Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 640/1470/19 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема щодо; адміністрування окремих податків, зборів, платежів, з них; податку на прибуток підприємств.
Надіслано для оприлюднення: 26.04.2019. Зареєстровано: 02.05.2019. Забезпечено надання загального доступу: 03.05.2019.

Результат оскарження 17.12.2019 Верховний Суд: скасовано судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалено нове судове рішення
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м.  Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		м. Київ
		22 квітня 2019 року                  15:32                                                        № 640/1470/19
		Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Аверкової В.В., при секретарі судового засідання Чуб Н.С.
		за участі представників сторін:
		від позивача - Пхайко Ю.Л.
		від позивача - Макаренко Т.Д.
		від відповідача - Шпак О.В.
		від відповідача - Єгоров О.В.
		від відповідача - Морозов П.В.
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції адміністративну справу: 
		за позовом     Товариства з обмеженою відповідальністю «Лемтранс»
		до                    Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби
		про                  визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 
		                        01 листопада 2018 року №0004454712, №0004444712 та №0004464712
		ВСТАНОВИВ:
		Товариство з обмеженою відповідальністю «Лемтранс» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення від 01 листопада 2018 року №0004454712, №0004444712 та №0004464712.
		В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними, оскільки за операціями фінансового лізингу не виникло курсових різниць при сплаті скоригованого лізингового платежу, а така сума не впливає на вартість об'єкта лізингу. Позивач зазначає про протиправність висновків відповідача щодо порушення пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, з огляду на те, що за формою власності «Лемтранс» є товариством з обмеженою відповідальністю, а включення до доходів/витрат курсових різниць внаслідок переоцінки зобов'язань зі сплати дивідентів в іноземній валюті - відповідає вимогам податкового законодавства. Крім того, позивач вказує на реальність надання транспортно-експедиційних послуг на суму 5    417 грн., посилаючись на відповідні договори, документи бухгалтерського обліку та звітності. Щодо порушення вимог п. 195.5 ст. 198 Податкового кодексу України, позивач зазначає про відсутність подій, які є підставою для нарахування податкових зобов'язань з податку на додану вартість на вартість активів, що перебувають на непідконтрольній території України. Позивач посилається на те, що помилку у додатках до податкової декларації виявлено та виправлено самостійно, а тому у відповідача відсутні підстави для висновку про порушення п. 120.1 ст. 120 Податкового кодексу України.
		Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 січня 2019 року відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи за загальними правилами позовного провадження.
		11 березня 2019 року до Окружного адміністративного суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву у якому викладено доводи правомірності висновків податкового органу, які стали підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень. Зокрема, відповідач вказує на те, що заборгованість за операціями з фінансового лізингу між резидентами України не є операцією в іноземній валюті, повинна обліковуватись у національній валюті та не перераховуватись для визначення курсової різниці у бухгалтерському обліку. Відповідач також вказує, що врахування у складі інших операційних доходів та витрат курсових різниць за дивідентами є протиправним заниженням фінансового результату до оподаткування. Також податковий орган, з посиланням на матеріали кримінального провадження №12015040000001028, зазначає про нереальність господарських операцій з перевезення між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «АБСОЛЮТ ТРАНС». Крім зазначеного, у відзиві містяться висновки про те, що позивач повинен був нарахувати податкові зобов'язання з ПДВ на вартість активів, що перебувають на непідконтрольній території України. Стверджуючи про правомірність висновків про порушення позивачем вимог п. 120.1 ст. 120 Податкового кодексу України, відповідач вказує, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Лемтранс» не подано до контролюючого органу додатки ПН до декларації з податку на прибуток за 1 квартал 2016 року, 1 півріччя 2016 року та за 1 квартал 2017 року. На підтвердження зазначених доводів відповідачем надано суду копію Висновку науково-правової експертизи від 06 червня 2018 року №126/120-е, проведеної Інститутом держави і права ім. В.М. 1Корецького НАН України.
		Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 березня 2019 року закрито підготовче провадження та призначено судове засідання для розгляду справи по суті. 
		У судовому засіданні 22 квітня 2019 року представники позивача підтримали позовні вимоги, представники відповідача заперечили проти задоволення позовних вимог, суд відповідно до статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України, проголосив вступну та резолютивну рішення.
		Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає таке.
		Як вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю «Лемтранс» 03 листопада 1999 року зареєстроване платником податку на додану вартість та перебуває на обліку в Запорізькому управління Офісу великих платників податків ДФС. 
		З 24 липня 2018 року по 25 вересня 2018 року посадовими особами відповідача, на підставі наказу Офісу великих платників податків ДФС від 29 серпня 2018 року №1606, направлень від 23 липня 2018 року №129, 130, 131, 132, 133, 134, 135, виданих Запорізьким управлінням Офісу великих платників податків ДФС, проведено планову виїзну документальну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Лемтранс» з питань дотримання вимог податкового законодавства та  валютного законодавства, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01 січня 2015 року по 31 березня 2018 року.
		09 жовтня 2018 року за результатом перевірки складено Акт №99/28-10-47-12/30600592, яким встановлено порушення позивачем:
		пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України у результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 133    892    439 грн, у тому числі по періодах (2015 рік - 34    330    403 грн., 2016 рік - 41    631    486 грн., 2018 рік - 51    122    526 грн., 1 квартал 2018 року - 6    808    024 грн.);
		п. 120.1 ст. 120 Податкового кодексу України у частині неподання до контролюючого органу додатків ПН до декларації з податку на прибуток при здійсненні виплат із джерелом його походження в Україні на користь нерезидентів: Закрытое акционерное общество «РТХ-Логистик», Общество с ограниченной ответственностью «Аркада Транс», Общество с ограниченной ответственностью «СпецНефтеТранс» (Російська Федерація) у 1 та 2 кварталі 2016 року та AS EVR Cargo (Естонія) у 1 кварталі 2017 року. 
		п. 44.1 ст. 44, пп. 195.1.1 п. 195.1 ст. 195, п. 198.1 п. 198.2, п. 198.3, п. 198.5, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.4 ст. 200, п. 201.1, п. 201.10 ст. 201 та пп. 38.10 п. 38 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України, пп. 3 п. 3 розділу V Порядку заповнення і подання податкової звітності з ПДВ, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 23 вересня 2014 року №966, у результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 35    439    179 грн., у тому числі по періодах: січень 2015 року - 1083 грн, березень 2017 року - 35    438    096 грн.;
		п. 70.16 ст. 70, пп. «б», п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України та п. 3.1. розділу 3 Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платника податку, і сум утриманого з них податку до контролюючого органу, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 13 січня 2015 року №4, а саме - подано податкову звітність (за 1 квартал 2015 року, 2 квартал 2015 року, 1 квартал 2016 року, 2 квартал 2016 року, 3 квартал 2016 року, 2 квартал 2017 року) з недостовірними відомостями та помилками, що призвело до зміни платника податку;
		ст. 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» у частині порушення строку надходження виручки в іноземній валюті за експортними операціями по контрактам: від 21 січня 2015 року № 01-АТ/а з ООО «Аркада Транс», від 15 грудня 2014 року №782-с/ар/пв з ЗАО «РТХ-ЛОГИСТИК», від 12 січня 2015 року №01-СНТ з ООО «СпецНефтеТранс». 
		16 жовтня 2018 року позивач направив до Запорізького управління Офісу великих платників податків ДФС заперечення на Акт перевірки.
