Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 359/3506/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із земельних правовідносин.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 28.04.2019. Забезпечено надання загального доступу: 02.05.2019.
Дата набрання законної сили: 24.04.2019
Номер судового провадження: 61-13479ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		24 квітня 2019 року
		м. Київ
		 
		справа № 359/3506/16-ц
		провадження № 61-13479св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
		судді-доповідача-Пророка В. В.,суддів: Висоцької В. С., Мартєва С. Ю., Сімоненко В. М., Фаловської І. М., 
		учасники справи:
		позивач-ОСОБА_6,відповідачі-ОСОБА_7, -ОСОБА_8,третя особа-приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Лазарєва Людмила Іванівна, 
		розглянув у порядку письмового провадження справу, відкриту за позовом Снігіра Сергія Вікторовича до ОСОБА_7, ОСОБА_8, третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ЛазарєваЛюдмила Іванівна, про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, за касаційною скаргою Снігіра Сергія Вікторовича на рішення Апеляційного суду Київської області від 17 листопада 2016 року, постановлене колегією суддів у складі: Матвієнко Ю. О., Березовенко Р. В., Олійника В. І.,
		 
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		1.                 У квітні 2016 року ОСОБА_6 звернувся до Бориспільського міськрайонного суду Київської області з позовом до ОСОБА_7, ОСОБА_8, третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ЛазарєваЛюдмила Іванівна, про визнання недійсними договорів купівлі-продажу.
		 
		2.                 Позовна заява мотивована тим, що 12 квітня 2016 року ОСОБА_7 уклав з ОСОБА_8 договір купівлі-продажу 1/2 частки житлового будинку (загальна площа 155,8 кв. м), який належав на праві власності ОСОБА_7 та знаходитьсяна АДРЕСА_1, зареєстрований приватним нотаріусом Лазарєвою Л. І. за №1023 (далі - договір купівлі-продажу від 12 квітня 2016 року № 1023). Також цього дня ОСОБА_7 уклав з ОСОБА_8 договір купівлі-продажу 1/2 частки земельної ділянки (площа 0,1 га, кадастровий номер НОМЕР_1) з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка належала на праві власності ОСОБА_7 та розташована за тією ж адресою в АДРЕСА_2, зареєстрований приватним нотаріусом Лазарєвою Л. І. за №1026 (далі - договір купівлі-продажу від 12 квітня 2016 року № 1026).
		 
		3.                 Позивач в рамках судової справи № 359/2483/16-ц пред'являв до ОСОБА_7 позов про стягнення боргу за договором безпроцентної позики в уточненій сумі 182 000,00 доларів США, що еквівалентно 4 636 457,64 грн.
		 
		4.                 Ухвалою судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 01 квітня 2016 року у справі № 359/2483/16-ц зазначений позов ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про стягнення безпроцентної позики був забезпечений на підставі відповідної заяви позивача шляхом накладення арешту на належні ОСОБА_7 на праві власності зазначені житловий будинок та земельну ділянку, щодо 1/2 часток яких укладались договір купівлі-продажу від 12 квітня 2016 року № 1023 та договір купівлі-продажу від 12 квітня 2016 року № 1026 (далі - ухвала суду про забезпечення позову від 01 квітня 2016 року).
		 
		5.                 Отже, договір купівлі-продажу від 12 квітня 2016 року № 1023 та договір купівлі-продажу від 12 квітня 2016 року № 1026 укладались всупереч ухвалі суду про забезпечення позову від 01 квітня 2016 року. На думку позивача вчинення цих правочинів суперечить ухвалі суду про забезпечення позову від 01 квітня 2016 року, ускладнює виконання можливого рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області у справі № 359/2483/16-ц. При вчиненні зазначених правочинів між відповідачами ОСОБА_7 діяв з перевищенням своєї цивільної правоздатності, яка була обмежена ухвалою суду про забезпечення позову від 01 квітня 2016 року, обов'язковою для виконання відповідно до статті 124 Конституції України.
		 
		6.                 Враховуючи зазначене, ОСОБА_6 просить визнати недійсними договір купівлі-продажу від 12 квітня 2016 року № 1023 та договір купівлі-продажу від 12 квітня 2016 року № 1026.
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		 
		7.                 Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 01 вересня 2016 року позов ОСОБА_6 задоволений, вирішено:
		-     визнати недійсним договір купівлі-продажу від 12 квітня 2016 року № 1023;
		-     визнати недійсним договір купівлі-продажу від 12 квітня 2016 року № 1026;
		-     стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 витрати на оплату судового збору в сумі 551,20 грн.
		 
