Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 567/1277/18 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про недоговірні зобов`язання; Спори про відшкодування шкоди; Спори про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Надіслано для оприлюднення: 24.04.2019. Зареєстровано: 25.04.2019. Забезпечено надання загального доступу: 26.04.2019.
Дата набрання законної сили: 08.08.2019
Результат оскарження 08.08.2019 Рівненський апеляційний суд: залишено рішення без змін
Номер судового провадження: 2/567/58/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа № 567/1277/18
		 
		 
		РІШЕННЯ 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		 
		15 квітня 2019 року м. Острог 
		 
		 
		Острозький районний суд Рівненської області у складі: 
		головуючий суддя - Назарук В.А. 
		секретар - Самолюк А.В. 
		 
		   з участю
		   позивача ОСОБА_1 
		   представника відповідача ОСОБА_2 
		   представника третьої особи Коваль Л.І.
		 
		   розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до військової прокуратури Рівненського гарнізону, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Державна казначейська служба України про стягнення моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями та бездіяльністю органів досудового слідства та прокуратури
		встановив: 
		 
		ОСОБА_1 звернувся з позовом в суд до військової прокуратури Рівненського гарнізону, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Державна казначейська служба України про стягнення моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями та бездіяльністю органів досудового слідства та прокуратури.
		Свої вимоги мотивує тим, що на підставі повідомлення про підозру від 13 березня 2015 йому було повідомлено, що він підозрюється у нез`явленні з лікувального закладу на службу з метою ухилитися від військової служби, тобто у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.408 КК України.
		Вказує, що постановою про закриття кримінального провадження від 31 липня 2018, кримінальне провадження №4201518040000007 від 20 січня 2015 щодо нього було закрито на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України, тобто за відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення. В даній постанові вказано, що згідно висновку судової психіатричної експертизи №158/15 від 30 квітня 2015 ОСОБА_1 страждає на посттравматичний стресовий розлад, який виник 17 вересня 2014 і потребує підтримуючого лікування під спостереженням лікаря-психіатра на загальних підставах. 
		Вказує, що згідно свідоцтва про хворобу №754/3 від 17 грудня 2016 Військово-медичного клінічного центру Західного регіону України його визнано непридатним до військової служби у мирний час, обмежено придатним у воєнний час.
		Посилається на те, що кримінальне провадження №4201518040000007 було порушено 20 січня 2015, судову психіатричну експертизу №158/15 було проведено 30 квітня 2015, а постанову про призначення військово-лікарської комісії в Військово-медичному клінічному центрі Західного регіону України було прийнято 2 листопада 2016 (тобто через 18 місяців). Вказує, що свідоцтво про хворобу №754/3 від 17.12.2016 Військово-медичного клінічного центру Західного регіону України, затверджене постановою Військово-лікарської комісії Західного регіону 14 грудня 2016, було отримано працівниками військової прокуратури Рівненського гарнізону 22 грудня 2016 за реєстраційним номером 4888 вх.16., при цьому кримінальне провадження було закрите лише 31 липня 2018, тобто через 19 місяців з моменту отримання свідоцтва про хворобу.
		Зазначає, що 25.04.2017 він звернувся до військової прокуратури Рівненського гарнізону з проханням повідомити його яка правова процедура була застосована по даному кримінальному проваджені, однак відповіді на дане звернення не отримав.
		На повторне звернення отримав відповідь листом №2934 вих.17 від 27.06.2017 в якому йому було надано роз`яснення що досудове розслідування у кримінальному провадженні зупинено на підставі п.1 ч.1 ст.280 КПК України (підозрюваний захворів на тяжку хворобу, яка перешкоджає його участі у кримінальному провадженні), та що на даний час належним чином завірена копія рішення військово-лікарської комісії на адресу військової прокуратури не надійшла, у зв`язку із чим, не можливо прийняти остаточного правового рішення у кримінальному проваджені.
		Зазначає, що втретє звернувся до військової прокуратури Рівненського гарнізону з проханням зобов`язати військових посадових осіб у більш короткі строки надіслати належним чином звірену копію рішення ВЛК на адресу військової прокуратури Рівненського гарнізону та прийняти остаточне правове рішення, на яке отримав лист №3541 вих.17 від 04.08.2017 про те, що його звернення скероване начальнику Військово-медичного клінічного центру Західного регіону України на яке відповіді він так і не одержав.
