Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 308/1213/18 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із житлових правовідносин.
Надіслано для оприлюднення: 03.05.2019. Зареєстровано: 05.05.2019. Забезпечено надання загального доступу: 06.05.2019.
Дата набрання законної сили: 15.04.2021
Результат оскарження 22.12.2021 Касаційний цивільний суд Верховного Суду: визнано нечинним рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю і закрито провадження
Номер судового провадження: 2/308/2762/18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа № 308/1213/18
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		24 квітня 2019 року                                місто Ужгород
		 
		Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:
		головуючого судді - Малюк В.М.,
		при секретарі - Матіко Я.Ю.
		за участю позивача  ОСОБА_1 
		представників відповідача  КЕВ м. Мукачево - Дементєвої С.М., Григорук А.О.
		представника відповідачаЗакарпатського ОВК  Карпій М.В.
		представника третьої особи на боці відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору  Міністерство оборони України  Матлай Й.І.
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в м. Ужгороді, цивільну справу за позовною заявою  ОСОБА_1 до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Мукачево, ІНФОРМАЦІЯ_1 , в особі Ужгородської гарнізонної житлової комісії, з участю третіх осіб які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , третьої особи на боці відповідачів, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору  Міністерство оборониУкраїни про зобов`язання забезпечення житлом,-
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		ОСОБА_1 звернувся до Ужгородського міськрайонного суду з даним позовом посилаючись на те, що він був військовослужбовцем (на військову службу вступив 05.08.1981р.), зарахований на квартирний облік 16.05.1989 р., звільнений наказом першого заступника начальника Генерального штабу збройних Сил України від 20.03.2015 № 78 у запас, на момент виключення із списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_1 (26.03.2015р.) вислуга у Збройних Силах становить 30 років 2 місяці 17 днів. На обґрунтування позову зазначав, що в період виконання військового обов`язку житлом за рахунок Міністерства оборони України жодного разу не забезпечувався, хоча відповідне забезпечення Державою військовослужбовців жилими приміщеннями передбаченост. 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей.
		За таких обставин, позивач зважуючи на те, що він є першим в списку на квартирний облік, то просить суд зобов`язати квартирно-експлуатаційний відділ міста Мукачеве виділити йому благоустроєне житло у виді окремої ізольованої квартири у м. Ужгород Закарпатської області на сім`ю у складі чотирьох осіб, із розрахунку 94 квадратних метра загальної площі, а Закарпатський обласний військовий комісаріат в особі житлової комісії Ужгородського гарнізону здійснити погодження на виділення зазначеного житла.
		В судовому засіданні позивач позов підтримав з викладеними в ньому мотивами та просив його задоволити. Також зазначив, що згідно списку військовослужбовців Ужгородського гарнізону, які перебувають на квартирному обліку як такі, що потребують покращення житлових умов, станом на 01.07.2017 р., він перебуває у загальній черзі з 16.05.1989 року під номером один.
		Представники КЕВ міста Мукачево в судовому засіданні заперечили проти задоволення позову, підтримали пояснення викладені у відзиві на позов. Свої мотиви заперечень обґрунтовували тим, що КЕВ міста Мукачево є органом державної військової влади на місцях в системі Збройних Сил України, уповноважений державою виконувати відповідні функції у відносинах, що виникають з її діяльності. Згідно облікових даних станом на 01.01.2018 року по КЕВ м. Мукачево у відповідності до списків осіб, які потребують поліпшення житлових умов по Ужгородському гарнізону, підполковник у відставці ОСОБА_1 зі складом сім`ї - чотири особи, в загальній черзі рахується за №1 (з 16.05.1989), в пільгових списках (першочергова та позачергова черги) не перебувають. В період з 2011 року КЕВ м. Мукачево проводиться робота з метою встановлення факту правомірного або неправомірного подальшого перебування на квартирному обліку ОСОБА_1 та членів його сім`ї у зв`язку з тим, що під час ретельного вивчення документів, які знаходяться у обліковій справі позивача, КЕВ м. Мукачево було встановлено ряд недоліків та невідповідність в деяких документах облікової справи. Крім цього, в обліковій справі наявна інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно стосовно того, що дружина позивача є власником об`єкту нерухомого майна за адресою АДРЕСА_1 згідно свідоцтва про права власності, виданого 27.09.2013 року та договору дарування від 06.03.1996 року власником житлового будинку за адресою АДРЕСА_2 . Окрім цього, представники відповідача зазначили, що у відповідності до Постанови №61 виконкому Закарпатської обласної ради депутатів трудящихся і президії обласної ради профспілок від 27.12.1974 року «Про порядок надання жилої площі в Закарпатській області» встановлено мінімальний розмір площі на кожного члена сім`ї у всіх населених пунктах області в розмірі 6 кв. метрів та те, що згідно ст.65 Житлового кодексу Української РСР особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням та ст.158 цього кодексу стосовно того, що наймач користується жилим приміщенням у будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, відповідно до договору найму жилого приміщення.
