Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 661/624/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Звільнення майна з-під арешту (виключення майна з опису).
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 07.05.2019. Забезпечено надання загального доступу: 07.05.2019.
Дата набрання законної сили: 22.04.2019
Номер судового провадження: 14-618цс18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		22 квітня 2019року
		м. Київ
		 
		Справа № 661/624/16-ц
		Провадження № 14-618цс18
		 
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		судді-доповідача Ситнік О. М.,
		 
		суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Саприкіної І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г., 
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_3,
		відповідачі: ОСОБА_4, Публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк» (далі - ПАТ «Альфа-Банк»),
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - ВПВР ДДВС МУЮ),
		 
		розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ПАТ «Альфа-Банк»
		 
		на рішення Новокаховського міського суду Херсонської області від 22 березня 2017 року у складі судді Ведяшкіної Ю. В. та ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 16 травня 2017 року у складі колегії суддів  Склярської І. В., Базіль Л. В., Пузанової Л. В. 
		 
		у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ПАТ «Альфа-Банк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ВПВР ДДВС МУЮ, про зняття арешту з майна, та
		 
		УСТАНОВИЛА:
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У лютому 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом, у якому просила зняти арешт з квартири АДРЕСА_1, загальною площею 60,7 кв. м, житловою площею 36,4 кв. м, та виключити її з акта опису й арешту майна від 18 лютого 2016 року, складеного у рамках зведеного виконавчого провадження № 47980860, яке знаходиться на виконанні ВПВР ДДВС МУЮ.
		 
		Вимоги мотивувала тим, що відповідно до свідоцтва про право власності на житло, виданого 06 травня 1997 року виконавчим комітетом Новокаховської міської ради Херсонської області, їй та ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_4 на праві спільної сумісної власності належала квартира АДРЕСА_1.
		 
		Вказувала, що рішенням Новокаховського міського суду Херсонської області від 12 січня 2016 року припинено право власності ОСОБА_4 на 1/4 частини зазначеної квартири, визнано за ОСОБА_5 право власності на 2/4 частини та залишено у її та ОСОБА_6 власності по 1/4 частини оспорюваної квартири.
		 
		08 лютого 2016 року ОСОБА_6 та ОСОБА_5 на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Новокаховського нотаріального округу Херсонської області ІваніщенкоС.І., зареєстрованого у реєстрі за № 145, подарували їй 3/4 частини зазначеної квартири. Таким чином, їй на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1, загальною площею 60,7 кв. м, житловою площею 36,4 кв. м.
		 
		18 лютого 2016 року головним державним виконавцем ВПВР ДДВС МЮУ у рамках зведеного виконавчого провадження № 47980860 складено акт опису й арешту майна боржника ОСОБА_4, яким описано і накладено арешт на 1/4 частини оспорюваної квартири, який, на її думку, є незаконним, оскільки майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові.
		 
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		 
		Рішенням Новокаховського міського суду Херсонської області від 22 березня 2017 року позов ОСОБА_3 задоволено. Знято арешт з квартири АДРЕСА_1, загальною площею 60,7 кв. м, житловою площею 36,4 кв. м, та виключено її з акта опису й арешту майна від 18 лютого 2016 року, складеного у рамках зведеного виконавчого провадження № 47980860, яке знаходиться на виконанні ВПВР ДДВС МУЮ.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачка є власником оспорюваної квартири та володіє нею на законних підставах, що встановлено судовими рішеннями, які набрали законної сили, а тому накладення арешту на вказану квартиру порушує її права.
		 
		Ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 16 травня 2017 року апеляційні скарги ПАТ «Альфа-Банк» та  ВПВР ДДВС МУЮ відхилено, рішення Новокаховського міського суду Херсонської області від 22 березня 2017 року залишено без змін.
		 
		Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що судове рішення є законним та обґрунтованим.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		 
		У червні 2017 року ПАТ «Альфа-Банк» звернулося з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову у позові.
		 
		Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		 
		Касаційну скаргу мотивовано тим, що позивачка незаконно набула право власності на оспорювану квартиру, оскільки 1/4 частини цієї квартири, яка належала ОСОБА_4, відчужено після накладення на неї арешту постановою ВПВР ДДВС МЮУ від 25 квітня 2014 року у рамках виконавчого провадження № 43100202. Державна реєстрація права власності на 3/4 частини оспорюваної квартири за ОСОБА_5 та ОСОБА_6, яка проведена 28 січня 2016 року на підставі рішення Новокаховського міського суду Херсонської області від 12 січня 2016 року у справі № 661/4987/15-ц, є незаконною, оскільки на момент її проведення вказане судове рішення оскаржувалося в апеляційному порядку.
		 
		ПАТ «Альфа-Банк» у касаційній скарзі зазначало, що ОСОБА_3 обрала неправильний спосіб захисту, оскільки відповідно до листа Верховного Суду України від 01 квітня 2014 року «Аналіз практики застосування судами статті 16 Цивільного кодексу України» не можна задовольняти вимоги про зняття арешту з майна без визнання на нього права власності.
		 
