Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 225/4183/18 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Старі категорії; Позовне провадження; Спори про відшкодування шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду.
Надіслано судом: 02.05.2019. Зареєстровано: 03.05.2019. Забезпечено надання загального доступу: 06.05.2019.
Дата набрання законної сили: 21.08.2019 (частково)
Результат оскарження 21.08.2019 Донецький апеляційний суд: скасовано рішення частково та ухвалено нове рішення
Номер судового провадження: 2/225/34/2019

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Єдиний унікальний номер судової справи: 225/4183/18
		Номер провадження: 2/225/34/2019
		 
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		17 квітня 2019 року м. Торецьк 
		 
		Дзержинський міський суд Донецької області у складі:
		головуючого - судді  Ткач Г.В.,
		за участю
		секретаря судового засідання - Пузиревської Ю.О.,
		позивача - ОСОБА_1,
		представника позивача - Буніна О.І., 
		представників відповідачів - Яковенка А.В., Заварзіна Д.Д., Гетьманенко О.П.,
		Завальнюка Д.М.,
		розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Торецька в режимі відеоконференції в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області, Головного управління Національної поліції в Донецькій області, Прокуратури Донецької області про відшкодування майнової і моральної шкоди, завданої незаконним рішенням і діями органів досудового слідства, прокуратури -
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Позивач ОСОБА_1 звернулась 07.08.2018 року до Дзержинського міського суду Донецької області з позовною заявою до Державної казначейської служби України, Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області, Головного управління Національної поліції в Донецькій області, Прокуратури Донецької області про відшкодування майнової і моральної шкоди, обґрунтував свої позовні вимоги тим, що її було притягнуто до кримінальної відповідальності за ч.1 ст. 366 КК України у кримінальному провадженні ЄРДР №12015050220001339 від 10.11.2015. В межах цього кримінального провадження ОСОБА_1 24.12.2015 року слідчим СВ Дзержинського ВП Артемівського відділу поліції ГУНП в Донецькій області повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 366 КК України. Редакція підозри змінювалась 06.01.2016 та 18.03.2016, у зв'язку зі збільшенням обсягу обвинувачення, що остаточно викладено в двох епізодах ч.1 ст. 366 КК України. 24.03.2016 року прокурором Костянтинівської місцевої прокуратури складено обвинувальний акт, що спрямовано до суду. За результатами судового розгляду ухвалою суду від 19.05.2017 року кримінальне провадження закрито, у зв'язку з відмовою прокурора від обвинувачення, що викладено в постанові прокурора від 03.05.2017 року. Ухвала суду набрала законної сили та не оскаржувалася. Відтак, з 24.12.2015 року по 19.05.2017 року позивач незаконно була притягнута до кримінальної відповідальності на підставі штучно створених доказів, чим їй спричинено матеріальної та моральної шкоди. 
		Матеріальна шкода полягає у витратах на правову допомогу згідно з договором від 25.12.2015 з адвокатом в сумі 12000 грн., витратах на відрядження, транспортні витрати, оренду житла, у зв'язку зі здійсненням захисту та подачею заяв і скарг Генеральному прокурору України, до Секретаріату Президента України - 1500 грн., витрат на проїзд транспортом міжміського сполучення до керівництва Костянтинівської прокуратури - 200 грн.
		Незаконним притягненням до кримінальної відповідальності порушено нормальні життєві зв'язки, що тривалий час вимагало додаткових зусиль для організації життя та відновлення прав, призвело до погіршення здоров'я та позбавило можливості реалізації звичок та бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми. Суттєво змінився ритм та стиль життя позивача, вона змушена була доводити свою невинуватість, всупереч конституційних норм, витрачати час та кошти для захисту своїх прав, позичати кошти. Як наслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності змінились в негативному напрямку взаємовідносини з колегами по роботі, хід розслідування неодноразово висвітлювався в ЗМІ. 13.01.2016 року на загальних зборах трудовий колектив музичної шкоди погодився з органом обвинувачення щодо винуватості позивача та необхідності взяття її на поруки. Професійна та ділова репутація без зауважень протягом 40 років була заплямована, втрачено впевненість у майбутньому. Зазначена ситуація також позначилась на відносинах в родині та планах сина позивача. Через напружений психологічний стан, значні перевантаження, неможливість проходження необхідного лікування як особи з інвалідністю, її зір суттєво погіршився. Під час розслідування кримінального провадження №42016050000000503 від 10.06.2016 за ст.ст.365,372 КК України, у якому позивача визнано потерпілою, проведено судово-психологічну експертизу, згідно з висновком якої визначено орієнтовний розмір грошової компенсації за завдану моральну шкоду в розмірі 90 розмірів мінімальної заробітної плати.
