Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 826/18250/14 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них; проведення очищення влади (люстрації).
Надіслано для оприлюднення: 18.04.2019. Зареєстровано: 18.04.2019. Забезпечено надання загального доступу: 19.04.2019.

Результат оскарження 18.06.2020 Верховний Суд: скасовано судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направлено справу на новий розгляд
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м.  Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		м. Київ
		18 квітня 2019 року                      № 826/18250/14
		Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Амельохіна В.В., розглянувши в спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання адміністративну справу
		за позовомОСОБА_1              до проГенеральної прокуратури України  скасування наказу від 23.10.2014р. №2491-ц та поновлення на посаді,
		О Б С Т А В И Н И   С П Р А В И:
		          ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся з позовом до Генеральної прокуратури України (далі по тексту - відповідач) про:
		- визнання протиправним та скасування наказу від 23.10.2014р. №2491-ц про звільнення державного радника юстиції 3 класу ОСОБА_1 з посади начальника Головного управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави, протидії корупції та злочинності у сфері транспорту Генеральної прокуратури України у зв'язку з припиненням трудового договору відповідно до п. 7-2 ст. 36 КЗпП України;
		- поновлення позивача на посаді начальника Головного управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави, протидії корупції та злочинності у сфері транспорту Генеральної прокуратури України;
		- зобов'язання відповідача виплатити позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу;
		- зобов'язання відповідача проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до позивача заборони, передбаченої ч. 3 ст. 1 Закону України «Про очищення влади». 
		Ухвалою суду від 24 листопада 2014 року відкрито провадження у справі та призначено справу до попереднього судового розгляду. 
		Ухвалою суду від 23 грудня 2014 року ухвалено звернутися до Верховного Суду України із зазначеною ухвалою суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності окремих положень Закону України "Про очищення влади" положенням Конституції України, а саме: пункту 8 частини першої статті 3, частини третьої статті 1, пункту 2 розділу "Прикінцеві та перехідні положення"   Закону України "Про очищення влади" положенням статті 8, частини другої статті 19, статті 21, частин другої та третьої статті 22, частин другої та третьої статті 24, частини першої статті 38, частини першої статті 43, статті 58, частини другої статті 61, статті 62, частини першої статті 64 Конституції України в їх системному взаємозв'язку.
		Ухвалою суду від 23 грудня 2014 року зупинено провадження у справі № 826/18250/14 до вирішення Верховним Судом України питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності положень Закону України "Про очищення влади" Конституції України, питання щодо чого порушено відповідно до ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 грудня 2014 року у справі № 826/18250/14.
		Відповідно до часини другої ст. 152 Конституції України, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
		Згідно зі ст. 91 Закону України "Про Конституційний Суд України" від 13 липня 2017 року N 2136-VII, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
		Отже, у випадку визнання неконституційним Закону України "Про очищення влади" або окремих його положень, вони втрачають чинність з дня ухвалення відповідного рішення.
		А відповідно до п. 1 частини п'ятої ст. 361 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для перегляду судових рішень у зв'язку з виключними обставинами є встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане.
		Закон України "Про очищення влади" чи його окремі положення неконституційними не визнано, у зв'язку з чим суд ухвалою від 15 березня 2019 року поновив провадження у справі №826/18250/14 та призначив справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами. 
		Позовні вимоги мотивовані протиправністю прийняття наказу про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Головного управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави, протидії корупції та злочинності у сфері транспорту Генеральної прокуратури України на підставі ст. 15 Закону України «Про прокуратуру» та п. 2 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про очищення влади» у зв'язку з припиненням трудового договору відповідно до п. 7-2 ст. 36 КЗпП України, оскільки посади, які обіймав позивач не відносяться до переліку посад, визначених Законом України «Про очищення влади». 
		Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив з підстав правомірності прийняття оскаржуваного наказу про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Головного управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави, протидії корупції та злочинності у сфері транспорту Генеральної прокуратури України на підставі ст. 15 Закону України «Про прокуратуру» та п. 2 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про очищення влади» у зв'язку з припиненням трудового договору відповідно до п. 7-2 ст. 36 КЗпП України, оскільки він у період з 25.02.2010р. по 25.02.2014р. сукупно більше одного року обіймав посади до яких згідно з Законом України «Про очищення влади» застосовується люстрація. 
		Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -                                                         
		    В С Т А Н О В И В:
		Наказом Генеральної прокуратури України від 22.03.2011р. №598ц державного радника юстиції 3 класу ОСОБА_1 у зв'язку з частковою зміною структури та штатного розпису Генеральної прокуратури України призначено першим заступником начальника Головного управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави Генеральної прокуратури України, звільнивши його з посади начальника управління захисту прав і свобод громадян Головного управління нагляду за додержанням законів щодо прав і свобод та захисту інтересів держави Генеральної прокуратури України.
		Наказом Генеральної прокуратури України від 18.06.2012р. №2166ц державного радника юстиції 3 класу ОСОБА_1 у зв'язку з частковою зміною структури та штатного розпису Генеральної прокуратури України призначено заступником начальника управління правозахисної діяльності, протидії корупції та злочинності у сфері транспорту Головного управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави, протидії корупції та злочинності у сфері транспорту Генеральної прокуратури України, звільнивши його з посади першого заступника начальника Головного управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави Генеральної прокуратури України.
		Наказом Генеральної прокуратури України від 25.01.2013р. №14к державного радника юстиції 3 класу ОСОБА_1 призначено на посаду першого заступника прокурора Миколаївської області.
		Наказом Генеральної прокуратури України від 25.02.2014р. №145ц державного радника юстиції 3 класу ОСОБА_1 призначено на посаду начальника Головного управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави, протидії корупції та злочинності у сфері транспорту Генеральної прокуратури України.
		Наказом Генеральної прокуратури України від 23.10.2014р. №2491-ц державного радника юстиції 3 класу ОСОБА_1 на підставі ст. 15 Закону України «Про прокуратуру» та п. 2 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про очищення влади» звільнено з посади начальника Головного управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави, протидії корупції та злочинності у сфері транспорту Генеральної прокуратури України у зв'язку з припиненням трудового договору відповідно до п. 7-2 ст. 36 КЗпП України.
		Підставою прийняття вказаного наказу була Довідка про результати вивчення особової справи ОСОБА_1
		Не погоджуючись з наказом про звільнення, позивач звернувся з позовом до суду.
		Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.
		Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Правові та організаційні засади проведення   очищення   влади   (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні визначено Законом України «Про очищення влади» від 16.09.2014 №1682-VII (далі - Закон №1682-VII).
		Згідно ч. 1 ст. 1 вказаного закону очищення   влади   (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної   влади   та органах місцевого самоврядування.
		Очищення   влади   (люстрація), в контексті приписів ч. 2 ст. 1 Закону №1682-VII, здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію   влади   Президентом України ОСОБА_3, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.
		Відповідно до ч. 3 ст. 1 Закону №1682-VII протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється   очищення   влади   (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбаченої частиною першою статті 4 цього Закону.
		Водночас, п. 7 ч. 1 ст. 2 Закону №1682-VII встановлено, що заходи з   очищення   влади   (люстрації) здійснюються щодо посадових та службових осіб органів прокуратури України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України, Національного банку України.
		При цьому, заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (п. 8 ч. 1 ст. 3 Закону №1682-VII).  
		Виходячи з аналізу наведених норм права вбачається, що обов'язковою умовою застосування заборони, передбаченої Законом №1682-VII, є наявність двох умов, а саме: обіймання працівником сукупно не менше одного року посад (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, при цьому, посада має бути зайнята в територіальному (регіональному) органу прокуратури України.
		Як вбачається з матеріалів справи, зокрема копії трудової книжки позивача, останній з 25.02.2010р. по 25.02.2014р. сукупно більше одного року обіймав посади: першого заступника начальника Головного управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави Генеральної прокуратури України (22.03.2011), заступник начальника управління правозахисної діяльності, протидії корупції та злочинності у сфері транспорту Головного управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави, протидії корупції та злочинності у сфері транспорту Генеральної прокуратури України (18.06.2012), першого заступника прокурора Миколаївської області (25.01.2013) з посади якого звільнено 25.02.2014р.