		Також, на його думку, вказана справа підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства, оскільки позивачка не є стороною виконавчого провадження.
		 
		Рух справи у суді касаційної інстанції
		 
		Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі за вказаною касаційною скаргою.
		 
		15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України) викладено в новій редакції.
		 
		Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		У квітні 2018 року справу передано до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 листопада 2018 року справу призначено до судового розгляду, а ухвалою від 28 листопада 2018 року - передано на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.
		 
		Ухвалою ВеликоїПалати Верховного Суду від 27 грудня 2018 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.
		 
		Позиція Великої Палати Верховного Суду
		 
		Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
		 
		Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Суди установили, що 06 травня 1997 року виконавчим комітетом Новокаховської міської Ради народних депутатів видано свідоцтво про право власності на житло, згідно з яким ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності належала квартира АДРЕСА_1.
		 
		25 квітня 2014 року державним виконавцем ВПВР ДДВС МУЮ прийнято постанови про відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом № 661/1456/13-ц про солідарне стягнення з ОСОБА_4, ОСОБА_8 на користь ПАТ «Альфа Банк» заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії та про накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно, що належить боржнику ОСОБА_4, заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить останньому. Рішення про державну реєстрацію обтяжень зареєстровано 28 квітня 2014 року, індексний номер 12714416.
		 
		Постановою державного виконавця ВПВР ДДВС МУЮ від 30 червня 2015 року зазначене вище виконавче провадження приєднано до зведеного виконавчого провадження № 47980860.
		 
		Рішенням Новокаховського міського суду Херсонської області від 12 січня 2016 року припинено право власності ОСОБА_4 на 1/4 частини квартири АДРЕСА_1. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 грошову компенсацію вартості 1/4 частини квартири в розмірі 49 500,00 грн, які знаходяться на депозитному рахунку суду. Визнано за ОСОБА_5 право власності на 2/4 частини оспорюваної квартири, залишивши у власності ОСОБА_6 та ОСОБА_3 по 1/4 частини спірної квартири.
		 
		Рішенням Апеляційного суду Херсонської області від 11 жовтня 2016 року рішення Новокаховського міського суду Херсонської області від 12 січня 2016 року змінено в частині суми стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 грошової компенсації вартості 1/4 частини квартири з 49 500,00 грн до 110 991,62 грн. В іншій частині рішення суду залишено без змін.
		 
		Згідно з договором дарування частини квартири від 08 лютого 2016 року, посвідченим приватним нотаріусом Новокаховського міського нотаріального округу Херсонської області Іваніщенко С.І., зареєстрованим у реєстрі за № 145, ОСОБА_6 та ОСОБА_5 подарували ОСОБА_3, а остання прийняла у дар 3/4 частини квартири АДРЕСА_1, яка належала їм на підставі свідоцтва про право власності на житло від 06 травня 1997 року та рішення Новокаховського міського суду Херсонської області від 12 січня 2016 року.
		 
		Право власності на 3/4 частини вказаної вище квартири на підставі договору дарування від 08 лютого 2016 року зареєстровано 08 лютого 2016 року, а на 1/4 частки - на підставі свідоцтва про право власності на житло від 06 травня 1997 року та рішення Новокаховського міського суду Херсонської області від 12 січня 2016 року - зареєстровано 28 січня 2016 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_3 (а. с. 10, 11).
		 
		Рішенням Новокаховського міського суду Херсонської області від 06 липня 2016 року, яке залишене без змін ухвалами Апеляційного суду Херсонської області від25 серпня 2016 року та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 лютого 2017 року, у задоволенні позову ПАТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_5, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_4, приватний нотаріус Новокаховського нотаріального округу Іваніщенко С. І., про визнання недійсним договору дарування частини квартири від 08 лютого 2016 року, відмовлено.
		 
		Тобто ОСОБА_3 на час звернення до суду з позовом про зняття арешту з майна та виключення його з акта опису й арешту майна була власницею квартири АДРЕСА_1.
		 
		Згідно з актом опису й арешту майна, складеним 18 лютого 2016 року головним державним виконавцем ВПВР ДДВС МУЮ при примусовому виконанні зведеного виконавчого провадження № 47980860, накладено арешт на 1/4 частини квартири АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 06 травня 1997 року.
		 
		Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
		 
		У статті 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
		 
		Відповідно до частини першої статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		 
		Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
		 
		Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
		 
		Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК  України).
		 
		Статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
		 
		Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
		 
		Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).
		 
		Статтею 368 ЦК України встановлено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
		 
		Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (стаття 391 ЦК України).
		 
