Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 1-23/2005 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти життя та здоров'я особи; Умисне вбивство.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 08.05.2019. Забезпечено надання загального доступу: 08.05.2019.
Дата набрання законної сили: 17.04.2019
Номер судового провадження: 13-7зво18
Номер кримінального провадження в ЄРДР: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		17 квітня 2019 року
		м.Київ
		Справа №1-23/05
		Провадження №13-7зво18
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		головуючого судді ОСОБА_1 ,
		судді-доповідача   ОСОБА_2 , 
		суддів:  ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , 
		за участю секретаря судового засідання ОСОБА_15 ,
		засуджених ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 ,
		захисників ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 ,
		прокурора ОСОБА_22 
		розглянула в судовому засіданні заяви зі змінами й з доповненнями засуджених ОСОБА_16 , ОСОБА_18 та заяву захисника ОСОБА_19 в інтересах засудженого ОСОБА_17 про перегляд вироку Апеляційного суду Донецької області від 06жовтня2005року та ухвали Верховного Суду України від 19жовтня2006року в частині засудження зазначених осіб з підстав встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом, та
		ВСТАНОВИЛА:
		Короткий зміст судових рішень
		1. Вироком Апеляційного суду Донецької області від06жовтня2005року, залишеним без зміни ухвалою Верховного Суду України від 19жовтня2006 року, засуджено:
		ОСОБА_16  за сукупністю злочинів, передбачених статтею69; частиноюдругою статті142; частиною третьою статті 142; частиною третьою статті 215-3; пунктами «а», «г», «е», «з», «і» статті 93; частиною другою статті17, пунктами «а», «г», «е», «з», «і» статті 93Кримінального кодексу України 1960 року (далі  КК1960 року); статтею257; частиною четвертою статі187 Кримінального кодексу України (далі  КК) до остаточного покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю;
		ОСОБА_17  за сукупністю злочинів, передбачених статтею69; частиною другою статті142; частиною третьою статті 142; частиною третьою статті 215-3; пунктами «а», «і» статті 93; частиною другою статті17, пунктами«а», «г», «і» статті 93 КК 1960 року; статтею 257; частиною четвертою статті 187 КК до остаточного покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю;
		ОСОБА_18  за сукупністю злочинів, передбачених статтею69; частиноюдругою статті142; частиною третьою статті 142; частиною третьою статті 215-3; пунктами «а», «г», «з», «і» статті 93; частиною другою статті17, пунктами«а», «г», «з», «і» статті93КК 1960 року до остаточного покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.
		Цим же вироком засуджено ОСОБА_23 і ОСОБА_24 , питання про перегляд судових рішень щодо яких не порушується.
		2. За вироком суду ОСОБА_16 , ОСОБА_17 та ОСОБА_18 визнано винними у бандитизмі та вчиненні у складі банди (до якої також входили ОСОБА_23 і ОСОБА_24 , засуджені за цим же вироком, ОСОБА_25 та ОСОБА_26 , кримінальні справи щодо яких закрито у зв`язку зі смертю, а також інші особи, матеріали щодо яких виділено в окреме провадження) умисних убивств, замахів на умисні вбивства, у тому числі з корисливих мотивів під час розбою, розбійних нападів та незаконного заволодіння транспортними засобами за таких обставин.
		3. 03 квітня 2000 року близько 22 години поблизу будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_16 , діючи як один із безпосередніх виконавців, з мотивів особистої неприязні вчинив у співучасті з ОСОБА_25 та ОСОБА_26 заздалегідь сплановане умисне вбивство ОСОБА_27 із застосуванням автоматичної вогнепальної зброї, тобто способом, небезпечним для життя багатьох осіб, які вочевидь для засудженого супроводжували ОСОБА_27 і знаходилися поряд із ним.
