Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 569/13983/16-ц : Справи про адмінправопорушення (з 01.01.2019); У порядку процесуального законодавства; В порядку ЦПК України.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 23.04.2019. Забезпечено надання загального доступу: 24.04.2019.
Дата набрання законної сили: 27.03.2019
Номер судового провадження: 61-30238ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		27 березня 2019 року
		місто Київ
		 
		справа № 569/13983/16-ц
		провадження № 61-30238св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Стрільчука В. А.,
		суддів: Кузнєцова В. О., Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), СтупакО.В., 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_2,
		відповідачі: Публічне акціонерне товариство «БМ Банк», ОСОБА_3,
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «БМ Банк» на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 10 лютого 2017 року у складі судді Кучиної Н. Г. та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 03 травня 2017 року у складі колегії суддів: Ковальчук Н. М., Гордійчук С. О., Шеремет А. М.,
		ВСТАНОВИВ:
		І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
		Стислий виклад позиції позивача
		ОСОБА_2 у жовтні 2016 року звернулась до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «БМ Банк» (далі - ПАТ «БМ Банк», банк), ОСОБА_3 про визнання припиненою поруки за договором від 12 лютого 2008 року № 10/2/120208/3, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю «БМ Банк» (далі - ТОВ «БМ Банк»), правонаступником якого є ПАТ «БМ Банк», та ОСОБА_4 (ОСОБА_2.), ОСОБА_3
		Позивач обґрунтовувала заявлені вимоги тим, що 12 лютого 2008 року між ТОВ «БМ Банк» та ОСОБА_3 укладений кредитний договір № 10/2/120208, за умовами якого банк надав ОСОБА_3 кредит в розмірі 170 000, 00 дол. США на придбання нерухомості зі строком повернення 11 лютого 2033 року зі сплатою відсотків у розмірі 13 % річних. На забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_3 за кредитним договором 12 лютого 2008 року між ТОВ «БМ Банк», ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладений договір поруки № 10/2/120208/3.
		29 січня 2014 року банк надіслав ОСОБА_3 повідомлення про наявність у неї заборгованості за простроченими платежами за кредитом у розмірі 4 486, 10 дол. США з вимогою негайно, протягом 5 днів з моменту отримання повідомлення, погасити заборгованість. У подальшому 18 червня 2014 року банк надіслав ОСОБА_3 вимогу про те, що, починаючи з 30 квітня 2014 року, вона порушує умови кредитного договору та вимагав погасити заборгованість у розмірі 2 680, 53 дол. США. Проте банк не пред'явив у судовому порядку вимогу до поручителя про виконання ним зобов'язання за договором поруки в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням. Таким чином, позивач вважає, що її порука за договором від 12 лютого 2008 року № 10/2/120208/3 є припиненою згідно з приписами частини четвертої статті 559 ЦК України (в редакції Закону України від 14 червня 2016 року № 1414-VIII, далі - ЦК України).
		Також позивач посилалася на те, що з 05 листопада 2008 року банк в односторонньому порядку здійснив підвищення відсоткової ставки за кредитом з 13 % річних до 14 % річних, про що надіслав ОСОБА_3 відповідне повідомлення, внаслідок чого збільшився обсяг відповідальності ОСОБА_2 як поручителя, а тому на підставі частини першої статті 559 ЦК України просила визнати поруку такою, що припинена, оскільки збільшився обсяг відповідальності поручителя без її згоди.
		Стислий виклад заперечень відповідача
		ПАТ «БМ Банк» позов ОСОБА_2 не визнало, просило суд у задоволенні позову відмовити, зазначаючи, що повідомлення банку від 29 січня 2014 року та від 18 червня 2014 року про наявність у ОСОБА_3 заборгованості за простроченими платежами та наявності заборгованості не можна вважати фактом настання строку виконання основного зобов'язання, оскільки у зазначених листах йшла мова лише про необхідність сплати простроченої заборгованості за кредитом. Повідомлення про дострокове припинення зобов'язань, як і вимога про необхідність виплати всієї суми боргу, відсутнє. В частині підстави припинення поруки у зв'язку зі збільшенням відсоткової ставки, то додатковий договір про зміну відсоткової ставки був укладений 05 листопада 2008 року, а 15 жовтня 2012 року рішенням Рівненського міського суду Рівненської області у справі № 1715/16346/12 визнано дії банку щодо підвищення відсоткової ставки неправомірними. Таким чином, відсоткова ставка залишилась на рівні, визначеному у кредитному договорі.
		Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 10 лютого 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 03 травня 2017 року, позов ОСОБА_2 задоволено. Судом визнано припиненим договір поруки № 10/2/120208/3 від 12 лютого 2008 року, укладений між ТОВ «БМ Банк» та ОСОБА_4, ОСОБА_3 Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		Судами першої та апеляційної інстанцій зроблено висновок, що суд першої інстанції виходив із наявності правоприпиняючого факту - підвищення відсоткової ставки за кредитом з 13 % до 14 % (збільшення обсягу основного зобов'язання), що відбулося 05 листопада 2008 року без згоди поручителя, у зв'язку з чим, відповідно до положень частини першої статті 559 ЦК України, порука припиняється. Суди також врахували, що банком не пред'явлено до позивача як до поручителя вимогу про виконання зобов'язання за договором поруки в межах строку її дії, у зв'язку з чим порука є припиненою на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України.
		ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		Короткий зміст вимог касаційної скарги 
		У касаційній скарзі, поданій у травні 2017 року засобами поштового зв'язку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ПАТ «БМ Банк» просило скасувати рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 10 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 03 травня 2017 року, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
		Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		Касаційна скарга обґрунтовувалась неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій. Заявник заперечує зміну строку виконання основного зобов'язання, зазначає, що повідомлення про дострокове припинення зобов'язань та вимоги про сплату всієї суми заборгованості відсутні, а тому судами неправильно застосовано частину четверту статті 559 ЦК України. Щодо застосування судами правил частини першої статті 559 ЦК України заявник зазначає, що дії банку стосовно зміни 05 листопада 2008 року відсоткової ставки за кредитним договором визнані неправомірними рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 15 жовтня 2012 року у справі № 1715/16346/12, а тому відсоткова ставка залишилась у розмірі, визначеному у кредитному договорі.
		Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
		Відзив на касаційну скаргу не надходив.
		ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 липня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.
		Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		Справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду у травні 2018 року.
		Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Під час визначення меж розгляду справи судом касаційної інстанції застосовані положення статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), згідно з якими рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
		Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
		Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 12 лютого 2008 року між банком та ОСОБА_3 укладений кредитний договір № 10/2/120208, за умовами якого банк надав ОСОБА_3 кредит у розмірі 170 000, 00 дол. США під 13 % річних з цільовим призначенням на придбання нерухомості на вторинному ринку.
		З метою забезпечення виконання кредитного зобов'язання 12 лютого 2008 року між банком, як кредитором, та ОСОБА_4 (у подальшому у зв'язку з одруженням змінено прізвище на ОСОБА_2), як поручителем, та ОСОБА_3, як боржником, укладений договір поруки № 10/2/120208/3, за умовами якого поручитель зобов'язується перед кредитором відповідати за зобов'язаннями боржника, що випливають з кредитного договору від 12 лютого 2008 року № 10/2/120208.
		05 листопада 2008 року здійснено підвищення відсоткової ставки за кредитом з 13 % річних до 14 % річних, про що банк надіслав ОСОБА_3 відповідне повідомлення.
		Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 12 жовтня 2012 року у справі № 1715/16346/12 визнано неправомірними дії ПАТ «БМ Банк» щодо підвищення відсоткової ставки за кредитним договором від 12 лютого 2008 року № 10/2/102208, укладеним між ТОВ «БМ Банк» та ОСОБА_3, з 13 % річних до 14 % річних. Зобов'язано ПАТ «БМ Банк» здійснити перерахунок відсотків за кредитним договором від 12 лютого 2008 року №10/2/102208, укладеним між ТОВ «БМ Банк» та ОСОБА_3, виходячи з відсоткової ставки у розмірі 13 % річних, починаючи з листопада 2008 року.
		29 січня 2014 року листом № 30-35/14 банк надіслав ОСОБА_3 повідомлення про наявність у неї заборгованості за простроченими платежами за кредитом у розмірі 4 486, 10 дол. США з вимогою негайно, протягом 5 днів з моменту отримання повідомлення, погасити прострочену заборгованість та попередив про направлення вимоги про дострокове погашення заборгованості у разі її невиконання.
		18 червня 2014 року банк листом № 30-35/411 надіслав боржнику ОСОБА_3 вимогу про погашення суми заборгованості за кредитним договором в сумі 2 680, 53 дол. США у зв'язку з порушенням умов кредитного договору з 30 квітня 2014 року та попередив про здійснення звернення стягнення на предмет застави у разі невиконання цієї вимоги у тридцятиденний строк.
		Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі 
		Під час оцінки застосування судами норм матеріального права до спірних правовідносин Верховний Суд застосовує їх системний аналіз.
		Відповідно до змісту статті 526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України. За статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно з пунктами 3 та 4 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків.
		Згідно з частиною першою статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
		Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
		Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення виконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк. Правові наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
		Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
		Згідно з частинами першою та другою статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
		Відповідно до пункту 5 договору поруки поручитель відповідає за зобов'язаннями боржника в повному обсязі, зокрема, за повернення кредиту, сплату процентів за користування ним, комісії, сплату неустойки, а також за відшкодування збитків, завданих кредитору невиконанням або неналежним виконанням боржником умов кредитного договору.
		Згідно з пунктами 11, 12 договору поруки всі зміни та доповнення до цього договору вносяться в письмовій формі шляхом укладення додаткових угод, підписаних уповноваженими представниками сторін. Цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання зобов'язань за кредитним договором боржником та поручителем.
		Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі, щодо підстав для припинення поруки за частиною четвертою статті 559 ЦК України
		Відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом.
		Аналіз наведених правил дає підстави для висновку, що у законодавстві передбачено три способи визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки; протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання; протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов'язання не встановлено або встановлено моментом пред'явлення вимоги).
		Зважаючи на наведене, строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб'єктивного права кредитора й суб'єктивного обов'язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються. Це означає, що зі спливом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред'явлення позову), кредитор вчиняти не вправі.
		З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію такого виду забезпечення виконання зобов'язань застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення «пред'явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання як умови чинності поруки необхідно розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред'явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак й в такому разі кредитор може звернутися з названою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.
		Керуючись положеннями частини четвертої статті 559 ЦК України, необхідно зробити висновок, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов'язання 
		(у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).
		Таким чином, закінчення строку, встановленого договором поруки, так само, як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов'язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся до суду з позовом до поручителя.
		Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12
		(провадження № 14-145цс18), строк пред'явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу за основним зобов'язанням.
		Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, банк 18 червня 2014 року направив позичальнику вимогу про погашення заборгованості у розмірі 2 680, 53 дол. США, що складається із: прострочена заборгованість за кредитом - 1 180,56 дол. США, прострочена заборгованість за процентами - 1 499, 97 дол. США, строкова заборгованість за процентами - 822, 57 дол. США, протягом 30 днів з дня отримання письмово повідомлення про порушення забезпеченого іпотекою зобов'язання.
		Зміст зазначеної вимоги дає підстави для однозначного її розуміння: банк цією претензією просив погасити виключно поточну заборгованість боржника, проте суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що такий лист не містить вимоги погашення достроково заборгованості у повному обсязі, а тому не настав строк виконання основного зобов'язання.
		Докази щодо прострочення сплати боржником щомісячних платежів та, як наслідок, наявність підстав для припинення поруки в частині щомісячних платежів судами першої та апеляційної інстанцій не досліджувалися, висновки щодо наявності таких підстав не робилися.
		Зважаючи на наведене, висновки судів про те, що банк не пред'явив вимогу до поручителя протягом шестимісячного строку, встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України, що є підставою для припинення поруки, є необґрунтованими, оскільки строк виконання основного зобов'язання не настав, припинення поруки в частині щомісячних платежів також не доведено.
		Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі щодо підстав для припинення поруки за частиною першою статті 559 ЦК України
		Доводи касаційної скарги, що порука відповідно до правил частини першої статті 559 ЦК України не припинилася, оскільки дії щодо зміни відсоткової ставки визнані судом неправомірними та відсоткова ставка залишилась незмінною у розмірі, визначеному у кредитного договорі, враховані Верховним Судом. 
		Взявши до уваги, що рішенням суду в іншому судовому провадженні визнано неправомірними дії ПАТ «БМ Банк» щодо підвищення відсоткової ставки за кредитним договором від 12 лютого 2008 року № 10/2/102208, укладеним між ТОВ «БМ Банк» та ОСОБА_3, з 13 % річних до 14 % річних, зобов'язано ПАТ «БМ Банк» здійснити перерахунок відсотків за кредитним договором, на момент подання позову були відсутні підстави вважати, що відсоткова ставка за кредитним договором збільшена, а, відповідно, для висновку, що обсяг відповідальності поручителя збільшився.
