Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 462/32/17 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Інші справи позовного провадження.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 24.04.2019. Забезпечено надання загального доступу: 24.04.2019.
Дата набрання законної сили: 13.03.2019
Номер судового провадження: 14-5цс19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		П О С Т А Н О В А
		 
		І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И
		         
		13 березня 2019 року
		м. Київ
		Справа № 462/32/17
		Провадження № 14-5цс19
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		судді-доповідача ЛященкоН.П., 
		суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С.,  Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
		розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 10 січня 2017 року(суддя Палюх Н. М.) та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 03 квітня 2017 року (судді Шеремета Н.О., Ванівський О. М., Цяцяк Р. П.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Галицького районного суду м. Львова про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
		ВСТАНОВИЛА:
		У січні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Галицького районного суду м. Львова, в якому просив визнати протиправною бездіяльність Галицького районного суду м. Львова щодо несвоєчасної видачі та невидачі позивачу нового, належно формленого виконавчого листа з продовженим строком дії, зобов'язати відповідача видати йому новий, належно оформлений виконавчий лист, який би повністю відповідав вимогам статті 18 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-XIV; у редакції, чинній на час виникнення спіних правовідносин) та вимогам статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України; у редакції, яка була чинною на час звернення з позовом до суду), з продовженим строком його дії.
		Позовну заяву мотивовано тим, що Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 21 липня 2014 року скасував постанову Галицького районного суду м. Львова від 24 березня 2014 року у справі № 461/6044/13-а та прийняв нову, якою позовну заяву ОСОБА_3 та ОСОБА_4 задовольнив частково. Постанова набрала законної сили 21 липня 2014 року. 01 вересня 2014 року позивач отримав виконавчий лист та звернувся до виконавчої служби. За його заявою 22 вересня 2014 року державний виконавець відкрив виконавче провадження № 44777286. Однак постановою Галицького районного суду м. Львова від 06 листопада 2014 року, яка набрала законної сили, постанову державного виконавця від 22 вересня 2014 року про відкриття виконавчого провадження № 44777286 було скасовано, оскільки суд установив невідповідність виконавчого документа вимогам Закону № 606-XIV (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Протягом 2015 та 2016 років ОСОБА_3 неодноразово звертався до Галицького районного суду м. Львова із заявами про видачу йому належно оформленого виконавчого листа у справі № 461/6044/13-а. Однак виконавчий лист він отримав лише 22 липня 2016 року разом з відповіддю на скаргу щодо неправовмірності дій судді. У відповіді зазначено, що виконавчий лист було виготовлено ще 28 січня 2016 року та він зберігався у матеріалах справи, що, на думку позивача, не відповідає дійсності. Окрім того, отриманий ним виконавчий лист не відповідав вимогам до виконавчого документа, встановлених Законом № 606-XIV (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), містить помилки, а строк пред'явлення його до виконання закінчився. Таким чином, діями/бездіяльністю відповідача у справі - Галицького районного суду м. Львова позивача позбавлено права власності на належні йому як дитині війни грошові кошти. 
		Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 10 січня 2017 року у відкритті провадження у цій справі відмовлено.
		Суд першої інстанції виходив з того, що рішення суду, дії або бездіяльність судів у питаннях здійснення правосуддя, пов'язаних з підготовкою, розглядом справ у судових інстанціях тощо, можуть оскаржуватись у порядках, передбачених процесуальними законами, а не шляхом оскарження їх дій до іншого суду, оскільки це порушуватиме принцип незалежності судів і заборону втручання у вирішення справи незалежним судом. Розгляд судом позовних вимог, незалежно від їх викладення та змісту, предметом яких є по суті оскарження процесуальних дій (бездіяльності) судді (суду), пов'язаних з розглядом справи (від стадії відкриття провадження у справі до розгляду по суті, перегляду судових рішень у передбачених процесуальним законом порядках і їх виконання), нормами Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) чи іншими законами України не передбачено. Ураховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_3 до Галицького районного суду м. Львова про визнання протиправною бездіяльності щодо несвоєчасної видачі та невидачі нового, належно оформленого виконавчого листа з продовженим строком його дії та зобов'язання видати новий, належно оформлений виконавчий лист, який би повністю відповідав вимогам статті 258 КАС України (у редакції, яка була чинною на час звернення з позовом до суду) та статті 18 Закону № 606-XIV (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), з продовженим строком його дії - не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, а тому у відкритті провадження у справі слід відмовити.
		Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 03 квітня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилено, ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.
		Ухвалу апеляційного суду мотивовано тим, що розгляд судом позовних вимог, предметом яких по суті є оскарження процесуальних дій (бездіяльності) судді (суду), пов'язаних з розглядом справи, чинним законодавством не передбачено. Дії (бездіяльність) суду, пов'язані з виконанням судового рішення, є невід'ємною частиною судового процесу, тому апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що спір у цій справі не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. 
