Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 213/1425/17 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інші злочини проти здоров'я населення; Злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів (усього), з них; Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 28.04.2019. Забезпечено надання загального доступу: 02.05.2019.
Дата набрання законної сили: 22.04.2019
Номер судового провадження: 51-7003км18
Номер кримінального провадження в ЄРДР: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 ОКРЕМА ДУМКА
		судді Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду  ОСОБА_1 у провадженні №51-7003кмо18 за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_2 на вирок Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 31 січня 2018 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 квітня 2018 року 
		 
		Постановою Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 22 квітня 2019 року вирок Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 31 січня 2018 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 квітня 2018 року залишено без зміни, а касаційну скаргу засудженого ОСОБА_2  без задоволення. 
		 
		У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_2 просив скасувати напідставах, передбачених ч. 1 ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі  КПК), судові рішення щодо нього і призначити новий розгляд усуді першої інстанції, звільнивши його з-під варти. За твердженням засудженого, він як особа з психічними вадами мав бути в обов`язковому порядку забезпечений захисником, а місцевий суд цього не зробив і, таким чином, порушив його право на захист. Крім того, засуджений вважає, що суди нижчих інстанцій усупереч приписам ч. 4 ст. 309 Кримінального кодексу України (далі  КК) не звільнили його від кримінальної відповідальності запред`явленим йому обвинуваченням за ч. 1 вказаної статті. Також ОСОБА_2 заперечує справедливість призначеного покарання, яке, на його думку, єнадмірно суворим, не відповідає вимогам ст.65КК і вважає, що є підстави для застосування інституту умовного звільнення. На переконання скаржника, суд апеляційної інстанції, не усунувши допущених порушень інерозглянувши клопотання про витребування медичної документації, постановив незаконну ухвалу. Разом із цим, ОСОБА_2 ставить під сумнів повноваження прокурора, який брав участь у судовому розгляді кримінального провадження.
		 
		Вважаю, що касаційна скарга підлягала частковому задоволенню, а вирок та ухвала скасуванню з призначенням нового розгляду у суді першої інстанції з таких підстав.
		 
		Статтею 20 КПК передбачено, що підозрюваний, обвинувачений, виправданий, засуджений має право на захист, яке полягає у наданні йому можливості надати усні або письмові пояснення з приводу підозри чи обвинувачення, право збирати і подавати докази, брати особисту участь у кримінальному провадженні, користуватися правовою допомогою захисника, а також реалізовувати інші процесуальні права, передбачені цим Кодексом. Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд зобов`язані роз`яснити підозрюваному, обвинуваченому його права та забезпечити право на кваліфіковану правову допомогу з боку обраного ним або призначеного захисника. У випадках, передбачених цим Кодексом та/або законом, що регулює надання безоплатної правової допомоги, підозрюваному, обвинуваченому правова допомога надається безоплатно за рахунок держави.
		 
		Згідно з вимогами ст. 49 КПК слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд зобов`язані забезпечити участь захисника у кримінальному провадженні у випадку, якщо відповідно до вимогст. 52цього Кодексу участь захисника є обов`язковою, а підозрюваний, обвинувачений не залучив захисника.
		 
		Статтею 52 КПК визначено, що обов`язкова участь захисника забезпечується у кримінальному провадженні щодо осіб, які внаслідок психічних чи фізичних вад (німі, глухі, сліпі тощо) не здатні повною мірою реалізувати свої права, - з моменту встановлення цих вад.
		 
		Відповідно до ст. 438 КПК підставою для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. Згідно з вимогами ст. 412 КПК істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення. Частиною другою цієї ж норми кримінального процесуального закону передбачено, що здійснення судового провадження за відсутності захисника, якщо його участь є обов`язковою, є безумовною (у будь-якому разі) підставою для скасування судового рішення.
		 
		Постанова Об`єднаної палати містить висновок щодо застосування норм права, згідно з якими, у кримінальних провадженнях щодо осіб, які обвинувачуються увчиненні злочинів проти здоров`я населення, самі собою факти перебування вказаних осіб на спеціальних обліках й на стаціонарному лікуванні з діагнозом «розлади психіки та поведінки внаслідок вживання наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів» не можуть автоматично свідчити про нездатність обвинуваченого (засудженого) через фізичні чипсихічні вади повною мірою реалізувати свої права, а отже, і про обов`язковість участі захисника в аспекті п. 3 ч. 2 ст. 52 КПК. При здійсненні судового провадження питання про залучення захисника необхідно вирішувати, виходячи з конкретних обставин справи, з урахуванням установлених характеру розладів, психічного або соматичного стану здоров`я особи, особливостей її поведінки, стилю комунікації з оточуючими тощо. 
		 
		Погоджуюсь із висновком Об`єднаної палати щодо застосування норм права. 
		 
		Саме такий висновок щодо застосування норм права дає мені підстави стверджувати, що у даному кримінальному провадженні суд першої інстанції не дотримався вимог ст.20 КПК щодо забезпечення права обвинуваченого на захист. 
		 
		Відповідно до наведених вище вимог ст. 52 КПК з моменту, коли суду першої інстанції стало відомо, що обвинувачений ОСОБА_2 може мати психічні вади, оскільки має розлади психіки та поведінки внаслідок вживання психостимуляторів, суд зобов`язаний був, незалежно від наявності чи відсутності клопотання обвинуваченого, вирішувати питання щодо обов`язкової участі захисника, виходячи з конкретних обставин справи, з урахуванням установлених характеру розладів, психічного або соматичного стану здоров`я особи, особливостей її поведінки, стилю комунікації з оточуючими тощо. 
		 
