Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/2327/19 : Господарські справи (до 01.01.2019); Майнові спори; Лізингові правовідносини.
Надіслано для оприлюднення: 06.05.2019. Зареєстровано: 06.05.2019. Забезпечено надання загального доступу: 07.05.2019.
Дата набрання законної сили: 10.09.2019
Результат оскарження 10.09.2019 Північний апеляційний господарський суд: залишено рішення місцевого суду без змін, а скаргу без задоволення
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		   ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		м. Київ
		25.04.2019Справа №  910/2327/19Господарський суд міста Києва у складі судді Гулевець О.В. за участю секретаря судового засідання Письменної О.М., розглянувши матеріали господарської справи
		 
		за позовом          Товариства з обмеженою відповідальністю "КАН ТРЕЙД ІННОВАЦІЯ" 
		до                     Акціонерного товариства комерційний банк "ПРИВАТБАНК" 
		про                       визнання договору недійсним 
		 
		за участю представників:
		від позивача:                     Сікачов С.Ю.
		від відповідача:           Каракоця О.Р.
		ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
		Товариство з обмеженою відповідальністю "КАН ТРЕЙД ІННОВАЦІЯ" звернулося до  Господарського суду міста Києва з позовом до  Акціонерного товариства комерційний банк "ПРИВАТБАНК" про визнання недійсним нікчемного договору фінансового лізингу №4К16040ЛИ від  01.07.2016.
		В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що договір фінансового лізингу №4К16040ЛИ від  01.07.2016 укладений з порушенням вимог  ч. 4 ст. 203, ст. 220 ЦК України.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.03.2019  прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/2327/19, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі на 21.03.2019.
		07.03.2019 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву. У відзиві на позов відповідач проти позову заперечив, посилаючись на його безпідставність та необґрунтованість. Заперечення відповідача мотивовані тим, що  нотаріальне посвідчення укладеного між сторонами договору  є необхідним лише у випадках прямо передбачених законом. Відповідач зазначає, що у ч. 2 ст. 806 ПК України закріплена бланкетна норма, яка відсилає виключно до загальних положень про договір найму (параграф 1 Глави 58 ЦК України). Положення ст. 793, 794 ЦК України, що відносяться до параграфу 4 глави 58 ЦК України не можуть бути застосовані до правовідносин, що склались між сторонами, оскільки  дія зазначених положень матеріального права не поширюється на правовідносини, які виникають на підставі договору фінансового лізингу. Відповідач наголошує, що спеціальний  Закон України "Про фінансовий лізинг"  не містить вимоги щодо нотаріального посвідчення договору фінансового лізингу; вимоги щодо форми договору не встановлені законом. При цьому, відповідач зазначає, що договір фінансового лізингу №4К16040ЛИ від  01.07.2016 є господарським договором, який укладено у письмовій формі, підписано уповноваженими представниками сторін та скріплено печатками юридичних осіб.
		В судовому засіданні 21.03.2019 відкладено  підготовче засідання на 11.04.2019.
		20.03.2019 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про уточнення підстав позову, відповідно до якої позивачем доповнено підстави позову та вказано, що договір є також недійсним у зв'язку із тим, що положення пунктів 2.3.3. та 7.1. договору фінансового лізингу №4К16040ЛИ від 01.07.2016 свідчать про подвійну відповідальність ТОВ "КАН ТРЕЙД ІННОВАЦІЯ", яка полягає у сплаті підвищеного розміру відсоткової винагороди за користування майном та у сплаті пені.
		Частиною 3 статті 46 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п'ять днів до початку першого судового засідання у справі.
		Разом з тим, не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права. 
		З урахуванням наведеного, заява позивача про доповнення підстав позову  прийнята судом до розгляду.
		10.04.2019 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на заяву про уточнення позовної заяви. 
		В судовому засіданні 11.04.2019, заслухавши пояснення представників сторін, враховуючи відсутність у позивача та відповідача клопотань та повідомлень  про намір вчинити дії, строк вчинення яких обмежений підготовчим провадженням, відсутність інших клопотань, заяв від сторін, судом  закрито підготовче провадження та призначено справу №910/2327/19 до судового розгляду по суті на 25.04.2019, про що постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання.  
		Представник позивача в судовому засіданні 25.04.2019 надав  пояснення по суті позовних вимог та просив суд задовольнити позовні вимоги.
		Представник відповідача в судовому засіданні 25.04.2019 надав пояснення по суті заперечень на позовну заяву, просив суд відмовити у задоволенні позову. 
		В судовому засіданні 25.04.2019 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
		Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників   учасників справи, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		01.07.2016 між Публічним акціонерним товариством комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (правонаступником якого є Акціонерне  товариств  комерційний банк "ПРИВАТБАНК") та Товариством з обмеженою відповідальністю "КАН ТРЕЙД ІННОВАЦІЯ" (лізингоодержувач) укладений договір фінансового лізингу № 4К16040ЛИ (далі - договір) відповідно до якого банк, який  є власником нерухомого майна, яке зазначено у додатку № 1 договору (далі - майно)   передає лізингоодержувачу таке майно, а лізингоодержувач приймає майно від банка у платне володіння та користування, а після сплати всієї суми лізингових платежів у власність, у визначені цим договором строки, на умовах фінансового лізингу.
		У додатку № 1 до договору сторони зазначили найменування нерухомого майна (предмета фінансового лізингу). 