		Вказує, що в подальшому, неодноразово звертався до військової прокуратури Західного регіону України та Генеральної прокуратури України, на які отримав відповідь №10/1/3-р від 05.05.2018 про те, що його звернення направлене у військову прокуратуру Західного регіону України, щодо забезпечення повного, всебічного та неупередженого розслідування, від військової прокуратури Західного регіону та військовому прокурору Рівненського гарнізону надані вказівки щодо необхідності активізації досудового розслідування зазначеного кримінального провадження та прийняття процесуального рішення у розумні строки. Окрім того, його звернення в частині надання окремих документів, було скероване на особисте вирішення військовому прокурору Рівненського гарнізону, на яке він отримав лист №2297-вих-18 від 4 червня 2018 та копію свідоцтва про хворобу №754/3 від 17 грудня 2016, яка містилася у матеріалах кримінального провадження з 22 грудня 2016 реєстраційний номер 4888 вх.16, а також йому було роз`яснено що направлення на проведення медико-соціальної експертної комісії та надання статусу учасника бойових дій здійснюють органи військового управління.
		Зазначає, що він добровільно був мобілізований на військову службу 05 червня 2014, добровільно написав рапорт про відправлення в зону проведення АТО, проходив службу в секторі Д під час захисту Батьківщини, та в серпні 2014 року отримав контузію головного мозку.
		Вказує, що внаслідок контузії головного мозку він страждає на ряд захворювань, в тому числі і психічне захворювання, в зв`язку з чим з 17 вересня 2014 по даний час періодично перебуває на лікуванні.
		Посилається на те, що внаслідок перебування під підозрою з 13 березня 2015 по 31 липня 2018 (41 місяць), у зв`язку з незаконними діями та бездіяльністю органів військової прокуратури, йому до цього часу не надалистатус учасника бойових дій, не надали направлення на проходження медико-соціальної експертної комісії для визначення ступеня втрати працездатності внаслідок чого він був позбавлений права на користування передбаченими законодавством пільгами та забезпечити передбачений Конституцією України соціальний та правовий захист, також внаслідок перебування під підозрою він був позбавлений права на грошові доходи (грошове забезпечення) за період з 01 грудня 2014 року по даний час, виплата яких передбачена ст. 46 Конституції України та п. 10.1, 10.2, розділу X «Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям», затвердженої наказом Міністерства оборони України №260 від 11.06.2008, згідно якої він має право на забезпечення у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності та в інших випадках, передбачених законом, та в зв`язку з чим позивач не має змоги забезпечити собі повноцінне харчування, санаторно-курортне лікування, не має змоги сплачувати аліменти своїй малолітній дочці, крім того внаслідок перебування під підозрою він був позбавлений права на відзначення державними нагородами.
		Зазначає, що внаслідок незаконних дій та рішень органів досудового слідства та прокуратури йому було спричинено моральну шкоду, зокрема, було принижено його честь та гідність, він жив в постійному страху за своє майбутнє, внаслідок психічних, моральних, душевних страждань погіршився його стан здоров`я, понад три з половиною років він переживає емоційний стрес, який супроводжується фіксованістю уваги на проблемі правової реабілітації, почуттями розгубленості, щоденними негативними переживаннями, тривогою, безсонням, головними болями, внаслідок даного кримінального провадження його знеславили перед оточуючими людьми, незаконні дії працівників військової прокуратури Рівненського гарнізону, завдали йому моральної втрати та призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, та вимагали від нього додаткових зусиль для організації свого життя, він переживав постійні страждання, заподіяні внаслідок психічного впливу, що призвело до позбавлення можливостей реалізації його звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми та інших негативних наслідків морального та психічного характеру.
		Моральну шкоду оцінює в розмірі 874858 грн., яка на його думку є співмірною з отриманими стражданнями, та просить суд стягнути завдану йому моральну шкоду за рахунок державного бюджету.
		При цьому, здійснюючи розрахунок моральної шкоди позивач врахував, що він перебував під слідством 41 місяць та виходив з визначеного ним розміру середньої заробітної плати працівника військової прокуратури Рівненського гарнізону, яка на його думку становила 21338 грн. 
		Ухвалою Острозького районного суду від 04.10.2018 року відкрито загальне позовне провадження у справі, відповідачу було встановлено строк протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження для подачі відзиву на позовну заяву.
		Копія даної ухвали та позовної заяви з додатками була отримана відповідачем 11.10.2018.
		Скориставшись своїм правом, представником відповідача військової прокуратури Рівненського гарнізону 23.10.2018 було подано відзив на позовну заяву, в якому відповідач позов не визнав.
		В обґрунтування заперечень проти позову вказав, що органом досудового розслідування ОСОБА_1 обґрунтовано підозрювався у вчиненні злочину передбаченого ч.1 ст.408 КК України.
		Службовим розслідуванням було встановлено, що до 05.11.2014 сержант ОСОБА_3 перебував на лікуванні у шпиталі. З 05 по 20 листопада 2014 ОСОБА_1 був звільнений від виконання службових обов`язків та повинен був 21.11.2014 повернутися у військову частину польова пошта НОМЕР_1 та приступити до виконання службових обов`язків.
		Однак, станом на 29.12.2014 ОСОБА_1 до військової частини польова пошта НОМЕР_1 не повернувся, документів, які б виправдовували його відсутність до військової частини не надав.
