Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 757/51046/17-ц : Справи про адмінправопорушення (з 01.01.2019); У порядку процесуального законодавства; В порядку ЦПК України.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 28.04.2019. Забезпечено надання загального доступу: 02.05.2019.
Дата набрання законної сили: 10.04.2019
Номер судового провадження: 61-14573ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України                                 
		 
		10 квітня 2019 року
		м. Київ
		 
		справа № 757/51046/17-ц
		провадження № 61-14573 св 18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Стрільчука В. А.,
		суддів: Кузнєцова В. О., Олійник А. С., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач)
		 
		учасники справи:
		позивач -Головне територіальне управління юстиції у м. Києві, яке діє в інтересах ОСОБА_2,
		відповідач - ОСОБА_3,
		треті особи: орган опіки та піклування Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Головного територіального управління юстиції у м. Києві, яке діє в інтересах ОСОБА_2, на постанову Апеляційного суду м. Києва від 
		30 січня 2018 року у складі колегії суддів: Мазурик О. Ф., Махлай Л. Д., 
		Кравець В. А., 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У вересні 2017 року Головне територіальне управління юстиції у м. Києві (далі - ГТУЮ у м. Києві ), діючи в інтересах громадянина Мексиканських Сполучених Штатів ОСОБА_2, звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, третя особа - орган опіки та піклування Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації, про забезпечення повернення малолітньої дитини до Мексиканських Сполучених Штатів.
		 
		На обгрунтування позовних вимог зазначало, що громадянин Мексиканських Сполучених Штатів ОСОБА_2 та громадянка України ОСОБА_3 є батьками малолітнього ОСОБА_4, 
		ІНФОРМАЦІЯ_1, та перебувають у шлюбі з 06 березня 
		2015 року.
		 
		Дитина з моменту народження і до квітня 2017 року постійно проживала у Мексиканських Сполучених Штатах.
		 
		21 квітня 2017 року позивач та відповідач разом з дитиною прилетіли до України з метою відвідування батьків відповідача та 11 травня 2017 року мали повернутися до Мексиканських Сполучених Штатів. Проте у подальшому відповідач відмовилася повертатися до Мексиканських Сполучених Штатів, посилаючись на погіршення стосунків між нею та позивачем, залишивши дитину із собою.
		 
		У зв'язку з утримуванням матір'ю малолітнього ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 на території України понад погоджений строк за відсутності згоди позивача на зміну місця проживання сина, що порушує право ОСОБА_2 та дитини на належне батьківське виховання і на безперешкодне спілкування, а також право позивача брати участь у вихованні дитини та визначати місце проживання дитини, батько дитини 19 травня 2017 року звернувся до компетентних органів Мексиканських Сполучених Штатів із заявою про повернення дитини за процедурою, визначеною Конвенцією про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, яке 31 травня 2017 року надійшло до Міністерства юстиції України.
		 
		Посилаючись на наведене, ГТУЮ у м. Києві, діючи в порядку передбаченому статтями 7, 10 Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, просив визнати незаконним утримання ОСОБА_3 малолітнього ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, на території України, повернути дитину до місця її постійного проживання у Мексиканських Сполучених Штатах, а у разі невиконання рішення суду у добровільному порядку - зобов'язати ОСОБА_3 передати малолітнього ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, батькові ОСОБА_2 для забезпечення його повернення до Мексиканських Сполучених Штатів, поклавши на позивачавитрати, пов'язані з поверненням дитини до Мексиканських Сполучених Штатів.
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		 
		Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 20жовтня 2017 року позов ГТУЮ у м. Києві в інтересах ОСОБА_2 задоволено. 
		 
		Визнано незаконним утримування ОСОБА_3 на території України малолітнього ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.
		 
		Повернуто малолітнього ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 на територію Мексиканських Сполучених Штатів за адресою: АДРЕСА_1.
		 
		У разі невиконання рішення суду у добровільному порядку, зобов'язано відповідача ОСОБА_3 передати малолітнього ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, його батьку ОСОБА_2 для забезпечення повернення дитини. 
		 
		Витрати, пов'язані з поверненням дитини до Мексиканських Сполучених Штатів покладено на позивача.
		 
