Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 461/4349/16-ц : Справи про адмінправопорушення (з 01.01.2019); У порядку процесуального законодавства; В порядку ЦПК України; Скарги на дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, що розглядаються в порядку цивільного судочинства.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 21.04.2019. Забезпечено надання загального доступу: 22.04.2019.
Дата набрання законної сили: 10.04.2019
Номер судового провадження: 14-115цс19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		П О С Т А Н О В А
		 
		І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И       
		 
		10 квітня 2019 року
		м. Київ
		Справа № 461/4349/16-ц
		Провадження № 14-115цс19
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		судді-доповідача ЛященкоН.П., 
		суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А.,         Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С.,           Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
		розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 10 серпня 2016 року (суддя Юрків О. Р.) та постанову Львівського апеляційного суду від 12 листопада 2018 року (судді Цяцяк Р. П., Крайник Н. П., Шеремет Н. О.) у справі за скаргою Публічного акціонерного товариства «Акціонернийбанк «Укргазбанк» на дії державного виконавця Галицького відділу державної виконавчої служби м. ЛьвоваГоловного територіального управління юстиції у Львівській області, заінтересована особа - ОСОБА_3,
		УСТАНОВИЛА:
		У липні 2016 року Публічне акціонерне товариство «Акціонерний банк «Укргазбанк» (далі - ПАТ «АБ «Укргазбанк») звернулося до суду зі скаргою на дії державного виконавця Галицького відділу державної виконавчої служби м. Львова Головного територіального управління юстиції у Львівській області (далі - Державний виконавець), заінтересована особа - ОСОБА_3
		Скаргу мотивовано тим, що заочним рішенням Галицького районного суду           м. Львова від 20 вересня 2011 року з боржника (ОСОБА_3) на користь банку стягнуто заборгованість за кредитним договором у розмірі 45 тис. 115 доларів США 54 центи, 148 тис. 511 грн 54 коп. пені, 8 тис. 220 грн штрафних санкцій за порушення умов договору застави, 1 тис. 700 грн судового збору, 30 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. 
		Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 11 листопада 2013 року заочне рішення Галицького районного суду м. Львова від 20 вересня 2011 року змінено, замість суми пені 148 тис. 511 грн 54 коп. зазначено 140 тис. 291 грн 54 коп. У решті заочне рішення суду залишено без змін.
		Галицький районний суд м. Львова видав виконавчий лист на виконання вищевказаного судового рішення зі строком пред'явлення його до виконання до 11 листопада 2014 року, який було пред'явлено до виконання.
		Разом з тим 25 квітня 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду із заявою про перегляд заочного рішення Галицького районного суду м. Львова від          20 вересня 2011 року за нововиявленими обставинами. Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 23 лютого 2016 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 13 травня 2016 року, у задоволенні цієї заяви було відмовлено.
		30 травня 2016 року банк отримав у Галицькому районному суді м. Львова виконавчий лист, виданий на підставі судового рішення від 20 вересня 2011 року, а 3 червня 2016 року направив його для виконання державному виконавцю. Проте постановою державного виконавця від 13 червня 2016 року було відмовлено у відкритті виконавчого провадження з підстав пропуску строку пред'явлення виконавчого документа до виконання. Банк вважає, що вказаними діями Державного виконавця порушено вимоги статті 23 Закону України від 2 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII).
		З урахуванням викладеного ПАТ «АБ «Укргазбанк» просило суд визнати неправомірними дії Державного виконавця щодо винесення постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження від 13 червня 2016 року ВП № 51387029, зобов'язати прийняти виконавчий документ від 30 травня  2016 року й відкрити виконавче провадження.
		Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 10 серпня 2016 року скаргу ПАТ «АБ «Укргазбанк» задоволено. Визнано дії Державного виконавця щодо винесення постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження від 13 червня 2016 року ВП № 51387029 протиправними. Зобов'язано Державного виконавця прийняти виконавчий документ від 30 травня 2016 року про стягнення на користь ПАТ «АБ «Укргазбанк» кредитної заборгованості і відкрити виконавче провадження. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		Постановою Львівського апеляційного суду від 12 листопада 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. 
		Судові рішення першої та апеляційної інстанцій мотивовано тим, що вперше виконавчий лист банком як стягувачем було пред'явлено до виконання у встановлений строк - до 11 листопада 2014 року. Після цього судове рішення, яке набрало законної сили та на виконання якого видано вказаний виконавчий документ, переглядалося за нововиявленими обставинами. Отже, з моменту пред'явлення банком до виконання виконавчого листа відбулось переривання строку пред'явлення його до виконання, а тому банк як стягувач, не пропустив строку пред'явлення до примусового виконання виконавчого документа, виданого 30 травня 2016 року, а дії Державного виконавця щодо винесення постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження від 13 червня 2016 року ВП № 51387029 є неправомірними. 
		У касаційній скарзі, поданій у грудні 2018 року, ОСОБА_3 просить судові рішення першої та апеляційної інстанцій скасувати й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні скарги ПАТ «АБ «Укргазбанк» відмовити.
		Касаційну скаргу мотивовано тим, що у виконавчому листі чітко визначено строк його пред'явлення до виконання - до 11 листопада 2014 року, проте банк як стягувач звернувся до виконавчої служби про примусове виконання судового рішення лише 3 червня 2016 року, унаслідок чого Державним виконавцем правомірно було винесено постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження. Банк звернувся до суду зі скаргою про визнання незаконними дій Державного виконавця щодо винесення постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження, а отже, відповідно до вимог частини першої статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) така скарга підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства. 