		Відповідно до протоколу допиту підозрюваного ОСОБА_1 від 02.04.2015, останній перебував на стаціонарному лікуванні у Комунальному закладі «Острозька психіатрична лікарня» з 10.11.2014 по 08.12.2014, але у військову частину польова пошта НОМЕР_1 не повернувся та зазначив, що повертатися до військової частини наміру не має.
		У вказаному допиті ОСОБА_1 зазначив, що про причини своєї неявки до місця несення військової служби встановленим порядком командування частини не повідомляв. Також, ОСОБА_1 зазначив, що в цей час зловживав алкоголем.
		Вказав, що з 21.11.2014 ОСОБА_1 неодноразово наголошувалось про необхідність повернення до військової частини польова пошта НОМЕР_1 для організації командуванням частини його звільнення з лав Збройних Сил України та постановки на військовий облік у Острозькому РВК.
		Щодо посилань ОСОБА_1 на неотримання ним з 01.12.2014 належного йому грошового забезпечення зазначив наступне.
		Відповідно до п. 34.4 діючої на той час Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України від 11.06.2008 № 260 (в редакції, що діяла станом на дату неприбуття ОСОБА_1 до військової частини польова пошта НОМЕР_1 ) військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби на строк понад 10 діб, незалежно відпричини залишеннявиплата грошовогозабезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення. Про призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.
		Відповідно до п. 15 діючого на даний час Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 №260, грошове забезпечення не виплачується військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення.
		Окрім того вказав, що крім протиправної поведінки відповідача позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою та моральною шкодою, проте ним не було надано жодних підтверджуючих документів в обґрунтування заподіяної йому моральної шкоди, в розмінні Постанови Пленуму ВСУ від 31.03.1995 №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди».
		Щодо посилань ОСОБА_4 на моральні страждання, заподіяні йому органом досудового розслідування зазначив, що ОСОБА_4 відповідно до виписки із історії хвороби №2358 КЗ «Острозька ОПЛ», з 06.08.2013 по 30.10.2013 проходив лікування у вказаному медичному закладі через неприємності на роботі та в особистому житті з діагнозом «Помірний депресивний епізод з соматичними симптомами», а тому вважає безпідставним посилання позивача про те, що моральні страждання були заподіяні позивачу саме діями військової прокуратури Рівненського гарнізону.
		Окрім того відповідач не погоджується з розрахунком завданої моральної шкоди здійсненим позивачем та вказує, що в даному випадку календарний проміжок часу між оголошенням ОСОБА_1 підозри та 13.03.2015 до винесення постанови про закриття кримінального провадження щодо нього 31.07.2018 складає 40 місяців 18 днів, а також вважає, що здійснення розрахунку моральної шкоди виходячи з заробітної плати працівника прокуратури Рівненського гарнізону є безпідставним. Враховуючи наведені обставини просить в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю.
		09.11.2018 ОСОБА_1 було подано відповідь на відзив в якому позивач вказав, що повідомляв військовим посадовим особам Острозького РВК, що перебуває на лікуванні та отримує згідно Закону України «Про психіатричну допомогу» стаціонарну та амбулаторну психіатричну допомогу, крім того працівники КЗ «Острозька обласна психіатрична лікарня» також згідно законодавства України повідомляли про його лікування військовим посадовим особам Острозького РВК. 
		Також вобґрунтування завданоїморальної шкодизазначив,що п.21 ст.7 КПК України передбачено принцип розумності строків здійснення досудового розслідування, який працівниками військової прокуратури дотримано не було, оскільки кримінальне провадження №4201518040000007 було відкрито 20 січня 2015, судову психіатричну експертизу №158/15 проведено 30 квітня 2015, а постанову про призначення військово-лікарської комісії в Військово-медичному клінічному центрі Західного регіону України було прийнято 2 листопада 2016 (тобто через 18 місяців), свідоцтво про хворобу №754/3 від 17 грудня 2016 Військово-медичного клінічного центру Західного регіону України, затверджене постановою Військово-лікарської комісії Західного регіону 14 грудня 2016, було отримано працівниками військової прокуратури Рівненського гарнізону 22 грудня 2016 реєстраційний номер 4888 вх.16., а кримінальне провадження було закрите 31 липня 2018 (тобто через 19 місяців з моменту отримання свідоцтва про хворобу) і тільки після неодноразових його звернень до Генерального прокурора.
		22.11.2018 представником відповідача військової прокуратури Рівненського гарнізону було подано заперечення на відповідь на відзив, в якому відповідач вказав, що позивач у відповіді на відзив не навів фактичних обставин та будь-яких допустимих доказів, які б обґрунтовували його позовні вимоги в частині заподіяння військовою прокуратурою Рівненського гарнізону моральної шкоди.
