Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 757/14355/18-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про недоговірні зобов`язання; Спори про відшкодування шкоди.
Надіслано для оприлюднення: 27.04.2019. Зареєстровано: 28.04.2019. Забезпечено надання загального доступу: 02.05.2019.

Номер судового провадження: 2-2701/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		печерський районний суд міста києва
		Справа № 757/14355/18-ц 
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		22 березня 2019 року                                 Печерський районний суд м. Києва
		суддя Батрин О.В.
		секретар Павленко В.О.,
		справа № 757/14355/18-Ц
		учасники справи: 
		позивач: ОСОБА_1
		відповідач 1: Кабінет Міністрів України
		відповідач 2: Державна казначейська служба України
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про стягнення матеріальної та моральної шкоди,
		представник позивача - ОСОБА_3
		представник відповідача 1 - Штокман А.І., 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		У серпні 2018 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про стягнення матеріальної та моральної шкоди, у якому просив стягнути у відшкодування заподіяної матеріальної шкоди за зруйноване майно суму 1 427 047 грн., 387 489 грн. за розграбоване майно та моральної - суму 100 000 грн. Обґрунтовуючи свій позов, позивач вказав, що він з сім'єю проживав в будинку по АДРЕСА_1, що належить йому на праві власності. Вказаний будинок розташований на лінії зіткнення з територіями, де проводиться антитерористична операція, у зв'язку з чим будинок був знищений внаслідок бойових обстрілів та влучення снарядів, майно, що знаходилося у квартирі, - пошкоджене та розграбоване. За вказаним фактом та на підставі заяви позивача здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12015130530000379. Тому, позивач вважає, що вина за спричинення йому матеріальної та моральної шкоди лежить на державі внаслідок проведення антитерористичної операції, у зв'язку з чим звернувся до суду із вказаним позовом.
		Ухвалою суду від 26 березня 2018 року вказану справу направлено для розгляду за підсудністю до Попаснянського районного суду Луганської області - за місцем знаходження знищеного нерухомого майна (а.с. 34).
		Вказана ухвала постановою Апеляційного суду м. Києві від 14 серпня 2018 року скасована та справа направлена до суду для подальшого розгляду (а.с. 90-92).
		Ухвалою суду від 23 серпня 2018 року провадження у справі відкрито та призначено підготовче судове засідання на 23 жовтня 2018 року (а.с. 96).
		23 жовтня 2018 року проведено підготовче судове засідання та судовий розгляд справи призначено на 10 січня 2019 року (а.с. 99).
		До суду представником відповідача Кабінету Міністрів України - Харчук Р.І. надано відзив на позов, відповідно до якого Кабінет Міністрів України не є належним відповідачем у справі, оскільки таким відповідачем має бути безпосередній заподіювач шкоди, відсутній причинно-наслідковий зв'язок та вина Кабінету Міністрів України у завданні шкоди позивачу, відсутні докази завдання моральної шкоди. Відповідно до Закону України «Про особливості державної політки із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» відповідальність за матеріальну чи нематеріальну завдану Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, покладається на Російську Федерацію відповідно до принципів і норм міжнародного права.
		Представником позивача 5.03.2019 року надано відповідь на відзив, відповідно до якого підтримує позовні вимог та обставини, за яких вони підлягають задоволенню Крім того, у відзиві зазначається, що положення Закону України «Про особливості державної політки із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» до вказаних правовідносин не повинні застосовуватись, оскільки Закон прийнятий після подій, внаслідок яких було знищено майно позивача та його положення стосуються відшкодування шкоди, завданій державі України, а не його громадянам.
		У судовому засіданні позивач та його представник ОСОБА_3 позовні вимоги  підтримали.
		Представник відповідача Кабінету Міністрів України - Штокман А.І. заперечив щодо задоволення позовних вимог з підстав, наведених у відзиві.
		Представник відповідача Державної казначейської служби України до судового засідання не з'явився з невідомих причин. Тому суд розглянув справу у його відсутність.
		Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини та відповідні їм правовідносини.
		Позивач ОСОБА_1 є власником будинку по АДРЕСА_1 та земельної ділянки за вказаною адресою (а. с. 17-19). 
