, у даному випадку немає підстав вважати, що внаслідок неефективного захисту засуджена була позбавлена справедливого судового розгляду і що це створило перешкоди для реалізації наданих їй прав. Слід зауважити, що ефективність захисту не є тотожною досягненню за результатами судового розгляду бажаного для обвинуваченого результату, а полягає в наданні йому належних та достатніх можливостей з використанням власних процесуальних прав та кваліфікованої юридичної допомоги, яка в передбачених законом випадках є обов`язковою, захищатися від обвинувачення в передбачений законом спосіб. Подальша незгода обвинуваченого з раніше обраними та узгодженими з адвокатом позицією і тактикою захисту не свідчить про його неефективність.
		За таких обставин, підстави для задоволення касаційної скарги засудженої у редакції внесених змін відсутні.
		Разом з тим, відповідно до ч.2 ст.433 КПК України суд касаційної інстанції вправі вийти за межі касаційних вимог, якщо цим не погіршується становище засудженої особи.
		Як слідує з оскаржених судових рішень, ОСОБА_7 визнано винуватою у вчиненні нею з вересня 2012 року по серпень 2013 року злочину, передбаченого ч.1 ст.366 КК України, який відповідно до ст.12 КК України відноситься до злочинів невеликої тяжкості.
		Пунктом 2 ч. 1ст. 49 ККУкраїни передбачено, що особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минуло три роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання у виді обмеження або позбавлення волі.
		Таким чином, на час ухвалення вироку сплинули строки давності притягнення засудженої до кримінальної відповідальності за вказаний злочин, що залишилось поза увагою судів першої та апеляційної інстанцій.
		У кримінальних провадженнях № 463/5277/16-к, № 729/1480/13-к Верховний Суд, відповідно у постановах від 20 березня 2018 року та 10 квітня 2018 року зазначав, що для звільнення від кримінальної відповідальності заст. 49 ККУкраїни необхідна згода обвинуваченого на це, а за відсутності такої згоди суд вправі звільнити лише від покарання на підставі ч. 5 ст. 74 КК України.
		Отже, враховуючи, що від учасників судового розгляду не надходило клопотань про звільнення ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності за ч.1 ст.366 КК України на підставі ст.49 КК України, слід звільнити засуджену від призначеного їй покарання за цей злочин з підстав, встановлених у ч.4 ст.74 КК України.
		На підставі положень ч.2 ст.433 КПК України, засуджених  ОСОБА_8 ,  ОСОБА_9 ,  ОСОБА_10 також слід звільнити від призначеного їм покарання за ч.1 ст.366 КК України відповідно до ст.49, ч.4 ст.74 КК України, з наведених вище мотивів.
		Крім того, колегія суддів Верховного суду вважає за необхідне пом`якшити призначене ОСОБА_7 основне покарання за ч.1 ст.191 КК України, з огляду на таке.
		Відповідно до вимог статей 50, 65 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а при його призначенні суд повинен ураховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. 
		З урахуванням відсутності обтяжуючих покарання обставин та будь-яких компрометуючих даних щодо особи ОСОБА_7 , яка має значний трудовий стаж, позитивно характеризується за місцем проживання, має міцні соціальні зв`язки, вперше притягується до кримінальної відповідальності, частково відшкодувала спричинені збитки, а також зважаючи на звільнення ОСОБА_7 від покарання за злочин, передбачений ч.1 ст.366 КК України, у сукупності з яким їй було призначене остаточне покарання, колегія суддів дійшла висновку, що пом`якшення призначеного їй основного покарання за ч.1 ст.191 КК України у виді позбавлення волі до мінімальних меж санкції за цей злочин, буде достатнім для виправлення засудженої та попередження вчинення нових злочинів.
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Верховний Суд
		у х в а л и в:
		Касаційну скаргу засудженої ОСОБА_7 залишити без задоволення.
		На підставі ч.2 ст.433 КПК України вирок Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 26 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 18 квітня 2018 року щодо ОСОБА_7 ,  ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 змінити.
		Звільнити ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,  ОСОБА_10  на підставі ч.5 ст.74, п.2 ч.1 ст.49 КК України відпризначеного кожній з них покаранняза ч.1 ст.366 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності.
		Виключити з вироку та ухвали посилання на призначення покарання ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 на підставі ст.70 КК України за сукупністю злочинів.
		Пом`якшити ОСОБА_7 призначене за ч.5 ст.191 КК України покарання до 7 років позбавлення волі, з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з веденням обліку товарно-матеріальних цінностей та посади, пов`язані з матеріальною відповідальністю строком на 3 роки, з конфіскацією майна.
		У решті вирок та ухвалу залишити без зміни.
		Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
		Судді
		 
		 
		ОСОБА_15    ОСОБА_2  ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...