		Представник Закарпатського ОВК в судовому засіданні заперечила проти задоволення позову, підтримала раніше надані пояснення, які викладені у відзиві на позов. В обґрунтування заперечень зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_2 є суб`єктом владних повноважень та діє лише на підставі ч.2 ст.19 Конституції України. Мотивуючи безпідставність позовних вимог, представник ОВК посилається на ч.1,9 ст.12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», п.24,29,30 Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженого постановою КМУ від 03.08.2006 року №1081 та ст.11 Закону України «Про захист персональних даних» та стверджує, що позивачем дозволу на обробку персональних даних не надається, чим чинить перепони житловій комісії ІНФОРМАЦІЯ_3 для підтвердження того, чи дійсно позивач разом із членами його сім`ї потребують поліпшення житлових умов на момент звернення до суду.
		Представник Міністерства оборони України, як третьої особи на стороні відповідачів без самостійних вимог на предмет позову пояснення позову за правилами ст.181 ЦПК України не надав, однак надав до суду відзив на позовну заяву від 19.11.2018 року в умовах, коли ухвалою суду від 26.09.2018 року підготовче провадження по даній цивільній справі було закінчено та призначено розгляд справи по суті, тому за правилами основних засад цивільного судочинства згідно ст.2 ЦПК України щодо рівності всіх учасників судового процесу, змагальності сторін та диспозитивності судового розгляду такий судом до уваги не береться.
		Представник Міністерства оборони України  Матлай Й.І. в судовому засіданні заперечив проти задоволення заявленого позову. Показав, що ніхто не заперечує право позивача на отримання житла, однак право останнього ще не порушено, а відтак підстав для звернення до суду не має. При цьому зазначив, що дружина позивача забезпечена житлом, а тому сім`я позивача не потребує покращення житлових умов. Крім цього посилаючись на наказ №380 від 31.07.2018 року просив суд відмовити у задоволенні позову.
		Треті особи на стороні позивача, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету позову у судове засідання суду не з`явилися, хоча подали суду заяви про розгляд цивільної справи без їх участі та клопотали про повне задоволення позовних вимог.
		Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, виходячи з їх належності, достовірності та достатності, суд приходить до наступного висновку.
		Відповідно дост. 89 ЦПК Українисуд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
		Відповідно дост. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
		Як вбачається з змісту позовної заяви, обґрунтовуючи свій позов ОСОБА_1 зазначає, що згідно ч.1,3 ст.12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у порядку і відповідно до вимог, встановленихЖК Українита іншими нормативно-правовими актами; особам, звільненим з військової служби і визнаним інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва, одержаних під час виконання обов`язків військової служби, або захворювання, одержаного під час проходження військової служби, жилі приміщення в населених пунктах, обраних ними для проживання з урахуванням встановленого порядку, надаються позачергово за рахунок військових формувань або органів виконавчої влади, в яких вони перебувають на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов.
		Крім цього у відповідності до Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями (далі-Порядок), затвердженимПостановою КМ України від 03.08.2006 № 1081, закріплено, що:
		цей Порядок визначає механізм забезпечення житловими приміщеннями військовослужбовців, у тому числі звільнених в запас або у відставку, що залишилися перебувати на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, у військових частинах, закладах, установах та організаціях після звільнення та членів їх сімей (п. 1);
		облік військовослужбовців, які потребують поліпшення житлових умов, ведеться у військових частинах та квартирно-експлуатаційних органах (п. 22);
		військовослужбовці зараховуються на облік згідно з рішенням житлової комісії військової частини, яке затверджується командиром військової частини; датою зарахування на облік вважається день, коли житловою комісією військової частини винесено рішення про зарахування військовослужбовця на облік (п. 24);
		житлові приміщення надаються тільки військовослужбовцям, які перебувають на обліку, крім випадків, передбачених законодавством (п. 31);
		військовослужбовцям житло надається згідно з чергою; черговість надання житла визначається за часом зарахування на облік (включення до списків осіб, що користуються правом першочергового або позачергового одержання житлових приміщень) (п. 32).