		Листом Запорізького управління Офісу великих платників податків ДФС №44641/10/28-10-47-12 від 29 жовтня 2018 року позивачу повідомлено про те, що за результатом розгляду заперечень висновки Акта перевірки викладено у такій редакції: 
		« 1. пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток за період з 01 січня 2015 року по 31 березня 2018 року на загальну суму 127    084    416 грн., у тому числі по періодах: 2015 рік - 34    330    403 грн., 1 квартал 2016 року - 7    422    485 грн.. півріччя 2016 року - 14    576    372 грн., три квартали 2016 року - 28    456    251 грн., 2016 рік - 41631486 грн., 1 квартал 2017 року - 14    864    635 грн, півріччя 2017 року - 29    166    934 грн., три квартали 2017 року - 39    484    514 грн., 2017 рік - 51    122    526 грн., 1 квартал 2018 року - 6    808    024 грн., завищено податок на прибуток за 1 квартал 2018 року на суму 2    842    496 грн. …
		3. п. 44.1 ст. 44, пп. 195.1.1 п. 195.1 ст. 195, п. 198.1 п. 198.2, п. 198.3, п. 198.5, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.4 ст. 200, п. 201.1, п. 201.10 ст. 201 та пп. 38.10 п. 38 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України, пп. 3 п. 3 розділу V Порядку заповнення і подання податкової звітності з ПДВ, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 23 вересня 2014 року №966, у результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 35    383    462 грн., у тому числі по періодах: січень 2015 року - 1083 грн, березень 2017 року - 35    382 379 грн. …».
		01 листопада 2018 року Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби прийняв податкові повідомлення-рішення:
		№0004444712, яким за порушення п. 44.1 ст. 44, пп. 195.1.1 п. 195.1 ст. 195, п. 198.1 п. 198.2, п. 198.3, п. 198.5, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.4 ст. 200, п. 201.1, п. 201.10 ст. 201 та пп. 38.10 п. 38 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України, пп. 3 п. 3 розділу V Порядку заповнення і подання податкової звітності з ПДВ, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 23 вересня 2014 року №966, позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість на загальну суму 44    227    973 грн. 75 коп., в т.ч. за податковим зобов'язанням у сумі + 35    382 379 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 8    845    594 грн. 75 коп.;
		№0004464712, яким за порушення п. 46.1 ст. 46, п. 48.1 ст. 48 Податкового кодексу України застосовано штрафні санкції у сумі 1    190 грн.;
		№0004454712, яким за порушення пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на прибуток підприємств, створених за участю іноземних інвесторів на загальну суму 146    720    798 грн., в т.ч. за податковим зобов'язанням у сумі + 124    241    919 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 22    477 879 грн..
		15 листопада 2018 року позивач направив до Державної фіскальної служби України скаргу на податкові повідомлення-рішення.
		Рішенням Державної фіскальної служби України №1382/6/99-99-11-04-02-25 від 11 січня 2019 року податкові повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу позивача - без задоволення.  
		Вважаючи, що зазначені податкові повідомлення-рішення є протиправними, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом. 
		Вирішуючи справу по суті заявлених позовних вимог, суд зазначає наступне.
		Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Фактичними підставами для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відповідачем у Акті перевірки визначено таке: 
		1) позивачем до складу інших витрат безпідставно віднесено комісію (суми курсових різниць) за договорами фінансового лізингу, укладеними з ПП «Лізингова компанія ВЛ» (код 37843484), ПП «ВТБ Лізинг Україна» (код 34356910) (ПП «Київська лізингова компанія» код 40726514) ТОВ «ОТП Лізинг» (код 35912126) та ПАТ «Лізингова компанія «Укртранслізинг» (код 30674253);
		2) до декларації з податку на прибуток не подано додатки ПН при здійсненні виплат із джерелом його походження в Україні на користь нерезидентів: Закрытое акционерное общество «РТХ-Логистик», Общество с ограниченной ответственностью «Аркада Транс», Общество с ограниченной ответственностью «СпецНефтеТранс» (Російська Федерація) у 1 та 2 кварталі 2016 року та AS EVR Cargo (Естонія) у 1 кварталі 2017 року;
		3) врахування позивачем у складі інших операційних доходів (витрат) курсових різниць за дивідендами на користь єдиного учасника Товариства - ЛЕМТРАНСЛІМІТЕД (LEMTRANSLIMITED);
		4) напіввагони у кількості 599 одиниць, які перебувають на території проведення АТО, не підпадають під критерії, встановлені п.38.10 п.38 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України, оскільки не використовуються у господарській діяльності позивача та є невиробничими нематеріальними активи, що обумовлює обов'язок  нарахування податкових зобов'язань з ПДВ;
		5) господарські операції позивача з ТОВ «Абсолют Транс» не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо - складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності.
		Щодо стверджуваного порушення позивачем вимог податкового законодавства у межах правовідносин, що виникли внаслідок укладення договорів фінансового лізингу, суд зазначає наступне. 
		Як вбачається з матеріалів справи, за період з 01 березня 2012 року по 14 серпня 2012 року позивачем (Лізингоодержувач) укладено з ПП «Лізингова компанія ВЛ» (Лізингодавцець) всього 25 (двадцять п'ять) договорів фінансового лізингу. За умовами вказаних договорів, у відповідності до вимог Лізингоодержувача Лізингодавець зобов'язується придбати у Лізингоодержувача у власність на умовах, встановлених договорами поставки майно, згідно додатків №1 і надати Лізингоодержувачу це майно (2    892 напіввагонів) за плату, в якості предмету лізингу, на умовах цих договорів,  в тимчасове володіння і користування. Лізингоодержувач зобов'язується прийняти майно у лізинг та сплачувати Лізингодавцю лізингові платежі у сумах та порядку, встановленими цими договорами.   
		25 червня 2015 року позивачем (Лізингоодержувач) укладено з ПП «ВТБ Лізинг Україна» (ПП «Київська лізингова компанія») (Лізингодавцець) договори лізингу №294-ФЛ, № 295-ФЛ та № 296-ФЛ. За умовами зазначених договорів Лізингодавець надає Лізингоотримувачу за плату в тимчасове володіння і користування майно (згідно додатків №1 до договорів) в якості предмету лізингу на умовах цих договорів. Лізингоодержувач зобов'язується прийняти майно (1    501 напіввагонів) у лізинг та сплачувати Лізингодавцю лізингові платежі у сумах та порядку, встановленим цими договорами.
		04 жовтня 2017 року позивачем (Лізингоодержувач) укладено з ТОВ «ОТП Лізинг» (Лізингодавцець) рамковий договір фінансового лізингу № 2844-FL, згідно з яким Лізингодавець на підставі договору купівлі - продажу зобов'язується набути у власність і передати на умовах фінансового лізингу у тимчасове володіння і користування  Лізингоодержувачу предмет лізингу, а Лізингоодержувач зобов'язується прийняти предмет лізингу (175 напіввагонів) та сплачувати лізингові платежі та інші платежі згідно з умовами цього рамкового договору.
		Позивачем (Лізингоодержувач) укладено з ПАТ «Лізингова компанія «Укртранслізинг» (Лізингодавцець) договори фінансового лізингу, згідно з якими Лізингодавець набув право власності на предмет лізингу з метою подальшої передачі його Лізингоодержувачу за плату в тимчасове володіння та користування на умовах, передбачених цими договорами.
		Умовами укладених між позивачем та Лізингодавцями договорів фінансового лізингу (п.1 договорів) надано визначення «лізинговий платіж» та зазначено, що це суми грошових коштів, що підлягають перерахуванню Лізингодавцю в день розрахунку, відповідно до графіку нарахування та сплати лізингових платежів. Розмір лізингових платежів, що підлягають сплаті за договорами, визначається з урахуванням використання коефіцієнту коригування.
		Коефіцієнт коригування - узгоджений сторонами договорів фінансового лізингу спосіб визначення розміру платежів, що підлягають сплаті за договорами в кожній конкретний момент часу. Необхідність проведення коригування платежів обумовлена тим, що для оплати придбання об'єкту лізингу Лізингодавці використовували залучені для придбання предмету лізингу фінансування у іноземній валюті, а виконання грошових зобов'язань по цих договорах здійснюється виключно в національні валюті України.
		Відповідач зазначає, що коригування лізингових платежів в залежності від курсу іноземних валют на дату сплати є курсовою різницею іноземної валюти при різних валютних курсах, яка підлягає віднесенню на збільшення вартості об'єктів фінансового лізингу.
		Позивач вказує, що дані суми коригування лізингових платежів в залежності від курсів іноземної валюти, є комісією Лізингодавця, тобто, іншими витратами, що безпосередньо пов'язані з виконанням договорів фінансового лізингу.
		За приписами статей    524    та    533 Цивільного кодексу України, зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
		Отже, положення чинного законодавства хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни Національним банком України курсу національної валюти України по відношенню до іноземних валют.