		8.                 Судове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що суд встановив факт подання позивачем зазначеного позову у справі № 359/2483/16-ц та прийняття ухвали суду про забезпечення позову від 01 квітня 2016 року зазначеного змісту (а.с. 35, том 1).
		 
		9.                 Відповідачі дійсно уклали договір купівлі-продажу від 12 квітня 2016 року № 1023 та договір купівлі-продажу від 12 квітня 2016 року № 1026 зазначеного змісту, оформлені відповідно до вимог законодавства (а.с. 40-41, 45-46, том 1).
		 
		10.             Ухвала суду про забезпечення позову від 01 квітня 2016 року була обов'язковою для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян відповідно до частини першої статті 14 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року № 1618-IV (далі позначення цього документа у редакції, чинній на момент здійснення процесуальних дій судом першої інстанції та апеляційним судом, за умови однаковості положень такої редакції, - ЦПК України 2004). Суть відповідного арешту полягала у позбавленні можливості відчужувати зазначені житловий будинок й земельну ділянку та забороні розпоряджатися ними.
		 
		11.             Враховуючи зазначене, з урахуванням частини першої статті 203 та частини першої статті 215 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-IV (в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - ЦК України), суд дійшов висновку про необхідність визнати недійсними договір купівлі-продажу від 12 квітня 2016 року № 1023 та договір купівлі-продажу від 12 квітня 2016 року № 1026.
		 
		12.             Таке судове рішення є втручанням держави у право ОСОБА_8 на мирне володіння відповідними придбаними об'єктами нерухомого майна. Але таке втручання є виправданим та необхідним, оскільки виконання судового рішення є, в тому числі, кінцевою метою цивільного судочинства. Забезпечення цієї мети становить суспільний інтерес, який у цій справі переважає над правом ОСОБА_8
		 
		13.             Зазначена позиція також відповідає практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який в своєму рішенні у справі «Горнсбі проти Греції» вказав, що право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система дозволяла, щоб остаточне та обов'язкове для виконання судове рішення залишалось невиконаним на шкоду одній зі сторін.
		 
		14.             Суд критично ставиться до аргументів представника ОСОБА_7 щодо того, що запис про накладення відповідного арешту був відсутнім в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, а відтак відповідачі діяли добросовісно. Метою цього судового рішення є не притягнення відповідачів до цивільної відповідальності, а відновлення становища яке існувало до укладення договорів купівлі-продажу від 12 квітня 2016 року № 1023 та купівлі-продажу від 12 квітня 2016 року № 1026.
		 
		15.             Розподіл судових витрат здійснений відповідно до статті 88 ЦПК України 2004.
		 
		Короткий зміст судового рішення апеляційної інстанції
		 
		16.             Рішенням Апеляційного суду Київської області від 17 листопада 2016 року апеляційна скарга ОСОБА_7 задоволена: рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 01 вересня 2016 року скасоване, ухвалене нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовлено.
		 
		17.             Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що з матеріалів справи встановлено, що під час вчинення оспорюваних правочинів відповідачами не було допущено порушень закону, зокрема відповідні правочини не суперечать ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
		 
		18.             Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
		 
		19.             Той факт, що встановлені судом в ухвалі суду про забезпечення позову від 01 квітня 2016 року обмеження не були зареєстровані у відповідному державному реєстрі, ведення якого передбачено Законом України від 01 липня 2004 року № 1952-ІV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - Закон про держреєстрацію речових прав), сам по собі не може слугувати підставою для висновку про відсутність відповідних обмежень і про те, що відповідач має право вільно розпоряджатися зазначеним нерухомим майном, якщо про встановлену судом заборону відчужувати це нерухоме майно відповідачу достеменно відомо.
		 
		20.             Позивачем суду не надано доказів на підтвердження того факту, що ОСОБА_7 на час відчуження ним 12 квітня 2016 року відповідного нерухомого майна було достеменно відомо про існування ухвали суду про забезпечення позову від 01 квітня 2016 року, в зв'язку з чим висновок суду першої інстанції про те, що зазначені правочини суперечать цій ухвалі, а отже, підлягають визнанню недійсними, є помилковим.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		 
		21.             У листопаді 2016 року ОСОБА_6 подав касаційну скаргу до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі - ВССУ), вважаючи, що суди попередніх інстанцій прийняли судові рішення, неправильно застосувавши норми матеріального права та порушивши норми процесуального права.
		 
		22.             У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати рішення Апеляційного суду Київської області від 17 листопада 2016 року та залишити в силі рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 01 вересня 2016 року.
		 