		Допущено негайне виконання рішення суду у частині повернення дитини до Мексиканських Сполучених Штатів.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що мати малолітнього ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, з 11 травня 2017 року без згоди батька змінила місце проживання дитини і незаконного утримує її на території України понад погоджений з відповідачем строк, що є порушенням прав ОСОБА_2 та малолітнього сина сторін на належне батьківське виховання та безперешкодне спілкування, прав позивача на участь у вихованні дитини та на визначення місця проживання дитини, що є правовою підставою для застосування процедури повернення дитини, передбаченої Конвенцією про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, яка набула чинності у відносинах між Україною та Мексиканськими Сполученими Штатами 01 травня 2007 року. Заперечення відповідача у тій частині, що позивач за адресою проживання подружжя: АДРЕСА_1, неналежним чином здійснював піклування про дитину, у ході судового розгляду не знайшли свого підтвердження, як і доводи відповідача про те, що позивач застосовував до неї фізичну силу та поводив себе агресивно. 
		 
		Встановивши, що Мексиканські Сполучені Штати є державою, у якій дитина постійно проживала і за законодавством якої мають вирішуватися питання щодо правовідносин між батьками і дитиною, піклування про дитину, у тому числі щодо визначення місця її проживання, а дії відповідача по утриманню дитини на території України порушують права позивача на піклування та виховання дитини за відсутності його згоди на зміну місця її проживання, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, як такі, що відповідають положенням Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей. 
		 
		Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
		 
		Постановою Апеляційного суду м. Києва від 30 січня 2018 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_8 задоволено, рішення Печерського районного суду м. Києва від 20 жовтня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ГТУЮ у м. Києві в інтересах ОСОБА_2.
		 
		Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції не врахував заперечень відповідача про те, що між сторонами існувала домовленість про продовження ОСОБА_3 навчання у вищому навчальному закладі, яке вона вимушено перервала у зв'язку з вагітністю та пологами, що підтверджується договором 
		№ 4090зс/6п-2017п про навчання від 07 вересня 2017 року, укладеним між Київським національним торговельно-економічним університетом та відповідачем, а також отриманням дитиною громадянства України. Зазначене, у свою чергу, спростовує висновки суду про тимчасовий характер перебування відповідача разом з дитиною на території України, та доводить правомірність утримання матір'ю малолітнього сина.
		 
		Також суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач не надав достатніх доказів на підтвердження здійснення ним на час утримання малолітньої дитини на території України належного піклування. Натомість звернення 
		ОСОБА_3 15 травня 2017 року до Шевченківського районного суду 
		м. Києва з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів та розірвання шлюбу підтверджує обставини неналежного виконання батьком його обов'язків щодо утримання та виховання дитини. 
		 
		Згідно результатів дослідження психоемоційного стану ОСОБА_3 та спостереження за її сином ОСОБА_4 № 15 від 06 жовтня 2017 року, між матір'ю та сином існує тісний зв'язок у відповідності із віковими особливостями дитини, хлопчик адаптований до умов проживання, мови та звичаїв країни його нинішнього проживання - України, розлучення з матір'ю може сформувати у дитини глибокі психологічні травми, а тому повернення дитини до місця попереднього проживання матиме на неї негативний вплив.
		 
		Узагальнені доводи касаційної скарги та аргументів інших учасників справи 
		 
		У березні2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ГТУЮ у 
		м. Києві, яке діє в інтересах ОСОБА_2, у якій заявник просив скасувати постанову Апеляційного суду м. Києва від 30 січня 2018 року та залишити в силі рішення Печерського районного суду м. Києва від 20 жовтня 2017 року, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
		 
		Касаційна скарга мотивована посиланням на те, що відповідно до Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей для прийняття рішення про повернення дитини необхідно встановити, по-перше, що дитина постійно мешкала у Договірній державі безпосередньо перед переміщенням або утриманням (пункт «а» частини першої статті 3 Конвенції); по-друге, що переміщенням або утриманням дитини було порушено права на опіку або піклування, згідно із законодавством тієї держави, де дитина проживала (пункт «b» частини першої статті 3 Конвенції); по-третє, заявник фактично здійснював права на опіку до переміщення дитини або здійснював би такі права, якби не переміщення або утримання (пункт «b» частини першої статті 3 Конвенції). Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у позові, апеляційний суд залишив поза увагою, що на момент розгляду спору щодо повернення малолітнього ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, до Мексиканських Сполучених Штатів пройшло лише 
		6 місяців з дати його незаконного утримання на території України, що відповідно до статті 12 Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, свідчить про наявність безумовної підстави для повернення малолітньої дитини до країни її постійного місця проживання. 
		 