		Враховуючи тривалість, негативні наслідки та глибину душевних страждань, позивач оцінив моральну шкоду в розмірі 500 000 грн. 
		Позивач просив стягнути з Державного казначейства України на його користь 12 000 грн. матеріальної шкоди та 500 000 грн. на відшкодування моральної шкоди за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання в безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України, а також витрати на копіювання документів 431, 25 грн.
		20.11.2018 року через канцелярію суду позивачем направлено заяву про уточнення позовних вимог, з підтвердженням її направлення відповідачам, згідно з якою, зазначено підстави ст. 49 ЦПК України, де позивач вказала, що просить стягнути з Державної казначейської служби України на її користь 12 000 грн. та 414,75 грн. матеріальної шкоди, а також 500 000 грн. на відшкодування моральної шкоди за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання в безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України. 30.11.2018 року від представника ГУНП в Донецькій області надійшов відзив на уточнену позовну заяву, згідно з яким вказано про необхідність залишення її без розгляду, оскільки відповідно до положень ч.3 ст. 49 ЦПК України позивач мав право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання; 22.12.2018 заперечення аналогічного змісту щодо відмови в прийнятті заяви про уточнення позовних вимог направлено до суду представником відповідача прокуратури Донецької області (т.2 а.с. 26-37,49-50).
		Суд зазначає, що 10.10.2018 року судом ухвалено рішення про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду. В підготовчому засіданні позивач, який представлений адвокатом, клопотань про зміну, уточнення позовних вимог не подавав, відтак, з огляду на норму ч.3 ст. 49 ЦПК України, суд розглядав справу за вимогами, викладеними в позовній заяві, з якою ОСОБА_1 звернулася до суду 07.08.2018 року.
		Позивач, ОСОБА_1, та його представник-адвокат Бунін О.І., який діє на підставі ордеру від 06.09.2018 року серії ДН №010457, в судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили їх задовольнити. Позивач зазначив, що з початку досудового розслідування у кримінальному провадженні її шляхом омани позбавили захисту, звинуватили у вчинення злочину на підставі штучно створених доказів, до доведення невинуватості пройшов час у 22 судові засідання; вона не мала можливості відпочивати, взяти відпустку, кошти, необхідні для захисту, позичала. Під час досудового розслідування співробітники правоохоронних органів приходили до музичної школи, зривали її уроки, що підривало її ділову репутацію та викликало сором перед батьками та учнями. Події кримінального провадження привернули увагу керівників області та міста, управління культури. Весь час розгляду справи зверталась з численними скаргами на дії та рішення органів до судового розслідування та прокуратури, на що витрачала час та кошти. Після остаточного рішення суду зверталась до прокуратури з заявою про поновлення її прав, просила довести рішення суду до відому трудового колективу, однак, зроблено такого не було. Відтак, право на відшкодування спричиненої шкоди вона має доводити в суді, хоча нормами прямої дії законів та Конституції України, передбачено обов'язок державних органів відшкодувати спричинену шкоду.
		Представники відповідача - прокуратури Донецької області з приводу заявлених позивачем вимог заперечили, просили в їх задоволенні відмовити. Окремо зауважив в судовому засіданні, що предметом зазначеного позову мав бути розрахунок належного особі відшкодування моральної шкоди, а не саме її відшкодування. Відтак, ОСОБА_1 мала звернутися спочатку з вимогою про проведення розрахунку спричиненої їй шкоди, а вже після - про її стягнення. Відтак, рішення суду з таким формулюванням вимог та їх обґрунтуванням, примусить органи державної влади виконувати дії, що не входять до їх повноважень, що є недопустимим. Крім того, суд відповідно до ст. 81 ЦПК України не збирає з власної ініціативи докази, у зв'язку з чим, не може в межах дійсного провадження проводити розрахунок відшкодування спричиненої моральної шкоди.