		У червні 2017 року ОСОБА_3 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просив скасувати вказані судові рішення та направити справу до Залізничного районного суду м. Львова для продовження розгляду.
		Касаційну скаргу мотивував тим, що він звертався до Львівського окружного адміністративного суду з аналогічним позовом, однак йому було відмовлено у відкритті провадження у справі з тих підстав, що справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Позивач вважає, що його позов про визнання протиправною бездіяльності Залізничного районного суду м. Львова щодо видачі йому належним чином оформленого виконавчого листа, підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а суди, відмовляючи у відкритті провадження у справі, порушують його право на доступ до правосуддя. Позивач також зазначив, що суд відповідно до статті 108 ЦПК України може бути відповідачем у цивільній справі. 
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 липня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
		15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII).
		Згідно зі статтею 388 ЦПК України (у редакції Закону № 2147-VIII) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		У травні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.              
		Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 26 листопада 2018 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами. 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 19 грудня 2018 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки ОСОБА_3 оскаржує судові рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції. 
		Велика Палата Верховного Суду вважала мотиви, на підставі яких постановлено зазначену ухвалу Верховного Суду, обґрунтованими та ухвалою від 17 січня 2019 року прийняла справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
		Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених частиною шостою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.
		Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який, зокрема, вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
		Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
		Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законіна вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. 
		Відповідно до пункту 1 частини другої статті 122 ЦПК України (у редакції чинній на час вирішення питання про відкриття провадження у справі) суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства.
		Згідно із частиною першою статті 124 Конституції України (у редакції Закону України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», що набрав чинності 30 вересня 2016 року) правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. А відповідно до частини другої вказаної статті юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
		Здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб забороняється і мають наслідком відповідальність, установлену законом (частини перша та третя статті 6 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій).
		Як убачається зі змісту позову, його предметом є дії (бездіяльність) суду щодо видачі виконавчого листа в адмінстративній справі. 
		Як роз'яснив Конституційний Суд України у пункті 4.2 Рішення від 23 травня 2001 року № 6-рп/2001 порядок здійснення правосуддя регламентується відповідним процесуальним законодавством України. Процесуальні акти і дії суддів, які стосуються вирішення питань підвідомчості судам спорів, порушення і відкриття справ, підготовки їх до розгляду, судового розгляду справ у першій інстанції, в касаційному і наглядовому порядку та прийняття по них судових рішень, належать до сфери правосуддя і можуть бути оскаржені лише в судовому порядку відповідно до процесуального законодавства України. Позасудовий порядок оскарження актів і дій суддів, які стосуються здійснення правосуддя, неможливий. Що ж стосується актів, дій або бездіяльності посадових і службових осіб органів судової влади, що належать до сфери управлінської діяльності, то вони можуть бути оскаржені до суду на загальних підставах.
		Таким чином, оскарження діянь суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, а також про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ.
		Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012; пункт 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013).
		Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише у межах відповідної судової справи, в якій такі порушення були допущені.
		Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді).
		Отже, позовні вимоги про оскарження дій/бездіяльності відповідача стосуються вчинення (невчинення) судом передбачених процесуальним законом дій, тому не можуть бути оскаржені поза межами порядку, передбаченого процесуальним законом (як адміністративним, так і цивільним).
		Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis рішення від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьов проти України», заяви № 17160/06 та № 35548/06, пункт 33).
		Відсутність правової регламентації можливості оскаржити рішення, дії та бездіяльність суду, відповідно ухвалені або вчинені після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, інакше, ніж у порядку апеляційного та касаційного перегляду, а також неможливість притягнення суду (судді) до цивільної відповідальності за вказані рішення, дії чи бездіяльність є легітимними обмеженнями, покликаними забезпечити правову визначеність у правовідносинах учасників справи між собою та з судом, а також загальновизнаними гарантіями суддівської незалежності.
		Такі обмеження не шкодять суті права на доступ до суду та є пропорційними визначеній меті, оскільки вона досягається гарантуванням у законі порядку оскарження рішень, дій і бездіяльності суду, відповідно ухвалених або вчинених після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду.
		Аналогічні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц.
		Таким чином, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на правильність судових рішень не впливають. 
		Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. 
		Ураховуючи викладене, ВеликаПалата Верховного Суду вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
		Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Оскільки в цьому випадку оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.
		Керуючись статтями 400, 402-404, 409, 410, 416ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
		ПОСТАНОВИЛА:
		Касаційну скаргу ОСОБА_3залишити без задоволення. 
		Ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 10 січня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 03 квітня 2017 року залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя-доповідач  Н.П. Лященко     Судді:     Н.О. Антонюк       О.Б. Прокопенко      С.В. Бакуліна       Л.І. Рогач       В.В. Британчук       І.В. Саприкіна      Д.А. Гудима       О.М. Ситнік      В. І. Данішевська       О.С. Ткачук        О.Р. Кібенко     В.Ю. Уркевич      В.С. Князєв         О.Г. Яновська         Л.М. Лобойко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...