		4. 04 серпня 2000 року близько 04 години у лісосмузі між селами Троїцьким та Калиновим Попаснянського району Луганської області ОСОБА_16 як особа, котра раніше вчинила умисне вбивство, та ОСОБА_18 у співучасті з іншими членами банди ОСОБА_25 , ОСОБА_23 та ОСОБА_24 з мотивів особистої неприязні до ОСОБА_28 вчинили умисне вбивство його, а також ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 та ОСОБА_32 , котрі його супроводжували. Під час вчинення злочину ОСОБА_16 відповідно до заздалегідь розробленого плану повідомив іншим співучасникам маршрут слідування автомобіля потерпілих, а ОСОБА_18 та ОСОБА_25 влаштували засідку. ОСОБА_18 , переодягнений у форму працівника ДАІ, за допомогою жезла зупинив цей автомобіль, після чого вони з ОСОБА_25 з автомата й пістолета здійснили численні постріли в осіб, які там знаходилися, завдавши ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 та ОСОБА_35 смертельних поранень.
		5. 24 травня 2001 року близько 23 години поблизу будинку АДРЕСА_2 ОСОБА_16 та ОСОБА_18 як особи, що раніше вчинили розбій та умисне вбивство, у співучасті з ОСОБА_25 , ОСОБА_26 та особою, матеріали щодо якої виділено в окреме провадження, з метою заволодіння грошима вчинили розбійний напад на ОСОБА_36 та ОСОБА_37 , котрі займалися обміном валют, і замах на умисне вбивство ОСОБА_38 . 
		Відповідно до заздалегідь розробленого плану та розподілу ролей ОСОБА_16 , ОСОБА_18 , ОСОБА_25 та особа, матеріали щодо якої виділено в окреме провадження, безпосередньо напали на ОСОБА_37 із застосуванням фізичного насильства та з погрозами застосування вогнепальної зброї. Чоловік потерпілої ОСОБА_39 вчинив активний опір нападникам, після чого особа, матеріали щодо якої виділено в окреме провадження, здійснюючи прикриття інших співучасників, діючи спільно та узгоджено з ними, з метою вбивства ОСОБА_36 з корисливих мотивів вистрілила в нього з пістолета. Внаслідок таких дій потерпілий отримав тілесне ушкодження середньої тяжкості, а його смерть не настала з причин, що не залежали від волі членів банди.
		У результаті розбійного нападу співучасники злочину незаконно заволоділи автомобілем подружжя ОСОБА_40 без мети його викрадення та без заподіяння матеріальної шкоди, іншим майном загальною вартістю 46 842,00 грн, а також важливими особистими документами потерпілих.
		6. Вранці 02 червня 2001 року ОСОБА_16 та ОСОБА_18 як особи, що раніше вчинили розбій та умисне вбивство, у співучасті з ОСОБА_25 , ОСОБА_26 та особою, матеріали щодо якої виділено в окреме провадження, у дворі будинку АДРЕСА_3 з метою заволодіння грошима вчинили розбійний напад та умисне вбивство з корисливих мотивів ОСОБА_41 , котрий займався обміном валют.
		Відповідно до заздалегідь розробленого плану й розподілу ролей ОСОБА_16 разом із ОСОБА_25 спостерігав за навколишньою обстановкою; особа, матеріали щодо якої виділено в окреме провадження, реалізуючи спільний з іншими співучасниками умисел на позбавлення ОСОБА_41 життя, безпосередньо завдала йому смертельних поранень пострілами з пістолета й заволоділа сумкою з грошима, а ОСОБА_18 разом із ОСОБА_26 забезпечували відхід банди.
		У результаті нападу співучасники злочину заволоділи коштами ОСОБА_41 у сумі 7000,00 доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України на час вчинення злочину становило 37 902,90 грн, та важливими особистими документами потерпілого.
		7. 09 серпня 2001 року близько 07 години ОСОБА_16 , ОСОБА_18 , котрі раніше вчинили розбої й умисні вбивства, і ОСОБА_17 , який раніше вчинив розбій, у співучасті з ОСОБА_25 та ОСОБА_23 наперехресті проспекту Перемоги й вулиці Інтернаціональної у місті Євпаторії Автономної Республіки Крим з метою заволодіння грошима вчинили розбійний напад і замах на умисне вбивство ОСОБА_42 , котрий займався обміном валют, і вбивство його охоронця ОСОБА_43 .
		Відповідно до заздалегідь розробленого плану та розподілу ролей ОСОБА_16 та ОСОБА_17 безпосередньо напали на ОСОБА_42 та ОСОБА_44 , реалізуючи спільний з іншими співучасниками умисел на позбавлення життя двох осіб з корисливих мотивів, з пістолетів здійснили по кілька пострілів у кожного з потерпілих і заволоділи коштами на загальну суму, еквівалентну 64280,24 грн, а ОСОБА_18 разом із ОСОБА_25 забезпечували відхід банди. 