		Зі змісту Довідки про результати вивчення особової справи щодо застосування заборон, визначених Законом України «Про очищення влади» Генеральної прокуратури України від 17.10.2017р., яка була підставою прийняття оскаржуваного наказу, судом вбачається, що на думку відповідача заборона, передбачена частиною 3 статті 1 Закону України «Про очищення влади», поширюється на посаду першого заступника начальника Головного управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави Генеральної прокуратури України та першого заступника прокурора Миколаївської області, які обіймав позивач у період з 22.03.2011р. по 17.06.2012р. та з 25.01.2013р. по 22.02.2014р.
		Суд критично ставиться до вказаних посилань, оскільки в Довідці не надано оцінки чи відносяться вказані вище посади, до посад, визначених ст. 3 Закону №1682-VII.
		Так, частиною першою статті 13 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991, № 1789-XII (станом на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що систему органів прокуратури становлять: Генеральна прокуратура України, прокуратури Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя (на правах обласних), міські, районні, міжрайонні, районні в містах. У разі необхідності Генеральний прокурор України може створювати спеціалізовані прокуратури на правах обласних, міських, районних та міжрайонних прокуратур.
		Статтею 16 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991, № 1789-XII визначено, що Прокуратури Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, міські, районні, міжрайонні, районні в містах, а також інші прокуратури очолюють відповідні прокурори. 
		Прокурори Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя та інші прокурори (на правах обласних): 
		1) призначають на посади і звільняють працівників, крім тих, яких призначає Генеральний прокурор України; 
		2) за погодженням з Генеральним прокурором України вносять зміни до встановлених штатів підлеглих їм прокуратур в межах затвердженої чисельності і фонду заробітної плати. 
		У прокуратурах Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя та інших прокуратурах (на правах обласних) утворюються колегії у складі прокурора (голова), його заступників, інших керівних працівників. Персональний склад колегії затверджується Генеральним прокурором України. 
		Прокурори міст з районним поділом здійснюють загальне керівництво підпорядкованими районними прокуратурами і контроль за їх діяльністю, вносять прокурору вищого рівня пропозиції про зміну штатної чисельності підпорядкованих прокуратур, присвоєння класних чинів працівникам цих прокуратур, їх заохочення та накладення на них стягнень.
		Прокуратури міст з районним поділом не підміняють підпорядковані прокуратури та не дублюють їх функції.
		Разом з тим, Закон України «Про очищення влади» чітко визначає посади органів прокуратури України до яких застосовується люстрація - це керівник, заступник керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України та керівник, заступник керівника самостійного структурного підрозділу центрального органу (апарату) Генеральної прокуратури України.
		Так, суд зазначає, що посада, яку обіймав позивач - першого заступника прокурора Миколаївської області вказаний Закон не визначає.
		Заборона, визначена Законом України «Про очищення влади» розповсюджується лише на посади керівника та заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, які ОСОБА_1 не обіймав.
		Крім того, суд зазначає, що посада першого заступника начальника Головного управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави Генеральної прокуратури України, яку обіймав позивач у період з 22.03.2011р. до 17.06.2012р. не відноситься до переліку посад, визначених Законом України «Про очищення влади».
		Так, пунктом 3 частини другої статті 3 Закону України «Про очищення влади» визначено, що заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали посаду (посади) у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року та не були звільнені в цей період з відповідної посади (посад) за власним бажанням: керівника, заступника керівника самостійного структурного підрозділу центрального органу (апарату) Генеральної прокуратури України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції.
		Позивач вказану посаду обіймав у період з 22.03.2011р. до 17.06.2012р.
		Таким чином, застосування відповідачем до ОСОБА_1 вимог Закону України «Про очищення влади» при звільненні є необґрунтованим та протиправним. 
