Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 520/1972/19 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо; управління, нагляду, контролю та інших владних управлінських функцій (призначення, перерахунку та здійснення страхових виплат) у сфері відповідних видів загальнообов’язкового державного соціального страхування, з них; загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них; громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Надіслано для оприлюднення: 25.04.2019. Зареєстровано: 26.04.2019. Забезпечено надання загального доступу: 02.05.2019.
Дата набрання законної сили: 25.04.2019
Номер судового провадження: П/520/4359/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
		 
		25 квітня 2019 р. Верховному Суду
		Справа № 520/1972/19вул. Московська, 8, корп. 5, м. Київ, 01029
		 
		 
		ПОДАННЯ
		(в порядку ст. 290 КАС України)
		 
		В провадженні судді Харківського окружного адміністративного суду Білової О.В. знаходиться адміністративна справа № 520/1972/19 за позовом ОСОБА_1 до Київського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова, предметом якої є:
		- визнання дій Київського об'єднаного ПФУ в м. Харкові при вирішенні звернення ОСОБА_1 як дискримінаційних щодо перерахунку пенсії, яке було подано до Київського об'єднаного ПФУ в м. Харкові;
		- визнання протиправними дїй Київського об'єднаного ПФУ в м. Харкові щодо відмови у перерахунку пенсії ОСОБА_1, як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС відповідно до частини третьої ст. 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;
		- зобов'язання Київського об'єднаного ПФУ в м. Харкові відповідно до частини третьої ст. 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» здійснити з 01.10.2017 перерахунок ОСОБА_1 пенсії по інвалідності, обчисленої з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року та виплатити різницю між належною до сплати та фактично виплаченою пенсією за період з 01.10.2017 до моменту здійснення перерахунку.
		В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він брав участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи як військовозобов'язаний під час проходження військових зборів, внаслідок чого частково втратив працездатність та став особою з інвалідністю, а відтак, належить до кола військовослужбовців і за рівнем соціального забезпечення має бути прирівняний до військовослужбовців дійсної строкової служби. Однак, відповідне письмове звернення про призначення пенсії у порядку ч.3ст. 59 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" було протиправно залишено терорганом ПФУ без задоволення.
		При цьому позивач зазначає, що положення вказаного вище закону, згідно з якими військовослужбовці строкової служби та військовозобов'язані під час проходження військових зборів мають різний рівень соціального забезпечення є дискримінаційними внаслідок відсутності об'єктивного та розумного виправдання у відношенні до різних груп осіб, які приймали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, при призначенні соціальних виплат, що в свою чергу, свідчить про порушення ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та ст. 14 цієї Конвенції.
		Також позивач посилається на різну судову практику у подібних спорах, зокрема, на справу №823/517/18, рішенням у якій від 12.03.2018, залишеним без змін постановою суду апеляційної інстанції від 15.05.2018, задоволено аналогічний позов. Зазначені обставини, на думку позивача, вказують на наявність дискримінації не лише між військовослужбовцями строкової служби та військовозобов'язаними під час проходження військових зборів, а і поміж військовозобовязаними під час проходження військових зборів.
		Крім цього, позивач посилається на Подання Уповноваженого ВРУ з прав людини №1-185/18-87 від 24.01.2018 до Прем'єр-міністра України, в якому зазначено про відмінне ставлення за ст. 59 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" до військовослужбовців строкової служби та інших осіб, що є дискримінацією та призводить до соціальної напруги, потребує вжиття невідкладних заходів з метою усунення дискримінаційних підходів у пенсійному забезпеченні учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, щодо яких встановлено причинний зв'язок між інвалідністю та участю у ліквідації наслідків зазначеної аварії. У відповідь на вказане подання Міністерство соціальної політики України листом №111/0/05-18/21 повідомило, що підвищення пенсій іншим категоріям ліквідаторів аварії на Чорнобильській АЕС є наступним етапом у сфері пенсійного забезпечення, але не обґрунтувало різний підхід при призначенні пенсій різним категоріям осіб, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильскій АЕС та внаслідок цього отримали інвалідність.