		Зазначив, що оформлення статусу учасника бойових дій, можливо лише після повернення позивача до місця проходження військової служби та його звільнення з лав Збройних Сил України у встановленому порядку та вказав, що військова прокуратура Рівненського гарнізону не має передбаченої законом можливості впливати на дії командування військової частини НОМЕР_2 , в частині що стосується поновлення виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення, його звільнення військової служби, представлення позивача до державних нагород та отримання статусу учасника бойових дій.
		Вважає, що саме бездіяльність позивача та його небажання виконувати процесуальні рішення слідчого та прокурора під час досудового розслідування, ухилення від прибуття до органу досудового розслідування за викликами слідчого та прокурора, неодноразове перебування позивача на стаціонарному лікуванні і слугували причиною тривалого строку досудового розслідування у кримінальному провадженні №42015180490000007 від 0.01.2015.
		Крім того вказує, що саме у зв`язку з перебуванням позивача на стаціонарному лікуванні досудове розслідування у вказаному кримінальному провадженні неодноразово зупинялось.
		Так, відповідно до інформації розміщеної в Єдиному реєстрі досудових розслідувань вбачається рух зазначеного вище кримінального провадження: 20.01.2015-реєстрація провадженняв ЄРДР;13.03.2015-повідомлення пропідозру;20.04.2015-зупинення кримінальногопровадження узв`язку зхворобою ОСОБА_1 ; 01.07.2015 - відновлення кримінального провадження у    зв`язку з одужанням Плисюка О.А.; 06.07.2015 - зупинення кримінального    провадження    у зв`язку    з хворобою ОСОБА_1 ; 10.08.2015 - відновлення кримінального провадження    у    зв`язку знеобхідністю проведенняслідчих (розшукових)дій;10.08.2015-зміна підслідностів даномукримінальному провадженніз військовоїпрокуратури Рівненськогогарнізону навійськову прокуратуруДонецького гарнізону;08.09.2015-прийняття допровадження слідчимвійськової прокуратуриДонецького гарнізону;08.09.2015-зупинення провадженняу зв`язкуз хворобою ОСОБА_1 ; 09.12.2015-відновлення кримінальногопровадження узв`язку знеобхідністю проведенняслідчих (розшукових)дій;10.12.2015-визначення підслідностіу даномукримінальному провадженніза військовоюпрокуратурою Рівненськогогарнізону;14.12.2015-прийняття провадженняслідчим військовоїпрокуратури Рівненськогогарнізону; 14.12.2015-зупинення кримінальногопровадження узв`язку зхворобою ОСОБА_1 ;31.07.2018- відновлення кримінального провадження та його закриття.
		Вважає, що лише у зв`язку з наданими позивачем відомостями про його стаціонарне лікування органом досудового розслідування зупинялось провадження у справі.
		У зв`язку з викладеним, вважає позовні вимоги ОСОБА_1 безпідставними та просить в їх задоволенні відмовити повністю.
		Ухвалою Острозького районного суду від 03.12.2018, за клопотанням позивача, під час підготовчого засідання, було залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Державну казначейську службу України та зобов`язано подати в п`ятнадцятиденний строк з дня отримання даної ухвали пояснення третьої особи щодо позову.
		28.12.2018 представником Державної казначейської служби України було подано пояснення щодо позову, в яких третя особа вказує, що відповідно до п. 35 Порядку виконання рішень про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою КМУ від 03.08.2011 № 845, Казначейство дійсно здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації), зокрема, шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями бездіяльністю органу, що провадить оперативно-розшукову діяльність, досудового розслідування, органу прокуратури або суду.
		При цьому вказує, що Державна казначейська служба України своїми діями або бездіяльністю не порушувала законні права та інтереси позивача.
		Зазначає, що шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян піддягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
		Статтею 2 вищезазначеного Закону передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: постановления виправдувального вироку суду; встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконною проведения в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати; закриття справи про адміністративне правопорушення.
		Вважає, що з поданих матеріалів, на даний момент, незаконність дій органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування та прокуратури судом не встановлена.
		Також, стосовно позовних вимог позивача в частині стягнення моральної шкоди зазначила наступне.
		Відповідно до ч. 5 ст. 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», відшкодування моральної шкоди проводиться у разі коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
		Згідно з роз`ясненнями, викладеними у п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому ця шкода полягає, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
		Разом з тим, згідно з п. 26 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 № 2, факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.
		Вважає, що позивач не довів тих обставин, що завдана моральна шкода стада наслідком наявності підстав, передбачених ст.1, 2 Закону, адже позивачем лише перераховано обставини, у чому могла полягати моральна шкода.
		Відтак зазначає, що заявник не дотримався вимог ч.1 ст.81 ЦПК України та не довів ті обставини, на які посилався як на підставу своїх вимог і заперечень.