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		 
		23.             Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією ЦПК України, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією ЦПК України.
		 
		24.             Згідно з частиною першою статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		 
		25.             19 березня 2018 року справа передана на розгляд Верховного Суду.
		 
		26.             Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		 
		27.             Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
		 
		28.             Ухвалою судді ВССУ від 27 лютого 2017 року, після усунення недоліків касаційної скарги, крім іншого, відкрите касаційне провадження у справі, витребувані матеріали справи з суду першої інстанції.
		 
		29.             Ухвалою Верховного Суду від 18 березня 2019 року справа призначена до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів у порядку письмового провадження без повідомлення та виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами.
		 
		АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		 
		(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		 
		30.             Законодавством не передбачені додаткові умови чинності рішення суду, яке набрало законної сили, а також обмеження дії рішення суду, яке набрало законної сили, або залежність такого обмеження від достеменного повідомлення сторін спору.
		 
		31.             Суд апеляційної інстанції неправильно застосував частину першу статті 14 та частину дев'яту статті 153 ЦПК України 2004.
		 
		(2) Позиція інших учасників справи
		 
		32.             Інші учасники справи правом на подання заперечення (відзиву) на касаційну скаргу не скористалися.
		 
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		 
		(1) Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
		 
		33.             Згідно з частиною першою статті 25 ЦПК України Верховний Суд переглядає у касаційному порядку судові рішення, ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій.
		 
		34.             Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		35.             Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Частина друга цієї статті передбачає, що суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		36.             Частина третя статті 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		37.             Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 82 ЦПК України).
		 
		38.             Стаття 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості (пункт 3 частини першої).
		 
		(1.1) Щодо визнання правочинів недійсними
		 
		39.             Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частина друга статті 8 Конституції України). Кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України (згідно із частиною першою статті 68 Конституції України).
		 
		40.             Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються (частина друга статті 124 Конституції України). Відповідно до пункту 9 частини другої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є обов'язковість судового рішення.
		 
		41.             Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд (стаття 129-1 Конституції України).
		 
		42.             Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
		 
		43.             Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України 2004 (частина третя статті 10 ЦПК України 2004).
		 
		44.             Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини (частина третя статті 61 ЦПК України 2004).
		 
		45.             Статті 57, 58, 60 ЦПК України 2004 визначають що є доказами в рамках судового розгляду справи, які вимоги до них висуваються. Предмет доказування під час судового розгляду визначений статтею 179 ЦПК України 2004.
		 
		46.             Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті (стаття 212 ЦПК України 2004).
		 
		47.             Стаття 213 ЦПК України 2004 визначає суть законності та обґрунтованості судового рішення, а стаття 214 ЦПК України 2004 -питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення.
		 
		48.             Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами (частини перша та друга статті 303 ЦПК України 2004).
		 
		49.             Суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити, передбачені ЦПК України 2004, заходи забезпечення позову (частина перша статті 151 ЦПК України 2004). Позов забезпечується, зокрема накладенням арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб (пункт 1 частини першої статті 152 ЦПК України 2004).
		 
		50.             Про вжиття заходів забезпечення позову суд постановляє ухвалу, в якій зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання, порядок виконання, розмір застави, якщо така призначена. Копія ухвали надсилається заявнику та заінтересованим особам негайно після її постановлення. Ухвала про забезпечення позову виконується негайно в порядку, встановленому для виконання судових рішень (частини п'ята та дев'ята статті 153 ЦПК України 2004).
		 
		51.             У разі постановлення ухвали без повідомлення особи, щодо якої просять вжити заходи забезпечення позову, копія ухвали надсилається особі, щодо якої вжито заходи забезпечення позову, негайно після її виконання (частина сьома статті 153 ЦПК України 2004).
		 
		52.             Судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами (частина перша статті 14 ЦПК України 2004).
		 
		53.             Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України). Відповідно до частини другої статті 202 ЦК України договори є правочинами.
		 
		54.             При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб (згідно із частиною другою статті 13 ЦК України). Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).
		 
		55.             Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам та свободам громадян, інтересам суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом (згідно із частинами другою, п'ятою та сьомою статті 319 ЦК України).
		 
		56.             Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (частина перша статті 204 ЦК України).
		 
		57.             Зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина перша статті 203 ЦК України).
		 
		58.             Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України.
		 
		59.             Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).
		 
		60.             У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним (частина третя статті 228 ЦК України).
		 
		61.             У Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення (частина перша статті 5 Закону про держреєстрацію речових прав).
		 
		62.             Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації (частина друга статті 3 Закону про держреєстрацію речових прав).
		 