		Прокуратурою Донецької області, на адресу суду надано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають з огляду на наступне. Зазначені відносини врегульовані ст. 1176 ЦК України, Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон № 266/94-ВР), згідно до якого незаконне засудження та інші дії, що обмежують права громадян, є підставою для відшкодування шкоди. Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону № 266/94-ВР, у наведених в ст. 1 Закону випадках громадянинові відшкодовується моральна шкода. За ч. 3 ст. 13 Закону № 266/94-ВР відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Пунктом 3 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VІІІ (далі - Закон № 1774-VІІІ) установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1 762 гривень. Зазначене обумовлено тим, що Законом № 1774-VІІІ замінено поняття «мінімальна заробітна плата» на «прожитковий мінімум для працездатних осіб». Однак, з урахуванням усього законодавчого масиву зміни внесено лише до основних законодавчих актів, а щодо інших прийнято вищевказану норму про застосування замість «мінімальної заробітної плати» 1 762 грн. (наразі це величина прожиткового мінімуму для працездатних осіб). У даному випадку закон про державний бюджет не підлягає застосуванню до спірних відносин, оскільки Закон № 1774-VІІІ є спеціальним щодо нього. Закон про державний бюджет визначає розмір мінімальної заробітної плати для всіх випадків, у той час як Закон № 1774-VІІІ - лише коли мінімальна заробітна плата застосовується «як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат».
		Таким чином, розмір відшкодування має визначатися з мінімальної заробітної плати у сумі 1 762 грн. за формулою «1 762 грн. * кількість місяців перебування під слідством та судом». ОСОБА_1 знаходилась під слідством та судом 16 місяців 27 днів (16,9 місяців): з 24.12.2015 року (дата повідомлення про підозру) по 19.05.2017 року (дата закриття кримінального провадження). З огляду на викладене, у ОСОБА_1 виникло право на відшкодування моральної шкоди у розмірі 29 779 грн. (16,9 місяців * 1 762 грн.).
		Разом з тим, вважають, що таке право не може бути реалізовано на підставі заявлених вимог, оскільки позивач просить стягнути відшкодування моральної шкоди з Державної казначейської служби України, а відповідно спричинена шкода згідно зі ст. 1176 ЦК України відшкодовується державою за рахунок коштів державного бюджету, а позивач просить стягнути кошти з іншої особи.
		Зазначив також, що Законом №266/94-ВР прямо визначено формулу для обрахування відшкодування моральної шкоди, отже, висновок експерта від 27.04.2018 №7703, за яким можливий орієнтовний розмір компенсації завданих ОСОБА_1 моральних страждань становить 90 розмірів мінімальної заробітної плати, не має братися судом до уваги. 
		В частині відшкодування 12000 грн. витрат на правову допомогу у кримінальному провадженні, просили відмовити, оскільки вони не підтверджені належними доказами. Укладений договір з адвокатом 25.12.2015 не засвідчений печаткою адвоката, зі змісту договору не вбачається, у зв'язку з чим позивачці надавалася допомога. З відміток до квитанції неможливо дійти висновку про те, кому і за що кошти сплачено. Витрати, зазначені позивачем в розмірі 1700 грн. на відрядження, оренду житла, транспортні витрати для звернень до Генеральної прокуратури України, Костянтинівської місцевої прокуратури не підтверджені доказами (білетами, чеками, викликами) та не можуть вважатися шкодою, спричиненою діями відповідачів. Відшкодування витрат на копіювання документів в сумі 431,25 грн. взагалі не входить до поняття судових витрат згідно зі ст. 133 ЦПК України (т.1 а.с. 117-121).