		Внаслідок нападу ОСОБА_45 від отриманих вогнепальних поранень помер, а ОСОБА_46 зазнав тілесних ушкоджень середньої тяжкості, і його смерть не настала з причин, що не залежали від волі співучасників злочину.
		8. Крім цього, ОСОБА_16 та ОСОБА_17 у місті Торецьку (м.Дзержинську) Донецької області вчинили у складі банди два розбійні напади, поєднані з проникненням у житло: 18 березня 2001 року  на ОСОБА_47 та малолітню ОСОБА_48 , а 03 вересня 2001 року  на ОСОБА_49 та ОСОБА_50 .
		9. 17 липня 2001 року на автодорозі Харків  Дніпропетровськ  Сімферополь у Харківській області ОСОБА_16 , ОСОБА_18 та ОСОБА_17 вчинили у складі банди розбійний напад на ОСОБА_51 , ОСОБА_52 , ОСОБА_53 та ОСОБА_54 , незаконно заволодівши автомобілями потерпілих.
		Короткий зміст рішень Європейського суду з прав людини
		10. Рішеннями Європейського суду з прав людини (далі  ЄСПЛ, Суд, міжнародна судова установа) у справах «Закшевський проти України» від 17березня 2016року (набуло статусу остаточного 17червня 2016року) і «Сітневський таЧайковський проти України» від 10листопада 2016року (набуло статусу остаточного 10лютого 2017року) констатовано ряд порушень Україною міжнародних зобов`язань під час досудового розслідування та судового розгляду у цій кримінальній справі.
		11. Зокрема, у рішенні «Сітневський таЧайковський проти України» констатовано такі порушення щодо ОСОБА_18 (далі  перший заявник) та ОСОБА_16 (далі  другий заявник):
		11.1. підпункту «с» пункту 3тапункту 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) щодо першого заявника;
		11.2. підпункту «d» пункту 3тапункту 1статті 6 Конвенції щодо першого заявника у зв`язку з допустимістю неперевірених свідчень ОСОБА_55 та ОСОБА_56 як доказів;
		11.3. підпункту «d» пункту 3тапункту 1статті 6 Конвенції щодо заявників у зв`язку з допустимістю неперевірених свідчень ОСОБА_36 та ОСОБА_37 як доказів, та щодо другого заявника у зв`язку з допустимістю неперевірених свідчень ОСОБА_42 як доказів.
		11.4. ЄСПЛ також постановив, що не було порушенняпідпункту «d» пункту 3тапункту 1статті 6 Конвенції щодо першого заявника у зв`язку з допустимістю неперевірених свідчень ОСОБА_42 як доказів, та щодо заявників у зв`язку з допустимістю неперевірених свідчень ОСОБА_53 та ОСОБА_54 як доказів.
		12. У рішенні ЄСПЛ у справі «Закшевський проти України» констатовані щодо ОСОБА_17 такі порушення:
		12.1. статті 3Конвенції у зв`язку з умовами тримання заявника під вартою у Харківському СІЗО з 28 липня до 13 жовтня 2004 року;
		12.2. пункту 4статті 5 Конвенції у зв`язку з відсутністю ефективної процедури судового перегляду законності досудового тримання заявника під вартою після 07 березня 2002 року, а також під час судового розгляду;
		12.3. підпункту «с» пункту 3статті 6 Конвенції у поєднанні зпунктом 1статті 6 Конвенції.
		 
		Стислий зміст заяв про перегляд судових рішень
		13. У заяві про перегляд судових рішень захисник ОСОБА_19 в інтересах засудженого ОСОБА_17 порушує питання про скасування вироку та ухвали і направлення справи на новий судовий розгляд на підставі констатованого ЄСПЛ у справі «Закшевський проти України» порушення національним судом прав цього засудженого за пунктом1 та підпунктом«с» пункту3 статті6 Конвенції. На обґрунтування своїх вимог захисник посилається на використання при постановленні щодо ОСОБА_17 обвинувального вироку як частини доказової бази його показань, наданих ним із порушенням права на захист.