		Ухвалюючи рішення від 15 жовтня 2012 року у справі № 1715/16346/12, Рівненський міський суд Рівненської області застосував правило частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), за яким у договорі про надання споживчого кредиту може зазначатися, що відсоткова ставка за кредитом може змінюватися залежно від зміни облікової ставки НБУ або в інших випадках. Про зміну відсоткової ставки за споживчим кредитом споживач повідомляється кредитодавцем письмово протягом семи календарних днів із дати її зміни. Без такого повідомлення будь-яка зміна відсоткової ставки є недійсною.
		Верховний Суд виходить з того, що рішення банку про зміну відсоткової ставки за кредитом переслідувало мету зміни договору, що мало відбутися в силу правочину, оскільки у такому випадку зміна кредитного договору як правочину могла відбутися на підставі іншого правочину.
		Таким чином, у наведеній частині четвертій статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», законодавцем запроваджене імперативне правило, застосовуване до споживчих правовідносин, яким визначаються правові наслідки неповідомлення або неналежного повідомлення банком позичальника, який є споживачем, про будь-яку зміну відсоткової ставки за кредитом. Єдиним наслідком недотримання банком, як кредитною установою, порядку запровадження відсоткової ставки за кредитом є недійсність такого правочину (щодо зміни банком відсоткової ставки).
		Відповідно до частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
		За правилом частини першої статті 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
		Враховуючи, що суд в іншому провадженні встановив недотримання банком під час підвищення відсоткової ставки правил частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», що є підставою для недійсності такого правочину, до спірних правовідносин підлягають застосуванню наслідки недійсності правочину.
		Оскільки недійсний правочин є недійсним з моменту його укладення та не створює юридичні наслідки, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, Верховний Суд зробив висновок про те, що обсяг відповідальності поручителя за кредитним договором не збільшився, а тому відсутні правові підстави для застосування частини першої статті 559 ЦК України щодо припинення поруки.
		Правоприпиняючим фактом у таких правовідносинах є не прийняття певного рішення банком (про намір збільшити відсоткову ставку за кредитом), а збільшення обсягу відповідальності поручителя, що мало відбутися на підставі чинного правочину за умови відсутності ознак неправомірності в діях банку.
		Наведене судами першої та апеляційної інстанцій не враховано, а отже судами неправильно застосовано правила частини першої статті 559 ЦК України. 
		Підсумовуючи, Верховний Суд констатує, що рішення банку про збільшення відсоткової ставки не призвело до збільшення обсягу відповідальності поручителя, оскільки судом в іншому провадженні встановлено недійсність підвищення відсоткової ставки, обсяг відповідальності поручителя перед кредитором не збільшився, а отже, права поручителя у цьому випадку не є порушеними.
		Верховним Судом не встановлено правової підстави надання позивачу захисту судом, не встановлено факту порушення її прав та законних інтересів у спірних цивільних відносинах.
		Також Верховний Суд врахував, що висновок судів про припинення договору поруки є таким, що суперечить пункту 7 частини другої статті 16 ЦК України. Відповідним способом захисту у спірних правовідносинах є припинення поруки як цивільно-правового зобов'язання, про що просила ОСОБА_2 у позові.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, тому рішення судів першої й апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
		За приписами пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
		За змістом частин першої-третьої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
		Розподіл судових витрат
		Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		За правилом частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		Враховуючи, що Верховний Суд зробив висновок про відмову у задоволенні позову, то судові витати, понесені у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції, покладаються на позивача. 
		Судові витрати, понесені банком у зв'язку із розглядом справи у судах апеляційної та касаційної інстанцій, підлягають відшкодуванню позивачем на користь заявника. 
		Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «БМ Банк» задовольнити.
		Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 10 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 03 травня 2017 року скасувати, ухвалити нове рішення.
		У задоволенні позову ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «БМ Банк», ОСОБА_3 про визнання поруки такою, що припинена, відмовити повністю.
		Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «БМ Банк» судові витати, понесені банком у зв'язку із розглядом справи у суді апеляційної інстанції, у розмірі 606, 32 грн.
		Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «БМ Банк» судові витати, понесені банком у зв'язку із розглядом справи у суді касаційної інстанції, у розмірі 661, 44 грн.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Головуючий                                                                                                 В. А. Стрільчук
		 
		Судді                                                                                                              В. О. Кузнєцов
		 
		                                                                                                                        А.О.Олійник
		 
		С.О.Погрібний
		 
		                                                                                                                        О.В.Ступак

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...