		Відповідно до приписів ч. 5 ст. 7 КАС України, ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» позивач зазначає про необхідність застосувати при розгляді цієї справи рішення Європейського суду з прав людини від 06.12.2007 у справі «Беян проти Румунії №1» (справа №30658/05). За результатами розгляду цієї справи ЄСПЛ було встановлено порушення ст. 6 Конвенції та ст. 14 Конвенції у сукупності зі ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції при призначенні компенсацій за виконання примусових робіт під час проходження військової служби. При цьому суд визнав дискримінаційним ставлення до різних осіб, які проходили військову службу у військових частинах підвідомчих Управлінню праці та не підвідомчих цьому Управлінню та які виконували однакові обов'язки. У вказаному рішенні ЄСПЛ встановив наявність різного відношення до військовослужбовців строкової служби за відсутності об'єктивного та розумного виправдання такого відношення (п. 60, 61). Також ЄСПЛ окремо зазначив, що проблема в цьому випадку не полягає у суперечливій судовій практиці, яка є внутрішнім наслідком будь-якої судової системи, заснованої на безлічі судів нижчих інстанцій, але полягає у відмові Верховного суду касації від його ролі з регулювання цих конфліктів (п. 63).
		Відповідач з позовними вимогами не погодився та надав відзив на адміністративний позов, в якому просить відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що за заявою позивача про призначення пенсії у порядку ч. 3 ст. 59 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" вірно прийнято рішення про відмову, адже позивач брав участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи не під час проходження дійсної строкової військової служби.
		Отже, спір виник з приводу застосування положень ч. 3 ст. 59 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" до правовідносин з пенсійного забезпечення особи, котра брала участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження військових зборів.
		В провадженні Харківського окружного адміністративного суду та інших судів станом на 25 квітня 2019 року знаходяться типові справи, що мають ознаки даної справи: позивачі - фізичні особи громадяни, котрі брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження саме військових зборів, оскаржують відмови територіальних органів ПФУ з приводу призначення пенсій у порядку ч. 3 ст. 59 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", спір у яких виник з аналогічних підстав, у відносинах, що регулюються одними нормами права, та у яких позивачами заявлено аналогічні вимоги, зокрема: № 520/3347/19, 520/3348/19, 520/3288/19, 520/3487/19, 520/3777/19, 520/3490/19, 320/1878/19, 320/1987/19, 320/1350/19, 480/914/19, 120/1065/19-а, 580/1037/19, 580/1254/19.
		Громадянами у цих справах заявлені аналогічні за правовою суттю (хоча і по різному текстуально сформульовані) вимоги - про визнання протиправною вчиненої відмови та призначення пенсії у порядку ч. 3 ст. 59 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
		Згідно з ч. 1 ст. 290 КАС України якщо у провадженні одного або декількох адміністративних судів перебувають типові адміністративні справи, кількість яких визначає доцільність ухвалення зразкового рішення, суд, який розглядає одну чи більше таких справ, може звернутися до Верховного Суду з поданням про розгляд однієї з них Верховним Судом як судом першої інстанції.
		З огляду на викладене, суд вбачає підстави для застосування процедури згідно з ч. 1 ст. 290 КАС України.
		Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Отже, адміністративно-процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		Частина 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов'язків. У такий спосіб здійснюється "право на суд", яке відповідно до практики Європейського Суду з прав людини включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати "вирішення" спору судом.
		Європейський Суд з прав людини у пункті 47 рішення «Корецький проти України» від 03.04.2008 зауважив, що Закон має бути доступний для конкретної особи і сформульований з достатньою чіткістю для того, щоб вона могла, якщо це необхідно, за допомогою кваліфікованих радників передбачити в розумних межах, виходячи з обставин справи, ті наслідки, які може спричинити означена дія. 
		Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/200 невизначеність, нечіткість правової норми призводить до її неоднакового розуміння та тлумачення, що в практичній площині призводить до різного застосування. Така неврегульованість чи відсутність визначеності в діяльності органів державної влади щодо особи, зокрема, забезпечення, додержання чи реалізації прав і свобод людини і громадянина, може мати негативні наслідки і призвести до сваволі. Визначеність правового регулювання має на меті запобігти будь-якому її прояву щодо особи.
		У рішенні від 07.11.2013 «Пічкур проти України» Європейський Суд з прав людини зауважив, що дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об'єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях. Відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має обєктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимну ціль або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю (п.п.48-49). 