		За приписам Конституції України: людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (ст. 3); в Україні визнається і діє принцип верховенства права (ст. 8); держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей (ст. 17); права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (ст. 21); права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними; конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (ст. 22); кожен має право на житло; держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду; громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону (ст. 47).
		Відповідно достатті 43 Житлового кодексуУкраїнської РСР (далі -ЖК Української РСР) громадянам, які перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов, жилі приміщення надаються в порядку черговості. Черговість надання жилих приміщень визначається за часом взяття на облік (включення до списків осіб, які користуються правом першочергового одержання жилих приміщень).
		Згідно із Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (Закон № 2011-XII):
		соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі; це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом (ст. 1);
		законодавство про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей базується на Конституції України і складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів (ст. 1-1);
		військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами; у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації (ст. 1-2);
		ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (ст. 2);
		держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР, іншими законами, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України;
		військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової військової служби) та члени їх сімей, які проживають разом з ними, забезпечуються службовими жилими приміщеннями, що повинні відповідати вимогам житлового законодавства;
		військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються жилі приміщення для постійного проживання або за їх бажанням грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення (ст. 12 ч. 1);
		військовослужбовці, що перебувають на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, при звільненні з військової служби в запас або у відставку за віком, станом здоров`я, а також у зв`язку із скороченням штатів або проведенням інших організаційних заходів, у разі неможливості використання на військовій службі залишаються на цьому обліку у військовій частині до одержання житла з державного житлового фонду або за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення, а в разі її розформування - у військових комісаріатах і квартирно-експлуатаційних частинах районів та користуються правом позачергового одержання житла (ст. 12 ч. 9).
		16.10.2018 набрала чинності Інструкція з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затверджена наказом Міноборони України від 31.07.2018 № 380 (реєстрація в Мін`юсті України від 06.09.2018 за № 1020/32472). 
		Суд критично оцінює твердження представника третьої особи відносно застосування до спірних правовідносин вимоги цього наказу, яким змінений порядок забезпечення військовослужбовців ЗСУ та членів їх сімей жилими приміщеннями, оскільки підготовче провадження по даній цивільній справі закінчилось 26.09.2018 року згідно ухвали від 26.09.2018 року, тому за правилами ч.3 ст.3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Сам порядок забезпечення органами КЕВ житлом з числа новозбудованого, або виключеного з числа службового, або вивільненого, або придбаного у фізичних чи юридичних осіб житла, передбаченого для надання в Ужгородському гарнізоні військовослужбовцям Збройних Сил України та особам, звільненим з військової служби у відповідності до Положення про організацію квартирно-експлуатаційного забезпечення Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 03.07.2013 року №448 (Мінюст від 13.09.2013 року №1590/24122) залишився не змінним. 
		В судовому засіданні встановлено, що позивач проходив військову службу на офіцерських посадах у Збройних Силах в період з 1985 року по 2010 рік. Наказом начальника Генерального штабу-Головнокомандувача Збройних Сил України від 14.10.2010 р. за №766 був звільнений в запас з посади начальника 159 територіального центру комплектування військовослужбовцями за контрактом за віком за частиною 6, пунктом в статті 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу та виключений зі списків особового складу військової установи 22.10.2010 р. наказом військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_1 №178. (а.с. 14).
		Списком черг військовослужбовців Ужгородського гарнізону, які перебувають на квартирному обліку як такі, що потребують покращення житлових умов, станом на 01.07.2017 зафіксовано, що: графа 1- підполковник запасу; графа 2  ОСОБА_1 ; графа 3 вислуга років -30; графа 4 - кількість членів -4; графа 5 дата зарахування на квартирний облік  06.05.1989; графа 6 - № у загальній черзі -1; інші графи інформації не мають. (а.с. 7-8).