		Відсутність наміру у відповідача на повернення малолітньої дитини сторін до постійного місця проживання у Мексиканських Сполучених Штатах, після її тимчасового перебування на території України, дає підстави для висновку про порушення нею батьківських прав відповідача, який не надавав згоду на зміну місця постійного проживання сина. Крім того, з огляду на те, що з моменту переміщення малолітньої дитини пройшов короткий проміжок часу, вона не могла так швидко прижитися у новому для неї середовищі.
		 
		З урахуванням наведеного та положень статей 12, 13 Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про відсутність передбачених зазначеним міжнародно-правовим актом підстав для відмови у поверненні дитини.
		 
		Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
		 
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 02 квітня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі. 
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 11 березня2019 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
		 
		Судами установлено, що06 березня 2015 року між громадянином Мексиканських Сполучених Штатів ОСОБА_2 та громадянкою України ОСОБА_3 зареєстровано шлюб, від якого у подружжя народився син - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.
		 
		Дитина з моменту народження і до квітня 2017 року постійно проживала у Мексиканських Сполучених Штатах за адресою: АДРЕСА_1.
		 
		21 квітня 2017 року сторони разом з дитиною тимчасового прилетіли до України з метою відвідування батьків відповідача та 11 травня 2017 року мали намір повернутися до Мексиканських Сполучених Штатів. В узгоджену між сторонам дату повернення - 11 травня 2017 року - ОСОБА_3 відмовилася разом із малолітньою дитиною повертатися до Мексиканських Сполучених Штатів, мотивуючи свій вчинок бажанням розірвати шлюб між нею та позивачем.
		 
		31 травня 2017 року до Міністерства юстиції України як Центрального органу України з виконання Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей надійшла заява ОСОБА_2 від 19 травня 2017 року про повернення дитини до Мексиканських Сполучених Штатів.
		 
		Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування
		 
		Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ГТУЮ у м. Києві, яке діє в інтересах ОСОБА_2, підлягає задоволенню з наступних підстав.
		 
		Правовідносини щодо повернення дітей, які незаконно утримуються в державі, відмінній від держави їх постійного проживання, урегульовані положеннями Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, до якої Україна приєдналася згідно із Законом України «Про приєднання України до Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей» від 
		11 січня 2006 року, та яка набула чинності у відносинах між Україною та Мексиканськими Сполученим Штатами 01 травня 2007 року, а також Конвенцією про права дитини.
		 
		Відповідно до статті 9 Конституції України та статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. 
		 
		Стаття 15 Закону України «Про міжнародні договори України» встановлює, що чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права.
		 
		Відповідно до частини першої статті 11 Конвенції про права дитини держави-учасниці вживають заходів для боротьби з незаконним переміщенням і неповерненням дітей із-за кордону.
		 
		Статтями 1, 2 Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей визначено, що її цілями є забезпечення негайного повернення дітей, незаконно переміщених до будь-якої з Договірних держав або утримуваних у будь-якій із Договірних держав, та забезпечення того, щоб права на опіку і на доступ, передбачені законодавством однієї Договірної держави, ефективно дотримувалися в інших Договірних державах. Договірні держави вживатимуть усіх належних заходів для забезпечення досягнення цілей Конвенції на їхніх територіях. Для цього вони використовують самі швидкі процедури, наявні в їхньому розпорядженні. 
		 
		Переміщення або утримування дитини розглядаються як незаконні, якщо: a) при цьому порушуються права піклування про дитину, що належать будь-якій особі, установі або іншому органу, колективно або індивідуально, відповідно до законодавства держави, у якій дитина постійно мешкала до переміщення або утримування; та b) у момент переміщення або утримування ці права ефективно здійснювалися, колективно або індивідуально, або здійснювалися б, якби не переміщення або утримування (стаття 3 Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей).
		 
		При цьому під правами піклування розуміються відповідні повноваження, що виникають на підставі законодавчого акта, рішення судової або адміністративної влади, або внаслідок угоди, що тягне юридичні наслідки. Права піклування включають права, пов'язані з піклуванням будь-якої особи про дитину, і, зокрема, право визначати місце проживання дитини. Права доступу включають право переміщення дитини на обмежений час у місце інше, ніж місце її постійного проживання. Конвенція застосовується до будь-якої дитини, яка постійно проживала в Договірній державі безпосередньо перед вчиненням акта порушення прав піклування або доступу. Застосування Конвенції припиняється, коли дитина досягає віку 16 років. 
		 
