Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 704/696/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про недоговірні зобов`язання; Спори про відшкодування шкоди; Спори про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 28.04.2019. Забезпечено надання загального доступу: 02.05.2019.
Дата набрання законної сили: 25.04.2019
Номер судового провадження: 61-42166ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		25 квітня 2019 року
		м. Київ
		 
		справа № 704/696/16-ц
		провадження № 61-42166 св 18 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду Антоненко Н.О. (суддя-доповідач), Журавель В.І., КратаВ.І.,
		 
		учасники справи:
		 
		позивач -ОСОБА_4,
		відповідачі - Державна казначейська служба України, Міністерство юстиції України, ліквідаційна комісія управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області, прокуратура Черкаської області, 
		третя особа - прокуратура Черкаської області,
		 
		розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 02 травня 2018 року в складі судді Фролова О. Л. та на постанову апеляційного суду Черкаської області від 10 липня 2018 року в складі колегії суддів Гончар Н. І., Бондаренка С. І., Ювшина В. І.,
		 
		ВСТАНОВИВ :
		 
		Описова частина 
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У травні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України, Міністерства юстиції України, ліквідаційної комісії УМВС України в Черкаській області та з урахуванням уточнених позовних вимог просив стягнути з ДКСУ 416 976 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства та прокуратури.
		 
		В обґрунтування своїх позовних вимог посилався на те, що 09 червня        2003 року відносно нього була порушена кримінальна справа за ознаками злочину, передбаченого частиною першою статті 122 КК України, обраний запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд, а також пред'явлено обвинувачення. 
		 
		18 листопада 2012 року кримінальне провадження стосовно                 ОСОБА_4 було закрите в зв'язку з відсутністю в його діях складу злочину, передбаченого частиною першою статті 122 КК України, та скасовано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд. 
		 
		Також позивач зазначав, що визнання ним на початку розслідування справи своєї вини, було вимушеним і спричинене його бажанням якнайшвидшого закриття кримінальної справи.
		 
		Указані обставини спричинили ОСОБА_4 глибокі душевну та психологічну травми, викликали пов'язані з цим моральні страждання й переживання.
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції 
		 
		Рішенням Тальнівського районного суду Черкаської області від 02 травня 2018 року в задоволенні позову відмовлено. 
		 
		Суд першої інстанції виходив із того, що право на відшкодування шкоди в позивача відсутнє, оскільки на початку досудового слідства та під час судового розгляду він давав покази на підтвердження своєї вини, тобто шляхом самообмови, яка була добровільною й завідомо неправдивою, перешкоджав з'ясуванню істини в справі.
		 
		Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції 
		 
		Постановою апеляційного суду Черкаської області від 10 липня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення, рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 02 травня 2018 року - без змін.
		 
		Апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції повно та всебічно з'ясував обставини справи та на підставі належних доказів дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, а доводи апеляційної скарги правильності висновків суду не спростовують.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги 
		 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції 
		 
		09 серпня 2018 року ОСОБА_4 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на вказані судові рішення. 
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 23 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження в даній справі.
		 
		Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) визначено, що судом касаційної інстанції в цивільних справах є Верховний Суд.
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		 
		У касаційній скарзі ОСОБА_4 указував, що він жодним чином не перешкоджав установленню істини в справі та не визнавав своєї вини, а відповідні висновки судів не ґрунтуються на обставинах справи.
		 
		Просив оскаржувані судові рішення скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		Відзив на касаційну скаргу
		 
		У вересні 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив прокуратури Черкаської області на дану касаційну скаргу, в якому вона просила залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. 
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		Суди встановили, що постановою СВ Тальнівського РВ УМВС України в Черкаській області від 09 червня 2003 року відносно ОСОБА_4 порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого частиною першою статті 122 КК України, а 21 червня 2003 року - обраний запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд.
		 
		25 червня 2003 року ОСОБА_4 було пред'явлено обвинувачення в учиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 122 КК України.
		 
