Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/13356/17 : Господарські справи (до 01.01.2019); Майнові спори; Право власності на землю у тому числі:; Інший спір про право власності на землю; усунення порушення прав власника.
Надіслано для оприлюднення: 22.04.2019. Зареєстровано: 22.04.2019. Забезпечено надання загального доступу: 23.04.2019.
Дата набрання законної сили: 17.04.2019
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		     ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД      
		вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		"17" квітня 2019 р.                                     Справа№ 910/13356/17
		Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: 
		головуючого:           Тищенко А.І.
		суддів:            Михальської Ю.Б. 
		          Разіної Т.І. 
		 
		секретар судового засідання: Бендюг І.В.
		за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 17.04.2019,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Заступника прокурора міста Києва
		на рішення 
		Господарського суду міста Києва 
		від 25.10.2018 (повне рішення складено 05.11.2018)
		у справі №910/13356/17 (суддя Привалов А.І.) 
		за позовом Заступника керівника Київської місцевої прокуратури № 3 в інтересах держави в особі Київської міської ради
		до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРЕСКО-В", Товариства з обмеженою відповідальністю "Авалон Комерц Груп",Товариства з обмеженою відповідальністю "Аурум Інвест"
		про визнання недійсними договорів купівлі-продажу майна та повернення земельної ділянки,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		У серпні 2017 року Заступник керівника Київської місцевої прокуратури № 3 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРЕСКО-В", Товариства з обмеженою відповідальністю "Авалон Комерц Груп" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Аурум Інвест" про:
		- визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна від 29.12.2011р., а саме: нежитлової будівлі торгівельного призначення площею 264,70 кв.м. по АДРЕСА_1 у Деснянському районі м. Києва, укладеного між ТОВ "Преско-В" та ТОВ "Авалон Комерц Груп", посвідченого 29.12.2011р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С.П. та зареєстрованого в реєстрі за № 8370.
		- визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна від 25.07.2015р., а саме: нежитлової будівлі торгівельного призначення (літ. А) площею 264,70 кв.м. по АДРЕСА_1 у Деснянському районі м. Києва, укладеного між ТОВ "Авалон Комерц Груп" та ТОВ "Аурум Інвест", посвідченого 25.07.2015р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войнарскою I.A. та зареєстрований в реєстрі за № 823;
		- зобов'язання ТОВ "Аурум Інвест" повернути Київській міській раді земельну ділянку площею 507 кв.м по АДРЕСА_1 у Деснянському районі м. Києва (код ділянки НОМЕР_1), привівши земельну ділянку у придатний для використання стан шляхом знесення будівель і споруд.
		Позовні вимоги мотивовані тим, що під час процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні № 42015100030000066 від 28.04.2015 за ч. 4 ст. 358 КК України за фактом використання завідомо підробленого документу встановлено, що на підставі рішення Гребінківського районного суду Полтавської області від 20.10.2008 та ухвали від 10.11.2010 у цивільній справі № 2-366/08 за позовом ТОВ "Преско-В" до ОСОБА_5 про розірвання договорів оренди та визнання права власності на об'єкти нерухомого майна, державним реєстратором КП "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" Коломієць О.Г. 07.07.2011 прийнято рішення про державну реєстрацію за ТОВ "Преско-В" права власності на нерухоме майно - нежитлове приміщення площею 264,70 кв.м по АДРЕСА_1 у Деснянському районі м. Києва.
		У подальшому, за твердженнями прокурора, між ТОВ "Преско-В" та ТОВ "Авалон Комерц Груп" 29.12.2011 укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна - нежитлової будівлі торгівельного призначення за вказаною адресою, який 29.12.2011 посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С.П. та зареєстровано в реєстрі за № 8370.
		У подальшому, ТОВ "Авалон Комерц Груп" 25.07.2015 на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна відчужило вказаний об'єкт нерухомості ТОВ "Аурум Інвест", який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войнарскою I.A, зареєстровано в реєстрі №823.
		Однак, відповідно до листа Гребінківського районного суду Полтавської області №411/15-вих від 05.03.2015, справа №2-366/08 розглядалась за позовом ОСОБА_7 до Рудківської сільської ради та ОСОБА_8 про визнання права власності в порядку спадкування на житловий будинок, земельні ділянки та грошові вклади (рішення від 09.09.2008). Отже, на думку прокурора, підстава для державної реєстрації права власності на спірний об'єкт нерухомості за ТОВ "Преско-В" відсутня.
		Крім того, спірний об'єкт нерухомості, на який зареєстровано право власності за ТОВ "Преско-В" є самочинним (рішення про передачу земельної ділянки по АДРЕСА_1 (код ділянки НОМЕР_1) у Деснянському районі м. Києва ТОВ "Преско-В" та іншим особам Київською міською радою не приймалися, документи, що посвідчують право користування земельними ділянками, не реєструвались; документи, які надають право на виконання підготовчих та будівельних робіт у Деснянському районі м. Києві по АДРЕСА_1 не видавались та не реєструвались, в експлуатацію закінчені будівництвом об'єкти не приймались; проектна документація на проведення будівельних робіт не погоджувалось та до містобудівного кадастру не вносилась).
		Таким чином, за доводами прокурора, ТОВ "Преско-В" набуло право власності на самочинно збудований об'єкт нерухомості незаконно та не мало права його відчужувати. Крім того, ТОВ "Преско-В" самовільно зайняло земельну ділянку по АДРЕСА_1 у Деснянському районі м. Києва.
		 
		Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та його мотиви 
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.10.2017 у справі №910/13356/17 залишено без розгляду позовну вимогу про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна від 29.12.2011, а саме: нежитлової будівлі торгівельного призначення площею 264,70 кв.м по АДРЕСА_1 у Деснянському районі м. Києва, укладеного між ТОВ "Преско-В" та ТОВ "Авалон Комерц Груп", посвідченого 29.12.2011 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С.П. та зареєстрованого в реєстрі за № 8370.
		Ухвала мотивована тим, що у провадженні Господарського суду міста Києва є справа № 910/18113/15 (яка існувала на момент порушення провадження у справі №910/13356/17) з господарського спору між тими ж сторонами (у справі № 910/18113/15 та у даній справі позивачем є Київська міська рада, а відповідачами за вимогою про визнання недійсним договору - ТОВ "Преско-В" та ТОВ "Авалон Комерц Груп"), про той же предмет (визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна від 29.12.2011) і з тих же підстав (майно є самочинно збудованим і право власності на нього зареєстровано за підробленим рішенням суду), а тому ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.10.2017 залишено без розгляду у справі №910/13356/17 позовну вимогу про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна від 29.12.2011, а саме: нежитлової будівлі торгівельного призначення площею 264,70 кв.м по АДРЕСА_1  у Деснянському районі м. Києва, укладеного між ТОВ "Преско-В" та ТОВ "Авалон Комерц Груп", посвідченого 29.12.2011 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С.П. та зареєстрований в реєстрі за № 8370.
		Постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.12.2018, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 22.02.2018, залишено в силі ухвалу Господарського суду міста Києва від 12.10.2017 щодо залишення без розгляду у справі №910/13356/17 позовної вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна від 29.12.2011.
		З огляду на викладене, позов у даній справі розглянуто судом щодо заявлених позовних вимог про:
		- визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна від 25.07.2015, а саме: нежитлової будівлі торгівельного призначення (літ. А) площею 264,70 кв.м. по АДРЕСА_1 у Деснянському районі м. Києва, укладеного між ТОВ "Авалон Комерц Груп" та ТОВ "Аурум Інвест", посвідченого 25.07.2015 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войнарскою I.A. та зареєстрований в реєстрі за № 823;
		- зобов'язання ТОВ "Аурум Інвест" повернути Київській міській раді земельну ділянку площею 507 кв.м по АДРЕСА_1 у Деснянському районі м. Києва (код ділянки НОМЕР_1), привівши земельну ділянку у придатний для використання стан шляхом знесення будівель і споруд.
		Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.10.2018 у справі №910/13356/17 у задоволені позовних вимог відмовлено повністю.
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що прокурором факт самовільного зайняття відповідачем-1 спірної земельної ділянки в розумінні ст. 212 Земельного кодексу України не доведено належним та допустимими доказами, у зв'язку з чим підстави для зобов'язання відповідача-3 звільнити спірну земельну ділянку та привести її у придатний до використання стан шляхом звільнення від будівель і споруд відсутні.
		 