		Представник відповідача Головного управління Національної поліції в Донецькій області, яка діє на підставі довіреності, в судовому засіданні зазначила, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають, просив відмовити в позові з підстав, викладених у відзиві. У відзиві на позовну заяву зазначено, що для розрахунку розміру відшкодування моральної шкоди законодавством передбачено спеціальну формулу. Такий розрахунок має бути проведений та долучений до позову, однак позивач за його проведенням не зверталась. За ч. 3 ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» від 01.12.1994 № 266/94-ВР (Закон № 266/94-ВР) відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Таким чином, за кожен місяць безпідставного перебування під судом та слідством громадянинові має виплачуватися одна мінімальна заробітна плата. Розмір мінімальної заробітної плати визначається законом України про державний бюджет на відповідний рік. Однак, п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VІІІ (далі - Закон № 1774-VIII) встановлено, що після набрання чинності цим Законом (01.01.2017) мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року. Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 липня -1762 грн. У даному випадку закон про державний бюджет не підлягає застосуванню до спірних відносин, оскільки Закон № 1774-УІІІ є спеціальним щодо нього. Закон про державний бюджет визначає розмір мінімальної заробітної плати для всіх випадків, у той час як Закон № 1774-VІІІ - лише коли мінімальна заробітна плата застосовується «як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат». Оскільки ОСОБА_1 знаходилась під слідством та судом 16 місяців 27 днів (16,9 місяців): з 24.12.2015 року (дата повідомлення про підозру) по 19.05.2017 року (дата закриття кримінального провадження), право на відшкодування моральної шкоди розраховується як 16,9 місяців * 1 762 грн.
		Разом з тим, оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 спрямовані не до Держави України, а до Державної казначейської служби України, зазначене суперечить нормам чинного законодавства та не підлягає задоволенню.
		Крім того, заперечили з приводу обрахування відшкодування моральної шкоди згідно з висновком експерта від 27.04.2018 №7703, за яким можливий орієнтовний розмір компенсації завданих ОСОБА_1 моральних страждань становить 90 розмірів мінімальної заробітної плати. В частині відшкодування 12000 грн. витрат на правову допомогу у кримінальному провадженні, просили відмовити, оскільки вони не підтверджені належними доказами. Зі змісту договору з адвокатом не вбачається, за що саме позивачці надавалася допомога. З відміток до квитанції неможливо дійти висновку про те, кому і за що кошти сплачено. Витрати, зазначені позивачем в розмірі 1700 грн. на відрядження, оренду житла, транспортні витрати не підтверджені належними доказами та не можуть вважатися шкодою, спричиненою діями відповідачів. Відшкодування витрат на копіювання документів не входить до поняття судових витрат згідно зі ст. 133 ЦПК України (т.1 а.с. 204-207).
		Представник відповідачів, Управління Державної казначейської служби України у м. Торецьк Донецької області, Завальнюк Д.М., який діє на підставі довіреності від Голови Державної казначейської служби України, начальника Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області, в судовому засіданні позов не визнав. Надав письмові заперечення, в яких зазначив, що позовні вимоги не підлягають задоволенню в повному обсязі з наступних підстав. Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з Положенням про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 року №215, Державна казначейська служба України є юридичною особою публічного права, має самостійний баланс, печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, відтак, є окремим учасником цивільних відносин відповідно до ч.1 ст. 2 ЦК України, виступає від власного імені. Натомість відповідно до ч.2 ст. 2 ЦК України самостійним учасником цивільних відносин є також Держава Україна. Згідно з ч.2 ст. 176 ЦК України юридичні особи, створені державою, Автономною Республікою Крим, територіальними громадами, не відповідають за зобов'язаннями відповідно держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад. Відповідно до статті 174 ЦК України Держава відповідає за своїми зобов'язаннями своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернено стягнення. Зазначив, що Конституційний Суд України у рішенні від 03.10.2001 року №12-рп/2001 у справі про відшкодування шкоди державою вказує таке. В Основному Законі держави розмежовуються такі поняття як держава, органи державної влади, посадові і службові особи (ст.ст. 3,5,6,13,38,55,56,62 та інші). Матеріальна та моральна шкода, завдана громадянам незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадовими та службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується за рахунок держави (ст. 56 Конституції України). Державні органи як юридичні особи несуть юридичну відповідальність лише за своїми договірними зобов'язаннями. Держава не відповідає по зобов'язаннях державних організацій, які є юридичними особами, а ці організації не відповідають по зобов'язаннях держави. Така юридична особа, тобто державна установа, відповідає за своїми зобов'язаннями коштами, які є в її розпорядженні. Отже, як випливає зі змісту позову, Державна казначейська служба України жодних прав та інтересів позивача не порушувала, не вступала у правовідносини з ним і жодної шкоди позивачу не завдала, а тому відповідно до вимог Конституції України, ЦК України та Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» Державна казначейська служба України не повинна нести відповідальність за шкоду, завдану позивачу діями органу прокуратури або національної поліції. Оскільки позивачем не наведено доводів і не надано жодних доказів на обґрунтування вимог вини Державної казначейської служби України, то заявлені вимоги вважають безпідставними і необґрунтованими, що не підлягають задоволенню. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 просив відмовити (т.2 а.с. 1-5).