		На підставінаведеного,Державна казначейськаслужба Українивважає,що длядоведення наявностіморальної шкодинеобхідно надатисуду докази,які будутьоб`єктивнопідтверджувати їїнаявність тарозмір,а твердженняпозивача щодозавдання йомуморальної шкодиу зв`язку з діями органу прокуратури, не підтвердженні належними доказами.
		В судовому засіданні позивач позов підтримав з підстав викладених в позовній заяві, просив суд позов задовольнити.
		Пояснив,що 05 червня 2014 він добровільно був мобілізований на військову службу та проходив службу в зоні проведення АТО, де в серпні 2014 року отримав контузію головного мозку.
		Вказує, що внаслідок контузії головного мозку він страждає на ряд захворювань, в тому числі і на психічне захворювання та в зв`язку з чим з 17 вересня 2014 по даний час періодично перебуває на лікуванні.
		Вказав, що повідомляв військовим посадовим особам Острозького РВК про те, що перебуває на лікуванні та отримує згідно Закону України «Про психіатричну допомогу» стаціонарну та амбулаторну психіатричну допомогу, крім того працівники КЗ «Острозька обласна психіатрична лікарня» також згідно законодавства України повідомляли про його лікування військовим посадовим особам Острозького РВК. 
		Однак, на підставі повідомлення про підозру від 13 березня 2015 йому було повідомлено, що він підозрюється у нез`явленні з лікувального закладу на службу з метою ухилитися від військової служби, тобто у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.408 КК України.
		Вказує, що постановою про закриття кримінального провадження від 31 липня 2018, кримінальне провадження №4201518040000007 від 20 січня 2015 щодо нього було закрито на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України, тобто за відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення.
		    Такожв обґрунтуваннязавданої моральноїшкоди зазначив,що кримінальне провадження №4201518040000007 було відкрито 20 січня 2015, судову психіатричну експертизу №158/15 проведено 30 квітня 2015, а постанову про призначення військово-лікарської комісії в Військово-медичному клінічному центрі Західного регіону України було прийнято 2 листопада 2016 (тобто через 18 місяців), свідоцтво про хворобу №754/3 від 17 грудня 2016 Військово-медичного клінічного центру Західного регіону України, затверджене постановою Військово-лікарської комісії Західного регіону 14 грудня 2016, було отримано працівниками військової прокуратури Рівненського гарнізону 22 грудня 2016 реєстраційний номер 4888 вх.16., при цьому кримінальне провадження було закрите 31 липня 2018 (тобто через 19 місяців з моменту отримання свідоцтва про хворобу).
		Зазначив, що внаслідок незаконних дій та рішень органів досудового слідства та прокуратури йому було спричинено моральну шкоду, зокрема, було принижено його честь та гідність, він жив в постійному страху за своє майбутнє, внаслідок психічних, моральних, душевних страждань погіршився його стан здоров`я, понад три з половиною років він переживає емоційний стрес, який супроводжується фіксованістю уваги на проблемі правової реабілітації, почуттями розгубленості, щоденними негативними переживаннями, тривогою, безсонням, головними болями, внаслідок даного кримінального провадження його знеславили перед оточуючими людьми, незаконні дії працівників військової прокуратури Рівненського гарнізону, завдали йому моральної втрати та призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, та вимагали від нього додаткових зусиль для організації свого життя, позивач переживав постійні страждання, заподіяні внаслідок психічного впливу, що призвело до позбавлення можливостей реалізації його звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми та інших негативних наслідків морального та психічного характеру.
		Моральну шкоду позивач оцінює в розмірі 874858 грн., яка на його думку є співмірною з отриманими стражданнями, та просить суд стягнути завдану йому моральну шкоду за рахунок державного бюджету.
		В судовому засіданні представник відповідача військової прокуратури Рівненського гарнізону позов не визнав, посилаючись на обставини викладені у відзиві на позов та просив суд відмовити в його задоволенні за безпідставністю. 
		Зазначив, що  ОСОБА_1 органом досудового розслідування обґрунтовано підозрювався у вчиненні злочину передбаченого ч.1 ст.408 КК України. Службовим розслідуваннямбуло встановлено,що до05.11.2014сержант ОСОБА_1 перебував налікуванні ушпиталі.З 05по 20.11.2014 ОСОБА_1 був звільненийвід виконанняслужбових обов`язківта повиненбув 21.11.2014повернутися увійськову частинупольова пошта НОМЕР_1 та приступитидо виконанняслужбових обов`язків. Однак станом на 29.12.2014 ОСОБА_1 до військової частини польова пошта НОМЕР_1 не повернувся, документів які б виправдовували його відсутність до військової частини не надав.
		Вказав, що досудове розслідування у вказаному кримінальному провадженні неодноразово зупинялось на строк понад 35 місяців саме у зв`язку з наданими позивачем відомостями про його стаціонарне лікування.