		Короткий зміст вимог апеляційної скарги, письмових пояснень та узагальнення їх доводів 
		Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Заступник прокурора міста Києва звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, мотивуючи свої вимоги тим, що рішення суду прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального права (статей 116, 125, 126, 152, 212 Земельного кодексу України, статей 215, 216, 236, 228, 375, 376 Цивільного кодексу України), а також з порушенням  норм процесуального права (статей 73, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України), що відповідно до статті 277 Господарського процесуального кодексу України є підставою для його скасування.
		В обґрунтування своїх доводів скаржник зазначає, що прокурором в рамках господарської справи №910/13356/17 не доводиться факт підробки судового рішення, а підтверджується факт його не існування.
		Крім того, прокурор зазначає, що ТОВ «Преско-В» в силу частини 2 статті 376 ЦК України не набуло право власності на самочинно збудований об'єкт нерухомості на підставі рішення Гребінківського районного суду Полтавської області від 20.10.2008, навіть у разі його наявності. 
		Апелянт також стверджує, що Київською міською радою не приймалось рішень щодо передачі спірної земельної ділянки для будівництва нежитлової будівлі по АДРЕСА_1 у Деснянському районі м. Києва.
		 
		Узагальнені доводи відзивів на апеляційні скарги та заперечень проти пояснень відповідачів
		У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Аурум Інвест» погоджується з рішенням суду першої інстанції, а апеляційну скаргу вважає необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.
		Відповідач-3 звертає увагу на те, що ТОВ «Аурум Інвест» не здійснювало будівництво спірного об'єкту нерухомості та самовільно не займало земельну ділянку. Окрім того, відповідач-3 став власником такого нерухомого майна на підставі договору купівлі-продажу від 25.07.2015, до моменту набуття права власності на таку нерухомість, як встановлено судом першої інстанції, власниками цього майна були ТОВ «Преско-В» та ТОВ «Авалон Комерц Груп.», при цьому інформації про те, хто саме із попередніх власників здійснювали будівництво спірного об'єкту нерухомого майна. У ТОВ «Аурум Інвест» відсутня.
		Відзив на апеляційну скаргу також подано ТОВ «Преско-В». У своєму відзиві відповідач-1 просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги прокурора у повному обсязі, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
		Відповідач-1 зазначає, що прокурором не доведено факт не існування рішення Гребінківського районного суду Полтавської області від 20.10.2008та ухвали цього ж суду від 10.11.2010 у справі №2-366/08, які стали підставою для реєстрації права власності за ТОВ «Преско-В» на спірний об'єкт нерухомості. При цьому спірний об'єкт нерухомості не можна вважати об'єктом незавершеного будівництва, оскільки державна реєстрація на такий об'єкт відбулась із дотриманням вимог законодавства.
		Крім того, відповідач-1 вважає, що прокурором пропущено строк позовної давності щодо звернення із даним позовом до суду.
		 
		Явка представників у судове засідання 
		В судове засідання представники відповідача-2 та відповідача-3 не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомлення про вручення поштових відправлень (містяться в матеріалах справи), про причини неявки суд не повідомили.
		Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої   статті 120      ГПК України.
		Відповідно до частини першої   ст. 202 ГПК України   неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
		Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (ч. 3   ст. 202 ГПК України).
		Застосовуючи згідно   статті 3 ГПК України,   статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"   при розгляді справи частину 1   статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).
		Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").
		Дослідивши матеріали справи, вислухавши думку представника позивача,      колегія суддів приходить до висновку про можливість розгляду справи у відсутності представників відповідача-2 та відповідача-3, оскільки вони не скористалися своїм правом участі в судовому засіданні.
		 
