Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 400/54/19 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема щодо; збору та обліку єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та інших зборів.
Надіслано судом: 25.04.2019. Зареєстровано: 26.04.2019. Забезпечено надання загального доступу: 02.05.2019.

Результат оскарження 25.03.2020 П'ятий апеляційний адміністративний суд: скасовано постанову суду першої інстанції та прийнято нову постанову суду
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		24 квітня 2019 р.   № 400/54/19     м. Миколаїв
		Миколаївський окружний адміністративний  суд у складі судді  Птичкіної В.В.,  розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
		за позовом:ОСОБА_1, АДРЕСА_1 до відповідача:Головного управління ДФС у Миколаївській області, вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001 про:визнання протиправною і скасування податкової вимоги від 15.11.2018 № Ф-69938-17,
		ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом про визнання протиправною та скасування вимоги Головного управління ДФС у Миколаївській області (надалі - Управління або відповідач) про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14.11.2018 № Ф-69938-17 на суму 15  819,54 грн.
		В обґрунтування позову ОСОБА_1 вказала, що відповідач не дотримався вимог Закону України від 08.07.2010 № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (надалі - Закон № 2464) та Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449 (надалі -  Інструкція). Зазначила, що, в порушення вказаних нормативних актів, відповідач не вказав у вимозі період, в якому виник борг; не зазначив конкретну норму права, на підставі якої надіслав вимогу; не послався на акт документальної перевірки та рішення щодо нарахування недоїмки. Крім цього, відповідач визначив суму недоїмки за відсутності звітності платника, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суму виплат (доходу), на які нараховується єдиний внесок. Просила взяти до уваги, що взяття її на облік як платника єдиного внеску відбулось без її заяви, тому нарахування недоїмки з єдиного внеску не відповідає чинному законодавству. 
		Також ОСОБА_1 зазначила, що з січня 2012 року вона фактично припинила підприємницьку діяльність. 27.08.2018 р. позивач народила сина, тобто в період з серпня 2018 р. вона взагалі не мала навіть можливості займатися підприємницькою діяльністю.  В грудні 2018 року на підставі заяви позивача до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань було внесено запис про припинення позивачем підприємницької діяльності. Отже на день звернення з позовом до суду вона не є фізичною особою-підприємцем.
		У відзиві на позов (арк. спр. 27-28) Управління заперечило доводи позивача повністю, просило у позові відмовити. Зазначило, що Законом України від 06.12.2016 №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (набрав чинності 01.01.2017) внесено зміни до першого речення абзацу другого пункту 2 частини першої статті 7 Закону України № 2464, а саме слова «має право самостійно» замінено словом «зобовязаний». Отже, з 1 січня 2017 року платник, в разі відсутності в нього прибутку у звітному році або окремому місяці звітного року, був зобов'язаний (а не мав право) визначити базу нарахування єдиного внеску у визначеному Законом розмірі. Відповідач зазначив, що, згідно з ІКП по єдиному внеску, заборгованість нараховано за період з 2017 року по ІІІ квартал 2018 року, та навів розрахунок внеску, який визначено у розмірі мінімального страхового внеску.
		У відповіді на відзив (арк. спр. 38-39) представник позивача, посилаючись на норми Закону № 2464 та Інструкції, вказав, що відповідач не мав права нараховувати єдиний внесок, оскільки у позивача була відсутня база нарахування; за відсутності документальної перевірки у відповідача не було права здійснювати донарахування позивачеві єдиного внеску; вимога про сплату боргу, який утворився у платника на кінець звітного місяця, має формуватися виключно на підставі звітів платника та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів.  Формування вимог про сплату боргу (недоїмки) на підставі даних інформаційної системи, телефонного зв'язку тощо Законом № 2464 та Інструкцією не передбачено.
		У запереченнях (арк. спр. 45-46) відповідач зазначив, що підставою для надіслання вимоги став пункт 3 розділу IV Інструкції, яким передбачено, що органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), зокрема, якщо платник має на кінець календарного місяця недоїмку за сплати єдиного внеску. Спірна вимога про сплату боргу сформована на підставі даних інформаційної системи «Податковий блок» в автоматичному режимі, оскільки у позивача була заборгованість станом на 31.10.2018. Складання акту в такому випадку законодавством не передбачено, отже вимогу сформовано та надіслано на законних підставах.
		В судовому засіданні представник позивача вимоги позову підтримав, відповідач представника в судове засідання не направив.
		Дослідивши письмові докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд
		 