		Посилається на те, що позивач не навів фактичних обставин та будь-яких допустимих доказів, які б обґрунтовували його позовні вимоги в частині заподіяння військовою прокуратурою Рівненського гарнізону моральної шкоди.
		Окрім того відповідач не погоджується з розрахунком завданої моральної шкоди здійсненим позивачем та вказує, що в даному випадку календарний проміжок часу між оголошенням ОСОБА_1 підозри та 13.03.2015 до винесення постанови про закриття кримінального провадження щодо нього 31.07.2018 складає 40 місяців 18 днів, а також вважає, що здійснення розрахунку моральної шкоди виходячи з заробітної плати працівника прокуратури Рівненського гарнізону є безпідставним. Враховуючи наведені обставини просить в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю.
		Представник третьої особи - Державної казначейської служби України Коваль Л.І. вважає, що позов не підлягає задоволенню. 
		Пояснила, що згідно Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою КМУ від 03.08.2011 № 845, Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації), зокрема, шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями бездіяльністю органу, що провадить оперативно-розшукову діяльність, досудового розслідування, органу прокуратури або суду.
		Зазначає, що шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян піддягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
		Вважає, що позивачем незаконність дій органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування та прокуратури не доведена.
		Також, зазначила, що відповідно до ч. 5 ст. 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», відшкодування моральної шкоди проводиться у разі коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
		Разом з тим вважає, що позивач не довів тих обставин, що завдана моральна шкода стада наслідком наявності підстав, передбачених ст.ст. 1, 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
		Окрім того вказує, що Державна казначейська служба України є органом державної влади, юридичною особою і тому відповідає лише за виконання своїх зобов`язань та не відповідає за зобов`язаннями інших юридичних та фізичних осіб.
		Зазначає, що Державна казначейська служба не вступала у правовідносини з позивачем та своїми діями або бездіяльністю не порушувала його законні права та інтереси.
		Посилаючись на зазначені обставини просить в позові відмовити.
		Суд, визначивши юридичну природу правовідносин і закон який їх регулює, заслухавши пояснення сторін, дослідивши подані письмові докази в їх сукупності та взаємозв`язку, вважає, встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
		Судом встановлено, що військовою прокуратурою Рівненського гарнізону здійснювалося досудове розслідування кримінального провадження №42015180490000007 від 20.01.2015 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 408 КК України.
		13.03.2015 року по даному кримінальному провадженню ОСОБА_1 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.408 КК України.
		Згідно постанови заступника військового прокурора Рівненського гарнізону від 02.11.2016 вбачається, що військовослужбовця в/ч пп НОМЕР_1 ОСОБА_1 було направлено до Військово-медичного клінічного центру Західного регіону (м.Львів) для проходження військово-лікарської комісії на предмет встановлення ступеню його придатності до проходження військової служби.
		Згідно свідоцтва про хворобу №754/3 від 13.12.2016, затвердженого постановою військово-лікарської комісії 14.12.2016 вбачається, що ОСОБА_1 страждає помірно вираженим тривалим невротичним розладом, асоційованим зі стресом, зі стійкими хворобливими проявами. Наслідки закритої черепно-мозкової травми (серпень 2014) у вигляді вегетативно-судинної нестійкості без ознак органічного ураження центральної нервової системи. Захворювання пов`язані з проходженням військово служби. Зроблено висновок, що ОСОБА_1 непридатний до військової служби в мирний час, обмежно придатний у воєнний час.
		Згідно довідок КЗ «Острозька ОПЛ» №252 від 17.09.2018, №20 від 29.01.2018, №204 від 07.08.2018 вбачається, що ОСОБА_1 з 13.03.2017 по 12.06.2017, 02.11.2017 по 17.01.2018, з 15.05.2018 по 02.08.2018 перебував на стаціонарному лікуванні в КЗ «Острозька ОПЛ» з приводу хронічного психічного захворювання.
		Згідно постанови про закриття кримінального провадження від 31.07.2018 встановлено, що кримінальне провадження №42015180490000007 від 20.01.2015 за підозрою ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.408 КК України, було закрито на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України, тобто за відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення.
		Одночасно з зазначеної постанови вбачається, що досудовим розслідуванням було встановлено, що згідно свідоцтва про хворобу 3754/3 ОСОБА_1 непридатний до військової служби, захворювання у нього виникло після призову на військову службу, однак до вчинення ним злочину, він не являється спеціальним суб`єктом вчинення військового злочину. 
		Отже, ОСОБА_1 перебував під слідством з 13.03.2015 (з часу проголошення підозри у вчиненні кримінального правопорушення) по 31.07.2018 року (постанови про закриття кримінального провадження), що загалом складає 40 місяців 18 днів.
		Положеннями статті 56 Конституції України, визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
		Відповідно до ч.2 ст.1176 ЦК України, право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.
		В даних спірних правовідносинах таким законом є Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». 