		Про факт перебування ОСОБА_1 та членів його сім`ї на квартирному обліку з 1989 року і по даний час, у загальній черзі під номером один, не заперечували сторони.
		В матеріалах справи відсутні також належні та допустимі докази того, що ОСОБА_1 перебуває на вказаній черзі неправомірно, що спростовує позицію відповідачів та третьої сторони, що ОСОБА_1 не потребує покращення житлових умов. 
		Відповідні вищезазначеному Порядку положення щодо надання житла військовослужбовцям, які потребують поліпшення житлових умов (облік відповідних осіб, надання жилих приміщень особам, які перебувають на обліку, в порядку черговості, яка визначається за часом зарахування на облік, тощо) передбачені й Інструкцією про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженоюнаказом Міноборони України від 30.11.2011 № 737(реєстрація в Мін`юсті України від 10.01.2012 за № 24/20337), що діяв на момент розгляду справи, (п.п. 1.1., 1.3., 1.5., 1.6., 2.1., 2.4., 2.9., 4.1., 4.9. та ін.), при цьому, військовослужбовці та особи, звільнені з військової служби, забезпечуються жилими приміщеннями для постійного проживання за рішенням КЕВ (КЕЧ) району, погодженим з гарнізонною житловою комісією, із дотриманням порядку погодження і проходження за інстанціями списку розподілу постійного житла (п. 4.4.).
		У відповідності до ч.9 ст.12 Закону України «Про соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей» закріплено, що військовослужбовці, що перебувають на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, при звільненні з військової служби в запас або у відставку за віком, станом здоров`я, а також у зв`язку із скороченням штатів або проведенням інших організаційних заходів, у разі неможливості використання на військовій службі залишаються на цьому обліку у військовій частині до одержання житла з державного житлового фонду або за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення, а в разі її розформування - у військових комісаріатах і квартирно-експлуатаційних частинах районів та користуються правом позачергового одержання житла.
		Є доведеним, що на час звернення позивача до суду з даним позовом, тобто 05.02.2018 року, він разом із членами його родини постійним житлом з фонду Міністерства оборони України не забезпечувався, як і не забезпечувався житлом за рахунок коштів Державного бюджету, що зокрема стверджується довідкою №4157 від 05.03.2014 року (а.с. 9) та довідкою №к-485 від 06.07.2006 року (а.с. 105).
		Також є доведеним, що позивач звільнений в запас наказом начальника Генерального штабу-Головнокомандувача Збройних Сил України від 14.10.2010 р. за №766 за віком та перебуває у загальній черги Ужгородського гарнізону осіб, що потребують поліпшення житлових умов за номером першим.
		Таким чином, перешкод для відмови у задоволенні позову, суд в частині наявного права у позивача на отримання благоустроєного житла у виді окремої ізольованої квартири не знаходить.
		Втім, суд приходить до переконання стосовно того, що позивачем вибраний вірний спосіб захисту своїх прав, оскільки не вирішення питання забезпечення позивача та членів його сім`ї житлом протягом майже 30 років, свідчить про неефективність роботи відповідачів у сфері захисту прав осіб, що потребують поліпшення житлових умов, тим більше тих, що потребують соціального захисту.
		Ця обставина дає суду підстави для висновку про можливість захисту порушеного права позивача на житло саме у спосіб, який він вибрав у позовній заяві. Такий висновок цілком узгоджуватиметься з приписамистатті 124 Конституції України, у відповідності з якою правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
		Відтак, забезпечення військовослужбовця та членів його сім`ї належним жилим приміщенням для постійного проживання є обов`язком держави в особі уповноважених органів та є складовою (елементом) системи соціального захисту цих осіб. 
		За змістом наведених вище вимог закону у взаємозв`язку з обставинами реального життя соціальний захист військовослужбовця має значення, якщо може досягти своєї дійсної мети, тому повинен бути забезпечений особі, яка повинна мати можливість отримати цей захист, в розумний строк. Держава в особі відповідних органів Міністерства оборони України не виконала свого обов`язку щодо забезпечення житлом позивача та членів його сім`ї. 