		Відзив на касаційну скаргу не надходив.  
		Ухвалою Верховного Суду від 14 січня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.
		Відповідно до частини шостої статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.
		Згідно із частинами першою та четвертою статті 404 ЦПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу, зокрема, з обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п'ятій або шостій статті 403 цього Кодексу.
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 20 лютого 2019 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки касаційна скарга містить доводи щодо порушення судами правил суб'єктної юрисдикції. 
		Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2019 року зазначену справу прийнято до провадження та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у письмовому провадженні).
		Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених частиною шостою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга є обґрунтованою та підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
		Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. 
		У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
		За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.
		За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
		Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
		Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин. 
		Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
		Згідно із частиною першою статті 1 Закону України від 2 червня 2016 року              № 1404-VIII «Про виконавче провадження»(далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
		Гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців.
		Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
		Згідно із частиною першою статті 448 ЦПК України скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції. 
		Справи за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи посадової особи державної виконавчої служби розглядаються судом за загальними правилами ЦПК України з особливостями, встановленими статтею 450 цього Кодексу, за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність якої оскаржуються.
		За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу (частина перша статті 451 ЦПК України).
		Отже, як право на звернення зі скаргою, так і порядок її розгляду та постановлення ухвали пов'язані з наявністю судового рішення, ухваленого за правилами ЦПК України, та його примусовим виконанням.
		Зазначеними нормами передбачено можливість оскарження стягувачем дій державного виконавця до того суду, який видав виконавчий документ на виконання свого рішення, зокрема ухваленого в порядку цивільного судочинства. Така скарга подається з метою судового контролю за виконанням судового рішення, ухваленого у відповідній справі.
		Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
		Частиною першою статті 287 КАС України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
		Крім загального порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби, визначеного наведеними нормами процесуального законодавства, відповідні спеціальні норми встановлені й Законом № 1404-VIII, згідно із частиною першою статті 74 якого рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. 
		Водночас частиною другою цієї статті передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
		ПАТ «АТ «Укргазбанк» як сторона виконавчого провадження оскаржує постанову державного виконавця про відмову у відкритті виконавчого провадження за виконавчим листом, виданим Галицьким районним судом м. Львова, на виконання судового рішення у цивільній справі.
		А тому, суди першої та апеляційної інстанцій правильно розглянули вимоги скаржника в порядку цивільного судочинства.
		Щодо решти доводів касаційної скарги Велика Палата Верховного Суду виходить із такого.
		Пунктом 1 частини другої статті 22 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження», який був чинний на час виникнення спірних правовідносин та втратив чинність 5 січня 2017 року (далі - Закон № 606-XIV, Закон, тут і далі у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що строк пред'явлення до виконання виконавчих документів на виконання судового рішення становить один рік з наступного дня після набрання рішення суду законної сили.
		Державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до                     відповідного органу державної виконавчої служби (частина перша статті 25 Закону № 606-XIV).
		За змістом положень статті 26 Закону № 606-XIVдержавний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі, зокрема, пропуску встановленого строку пред'явлення документа до виконання.
		Саме цією нормою керувався державний виконавець, відмовляючи 13 червня 2016 року своєю постановою у відкритті виконавчого провадження з примусового виконання вищезгаданого судового рішення.
		Одночасно роз'яснено заявникові про право на звернення до суду для поновлення строку пред'явлення виконавчого документа до виконання.                В постанові зазначено, що заява про примусове виконання рішення яке набрало чинності 11 листопада 2013 року, подана 9 червня 2016 року, виконавчий лист видано 30 травня 2016 року.
		Відповідно до частини першої, другої статті 23 Закону № 606-XIVстрок пред'явлення виконавчого документа до виконання переривається з пред'явленням його до виконання.
		Після переривання строку пред'явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється. Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується.
		Зазначивши в рішенні про те, що строк на пред'явлення виконавчого листа до виконання перервався, суди взагалі не навели жодних доводів на обґрунтування вказаних висновків та доказів на їх підтвердження.
		Суди на порушення вимог статей 228, 229 ЦПК України навіть не встановили обставин, з якими закон пов'язує вирішення даного спору, зокрема, що слугувало підставою для переривання цього строку, коли саме він перервався та у зв'язку з чим, коли поновився перебіг строку. 
		Зазначені обставини мають суттєве значення для правильного вирішення спору.
		З огляду на викладене, судові рішення першої та апеляційної інстанцій не відповідають вимогам статей 263 - 265 ЦПК України щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості рішення суду, а тому вони підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. 
		Відповідно до пунктів 1-3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
		Відповідно до частини четвертої статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
		Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Оскільки Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що справу необхідно направити до суду першої інстанції, Верховний Суд не здійснює розподілу судових витрат.
		Керуючись статтями 400, 402-404, 409, 411, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
		ПОСТАНОВИЛА:
		Касаційну скаргу  ОСОБА_3 задовольнити частково.
		Ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 10 серпня 2016 року та постанову Львівського апеляційного суду від 12 листопада 2018 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя-доповідач  Н.П. Лященко    Судді:     Н.О. Антонюк       Л.М. Лобойко       С.В. Бакуліна       О.Б. Прокопенко      В.В. Британчук       Л.І. Рогач       Д.А. Гудима       І.В. Саприкіна      В.І. Данішевська       О.М. Ситнік        О.С. Золотніков     О.С. Ткачук      О.Р. Кібенко       В.Ю. Уркевич      В.С. Князєв       О.Г. Яновська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...