Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 824/292/19-а : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо захисту політичних (крім виборчих) та громадянських прав, зокрема щодо; реалізації владних управлінських функцій у сфері громадянства.
Надіслано для оприлюднення: 06.05.2019. Зареєстровано: 06.05.2019. Забезпечено надання загального доступу: 07.05.2019.
Дата набрання законної сили: 06.06.2019
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ      УКРАЇНИ
		 
		06 травня 2019 р.                               м. Чернівці                               справа № 824/292/19-а
		 
		Суддя Чернівецького окружного адміністративного суду Левицький В.К. розглянув у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 до Управління Державної міграційної служби України в Чернівецькій області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
		 
		В С Т А Н О В И В :
		ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду в інтересах ОСОБА_3 (далі - позивач) з позовом до Управління Державної міграційної служби України в Чернівецькій області в особі Путильського районного сектору Управління Державної міграційної служби у Чернівецькій області, в якому просять:
		- визнати протиправною відмову Управління Державної міграційної служби у Чернівецькій області у видачі ОСОБА_3 у зв'язку із досягненням 16-річного віку паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 р. № 2503-XII;
		- зобов'язати Управління Державної міграційної служби у Чернівецькій області оформити та видати ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 у зв'язку із досягненням нею 16-річного віку паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 р. № 2503-XII, без передачі будь-яких даних про дитину і про її батьків до Єдиного державного демографічного реєстру (ЄДДР), без формування (присвоєння) унікального номеру запису в реєстрі (УНЗР), без відцифрованого образу обличчя особи, без відцифрованих відбитків пальців рук, без використання будь-яких засобів ЄДДР.
		В обґрунтування позовних вимог законні представники позивача вказували, що 29.11.2018 р., у зв'язку із відмовою за релігійними переконаннями від отримання паспорта у формі пластикової картки, виготовленого з використанням засобів ЄДДР, подали заяву до Путильського районного сектору Управління Державної міграційної служби у Чернівецькій області (далі - Путильський РС ДМС у Чернівецькій області), в якій просили оформити та видати ОСОБА_3 паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 р. № 2503-XII. 
		11.12.2018 р. Путильським РС ДМС у Чернівецькій області відмовлено їй у видачі  паспорта у формі книжечки, посилаючись на положення Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус». 
		Позивач вважає, що така відмова порушує її право набувати та здійснювати цивільні права та обов'язки під власним ім'ям, порушує свободу світогляду та віросповідання її родини, у відповідності з положеннями яких присвоєння та ідентифікація особи за цифровим кодом є неприпустимою. Стверджує, що не давала згоди на використання та обробку її персональних даних, що є необхідною умовою для внесення та обробки персональних даних ЄДДР, а її примушування до надання такої згоди є незаконним. Крім того, позивач вважає, що Положення про паспорт громадянина України, затверджене постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 р. № 2503-XII є чинним, а тому її заява про видачу паспорта-книжечки у відповідності до такого положення підлягає задоволенню.
		Управління Державної міграційної служби у Чернівецькій області (далі - відповідач) подало до суду відзив на адміністративний позов, в якому вказувало, що письмова заява позивача від 29.11.2018 р. щодо оформлення і видачі паспорта громадянина України у формі книжечки була подана ним під час особистого прийому 07.12.2018 р., що зафіксовано в журналі прийому громадян та картці обліку відвідувачів та зареєстрована тим же днем. Вказана заява через її довільну форму розцінена відповідачем як звернення в порядку Закону України «Про звернення громадян», а тому відмова Путильського РС УДМС України в Чернівецькій області від 11.12.2018 р. в оформленні і видачі паспорту громадянина України є відповіддю на таке звернення, наданою в порядку та строки, передбачені Законом України «Про звернення громадян». Таким чином, відповідач вказує на відсутність предмету спору у цій справі, оскільки вважає, що не відмовляв позивачу у видачі паспорта, а оскаржувана позивачем відмова є відповіддю на звернення громадянина. 
		Крім того, відповідач зазначає, що заява про видачу паспорта повинна відповідати встановленому зразку, до неї мають бути додані дві фотокартки та оригінал свідоцтва про народження, а не його копія.
		Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 20.03.2019 року відкрито провадження у адміністративній справі та призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
		Відповідач в судове засідання, призначене на 17.04.2019 року не з'явився, причини неприбуття не повідомив, явку представника не забезпечив, хоча був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового розгляду. 
		Згідно ст. 205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. 
		Після виступу із вступним словом та дослідженням письмових доказів по справі, законним представником позивача подано до суду заяву про розгляд адміністративної справи без її участі в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Зазначила, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
		Відповідно до ч. 3 ст. 194 КАС України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.
		Частиною 9 ст. 205 КАС України передбачено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
		Враховуючи приписи ст. ст. 194 та 205 КАС України, суд вважає, що подання до суду законним представником позивача клопотання про розгляд справи без його участі, а також неприбуття без поважних причин відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, не є перешкодою для розгляду справи у письмовому провадженні.
		 