		Коригування лізингових платежів здійснюється за алгоритмом: сумарний (скоригований) розмір відповідного платежу, який підлягає сплаті у дату, на яку використовується коефіцієнт коригування дорівнює множині базового розміру відповідного платежу, зазначеного у відповідній графі графіка нарахування та сплати лізингових платежів на офіційний курс іноземної валюти, встановлений НБУ або ПАТ «ОТП Банк» (для договорів фінансового лізингу ТОВ «ОТП Лізинг») на дату платежу, зазначену у графіку нарахування та сплати лізингових платежів або фактичної дати платежу поділеної на курс іноземної валюти, визначений сторонами у договорах фінансового лізингу.
		Надаючи правову оцінку зазначеним операціям, суд зазначає, що відповідно до частини 2 статті 1 Закону України «Про фінансовий лізинг», за договором    фінансового    лізингу    лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).    Предметом    договору фінансового лізингу    може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.
		Відповідно до пп.14.1.97 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, лізингова (орендна) операція - господарська операція юридичної особи (орендодавця), що передбачає надання основних засобів у користування іншим фізичним чи юридичним особам (орендарям) за плату та на визначений строк, які здійснюються, серед іншого, у вигляді фінансового лізингу (оренди).
		Фінансовий лізинг (оренда) - господарська операція, що здійснюється фізичною або юридичною особою і передбачає передачу орендарю майна, яке є основним засобом згідно з цим Кодексом і придбане або виготовлене орендодавцем, а також усіх ризиків та винагород, пов'язаних з правом користування та володіння об'єктом лізингу.
		Лізинг (оренда) вважається фінансовим, якщо лізинговий (орендний) договір містить одну з таких умов: об'єкт лізингу передається на строк, протягом якого амортизується не менш як 75 відсотків його первісної вартості, а орендар зобов'язаний на підставі лізингового договору та протягом строку його дії придбати об'єкт лізингу з наступним переходом права власності від орендодавця до орендаря за ціною, визначеною у такому лізинговому договорі; балансова (залишкова) вартість об'єкта лізингу на момент закінчення дії лізингового договору, передбаченого таким договором, становить не більш як 25 відсотків первісної вартості ціни такого об'єкта лізингу, що діє на початок строку дії лізингового договору; сума лізингових (орендних) платежів з початку строку оренди дорівнює первісній вартості об'єкта лізингу або перевищує її; майно, що передається у фінансовий лізинг, виготовлене за замовленням лізингоотримувача (орендаря) та після закінчення дії лізингового договору не може бути використаним іншими особами, крім лізингоотримувача (орендаря), виходячи з його технологічних та якісних характеристик.
		Відповідно до ч.1 ст.16 Закону України «Про фінансовий лізинг» сплата лізингових  платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. 
		Лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю  за  отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші  витрати  лізингодавця,  що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу. 
		Відповідно до п.1 П(с)БО 14 «Оренда», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28 липня 2000 року № 181, зазначений стандарт визначає методологічні засади формування у бухгалтерському обліку інформації про оренду необоротних активів та її розкриття у фінансовій звітності. 
		Згідно з п. 2 П(с)БО 14, норми П(с)БО 14 застосовуються підприємствами, організаціями та іншими юридичними особами незалежно від форм власності (крім  бюджетних установ та підприємств, які відповідно до законодавства складають фінансову звітність за   міжнародними  стандартами  фінансової звітності).
		Фінансова звітність позивача у складі Балансу (Звіту про фінансовий стан) та звіту про фінансові результати (звіту про сукупний дохід) складена за національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, про що зроблено позначку у  фінансовій звітності станом на: 31 березня 2015 року (за І квартал 2015 року), на 30 червня 2015р. (за І півріччя 2015 року), на 30 вересня 2015 року (за 9 місяців 2015 року), станом на 31 грудня 2015 року (за 2015 року); 31 березня 2016 року (за І квартал 2016 року), на 30 червня 2016 року (за І півріччя 2016 року), на 30 вересня 2016 року (за 9 місяців 2016 року), станом на 31 грудня 2016 року (за 2016 року); 31 березня 2017 року (за І квартал 2017 року), на 30 червня 2017 року (за І півріччя 2017 року), на 30 вересня 2017 року (за 9 місяців 2017 року), станом на 31 грудня 2017 року (за 2017 року) та 31 березня 2018 року (за І квартал 2018 року).
		Згідно з п.4 П(с)БО 14, мінімальними орендними платежами є платежі,  що підлягають  сплаті орендарем протягом строку оренди (за вирахуванням вартості  послуг та  податків,  що підлягають сплаті орендодавцю, і непередбаченої орендної плати), збільшені: для орендаря - на суму його гарантованої ліквідаційної вартості; для орендодавця - на суму його гарантованої  ліквідаційної вартості.
		При цьому, цим же пунктом визначено, що непередбачена орендна плата - частина орендної плати, яка не зафіксована конкретною сумою та розраховується із застосуванням показників інших, ніж строк оренди (обсяг продажу, рівень використання, індекс інфляції та цін, ринкові ставки відсотка тощо).
		Відповідно до пп. 21.3 п.21 П(с)БО 14, у примітках до фінансової звітності орендар наводить таку інформацію щодо фінансової оренди: непередбачену орендну плату,  включену у звітному періоді до складу фінансових витрат.
		Слід зазначити, що згідно з п.25 Міжнародного стандарту бухгалтерського обліку 14 (МСБО 17) «Оренда» непередбачені орендні плати також відображаються аналогічним чином.
		У бухгалтерському обліку позивача передбачені договорами лізингу коригування (курсові різниці), відображені кореспонденцією субрахунків Дт 977 «Інші витрати діяльності» Кт 684 «Розрахунки по нарахованим відсоткам».
		Таке проведення господарських операцій у бухгалтерському обліку позивача, із застосуванням визначених субрахунків, не є коректним у розумінні  Інструкції про застосування плану рахунків бухгалтерського обліку України на основі    Наказу Міністерства фінансів України №291 вiд 30.11.1999 р, але є допустимим  та не суперечить вимогам зазначеної інструкції наступною  кореспонденцією рахунків Дт 97 «Інші витрати» Кт 68  «Розрахунки за іншими операціями».
		Зазначена кореспонденція рахунків застосована позивачем для відображення збільшення балансового показника заборгованості перед лізингодавцем у зв'язку з проведенням необхідних коригувань, що по суті є непередбаченими витратами в розумінні  П(с)БО 14.
		Так, положення інструкції №291 вiд 30 листопада 1999 року надають підприємствам право використовувати субрахунки самостійно виходячи із потреб управління, контролю, аналізу і звітності. Порядок ведення аналітичного обліку і кореспонденції рахунків, не наведених в Інструкції, встановлюється підприємством виходячи із норм цієї Інструкції, положень (стандартів) бухгалтерського обліку, інших нормативно-правових актів бухгалтерського обліку і управлінських потреб.
		Відповідно до п. 6 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку № 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року № 318 витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів,  або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.
		За змістом п. 7 П(с)БО 16, витрати, які неможливо прямо пов'язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду,  в якому вони були здійснені (п.7).
		Пунктом 1 П(с)БО 21 «Вплив змін валютних курсів», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 10 серпня 2000 року №193 передбачено, що зазначений стандарт визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації  про  операції  в  іноземних валютах та відображення показників статей фінансової звітності господарських  одиниць  за межами України в грошовій одиниці України.
		Згідно з п.4 П(с)БО 21 курсова різниця - різниця між  оцінками  однакової  кількості одиниць іноземної валюти при різних валютних курсах.
		Так, ціна предмету лізингу, лізингові та інші платежі визначені сторонами у договорах виключно у національній валюті, як і норми П(с)БО 21, на бухгалтерський облік лізингових операцій в українській валюті не поширюються.
		Крім того, у п.6 П(с)БО 14 визначений перелік затрат орендаря (у даному випадку - Лізингоодержувача), які повинні включатися до вартості об'єкта фінансової оренди. До таких затрат відносяться -  затрати орендаря на поліпшення об'єкта  фінансової  оренди (модернізація,  модифікація, добудова, дообладнання, реконструкція тощо), що  призводять  до збільшення майбутніх економічних вигод, які  первісно очікувалися від його використання.
