Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 522/31671/13-ц : Окремі процесуальні питання; Заява про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 07.05.2019. Забезпечено надання загального доступу: 07.05.2019.
Дата набрання законної сили: 22.04.2019
Номер судового провадження: 14-13цс19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		22 квітня 2019 року
		м. Київ
		 
		Справа № 522/31671/13-ц
		Провадження № 14-13цс19
		 
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		судді-доповідача Ситнік О.М.,
		 
		суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Саприкіної І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г., 
		 
		учасники справи:
		позивач - Одеська міська рада (далі - Рада),
		відповідач - ОСОБА_3, 
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Департамент комунальної власності Одеської міської ради (далі - Департамент)
		 
		розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 
		 
		на заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 28 квітня 2017 року у складі судді Бойчука А. Ю. та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 12 жовтня 2017 року в складі колегії суддів Вадовської Л. М., Ващенко Л. Г., Колеснікова Г. Я. 
		 
		у цивільній справі за позовом Ради до ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Департамент, про скасування запису про державну реєстрацію, визнання права власності та усунення перешкод у користуванні нерухомим майном та
		 
		ВСТАНОВИЛА:
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У грудні 2013 року Рада звернулася до суду з указаним позовом, у якому просила: скасувати запис про державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на нежитлове приміщення підвалу загальною площею 120,7 кв. м, що розташоване у будинку АДРЕСА_1 (далі - спірне приміщення); визнати за територіальною громадою м. Одеси в особі Ради право власності на вказане спірне приміщення; усунути перешкоди у користуванні нерухомим майном шляхом виселення ОСОБА_3 зі спірного приміщення.
		 
		На обґрунтування вказаних позовних вимог Рада зазначила, що спірне нежитлове приміщення є комунальною власністю територіальної громади м. Одеси.
		 
		05 грудня 2007 року Департамент і Товариство з обмеженою відповідальністю «Експрес-проект» ЛТД (далі - ТОВ «Експрес-проект» ЛТД) в особі директора ОСОБА_3 уклали договір оренди цього спірного приміщення, відповідно до умов якого Департамент передав його в оренду на строк до 25 квітня 2008 року.
		 
		Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 02 грудня 2010 року за ОСОБА_3 визнано право власності на нежитлове приміщення підвалу площею 120,7 кв. м, що розташоване у будинку АДРЕСА_1. 
		 
		Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 05 жовтня 2011 року заочне рішення скасовано, справу призначено до розгляду в загальному порядку, а ухвалою від 29 листопада 2011 року позовну заяву ОСОБА_3 про визнання права власності на нежитлове приміщення залишено без розгляду.
		 
		Однак згідно з відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на час звернення Ради до суду з цим позовом ОСОБА_3 значиться власником спірного нерухомого майна.
		 
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		 
		Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 28 квітня 2017 року позов Ради задоволено. Скасовано запис про державну реєстрацію ОСОБА_3 на нежитлове приміщення підвалу загальною площею 120,7 кв. м, яке розташоване у будинку АДРЕСА_1. Визнано право власності на нежитлове приміщення підвалу загальною площею 120,7 кв. м, що розташоване у будинку АДРЕСА_1, за територіальною громадою м. Одеси в особі Ради. Усунуто перешкоди у користуванні шляхом виселення ОСОБА_3 з нежитлового приміщення підвалу загальною площею 120,7 кв. м, що розташоване у будинку АДРЕСА_1. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		 
		Задовольняючи позов Ради, суд першої інстанції керувався тим, що відповідач набув право власності на спірне нежитлове приміщення на підставі заочного рішення суду, яке в подальшому скасовано. Проте за відповідачем зберігається державна реєстрація речового права, набутого на підставі судового рішення, що скасовано. Отже, спірне приміщення вибуло з власності територіальної громади м. Одеси без достатніх правових підстав.
		 
		Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 12 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилено,заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 28 квітня 2017 року залишено без змін.
		 
		Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про доведеність та обґрунтованість позовних вимог Ради та наявність правових підстав для скасування запису про державну реєстрацію за відповідачем права власності на спірне приміщення, визнання за Радою права власності на це приміщення та усунення відповідачем перешкод у користуванні позивачем нерухомим майном.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		 
		У листопаді 2017 року ОСОБА_3 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на вказані судові рішення першої й апеляційної інстанцій, які просив скасувати та постановити нову ухвалу - про закриття провадження у справі в частині позовних вимог про скасування запису про державну реєстрацію на спірне приміщення, а в задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
		 
		Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		 
		Касаційну скаргу мотивовано тим, що спір у частині позовних вимог про скасування запису про державну реєстрацію підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, тому провадження у справі в цій частині позову підлягає закриттю.
		 
		Суд не встановив, яке функціональне призначення спірного приміщення, у зв'язку з чим зробив необґрунтований та помилковий висновок по суті вирішеного спору.
		 
		На порушення вимог статей 10, 60, 179, 212-214 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України; у редакції, чинній на час розгляду справи в судах) суд не перевірив належним чином обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та не надав правильної оцінки наявним у справі доказам.
		 