		14. Засуджені ОСОБА_16 та ОСОБА_18 у своїх заявах ставлять питання про скасування судових рішень і закриття кримінальної справи щодо них на підставі пункту3 частини першої статті284Кримінального процесуального кодексу України (далі  КПК). Мотивуючи свої вимоги, обидва засуджені вказують на констатовані ЄСПЛ порушення вимог статті6 Конвенції при вирішенні справи судом. Додатково ОСОБА_16 та ОСОБА_18 посилаються на недоведеність своєї вини у вчиненні злочинів, за які їх засуджено, однобічність, неповноту досудового та судового слідства, істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону й неправильне застосування кримінального закону при кваліфікації їх дій за статтями69 і 93КК 1960року. Стверджують засуджені і про те, що вирок ґрунтується на недопустимих доказах, у тому числі одержаних унаслідок застосування недозволених методів слідства або сфальсифікованих правоохоронними органами. Крім цього, ОСОБА_16 та ОСОБА_18 вважають застосоване щодо них покарання у виді довічного позбавлення волі таким, що суперечить нормам національного кримінального закону та порушує їх право, гарантоване статтею3 Конвенції.
		15. У змінах і доповненнях до заяв засуджені ОСОБА_18 , ОСОБА_16 та захисник ОСОБА_21 в інтересах засудженого ОСОБА_16 ставлять питання про скасування вироку та ухвали і направлення справи на новий судовий розгляд з підстав порушення прав цих засуджених за пунктом1, підпунктами«с»,«d» пункту3 статті6 Конвенції, констатованих міжнародною судовою установою. Захисник ОСОБА_21 , крім цього, наводить доводи про необхідність заміни раніше обраного ОСОБА_16 запобіжного заходу увиді тримання під вартою на особисте зобов`язання.
		16. У судовому засіданні засуджені та захисники підтримали свої позиції, викладені у заявах з доповненнями.
		Прокурор висловилася про необхідність часткового задоволення заяв заявників та їхніх захисників. Зокрема, прокурор вважала доцільним скасування судових рішень щодо засуджених в тій частині, в якій ЄСПЛ констатовано порушення норм Конвенції щодо них. У іншій частині прокурор вважала за необхідне залишити судові рішення в силі, з огляду на те, що ЄСПЛ не констатував порушення норм Конвенції щодо інших злочинів, вчинених заявниками.
		 
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		Нормативне обґрунтування 
		17. Згідно з вимогами пункту1 статті46 Конвенції Україна зобов`язана виконувати остаточне рішення ЄСПЛ в будь-якій справі, у якій вона є стороною.
		18. Відповідно до положень глави 3 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлене цим судом порушення Конвенції може бути виправлено шляхом виплати грошової компенсації, вжиття додаткових заходів індивідуального і загального характеру.
		Як передбачено статтею 10 цього Закону, додатковими заходами індивідуального характеру є: а)відновлення настільки, наскільки цеможливо, попереднього стану, який заявник мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum); б)інші заходи, передбачені у рішенні ЄСПЛ.
		Відновлення попереднього юридичного стану заявника здійснюється, зокрема, шляхом повторного судового розгляду з відновленням провадження у справі. 
		19. Згідно з пунктом ІІ Рекомендації №R(2000)2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам «Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини», прийнятої на 694-му засіданні заступників міністрів від 19січня 2000 року, повторний розгляд справи з відновленням провадження визнається адекватним способом поновлення прав і його пропонується застосовувати особливо:
		і)коли потерпіла сторона і далі зазнає значних негативних наслідків рішення, ухваленого на національному рівні,  наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше, ніж через повторний розгляд або поновлення провадження;
		іі)коли рішення Суду спонукає до висновку, що а)оскаржене рішення національного суду суперечить Конвенції; b)в основі визнаного порушення лежали суттєві процедурні помилки, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні.
		Правові наслідки констатованих ЄСПЛ конвенційних порушень
		20. Рішення ЄСПЛ у справах «Закшевський проти України» від 17березня2016року і «Сітневський та Чайковський проти України» від 10листопада2016року набули статусу остаточних згідно з пунктом2 статті44 Конвенції.
		21. Відповідно до висновків, викладених у цих рішеннях, в основі визнаного міжнародною судовою установою порушення Україною конвенційних зобов`язань лежали суттєві процедурні помилки, які мали місце щодо окремих епізодів злочинної діяльності заявників у цій справі (див. п.11,12 цієї постанови).