		Право піклування в контексті Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей охоплює не лише визначення батьками місця проживання дитини, а й вирішення питань про тимчасовий чи постійний виїзд дитини за межі держави в якій вона проживає.
		 
		Крім того, важливим є те, щоб права піклування до переміщення дитини реально здійснювались особою, яка звернулася із заявою про повернення дитини на підставі Конвенції.
		 
		Статті 3, 12, 13, 20 Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей містять вичерпний перелік обставин, за наявності яких суд має право відмовити в поверненні дитини до місця постійного проживання. Суд може відмовити в поверненні дитини у наступних випадках: якщо в ході розгляду справи виявить, що особа, установа або інший орган, що піклуються про дитину, фактично не здійснювали права піклування на момент переміщення або утримування чи заявник дав мовчазну згоду на переміщення або утримання (пункт«а» частини першої статті 13); або з моменту переміщення пройшло більше року й дитина прижилась у новому середовищі (частина друга статті 12); або існує серйозний ризик того, що повернення поставить дитину під загрозу заподіяння фізичної або психічної шкоди або іншим шляхом створить для дитини нетерпиму обстановку (пункт «b» частини першої статті 13); або якщо дитина заперечує проти повернення і досягла такого віку і рівня зрілості, при якому слід брати до уваги її думку (частина друга статті 13); або якщо повернення не допускається основними принципами запитуваної держави в галузі захисту прав людини й основних свобод (стаття 20).
		 
		Відповідно до частини першої статті 13 Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей обов'язок доведення обставин, які можуть бути винятковими підставами для неповернення дитини, покладається саме на особу, яка незаконно перемістила дитину на територію іншої держави та/або незаконно її утримує. Зазначене формулювання відображає загальне правове правило, що той, хто стверджує про наявність певного факту, повинен його довести.
		 
		Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди при розгляді справ застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		 
		Відповідно до практики Європейського суду з прав людини рішення про повернення дитини до держави постійного місця проживання, прийняте на підставі Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, відповідає пункту 1 статті 6 і статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		 
		При вирішенні справ щодо повернення дитини до держави її постійного проживання на підставі Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, суди повинні керуватися дотриманням найкращих інтересів дитини. Під найкращими інтересами дитини варто розуміти можливість збереження зв'язків з сім'єю, якщо не буде встановлено небажаність таких зв'язків, і можливість розвитку в здоровому середовищі. Суд повинен детально перевірити сімейну ситуацію і врахувати ряд факторів, зокрема, емоційного, психологічного, матеріального і медичного характеру, та надати розумну оцінку інтересам кожного із батьків та інтересам дитини, які мають найважливіше значення (§ 85 рішення Європейського суду з прав людини «Шнеерсоне і Кампанелла проти Італії»).
		 
		Суди попередніх інстанцій установили, що малолітній ОСОБА_4 з народження проживав у Мексиканський Сполучених Штатах разом з обома батьками, та за місцем постійного проживання сім'я, включаючи відповідача та дитину, була забезпечена усім необхідним. ОСОБА_3 самостійного доходу не мала, а тому утримання сім'ї здійснював позивач, надавши відповідачу банківську картку для здійснення поточних витрат. 
		 
		Обставин, які б свідчили про те, що повернення дитину поставить під загрозу заподіяння їй фізичної чи психічної шкоди, або іншим чином створить для неї нетерпиму обстановку, судом першої інстанції не встановлено. Відповідачем не надано суду доказів на підтвердження того, що існує серйозний ризик того, що таке повернення загрожує дитині психологічною або фізичною небезпекою, чи що внаслідок повернення малолітній син сторін потрапить у нестерпні умови. 
		 
		Таким чином, встановивши відсутність передбачених Конвенцією про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей обставин, за наявності яких суд має право відмовити в поверненні дитини до держави постійного проживання, а також те, що процедуру повернення дитини до Мексиканських Сполучених Штатів ініційовано позивачем до спливу одного місяця з дати незаконного утримування дитини на території України, суд першої інстанції правильно застосував до спірних правовідносин положення Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей та обгрунтовано задовольнив позовні вимоги.
		 
		З урахування установлених у справі обставин тимчасового переміщення малолітнього ОСОБА_4 на територію України, про, що свідчить зокрема придбання сторонам квитків у зворотний бік та узгодження дати вильоту до Мексиканських Сполучених Штатів, висновки апеляційного суду про те, що переміщення дитини на територію України та її подальше утримування на ній відбулося за згодою батька, який повернувся до Мексиканський Сполучений Штатів та після повернення до країни постійного проживання фактично не здійснював піклування про малолітнього сина, є неспроможними.
		 