		Обставини справи встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції 
		На підставі рішення Гребінківського районного суду Полтавської області від 20.10.2008 та ухвали від 10.11.2010 у справі № 2-366/08 за позовом ТОВ "Преско-В" до ОСОБА_5 про розірвання договорів оренди та визнання права власності на об'єкти нерухомого майна державним реєстратором Комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» прийнято рішення від 07.07.2011 про державну реєстрацію за відповідачем-1 права власності на нерухоме майно - нежитлове приміщення площею 264,70 кв.м., розташоване за адресою: м. Київ, АДРЕСА_1 у Деснянському районі м. Києва.
		В подальшому, на підставі підписаного між відповідачем-1 (як продавцем) та відповідачем-2 (як покупцем) договору купівлі-продажу від 29.12.2011, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С.П. та зареєстрованого за № 8370, розташовані на зазначеній вище земельній ділянці нежитлові будівлі торгівельного призначення площею 264,70 кв.м. були відчужені відповідачу-2. За ціною 108   810,00 грн.
		Згідно з п. 1 даного договору купівлі-продажу від 29.12.2011 нежитлова будівля торгівельного призначення, площею 264,70 кв.м., що розташована на земельній ділянці площею 506,76 кв.м., кадастровий номер НОМЕР_2 за адресою: м. Київ, АДРЕСА_1, належить ТОВ "Преско-В" на підставі рішення Гребінківського районного суду Полтавської області від 20.10.2008р. та ухвали цього ж суду від 10.11.2010.
		25.07.2015 між відповідачем-2 (як продавцем) та відповідачем-3 (як покупцем) було укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войнарскою І.А., відповідно до якого спірне майно було відчужено відповідачу-3.
		Пунктом 1.3 договору купівлі-продажу від 25.07.2015 передбачено, що відчужуваний об'єкт нерухомого майна по АДРЕСА_1 в м. Києві, належить ТОВ "Преско-В" на підставі договору купівлі-продажу нежитлової будівлі, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С.П. та зареєстрованого за № 8370, та відповідно до ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", право власності продавця на вказане вище нерухоме майно зареєстровано Державним реєстратором Реєстраційної служби Головного управління юстиції у місті Києві Малишевим Максимом Сергійовичем 14 березня 2013 року, номер запису про право власності  404516, що підтверджується Витягом з Державного реєстру прав на нерухоме майно і реєстрацію права власності, виданого 21 березня 2013 року, індексний номер витягу: 1454369.
		Обґрунтовуючи даний позов, прокурор вказує на те, що листом голови Гребінківського районного суду Полтавської області повідомлено, що справа № 2-366/08 розглядалась Гребінківським районним судом Полтавської області за позовом ОСОБА_7 до Рудківської сільської ради та ОСОБА_8 про визнання права власності в порядку спадкування на майно (рішення від 09.09.2008), а не за позовом ТОВ "Преско-В" до ОСОБА_5 про розірвання договорів оренди та визнання права власності на майно.
		Крім того, за даними Єдиного державного реєстру судових рішень, судові рішення в цивільній справі № 2-366/08 за позовом ТОВ "Преско-В" до ОСОБА_5 про розірвання договорів оренди та визнання права власності на об'єкти нерухомого майна, не обліковуються. 
		Враховуючи вищевикладене, Київською місцевою прокуратурою № 3 внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочато кримінальне провадження № 42015100030000066 від 28.04.2015 за ч. 4 ст. 358 Кримінального кодексу України за фактом використання завідомо підробленого документу. 
		Отже, як зазначає прокурор у позові, підстава для державної реєстрації права власності на спірний об'єкт нерухомості за ТОВ "Преско-В" відсутня.
		Крім того, спірний об'єкт нерухомості, на який зареєстровано право власності за ТОВ "Преско-В", є самочинним, оскільки рішення про передачу земельної ділянки по АДРЕСА_1 (код ділянки НОМЕР_2) у Деснянському районі м. Києва ТОВ "Преско-В" та іншим особам Київською міською радою не приймалися, документи, що посвідчують право користування земельними ділянками, не реєструвались; документи, які надають право на виконання підготовчих та будівельних робіт у Деснянському районі м.     Києві по АДРЕСА_1 не видавались та не реєструвались, в експлуатацію закінчені будівництвом об'єкти не приймались; проектна документація на проведення будівельних робіт не погоджувалась та до містобудівного кадастру не вносилась.
		Таким чином, на думку прокурора, ТОВ "Преско-В" набуло право власності на самочинно збудований об'єкт нерухомості незаконно та не мало права його відчужувати. Крім того, ТОВ "Преско-В" самовільно зайняв земельну ділянку по АДРЕСА_1 у Деснянському районі м. Києва.
		 
		Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
		У позові та письмових поясненнях прокурор посилався, зокрема, на те, що рішення Гребінківського районного суду Полтавської області від 20.10.2008 у справі № 2-366/08 та ухвала Гребінківського районного суду Полтавської області від 10.11.2010 у справі № 2-366/08, на підставі яких була проведена реєстрація права власності на об'єкт нерухомого майна за TOB "Преско-В", є підробленими.
		Дане твердження прокурора обґрунтовано листом голови Гребінківського районного суду Полтавської області, в якому зазначено, що справа № 2-366/08 розглядалась Гребінківським районним судом Полтавської області за позовом ОСОБА_7 до Рудківської сільської ради та ОСОБА_8 про визнання права власності в порядку спадкування на майно (рішення від 09.09.2008), а не за позовом ТОВ "Преско-В" до ОСОБА_5 про розірвання договорів оренди та визнання права власності на майно.
		Водночас, колегія суддів вважає дане твердження прокурора хибним, з огляду на таке.
		Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		Згідно з положеннями ст. 77, 79 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
		Відтак, колегія суддів вважає, що лист, на який посилається прокурор (як і обліково-статистична картка), не є належним та допустимим доказом підроблення вище вказаних судових рішень, оскільки підроблення таких рішень може доводитися засобами доказування, зокрема в рамках кримінального провадження, а тому суд приходить до висновку про недоведеність факту підроблення судових рішень. Аналогічна правова позиція зазначена в постанові Вищого господарського суду України у справі №     910/15988/16 від 13 грудня 2017 року.
		Крім того, прокурор, звертаючись із позовом у даній справі, зазначає про те, що прокуратурою було внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочато кримінальне провадження №42015100030000066 від 28.04.2015 за частиною 4 статті 358 Кримінального кодексу України за фактом використання завідомо підробленого документа.
		За змістом ст.35 ГПК України вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.
		Відповідно до ст. 25 Кримінального процесуального кодексу України прокурор, слідчий зобов'язані в межах своєї компетенції розпочати досудове розслідування в кожному випадку безпосереднього виявлення ознак кримінального правопорушення (за виключенням випадків, коли кримінальне провадження може бути розпочате лише на підставі заяви потерпілого) або в разі надходження заяви (повідомлення) про вчинення кримінального правопорушення, а також вжити всіх передбачених законом заходів для встановлення події кримінального правопорушення та особи, яка його вчинила.
		Відтак, саме в рамках кримінального провадження №42015100030000066 також мають відбуватись всі необхідні процесуальні дії, за результатами яких буде встановлено/не встановлено справжність таких судових рішень. 
		Натомість, в рамках вищезазначеного кримінального провадження не вчинялись дії на предмет встановлення підробки чи фальсифікації рішення Гребінківського районного суду Полтавської області від 20.10.2008 у справі №2-366/08 як єдиного правовстановлюючого документа. Матеріали справи доказів протилежного не містять.
		Таким чином, оскільки в матеріалах справи відсутній вирок суду щодо встановлення факту підроблення рішень районного суду, які стали підставою для реєстрації права власності за ТОВ «Преско-В» на спірне майно, прокурором не доведено факту підроблення або неіснування такого рішення, і відповідно неправомірності набуття ТОВ «Преско-В» спірного майна, а в подальшому його відчуження.
		При цьому сам факт відкриття кримінального провадження не може бути прийнято судом в якості належного доказу неправомірного вибуття земельної ділянки поза волею власника, оскільки в розумінні ст.25 КПК України відкриття кримінального провадження є обов'язковим для слідчого та прокурора в разі надходження заяви і внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань не може розглядатися як свідчення того, що мало місце вчинення злочину. Обставини вчинення злочину, у тому числі факт події злочину, можуть бути встановлені виключно у ході досудового розслідування та відображені у вироку суду.
		За приписом статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.
		З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
		Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.
		Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.
		Відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
		Одночасно, необхідно з урахуванням приписів ст.215 Цивільного кодексу України та ст.207 Господарського кодексу України розмежовувати види недійсності правочинів, а саме: нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом (наприклад, ч.1 ст.220, ч.2 ст.228 Цивільного кодексу України, ч.2 ст.207 Господарського кодексу України), і оспорювані, які можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за      позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи, прокурора.
		За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, прокурором при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.