		Відповідно до протоколу допиту обвинуваченого від 25 червня 2003 року ОСОБА_4, ознайомившись із постановою про притягнення його як обвинуваченого в учиненні передбаченого частиною першою статті 122 КК України злочину, заявив, що повністю визнає себе винним у пред'явленому обвинуваченні.
		 
		Згідно з постановою про направлення справи до суду від 26 червня                2003 року ОСОБА_4 вину свою визнав повністю, в скоєному розкаявся.
		 
		Із постанови Тальнівського районного суду Черкаської області від                     05 листопада 2003 року вбачається, що підсудний ОСОБА_4 свою вину в учиненому злочині, передбаченому частиною першою статті 122 КК України, визнав повністю, щиро розкаявся.
		 
		Справа розглядалася судом та передавалася для продовження розслідування неодноразово. 
		 
		Постановою старшого слідчого слідчого відділу Тальнівського районного відділу УМВС України в Черкаській області від 18 листопада 2012 року кримінальну справу відносно ОСОБА_4 за ознаками злочину, передбаченого частиною першою статті 122 КК України, закрито, в зв'язку з відсутністю в його діях складу злочину, та скасовано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд.
		 
		Під час досудового слідства та розгляду справи в суді ОСОБА_4 повністю визнавав себе винним у вчиненні передбаченого частиною першою статті 122 КК України злочину.
		 
		Мотивувальна частина 
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права 
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		 
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		 
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Оскаржувані судові рішення відповідають зазначеним вимогам закону.
		 
		Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями,             діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
		 
		Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано               фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт.
		 
		Відповідно до частини першої статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
		 
		Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом (частина друга статті 1176 ЦК України).
		 
		Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбаченому Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», виникає у випадках, зазначених у статті 2 цього Закону, зокрема, у випадку постановлення виправдувального вироку суду.
		 
		Згідно з частиною четвертою статті 1176 ЦК України фізична особа, яка в процесі досудового розслідування або судового провадження шляхом самообмови перешкоджала з'ясуванню істини і цим сприяла незаконному засудженню, незаконному притягненню до кримінальної відповідальності, незаконному застосуванню запобіжного заходу, незаконному затриманню, незаконному накладенню адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, не має права на відшкодування шкоди.
		 
		Під самообмовою слід розуміти завідомо неправдиві показання підозрюваного, обвинуваченого, підсудного.
		 
		Суди мають враховувати причини, які спонукали особу до самообмови, оскільки у статті фактично йдеться про умисел на самообмову. Проте самообмова, яка стала наслідком застосування до громадянина насильства, погроз чи інших незаконних заходів, не перешкоджає відшкодуванню шкоди. При цьому факт насильства, погроз та інших незаконних заходів має бути встановлений слідчими органами, прокурором чи судом.
		 
		Тобто самообмова, яка виключає відшкодування шкоди, має бути добровільною, завідомо неправдивою, мати на меті перешкодити з'ясуванню істини й бути зафіксованою в матеріалах справи.
		 
		Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		 
		Доказів на підтвердження того, що самообмова, яка стала наслідком застосування до ОСОБА_4 насильства, погроз та інших незаконних заходів, судам першої та апеляційної інстанції позивач не надав. 
		 
		З огляду на викладене, обґрунтованим є висновок судів про відсутність правових підстав для задоволення позову, оскільки ОСОБА_4 під час досудового слідства та протягом судового розгляду давав покази на підтвердження своєї вини й така самообмова була добровільною, завідомо неправдивою та зафіксована в матеріалах кримінальної справи.
		 
		Доводи касаційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки зводяться до незгоди з оскаржуваними судовими рішеннями.
		 
		Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
		 
		Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про наявність передбачених частиною третьою статті 401 ЦПК Українипідстав для залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішеннь - без змін.
		 
		Керуючись статтями 389, 400, 401 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
		 
		ПОСТАНОВИВ :
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
		 
		Рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 02 травня                 2018 року та постанову апеляційного суду Черкаської області від 10 липня             2018 року залишити без змін.
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:                                                                                                    Н. О. Антоненко
		 
		                                                                                                               В.І. Журавель
		 
		                                                                                                               В.І. Крат

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...