		63.             В рамках цієї справи Бориспільський міськрайонний суд Київської області своєю ухвалою від 20 квітня 2016 року задовольнив заяву позивача про забезпечення позову та наклав арешт на зазначене нерухоме майно (відповідні будинок та земельна ділянка), яке належить на праві спільної часткової приватної власності відповідачам. Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 13 вересня 2017 року частково задоволена заява ОСОБА_13, який діяв в інтересах ОСОБА_8, та скасоване забезпечення позову, передбаченого ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 20 квітня 2016 року, в частині зазначеного будинку та земельної ділянки.
		 
		64.             Відповідно до даних Єдиного державного реєстру судових рішень (далі - ЄДРСР) у справі № 761/46311/16-ц, провадження в якій відкрите за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6 про визнання зазначеного договору позики, зокрема двох розписок від 18 лютого 2015 року, виданих ОСОБА_7 позивачу на загальну суму в 182 000,00 доларів США, Київський апеляційний суд своєю постановою від 17 січня 2019 року залишив без змін рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 12 вересня 2018 року, яким відмовлено в задоволенні відповідних позовних вимог ОСОБА_7
		 
		65.             Суд першої інстанції в рамках розгляду справи № 359/2483/16-ц двічі зупиняв своїми ухвалами від 04 квітня 2017 року та 17 жовтня 2017 року провадження у справі № 359/2483/16-ц на підставі клопотань ОСОБА_13, який представляв ОСОБА_7, в зв'язку з очікуванням висновків суду у справі № 761/46311/16-ц. Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 08 лютого 2019 року у справі № 359/2483/16-ц поновлено провадження. Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 09 квітня 2019 року у справі № 359/2483/16-ц відмовлено ОСОБА_6 в задоволенні зави про забезпечення відповідного позову щодо договору позики шляхом накладання арешту на спірну частку житлового будинку та спірну частку земельної ділянки, які в залежності від рішення Верховного Суду у цій справі можуть повернутися до ОСОБА_7, та іншу частку відповідних будинку й земельної ділянки, які на момент звернення ОСОБА_6 з цією заявою про забезпечення позову отримані колишньою дружиною ОСОБА_7 в результаті поділу майна подружжя на підставі рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 19 вересня 2016 року у справі № 359/6085/16-ц.
		 
		66.             Повідомлення ОСОБА_7 про існування ухвали суду про забезпечення позову від 01 квітня 2016 року та відповідних обмежень щодо його нерухомого майна у справі, в якій він є стороною, не є відповідальністю позивача. Згідно із статтею 153 ЦПК України 2004 відповідний суд мав направити ухвалу суду про забезпечення позову від 01 квітня 2016 року ОСОБА_7 Таке направлення відповідної ухвали є елементом виконання цього судового рішення відповідно до вимог закону, що забезпечується Державою через відповідний контроль судом, як це передбачено статтею 129-1 Конституції України. Тому висновки суду апеляційної інстанції щодо обов'язку позивача довести, що ОСОБА_7 на момент відчуження зазначеного нерухомого майна знав про існування цієї ухвали від 01 квітня 2016 рокує необґрунтованими.
		 
		67.             Також судами попередніх інстанцій не встановлені обставини, які б підтверджували, що ОСОБА_7 не була направлена зазначена ухвала від 01 квітня 2016 року відповідним судом.
		 
		68.             Скасування ухвали суду про забезпечення позову від 01 квітня 2016 року на момент укладання договорів купівлі-продажу від 12 квітня 2016 року № 1023 та від 12 квітня 2016 року № 1026, реєстрації прав за цими договорами не підтверджується ані матеріалами справи та встановленими судами попередніх інстанцій на їх підставі обставинами, ані даними ЄДРСР. У зазначений момент часу арешт з зазначеного нерухомого майна не було знято у передбачений законодавством спосіб.
		 
		69.             Матеріали справи не підтверджують, що відповідачі оскаржували у судовому порядку ухвалу суду про забезпечення позову від 01 квітня 2016 року.
		 
		70.             Виконання судових рішень є обов'язковим відповідно до частини першої статті 129-1 Конституції України та частини першої статті 14 ЦПК України 2004. Згідно із частиною другою статті 124 Конституції України будь-які інші органи чи посадові особи, окрім судів, будь-якими своїми діями не можуть змінювати або скасовувати дію судового рішення. Конституція України та інші нормативно-правові акти України не передбачають таких прав у сторін спору.
		 
