Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 405/861/17 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 28.04.2019. Забезпечено надання загального доступу: 02.05.2019.
Дата набрання законної сили: 22.04.2019
Номер судового провадження: 61-33086ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		22 квітня 2019 року
		м. Київ
		 
		справа № 405/861/17
		провадження № 61-33086 св 18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		Усика Г. І. (суддя-доповідач), Кузнєцова В. О., Олійник А. С.,
		 
		учасники справи:
		позивач  ОСОБА_1 ,
		відповідач  Приватне акціонерне товариство «Гідросила АПМ»,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Гідросила АПМ» на рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 15 травня 
		2017 року у складі судді Шевченко І. М. та ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 19 липня 2017 року у складі колегії суддів: Авраменко Т. М., Суровицької Л. В., Чельник О. І.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Приватного акціонерного товариства «Гідросила АПМ» (далі ПрАТ «Гідросила АПМ») про стягнення середнього заробітку.
		 
		На обгрунтування позовних вимог зазначав, що згідно наказу від 01 листопада 2009 року № 260 він був прийнятий по переведенню до підрозділу виробництва деталей ротора ПрАТ «Гідросила АПМ» налагоджувальником автоматичних ліній і агрегатних верстатів четвертого розряду. З вересня 2014 року по 14 серпня 2015 року він проходив військову службу, після демобілізації повернувся на роботу, в період з 13 серпня 2015 року по 31 січня 2016 року перебував у основній щорічній та додатковій відпустках. 23 січня 2016 року вступив на військову службу до Збройних Сил України за контрактом, строком на 1 рік, у зв`язку з чим відповідно до статті 119 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) за ним зберігається місце роботи, посада і середній заробіток. Однак, відповідач не виплатив йому середній заробіток за період з 23 січня 
		2016 року по 23 січня 2017 року (час проходження ним військової служби за контрактом).
		 
		Посилаючись на наведе, просив зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити йому середній заробіток за період з 01 лютого 2016 року по 07 січня 2017 року в розмірі 55037,92 грн.
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції 
		 
		Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 15 травня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
		 
		Зобов`язано ПрАТ «Гідросила АПМ» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за період з 01 лютого 2016 року по 07 січня 2017 року.
		 
		Стягнуто з ПрАТ «Гідросила АПМ» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за період з 01 лютого 2016 року по 07 січня 2017 року у розмірі 55 037,92 грн.
		 
		Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на час укладення позивачем контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України існував особливий період, який не закінчився на час розгляду справи, а відтак на ОСОБА_1 розповсюджуються гарантії, передбачені статтею 39 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» та статтею 119 КЗпП України, зокрема на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації. З огляду на не виплату позивачеві середнього заробітку під час проходження ним військової служби за контрактом, суд вважав обгрунтованими його вимоги про стягнення середнього заробітку. 
		 
		Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції 
		 
		Ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 19 липня 2017 року апеляційну скаргу ПрАТ «Гідросила АПМ» відхилено, рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 15 травня 2017 року залишено без змін. 
		 
		Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що на час укладення позивачем контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України існувала кризова ситуація, що загрожувала національній безпеці України, а невідкладні заходи, запроваджені рішенням Ради національної безпеки і оборони України щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету та територіальної цілісності України, вимагали, крім іншого, проведення часткової мобілізації, з початком якої, настав особливий період діяльності усіх інституцій України, який не закінчився на час розгляду справи, а відтак на ОСОБА_1 розповсюджуються гарантії, передбачені статтею 119 КЗпП України, у зв`язку з чим суд обгрунтовано задовольнив його вимоги про стягнення середнього заробітку за час проходження ним військової служби за контрактом. 
		 
		Узагальнені вимоги та доводи касаційної скарги
		 
		У серпні 2017 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга 
		ПрАТ «Гідросила АПМ», у якій заявник просив скасувати рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 15 травня 2017 року і ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 19 липня 2017 року, та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
		 
		Касаційна скарга обгрунтована посиланням на те, що набрання чинності 
		07 січня 2017 року змін до статті 119 КзПП України, якими виключено положення частини четвертої цієї статті про здійснення грошового забезпечення призваних працівників, які продовжують військову службу, за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», обов`язок підприємства щодо збереження робочого місця та виплати середньої заробітної плати позивачу не був закріплений в жодному нормативно-правовому акті. Після внесення до КЗпП України відповідних змін позивачу нараховано та виплачено середній заробіток за період з 07 січня 2017 року по 23 січня 2017 року, а тому відповідачем не було допущено порушень трудових прав позивача. 
		 
		Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
		 
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		 
		Відповідно до статті 388 ЦПК України, який набрав чинності з 15 грудня 
		2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд.
		 
		31 травня 2018 року справа передана до Верховного Суду.
		 
		Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		 
		Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		За змістом частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Установлені судами фактичні обставини справи
		 
		Судами попередніх інстанцій установлено, що  ОСОБА_1 згідно наказу від 
		01 листопада 2009 року № 260 був прийнятий по переведенню у підрозділ виробництва деталей ротора ПрАТ «Гідросила АПМ» налагоджувальником автоматичних ліній і агрегатних верстатів четвертого розряду.
		 
		05 вересня 2014 року на виконання Указу Президента України від 21 липня 
		2014 року «Про часткову мобілізацію» № 607/2014 ОСОБА_1 був призваний Кіровоградським обласним військовим комісаріатом до лав Збройних Сил України по мобілізації.
		 
