Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 527/1007/17 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів купівлі-продажу.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 28.04.2019. Забезпечено надання загального доступу: 02.05.2019.
Дата набрання законної сили: 24.04.2019
Номер судового провадження: 61-640ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		24 квітня 2019 року
		м. Київ
		справа № 527/1007/17
		провадження № 61-640св18 
		Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		Олійник А. С. (суддя-доповідач), Кузнєцова В. О., Усика Г. І.,          
		учасники справи:
		позивач за первісним позовом - ОСОБА_4,
		відповідач за первісним позовом - ОСОБА_5,
		позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_5,
		відповідачі за зустрічним позовом: ОСОБА_4, Товариство з обмеженою відповідальністю «Техніко-транспортна компанія «Бізнес - Клас»
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Глобинського районного суду Полтавської області від 21 вересня 2017 року у складі судді Левицької Т. В. та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 27 листопада 2017 року у складі суддів: Обідіної О. І., Бутенко С. Б., Пікуля В. П. 
		ВСТАНОВИВ:
		Описова частина 
		Короткий зміст позовних вимог
		Первісний позов
		23 травня 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 про стягнення 121 805,41 грн заборгованості за договором купівлі - продажу від 02 березня 2012 року № 5.
		Позов обґрунтовано тим, що 02 березня 2012 року між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_5 (далі - ФОП ОСОБА_5.) і Товариством з обмеженою відповідальністю «Техніко-транспортна компанія «Бізнес-Клас» (далі - ТОВ «Бізнес-Клас») укладено договір купівлі-продажу № 5 (далі - договір купівлі-продажу), відповідно до пункту 1.1 якого відповідач зобов'язався продати, а ТОВ «Бізнес-Клас» купити запасні частини до автомобілів та сільськогосподарської техніки. У період з березня по вересень 2014 року позивач здійснив оплату за товар на загальну суму 153 100,00 грн, однак поставку відповідач здійснив лише на 31 294,59 грн. Вартість недопоставленого товару складає 121 805,41 грн.
		13 травня 2015 року ФОП ОСОБА_5 припинив свою підприємницьку діяльність. 
		21 березня 2017 року між ТОВ «Бізнес-Клас» (первісний кредитор) і ОСОБА_4 (новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги № 2, за змістом якого первісний кредитор відступив свої вимоги за договором купівлі-продажу від 02 березня 2012 року № 5, про що боржника ОСОБА_5 письмово повідомлено 29 березня 2017 року. 07 квітня 2017 року ОСОБА_4, як новий кредитор у зобов'язанні, направив ОСОБА_5 власну вимогу за договором, у якій вимагав здійснити поставку товару, а за неможливості - повернути кошти за недопоставлений товар. Позивач вважає, що на підставі частини другої статті 693 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) у покупця виникло право на повернення суми попередньої оплати. Оскільки відповідач попередню оплату у розмірі 121 805,41 грн не повернув, новий кредитор змушений звернутися з позовом до суду для захисту своїх порушених прав. 
		Зустрічний позов
		29 червня 2017 року ОСОБА_5 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_4, ТОВ «Бізнес-Клас» про визнання договору відступлення права вимоги нікчемним.
		Зустрічний позов обґрунтовано тим, що рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука від 11 травня 2016 року у справі № 527/1707/15-ц з ТОВ «Бізнес-Клас» на користь ОСОБА_5 стягнуто заборгованість за договором поставки від 01 листопада 2013 року № 8 у розмірі 351 808,41 грн та судовий збір у розмірі 3 518,10 грн. Вказане судове рішення перебуває на виконанні в Глобінському районному відділі Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції і на цей час є невиконаним. Не виконаними є також судові рішення про стягнення заборгованості з ТОВ «Бізнес-Клас» й іншим особам.
		У разі стягнення з ОСОБА_5 передоплати за договором купівлі-продажу від 02 березня 2017 року № 5 на користь ТОВ «Бізнес-Клас», в межах виконавчих проваджень за рішеннями Автозаводського районного суду м. Кременчука на ці кошти державним виконавцем буде накладено арешт.
		Для того, щоб на вказані кошти арешт не було накладено, ТОВ «Бізнес-Клас» уклало з ОСОБА_4 договір відступлення права вимоги за договором купівлі-продажу. ОСОБА_4 є засновником і директором ТОВ «Бізнес-Клас», тобто оскаржуваний договір відступлення права вимоги є таким, що порушує публічний порядок, отже, є нікчемним.
		Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанцій
		Рішенням Глобинського районного суду Полтавської області від 21 вересня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 27 листопада 2017 року, первісний позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 121 805,41 грн заборгованості за договором купівлі-продажу №5 від 02 березня 2012 року. У зустрічному позові відмовлено.
		Задовольняючи первісний позов, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_5 не виконав умов договору, тому на підставі частини другої статті 693 ЦК України ОСОБА_4, як особа, до якої перейшло право вимоги за договором купівлі-продажу, а саме право на стягнення попередньої оплати в сумі 121 805,41 грн за непоставлений в обумовлений строк товар.
		Відмовляючи у зустрічному позові, суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання договору про відступлення права вимоги нікчемним в силу вимог статті 228 ЦК України, оскільки ОСОБА_5 не доведено обставин, які б свідчили про порушення публічного порядку. Оспорюваний договір відповідає загальним вимогам, додержання яких є необхідним для його чинності.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги 
		У січні 2018 року ОСОБА_5 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить рішення Глобинського районного суду Полтавської області від 21 вересня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 27 листопада 2017 року скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення первісного позову та задоволення зустрічного позову. 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції 
		28 лютого 2018 року ухвалою Верховного Суду за вказаною касаційною скаргою відкрито касаційне провадження.
		Аргументи учасників справи
		Доводи ОСОБА_5, викладені в касаційній скарзі 
		У касаційній скарзі зазначено, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до прийняття неправильного по суті рішення.
		Висновок судів першої та апеляційної інстанцій стосовно того, що оспорюваний договір відступлення права вимоги не є публічним не відповідає статті 228 ЦК України, оскільки вказаний договір спрямований на уникнення арешту коштів та подальшої передачі їх стягувачам під час процедури примусового виконання рішення суду, безпідставне позбавлення юридичної особи належного їй майна (майнових прав), що в свою чергу є істотним порушенням публічного порядку в розумінні статей 129, 129 - 1 Конституції України, якими встановлено обов'язковість рішення суду та обов'язковість його виконання, і які в свою чергу мають імперативний, загальнообов'язковий характер та визначають засади державного ладу в частині відправлення правосуддя.
		Суди першої та апеляційної інстанцій не надали відповідної правової оцінки доказам у справі, тому не встановили тієї обставини, що спірний договір відступлення права вимоги, укладений директором ТОВ «Бізнес-Клас», через представника, самим із собою, що порушує публічний порядок, оскільки спрямований на настання інших реальних наслідків, ніж передбачено договором, та має на меті уникнення відповідальності ТОВ «Бізнес-Клас» перед стягувачами у виконавчих провадженнях, що є суттєвим порушенням конституційних прав громадян у частині обов'язковості виконання судового рішення. На підставі викладеної обставини суди мали застосувати до спірних правовідносин статті 203, 215 ЦК України. Вказане відповідає правовому висновку, викладеному у постановах Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року у справі № 6?1873цс16.
		Доводи ОСОБА_4, викладені у відзиві на касаційну скаргу
		У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_4 просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що договір відступлення права вимоги не є публічним договором у розумінні статті 228 ЦК України. Крім того, оскаржуваний договір укладений також і самим ОСОБА_5
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		02 березня 2012 року між ФОП ОСОБА_5 та ТОВ «Бізнес Клас» укладено договір купівлі-продажу № 5, відповідно до умов якого ОСОБА_5 зобов'язався продати, а товариство придбати запасні частини автомобілів та сільськогосподарської техніки, у кількості, комплектності, асортименті та за ціною, вказаних у накладних, що є додатками до договору, та на умовах, що викладені в цьому договорі.
		У пункті 5.1 договору сторони визначили, що договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2012 року, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх обов'язків.
		03 січня 2013 року та 03 січня 2014 року сторони уклали додаткові угоди до договору купівлі-продажу, якими продовжено термін дії договору до 31 грудня 2015 року.
		У період з березня по вересень 2014 року ТОВ «Бізнес-Клас» сплатило за товар на загальну суму 153 100,00 грн, однак ОСОБА_5 поставив товар на суму 31 294,59 грн.