		22. Тому Велика Палата Верховного Суду вважає, що констатовані ЄСПЛ порушення поставили під сумнів результат судового провадження щодо заявників в тій частині, в якій ці порушення мали місце стосовно кожного заявника щодо конкретних епізодів їх злочинної діяльності з урахуванням принципу індивідуалізації кримінальної відповідальності, виходячи з такого.
		23. За епізодом вбивства ОСОБА_27 (епізод перший згідно з додатком до рішення ЄСПЛ) засуджено ОСОБА_16 .
		24. В основу доказової бази у вироку Апеляційного суду Донецької області від 06жовтня 2005року національним судом покладено, зокрема, такі докази: покази  ОСОБА_16 в суді та на досудовому слідстві; покази потерпілого ОСОБА_57 ; протоколи першого та додаткових оглядів місця події, в т.ч. огляду автомобіля за участю експерта-криміналіста; висновок судово-медичної експертизи трупа ОСОБА_27 ; висновок судово-криміналістичної експертизи куль, гільз та фрагментів з місця злочину; висновок додаткової судово-балістичної експертизи щодо приналежності гільз, вилучених на місці злочину, до пістолета, який перебував на озброєнні у банди.
		25. Серед доказів вини ОСОБА_16 за цим епізодом суд врахував у вироку також показання ОСОБА_18 (а саме  показання зі слів (розмов) інших співучасників) як підозрюваного, дані ним на досудовому слідстві (протокол допиту від 14лютого 2002року) про вчинення ОСОБА_25 та ОСОБА_16 вбивства ОСОБА_27 на ґрунті особистих неприязних стосунків, про що ОСОБА_18 розповідав ОСОБА_25 (т.26, а.с.79), а також його показання, дані в суді, в яких ОСОБА_18 підтвердив мотиви вбивства ОСОБА_27 .
		26. За цим же епізодом суд використав в сукупності доказів відібрані показання ОСОБА_17 (також показання зі слів (розмов) інших співучасників) як обвинуваченого від 12листопада 2001року про вчинення ОСОБА_16 та ОСОБА_25 вбивства ОСОБА_27 (т.8, а.с.89, 107, 108).
		27. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що ЄСПЛ у своїх рішеннях «Сітневський та Чайковський проти України» та «Закшевський проти України» визнав процедуру проведення допитів ОСОБА_18 та ОСОБА_17 на досудовому слідстві несумісною з конвенційними гарантіями, закріпленими в пункті1 і підпункті«с» пункту3 статті6 Конвенції лише щодо тих злочинів, для яких участь захисника була обов`язковою за нормами чинного КПК 1960 року на момент проведення зазначених процесуальних дій.
		28. Так, положення цього КПК (стаття 45) щодо участі захисника передбачали, що «участь захисника при провадженні дізнання, досудового слідства і в розгляді кримінальної справи в суді першої інстанції є обов`язковою: … 4) коли санкція статті, за якою кваліфікується злочин, передбачає довічне ув`язнення - з моменту затримання особи чи пред`явлення їй обвинувачення ... У суді апеляційної інстанції участь захисника у випадках, передбачених частиною першою цієї статті, є обов`язковою, якщо в апеляції ставиться питання про погіршення становища засудженого чи виправданого».
		29. ЄСПЛ у своєму рішенні «Сітневський та Чайковський проти України» зауважив, що під час досудового розслідування у період до 11 липня 2002року, коли заявник ( ОСОБА_18 ) не отримував правову допомогу, його допитували та залучали до участі у відтворенні обстановки та обставин вчинення злочинів, за які його було визнано винним, та які згодом національний суд кваліфікував як розбій, незаконне заволодіння транспортним засобом, замах на вбивство з обтяжуючими обставинами і умисне вбивство з обтяжуючими обставинами. Щодо обвинувачень у вчиненні інших злочинів, не пов`язаних з вбивством, не вбачається ознак того, що зазначена відмова була недійсною. Отже, ЄСПЛ дійшов висновку, що відмова від захисника під час допитів і надання показань щодо вчинених злочинів, не пов`язаних із вбивством, була власним вибором заявника. Проте, Суд не дійшов аналогічного висновку щодо права першого заявника на захист у контексті обвинувачень щодо вчинення ним вбивства (п. 64-67 рішення).