		На вказані відзиви відповідачів прокуратури Донецької області та ГУНП в Донецькій області, ОСОБА_1 подані відповіді, з яких вбачається, що позивач змушена спонукати відповідні органи державної влади виконувати вимоги законів та норми прямої дії Конституції України, у зв'язку з чим, порушення її прав триває (т.1 а.с. 179-182, 231-232).
		Допитані в судовому засіданні за клопотання позивача свідки дали наступні пояснення.
		Свідок ОСОБА_8 пояснила, що ОСОБА_1 знає по роботі як гідного викладача та спеціаліста. Однак, у зв'язку з кримінальним провадженням у неї розпочалися проблеми на роботі, «травля» з боку адміністрації. Директор пропонувала взяти ОСОБА_1 на поруки, а за що невідомо, оскільки остання була невинувата. До школи приходили люди зі зброєю, приїжджали репортери з'ясовувати ситуацію, пов'язану з кримінальним провадженням, що підірвало авторитет ОСОБА_1 як викладача. ОСОБА_1 боролася за себе, що викликало невдоволення та засудження адміністрації та частини колег. Моральний стан ОСОБА_1 був пригнічений, вона замкнулася, не могла дозволити собі відпочинок, лікування, грошей не вистачало, для оплати послуг адвоката позичала гроші.
		Свідок ОСОБА_9 пояснила, що ситуація з кримінальним провадженням відносно ОСОБА_1 вплинула на відносини останньої з оточуючими, що суттєво погіршилися. ОСОБА_1 замкнулася, коло її інтересів обмежилось лише доведенням своєї невинуватості. Вона перебувала вкрай напруженому стані, що підривав її здоров'я, відносини в колективі та з учнями.
		Дослідив подані документи, допитав свідків, всебічно і повно з'ясував всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінив докази, що мають значення для розгляду спору по суті, суд встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
		Судом встановлено, що правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються ст. 56 Конституції України, ст. 1176 ЦК України, Законом України від 01.12.1994 року № 266/94-ВР "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду".
		23.12.2015 року складено та погоджено з прокурором письмове повідомлення про підозру ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 366 КК України, що 24.12.2015 вручено останній. Редакція повідомлення про підозру змінювалась 04.01.2016 та 18.03.2016 року. 24.03.2016 року відносно ОСОБА_1 прокурором затверджено обвинувальний акт (т.1 а.с.13-29).
		03.05.2017 року державним обвинувачем у кримінальному провадженні винесено постанову про відмову від підтримання державного обвинувачення за ч.1 ст. 366 КК України відносно ОСОБА_1, що 17.05.2017 затверджено заступником керівника Костянтинівської місцевої прокуратури (т.1 а.с.30-32).
		Ухвалою Дзержинського міського суду Донецької області від 19.05.2017 року кримінальне провадження відносно ОСОБА_1 за ч.1 ст.366 КК України ЄРДР №12015050220001339 від 10.11.2015 закрито, у зв'язку з відмовою прокурора від державного обвинувачення. Ухвала набрала законної сили 26.05.2017 року (т.1 а.с. 33).
		Згідно з частиною першою статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
		Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
		Згідно правового висновку Верховного Суду, який викладений у постанові Великої палати від 13.06.2018 року у справі № 755/13879/16-ц (провадження 14-164цс18), оскільки Закон №266/94-ВР не містить вимог щодо процесуальної форми документа, з яким особа має звернутися до суду за захистом свого порушеного права, то таким способом захисту в силу положень статей 15, 16 ЦК України може бути, зокрема, звернення до суду з відповідною позовною заявою. З аналізу положень статті 12 Закону № 266/94-ВР вбачається, що саме суд, який ухвалив виправдувальний вирок, визначає розмір заробітку та інших грошових доходів, які громадянин втратив унаслідок незаконних дій та які підлягають стягненню на його користь, і таке судове рішення може бути оскаржене до суду вищої інстанції відповідно до положень цивільного процесуального законодавства.