		Заслухавши вступне слово законного представника позивача, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.  
		ОСОБА_3 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 р. в селі Шепіт Путильського району Чернівецької області, про що зроблено запис в книзі записів актів громадянського стану про народження за № 17 від 16.09.2002 р. та підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1. Батьками позивача є ОСОБА_1 та ОСОБА_2     (а.с. 7).   
		29.11.2018 р. позивач та її законні представники ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до Путильського районного сектору Головного управління Державної міграційної служби в Чернівецькій області із заявою, в якій просили:
		- оформити позивачу бланк паспорту громадянина України без застосування засобів Єдиного Державного демографічного реєстру та видати виключно у вигляді паспортної книжечки на підставі Закону України "Про громадянство України";
		- проставити відмітку реєстрації місця проживання в паспорті;
		- провести реєстрацію громадянства України - внесення запису про набуття особою громадянства України спеціально уповноваженим на те органом у відповідні облікові документи;
		- вести облік щодо позивача за раніше встановленими формами - за прізвищем, іменем та по-батькові, року народження та за місцем реєстрації, без використання любого цифрового ідентифікатора особи (у т.ч. за серією та номером паспорту), без внесення інформації про неї до ЄДДР, чи будь-яких баз даних і реєстрів та без автоматизованої обробки та передачі персональних даних.
		У разі відмови оформити бланк паспорту у вигляді паспортної книжечки, позивач просила  надати мотивовану відмову та повідомити про це письмово (а.с. 11). 
		Вказана заява прийнята та зареєстрована у Путильському районному секторі Головного управління Державної міграційної служби в Чернівецькій області 07.12.2018 р. за № 73.20-ОП/Х-26, що підтверджується карткою обліку відвідувачів (а.с. 33).
		До вказаної заяви було додано дві фотокартки розміром 3,5 х 4,5 см та копія свідоцтва про народження ОСОБА_3 Заява підписана позивачем та її законними представниками.
		За результатами розгляду заяви, 11.12.2018 р. Путильський районний сектор Управління Державної міграційної служби в Чернівецькій області, який є структурним підрозділом Управління Державної міграційної служби у Чернівецькій області, листом за вих. №73.20/961, посилаючись на положення ст. ст. 24, 35, 68 Конституції України, ст. 21 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" та постанову Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 р. № 302 "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України" повідомив позивача, що переконання особи щодо належності  до окремих соціальних груп не може бути законною підставою для увільнення від своїх обов'язків перед державою або відмови від виконання законів. 
		У листі також зазначено, що посилання на рішення Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18) не може бути підставою для видачі позивачу паспорта громадянина України зразка, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 р. № 2503-ХІІ, оскільки є індивідуальним актом, та стосується прав та обов'язків визначеної в рішенні особи. 
		Крім того, в листі зазначено, що видача документу, що посвідчує особу, не можлива без обробки персональних даних. Заява про видачу паспорту підтверджує волевиявлення фізичної особи щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети її обробки. Паспорт громадянина України є необхідним документом для укладення цивільно-правових угод, здійснення банківських операцій, оформлення доручень іншим особам для представництва перед третьою особою тощо. 
		На підставі наведеного, відповідач зазначив, що у ДМС та її територіальних органів/підрозділів відсутні законні підстави для оформлення та видачі позивачу паспорта громадянина України відповідно до постанови Верховної Ради України від 26.06.1992 р.        № 2503-ХІІ (а.с. 12).
		Вважаючи відмову протиправною, позивач звернулася до суду з вказаним позовом. 
		 
		Розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
		Відповідно до ч.  2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Згідно з ч. 2 ст. 32 Основного Закону не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
		За змістом ч. 1, 2 ст. 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
		Відповідно до ч. 1, 2 ст. 35 Конституції України кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей. 
		За змістом ч. 4  цієї ж статті, ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань.
		Статтею 3 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" від      23.04.1991 р. № 987-XII (далі - Закон № 987-XII, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) кожному громадянину в Україні гарантується право на свободу совісті. Це право включає свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання.
		Відповідно до ч.  1 ст. 4 Закону №987-XII громадяни України є рівними перед законом і мають рівні права в усіх галузях економічного, політичного, соціального і культурного життя незалежно від їх ставлення до релігії. В офіційних документах ставлення громадянина до релігії не вказується. За змістом частини третьої цієї статті, ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань ухилятися від виконання конституційних обов'язків. Заміна виконання одного обов'язку іншим з мотивів переконань допускається лише у випадках, передбачених законодавством України.
		Згідно з ч. 2, 10 ст. 5 Закону № 987-XII церква (релігійні організації) в Україні відокремлена від держави. Релігійна організація зобов'язана додержувати вимог чинного законодавства і правопорядку.
		За змістом ч. 1 ст. 92 Конституції України, виключно законами України, зокрема, визначаються: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; громадянство, правосуб'єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства, засади регулювання демографічних та міграційних процесів.
		У відповідності до ст. 5 Закону України "Про громадянство України" від 18.01.2001 р. № 2235-III (далі -  Закон № 2235-III) документом, що підтверджує громадянство України, є, зокрема, паспорт громадянина України.
		Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 р. №2503-XII (далі - Положення  №2503-XII, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) затверджено Положення про паспорт громадянина України та Положення про паспорт громадянина України для виїзду за кордон.
		Згідно з пунктами 1, 3, 5, 8, 9-11 Положення про паспорт громадянина України, паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України. Паспорт дійсний для укладання цивільно-правових угод, здійснення банківських операцій, оформлення доручень іншим особам для представництва перед третьою особою лише на території України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.
		Бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.
		Паспортна книжечка являє собою зшиту внакидку нитками обрізну книжечку розміром 88 х 125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується.
		Паспорт, виготовлений у вигляді паспортної картки (інформаційного листка), має розмір 80 х 60 мм. У інформаційний листок вклеюється фотокартка і вносяться відомості про його власника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження і особистий номер, а також дата видачі і код органу, що його видав. Інформаційний листок заклеюється плівкою з обох боків. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної картки, визначається Кабінетом Міністрів України.
		Бланки паспортів виготовляються на замовлення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, з високоякісного паперу з використанням спеціального захисту.
		Отже, чинним Положенням про паспорт громадянина України передбачено дві форми паспорта громадянина України: книжечка і картка.
		Водночас, Законом України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" від 20.11.2012 р. №5492-VI (далі - Закон № 5492-VI) визначені правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов'язки осіб, на ім'я яких видані такі документи.
		Згідно зі ст. 13 Закону № 5492-VI, документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру (далі - документи Реєстру), відповідно до їх функціонального призначення поділяються, зокрема, на паспорт громадянина України.
		Відповідно до ч. 2, 4, 6 ст. 14 Закону № 5492-VI, документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклету. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Відцифрований образ обличчя особи в документах у формі книжечки розміщується на сторінці даних і виконується за технологією лазерного гравіювання та дублюється в центрі сторінки даних за технологією лазерної перфорації.
		Отже, вказаним Законом також передбачена можливість видачі документа як у формі книжечки, так і у вигляді картки.
		Тобто, заявник, звернувшись до уповноваженого суб'єкта з відповідними документами, передбаченими вказаним Законом, має право на отримання документа у формі книжечки, зокрема, паспорта громадянина України.
		Відповідно до ч. 7 ст. 16 Закону № 5492-VI, уповноважений суб'єкт, якщо інше не передбачено цим Законом, має право відмовити заявникові у видачі документа виключно у разі, якщо:
		1) за видачею документа звернувся заявник, який не досяг шістнадцятирічного віку, або представник особи, який не має документально підтверджених повноважень на отримання документа;
		2) заявник вже отримав документ такого типу, який є дійсним на день звернення (крім випадків, зазначених у частині сьомій цієї статті);
		3) заявник не подав усіх визначених законодавством документів, необхідних для оформлення і видачі документа;
		4) дані, отримані з бази даних розпорядника Реєстру, не підтверджують інформацію, надану заявником.
		У рішенні про відмову у видачі документа, яке доводиться до відома заявника у порядку і строки, встановлені законодавством, мають зазначатися підстави для відмови. Особа має право звернутися до уповноваженого суб'єкта з повторною заявою у разі зміни або усунення обставин, через які їй було відмовлено у видачі документа. Рішення про відмову у видачі документа може бути оскаржено особою в адміністративному порядку або до суду.
		Отже, зі змісту вищенаведеної норми вбачається, що законодавець передбачив вичерпний перелік підстав для відмови заявникові у видачі документа.
		У наданій Путильським районним сектором Управління Державної міграційної служби у Чернівецькій області, відповіді на заяву позивача, відповідач фактично зазначає, що на даний час паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій. Даною відповіддю, відповідач фактично відмовив в видачі позивачу паспорта громадянина України раніше встановленого зразка (1992 року) у формі книжечки, не зазначаючи при цьому підстав, з яких Законом передбачена така відмова, і, відповідно, позбавляючи позивача права повторно звернутися до уповноваженого суб'єкта у разі зміни або усунення обставин, через які їй було відмовлено у видачі документа.
		Суд також зазначає, що відмова в оформленні паспорта громадянина України позивачу  у формі паспортної книжечки порушує її особисті права, що не відповідає наведеним основоположним приписам Конституції України та ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р. (ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 р.).