		На виконання умов договору банк, як власник нерухомого майна, передав ТОВ "КАН ТРЕЙД ІННОВАЦІЯ" згідно акту №1 прийому-передачі від 01.07.2016 року (додаток №3 до договору)  нерухоме майно, яке розташоване за адресами:  Хмельницька область, Кам'янець-Подільський район, с/рада Гуменецька, Хмельницьке шосе, буд. 1, загальна площа 6741,6 кв.м.; Хмельницька область, Волочиський район, смт. Війтівці, вул. Леніна, буд. 10; Хмельницька область, м. Хмельницький, провулок Зенітний, буд. 21.
		Відповідно до умов п.1.2. договору, сторони узгодили, що на дату укладення договору загальна вартість майна становила 469807651,00 грн.
		За змістом п. 9.1. договору, строк дії договору   із дати підписання цього договору по 25.06.2036. У частині невиконаних сторонами зобов'язань договір діє до повного їх виконання. Зазначений строк може бути змінено у разі дострокового виконання зобов'язань лізингоодержувача за договором, у випадку розірвання договору. 
		Відповідно до пункту 9.2 договору він набуває чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін. Строк дії цього договору обумовлений строком лізингу. Договір втрачає свою силу після виконання сторонами усіх зобов'язань за ним.
		Додатковою угодою від 05.08.2016 сторони внесли зміни до п. 9.1 договору, виклавши його в редакції: строк дії цього договору з дати підписання цього договору по 25.06.2026.
		Позивач посилається на те, що строк дії договору фінансового лізингу  становить більше ніж 3 роки, однак договір всупереч вимогам ч. 2 ст. 806 та 2 ст.793 Цивільного кодексу України укладено у  письмовій формі без нотаріального посвідчення. 
		В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що оскільки, сторонами не було додержано вимог законодавства щодо нотаріального посвідчення договору, то договір фінансового лізингу № 4К16040ЛИ від 01.07.2016 в силу приписів ст. 220 Цивільного кодексу України є нікчемним та на підставі ч. 4 ст. 203, ст. 215 ЦК України підлягає визнанню судом недійсним.
		Також, позивач посилається на те, що  положення пунктів 2.3.3 та 7.1 договору свідчить про подвійну відповідальність відповідача, яка полягає у сплаті підвищеного розміру відсоткової винагороди за користування майном та у сплаті пені.
		Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, з наступних підстав.
		Відповідно до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
		Згідно із п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. 
		Відповідно до  ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
		У відповідності до статті 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). 
		Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.
		Відповідно до ст. 1 Закону України  "Про фінансовий лізинг"   фінансовий лізинг (далі лізинг) це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу.
		За договором фінансового лізингу (далі договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
		Згідно із ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. 
		Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. 
		Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
		Правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін (ч. 1 ст. 209 ЦК України).
		Відповідно до ст. 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови визначені законом як істотні або є необхідними для даного виду, а також усі ті умови, щодо яких j за заявою хоча б однієї сторони має бути досягнуто згоди.
		Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 ЦК України).
		Частиною першою статті 626 Цивільний кодекс України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
		Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
		Статтею 627 ЦК України закріплений принцип свободи договору, згідно із якою  відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. 
		Стаття 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріальне посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
		З аналізу вище наведених норм законодавства, за загальним правилом нотаріальне посвідчення укладеного сторонами договору не вимагається. Нотаріальне посвідчення договору є необхідним лише у випадках прямо передбачених законом та за домовленістю сторін. 
		Судом встановлено, що дійсно договір фінансового лізингу № 4К16040ЛИ від 01.07.2016, укладений між позивачем та відповідачем, нотаріально не посвідчено.
		У відповідності до ч. 2 ст. 806 Цивільного кодексу України, до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
		Частиною першою статті 2 Закону України "Про фінансовий лізинг" встановлено, що  відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.
		Згідно зі статтею 806 Цивільного кодексу України та частиною 1 статті 2, частиною 1 статті ст. 6 Закону України "Про фінансовий лізинг" до договору фінансового лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду), викладені в параграфі 1 глави 58 ЦК України. 
		Суд зазначає, що за своєю правовою природою договір лізингу є змішаним договором та містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу або договору поставки.
		Згідно із ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
		Відповідно до ст. 657 Цивільний кодекс України, договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
		Згідно із  ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
		Частинами 1 та 3 статті 760 Цивільного кодексу України передбачено, що предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні. Особливості найму окремих видів майна встановлюються цим Кодексом та іншим законом. 
		Найм будівлі або іншої капітальної споруди врегульовано параграфом 4 глави 58 Цивільного кодексу України. 
		Згідно із частиною 1 статті 793 Цивільного кодексу України, договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі.
		Частиною 2 статті 793 Цивільного кодексу України визначено, що договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню.
		Вимоги до форми та змісту договору фінансового лізингу закріплені у ст. 6 Закону України "Про фінансовий лізинг", якою встановлено, що договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. 