		71.             Забезпечення обов'язкового виконання судових рішень є основою втілення принципу правової визначеності як однієї з основ демократичної держави, якою є Україна відповідно до статті 1 Конституції України. Враховуючи це, порушення цього принципу через руйнування інституту обов'язкового виконання судових рішень має суттєвий вплив на інтереси як Держави так і українського суспільства, а не тільки позивача у цій справі.
		 
		72.             Враховуючи зазначене, необхідно погодитись з висновками суду першої інстанції щодо недодержання вимог частини першої статті 203 ЦК України при укладенні договорів купівлі-продажу від 12 квітня 2016 року № 1023 та від 12 квітня 2016 року № 1026, через невідповідність їх судовому рішенню, викладеному в ухвалі суду про забезпечення позову від 01 квітня 2016 року, обов'язковість виконання якої була фактично проігнорована шляхом вчинення зазначених правочинів. Суд апеляційної інстанції не спростовував ці висновки суду першої інстанції та не встановив їх необґрунтованість. Вищезазначені норми закону мали бути виконані відповідачами при здійсненні правочинів щодо відповідного нерухомого майна, зокрема згідно частини другої статті 14 та частин першої-другої статті 41 Конституції України.
		 
		73.             ЄСПЛ у справі «Горнсбі проти Греції» («Hornsby v. Greece», заява № 18357/91, пункт 40, рішення ЄСПЛ від 19 березня 1997 року) наголошував на тому, що право на звернення до суду («право на суд») було б ілюзорним, якби правова система держави-учасниці Конвенції допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду».
		 
		74.             Сама по собі обов'язковість виконання судового рішення не може залежати від поінформованості сторони спору про таке рішення. Так само, як відсутність такої поінформованості сторони не може скасовувати обов'язкову природу судового рішення, якщо воно набуло обов'язковості відповідно до умов закону. Також обов'язковість судового рішення не може залежати від норми Закону про держреєстрацію речових прав. Невиконання такого судового рішення є порушенням права сторін спору на судовий розгляд, що є порушенням Конвенції.
		 
		75.             Право власності не є абсолютним, зокрема відповідно до умов статті 319 ЦК України воно може бути обмежене. Отже, Держава вправі вживати необхідні заходи втручання в право власності, якщо цього вимагають інтереси Держави або суспільства, за умови дотримання зазначеного балансу. В цій справі цей баланс дотримано.
		 
		76.             Враховуючи зазначене, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність скасувати судове рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі судове рішення суду першої інстанції.
		 
		(2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		(2.1) Щодо суті касаційної скарги
		 
		77.             Суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону (частина перша статті 413 ЦПК України).
		 
		78.             На підставі здійсненої вище оцінки аргументів учасників справи Верховний Суд дійшов висновку про необхідність задовольнити касаційну скаргу ОСОБА_6: скасувати рішення Апеляційного суду Київської області від 17 листопада 2016 року та залишити в силі рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 01 вересня 2016 року.
		 
		(2.2) Щодо судових витрат
		 
		79.             Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).
		 
		80.             Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (частина восьма статті 141 ЦПК України).
		 
		81.             Позивач не заявляв вимог про відшкодування судових витрат. Інші учасники справи не заявляли до відшкодування судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		 
		82.             Відповідно до квитанції від 28 листопада 2016 року № 77 позивач сплатив судовий збір в сумі 661,44 грн за подання касаційної скарги. Позивач не надав інших розрахунків документально підтверджених судових витрат.
		 
		83.             За результатом касаційного розгляду вимоги позивача підлягають задоволенню. Отже, позивач має право на відшкодування йому відповідачами судового збору загалом в сумі 661,44 грн за подання касаційної скарги, відповідно, по 330,72 грн з кожного відповідача.
		 
		Керуючись статтями 141, 400, 409, 413, 416, 419 та підпунктом 4 пункту 1 розділу ХIII «Перехідні положення» ЦПК України,
		 
		Постановив:
		 
		1. Задовольнити касаційну скаргу ОСОБА_6.
		 
		2. Скасувати рішення Апеляційного суду Київської області від 17 листопада 2016 року.
		 
		3. Залишити в силі рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 01 вересня 2016 року.
		 
		4. Стягнути з ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на користь ОСОБА_6витрати на сплату судового збору за подання касаційної скарги по 330,72 грн з кожного, загалом 661,44 грн.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді:                                                                                                          В. С. Висоцька
		 
		 
		                                                                                                                      С. Ю.Мартєв
		 
		 
		                                                                                                                      В. В.Пророк
		 
		 
		                                                                                                                       В. М. Сімоненко
		 
		 
		                                                                                                                      І.М. Фаловська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...