		Отже, оскільки, враховуючи відсутність вироку у кримінальній справі щодо підроблення рішень районного суду, прокурором належними доказами не доведено обставин в частині не існування (підроблення) рішення Гребінківського районного суду Полтавської області від 20.10.2008 у справі № 2-366/08 та ухвали Гребінківського районного суду Полтавської області від 10.11.2010 у справі № 2-366/08, відповідно не доведено незаконність набуття Товариством з обмеженою відповідальністю «Преско-В» права власності на спірне майно та подальше його відчуження, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про недоведеність прокурором наявності правових підстав на час розгляду даної справи судом для задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна від 25.07.2015р., а саме: нежитлової будівлі торгівельного призначення (літ. А) площею 264,70 кв.м. по АДРЕСА_1 у Деснянському районі м. Києва, укладеного між ТОВ "Авалон Комерц Груп" та ТОВ "Аурум Інвест", посвідченого 25.07.2015р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войнарскою I.A. та зареєстрованого в реєстрі за № 823.
		Крім того, за твердженням прокуратури, оскільки земельна ділянка, на якій розміщено спірний об'єкт нерухомості, зайнята самовільно, без будь-яких правовстановлюючих документів, тому остання підлягає поверненню позивачу з приведенням її у придатний для використання стан.
		При цьому, обґрунтовуючи свої вимоги про повернення самовільно зайнятої земельної ділянки, прокурор посилається на листи №057023-11064 Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 23.06.2017, № 10/26-17/2606/09 Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у місті Києві від 26.06.2017 та №5972/0/12/27-15 Департаменту містобудування та архітектури КМДА від 08.06.2015, в яких зазначено, що жодних дозвільних документів, необхідність яких визначена земельним та містобудівним законодавство, а також доказів того, що новозбудоване нерухоме майно було прийняте в експлуатацію ТОВ "Преско-В" не видавалося. 
		Отже, на думку прокурора, будівництво спірного об'єкту здійснювалось в порушення вимог чинного земельного та містобудівного законодавства, без належних дозволів та на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети. 
		У позові прокурор стверджує, що саме відповідач-1 - ТОВ «Преско-В» здійснив самочинне будівництво спірного об'єкту нерухомості, при цьому, вимога про зобов'язання повернути Київській міській раді спірну земельну ділянку, привівши земельну ділянку у придатний для використання стан шляхом знесення будівель і споруд, пред'явлено до ТОВ «Аурум Інвест».
		З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.
		Згідно з частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		Відповідно до положень статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		Частиною статті 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються, зокрема, шляхом припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення.
		За змістом частини 2 статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
		Відповідно до статті 212 Земельного кодексу України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.
		Відповідно до частини 2 статті 376 Цивільного кодексу України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
		Частиною 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
		З огляду на викладене, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що вимога про повернення спірної земельної ділянки та приведення її у приданий для використання стан, може бути пред'явлена до особи, яка самовільно заяйняла таку ділянку.
		Водночас, як встановлено судом першої інстанції користувачем спірної земельної ділянки є відповідач-3 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 25.07.2015 між відповідачем-2 (як продавцем) та відповідачем-3 (як покупцем), посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войнарскою І.А., відповідно до якого спірне майно було відчужено відповідачу-3.
		Право власності відповідача-3 на спірне майно підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно № 91969013 від 14.07.2017.
		Згідно п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
		Матеріали справи не містять доказів, що відповідач-3 є незаконним володільцем спірного об'єкта нерухомого майна, який безпосередньо неправомірно заволодів чужим майном, так і доказів, що відповідач-3 придбав майно не у власника, тобто у особи, яка не мала права ним розпоряджатися.
		Згідно зі статтею 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
		Конституцією України та статтею 321 Цивільного кодексу України гарантується непорушність права власності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
		Відтак, колегія суддів дійшла до висновку, що відповідач-3 - ТОВ «Аурум Інвест» не здійснювало будівництво спірного об'єкта нерухомого майна та самовільно не займало земельну ділянку, у зв'язку з чим вимога прокурора щодо зобов'язання саме відповідача-3 привести земельну ділянку у придатний для використання стан із посиланням на статтю 376 Цивільного кодексу України та статтю 212 Земельного кодексу України є безпідставною та такою, що пред'явлена до неналежного відповідача.