		Отже, обраний позивачем спосіб захисту - звернення до суду з позовною заявою не суперечить положенням Закону № 266/94-ВР та в цій частині доводи представників відповідачів є необґрунтованими.
		За правилами пункту 2 частини другої статті 1167 ЦК України якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, то моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.
		Згідно з частинами першою та другою статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. 
		Відповідно до статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон) підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина.
		Згідно з вимогами статті 2 зазначеного Закону передбачено право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом. 
		Частиною п'ятою статті 4 згаданого Закону визначено, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
		Суд вважає, що кримінальним переслідуванням ОСОБА_1, а саме притягненням її до відповідальності за ч.1 ст. 366 КК України їй була завдана моральна шкода, яка полягає у душевних стражданнях, яких вона зазнала, погіршення відносин із оточуючими людьми, позбавлення можливості реалізації своїх звичок та бажань, підтримання здоров'я, необхідності застосовувати додаткові зусилля для організації свого життя.
		Суд погоджується із доводами позивача про те, що тривале перебування під слідством та судом завдало позивачу душевних страждань, перебування під слідством та судом створювало у її оточення негативне уявлення про неї, як про правопорушника. Позивач, змушений був докладати значних зусиль для підтвердження своєї невинуватості у вчиненні злочину та відновлення ділової репутації. Вказані обставини безумовно завдали додаткових душевних страждань позивачу.
		Таким чином, позивач має право на відшкодування завданої йому моральної шкоди за рахунок держави.
		Згідно з пунктом 1-1 частини першої статті 2 Закону встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів є підставою для виникнення права на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом.
		За приписами пункту 14 частини першої статті 3 КПК України притягнення до кримінальної відповідальності - це стадія кримінального провадження, яка починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.
		Відповідно до частин першої та другої статті 42 КПК України підозрюваним є особа, якій у порядку, передбаченому статтями 276-279 цього Кодексу, повідомлено про підозру, особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, або особа, щодо якої складено повідомлення про підозру, однак його не вручено їй внаслідок невстановлення місцезнаходження особи, проте вжито заходів для вручення у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень. Обвинуваченим (підсудним) є особа, обвинувальний акт щодо якої переданий до суду в порядку, передбаченому статтею 291 цього Кодексу.
		У частині першій статті 278 КПК України визначено, що письмове повідомлення про підозру вручається в день його складення слідчим або прокурором, а у випадку неможливості такого вручення - у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень.
		У пунктах 1.1, 1.2 Рішення Конституційного Суду України від 27 жовтня 1999 року у справі № 1-15/99 зазначено, що кримінальна відповідальність настає з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду. Притягнення до кримінальної відповідальності, як стадія кримінального переслідування, починається з моменту пред'явлення особі обвинувачення у вчиненні злочину.
		Таким чином, період перебування під слідством та судом у спірних правовідносинах має бути обрахований за час, починаючи з моменту вручення позивачу письмового повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення до набрання остаточного рішення суду у справі законної сили.
		Враховуючи викладене, суд вважає, що період перебування під слідством та судом у спірних правовідносинах має бути обрахований за час, починаючи з моменту вручення позивачу письмового повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення - 24.12.2015 року до набрання ухвалою суду законної сили - 26.05.2017 року. 
		Суд вважає, що зазначення періоду незаконного притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності більшого, ніж вказано позивачем, не є виходом суду за межі позовних вимог про стягнення моральної шкоди, що визначена позивачем в розмірі 500000 грн., натомість необхідне для правильного встановлення фактичних обставин справи.
		Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, § 62, ЄСПЛ від 12 липня 2007 року).
		Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Тобто, законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом із врахуванням мінімального розміру заробітної плати.
		Згідно із правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15, відповідно до частини 3 статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому при вирішенні цього питання необхідно виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.
		Прокуратура Донецької області та Головне управління Національної поліції в Донецькій області у відзивах посилаються на пункт 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року, відповідно до якого мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1762,00 гривень.
		Проте відшкодування моральної шкоди, заподіяної позивачу, не є його посадовим окладом, заробітною платою чи іншою виплатою, а тому підстави для застосування наведеної норми до спірних правовідносин відсутні.