		У науковому висновку члена Науково-консультаційної ради при Верховному Суді  ОСОБА_3 , наданому за запитом судді-доповідача по цій справі, наведено доктринальне тлумачення ступеня значимості психічних чи фізичних вад і можливості, при їх наявності, самостійно здійснювати процесуальні права, яке міститься у дисертації кандидата юридичних наук  ОСОБА_4  «Участь захисника на досудовому слідстві»: «Відсутність психічного захворювання не виключає в принципі психічних вад (швидка втомленість, розлад уваги, слабкість запам`ятовування). Наявність в особи психічних вад означає його нездатність до більш менш тривалої психічної діяльності, складної за змістом, пов`язаної з емоціональною напругою. У результаті особа, в якої є психічні вади, не завжди здатна чітко з`ясувати, чому її дії кваліфіковані по одній статті Кримінального кодексу, а не по іншій; чому дані обставини віднесені до обтяжливих покарання; не здатна сформулювати клопотання і т.д.».
		 
		Вважаю, що таке тлумачення є прийнятним для застосування в судовій практиці.
		 
		Помилковим вважаю зроблений Об`єднаною палатою у постанові висновок, що у цьому кримінальному провадженні не міститься даних, які би слугували достатніми підставами для суду ставити під сумнів здатність ОСОБА_2 повною мірою реалізувати свої права. Цей висновок зроблений на підставі того, що на стадії судового розгляду ОСОБА_2 не перебував під вартою, отже, і мав можливість самостійно залучити захисника; після вручення ОСОБА_2 пам`ятки про його процесуальні права та обов`язки останній повідомив суду, що вони йому зрозумілі; суд також роз`яснив ОСОБА_2 право мати захисника, клопотань про залучення якого засуджений не заявляв інезаперечував щодо здійснення провадження в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК; будучи допитаним у місцевому суді, ОСОБА_2 визнав повністю свою провину, дав конкретні та логічні показання щодо пред`явленого йому обвинувачення, зміст яких свідчить про усвідомлення ним характеру інкримінованих йому діянь і правових наслідків їх вчинення. 
		Вважаю, що при прийнятті рішення належним чином не було врахувано те, що вказані процесуальні дії здійснювалися у червні та липні 2017 року, а розгляд кримінального провадження судом першої інстанції було завершено 31 січня 2018 року, і в цей день було проведено дебати та ухвалено вирок. Водночас, фактичні обставини, які обумовлювали обов`язок суду першої інстанції звернутися до питання, чи не виникли у кримінальному провадженні передбачені ст. 52 КПК підстави для призначення захисника, стали відомі суду першої інстанції у грудні 2017  січні 2018 років.
		 
		Так, як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції, отримавши в грудні 2017 року та у січні 2018 року медичні довідки про перебування ОСОБА_2 з 5 грудня по 26 грудня 2017 року на стаціонарному лікуванні у психоневрологічному диспансері з діагнозом «психічні поведінкові розлади внаслідок вживання психостимуляторів», у судовому засіданні 31 січня 2018 року долучив вказані довідки до матеріалів справи і цими процесуальними діями обмежився. Суд не з`ясував у обвинуваченого, який він має стан здоров`я на цей час, чи здатен за психічним станом самостійно захищати себе та чи не потребує він захисника, чи має якісь клопотання. Те, що за 5  6 місяців до цього, 13 червня 2017 року у підготовчому судовому засіданні та 19 липня 2017 року на початку судового розгляду ОСОБА_2 заявив, що здатен самостійно захищати себе і не потребує захисника, не позбавляло суд обов`язку з урахуванням нових обставин знову звернутися до питання про належне забезпечення права обвинуваченого на захист.
		 
		Вважаю, що в разі встановлення фактів, які можуть свідчити про психічні вади в обвинуваченого, суд має виходити з презумпції обов`язкової участі захисника, доки на підставі переконливих даних не пересвідчиться, що обвинувачений здатен самостійно реалізувати своє право на захист. 
		 
		ОСОБА_2 в апеляційній скарзі просив суд апеляційної інстанції витребувати медичну документацію для підтвердження вад його здоров`я і зазначав, що він через відсутність розуміння особливостей кримінального процесу та відсутність захисника не подав відповідного клопотання до суду першої інстанції.
		 
		Суд апеляційної інстанції припустився тієї ж помилки, що і суд першої інстанції. Як убачається з ухвали, перевіряючи доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про порушення судом першої інстанції його права на захист, цей суд послався тільки на те, що обвинувачений на початку судового розгляду заявив, що послуг адвоката не потребує. Обставина, яка виникла у грудні 2018 року, а саме стаціонарне лікування обвинуваченого у психоневрологічному диспансері з діагнозом «психічні поведінкові розлади внаслідок вживання психостимуляторів», як така, що може свідчити про психічні вади, судом апеляційної інстанції не розглядалася і не перевірялася. Клопотання обвинуваченого про витребування медичної документації суд апеляційної інстанції не розглянув. 
		 
		За таких обставин доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про те, що його право на захист у суді першої інстанції було порушено, оскільки участь захисника була обов`язковою, не спростовано. Його доводи, як вони наведені у касаційній скарзі: «суд першої інстанції, достеменно встановивши, що моя особа перебуває на обліку у лікаря-нарколога з приводу вживання психостимуляторів зі шкідливими наслідками та перебувала на стаціонарному лікуванні в наркологічному відділенні з діагнозом «психічні поведінкові розлади внаслідок вживання психостимуляторів», не вжив заходів щодо забезпечення мого права на захист, а суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки такій бездіяльності суду» не тільки не спростовані, а й підтверджуються наведеними вище даними з матеріалів кримінального провадження.
		 
		 
		 
		 
		Суддя ОСОБА_1

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...