		У той же час, суд звертає увагу, що відповідно до Плану проведення перевірок відповідно до Закону України «Про очищення влади», затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16.10.2014р. №1025-р, у період з листопада 2014 року - січень 2015 року провести відповідно до Закону України "Про очищення влади" перевірку щодо: Міністра юстиції, його першого заступника та заступників, посадових і службових осіб апарату Мін'юсту, керівників та заступників керівників територіальних органів Мін'юсту, Міністра внутрішніх справ, його першого заступника та заступників, посадових і службових осіб апарату МВС, Голови ДФС, його першого заступника та заступників, посадових і службових осіб апарату ДФС, керівників територіальних органів ДФС, їх перших заступників та заступників, Голови СБУ, його першого заступника та заступників, посадових і службових осіб Центрального управління СБУ, Голови ДСА, його першого заступника та заступників, посадових і службових осіб ДСА, начальників територіальних управлінь ДСА, Генерального прокурора України, його першого заступника та заступників, посадових і службових осіб Генеральної прокуратури України.
		Таким чином, перевірка в Генеральній прокуратурі України станом на дату звільнення позивача ще не розпочалась.
		          Судом встановлено, що також не заперечувалось учасниками справи, перевірка щодо ОСОБА_1 не здійснювалася, висновок про результати перевірки, яким встановлено недостовірність відомостей, визначених п. 1 та / або 2 ч. 5 ст. 5 Закону і який може бути підставою для звільнення, не складався.
		          Згідно із Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Протоколу № 1 та протоколів №№ 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна повністю визнає обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.
		Статтею 2 Конвенції № 11 від 25.06.1958 року "Про дискримінацію у сфері праці і зайнятості" (ратифікована Україною 04.08.1961 р.) передбачено, що кожний член Організації, для якого ця Конвенція є чинною, зобов'язується визначити й проводити національну політику, спрямовану на заохочення, методами, що узгоджуються з національними умовами й практикою, рівності можливостей та поводження стосовно праці й занять з метою викорінення будь-якої дискримінації з приводу них.
		Будь-які заходи, спрямовані проти особи, відносно якої є обґрунтовані підозри чи доведено, що вона займається діяльністю, яка підриває безпеку держави, не вважаються дискримінацією за умови, що заінтересована особа має право звертатись до компетентного органу, створеного відповідно до національної практики (ст. 4 цієї Конвенції).
		Крім того, необхідності дотримання принципу індивідуальної вини при проведенні люстраційних заходів наголошується й у Резолюції Парламентської асамблеї ООН Європи від 27 червня 1996 року № 1096 «Про заходи щодо позбавлення від спадщини колишніх комуністичних тоталітарних систем».
		Зокрема, Парламентська асамблея Ради Європи надала державам-членам Ради Європи рекомендації, яких слід дотримуватися при запровадженні процедурних заходів, які можуть бути сумісними з принципами демократичної та правової держави, якщо буде дотримано принцип індивідуальної вини, яка має бути доведена у кожному конкретному випадку, а особі яка піддається такій процедурі, буде гарантовано право на захист, презумпція невинуватості та право на оскарження до суду.
		Таким чином, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 в період з 22.03.2011р. по 17.06.2012р. та з 25.01.2013р. по 22.02.2014р. займав посади першого заступника начальника Головного управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави Генеральної прокуратури України та першого заступника прокурора Миколаївської області, які не відносяться до переліку посад, визначених п. 7 ч. 1 ст. 3 та п. 3 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про очищення влади».
		З огляду на вказане, суд вважає обґрунтованими позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування наказу від 23.10.2014р. №2491-ц про звільнення державного радника юстиції 3 класу ОСОБА_1 з посади начальника Головного управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави, протидії корупції та злочинності у сфері транспорту Генеральної прокуратури України у зв'язку з припиненням трудового договору відповідно до п. 7-2 ст. 36 КЗпП України.
		З огляду на те, що судом встановлено протиправність звільнення позивача з посади начальника Головного управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави, протидії корупції та злочинності у сфері транспорту Генеральної прокуратури України, вимоги щодо поновлення його на вказаній посаді підлягають задоволенню.