		Таким чином, розмір відшкодування моральної шкоди необхідно розраховувати, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, що на час розгляду справи становить 4173 грн. згідно зі ст.8 Закону України «Про державний бюджет України на 2019 рік».
		Аналогічні правові позиції містяться у правових висновках Верховного Суду, викладених у постановах від 04.06.2018 року у справі № 489/2492/17 (провадження № 61-8890св18), від 13.06.2018 року у справі № 464/6863/16 (провадження № 61-10293св18), від 21.06.2018 року у справі № 205/119/17 (провадження № 61-24700св18), від 25.07.2018 року у справі № 607/14493/16-ц (провадження № 61-12051св18), від 08.10.2018 року у справі № 585/40/17 (провадження № 61-33519св18), від 19.12.2018 року у справі № 554/14795/15-ц (провадження № 61-16914св18), від 10.01.2019 року у справі № 615/448/17 (провадження № 61-14772св18).
		Отже, розмір відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 визначається з мінімальної заробітної плати в розмірі 4173 грн. за період з моменту вручення позивачу письмового повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення - 24.12.2015 року до набрання ухвалою суду законної сили - 26.05.2017 року, що загалом становить: 4173,00 грн. * 17,06 місяців = 71 191,38 грн.
		Разом з цим, зазначений розмір відшкодування є мінімальною гарантією держави, отже, з урахуванням встановлених в судовому засіданні обставин, глибини моральних страждань позивача, суд вважає, що відповідною компенсацією є сума в розмірі 100 000 грн.
		Судом досліджено також висновок судово-психологічної експертизи №7703 Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз імені Засл. проф. М.С. Бокаріуса від 27.04.2018, за матеріалами кримінального провадження № 42016050000000503, згідно з яким вказано, що ситуація, що досліджується за справою (з постанови слідчого щодо проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_1) є психотравмувальною для ОСОБА_1, їй завдані страждання (моральна шкода) у вигляді негативних емоцій: хвилювання, образи, приниження, сорому, тривалої емоційної напруги, негативних переживань через необхідність виправдовуватись та доводити свою невинуватість. Можливий орієнтовний розмір грошової компенсації за завдані страждання (моральну шкоду) потерпілій ОСОБА_1, може складати -D=360*1*0,5*(1-0)=90 розмірів мінімальної заробітної плати на момент складання висновку експертизи. 
		Разом з тим, положення §6 ЦПК України регламентують вимоги до висновку експерта, призначення експертизи судом, оцінку висновку експерта, тощо. Зокрема, ч.ч.2,3 ст. 102 ЦПК України передбачено, що предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, що входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.
		Висновок судово-психологічної експертизи №7703 Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз імені Засл. проф. М.С. Бокаріуса від 27.04.2018, складено за матеріалами іншої справи, а саме, кримінального провадження № 42016050000000503, не на замовлення учасника справи або ухвали суду про призначення експертизи, відтак, хоча й опосередковано стосується предмета позову, водночас не може бути покладений в обґрунтування розміру спричиненої моральної шкоди, порядок обрахування якої визначається спеціальним законом.
		Щодо заперечень представника відповідачів - начальника Управління Державної казначейської служби України у м. Торецьку Донецькій області, про те, що Державна казначейська служба України як юридична особа, до суті спору не має жодного відношення, оскільки прав та інтересів позивача не порушувала, не вступала у правовідносини з позивачем, суд зазначає наступне.
		Згідно зі статтею 2 ЦК України держава Україна є учасником цивільних відносин, а тому має бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди за рахунок держави. ЇЇ в таких випадках представляє орган, який здійснює функції держави у цих правовідносинах.
		Відповідно до частини другої статті 25 Бюджетного кодексу України відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.
		Згідно з пп. 1 п. 3 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215, реалізацію державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів здійснює Державна казначейська служба України.
		Відповідно до покладених завдань Державна казначейська служба України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду (підпункт 3 пункту 4 цього Положення).
		Відповідно до положень статей 3, 4 Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди провадиться за рахунок коштів державного бюджету.
		Пунктом 35 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845, передбачено, що казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що провадить оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, органу прокуратури або суду.