		Ідентичні норми щодо витрат, які збільшують первісну вартість об'єкту основних засобів, містить і п.14 П(с)БО 7.
		Системний аналіз викладених норм у взаємозв'язку з фактичними обставинами справи дає підстави для висновку про те, що суми сплачених позивачем лізингових платежів, обраховані із застосуванням передбаченого договорами коефіцієнту коригування, є витратами періоду, в якому вони були понесені Лізингоодержувачем, тому, як наслідок, не збільшують вартість предмету фінансового лізингу.
		Застосування коефіцієнта коригування не змінює вартість предмета лізингу, а впливає на інші складові лізингових платежів. 
		Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 26 лютого 2014 року у справі № 805/11527/13-а.
		Доводи відповідача про те, що суми коригування в залежності від курсів іноземних валют є курсовими різницями, які повинні збільшувати вартість предмету лізингу, є помилковою, оскільки різниця між сумою базового розміру лізингового платежу, зазначеного у відповідному графіку та фактичною сумою лізингового платежу, що виникає внаслідок проведення коригування (індексації) до валютного курсу є витратами Лізінгоотримувача. Останні обліковуються у бухгалтерському обліку та відображаються у фінансовій звітності у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були понесені, що передбачено національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку.
		Отже, матеріалами справи спростовуються висновки податкового органу про порушення позивачем пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України у частині заниження фінансового результату до оподаткування внаслідок нарахування в бухгалтерському обліку комісії (курсової різниці) за договорами фінансового лізингу.
		Розглянувши доводи сторін щодо заниження позивачем фінансового результату до оподаткування у розмірі 40 432    961 грн. внаслідок проведення переоцінки зобов'язання по виплаті дивідендів, вираженого в іноземній валюті, суд зазначає наступне. 
		Як вбачається з матеріалів справи, позивач врахував у склад інших операційних доходів (витрат) курсові різниці за дивідендами на користь єдиного учасника Товариства - ЛЕМТРАНСЛІМІТЕД (LEMTRANSLIMITED) - нерезидента сукупно у розмірі 40 432 961 грн.
		Виплата дивідендів здійснювалась з чистого прибутку звітних років та/або нерозподіленого прибутку минулих років в розмірі, встановленому рішеннями Наглядової ради Товариства з обмеженою відповідальністю «Лемтранс». Згідно з протоколами загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Лемтранс», затверджено розподіл прибутку та прийнято рішення про здійснення виплат дивідендів в іноземній валюті - доларах США.
		Відповідач вказує, що рішення загальних зборів акціонерного товариства стосовно порядку виплати дивідендів акціонерам - нерезидентам та здійснення виплати в іноземній валюті за курсом НБУ на дату прийняття рішення про виплату дивідендів - суперечать вимогам чинного законодавства України. Зокрема, податковий орган вказує, що такий поряд виплати, по-перше, порушує загальноприйнятий та закріплений законодавством обов'язковий принцип нарахування однакового розміру дивідендів за акціями одного типу та класу; по-друге, порушує встановлений законодавством порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті.
		Крім того, відповідач зазначає, що торгівля іноземною валютою на території України резидентами та нерезидентами - юридичними особами здійснюється виключно на міжбанківському валютному ринку України (МВРУ) через уповноважені банки або інші фінансові установи, що отримали відповідну ліцензію НБУ (ст. 6 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» від 19 лютого 1993 року № 15-93) та відповідно до Положення про порядок та умови торгівлі іноземною валютою, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 10 серпня 2005 року №281).
		Так, відповідно до ст. 533 Цивільного кодексу України, грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях і якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. 
		Відповідно до визначення, наведеного в пункті 4 П(с)БО 21, операція в іноземній валюті - господарська операція, вартість якої визначена в іноземній валюті або яка потребує розрахунків в іноземній валют. Нормативним актом з питань бухгалтерського обліку, визначено зобов'язання з виплати дивідендів учасникам товариства монетарною статтею балансу.
		Тому, відповідно до пункту 7 П(с)БО 21, на кожну дату балансу монетарні статті в іноземній валюті відображаються з використанням валютного курсу на кінець дня дати балансу. Також, відповідно до абзацу другого пункту 8 П(с)БО 21, курсові різниці від перерахунку монетарних статей про інвестиційну і фінансову діяльність відображаються у складі інших доходів (витрат).
		Виникнення курсових різниць не є наслідком прийнятих товариством та/або учасником товариства рішень, а обумовлено коливанням курсів валют, що є об'єктивною зміною навколишнього макроекономічного середовища, в якому позивач проводить господарську діяльність.  Разом з цим, відповідно до позиції позивача, нормами Податкового кодексу України не передбачено коригування об'єкта оподаткування на суму курсових різниць, які виникають при перерахунку заборгованості, визначеній в іноземній валюті.
		Прибуток або збиток від перерахунку курсових різниць за заборгованістю вираженою в іноземній валюті, які в бухгалтерському обліку відносяться до монетарних статей балансу,  повинні відображатися  у податковому обліку платника податку.
		Як вбачається зі змісту протоколів загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Лемтранс», прийняті рішення стосовно визначення розміру дивідендів у гривнях в обсязі, що не перевищує  чистого прибутку звітних років та нерозподіленого прибутку попередніх років, за якими проведено нараховування дивідендів. При цьому фактичну виплату суми нарахованих дивідендів постановлено здійснити в іноземній валюті - доларах США, обсяг якої відповідає еквіваленту визначеному за курсом НБУ на дати прийняття відповідних рішень.
		Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону України «Про режим іноземного інвестування», іноземним інвесторам після сплати податків, зборів та інших обов'язкових платежів гарантується безперешкодний і негайний переказ за кордон їх прибутків, доходів та інших коштів в іноземній валюті, одержаних на законних підставах внаслідок здійснення іноземних інвестицій.
		Отже, визначення зобов'язання з виплати дивідендів в іноземній валюті є виконанням вимог законодавства в сфері регулювання іноземних інвестицій. 
		Відповідачем не заперечується, що виплата дивідендів на користь нерезидентів може бути здійснена як у національній грошовій одиниці - гривні, так і в іноземній валюті.
		При цьому подальший облік зобов'язань, визначених в іноземній валюті,  не стосується розміру чистого прибутку звітних років, по яким відбувалось нарахування дивідендів відповідно до протоколів загальних зборів учасників Товариства, оскільки подальший облік відбувався відповідно до правил бухгалтерського обліку, передбачених для  обліку будь-яких зобов'язань суб'єктів господарювання, виражених в іноземній валюті, які передбачають визначення курсових різниць відповідно до П(с)БО 21.
		Відповідно до п.5 П(с)БО 21, при первісному визнанні куплена валюта повинна відображатися у валюті звітності, у національній валюті, шляхом перерахунку суми в іноземній валюті із застосуванням валютного курсу на початок дня, дати здійснення операції. При цьому на дату зарахування іноземної валюти відразу повинна визначатися різниця між курсом МВРУ і курсом НБУ, яка включається до складу доходів/витрат в бухгалтерському обліку. 
		Законодавство з питань торгівлі валютою, а саме Положення про порядок та умови торгівлі іноземною валютою, затверджене постановою Правління НБУ №281 від 10 серпня 2005 року, не регулює питань бухгалтерського обліку підприємств та поширюється на суб'єктів міжбанківського валютного ринку та НБУ.
		При цьому, постановою НБУ від 15 червня 2017 року № 55 до постанови Правління НБУ №281 від 10 серпня 2005 року внесено зміни (набрали чинності 26 червня 2017 року) стосовно використання суми коштів у гривнях, яка не може перевищувати суму дивідендів, що підлягають виплаті іноземному інвестору та визначені у відповідному рішенні емітента в гривнях на дату прийняття. 
		Судом встановлено, що у період з 01 січня 2015 року по 31 березня 2018 року позивачем виплачувались дивіденди згідно з рішеннями загальних зборів, які оформлені протоколами загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Лемтранс» від 02 серпня 2016 року №69, від 11 вересня 2017 року №72, від 14 грудня 2017 року №73, від 23 січня 2018 року №75.