		Відповідно доч.1,2ст.1Закону України«Про порядоквідшкодування шкоди,завданої громадяниновінезаконними діямиорганів дізнання,досудового слідства,прокуратури ісуду» шкода,завдана громадяниновівнаслідок:1)незаконного засудження,незаконного повідомленняпро підозруу вчиненнікримінального правопорушення,незаконного взяттяі триманняпід вартою,незаконного проведенняв ходікримінального провадженняобшуку,виїмки,незаконного накладенняарешту намайно,незаконного відстороненнявід роботи(посади)та іншихпроцесуальних дій,що обмежуютьправа громадян; 2)незаконного застосуванняадміністративного арештучи виправнихробіт,незаконної конфіскаціїмайна,незаконного накладенняштрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України "Про оперативно-розшукову діяльність", "Проорганізаційно-правовіоснови боротьбиз організованоюзлочинністю" та іншими актами законодавства.
		У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.
		Згідно із п.2 ч.1 ст.2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
		Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
		Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
		Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.
		За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України).
		Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.
		Відповідно до цієї норми обов`язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу Україна.
		Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
		Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. Шкода - це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв`язок, як елемент цивільного правопорушення, виражає зв`язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком.
		Вирішуючи заявлену позовну вимогу про відшкодування моральної шкоди, суд виходить із наступного.
		Відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода, зокрема, може полягати у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
		Отже, моральну шкоду розуміють як втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
		Відповідно до пункту 5 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», громадянинові відшкодовується моральна шкода у наведених в статті 1 цього Закону випадках, зокрема, незаконного повідомлення про підозру.
		У частинах 5, 6 статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» визначено, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру, про що зазначалося позивачем у позовній заяві.
		Позивач вказує,що спричиненайому моральнашкода полягаєу приниженні його честі та гідності, він жив в постійному страху за своє майбутнє, внаслідок психічних, моральних, душевних страждань погіршився його стан здоров`я, понад три з половиною роки він переживав емоційний стрес, який супроводжується фіксованістю уваги на проблемі правової реабілітації, почуттями розгубленості, щоденними негативними переживаннями, тривогою, безсонням, головними болями, внаслідок даного кримінального провадження його знеславили перед оточуючими людьми, незаконні дії працівників військової прокуратури Рівненського гарнізону, завдали йому моральної втрати та призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, та вимагали від нього додаткових зусиль для організації свого життя, позивач переживав постійні страждання, заподіяні внаслідок психічного впливу, що призвело до позбавлення можливостей реалізації його звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми. Окрім того позивач зазначає, що він був позбавлений грошового забезпечення, нагород та відзнак.
		Враховуючи обставинисправи,а такождосліджені всудовому засіданнідокази,суд дійшоввисновку,що позивач,перебуваючи підслідством протягомзначного періодучасу дійснозазнав моральноїшкоди,яка виразиласяу порушеннійого нормальнихжиттєвих зв`язків,негативних змінахв емоційномустані, якийсупроводжувався фіксованістюуваги напроблемі правовоїреабілітації,почуттями розгубленості,щоденними негативнимипереживаннями татривогою, що надає позивачу право на отримання компенсації на підставі положень ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
		Європейський суд з прав людини зазначив, що обвинувачений в кримінальному провадженні має право на розгляд його справи належним чином; стаття 6 в кримінальному провадженні застосовується, щоб позбавити особу, яку звинувачено, залишатись тривалий час у стані невизначеності щодо своєї долі (справа «Нахманович проти Росії»).
		Суд враховує, що повідомлення про підозру та подальше провадження по справі проти ОСОБА_1 мало негативні наслідки для нього, оскільки він більше трьох з половиною років страждав від почуття невизначеності свого майбутнього.
		Судом такожвстановлено,що такатривалість розглядусправи маламісце звини органівдосудового слідства,прокуратури тає надмірноюі такою,що невідповідає вимогамрозумного строку,оскільки свідоцтво про хворобу №754/3 від 17 грудня 2016 Військово-медичного клінічного центру Західного регіону України, затверджене постановою Військово-лікарської комісії Західного регіону 14 грудня 2016, було отримано працівниками військової прокуратури Рівненського гарнізону 22 грудня 2016, при цьому кримінальне провадження було закрите лише 31 липня 2018 (тобто через 19 місяців з моменту отримання свідоцтва про хворобу).
		Окрім того, суд враховує що протягом тривалого періоду досудового розслідування позивач неодноразово звертався до відповідача та до Генерального прокурора з приводу руху кримінального провадження та необхідності завершення кримінального провадження, про що до позовної заяви додано відповідні докази.
		Одночасно суд вважає, що позивачем не зазначено доказів незаконного, на його думку, позбавлення грошового забезпечення, нагород та відзнак, та завдання моральної шкоди внаслідок даних обставин, які підлягають самостійному розгляду та доказуванню. 