		Також при внесенні цього Подання судом враховано, що ОСОБА_1 заявлено позовну вимогу стосовно визнання дій Київського обєднаного ПФУ в м. Харкові щодо перерахунку пенсії - дискримінаційними через нерівне ставлення до військовозобовязаних, які були призвані на військові збори для ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, та військовими, які проходили дійсну строкову службу. Рівність та недопустимість дискримінації особи є не тільки конституційними принципами національної правової системи, а й фундаментальними цінностями світового співтовариства, на чому наголошено у міжнародних правових актах з питань захисту прав і свобод людини і громадянина, зокрема, у Міжнародному пакті про громадянські і політичні права 1966 р. (ст. 14,26), Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ст. 14), Протоколі №12 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ст. 1), ратифікованих Україною та у Загальній декларації прав людини 1948 р. ( ст. 1, 2, 7). 
		Відповідно до частини 1 статті 1 Протоколу № 16 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 2 жовтня 2013 року, який ратифіковано Україною із заявою Законом № 2156-VIII від 05.10.2017 Вищі судові установи Високої Договірної Сторони, як визначено відповідно до статті 10, можуть звертатися до Суду щодо надання консультативних висновків з принципових питань, які стосуються тлумачення або застосування прав і свобод, визначених Конвенцією або протоколами до неї. 
		Також стаття 1 Протоколу № 16 визначає обставини, за яких національні Вищі судові установи можуть звертатися до ЄСПЛ. По-перше, справа повинна перебувати у провадженні національної Вищої судової установи, що звернулася з клопотанням отримати консультативний висновок. По-друге, національна Вища судова установа повинна зазначити причини свого запиту і надати інформацію щодо відповідних юридичних та фактичних обставин справи, яка перебуває у провадженні.
		Отже, Верховний Суд може звернутися до Європейського суду з прав людини із запитами про надання консультативних висновків стосовно принципових питань, пов'язаних із тлумаченням або застосуванням прав і свобод, встановлених Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод та протоколами до неї, в тому разі, якщо національні суди мають сумніви в правильності тлумачення відповідних норм.
		Так, в поданому позові позивач заявив клопотання у порядку Протоколу №16 до Європейської Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» - звернутись до Верховного Суду з метою звернення до Європейського суду з прав людини із запитом про надання консультативного висновку стосовно принципових питань, повязаних із тлумаченням або застосуванням прав і свобод, встановлених Конвенцією «Про захист прав людини і основоположних свобод» та Протоколами до неї. Оскільки звернення до Європейського суду з прав людини із запитом про надання консультативного висновку є повноваженням виключно Верховного Суду по справам, які перебувають у нього в провадженні, розгляд відповідного клопотання позивача по суті можливий саме у випадку прийняття до провадження даної справи Верховним Судом.
		При цьому, згідно з п. 2 ч.1 ст. 263 КАС України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообовязковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг. Водночас, відповідно до п.2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності. Таким чином, позивач позбавлений права заявити клопотання про звернення до Європейського суду з прав людини із запитом про надання консультативного висновку безпосередньо при касаційному перегляді справи, оскільки відповідна категорія справ розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, і переважно рішення у таких справах не підлягають касаційному оскарженню. 
		З урахуванням наведеного вище, доцільність розгляду зазначеної справи Верховним Судом як зразкової справи полягає в тому, що за вищевказаною категорією справ змінювалася судова практика, що призвело до нерівного положення позивачів у подібних правовідносинах за однакових умов не тільки у звязку з нетотожнім підходом до військовослужбовців дійсної строкової служби та особам, які виконували військовий обовязок під час проходження військових зборів, але й в залежності від часу звернення позивачів з адміністративними позовами.
		Отже, вирішення зазначеної справи має велике соціальне значення з огляду на вказані вище обставини. 
		З огляду на зазначене, враховуючи, що частиною 1 статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд визначений як найвищий суд у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законодавством, розгляд даної справи як зразкової створить підґрунтя для належного захисту прав позивачів та, як наслідок, для підвищення довіри до судової гілки влади.
		Керуючись ст. 290 КАС України,
		ПРОШУ:
		1. Відкрити провадження у зразковій справі № 520/1972/19 та постановити рішення відповідно до ст. 290 КАС України.
		Додатки:
		- матеріали адміністративної справи № 520/1972/19 , всього на 131 арк.;
		- копії ухвал по типових адміністративних справах, всього на 36 арк.
		 
		 
		Суддя Білова О.В.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...