		30. Таким чином, ЄСПЛ констатував порушення Конвенції щодо ОСОБА_18 виключно у частині надання ним зізнавальних показань проти себе у злочинах, пов`язаних з умисним вбивством, в яких участь захисника є обов`язковою. Однак водночас порушень прав ОСОБА_18 щодо інших його показань, наданих у той же день без захисника, Суд не встановив. Така позиція ЄСПЛ відповідає кримінальному процесуальному законодавству України, оскільки участь захисника є обов`язковою лише у випадку обвинувачення у вчиненні злочинів, за які може бути призначено довічне позбавлення волі. Однак у випадках обвинувачення у вчиненні інших злочинів, наданні викривальних показів щодо інших осіб, а не зізнавальних проти себе, участь захисника не є обов`язковою, що і бере до уваги ЄСПЛ, встановлюючи порушення прав заявника у цьому випадку. 
		31. Аналогічного підходу ЄСПЛ послідовно дотримується й у справі «Закшевський проти України». Так, дійшовши у п.113 зазначеного рішення висновку про те, що відмова від захисника під час допитів щодо обвинувачень у розбійних нападах була власним вибором заявника, а органи влади не можуть нести відповідальність за те, що він не отримав правової допомоги захисника під час зазначених слідчих дій і, відповідно, - за наслідки, які ця відмова мала при засудженні заявника, в п.114 рішення ЄСПЛ зазначив, що Суд не може дійти такого ж висновку щодо прав заявника на захист у контексті його обвинувачень у вчиненні вбивства.
		32. Тобто порушення Конвенції при встановленні вини ОСОБА_17 за обвинуваченнями у вчиненні вбивства (а саме те, що національний суд врахував показання, які він надав на початковій стадії слідства за відсутності захисника), встановлені міжнародною судовою установою лише в контексті врахування зізнавальних показів ОСОБА_17 проти себе, які лягли в основу доказової бази обвинувачення у вчиненні ним вбивства.
		33. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що чітке розмежування міжнародною судовою установою видів показів, допущення процесуальних порушень в отриманні яких становить (або не становить) собою порушення конвенційних гарантій, узгоджується також і з національним кримінально-правовим принципом індивідуалізації кримінальної відповідальності та недопустимості застосування узагальненого (спрощеного) підходу без розмежування впливу тих чи інших доказів на доведеність вини співучасників, а отже і необхідності скасування вироку в частині цього епізоду загалом щодо всіх заявників, навіть тих, щодо яких порушення Конвенції як підстава для застосування додаткових заходів індивідуального характеру констатовано не було. Протилежний підхід, на думку колегії суддів, спричинить порушення засад справедливості, індивідуалізації та остаточності судових рішень (res judicata).
		34. Велика Палата Верховного Суду враховує також те, що рішення «Закшевський проти України» було прийнято 17березня2016року (набуло статусу остаточного 17червня2016року), тобто раніше, ніж рішення «Сітневський та Чайковський проти України», яке прийнято 10листопада2016року (набуло статусу остаточного 10лютого2017року). Тож ЄСПЛ під час розгляду другої справи вже врахував зроблені ним висновки по справі «Закшевський проти України» і не констатував порушень прав ОСОБА_16 у зв`язку із використанням національним судом показань ОСОБА_17 .
		35. Таким чином, враховуючи висновки міжнародної судової установи в обох вищенаведених рішеннях, Велика Палата Верховного Суду встановила, що ЄСПЛ не констатував порушень норм Конвенції щодо ОСОБА_16 за першим епізодом (умисне вбивство ОСОБА_27 ). На основі викладеного, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що в цій частині (за першим епізодом) вирок щодо ОСОБА_16 та кваліфікацію його дій за ст.69 та п.«е», «і» ст.93 КК 1960 року слід залишити без змін. 
		36. За епізодом убивства п`яти осіб у Луганській області (другий епізод згідно додатку до рішення ЄСПЛ) засуджені ОСОБА_16 і ОСОБА_18 .