		Рух справи у суді касаційної інстанції
		 
		Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
		 
		15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким ЦПК України викладено в новій редакції.
		 
		Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		У березні 2018 року справу передано до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 листопада 2018 року справу призначено до судового розгляду, а ухвалою від 05 грудня 2018 року - передано на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.
		 
		Ухвалою ВеликоїПалати Верховного Суду від 14 січня 2019 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.
		 
		Позиція ВеликоїПалати Верховного Суду
		 
		Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, матеріали справи, ВеликаПалата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
		 
		Суди установили, що спірне приміщення віднесено до комунальної власності територіальної громади м. Одеси рішенням Одеської обласної ради народних депутатів УРСР від 25 листопада 1991 року № 266-ХХІ «Про розмежування державного майна між власністю обласної ради, міст обласного підпорядкування та районів області».
		 
		На виконання рішення Виконавчого комітету Ради від 27 вересня 1997 року № 510 «Про результати інвентаризації пам'ятників містобудування та архітектури в м. Одесі» житловий будинок на АДРЕСА_1 зареєстровано за територіальною громадою м. Одеси на праві комунальної власності та присвоєно об'єкту пам'ятки архітектури номер 480.
		 
		Проведеною Комунальним підприємством «Одеське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості» (далі - БТІ) у 2007 році технічною інвентаризацією установлено, що нежитлове приміщення підвалу площею 120,7 кв. м, розташоване на АДРЕСА_1, обліковується за Радою, що є уповноваженим органом територіальної громади м. Одеси. Згідно з виготовленим 01 листопада 2007 року БТІ технічним паспортом спірне приміщення обліковувалося за власником (користувачем) - Радою.
		 
		За договором від 05 грудня 2007 року № 309/ж/7, укладеним Представництвом по управлінню комунальною власністю Ради (після перейменування - Департамент) в особі заступника начальника (орендодавець) і ТОВ «Експрес-проект» ЛТД в особі директора ОСОБА_3 (орендар), орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування під офіс нежитлове приміщення загальною площею 120,7 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1. Строк дії договору оренди - до 25 квітня 2008 року (пункти 1.1, 1.2 договору). Передача приміщення в оренду не спричиняє передачу орендарю права власності на це приміщення, власником орендованого приміщення залишається територіальна громада м. Одеси (пункт 7.13 договору).
		 
		Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 02 грудня 2010 року у справі № 2-13853/10 визнано за ОСОБА_3 право власності на нежитлове приміщення підвалу загальною площею 120,7 кв. м у будинку АДРЕСА_1. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно на підставі судового рішення проведена 11 березня 2011 року за реєстраційним № 33099850.
		 
		Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 05 жовтня 2011 року вказане заочне рішення скасовано, справу призначено до розгляду в загальному порядку. 
		 
		Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 29 листопада 2011 року позовну заяву ОСОБА_3 до Виконавчого комітету Ради про визнання права власності на нежитлове приміщення залишено без розгляду.
		 
		Згідно з виготовленим 02 липня 2010 року БТІ технічним паспортом спірне приміщення обліковувалося за користувачем ОСОБА_3; технічний паспорт містив відмітку про самочинне захоплення підвалу.
		 
		Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, нежитлове приміщення підвалу (реєстраційний № 33099850), за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 120,7 кв. м, згідно з рішенням про державну реєстрацію від 11 березня 2011 року на підставі рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 грудня 2010 року у справі № 2-13853/10 зареєстровано на праві приватної власності за ОСОБА_3 
		 
		Вирішуючи питання юрисдикційності цього спору, у зв'язку з чим справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду, слід зазначити таке.
		 
		У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
		 
		За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. 
		 
		За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
		 
		Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
		 
		Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. 
		 
		Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ. 
		 
		Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
		 
		У частинах першій і третій статті 2 ЦПК України (у редакції, що діяла на час звернення позивача до суду та розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій) передбачено, що цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України від 23 червня 2005 року № 2709-IV «Про міжнародне приватне право». Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Правила визначення компетенції судів щодо розгляду цивільних справ передбачені статтею 15 ЦПК України (у зазначеній редакції), згідно з якою суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
		 
		Аналогічну норму закріплено у частині першій статті 19 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року, згідно з абзацом другим якої суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
		 
		Спори про право цивільне, пов'язані з належністю майна особі, усуненням перешкод у користуванні цим майном та скасуванням запису про державну реєстрацію права власності на це майно відповідно до статей 15, 16 ЦПК України (у вказаній редакції) розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, як суб'єкт цивільних, земельних, правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.
		 
		Тобто в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин.
		 
		Визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.
		 
		Разом з тим відповідно до частини другої статті 4, пункту 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України, у редакції, чинній на час звернення до суду з цим позовом) юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Зокрема, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС України у зазначеній редакції). 
		 
		Аналогічну норму закріплено у частині першій статті 19 КАС України у редакції від 03 жовтня 2017 року. 
		 
		Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, іншим суб'єктом при здійсненні публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
		 
		З аналізу наведених процесуальних норм убачається, що до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб'єкт владних повноважень здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.
		 
		Визначальні ознаки приватноправових відносин - юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням наявного приватного права (як правило майнового) певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень.
		 
		При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
		 
		Аналіз змісту статті 15 ЦПК України та статті 17 КАС України (у редакції, чинній на час звернення до суду з цим позовом) у сукупності дає підстави для висновку, що при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб'єкта владних повноважень). Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер правовідносин, із яких виник спір.
		 
		Спір у справі, що розглядається, виник із цивільних правовідносин щодо захисту права власності, є майновим, приватноправовим, а не публічно-правовим.
		 
		Спори про право цивільне, пов'язані з належністю майна особі, усуненням перешкод у користуванні цим майном та скасуванням запису про державну реєстраціюправа власності на це майно відповідно до статей 15, 16 ЦПК України (у вказаній редакції) розглядаються в порядку цивільного судочинства.
		 
		Позовна вимога про скасування запису про державну реєстрацію є похідною від спору про право власності та усунення перешкод у користуванні майном, тому з урахуванням вимог частини першої статті 19 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
		 
		Таким чином, Велика Палата Верховного Суду вважає, що за своїм предметом та характером спірних правовідносин справа за всіма позовними вимогами підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства. 
		 
		Підстав для висновків, що суди порушили правила предметної чи суб'єктної юрисдикції, Велика Палата Верховного Суду не вбачає.
		 
		Стосовно висновків судів по суті вирішеного спору Велика Палата Верховного Суду керується такими міркуваннями.
		 
		Установлено, що спірне приміщення є комунальною власністю територіальної громади міста Одеси.
		 
		Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
		 
		Частиною п'ятою статті 16 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (тут і далі - Закон № 280/97-ВР; у редакції, чинній на час звернення до суду з цим позовом) передбачено, що від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
		 
		Згідно з частиною п'ятою статті 60 Закону № 280/97-ВР органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.
		 
		Відповідно до частини першої статті 317 Цивільного кодексу України (тут і далі - ЦК України у редакції, чинній на час звернення до суду з цим позовом) власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном.
		 
		За правилами статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
		 
		Власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який посвідчує його право власності (стаття 392 ЦК України).
		 
		Відповідно до статті 387 ЦК України власним має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
		 
		Ухвалюючи рішення у справі, суд правильно керувався тим, що спірне нежитлове приміщення загальною площею 120,7 кв. м є комунальною власністю територіальної громади м. Одеси на підставі рішення Одеської обласної ради народних депутатів УРСР від 25 листопада 1991 року «Про розмежування державного майна між власністю обласної ради, міст обласного підпорядкування та районів області».
		 
		Оскільки ОСОБА_3 набув право власності на спірне приміщення на підставі рішення суду, яке у подальшому скасовано, то суд правильно вважав, що він незаконно, без відповідної правової підстави володіє цим майном. Станом на час звернення до суду з цим позовом та розгляду справи в судах підстава, за якої за відповідачем зареєстровано право власності на спірне приміщення, відпала.
		 
		З огляду на те, що за ОСОБА_3 зберігається державна реєстрація речового права, набутого на підставі рішення суду, що скасовано, суд обґрунтовано скасував запис про державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на спірне приміщення, визнав право власності на це приміщення за територіальною громадою м. Одеси та усунув перешкоди власнику шляхом виселення ОСОБА_3 з приміщення.
		 
		При цьому вказане спірне приміщення не є підсобним допоміжним у розумінні вимог Закону України від 19 червня 1992 року № 2482-ХІІ «Про приватизацію державного житлового фонду», а є окремим об'єктом права власності.
		 
		Отже, порушені права позивача підлягають захисту в обраний ним спосіб, а саме шляхом скасування запису про державну реєстрацію, визнання права власності та усунення перешкод у користуванні нерухомим майном.
		 
		Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів та не дають підстав вважати, що суди порушили норми матеріального та процесуального права. 
		 
		Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
		 
		З огляду на вказане ВеликаПалата Верховного Суду вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
		 
		У такому випадку розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України не проводиться.
		 
		Керуючись статтями 259, 265, 400, 402, 409, 410, 416, 417, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду 
		 
		ПОСТАНОВИЛА:
		 
		Касаційну скаргуОСОБА_3 залишити без задоволення.
		 
		Заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 28 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 12 жовтня 2017 року залишити без змін.
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя-доповідач О.М. Ситнік
		Судді:                                    Н. О. Антонюк  Н. П. Лященко 
		С. В. Бакуліна О.Б. Прокопенко  
		Д. А. Гудима  І.В. Саприкіна
		В. І. Данішевська О. С. Ткачук 
		О. Р. Кібенко   В.Ю. Уркевич
		В. С. Князєв  О.Г. Яновська
		                                              Л.М. Лобойко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...