		Беручи до уваги суб'єктний склад спірних правовідносин, зміст позовних вимог та підстави позову (зокрема щодо релігійних переконань позивача та відмови від обробки персональних даних, а також про те, що чинне законодавство (як-от Положення про паспорт) дозволяє отримати паспорт громадянина України у тому вигляді, як того просить позивач), а також правове регулювання правовідносин, з яких виник цей спір, є достатні підстави вважати, що ця справа відповідає ознакам, викладеним у рішенні Великої Палати Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи № Пз/9901/2/18 (№806/3265/17).
		Зважаючи на положення ст. 291 КАС України правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 19.09.2018 р. у згаданій зразковій справі, є обов'язковим для судів при ухваленні рішень у типових справах.
		За правилами ст. 291 КАС суди повинні враховувати висновки Верховного Суду у зразковій справ під час ухвалення рішення у типовій справі.
		При цьому суд зазначає, що в рішенні Великої Палати Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи № Пз/9901/2/18 зазначено право будь-якого громадянина надавати чи не надавати згоду на відповідну обробку персональних даних, тому наявність чи відсутність релігійних переконань, в даній справі, не потребує доведення, оскільки первинною є саме наявність чи відсутність згоди на відповідну обробку персональних даних.  
		Суд зазначає, що вирішуючи спір по суті, Велика Палата Верховного Суду констатувала, що норми Закону №5492-VI, на відміну від норм Положення про паспорт (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорта у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, імені та по батькові, та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій. На думку Великої Палати Верховного Суду, це є безумовним порушенням вимог ст.  22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Також такий підхід не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було «встановлене законом»), не було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя у контексті неможливості реалізації права на власне ім`я, що становить порушення ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р. (далі - Конвенція).
		При вирішенні спору Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що законодавець, приймаючи Закон України від 14.07.2016 р. №1474-VIII, яким внесено зміни до Закону № 5492-VI, не дотримав вимог, за якими такі зміни повинні бути зрозумілими та виконуваними, не мати подвійного тлумачення, не звужувати права громадян у спосіб, не передбачений Конституцією України, та не допускати жодної дискримінації залежно від часу виникнення правовідносин з отримання паспорта громадянина України.
		Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює відсутність якості закону та порушення конституційних прав такої особи.
		Крім того, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватись, як і раніше, в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.
		Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 р., будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачено.
		Аналізуючи вищенаведене, суд приходить до переконання, що відмовляючи у видачі позивачу паспорту у формі паспортної книжечки, відповідач порушив права позивача, передбачені статтею 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки неоформлення їй паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки саме через її релігійні переконання, які не призводять до негативних наслідків тих чи інших людей та не спрямовані проти цих людей чи держави, обмежує її права, що встановлені законом, і не є необхідним в демократичному суспільстві.
		Суд критично оцінює твердження відповідача, що Путильським районним сектором Управління Державної міграційної служби у Чернівецькій області не приймалось рішення про відмову у видачі паспорта громадянина України в формі книжечки, а заява позивача була розглянута як звернення у межах строку визначеного Законом України «Про звернення громадян» та надано позивачу письмову відповідь на його заяву з відповідними роз'ясненнями щодо оформлення та видачі паспорту громадянина України.
		Так, дійсно у відповіді на заяву, відповідач посилається на положення ст. ст. 24, 35, 68 Конституції України, ст. 21 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" та постанову Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 р. № 302 "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України". 
		Однак, у відповіді від 11.12.2018 р. №73.20/961, відповідач не вказує, що подана позивачем заява розглядалася ним в порядку Закону України «Про звернення громадян». 
		Крім того, з відповіді від 11.12.2018 р. №73.20/961 видно, що за результатами розгляд заяви позивача про оформлення та видачу паспорта громадянина України у формі книжечки,  відповідач фактично відмовив позивачу оформленні паспорта громадянина України відповідно до постанови Верховної Ради України від 26.06.1992 р. № 2503-ХІІ.
		Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
		Суд звертає увагу, що приймаючи оскаржувану відмову відповідач не посилався на  те, що рішення про відмову у видачі паспорта громадянина України в формі книжечки не приймається, а заява позивача була розглянута як звернення у межах строку визначеного Законом України «Про звернення громадян», а тому, враховуючи приписи ч. 2 ст. 77 КАС України, є недоречними посилання відповідача на ці обставини у відзиві на позов. 
		Окрім того, суд звертає увагу, що позивач та її законні представники не зверталися до відповідача із заявою про роз'яснення щодо оформлення та видачі паспорту громадянина України.
		При цьому суд бере до уваги, що позивачем оскаржується відмова у оформленні та видачі їй у зв'язку із досягненням 16-річного віку паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно, оформлена листом від 11.12.2018 р. №73.20/961, яка в розумінні КАС України є рішенням суб'єкта владних повноважень. 
		Щодо доводів відповідача стосовно того, що заява позивача про оформлення паспорта громадянина України раніше встановленого зразка (1992 року) у формі книжечки, подана у довільній формі, не є підставою для видачі паспорта будь- якого зразка, суд зазначає, що дані доводи відповідача спростовуються змістом заяви від 29.11.2018 р., підписаної позивачем та її законними представниками поданої до Путильського районного сектору Управління Державної міграційної служби у Чернівецькій області, згідно якої вона просила, в т.ч. оформити бланк паспорту громадянина України без застосування засобів Єдиного Державного демографічного реєстру та видати виключно у вигляді паспортної книжечки на підставі Закону України "Про громадянство України".
		Крім того, жодних зауважень щодо форми поданої заяви так само як і до пакету документів, що з нею подавались, відповідь Путильського районного сектору Управління Державної міграційної служби у Чернівецькій області від 11.12.2018 р. №73.20/961 не містить.
		Беручи до уваги вище наведене, суд приходить до висновку, що відмова у видачі позивачу у зв'язку із досягненням 16-річного віку паспорта громадянина України у формі книжечки, оформлена листом від 11.12.2018 р. №73.20/961, є протиправною та підлягає скасуванню, а позов в цій частині задоволенню.
		 