		Отже, аналіз зазначеної норми у контексті параграфу 1 глави 58 ЦК свідчить, що у частині 2 статті 806 ЦК закріплена норма, яка відсилає до загальних положень про договір найму (параграф 1 глави 58 ЦК), тому до договору лізингу можуть субсидіарно застосовуватися норми параграфу 1 Глави 58 ЦК, а не інші параграфи цієї глави. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом. Аналогічна позиція наведена у постанові Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 915/865/17. 
		З урахуванням наведеного, наведені вище положення законодавства не поширюється на правовідносини, що виникли  на підставі спірного договору фінансового лізингу.
		При цьому, Закон України "Про фінансовий лізинг" не містить вимоги щодо нотаріального посвідчення договору фінансового лізингу.
		Як вбачається зі змісту договору фінансового лізингу № 4К16040ЛИ від 01.07.2016, будь-яких домовленостей між сторонами про нотаріальне посвідчення  цього договору не існувало, а  законодавством для сторін спірного договору такі дії не визнано обов'язковими.
		Враховуючи вище наведене, суд прийшов до висновку, що  договір, укладений між позивачем та відповідачем, не потребує нотаріального посвідчення, у  зв'язку із чим,   підстави вважати такий договір нікчемним у суду відсутні. 
		Суд вважає помилковим посилання позивача на необхідність врахування у даній справі  правової позиції, наведеної у постанові  Верховного Суду  України у справі №363/3673/14-ц, оскільки  правовідносини за спірним договором у справі, що розглядається, не є аналогічними або подібними правовідносинам у вказаній  справі.
		Позивач як на підставу визнання недійсним договору посилається на те, що  положеннями пунктів 2.3.3. та 7.1. договору фінансового лізингу №4К16040ЛИ від 01.07.2016 передбачено подвійну відповідальність ТОВ "КАН ТРЕЙД ІННОВАЦІЯ", яка полягає у сплаті підвищеного розміру відсоткової винагороди за користування майном та у сплаті пені, що суперечить приписам  статті 61 Конституції України.
		За змістом п. 2.3.3. договору, у випадку порушення лізингоодержувачем зобов'язань по сплаті лізингових платежів, передбачених цим договором, відсоткова винагорода за користування майном складає 24% річних від суми залишку неоплаченої вчасно частини вартості майна, згідно додатку №2.
		В пункті 7.1 договору сторони погоджено, що у випадку порушення лізингоодержувачем зобов'язань по сплаті лізингових платежів, по сплаті винагород, лізингоодержувач сплачує банку за кожний випадок порушення пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, яка розраховується у відсотках річних від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
		Приписами частини 1 статі 216 Господарського кодексу України визначено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
		За змістом з ч. 2 ст. 217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).
		Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч. 1 ст.  230 ГК України).
		За приписами ч.1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
		Суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом встановлення окремого виду відповідальності (договірної санкції) за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань.
		В силу приписів ст. ст. 546, 548, 549, 611 ЦК України, ст. 230 ГК України  пеня є одним із видів штрафних санкцій, передбачених за порушення грошового зобов'язання.
		В той же час,  винагорода за користування майном згідно зі ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" може бути включена до складу лізингових платежів. 
		При цьому порядок сплати і розмір винагороди сторонами погоджено у п.  2.3.3  договору, що відповідає передбаченому ст. 627 ЦК України принципу свободи договору, у відповідності до якого відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
		Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором пені та винагороди за користування майно не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 ЦК України пеня є формою неустойки, а винагорода за користування майном входить до складу лізингових платежів. 
		Відповідно до статей 15, 16 Цивільного кодексу України особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені в ч. 2 ст. 16 ЦК України. Одним із способів, захисту цивільних прав та інтересів є  визнання правочину недійсним.
		Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
		У відповідності до частини 1 статті 220 Цивільного кодексу України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. 
		Частина 1 статті 203 Цивільного кодексу України визначає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
		За змістом ч. 1, ч. 2 статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є   недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.  Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
		Згідно частини третьої статті 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). 
		Оскільки, судом встановлено безпідставність доводів позивача про нікчемність договору фінансового лізингу та недійсність договору, заявлена позивачем вимога про  визнання недійсним договору фінансового лізингу № 4К16040ЛИ від  01.07.2016 є  необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.
		У відповідності до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
		Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. 
		Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
		Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).
		Статтею  86  Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
		Підсумовуючи вищенаведене, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "КАН ТРЕЙД ІННОВАЦІЯ" до Акціонерного товариства комерційний банк "ПРИВАТБАНК" про визнання недійсним нікчемного договору фінансового лізингу №4К16040ЛИ від  01.07.2016.
		Судові  витрати  за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на позивача.
		Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
		ВИРІШИВ:
		Відмовити  в позові повністю.
		 
		Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст.ст. 256, 257 ГПК України.
		Повний текст рішення складено та підписано:  06.05.2019.
		 
		 
		Суддя                                                                                                              О.В. Гулевець

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...