		У зв'язку із безпосереднім розташуванням населеного пункту - села Троїцьке Попаснянського району Луганської області на лінії бойового зіткнення українських військових з бойовиками терористичної організації, здійсненням обстрілів, запусками снарядів та бойовими вильотами військової авіації, позивач вимушений був, з метою збереження власної безпеки та життя, виїхати з місця свого постійного проживання та стати на облік як внутрішньо переміщена особа (а.с. 10). 
		Виявивши факт знищення будинку та пошкодження майна, що знаходилося всередині, за заявою позивача внесено відомості до ЄРДР за № 12015130530000379 за ч. 3 ст. 158 КК України - крадіжка, поєднана з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище або що завдала значної шкоди потерпілому.
		Відповідно до акту № 106, складеного 17 серпня 2016 року, житловий будинок позивача повністю зруйновано у зв'язку з прямим попаданням, літня кухня - пошкоджена крівля, дерев'яні конструкції, шифер, стіни побито осколками, розбиті вікна, сарай - повністю зруйновано дах, дерев'яні конструкції, частково зруйновані стіни (а.с. 20-22).
		Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14.04.2014 № 405/2014 розпочато антитерористичну операцію.
		Розпорядженням Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України» від 02.12.2015 № 1275-р. село Троїцьке Попаснянського району Луганської області, відноситься до населених пунктів, на території яких здійснюється антитерористична операція.
		Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
		Згідно з ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
		Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1 ст. 321 ЦК України).
		У статті першій Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
		Відповідно до ст. 1 Конвенції Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції. Зокрема, право на справедливий суд (стаття 6), право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла (стаття 8).
		Проте, у порушення ст. 41 Конституції України право приватної власності позивача порушено - поза його волею та не з його вини домогосподарство пошкоджене та знищене, на даний час є непридатним для подальшої експлуатації.
		Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
		Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
		Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду встановлені ст. 1166 ЦК України, згідно з якою майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.
		Разом з тим Законом України «Про боротьбу з тероризмом» визначені інші підстави для відшкодування шкоди, завданої терористичним актом, який є спеціальним законом, та у зв'язку з чим до вказаних правовідносин повинні застосовуватись положення Законом України «Про боротьбу з тероризмом».
		Відповідно до ст. 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» антитерористична операція - це комплекс скоординованих спеціальних заходів, спрямованих на попередження, запобігання та припинення терористичної діяльності, звільнення заручників, забезпечення безпеки населення, знешкодження терористів, мінімізацію наслідків терористичної діяльності.
		Район проведення антитерористичної операції - визначені керівництвом антитерористичної операції ділянки місцевості або акваторії, транспортні засоби, будівлі, споруди, приміщення та території чи акваторії, що прилягають до них і в межах яких проводиться зазначена операція.
		Згідно зі ст. 1 зазначеного Закону терористична діяльність - це діяльність, яка охоплює: планування, організацію, підготовку та реалізацію терористичних актів; підбурювання до вчинення терористичних актів, насильства над фізичними особами або організаціями, знищення матеріальних об'єктів у терористичних цілях; організацію незаконних збройних формувань, злочинних угруповань (злочинних організацій), організованих злочинних груп для вчинення терористичних актів, так само як і участь у таких актах; вербування, озброєння, підготовку та використання терористів; пропаганду і поширення ідеології тероризму; фінансування та інше сприяння тероризму.
		Терористичний акт - це злочинне діяння у формі застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, відповідальність за які передбачена ст. 258 Кримінального кодексу України. У разі, коли терористична діяльність супроводжується вчиненням злочинів, передбачених ст. 112, 147, 258-260, 443, 444, а також іншими статтями Кримінального кодексу України, відповідальність за їх вчинення настає відповідно до Кримінального кодексу України.
		Відповідно до ст.1 Закону України від 02.09.2014 № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» тимчасові заходи для забезпечення підтримки в тому числі осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення, період проведення антитерористичної операції - це час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14.04.2014 № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.
		Територія проведення антитерористичної операції - це територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14.04.2014 № 405/2014.
		Наказом Першого заступника Голови Служби безпеки України - керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України від 07.10.2014 № 33/6/а «Про визначення районів проведення антитерористичної операції та термінів її проведення» визначено райони проведення антитерористичної операції та терміни її проведення, зокрема, Луганська область - з 07.04.2014.
		Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України № 1275-р від 02.12.2015, яким затверджено Перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, село Троїцьке Попаснянського району Луганської області, в якому був розташований житловий будинок, належить до населених пунктів, в яких здійснюється антитерористична операція.
		Згідно зі ст. 4 Закону України від 20.03.2003 № 638-IV «Про боротьбу з тероризмом», організація боротьби з тероризмом в Україні та забезпечення її необхідними силами, засобами і ресурсами здійснюються Кабінетом Міністрів України у межах його компетенції.
		Центральні органи виконавчої влади беруть участь у боротьбі з тероризмом у межах своєї компетенції, визначеної законами та виданими на їх основі іншими нормативно-правовими актами.
		Суб'єктами, які безпосередньо здійснюють боротьбу з тероризмом у межах своєї компетенції, є: Служба безпеки України, яка є головним органом у загальнодержавній системі боротьби з терористичною діяльністю; Міністерство внутрішніх справ України; Національна поліція; Міністерство оборони України; центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері цивільного захисту; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері захисту державного кордону; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань; Управління державної охорони України.
		Є загальновідомим фактом, що в період проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей пошкоджені (зруйновані) об'єкти соціальної і транспортної інфраструктури, житлового фонду та систем забезпечення життєдіяльності, що зокрема стверджується і звітами Спеціальної моніторингової комісії ОБСЄ в Україні, поширеними в засобах масової інформації та іншими публікаціями.
		Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 № 1002-р затверджено План заходів з організації відновлення пошкоджених (зруйнованих) об'єктів соціальної і транспортної інфраструктури, житлового фонду та систем забезпечення життєдіяльності на території Донецької та Луганської областей, яким було передбачено, зокрема:
		- забезпечення роботи місцевих штабів з питань, пов'язаних з відновленням інфраструктури та життєдіяльності населених пунктів Донецької та Луганської областей, на рівні районів і міст обласного значення Донецької та Луганської областей (виконавці: Державне агентство з питань відновлення Донбасу, Мінрегіон, Мінінфраструктури, інші заінтересовані центральні органи виконавчої влади, місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування);
		- забезпечення визначення обсягу руйнувань, обстеження несучої здатності будівель, що потребують першочергового відновлення, об'єктів інфраструктури, виготовлення відповідної проектної документації (виконавці: Державне агентство з питань відновлення Донбасу, Мінрегіон, Мінінфраструктури, місцеві штаби, місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування (за згодою).
		На виконання цього розпорядження Кабінету Міністрів головою Донецької обласної державної адміністрації видано розпорядження від 05.01.2015 № 1 «Про створення штабу з організації відновлення об'єктів соціальної і транспортної інфраструктури, житлового фонду та систем життєзабезпечення населених пунктів Донецької області», яким створено штаб з організації відновлення об'єктів соціальної і транспортної інфраструктури, житлового фонду та систем життєзабезпечення населених пунктів Донецької області та головам райдержадміністрацій, міським головам було доручено створити та забезпечити роботу місцевих штабів з питань, пов'язаних з відновленням інфраструктури та життєдіяльності населених пунктів Донецької області на відповідній території; організувати роботу зі складання переліку пошкоджених (зруйнованих) об'єктів соціальної і транспортної інфраструктури, житлового фонду та систем життєзабезпечення на відповідній території та розробки проектно-кошторисної документації, отримання експертних висновків для подання на розгляд штабу.
		Відповідно до ст. 4 та ч. 4 ст. 5 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері цивільного захисту, які належать до суб'єктів, які безпосередньо здійснюють боротьбу з тероризмом, підпорядковані їм органи управління у справах цивільної оборони та спеціалізовані формування, війська цивільної оборони здійснюють заходи щодо захисту населення і територій у разі загрози та виникнення надзвичайних ситуацій, пов'язаних з технологічними терористичними проявами та іншими видами терористичної діяльності; беруть участь у заходах з мінімізації та ліквідації наслідків таких ситуацій під час проведення антитерористичних операцій.
		Отже під час судового розгляду справи підтвердився факт того, що будинок позивача розташований в районі зіткнення розташування українських військових з терористами та є знищеним у період проведення антитерористичної операції та внаслідок її проведення. 
		Як зазначив позивач у зв'язку із обстрілами він був змушений покинути своє житло, у якому проживав постійно.