		З урахуванням установлених обставин у справі, а також усталеної практики Європейського суду з прав людини, зважаючи на засади верховенства права, вимог розумності і справедливості, суд враховує ступінь завданої позивачу моральної шкоди, тривалість обмеження його конституційних прав та доходить до висновку про достатність підстав для визначення розміру компенсації у сумі 169343,03 грн. в рахуноквідшкодування моральної шкоди, завданої ОСОБА_1 незаконними діями державних органів та вважає, що саме такий розмір відповідає вимогам законодавства, характеру та обсягу страждань позивача.
		Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (рішення у справі «Станков проти Болгарії» від 12 липня 2007 року).
		Так, відповідно до ч.2, 3 ст.13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. 
		Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
		Отже, межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.
		З урахуванням викладеного розмір відшкодування слід розраховувати, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом.
		Саме до такого висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 2 грудня 2015 у справі № 6-2203цс15.
		Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік», з 1 січня у 2019 році встановлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі 4173 гривні.
		Відтак, саме виходячи із вищевказаного розміру мінімальної заробітної плати слід обчислювати розмір моральної шкоди відповідно до вимог ст.13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
		Межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування, що діють на час розгляду справи.     Визначений законом розмір - є мінімальним, який гарантований державою.
		В даному випадку розмір моральної шкоди, що підлягає відшкодуванню ОСОБА_1 суд визначає з урахуванням часу перебування позивача під слідством - 40 місяців та 18 днів (з дня оголошення про підозру 13.03.2015 до винесення постанови про закриття кримінального провадження 31.07.2018) та виходячи із розміру мінімальної заробітної плати станом на час розгляду справи за кожен місяць.
		Отже, розмір моральної шкоди, що підлягає компенсації позивачу, становить 169343,03 грн. (4 173 грн. х 40 місяців та 18 днів).
		Одночасно суд вважає безпідставними доводи Державної казначейської служби України про те, що оскільки Державна казначейська служба України не допускала протиправної поведінки щодо позивача, то відсутні підстави для відшкодування шкоди за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України.
		Згідно зі ст.23, 48Бюджетного кодексуУкраїни в Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету України, яка передбачає здійснення Державним казначейством України операцій з коштами державного бюджету шляхом їх списання з відповідного казначейського рахунку.
		Пунктами 1, 35, 38 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 р. № 845, у редакції постанови КабінетуМіністрів Українивід 30січня 2013№ 45 передбачено, що цей Порядок визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів, прийнятих судами.
		Зокрема, Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації): 1) шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що провадить оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, органу прокуратури або суду; 2) шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень; 3) шкоди, заподіяної органом державної влади у сфері нормотворчої діяльності; 4) різниці між сумою коштів, що надійшли до державного бюджету від реалізації конфіскованого або зверненого судом у дохід держави майна, іншого майна, у тому числі валютних цінностей, що переходять у власність держави, та сумою, встановленою у судовому рішенні; 5) шкоди, заподіяної фізичній особі внаслідок кримінального правопорушення (п.35 Порядку).
		Для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього Порядку в Казначействі відкривається в установленому порядку відповідний рахунок.
		Відповідно до п.п. 3 п.4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215, казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законом порядку здійснює безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду.
		Аналогічна позиція зазначена і в ч. 1 ст.3Закону України«Про гарантіїдержави щодовиконання судовихрішень» від5червня 2012року №4901-VI - виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень, за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
		Таким чином, безспірне списання коштів Державного бюджету України на підставі рішення суду здійснюється саме Державною казначейською службою України, тому суд доходить до висновку про відшкодування моральної шкоди за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України.
		При цьому суд враховує, що моральна шкода, завдана органом досудового розслідування є підставою для настання цивільної відповідальності за завдану шкоду саме для держави, тому суд вважає за необхідне стягнути зазначені кошти в рахунок відшкодування моральної шкоди з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на підставі статті 1176 ЦК України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку.
		Керуючись ст. ст. 4, 10, 12, 18, 19, 42, 81, 82, 141, 200, 206, 263-265 ЦПК України, ст. ст. 1167, 1176 ЦК України, 
		 
		ухвалив: 
		 
		позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до військової прокуратури Рівненського гарнізону (місцезнаходження: м.Рівне, вул.Соборна, 227 д ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Державна казначейська служба України (місцезнаходження: м.Київ, вул.Бастіонна, 6, ЄДРПУО 37567646) про стягнення моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями та бездіяльністю органів досудового слідства та прокуратури задоволити частково.
		Стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 169343 грн. 03 коп. на відшкодування моральної шкоди.
		В іншій частині в задоволенні позову відмовити. 
		 
		Апеляційна скарга на рішення суду подається до Рівненського апеляційного суду через Острозький районний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		 
		Повний текст рішення складено 22.04.2019.
		 
		Суддя Острозького районного судуНазарук В.А.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...