		Відповідно до матеріалів справи, станом на 01 травня 2017 року дивіденди, встановлені протоколом загальних зборів позивача № 69 від 02 серпня 2016 року,  виплачені в повному обсязі, а саме до набрання чинності постанови НБУ від 15 червня 2017 року № 55. Отже, не впливають на розрахунки за даним протоколом зміни щодо обмеження суми коштів у гривнях, яка не може перевищувати суму дивідендів, що підлягають виплаті іноземному інвестору.
		Згідно з протоколом загальних зборів позивача №72 від 11 вересня 2017 року, розмір встановлених рішенням загальних зборів дивідендів визначено у гривні. Зазначено, що фактичну виплату прибутку Товариства (дивідендів) необхідно здійснити в іноземній валюті - доларах США по комерційному курсу на дату придбання іноземної валюти з метою виплати дивідендів. 
		Рішенням загальних зборів, відповідно до  протоколу №73 від 14 грудня 2017 року, фактичну виплату прибутку Товариства (дивідендів) необхідно здійснити в іноземній валюті - доларах США. Станом на 01 квітня 2018 року на балансі позивача наявна кредиторська заборгованість за дивідендами у розмірі 167 947,99 доларів США, що становить 4 457 926,41 грн., тобто не визначена остаточна сума коштів у гривнях, яка буде використана на виплату дивідендів.
		За рішенням загальних зборів, відповідно до протоколу №75 від 23 січня 2018 року, дивіденди у розмірі 75    456 485,95грн. (що на  дату прийняття рішення  23 січня 2018 року становило  2 613 135,88 доларів США) виплачено в повному обсязі в 1 кварталі 2018 року. Відповідно до офіційного курсу гривні до долара США, встановленого НБУ  на дату погашення заборгованості, еквівалент в гривнях складав 70    149 563,95 грн., а різниця у розмірі 5    306    922 грн.  віднесена позивачем до складу доходу від операційної курсової різниці.
		Як наслідок, у період з 26 червня 2017 року по 31 березня 2018 року відсутні випадки перевищення використаної суми коштів у гривнях для купівлі іноземної валюти з метою виплати дивідендів, які підлягають виплаті іноземному інвестору та визначені у відповідному рішенні емітента корпоративних прав у національній валюті.
		Суд звертає увагу на те, що відповідачем не доведено фактів такого перевищення у межах спірних правовідносин. Крім того, висновки відповідача стосовно порушення позивачем законодавства, що регулює порядок торгівлі іноземною валютою в Україні не впливає на бухгалтерський облік дивідендів позивача. Позивач для проведення  відповідних перерахувань засновнику здійснював придбання іноземної валюти виключно через уповноважені банки, що отримали ліцензію на торгівлю іноземною валютою на міжбанківському валютному ринку України (МВРУ), функції яких, в тому числі, полягають у контролі за операціями купівлі іноземної  валюти для виплати дивідендів нерезиденту. 
		Оскільки при виконанні зобов'язань, виражених в іноземній валюті - доларах США, сума у гривнях, визначена позивачем саме за офіційним курсом НБУ відповідної валюти на день платежу, суд не вбачає порушень норм ст. 533 Цивільного кодексу України. 
		Суд не погоджується з твердженням відповідача про те, що зобов'язання із виплати дивідендів має бути визначене лише в функціональній валюті (гривні) і не відносяться до операцій в іноземній валюті.
		Національними положеннями (стандартами) поняття функціональної валюти не визначено, тому всі вимоги МСБО 21, що належать до цієї категорії, у системі ПСБО відсутні.
		На відміну від П(с)БО 21, в МСБО 21 виокремлено три види валют: функціональну - основну валюту економічного середовища суб'єкта господарювання, іноземну - валюту, відмінну від функціональної валюти  та валюту представлення, в якій сформована фінансова звітність.
		Пунктом 4 П(с)БО 21 наведені терміни, що в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку, мають таке значення: валюта звітності - грошова одиниця України; валютний курс - установлений Національним банком України курс грошової одиниці України до грошової одиниці іншої країни; іноземна валюта - валюта  інша, ніж валюта звітності; курсова різниця - різниця між оцінками  однакової  кількості  одиниць іноземної валюти при різних валютних курсах; монетарні статті - статті балансу про грошові кошти,  а також  про такі активи й зобов'язання, які будуть отримані або сплачені у  фіксованій (або визначеній) сумі грошей або їх еквівалентів; операція в іноземній валюті - господарська операція, вартість якої визначена в іноземній валюті або яка потребує  розрахунків  в іноземній валюті. 
		Враховуючи, що виплата дивідендів нерезиденту має відбуватися в іноземній валюті відповідно до рішень учасників Товариства, то операція по нарахуванню відповідних зобов'язань відповідає критеріям господарської операції в іноземній валюті, визначеним П(с)БО 21.
		Посилання відповідача на недотримання положень міжнародних стандартів бухгалтерського обліку є некоректним, враховуючи що у періоді, який перевірявся, позивач проводив бухгалтерській облік, складав фінансову звітність відповідно до Національних Положень стандартів бухгалтерського обліку. Проте, суд зазначає, що і в площині міжнародних стандартів бухгалтерського обліку зобов'язання із виплати дивідендів, визначене в іноземній валюті, відноситься до операцій в іноземній валюті згідно абз. «в» п. 20 МСБО 21.
		При прийнятті рішень загальних зборів учасників Товариства про виплату дивідендів їх сума могла бути відображена і фактично зафіксована в іноземній валюті, при подальшому обліку якої виникають курсові різниці, оскільки заборгованість перед отримувачем дивідендів є монетарною в розумінні національних стандартів бухгалтерського обліку. Визначення курсових рiзниць вiд перерахунку операцiй, виражених в iноземнiй валютi, заборгованостi та iноземної валюти здiйснюється вiдповiдно до П(с)БО  21, який визначає привила врахування у витратах та доходах  платника податку курсових різниць. 
		Так, п. 8 П(с)БО 21 встановлено, що курсові різниці від перерахунку монетарних статей про інвестиційну і фінансову діяльність відображаються у складі інших доходів (витрат).
		Отже, включення до складу доходів/витрат курсових різниць, що виникають при переоцінці зобов'язань з виплати дивідендів в іноземній валюті учаснику товариства - нерезиденту, відповідає вимогам нормативних актів з питань бухгалтерського обліку.
		Висновок відповідача щодо порушення пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України не відповідає дійсності, оскільки нормами Податкового кодексу України, не передбачено коригування об'єкта оподаткування на суму курсових різниць, які виникають при перерахунку заборгованості, визначеній в іноземній валюті.  
		Оскільки облік господарської операції по здійсненню виплат дивідендів в іноземній валюті - доларах США передбачає застосовування правил бухгалтерського обліку (П(с)БО 21), у спірних правовідносинах не підлягає застосуванню визначений відповідачем порядок обліку зобов'язань за дивідендами, згідно з яким облік заборгованості за дивідендами мав здійснюватися у національній валюті, а виплата дивідендів - за курсом придбання валюти на МВРУ на день здійснення платежу.  
		Суд зазначає, що понесення фінансових втрат на коливанні курсу національної валюти по зобов'язанням позивача, вираженим в іноземній валюті, є прямим збитком Товариства, враховуючи, що понесені збитки вплинули на величину чистого прибутку наступних років. Отже, помилковим є твердження відповідача про те, що надлишкові витрати, пов'язані з курсовими різницями, спричинені рішенням Товариства, не можуть бути покладені на державу при зменшенні фінансового результату діяльності товариства та недоотримання податків. 
		Таким чином, позивачем дотримано вимоги чинного законодавства при визначенні грошового зобов'язання по виплаті дивідендів  в іноземній валюті на підставі рішень, прийнятих загальними зборами господарського товариства відповідно до законодавства та статуту.
		Так, матеріалами справи спростовуються висновки відповідача про порушення позивачем вимог пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України в частині заниження фінансового результату до оподаткування на суму 40 432 961грн., внаслідок проведення переоцінки вираженого в іноземній валюті зобов'язання по виплаті дивідендів.