		Стосовно позовної вимоги про зобов'язання відповідача оформити та видати позивачу  у зв'язку із досягненням нею 16-річного віку паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 р. № 2503-XII, без передачі будь-яких даних про дитину і про її батьків до Єдиного державного демографічного реєстру (ЄДДР), без формування (присвоєння) унікального номеру запису в реєстрі (УНЗР), без відцифрованого образу обличчя особи, без відцифрованих відбитків пальців рук, без використання будь-яких засобів ЄДДР, суд зазначає наступне. 
		Обираючи такий спосіб захисту порушеного права, як зобов'язання відповідача оформити та видати паспорт, позивач та її законні представники не врахували того, що ними не було надано усіх документів, які визначені законодавством, та які необхідні для вирішення питання щодо видачі паспорту громадянина України позивачу.
		Так, встановлені обставини справи свідчать про те, що з огляду на позицію відповідача наведену у відзиві на позов щодо відсутності підстав для оформлення та видачі паспорту у формі "книжечки", останнім фактично не здійснювалась перевірка поданої заяви про видачу паспорту та долучених до неї документів через невідповідність поданої заяви встановленому зразку та відсутність оригіналу свідоцтва про народження позивача, що, відповідно до п. 3     ч. 7 ст. 16 Закону № 5492-VI може слугувати підставою для відмови заявникові у видачі документа.
		Перелік документів, які подаються із заявою про видачу паспорту, визначено Порядком оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №302 від 25.03.2015 р.
		Так, відповідно до п. 35 цього Порядку до переліку документів, які подаються для оформлення паспорту, зокрема, надаються оригінал свідоцтва про народження заявника, оригінали документів, що підтверджують громадянство та посвідчують особу батьків або одного з них, які на момент народження особи перебували у громадянстві України (для підтвердження факту належності особи до громадянства України).
		Із долучених до матеріалів справи документів не вбачається того, що вказані документи надавалися відповідачу для оформлення паспорту позивачу. Докази, які спростовували б дану обставину, позивачем та його законними представниками до суду не надані.
		Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
		Частиною 2 ст. 245 КАС України наведено перелік рішень, які суд може прийняти у разі задоволення позову.
		У разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. У випадку, визначеному п. 4 ч. 2 цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні (частини 3-4 статті 245 КАС України).
		Враховуючи те, що відповідачем не було здійснено перевірку документів, які необхідно подати для оформлення паспорту та приймаючи до уваги те, що повноваженнями щодо перевірки таких документів наділений саме відповідач, а не суд, суд дійшов висновку про те, що належним способом захисту порушеного права є зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача та її законних представників від 29.11.2018 р. (вх. № 73.20-ОП/Х-26 від 07.12.2018 р.) про оформлення та видачу паспорта громадянина України у формі книжечки.
		При цьому суд звертає увагу відповідача, що під час повторного розгляду заяви позивача про оформлення та видачу паспорта громадянина України у формі книжечки, він зобов'язаний розглянути вказану заяву, враховуючи правовий висновок суду наведений в даній справі.  
		Водночас позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача не передавати  будь-які дані про дитину і про її батьків до Єдиного державного демографічного реєстру, без формування (присвоєння) унікального номеру запису в Єдиному державному демографічному реєстрі (УНЗР), без відцифрованого підпису особи, без відцифрованого образу обличчя особи, без відцифрованих відбитків пальців рук, без використання будь-яких засобів Єдиного державного демографічного реєстру задоволенню не підлягають, оскільки при видачі паспорта у формі згідно з Положенням №2503-ХІІ взагалі не передбачено внесення будь-яких даних особи до Єдиного державного демографічного реєстру.
		 
		Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає наступне. 
		Частиною 3 ст. 139 КАС України передбачено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
		З матеріалів справи видно, що за подання вказаного позову законним представником                        позивача  ОСОБА_2 сплачено судовий збір у розмірі 768,40 грн, що підтверджується квитанцією № 0.0.1291261380.1 від 11.03.2019 р. 
		Разом з тим, ч. 8 ст. 139 КАС України визначено, що у випадку якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
		Враховуючи зазначене, суд стягує з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь законного представника позивача, а саме: ОСОБА_2, сплачений судовий збір в сумі 768,40 грн.
		На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 14, 77, 139, 243-246, 255, 293 та 295 КАС України, суд, -
		 
		В И Р І Ш И В :
		1. Адміністративний позов задовольнити частково.
		2. Визнати протиправною відмову Управління Державної міграційної служби України в Чернівецькій області в особі Путильського районного сектору Управління Державної міграційної служби у Чернівецькій області, оформлену листом від 11.12.2018 р. №73.20/961, у оформленні та видачі паспорта громадянина України у формі книжечки.
		3. Зобов'язати Управління Державної міграційної служби України в Чернівецькій області в особі Путильського районного сектору Управління Державної міграційної служби у Чернівецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_3 та її законних представників ОСОБА_2, ОСОБА_1 від 29.11.2018 р.                     (вх. № 73.20-ОП/Х-26 від 07.12.2018 р.) про оформлення та видачу паспорта громадянина України у формі книжечки.
		4. Стягнути з Управління Державної міграційної служби України в Чернівецькій області (вул. Шептицького, 25, місто Чернівці, код ЄДРПОУ 37767440) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_2 (паспорт серії НОМЕР_2, виданий Путильським РВ УМВС України в Чернівецькій області 09.09.1998 р.) сплачений судовий збір в сумі 768,40 грн.
		5. В іншій частині позовних вимог відмовити.
		 
		Згідно ст. 255 КАС України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		У відповідності до статей 293, 295 КАС України рішення суду першої інстанції може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково. 
		Апеляційна скарга на рішення до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його складання.           
		 
		Суддя                                                                                                                                 В.К. Левицький

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...