		В С Т А Н О В И В:
		ОСОБА_1 була зареєстрована як фізична особа - підприємець 28.11.2007, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця № 321928 (арк. спр. 10).
		Згідно з наданою суду інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (арк. спр. 11-16), основним видом діяльності позивача була роздрібна торгівля з лотків на ринках (код КВЕД 52.62.0).
		28.11.2007 р. позивача було взято на облік як платника єдиного внеску, номер взяття на облік 14031118282 (арк. спр. 30-31).  
		14.11.2018 Управління, на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів, сформувало вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-69938-17, якою повідомило позивача про заборгованість зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 15  819,54 грн. та про необхідність сплати вказаної суми недоїмки протягом 10 календарних днів з дня одержання вимоги (надалі - Вимога, арк. спр. 18).
		Згідно з викладеним у відзиві, недоїмка виникла за період з І кварталу 2017 року по ІІІ квартал 2018 року (7 кварталів), а суму єдиного внеску за місяць відповідач визначив у розмірі 22 відсотків до розміру мінімальної заробітної плати.
		27.12.2018 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань було внесено запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем, номер запису 25220060002035140 (арк. спр. 11-16).
		При прийнятті рішення суд виходив з такого.
		Відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону № 2464, платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
		Абзацами першим та другим частини п'ятої статті 8 Закону № 2464 (в редакції, чинній у 2017-2018 роках) визначено, що єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску. 
		Згідно з чинною до 01.01.2017 редакцією пунктів 2 і 3 частини першої статті 7 («База нарахування єдиного внеску») Закону № 2464, для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).
		У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (пункт 2).
		Для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок нараховується на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (пункт 3).
		Мінімальним страховим внеском, згідно з пунктом 5 частини першої статті 1 Закону № 2464, є сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.
		Інформація про те, яку систему оподаткування обрала ОСОБА_1, у справі відсутня.
		З 01.01.2017 слова «має право» в абзаці другому пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464 були замінені словом «зобов'язаний», а пункт 3 був доповнений абзацом такого змісту: «Для платників, віднесених до першої групи платників єдиного податку, визначених у підпункті 1 пункту 291.4 статті 291 Податкового кодексу України, ця сума не може бути меншою за 0,5 мінімального страхового внеску із зарахуванням відповідних періодів здійснення підприємницької діяльності до страхового стажу, який обчислюється відповідно до статті 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», пропорційно до сплаченого єдиного внеску.
		Суд зауважив, що у відзиві на адміністративний позов Управління підставою для нарахування позивачу суми єдиного внеску вказало пункт 2 частини першої статті 7 Закону № 2464, а у запереченнях на відповідь послалося на пункт 3.
		При цьому, як пунктом 2, та і пунктом 3 частини першої статті 7 Закону, як вказано вище, встановлено, що обов'язок визначення бази нарахування покладений на платника єдиного внеску.
		Виходячи з матеріалів справи, позивач базу нарахування не визначила.
		Відповідно до частин другої і третьої статті 9 Закону № 2464, обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
		Управління перевірку правильності нарахування та сплати позивачем єдиного внеску не здійснило, наявність звітності, поданої ОСОБА_1, та/або бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок, не довело. 
		Відповідно, належні та допустимі докази обчислення єдиного податку в сумі 15 819,54 грн. Управління суду не надало.
		За визначенням, наведеним у пункті 6 частини першої статті 1 Закону № 2464, недоїмкою є сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом. 
		Згідно з частиною четвертою статті 25 Закону орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
		Як вказано в пункті 2 розділу VI Інструкції, у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою. 
		Згідно з пунктом 3 розділу VI Інструкції, органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо:
		дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів;
		платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;
		платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
		Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень.
		Пунктом 4 розділу VI Інструкції передбачено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи). Тобто, у тому випадку, якщо нарахування єдиного внеску за результатами документальної перевірки не було здійснено, вимогу може бути сформовано лише на підставі звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів (у сукупності).
		За таких обставин, суд встановив, що відповідач визначив суму недоїмки з порушенням вимог частини третьої статті 9 Закону та пункту 4 розділу VI Інструкції, які не передбачають таке визначення та, відповідно, формування вимоги в автоматичному режимі, лише на підставі наявної у відповідача інформації про те, що позивач є платником єдиного внеску.
		Суд відхилив як такі, що не мають відношення до спору про наявність у відповідача підстав для формування Вимоги, доводи позивача про те, що факт народження нею у 2018 році дитини унеможливлював здійснення нею підприємницької діяльності у 2017-2018 роках.
		Твердження ОСОБА_1 про те, що підставою для визнання протиправною Вимоги є відсутність в її тексті інформації про період виникнення боргу та посилань на конкретну норму права, суд також відхилив, оскільки форма Вимоги відповідає додатку 7 до Інструкції.
		Згідно з частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони з дотриманням встановлених вимог, зокрема, встановлюють наявність підстав, повноважень, належність способу, в який прийнято (вчинено) відповідне рішення, дія, бездіяльність.
		Оцінивши аргументи сторін та надані ними докази, суд дійшов висновку, що Вимога є такою, що прийнята за відсутності підстав, встановлених законодавством.
		Таким чином, сформувавши та надіславши вимогу про сплату боргу, Управління порушило права позивача, за захистом яких остання звернулась до суду.
		На підставі викладеного, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.
		Судовий збір розподіляється відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
		          Керуючись статтями 9, 12, 19, 77, 139, 241-246, 250, 255, 257, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
		ВИРІШИВ:
		1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) до Головного управління ДФС у Миколаївській області (вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001, ідентифікаційний код 39394277) задовольнити. 
		2. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Миколаївській області про сплату боргу (недоїмки) від 14.11.2018 № Ф-69938-17 на суму 15 819 грн. 54 коп. 
		3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Миколаївській області (вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001, ідентифікаційний код 39394277) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) судовий збір в сумі 704 грн., що був сплачений платіжною квитанцією від 28.12.2018 № 0.0.1225722594.1.
		 
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо  в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або справу було розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. 
		Апеляційна скарга подається  учасниками справи відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням пункту 15.5 Розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.
		          
		          Суддя                                                                                 В.В. Птичкіна

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...