		Статтею 386 Цивільного кодексу України закріплені засади захисту права власності, а саме те, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачити можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
		Колегія суддів також звертає увагу на те, що згідно статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
		Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини ст. 1 Першого протоколу до конвенції містить три чітких норми:
		перша, викладена в першому реченні п. 1, є загальною за своєю природою та закріплює принцип мирного володіння майном;
		друга, що міститься в другому реченні п. 1, стосується позбавлення власності та містить умови такого позбавлення;
		третя, викладена в п. 2, визнає право держав, серед іншого, здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів.
		Ці норми не є окремими, вони пов'язані між собою. Друга та третя стосуються певних випадків, за яких допускається втручання в право на мирне володіння майном. Отже, їх слід тлумачити у світлі загального принципу, викладеного в першій нормі (рішення у справах "Ян та інші проти Німеччини" та Холдинг "Совтрансавто" проти України").
		У своїх висновках Європейський суд з прав людини неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога ст. 1 Першого протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише "на умовах, передбачених законом", а п. 2 визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах "Колишній король Греції та інші проти Греції" та "Малама проти Греції").
		Європейський суд з прав людини нагадує, що втручання в право на мирне володіння майном повинне здійснюватися з дотриманням "справедливого балансу" між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи (рішення у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції"). Вимога досягнення такого балансу відображена в цілому в побудові ст. 1 Першого протоколу, включно з другим реченням, яке необхідно розуміти у світлі загального принципу, викладеного в першому реченні. Зокрема, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти шляхом ужиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності (рішення у справі "Прессос компанія Навьера А.О та інші проти Бельгії").
		Вирішуючи, чи було дотримано цієї вимоги, Європейський суд з прав людини виходить із того, що держава має широку свободу розсуду як щодо вибору способу вжиття заходів, так і щодо встановлення того, чи виправдані наслідки вжиття таких заходів з огляду на загальний інтерес для досягнення мети певного закону. Суд обов'язково визначає, чи було дотримано необхідного балансу в спосіб, сумісний з правом особи на "мирне володіння майном" у розумінні першого речення ст. 1 Першого протоколу (рішення у справі "Звольський та Звольська проти Республіки Чехія").
		Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні обставини, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
		Це стосується прокурора, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами.
		Згідно   статті 73 ГПК України   доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		Відповідно до   ст. 86 ГПК України   суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
		Крім того, заперечуючи проти позову та апеляційної скарги, відповідач-1 вказує на пропуск прокурором позовної давності на звернення з даним позовом до суду.
		Згідно зі ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
		Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
		Згідно з ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
		Відповідно до ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
		За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
		Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові, у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
		Отже, враховуючи правильні висновки суду першої інстанції щодо відсутності порушених інтересів держави в особі Київської міської ради зі сторони відповідачів, господарський суд мотивовано відмовив в позові з підстав його необґрунтованості, не застосовуючи при цьому позовну давність та наслідки її спливу.
		Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті  його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.
		Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 25.10.2018 у справі №910/13356/17 обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
		Керуючись статтями 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Апеляційну скаргу Заступника прокурора міста Києва на рішення Господарського суду міста Києва від 25.10.2018 у справі №910/13356/17 залишено без задоволення.
		Рішення Господарського суду міста Києва від 25.10.2018 у справі №910/13356/17 залишити без задоволення. 
		Матеріали справи № 910/13356/17 повернути до Господарського суду міста Києва.
		 
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до ст.ст. 286-289 ГПК України.
		 
		Повний текст складено: 19.04.2019.
		 
		Головуючий суддя                                                            А.І. Тищенко 
		 
		Судді                                                                                Ю.Б.Михальська
		 
		                                                                                Т.І. Разіна

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...