		Крім того, суд не приймає до уваги доводи відповідача у частині посилання на Висновок науково-правової експертизи від 06 червня 2018 року №126/120-е, проведеної Інститутом держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, з наступних підстав.
		Згідно з ч. 1-3 ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
		Дослідивши доданий відповідачем до відзиву Висновок науково-правової експертизи від 06 червня 2018 року №126/120-е, суд дійшов висновку про те, що перед експертом поставлено питання надання оцінки фактам, які мають правовий характер, що, відповідно, належить до повноважень суду. 
		Більш того, експертно-наукове дослідження не проводилось щодо правовідносин, що розглядаються у даній справі. Натомість, Висновок науково-правової експертизи від 06 червня 2018 року №126/120-е містить висновки на питання теоретичного характеру, без урахування особливостей здійснення господарської діяльності саме Товариством з обмеженою відповідальністю «Лемтранс».
		Відповідно до ст. 74 Кодексу адміністративного судочинства України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
		Отже, суд дійшов висновку про те, що Висновок науково-правової експертизи від 06 червня 2018 року №126/120-е не може бути допустимим доказом у справі, яка розглядається.
		Щодо стверджуваного відповідачем заниження позивачем ПДВ у розмірі 35    382    379 грн. внаслідок не нарахування податкових зобов'язань на балансову вартість основних засобів (напіввагонів), що знаходяться на тимчасово окупованих територіях, суд зазначає наступне.
		Судом встановлено, що у зв'язку із забороною (припиненням) переміщення вантажів через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей згідно Указу Президента України від 15 березня 2017 року № 62/2017 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15 березня 2017 року про невідкладні додаткові заходи із протидії гібридним загрозам національній безпеці України», на тимчасово окупованих територіях залишилося 747 напіввагонів, які придбані позивачем за договорами купівлі - продажу та фінансового лізингу.
		На підставі наказу від 15 вересня 2017 року №112-ОВ позивачем проведено річну інвентаризацію основних засобів, які обліковуються на балансі, прийнятих в оренду, малоцінних необоротних матеріальних активів станом на 01 листопада 2017 року та встановлено, що перевірка фактичної наявності напіввагонів у кількості 747 одиниць не виявляється можливою, у зв'язку з їх перебуванням на непідконтрольній території. 
		У листопаді 2017 року на підставі протоколу результатів річної інвентаризації основних засобів, на виконання вимог П(с)БО 28 «Зменшення корисності активів» та П(с) БО 7 «Основні засоби» позивачем визнані втрати від зменшення корисності об'єктів основних засобів, що належним чином відображено у бухгалтерському обліку платника податків.
		Відповідач посилається на порушення позивачем пп. «в», «г» п.198.5 ст.198, п.38.10 п.38 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України. Зокрема, податковий орган вказує, що із загальної кількості напіввагонів 747 одиниць, які перебувають на території проведення АТО та залишаються заблокованими не непідконтрольній уряду території станом на 15 березня 2017 року 599 напіввагонів балансовою вартістю 177    190    482,39 грн., є необоротними активами, які не використовуються у господарській діяльності платника податків та є невиробничими необоротними активами в розумінні Податкового кодексу України.
		Згідно з пп. «а» п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст. 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.
		Так, відповідно до пп. г) п.198.5 ст.198 Податкового кодексу України обов'язковою умовою нарахування податкових зобов'язань є підтверджений факт використання платником податку придбаного активу в операціях, які не пов'язані з його господарською діяльністю. При цьому, відсутність  тимчасової можливості використання основних засобів не є тотожним поняттям їх використанню в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку. 
		Згідно з ст.1 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» (набув чинності 24 лютого 2018 року), тимчасово окупованими територіями у Донецькій та Луганській областях визнаються частини території України, в межах яких збройні формування Російської Федерації та окупаційна адміністрація Російської Федерації встановили та здійснюють загальний контроль, а саме: 1) сухопутна територія та її внутрішні води у межах окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей; 2) внутрішні морські води, прилеглі до сухопутної території, визначеної пунктом 1 цієї частини; 3) надра під територіями, визначеними пунктами 1 і 2 цієї частини, та повітряний простір над цими територіями.
		Зазначеним законом встановлена відсутність доступу, з можливістю користування та/або розпорядження рухомим залізничним складом, з огляду на їх знаходження під встановленими збройними формуваннями та окупаційною адміністрацією Російської Федерації загального контролю.
		Відповідно до п.38.10 п.38 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України, з метою оподаткування податком на додану вартість необоротні активи, придбані (збудовані, споруджені, створені) до 14 квітня 2014 року і які станом на 1 січня 2017 року знаходяться на території населених пунктів, на тимчасово окупованій території та/або території населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення, не вважаються: такими, що призначаються для використання (або починають/почали використовуватися) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податків; невиробничими необоротними активами в розумінні цього Кодексу.
		Відповідач направив до ПАТ «Українська залізниця» запит від 19 вересня 2018 року № 39144/10/28-1047-12 з метою отримання інформації щодо перебування напіввагонів, які були придбані позивачем до 14 квітня 2014 року на тимчасово окупованій території та/або території населених пунктів на лінії зіткнення станом на 01 січня 2017 року.
		25 вересня 2018 року ПАТ «Українська залізниця» надало відповідь № ЦЦТех-10/776 щодо місць перебування напіввагонів станом на 01 січня 2017 року та їх маршрутів територією України після 01 січня 2017 року. 
		На підставі даних річної інвентаризації позивача та відповіді ПАТ «Українська залізниця» встановлено, що з 747 напіввагонів, які на дату проведення річної інвентаризації перебувають на тимчасово окупованій території та/або території населених пунктів на лінії зіткнення: 394 одиниці - станом на 01 січня 2017 року знаходилися на території підконтрольній державній владі України, 205 одиниць - придбані позивачем після 15 квітня 2014 року.
		Згідно з п.1 рішенням РНБО від 15 березня 2017 року, введеного в дію Указом Президента України від 15 березня 2017 року №62/2017, тимчасово, до реалізації пунктів 1 і 2 Мінського «Комплексу заходів» від 12 лютого 2015 року, а також до повернення захоплених підприємств до функціонування згідно із законодавством України, припинити переміщення вантажів через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей.
		Відповідно до пп. «в», «г» п.198.5 ст.198 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до    пункту 189.1    статті 189 цього Кодексу, у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися: в) в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів; г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених    пунктом 189.9    статті 189 цього Кодексу).
		Згідно з пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
		Суд звертає увагу на те, що за змістом пп. «в» п.198.5 ст.198 Податкового кодексу України, умовою нарахування податкових зобов'язань є переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів. 
		Так, відповідно до пп. 138.3.2 ст. 138 Податкового кодексу України невиробничі основні засоби, це основні засоби не призначені для використання у господарській діяльності платника податків. Тим самим законодавством визначено  саме  первинне невиробниче призначення таких     об'єктів. 
		Отже, об'єктивна тимчасова неможливість використання об'єктів основних засобів у поточній діяльності позивача не є підставою для зміни напрямку невиробничого використання таких об'єктів основних засобів, оскільки рішення про переведення виробничих основних засобів до складу невиробничих приймається самостійно платником податків.  
		Крім того, позивачем надано суду: 
		звернення до Ради Національної безпеки і оборони України від 11 травня 2017 року № 268 про надання дозволу ПАТ «Укрзалізниця» на повернення залізничного рухомого складу з тимчасово окупованої території, на що отримано письмове підтвердження факту тимчасового припинення переміщення вантажів через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей;
		звернення (заява) до Координаційного центру з питань режиму та економічної ситуації на територіях, прилеглих до смуги безпеки вздовж лінії розмежування від 03 жовтня 2017 року № 596 щодо повернення транспортних засобів. 
		Так, Указ Президента України № 62/2017 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15 березня 2017 року про невідкладні додаткові заходи із протидії гібридним загрозам національній безпеці України» набув чинності 15 березня 2017 року. Тому, як наслідок, до вказаної дати не було припинено переміщення вантажів через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей.