		Є відомим фактом, що село Троїцьке Попаснянського району Луганської області, де знаходиться будинок позивача, в період з початку проведення антитерористичної операції, піддавалося обстрілам, перебування в цьому районі було дуже небезпечним, що і унеможливило встановлення точного часу виникнення всіх пошкоджень та руйнувань.
		Відповідно до ст. 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону і з наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом. Тобто обов'язок відшкодувати завдану шкоду покладається на державу незалежно від її вини та до держави, яка відшкодувала шкоду фізичній особи, переходить право вимоги до винної особи.
		Тому доводи представника відповідача, що належним відповідачем у цій справі є заподіювач шкоди, який не встановлений досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні, не ґрунтуються на законі та є безпідставними.
		Відповідно до ст. 11 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» рішення щодо проведення антитерористичної операції приймається залежно від ступеня суспільної небезпеки терористичного акту, тобто проведення антитерористичної операції за відсутності терористичного акту є неможливим.
		Виходячи з системного аналізу статей 1, 11 та 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» встановлення осіб, які вчинили терористичний акт, які здійснювали терористичну діяльність, наявність щодо них обвинувального вироку суду, не є умовою відшкодування шкоди державою на підставі ст. 19 зазначеного Закону. Стаття 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» передбачає наступне стягнення суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, тобто після відшкодування шкоди потерпілому, у разі встановлення осіб, якими заподіяно шкоду, держава може стягнути суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом.
		Відповідно до ст. 30 ЦПК України держава може виступати стороною у цивільному процесі. Проте держава є особливим суб'єктом цивільного судочинства, оскільки не може здійснювати в суді свої права безпосередньо.
		Відповідно до ч. 4 ст. 38 ЦПК України державу представляють відповідні органи державної влади в межах їх компетенції через свого представника, тобто свою цивільну процесуальну правосуб'єктність держава реалізує через відповідні органи державної влади за допомогою особливого інституту процесуального представництва держави.
		Механізм представництва держави зумовлюється її внутрішньою побудовою: у цивільних відносинах носієм цивільних прав та обов'язків є держава, а виразником державного (публічного) інтересу - правомочні та зобов'язані особи. Виступаючи стороною у цивільній справі, держава є носієм цивільних процесуальних прав та обов'язків, у той час як виразником інтересів держави в суді та безпосередніми учасниками відповідних правовідносин виступають уповноважені державою суб'єкти - органи державної влади, організації, посадові особи, яким держава делегує свої права та обов'язки, що закріплюються у відповідних нормативно-правових документах.
		Звертаючись до суду з цим позовом, позивач в якості відповідача зазначив як представника держави - Кабінет Міністрів України, Державну казначейську службу України.
		Відповідно до ст. 1 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України (Уряд України) входить до системи органів державної влади України та є вищим органом у системі органів виконавчої влади.
		Згідно зі ст. 4 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» Кабінетом Міністрів України у межах його компетенції здійснюються організація боротьби з тероризмом в Україні та забезпечення її необхідними силами, засобами і ресурсами.
		Враховуючи повноваження Кабінету Міністрів України у системі суб'єктів боротьби з тероризмом (організація боротьби з тероризмом, забезпечення її необхідними силами, засобами ресурсами), він є представником Держави.
		Тому доводи представника відповідача Кабінету Міністрів України, що Кабінет Міністрів України є неналежним відповідачем у цій справі, не ґрунтуються на законі, оскільки позов пред'явлено безпосередньо до Кабінету Міністрів України і відповідні кошти на відшкодування шкоди позивач просив стягнути з держави (з державного бюджету України у цілому), а не з окремого органу державної влади - Кабінету Міністрів України (з частини коштів державного бюджету України, які виділено на фінансування Кабінету Міністрів України).
		Відповідно до ч. 2 ст. 30 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» контроль за діяльністю суб'єктів боротьби з тероризмом здійснюється Президентом України та Кабінетом Міністрів України в порядку, визначеному Конституцією і законами України.
		Відповідно до ст. 43 Бюджетного кодексу України безпосереднє обслуговування державного бюджету здійснюється Державною казначейською службою України і саме тому відповідачем у суді від імені держави у справах про відшкодування шкоди за рахунок держави повинні виступати і представники Державної казначейської служби України. 