		Статтею 235 КЗпП України передбачено, зокрема, що у разі незаконного звільнення працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
		Разом з тим, суд звертає увагу на те, що в разі відсутності посади позивача (з об'ємом повноважень, які існували на дату звільнення) роботодавець зобов'язаний запропонувати працівнику іншу посаду відповідно до його кваліфікації, а в разі незгоди працівника на іншу роботу, роботодавець зобов'язаний виконати судове рішення, здійснивши відповідні зміни в організації праці.
		При цьому, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено (постанова Верховного Суду України від 28.10.2014).
		Таким чином, суд вважає за необхідне з акцентувати увагу, що позивач, в контексті ст. 235 КЗпП підлягає поновленню саме на посаді, з якої був звільнений, тобто на посаді начальника Головного управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави, протидії корупції та злочинності у сфері транспорту Генеральної прокуратури України з 24 жовтня 2014 року.
		Щодо розміру грошового зобов'язання, що підлягає стягненню на користь позивача, суд, за принципом аналогії права, керується приписами постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати" (в редакції чинній на момент розгляду справи), відповідно до якої середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
		Із пункту 5 Порядку вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.
		Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку).
		Відповідно до абзацу третього пункту 8 Порядку середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
		Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 14.01.2014 №21-395а13.
		          Так, згідно довідки Генеральної прокуратури України від 22.10.2014р. №18-1956вих-14 за останні 2 календарні місяці роботи (серпень - вересень 2014 року), заробітна плата позивача становить 46811,26грн. (26530,96грн.+20280,30грн.). У той же час середньоденний розмір заробітної плати позивача складав 1114,55грн. (46811,26грн./42 робочі дні).
		Кількість робочих днів у період вимушеного прогулу позивача складає 1123. Відповідно середній заробіток за час вимушеного прогулу з 24 жовтня 2014 року по 18 квітня 2019 року складає 1  251  639,65грн.
		Відповідно до п. 2 та п. 3 ч. 1 ст. 256 КАС України негайно виконуються постанови суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
		Відтак, постанова суду в частині поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі стягнення за один місяць підлягає негайному виконанню.
		Оцінюючи наявність підстав для задоволення позовних вимог в іншій частині суд звертає увагу на наступне.
		Згідно з ч. 1 ст. 7 Закону №1682-VII відомості про осіб, щодо яких встановлено заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 цього Закону, вносяться до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади" (далі - Реєстр), що формується та ведеться Міністерством юстиції України.
		Наказом Міністерства юстиції України від 16.04.2014 №1704/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16.10.2014 за №1280/26057 затверджено Положення про Єдиний державний реєстр осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» (далі - Положення №1704/5), яке визначає порядок формування та ведення Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» (далі - Реєстр), а також надання відомостей з нього.
		Так, п. 9 вказаного положення передбачає, що держатель вносить або вилучає в установленому порядку відомості про осіб, щодо яких застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади», Реєстратори надають інформацію з Реєстру у випадках, визначених частиною другою статті 7 Закону України «Про очищення влади», забезпечують оприлюднення інформації на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України, виконують інші функції, передбачені цим Положенням.
		Згідно з п. 4 Положення №1704/5 держателем Реєстру є Міністерство юстиції України.
		Відповідно до п. 5 розділу ІІ Положення №1704/5 підставою для вилучення з Реєстру відомостей про особу, щодо якої застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади», є надходження до Держателя від органу, який проводив передбачену Законом України «Про очищення влади» перевірку, обґрунтованого рішення про скасування результатів перевірки, яке свідчить про відсутність підстав для застосування до особи, яка проходила перевірку, заборон, визначених статтею 1 Закону України «Про очищення влади», відповідне судове рішення, а також випадки, визначені законом.
		Підсумовуючи наведене, суд приходить до висновку про наявність підстав для зобов'язання Генеральну прокуратуру України проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до позивача заборони, передбаченої ч. 3 ст. 1 Закону України «Про очищення влади».