		До 15 березня 2017 року позивачем використовувався рухомий залізничний транспорт за своїм прямим призначенням у межах господарської діяльності, що підтверджується листом ПАТ «Українська залізниця» про перетин напіввагонами лінії зіткнення.
		На підставі викладеного суд дійшов висновку про те, що у позивача відсутні визначені пп. «в», «г» п.198.5 ст.198 Податкового кодексу України правові підстави для обов'язку нарахування податкового зобов'язання з ПДВ, виходячи з балансової вартості необоротних активів, які залишилася на тимчасово окупованій території та заборонені до повернення на територію України внаслідок прийняття 15 березня 2017 року Президентом України Указу № 62/2017 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15 березня 2017 року про невідкладні додаткові заходи із протидії гібридним загрозам національній безпеці України».
		У спірних правовідносинах відповідачем не доведено належними та допустимими доказами факт постачання товарів (послуг) або свідомого використання виробничих активів в операціях, що не є господарською діяльністю позивача, внаслідок втрати контролю та доступу до зазначених активів, у зв'язку з його захопленням незаконними збройними формуваннями. Відповідачем, під час розгляду справи по суті, не спростовано відсутність рішення позивача щодо переводу рухомого залізничного складу до складу невиробничих необоротних активів та/або початок їх використання в неоподатковуваних операціях та/або операціях, що звільнені від оподаткування. 
		Зазначені обставини виключають нарахування ПДВ відповідно до приписів пп. «в», «г» п.198.5 ст.198 Податкового кодексу України.
		Крім зазначеного, у Акті перевірки відповідач вказує на те, фінансово-господарські операції між позивачем та його контрагентом ТОВ «Абсолют Транс» не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності.
		Як вбачається з матеріалів справи, 31 липня 2014 року між позивачем та ТОВ «Абсолют Транс» укладено договір на надання транспортних послуг автомобільним транспортом № 337/14.
		На виконання умов укладеного договору ТОВ «Абсолют Транс» надано позивачу транспортно - експедиційні послуги за маршрутом Волноваха - Дніпродзержинськ на загальну суму 6    500,00грн., у тому числі ПДВ - 1    083,33грн.; сума без ПДВ - 5    416,67грн.
		На підтвердження фактичного виконання послуг надано: копію акта прийому - передачі наданих послуг № 913 від 29 січня 2015 року; копію товарно - транспортної накладної № 7 від 28 січня 2015 року.
		За отримані транспортно - експедиційні послуги позивач перерахував на рахунок ТОВ «Абсолют Транс» грошові кошти на загальному розмірі 6    500,00грн. з ПДВ, що підтверджується копією платіжного доручення від 02 березня 2015 року №1660.
		На підставі товарно - транспортної накладної № 7 від 28 січня 2015 року, судом встановлено, що ТОВ «Абсолют Транс» здійснено перевезення товарно - матеріальних цінностей, що належали на праві приватної власності позивачу, а саме: сталевих листів кількістю 8,7 тон на вантажному автомобілі марки Mercedes державний номер НОМЕР_1.
		При цьому, товарно - транспортна накладна містить відмітки структурних підрозділів позивача, а саме: про відвантаження - Вагонного депо Волноваха Дніпропетровської філії ТОВ «Лемтранс» (м. Волноваха, Донецької області, вул. Шевченка; про отримання перевезених ТМЦ - Вагонного депо Дніпродзержинськ Дніпропетровської філії ТОВ «Лемтранс (м. Дніпродзержинськ (Кам'янське) вул. Енергетиків, 28-Б).
		За твердженнями податкового органу, викладених в Акті перевірки, господарські операції позивача з ТОВ «Абсолют Транс» не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо - складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності.
		Зазначений висновок зроблений відповідачем на підставі отриманої податкової інформації, а саме: ТОВ «Абсолют Транс» внесено до переліку суб'єктів фіктивного підприємництва за ознакою: зареєстровано (перереєстровано) на недійсні (втрачені, загублені) та підроблені документи (16 квітня 2015 року зареєстровано кримінальне провадження за № 32015130010000036). Крім цього, ТОВ «Абсолют Транс» фігурує в ухвалі від 17 грудня 2015 року (справа № 200/26260/15-к) у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015040000001028 від 22 жовтня 2015 року, за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.191 Кримінального кодексу України.
		Згідно з пп.14.1.36    п.14.1    ст.14 Податкового кодексу України,    господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
		Відповідно до п. 44.1    ст. 44 Податкового кодексу України,    для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
		Згідно з п. 44.2 ст. 44 Податкового кодексу України, для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату оподаткування.
		Відповідно до п.2    ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
		Згідно з абз.11    ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»,    первинний документ - документ,  який  містить  відомості  про господарську  операцію. 
		Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»,    підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.
		Згідно з абз.2 п.2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого    наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88    і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05 червня 1995 року за №168/704 (далі - Положення №88), господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.
		Згідно з п.5, 7 П(с)БО 15 «Дохід», дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов'язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена. Критерії визнання доходу, наведені в цьому Положенні (стандарті), застосовуються окремо до кожної операції. Проте, ці критерії потрібно застосовувати до окремих елементів однієї операції або до двох чи більше операцій разом, якщо це випливає із суті такої господарської операції (операцій).
		Дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) - загальний дохід (виручка) від реалізації продукції, товарів, робіт або послуг без вирахування наданих знижок, повернення раніше проданих товарів та непрямих податків і зборів (податку на додану вартість, акцизного збору тощо). Чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) визначається шляхом вирахування з доходу від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг наданих знижок, вартості повернутих раніше проданих товарів, доходів, що за договорами належать комітентам (принципалам тощо), та податків і зборів. 
		До складу інших операційних доходів включаються суми інших доходів від операційної діяльності підприємства, крім чистого доходу від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), зокрема: дохід від операційної оренди активів; дохід від операційних курсових різниць; відшкодування раніше списаних активів; дохід від роялті, відсотків, отриманих на залишки коштів на поточних рахунках в банках, дохід від реалізації оборотних активів (крім фінансових інвестицій), необоротних активів, утримуваних для продажу, та групи вибуття тощо. 
		До складу фінансових доходів включаються дивіденди, відсотки та інші доходи, отримані від фінансових інвестицій (крім доходів, які обліковуються за методом участі в капіталі). До складу інших доходів, зокрема, включаються дохід від реалізації фінансових інвестицій; дохід від неопераційних курсових різниць та інші доходи, які виникають у процесі господарської діяльності, але не пов'язані з операційною діяльністю підприємства.
		Пунктом 5, 6, 7 П(с)БО 16 «Витрати» визначено, що витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов'язань.
		Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. 
		Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
		З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
		При цьому, наявність належним чином оформлених податкових накладних є обов'язковою, але не вичерпною обставиною для формування податкового кредиту. 
		Зокрема, якщо наведені у договорах товари чи послуги фактично не поставлялися, то, відповідно, придбання таких товарів або послуг не відбулося, право на податковий кредит у такого платника податків не виникає, оскільки при цьому не дотримано обов'язкових умов для виникнення такого права на придбання товарів (послуг) з метою їх використання у господарській діяльності.
		Так, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Зміст господарської операції може встановлюватися з урахуванням змісту цивільно-правових чи господарсько-правових зобов'язань сторін, але не вичерпується останнім. Господарська операція може мати місце навіть за відсутності цивільно-правових чи господарсько-правових відносин між платниками податків.
		Отже, господарські операції є самостійним поняттям, відмінним від правочинів або господарських зобов'язань. Наслідки в податковому обліку створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто ті, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника податків.
		Презумпція дійсності, притаманна цивільним правочинам, не може бути автоматично поширена на реальність господарських операцій.
		Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений    Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
		Крім того, в основі будь-якої реальної господарської операції має лежати економічна мета, тобто бажання платника податків приростити активи за допомогою досягнення господарського ефекту.
		У податковому обліку господарські операції мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення, тобто первинними документами, що містять інформацію про фактичні господарські операції, розкривають їх зміст та обсяг.
		Формування даних податкового обліку є неможливим за відсутності первинних документів, які б достовірно підтверджували факт здійснення господарської операції, розкривали її зміст та обсяг з метою та в цілях господарської діяльності платника податку.