		Така правова позиція викладена в п. 28 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах», що роз'яснює подібні за змістом відносини.
		Суд погоджується з доводами представника позивача, що до вказаних правовідносин положення Кодексу цивільного захисту України не можуть застосовуватись, а повинні застосовуватись лише положення Закону України «Про боротьбу з тероризмом», оскільки Кодекс цивільного захисту України регулює питання щодо надзвичайної ситуації на відміну від вказаного Закону, що регулює питання терористичного акту, і вказані поняття не є тотожними.
		Відповідно до Закону України «Про особливості державної політки із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» відповідальність за матеріальну чи нематеріальну шкоду, завдану Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, покладається на Російську Федерацію відповідно до принципів і норм міжнародного права.
		Тому, суд погоджується з твердженнями представника позивача що до вказаних правовідносин положення цього Закону не можуть застосовуватись.
		Стаття 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» не визначає механізм визначення розміру відшкодування. У вказані й статті зазначається, що відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону і з наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом.
		Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 № 1002-р було затверджено План заходів з організації відновлення пошкоджених (зруйнованих) об'єктів соціальної і транспортної інфраструктури, житлового фонду та систем забезпечення життєдіяльності на території Донецької та Луганської областей, згідно якого Мінрегіон, Мінсоцполітики, Мінекономрозвитку, Мін'юст, Мінфін були зобов'язані у жовтні 2014 року підготувати та внести на розгляд Кабінету Міністрів України проект Порядку надання грошової допомоги та відшкодування шкоди особам, які постраждали під час проведення антитерористичної операції у Донецькій та Луганській областях.
		Проте до теперішнього часу такий спеціальний нормативно-правовий акт не прийнятий.
		Цим же Планом Мінрегіон, Мін'юст, Мінінфраструктури, Мінекономрозвитку, Мінфін були зобов'язані у жовтні 2014 року підготувати та внести на розгляд Кабінету Міністрів України проекти нормативно-правових актів щодо фінансування за рахунок резервного фонду державного бюджету першочергових проектів з відновлення пошкоджених (зруйнованих) об'єктів соціальної і транспортної інфраструктури, житлового фонду та систем забезпечення життєдіяльності на території Донецької та Луганської областей.
		Постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2015 № 250 затверджений Порядок та умови надання субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на відновлення (будівництво, капітальний ремонт, реконструкцію) інфраструктури у Донецькій та Луганській областях, яким передбачено надання субвенцій обласним бюджетам Донецької та Луганської областей на відновлення їх інфраструктури. Згідно цього Порядку субвенція спрямовується на реалізацію таких проектів і заходів у населених пунктах Донецької та Луганської областей, що постраждали внаслідок проведення антитерористичної операції і на території яких органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі, зокрема що стосується житлового фонду - лише на реконструкцію, капітальний ремонт, проектні та вишукувальні роботи на об'єктах житлового фонду комунальної власності, що зазнали пошкодження внаслідок проведення антитерористичної операції.
		Що стосується відновлення об'єктів житлового фонду приватної власності, субвенції на нього не надавалися.
		Законами України «Про Державний бюджет України на відповідний рік» не передбачено загальнодержавних видатків на відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом.
		Згідно з ч. 1 ст. 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.
		Проте реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
		Так, у рішенні від 08.11.2005 у справі «Кечко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що Суд не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Бурдов проти Росії», № 59498/00, пар. 35, ECHR 2002-ІІІ) (п. 26).
		Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу.
		Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
		Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується (стаття 8 Конституції).
		Згідно із ст. 3 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» боротьба з тероризмом ґрунтується, зокрема, на принципах: законності та неухильного додержання прав і свобод людини і громадянина; пріоритетності захисту життя і прав осіб, які наражаються на небезпеку внаслідок терористичної діяльності.
		Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини (частина 9 ст. 8 ЦПК України).
		На підставі викладеного, доводи представника відповідача, на які він посилається як на підставу для відмови у задоволенні позову, судом відхиляються як такі, що не ґрунтуються на законах.
		Відповідно до ст. 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.