		Крім врахування вище викладених норм та обставин, суд вважає за необхідне також зазначити наступне.
		Важливим аспектом при вирішенні справи є питання відповідності норм Закону закріпленим у Конституції України основоположним принципам права.
		Приписи Закону щодо критеріїв віднесення державних службовців до категорії осіб, на яких розповсюджується люстрація, де-факто виходять із презумпції їх вини та запроваджують колективну відповідальність вказаних осіб за діяльність визначених Законом державних органів у цілому.
		До того ж, передбачена нормами Закону відповідальність поширюється на правовідносини, які мали місце до набрання ним чинності, що не узгоджується зі ст. 58 Конституції України, відповідно до якої, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
		Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.
		Норми ч. 3 ст. 1, п. 7 ч. 1 ст. 3, п. 3 ч. 2 ст. 3, ч. 2 Прикінцевих та Перехідних положень Закону не пом'якшують та/або не скасовують відповідальність особи, а навпаки, запроваджують її.
		Конституцією України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.
		Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 (справа № 1-17/2005) у справі за конституційним поданням 51 одного народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст. 92, п. 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України (справа про постійне користування земельними ділянками), із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі.
		Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 29 червня 2010 року № 17-рп/2010 (справа № 1-25/2010) у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) абзацу 8 п. 5 ч. 1 ст. 11 Закону України "Про міліцію", одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме тільки за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто, обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.
		Відповідно до ч. 1 ст. 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
		Згідно із ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
		В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 1 ст. 77 КАС України).
		Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані докази, суд дійшов до висновку, що в ході розгляду справи відповідачем не наведено обставин, які б свідчили про правомірність прийнятого рішення.
		Таким чином, за підсумком наведеного суд приходить до висновку про задоволення адміністративного позову.
		          У зв'язку з тим, що позивач звільнений від сплати судового збору, судові витрати розподілу не підлягають. 
		Керуючись ст.ст. 2, 6, 8, 9, 77, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
		В И Р І Ш И В: 
		1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) задовольнити повністю.
		2. Визнати протиправним та скасувати наказ Генеральної прокуратури України (м. Київ, вул. Різницька, 13/15, 01011, код ЄДРПОУ 00034051) від 23.10.2014р. №2491-ц про звільнення державного радника юстиції 3 класу ОСОБА_1 з посади начальника Головного управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави, протидії корупції та злочинності у сфері транспорту Генеральної прокуратури України у зв'язку з припиненням трудового договору відповідно до п. 7-2 ст. 36 КЗпП України.
		3. Поновити ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на посаді начальника Головного управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави, протидії корупції та злочинності у сфері транспорту Генеральної прокуратури України з 24 жовтня 2014 року.
		4. Зобов'язати Генеральну прокуратуру України (м. Київ, вул. Різницька, 13/15, 01011, код ЄДРПОУ 00034051) виплатити ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 24 жовтня 2014 року по 18 квітня 2019 року у розмірі 1  251  639,65грн. (один мільйон двісті п'ятдесят одна тисяча шістсот тридцять дев'ять гривень, 65 копійок).
		5. Зобов'язати Генеральну прокуратуру України (м. Київ, вул. Різницька, 13/15, 01011, код ЄДРПОУ 00034051) проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) заборони, передбаченої ч. 3 ст. 1 Закону України «Про очищення влади».
		6. Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на посаді начальника Головного управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави, протидії корупції та злочинності у сфері транспорту Генеральної прокуратури України з 24 жовтня 2014 року. 
		7. Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення з Генеральної прокуратури України (м. Київ, вул. Різницька, 13/15, 01011, код ЄДРПОУ 00034051) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) середній заробіток за час вимушеного прогулу за один місяць в розмірі 23  405,55грн. (двадцять три тисячі чотириста п'ять гривень, 55 копійок).  
		Рішення суду, відповідно до ч. 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
		Відповідно до п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону № 2147-VIII, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.  
		 
		          Суддя                                                                                               В.В. Амельохін

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...