		14 серпня 2015 року позивач був звільнений з військової служби в запас на підставі Указу Президента України від 12 червня 2015 року «Про звільнення з військової служби військовослужбовців, які були призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до Указу Президента України від 21 липня 2014 року № 607 «Про часткову мобілізацію» № 328/2015.
		 
		З 13 серпня 2015 року по 31 січня 2016 року  ОСОБА_1 перебував у основній щорічній та додатковій відпустках.
		 
		23 січня 2016 року між  ОСОБА_1 та Міністерством оборони України, в особі командира військової частини НОМЕР_1 , укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, строком на один рік.
		 
		У зв`язку з прийняттям на військову службу за контрактом позивач з роботи звільнений не був, місце роботи за ним зберігалося, однак середній заробіток не виплачувався.
		 
		Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування
		 
		Відповідно до положень статті 17 Конституції Україниоборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом. Збройні Сили України та інші військові формування ніким не можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян або з метою повалення конституційного ладу, усунення органів влади чи перешкоджання їх діяльності. Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
		 
		Згідно з частиною третьою статті 119 КЗпП України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин  укладення контракту) за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, в яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
		 
		Частиною другою статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що громадяни України, призвані на військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частиною третьою та четвертою статті 119 КЗпП України, а також частиною першою статті 51, частиною п`ятою статті 53, частиною третьою статті 57 частиною п`ятою статті 61 Закону України «Про освіту».
		 
		Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що гарантії, передбачені частинами третьою, четвертою статті 119 КЗпП України надаються не тільки особам, які були призвані на військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, але і тим, що були прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, на час дії особливого періоду.
		 
		Відповідно до статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
		 
		Особливий період в Україні діє з 18 березня 2014 року, моменту оприлюднення Указу Президента України від 17 березня 2014 року «Про часткову мобілізацію» № 303/2014 та закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу. 
		 
		Згідно з роз`ясненнями Міністерства оборони України, викладеними у листах 
		№ 322/2/8417 від 01 жовтня 2015 року, № 316/1/906 від 20 жовтня 2016 року «Щодо дії особливого періоду», скасування особливого періоду буде здійснено окремим Указом Президента України «Про демобілізацію» після стабілізації обстановки на сході України. З огляду на зміст заходів мобілізації та демобілізації, визначених Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», закінчення заходівмобілізації, без прийняття рішення щодо проведення демобілізації, не припиняє особливий період.
		 
		На час розгляду справи в судах попередніх інстанцій Президент України рішення про переведення державних інституцій на функціонування в умовах мирного часу та про демобілізацію не приймав.
		 
		Рішенням Ради національної безпеки та оборони України «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України» від 01 березня 2014 року, яке введене в дію Указом Президента України від 02 березня 2014 року № 189/2014, констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи.
		 
		Ураховуючи наведене та те, що позивач був прийнятий на військову службу за строковим контрактом під час особливого періоду, дія якого не закінчилася, рішення про демобілізацію не прийнято, на нього розповсюджуються гарантії збереження місця роботи, посади і середнього заробітку на підприємстві, в якому він працював на час вступу на військову службу, передбачені статтею 119 КЗпП України.
		 
		Доводи заявника про те, що обов`язок підприємства щодо збереження робочого місця та виплати середньої заробітної плати призваним працівникам, які продовжують військову службу, не був передбачений законодавством України до набрання чинності 07 січня 2017 року змінами до статті 119 КЗпП України, якими виключено положення частини четвертої цієї статті про здійснення грошового забезпечення таких працівників за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», грунтуються на помилковому тлумаченні норм матеріального права. 
		 
		Право працівника на отримання середнього заробітку за час проходження військової служби за контрактом під час дії особливого періоду було передбачене трудовим законодавством як на час укладання такого контракту позивачем, так і після набрання чинності 07 січня 2017 року змінами до статті 119 КЗпП України та на час вирішення спору судом.
		 
		Таким чином, суди попередніх інстанцій правильно застосували положення статті 119 КЗпП України, статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та дійшли обгрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час проходження ним військової служби за контрактом. 
		 
		Правила визначення середнього заробітку працівника відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» передбачені Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 
		08 лютого 1995 року № 100 (далі Порядок).
		 
		Відповідно до пункту 5 розділу ІV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку є середньоденна заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством  календарних днів за цей період, а після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. 
		 
		В порушення зазначених вимог суд першої інстанції розрахував середній заробіток, виходячи не з середньоденного заробітку, а з середньомісячного, разом з тим Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду погоджується з висновком апеляційного суду, що зазначене порушення не є підставою для зміни або скасування правильного по суті рішення суду першої інстанції, оскільки присуджена судом сума не вплинула на суму заробітку в межах заявлених позовних вимог.
		 
		Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		 
		Аналізуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій правильно визначено характер правовідносин, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи, надано належну правову оцінку доводам сторін та зібраним у справі доказам, а тому відсутні підстави для задоволення касаційної скарги. 
		 
		Щодо поновлення виконання судового рішення
		 
		Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
		 
		Ураховуючи, що ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 серпня 2017 року було зупинено виконання рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 15 травня 2017 року до закінчення касаційного провадження у справі, виконання цього судового рішення підлягає поновленню. 
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 409, 415, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Гідросила АПМ» залишити без задоволення.
		 
		Рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 15 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 19 липня 2017 року залишити без змін.
		 
		Поновити виконання рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 
		15 травня 2017 року.
		 
		Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді:  Г. І. Усик
		В. О. Кузнєцов
		А. С. Олійник

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...