		Отже, у спірних правовідносинах відповідачем є держава Україна в особі відповідних органів, оскільки відшкодування шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи, органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, здійснюється державою, у порядку визначеному законом, а Державна казначейська служба України є органом влади, яка саме здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.
		З огляду на викладене, суму відшкодування моральної шкоди на користь позивача необхідно стягнути з державного бюджету шляхом списання в безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України, спеціально визначеного для відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, що визначається судом як ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, відповідно до вимог ст. 5 ЦПК України. 
		Таким чином суд доходить висновку про часткове задоволення позову, та вважає за необхідне стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь позивача в рахунок відшкодування моральної шкоди 100 000 грн. 
		В частині вимог про стягнення витрат на правову допомогу суд зазначає наступне.
		Право на правову допомогу в Україні гарантовано статтею 59 Конституції України. За приписами статті 133 ЦПК України, витрати на професійну правничу допомогу відносяться до судових витрат. Відповідно до статті 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
		Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
		При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
		Таким чином, якщо стороною має бути документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат. 
		Суд встановив, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження понесення витрат на правову допомогу, зокрема, на підтвердження виконання послуг, перелік складових наданих послуг, розрахунок вартості складових наданих відповідних послуг, а з наданих документів суд не може з достовірністю встановити, кому, за які конкретні дії та послуги, частково передавалися грошові кошти, а тому в цій частині позову слід відмовити.
		В частині стягнення витрат на відрядження, транспортних витрат, оренду житла, у зв'язку зі здійсненням захисту та подачею заяв і скарг Генеральному прокурору України, до Секретаріату Президента України - 1500 грн., витрат на проїзд транспортом міжміського сполучення до керівництва Костянтинівської прокуратури - 200 грн., суд погоджується з доводами представників відповідачів, що позивачем не надано жодного доказу на підтвердження понесення таких витрат, відтак, позовні вимоги в цій частині також не можуть бути задоволені судом.
		Крім того, згідно з ч.3 ст.133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Таким чином, законом не передбачено можливості відшкодування витрат на копіювання документів, як спричиненої матеріальної шкоди, завданої незаконними діями та рішенням органів досудового розслідування, суду, що заявлено позивачем в розмірі 431,25 грн. та в цій частині вимоги також не підлягають задоволенню.
		Відповідно до п.13 ч.2 ст.3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду, відтак мають бути віднесені на рахунок держави.
		Керуючись ст. ст. 12,13, 76-81,89, 141, 258, 259, 265, 268, 273, 354 ЦПК України, -
		 
		ВИРІШИВ:  
		  
		Позовні вимогиОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області, Головного управління Національної поліції в Донецькій області, Прокуратури Донецької області про відшкодування майнової і моральної шкоди, завданої незаконним рішенням і діями органів досудового слідства, прокуратури, задовольнити частково.
		Стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 100 000 (сто тисяч ) гривень.
		В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити. 
		Судові витрати віднести на рахунок держави.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законно сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається до Донецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.
		Апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу (п. 15.5 ч. 1 Розділу XIІІ Перехідних Положень ЦПК України).
		Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
		Вступна та резолютивна частини рішення прийняті в нарадчій кімнаті та проголошені в судовому засіданні 17 квітня 2019 року, складання повного рішення суду відкласти на строк не більше як десять днів з дня закінчення розгляду справи. 
		 
		Позивач: ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, місце проживання: АДРЕСА_1. 
		Відповідач: Державна казначейська служба України, юридична адреса: 01601, м. Київ, вул. Бастіонна, буд. 6, код ЄДРПОУ 37567646.
		Відповідач: Головне управління Державної казначейської служби України у Донецькій області, юридична адреса: 87500, м. Маріуполь, Донецька область, пр-т Миру, буд. 68, код ЄДРПОУ 37967785.
		Відповідач: Головне управління Національної поліції в Донецькій області, юридична адреса: 87517, м. Маріуполь, Донецька область, пр. Нахімова, буд. 86, код ЄДРПОУ 40109058.
		Відповідач: Прокуратура Донецької області, юридична адреса: 87500, м. Маріуполь, Донецька область, вул. Університетська, буд. 6, код ЄДРПОУ 25707002.
		Повний текст рішення виготовлено 02.05.2019 року.
		 
		Суддя:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...