		Під згодою на переміщення необхідно розуміти погодження піклувальника на переїзд дитини до іншої країни на постійне або тимчасове проживання. Про мовчазну згоду на переміщення дитини можуть свідчити відсутність заперечення піклувальника проти переміщення або утримання дитини в іншій країні протягом усього часу до звернення із заявою про повернення дитини.  
		 
		У рішенні «Карлсон проти Швейцарії» Європейський суд з прав людини зазначив, що при вирішенні справ про повернення дитини до держави її постійного проживання за процедурою, визначеною Конвенцією про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, неправильним є покладення на особу, яка вимагає повернення дитини, обов'язку доведення тієї обставини, що вона не надавала дозволу або мовчазної згоди на переміщення і утримання дитини на території іншої держави. 
		 
		Водночас ОСОБА_3 не довела, що ОСОБА_2 знав про відсутність у неї наміру повертатися до Мексиканських Сполучених Штатів і про бажання змінити місце постійного проживання їх сина ОСОБА_4 та погоджувався на це. При цьому суд апеляційної інстанції не звернув увагу, що одразу після повернення до Мексиканських Сполучених Штатів, 19 травня 2017 року позивач звернувся до Центрального органу Мексиканських Сполучених Штатів щодо початку процедури повернення дитини, передбаченої Конвенцією про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей.
		 
		Ненадання позивачем матеріального забезпечення дитині під час її незаконного утримання на території України не може свідчить про те, що позивач не здійснював піклування про сина на момент його переміщення, зважаючи на те, що протилежне було встановлено судами обох інстанцій.
		 
		Скасовуючи рішення суду першої інстанції апеляційний суд фактично вдався до аналізу національного законодавства Мексиканських Сполучених Штатів щодо визначення місця проживання дитини, що не можна визнати обгрунтованим, зважаючи на те, що відповідно до статті 19 Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей ніяке рішення, прийняте відповідно до цієї Конвенції, щодо повернення дитини не розглядається як встановлення обставин будь-якого питання про піклування, тому після повернення дитини до держави її постійного проживання ОСОБА_3 не позбавлена можливості звернутися до компетентних органів за місцем постійного проживання дитини з метою вирішення питання про піклування та визначення місця проживання дитини з матір'ю.
		 
		Натомість задовольняючи позов про повернення дитини до місця її постійного проживання, суд першої інстанції вирішив справу із урахуванням змісту 
		статей 3, 5, 12, 13 Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей та не приймав рішення про розлучення матері з дитиною. Малолітній ОСОБА_4 має бути повернутий до Мексиканських Сполучених Штатів тим з батьків, хто незаконного утримує у країні відмінній від країни його постійного проживання, тобто ОСОБА_3 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої палати Касаційного цивільного суду погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що повернення ОСОБА_4за місцем його постійного проживання за адресою: АДРЕСА_1, відповідає якнайкращим інтересам дитини. Дослідження психоемоційного стану ОСОБА_3 та спостереження за її сином ОСОБА_4 №15 від 
		06 жовтня 2017 року, виконане Міжнародним гуманітарним центром «Розрада», не надає оцінки зв'язкам малолітнього ОСОБА_4 з батьком та середовищем його постійного проживання та у сукупності з іншими доказами, з огляду на те, що на дату початку процедури повернення дитини до Мексиканських Сполучених Штатів, минуло менше місяця, не свідчить про те, що дитина вже прижилася у новому середовищі.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково, і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
		 
		Ураховуючи, що апеляційний суд помилково скасував рішення суду першої інстанції, яке відповідає вимогам закону, постанова Апеляційного суду м. Києва від 30 січня 2018 року підлягає скасуванню, з залишенням в силі заочного рішення Печерського районного суду м. Києва від 20 жовтня 2017 року. 
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 413, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої палати Касаційного цивільного суду,
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу Головного територіального управління юстиції у м. Києві, яке діє в інтересах ОСОБА_2, задовольнити. 
		 
		Постанову Апеляційного суду м. Києва від 30 січня 2018 року скасувати, рішення Печерського районного суду м. Києва від 20 жовтня 2017 року залишити в силі.
		 
		Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Головуючий:                                                               В. А. Стрільчук
		Судді:                                                                           В. О. Кузнєцов
		А.С.Олійник
		С.О.Погрібний
		Г. І. Усик

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...