		У подібних правовідносинах, у рішенні від 08.01.2004 у справі Айдер та інші проти Туреччини (Ayder and Others v. Turkey) Європейський суд з прав людини вказав, що відповідальність держави носить абсолютний характер і має об'єктивну природу, засновану на теорії соціального ризику (social risk). Таким чином, держава може бути притягнута до відповідальності з метою компенсації шкоди тим, хто постраждав від дій невстановлених осіб або терористів, коли держава визнає свою нездатність підтримувати громадський порядок і безпеку або захищати життя людей і власність (п. 70). При цьому, на думку ЄСПЛ, відсутність об'єктивного і незалежного розслідування випадку заподіяння шкоди є самостійною підставою відповідальності держави за дії своїх органів та їх посадових осіб.
		У рішенні від 19.10.2012 у справі «Катан та інші проти Молдови та Росії» ЄСПЛ зазначив, що хоча Молдова не має ефективного контролю над діями «ПМР» в Придністров'ї, той факт, що цей регіон визнається за міжнародним правом як частина території Молдови, тягне за собою обов'язок за статтею 1 Конвенції використати всі доступні їй юридичні та дипломатичні засоби з тим, щоб продовжувати гарантувати здійснення прав і свобод, визначених Конвенцією, усіма особами, які там проживають (п. 110).
		Отже правова позиція Європейського суду з прав людини ґрунтується на ствердженні про абсолютну відповідальність держави, зобов'язаної забезпечити в суспільстві мир і порядок і витікаючу з неї особисту і майнову безпеку людей, що знаходяться під її юрисдикцією. Тому порушення громадського миру і порядку, створення загрози безпеці людей є для держави самостійними підставами відповідальності за заподіяну шкоду. Причому причиною настання шкоди можуть бути будь-які обставини: не тільки теракти, але і, наприклад, масові заворушення. Таким чином, для виникнення обов'язку держави з відшкодування шкоди не має значення, виходила насильницька дія від посадових осіб держави, або терористів, або невстановлених осіб.
		У рішенні Європейського суду з прав людини «Доган та інші проти Туреччини» від 29.06.2004 Суд наголосив, що стаття 1 Першого протоколу, по суті, гарантує право власності (рішення у справі «Маркс проти Бельгії»  від 13.06.1979). Однак поняття «майно» у статті 1 має автономне значення, яке, безперечно, означає не лише право власності на матеріальні речі; для цілей цього положення деякі інші права та інтереси, які становлять надбання, також можна вважати «майновими правами», тобто «майном» (рішення у справі «Ґазус Досьєр-унд Фордертехнік ҐмбХ» проти Нідерландів» від 23.02.1995; у справі «Компанія «Матуш е Сільва» та інші проти Португалії». Тому безперечно, питання, яке постає за цим пунктом, полягає у з'ясуванні можливості вважати сукупну господарську діяльність заявників «майном», яке належить до сфери застосування гарантії, передбаченої статтею 1 Першого протоколу. 
		Застосовуючи практику Європейського суду з прав людини, слід вказати на безперечність того факту, що на початок проведення антитерористичної операції позивач проживав в будинку с. Троїцьке Попаснянського району Луганської області, у ньому знаходились його речі, що кваліфікується як «майно» для цілей статті 1 Першого протоколу, у зв'язку з чим підлягає відшкодуванню вартість пошкодженого такого майна.
		Слід зазначити, що на теперішній час Україна від зобов'язань, визначених статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, в окремих районах Донецької та Луганської областей відповідно до статті 15 Конвенції не відступала.
		21.05.2015 постановою Верховної Ради України № 462-VIII схвалена Заява Верховної Ради України «Про відступ України від окремих зобов'язань, визначених Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод» щодо відступу від окремих зобов'язань, визначених пунктом 3 статті 2, статтями 9, 12, 14 та 17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтями 5, 6, 8 та 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на період до повного припинення збройної агресії Російської Федерації, а саме до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, керованих, контрольованих і фінансованих Російською Федерацією, російських окупаційних військ, їх військової техніки з території України, відновлення повного контролю України за державним кордоном України, відновлення конституційного ладу та порядку на окупованій території України.
		Проте, враховуючи, що суду не надано жодних доказів у підтвердження вартості зруйнованого будинковолодіння позивача, розграбованого майна, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення матеріальної шкоди за зруйноване майно суму 1 427 047 грн., та 387 489 грн. за розграбоване майно.
		Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
		Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
		Як встановлено, через пошкодження житла позивача, внаслідок проведення АТО на території с. Троїцьке Попаснянського району Луганської області, позивач залишився без оселі, був вимушені істотно змінити спосіб життя, місце проживання, переїхати зі свого житла в орендоване житло у чужому місті. Наразі позивач залишилися без житла та не в змозі заробити на нове житло. Такі обставини змушують позивача перебувати у стані постійного стресу та нервозності. 
		Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (рішення у справі «Доган та інші проти Туреччини» від 29.06.2004), суд визнає факт докладання Державою зусиль для виправлення ситуації внутрішньо переміщених осіб взагалі, для цілей цієї справи він вважає їх недостатніми та неефективними, наміри не були трансформовані в практичні заходи з виправлення ситуації, не допущення погіршення стану, зокрема відшкодування втрат, які понесли особи, котрі вимушені були залишити свою оселю, майно, забезпечення їх житлом та іншими соціальними благами, яких вони були позбавлені.
		Так, у вказаному рішенні Європейський суд, постановляючи свій вердикт, вказав, що органи влади не лише не сприяли поверненню заявників, а й не забезпечили їх альтернативним житлом чи роботою. Мало того, допомогу, яку було одержано, на думку Суду, є недостатньою для прожиття, заявникам не було надано ніяких коштів, які могли б забезпечити достатній рівень життя чи активний процес повернення. Суд вважає, що основний обов'язок і відповідальність органів влади полягає у створенні умов та наданні відповідних засобів, які дали б заявникам змогу добровільно, безпечно і гідно повернутися у свої оселі чи місця традиційного проживання або за власним бажанням переселитися в інші райони країни (відповідно до принципів 18 і 28 «Керівних принципів ООН з проблеми внутрішньо переміщених осіб» (E/CN.4/1998/53/Add.2) від 11.02.1998). 
		До поняття матеріальної шкоди входять - втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
		Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
		Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
		Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, суд при оцінці доказів загалом керується критерієм доведеності «поза розумним сумнівом» (рішення у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» від 18.01.1978). Проте така доведеність може випливати із сукупності ознак чи схожих неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (рішення у справі «Салман проти Туреччини»).
		Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає і не може бути точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної школи не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз, тим більше, якщо така компенсація стосується юридичної особи
		З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що позивач ніс індивідуальний та надмірний тягар і це свідчило про незабезпечення справедливої рівноваги, якої слід було додержувати між вимогами загального інтересу та необхідністю захисту права на мирне володіння своїм майном. Безперечно позивач зазнав моральних втрат і душевних страждань: у сукупності обставин мало місце приниження його честі і гідності як жителя певного регіону України, моральні переживання у зв'язку з порушенням його права власності, порушенням нормальних життєвих зв'язків через вимушене переселення, відповідно, порушення сталих стосунків з оточуючими людьми, тяжкість вимушених змін у житті, що не могло не відобразитися у погіршенні стану здоров'я.
		З урахуванням глибини тривалості душевних страждань, суд дійшов висновку про стягнення з держави України на користь позивача 20 000 грн. у відшкодування моральної шкоди.
		Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір компенсується за рахунок держави.
		На підставі викладеного, керуючись ст. 22, 23, 319, 321, 1166, 1167 ЦК України, ст. 1, 3, 4, 19, 30 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», ст. 10, 76, 81,209,211, 258-259, 263-265, 352-355 ЦПК України, суд, 
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про стягнення матеріальної шкоди - відмовити.
		Позовні вимоги ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.
		Відшкодувати ОСОБА_1 за рахунок коштів Державного бюджету України 20 000 грн. у відшкодування моральної шкоди.
		Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. 
		Учасник справи, якому повне рішення не були вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
		Апеляційні скарги подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду або через Печерський районний суд м. Києва, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності ЦПК України в редакції від 15 грудня 2017 року.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Позивач: ОСОБА_1: АДРЕСА_2, код реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1.
		Відповідач 1: Кабінет Міністрів України: 01008, м. Київ, вул. Грушевського, 12/2, код ЄДРПОУ 00019442
		Відповідач 2: Державна казначейська служба України: 01601, м. Київ, вул. Бастіонна, 6, код ЄДРПОУ 37567646.
		 
		Суддя                                                                                                О.В.Батрин

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...