		У відповідності до ст.47 Житлового Кодексу Української РСР закріплено, що норма жилої площі в Українській РСР встановлюється в розмірі 13,65 квадратного метру на одну особу. Тому вимога позивача в частині зобов`язання виділити йому житло із розрахунку 94 квадратних метрів загальної площі не відповідає вимогам закону, оскільки саме жиле приміщення надається громадянам у межах норми жилої площі, але не менше розміру, який визначається Кабінетом Міністрів України і Федерацією професійних спілок України. 
		Посилання ж відповідачів на факт наявності житла у дружини позивача за результатом цивільно-правової угоди, а саме договору дарування, суд оцінює критично, оскільки така обставина не може впливати на обов`язок держави забезпечити позивача постійним житлом, як особи, яка виконала обов`язок військової служби протягом понад тридцять календарних років, звільнена з військової служби за віком та жодного разу не отримала власного житла з фондів Міністерства оборони України або за рахунок Державного бюджету, оскільки правовідносини мають різну природу та факт набуття.
		Право на забезпечення військовослужбовця житлом відповідно до закону є його особистим правом, що випливає з його особливого правового статусу та факту проходження військової служби. Особа не може бути незаконно і необґрунтовано позбавлена цього законно набутого права чи обмежена в його здійсненні. Тож реалізація членом сім`ї військовослужбовця відповідно до закону свого права власності шляхом отримання у дар житлового будинку (ст. 41 Конституції, норми ст.ст.316-321,717-722 ЦК України) не може бути підставою для позбавлення військовослужбовця гарантованого Конституцією і Законом права на соціальний захист, в т.ч., у вигляді надання постійного житла. Рівно як і член сім`ї не може бути позбавлений свого права набути у власність майно.
		Порушенням права позивача є саме ненадання житла першому в черзі протягом надзвичайно тривалого часу, що за своєю суттю підриває авторитет держави, баланс між правом особи, яка віддала державі більшу частину життя на військовій службі, і обов`язком держави забезпечити особі в розумний строк і у передбачених законом межах і формі соціальний захист. З плином життя і враховуючи, що держава не виконувала свого обов`язку, особа вимушена організовувати своє життя, в т.ч., забезпечувати необхідні житлові умови, що не може ставитися їй «у вину» та позбавляти права на одержання заслуженого житла. Така позиція надає невиправдані і незаконні переваги державі, яка неналежно виконувала свій обов`язок і порушувала право позивача, який, у свою чергу, діяв добросовісно і законно (служив, став на облік і т.д.). Тим більше, у позивача могли змінитися житлові умови значно пізніше від того, коли виникло право на отримання житла.
		З огляду на викладені норми закону, беручи до уваги те, що позивачем доведені підстави та предмет позову, відповідачі наявними матеріалами в справі не спростували безпідставність заявлених позовних вимог, а тому позовна заява підлягає до часткового задоволення.
		Враховуючи вищевикладене, на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених поданими доказами, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги слід задоволити частково.
		Керуючись,ст. 47 Конституції України, ст. ст. 31-43 Житлового Кодексу Української РСР, ст. ст.12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ст.ст.2,4,5,12,13,76,89,258,263-265,273,354,355 ЦПК України 
		 
		В И Р І Ш И В :
		 
		Позов  ОСОБА_1 до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Мукачево, ІНФОРМАЦІЯ_1 , в особі Ужгородської гарнізонної житлової комісії, з участю третіх осіб які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , третьої особи на боці відповідачів, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору  Міністерство оборониУкраїни про зобов`язання забезпечення житлом - задоволити частково.
		Зобов`язати Квартирно-експлуатаційний відділ міста Мукачеве виділити ОСОБА_1 благоустроєне житло у виді окремої ізольованої квартири у м. Ужгород Закарпатської області на сім`ю у складі чотирьох осіб, із розрахунку 13,65 квадратних метра на одну особу, а Закарпатський обласний військовий комісаріат в особі житлової комісії Ужгородського гарнізону здійснити погодження на виділення зазначеного житла.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до п.п.15.5 п.15 розділу13Перехідних положень ЦПК Українидо дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються до або через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.
		Повний текст рішення суду складено та проголошено 03 травня 2019 року .
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		Суддя Ужгородського
		міськрайонного суду                        В.М. Малюк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...