		28 грудня 2016 року товариство звернулось до ОСОБА_5 з вимогою про поставку товару згідно з умовами договору або повернення коштів, яке продавцем залишено без відповіді.
		21 березня 2017 року між ТОВ «Бізнес-Клас» та ОСОБА_4 укладено договір про відступлення права вимоги № 2, за умовами якого первісний кредитор (товариство) передає, а новий кредитор приймає на себе право вимоги, що належить первісному кредиторові, і стає кредитором за договором купівлі-продажу від 02 березня 2012 року № 5 зі змінами та доповненнями від 03 січня 2013 року та від 03 січня 2014 року, укладеним між ТОВ «Бізнес-Клас» та ФОП ОСОБА_5
		Новий кредитор - ОСОБА_4, відповідно до вказаного договору, отримав право (замість первісного кредитора) вимагати від боржника - ОСОБА_5 належного та реального виконання всіх зобов'язань за основним договором.
		Вимогу нового кредитора про повернення вартості недопоставлених запчастин на загальну суму 121 805,41 грн ОСОБА_5 залишив без виконання, тому ОСОБА_4 звернувся до суду з вимогою про стягнення вказаних коштів у порядку, визначеному положеннями частини другої статті 693 ЦК України.
		Мотивувальна частина 
		Позиція Верховного Суду
		Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
		Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги та заперечення на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права 
		Розглядаючи справу у касаційному порядку в межах доводів касаційної скарги, які зводяться до незгоди ОСОБА_5 із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність підстав для визнання нікчемним договору відступлення права вимоги, Верховний Суд зазначає таке.
		Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
		Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину встановлено статтею 203 ЦК України.
		Відповідно до частин першої - третьої, п'ятої вказаної статті зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
		Підставою зустрічного позову ОСОБА_5 зазначає те, що оскаржуваний договір відступлення права вимоги порушує публічний порядок.
		Відповідно до частини першої статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
		Згідно із цією статтею правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
		Виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів, ЦК України виходить зі змісту самої протиправної дії та небезпеки її для інтересів держави і суспільства загалом, а також значимості порушених інтересів внаслідок вчинення такого правочину.
		При цьому категорія публічного порядку застосовується не до будь-яких правовідносин у державі, а лише щодо суттєвих основ правопорядку.
		Таким чином, публічний порядок - це публічно-правові відносини, які мають імперативний характер і визначають основи суспільного ладу держави.
		Отже, положеннями статті 228 ЦК України визначено перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок.
		Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.
		Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не вважаються такими, що порушують публічний порядок.
		Вказаний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року (провадження № 6-1528цс15).
		З огляду на викладене, укладення юридичною особою договору відступлення права вимоги з особою, яка є її засновником чи обіймає певну керівну посаду, згідно зі змісту статті 228 ЦК України, не є правочином, який порушує публічний порядок.
		Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність підстав для задоволення зустрічного позову.
		Посилання заявника касаційної скарги на постанову Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року у провадженні № 6-1873цс16 є безпідставними, оскільки позов про визнання договору недійсним у цій справі заявлено з підстав фіктивності оскаржуваного договору, тобто з інших підстав, ніж заявлено зустрічний позов у справі, що переглядається.
		Доводів та підстав для скасування оскаржуваних судових рішень в частині задоволення первісного позову заявник касаційної скарги не наводить, тому Верховний Суд, зважаючи на приписи статті 400 ЦПК України, судові рішення в цій частині не переглядає.
		Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		Судами першої та апеляційної інстанцій оскаржувані судові рішення в оскаржуваній частині прийнято з дотриманням норм матеріального права та без порушень норм процесуального права.
		Доводи касаційної скарги ґрунтується на власному тлумаченні ОСОБА_5 норм матеріального права та спрямовані на встановлення та переоцінку обставин справи, тоді як статтею 400 ЦПК України Верховний Суд не наділений такими повноваженнями, а суд апеляційної інстанції надав цим доводам належну правову оцінку.
		З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції - без змін.
		Керуючись статтями 400, 401, 409, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.
		Рішення Глобинського районного суду Полтавської області від 21 вересня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 27 листопада 2017 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Судді:                                                                                                          А. С. Олійник
		                                                                                                                      В.О.Кузнєцов
		                                                                                                                       Г.І.Усик

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...