		Відповідно до частини першої статті 60 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV«Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду) особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
		 
		Оскільки під час винесення постанови державним виконавцем ВПВР ДДВС МУЮ від 18 лютого 2016 року про накладення арешту на 1/4 частини квартири АДРЕСА_1, власником цієї частини квартири була позивачка, то її вимоги про зняття арешту з квартири є обґрунтованими.
		 
		Отже, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд,  правильно задовольнив позов.
		 
		Посилання ПАТ «Альфа-Банк» на те, що цей спір має розглядатися за правилами адміністративної юрисдикції, є помилковим з наступних підстав.
		 
		Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
		 
		Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне між собою.
		 
		Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ. 
		 
		Згідно із частиною першою статті 3 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. 
		 
		Правила визначення компетенції судів щодо розгляду цивільних справ передбачено в статті 15 ЦПК України: суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
		 
		Аналогічну норму закріплено й у частині першій статті 19 ЦПК України в редакції від 03 жовтня 2017 року, у якій визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
		 
		Можна зробити висновок, що загальні суди не мають чітко визначеної предметної юрисдикції і розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин в усіх випадках, за виключенням, якщо розгляд таких справ прямо визначений за правилами іншого судочинства.
		 
		Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне.
		 
		По-друге, таким критерієм є суб'єктний склад цього спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).
		 
		Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства (тут і далі - КАС України, у редакції чинній на час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
		 
		Отже, одним із учасників адміністративного спору є суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства. 
		 
		Також КАС України, як у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року, так і в редакції від 03 жовтня 2017 року, надає визначення публічно-правового спору - як спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 1 частини першої статті 3 КАС України у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року та пункт 1 частини першої статті 4 КАС України у редакції від 03 жовтня 2017 року) та адміністративного судочинства - діяльність адміністративних судів щодо розгляду і вирішення справ у порядку, встановленому цим законом (пункт 4 частини першої статті 3 КАС України у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року, та пункт 5 частини першої статті 4 КАС України у редакції від 03 жовтня 2017 року).
		 
		У статті 17 КАС України вказано, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій.
		 
		Відповідно до пункту 1 частини другої зазначеної статті юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. 
		 
		Ужитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС України).
		 
		Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій.
		 
		Згідно із частиною другою статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
		 
		Основною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
		 
		Разом з тим приватноправові відносини відрізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
		 
		Аналіз змісту статті 15 ЦПК України та статті 17 КАС України (у редакціях, чинних на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій) у сукупності дає підстави для висновку, що під час вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі недостатньо застосувати виключно формальний критерій - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб'єкта владних повноважень). Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер правовідносин, з яких виник спір.
		 
		Спори, пов'язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статей 15, 16 ЦПК України розглядають у порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо існує спір щодо визнання права власності на майно та однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства. У разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
		 
		У даній справі суди правильно розглянули спір у порядку цивільного судочинства, оскільки позивачка звернулася до суду за захистом свого цивільного права, а саме права власності на майно, яке не визнавалося. 
		 
		Така правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 30 травня 2018 року у справі № 640/7794/16-ц, від 22 серпня 2018 року у справі № 658/715/16-ц, і підстав для відступу від такої позиції не вбачається.
		 
		Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованими доводи ПАТ «Альфа-Банк» на підставі листа Верховного Суду України від 01 квітня 2014 року «Аналіз практики застосування судами статті 16 Цивільного кодексу України» стосовно того, що позивачка обрала неправильний спосіб захисту, оскільки позов подано лише про зняття арешту з майна без вимоги про визнання права власності, а також про те, що у такому разі мають застосовуватися інші способи судового захисту, наприклад, оскарження постанови державного виконавця про арешт майна згідно зі статтею 383 ЦПК України, припинення на підставі пункту 2 частини другої статті 16 ЦК України дії, яка порушує право.
		 
		Суди правильно встановили, що право власності на оспорювану квартиру позивачка набула в законний спосіб, а саме згідно зі свідоцтвом про право власності на житло від 06 травня 1997 рокута договором дарування від 08 лютого 2016 року. 
		 
		Наведені в касаційній скарзі інші доводи не спростовують висновків судів та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального та процесуального права. 
		 
		Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
		 
		Виходячи з викладеного Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про залишення вказаної касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.
		 
		Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.
		Керуючись статтями 258, 259, 400, 402, 403, 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, ВеликаПалата Верховного Суду 
		 
		ПОСТАНОВИЛА:
		 
		Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» залишити без задоволення.
		 
		Рішення Новокаховського міського суду Херсонської області від 22 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 16 травня 2017 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя-доповідач О.М. Ситнік
		Судді:                                    Н. О. Антонюк  Н. П. Лященко 
		С. В. Бакуліна О.Б. Прокопенко  
		Д. А. Гудима  І.В. Саприкіна
		В. І. Данішевська О. С. Ткачук 
		О. Р. Кібенко   В.Ю. Уркевич
		В. С. Князєв  О.Г. Яновська
		                                              Л.М. Лобойко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...