		Згідно з усталеною позицією Верховного Суду, при розгляді справ даної категорії судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції (фактичне здійснення господарських операцій); підтвердження господарських операцій належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.
		Судом встановлено, що у позивача наявні всі необхідні документи, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського та податкового обліку, для формування податкового кредиту, а аналіз наданих позивачем первинних документів свідчить про дотримання ним спеціальних вимог щодо документального підтвердження фінансово - господарських взаємовідносин по операціям з ТОВ «Абсолют Транс».
		Так, фактичне здійснення господарських операцій підтверджується належним чином оформленими первинними документами, які відповідають вимогам, встановленим    ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»    - містять назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
		Суд звертає увагу на те, що під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним стосовно дійсного стану правосуб'єктності своїх контрагентів і реально отримати від них товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства.
		Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду: від 20 лютого 2018 року у справі №826/6280/13-а, від 06 березня 2018 року у справі №2а-9375/11/1370 та від 13 березня 2018 року у справі №826/13582/13-а.
		Більш того, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що контрагент позивача не мав можливості виконати господарські зобов'язання по наданню послуг та доказів відсутності фактичних дій останнього, спрямованих на виконання взятих зобов'язань.
		Також у матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про непричетність посадових осіб контрагента до здійснення господарських операцій за перевіряємий період. А отже, виключно факт наявності в ІС «Податковий блок» картки суб'єкта фіктивного підприємництва не може слугувати належним доказом фіктивності розглядуваних господарських операцій та не тягне за собою правових наслідків для позивача.
		Податкова інформація стосовно контрагентів, наявна в ІС «Податковий блок» ДФС, носить виключно інформативний характер та не є належним доказом відсутності реального характеру здійснених господарських операцій. Зазначені обставини не можуть вважатись законними підставами для подальшого винесення податкових повідомлень - рішень про притягнення платника податків до фінансової відповідальності.
		Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29 березня 2019 року у справі № 808/3412/16. 
		Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про те, що позивачем надано документальне підтвердження тих обставин та відносин, які супроводжують фактичне виконання такого роду операцій та у сукупності підтверджують їх реальне виконання.
		Посилання відповідача на наявність кримінальних проваджень №32015130010000036 та № 12015040000001028 не є підставою для кваліфікації господарських операцій позивача, як фіктивних.
		Так, відповідно до ч. 6 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України, вирок суду в кримінальному провадженні … які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок … лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
		Проте, відповідачем не доведено, а судом не встановлено наявності вироку, який встановлював би обставини щодо причетності позивача до будь-яких злочинів у межах господарських операцій з ТОВ «Абсолют Транс».
		За таких обставин суд вважає, що відповідачем під час розгляду справи не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що фінансово-господарські операції між позивачем та його контрагентом ТОВ «Абсолют Транс» не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності.
		Згідно ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені    Конституцією    та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
		В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		Доказів, які спростовували б доводи позивача, відповідач суду не надав.
		За таких обставин, суд дійшов висновку, що позивачем доведено протиправність податкових повідомлень-рішень від 01 листопада 2018 року №0004454712 та №0004444712, а тому позовні вимоги у цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
		Щодо застосування відповідачем п. 120.1 ст. 120 Податкового кодексу України за неподання позивачем до контролюючого органу додатків ПН до декларації з податку на прибуток, суд зазначає таке.
		Як вбачається з матеріалів справи, позивач подав до контролюючого органу декларації з податку на прибуток: за 1 квартал 2016 року (28 квітня 2016 року №9067315357); за 1 півріччя 2016 року (09 серпня 2016 року №9140251066); за 1 квартал 2017 року (24 квітня 2017 року №9072861836).
		Під час перевірки встановлено, що у зазначених деклараціях відсутні додатки форми ПН при здійсненні виплат із джерелом його походження в Україні на користь нерезидентів: Закрытое акционерное общество «РТХ-Логистик», Общество с ограниченной ответственностью «Аркада Транс», Общество с ограниченной ответственностью «СпецНефтеТранс» (Російська Федерація) у 1 та 2 кварталі 2016 року та AS EVR Cargo (Естонія) у 1 кварталі 2017 року. 
		Відповідно до абз. 2 п. 48.1 ст. 48 Податкового кодексу України, форма податкової декларації повинна містити необхідні обов'язкові реквізити і    відповідати нормам та    змісту відповідних податку та    збору.
		Згідно з    п. 46.2 ст. 46 Податкового кодексу України, платник податку на прибуток повинен подати разом з відповідною податковою декларацією з податку на прибуток квартальну або річну фінансову звітність у порядку, передбаченому для подання податкової декларації.
		Пунктом    103.9    ст. 103 Податкового кодексу України    передбачено, що особа, яка виплачує доходи нерезиденту, зобов'язана у разі здійснення у звітному періоді (кварталі) виплат нерезидентам доходів із джерелом їх походження з України подавати до органу державної податкової служби за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) звіт про виплачені доходи, утримані та перераховані до бюджету податки на доходи нерезидентів у строки та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
		За змістом наказу Міністерства фінансів України №897 від 20 жовтня 2015 року «Про затвердження форми Податкової декларації з податку на прибуток підприємств», розрахунок (звіт) податкових зобов'язань нерезидентів, яким отримано доходи із джерелом їх походження з України відображаються у таблиці 1 додатка ПН до рядка 23 декларації.
		Системний аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що податкова звітність вважається поданою з дотриманням вимог законодавства у разі наявності, у тому числі, додатків ПН, заповнення яких передбачено відповідними нормами.
		Натомість, неподання до контролюючого органу додатків ПН до декларації з податку на прибуток не може вважатись дотриманням вимог податкового законодавства у частині своєчасного подання звітності.
		Так, п. 120.1 ст. 120 Податкового кодексу України передбачено, що за неподання (крім випадків, якщо податкова декларація не подається відповідно до пункту    49.2    статті    49    цього    Кодексу) або несвоєчасне подання платником податків або іншими особами, зобов'язаними нараховувати і сплачувати податки та збори, податкових декларацій (розрахунків), а також іншої звітності, обов'язок подання якої до контролюючих органів передбачено цим Кодексом, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 170 гривень, за кожне таке неподання або несвоєчасне подання.
		Суд звертає увагу на те, що позивачем не заперечується відсутність додатків форми ПН саме у деклараціях, поданих за 1 квартал 2016 року, 1 півріччя 2016 року та 1 квартал 2017 року.
		Подання додатків форми ПН у складі декларацій за наступні податкові періоди свідчить виключно про дотримання позивачем вимог податкового законодавства у подальшому. 
		Отже, правомірним є висновок відповідача про застосування п. 120.1 ст. 120 Податкового кодексу України у частині неподання позивачем до контролюючого органу додатків ПН до декларації з податку на прибуток при здійсненні виплат із джерелом його походження в Україні на користь нерезидентів.
		Таким чином, податкове повідомлення-рішення №0004464712 від 01 листопада 2018 року є правомірним, а позовні вимоги у цій частині не підлягають задоволенню.
		Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього    Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
		Так, за подання даного адміністративного позову позивачем сплачено судовий збір у розмірі 19    210 грн., що підтверджується платіжним дорученням №521 від 22 січня 2019 року.
		Отже, судові витрати у вигляді сплаченого позивачем судового збору підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби. 
		Керуючись вимогами статей 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва
		В И Р І Ш ИВ:
		1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Лемтранс» - задовольнити частково. 
		2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби від 01 листопада 2018 року №0004454712 та №0004444712.
		3. В іншій частині позову відмовити.
		4. Присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Лемтранс» (03150, м. Київ, вул. Антоновича, буд. 46-46А, код ЄДРПОУ 30600592) судові витрати у сумі 19 210 грн. (дев'ятнадцять тисяч двісті десять гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби (04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, буд. 11г, код ЄДРПОУ 39440996).
		 
		Рішення суду, відповідно до ч. 1 ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими ст. 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
		Відповідно до пп. 15.5 п. 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України        до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		 
		 
		Суддя                                                                                                                В.В. Аверкова 
		 
		 
		 
		Повний текст рішення виготовлений 26.04.2019.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...