		37. Національний суд у своєму вироку використав такі докази в обвинувачені зазначених осіб: покази ОСОБА_23 на досудовому слідстві та в судовому засіданні; протокол явки з повинною ОСОБА_24 та його покази як обвинуваченого, дані ним на досудовому слідстві та в судовому засіданні; судово-почеркознавчу експертизу протоколу допиту ОСОБА_24 , якою спростовано факт підроблення його підпису на цьому протоколі; покази свідків ОСОБА_55 та ОСОБА_56 ; протокол огляду місця злочину; висновки судово-медичних експертиз трупів п`яти осіб  жертв злочину; висновок судово-криміналістичної експертизи куль та гільз, а також судово-балістичних експертиз щодо їх ідентифікації зі знаряддями злочинів, які були на озброєнні у банди та використовувались при вчиненні інших епізодів їх злочинної діяльності; покази ОСОБА_16 в судовому засіданні; покази ОСОБА_17 на досудовому слідстві зі слів (розмов) співучасників; покази ОСОБА_18 в судовому засіданні.
		38. ЄСПЛ у рішенні «Сітневський та Чайковський проти України» окремо щодо ОСОБА_18 вказав, що заявник впродовж усього провадження наполегливо заперечував будь-яку його участь у вчиненні вбивства у Луганській області 03квітня2002року. ЄСПЛ звернув увагу на те, що, надавши такі показання на початкових етапах провадження за відсутності захисника, перший заявник, можливо, вважав, що зміна показань під час судового розгляду може зашкодити його інтересам. Відповідно ці заяви на початкових етапах провадження могли підірвати його захист щодо епізоду в цілому (п. 83 рішення).
		39. Хоча обсяг інших доказів вини заявника був значним, Суд врахував вищевказаний висновок і констатував, що деякі докази щодо участі заявника в епізоді вбивства п`яти осіб, вчиненому в Луганській області, …, були отримані з порушенням прав заявника, гарантованих пунктом 1 і підпунктом «d» пункту 3 статті 6 Конвенції (п.85 рішення). 
		40. Тому Суд зазначив, що Уряд не зміг переконливо довести, що за виняткових та конкретних обставин справи загальну справедливість судового розгляду за цими обвинуваченнями не було непоправно порушено у зв`язку з обмеженням заявника в отриманні правової допомоги на стадії досудового розслідування (п.86 рішення).
		41. У підсумку Суд дійшов висновку, що у цій справі було порушення пункту1 та підпункту«с» пункту3 статті6 Конвенції щодо першого заявника (тобто ОСОБА_18 ) (п.87 рішення).
		42. Крім цього, ЄСПЛ констатував також ще одне порушення на цьому епізоді щодо першого заявника. Він вказав, що була значна кількість інших доказів для визнання першого заявника винним у вчиненні вбивства в Луганській області. Проте вбачається, що основним елементом таких обвинувальних доказів були показання, надані іншими підсудними під час досудового розслідування, від яких вони відмовилися, але які суд першої інстанції вважав такими, що підтверджуються показаннями, отриманими від ОСОБА_55 і ОСОБА_56 під час досудового розслідування (див. епізод 2 у додатку). Тобто суд першої інстанції посилався на показання свідків, які не з`явилися у судове засідання, відхиляючи відмову інших підсудних від показань, наданих ними під час досудового розслідування, і в той же час використав показання останніх для підтвердження неперевірених показань свідків. Таким чином, наявність та вагомість інших доказів обвинувачення з огляду на їхній «загальний» характер не були достатнім урівноважуючим фактором, здатним компенсувати перешкоди, з якими зіткнулася сторона захисту (п.109-110 рішення).
		43. З огляду на цей висновок та беручи до уваги відсутність достатніх підстав для відмови у допиті ОСОБА_56 і відсутність будь-яких процесуальних засобів компенсації цих перешкод, Суд дійшов висновку, що допустимість показань ОСОБА_55 і ОСОБА_56 , наданих під час досудового розслідування як доказів щодо обвинувачення першого заявника, підірвали справедливість провадження щодо нього у зв`язку із вбивством у Луганській області. Наявність достатніх підстав неявки ОСОБА_55 у судове засідання не змінює цей висновок, зокрема, через те, що двоє свідків надали аналогічні показання щодо тих самих обставин, і проведення перехресного допиту з одним із них, ОСОБА_58 , якого по суті можна було викликати в судове засідання, могло усунути будь-які перешкоди, створені визнанням допустимими показань померлого свідка ОСОБА_55 як доказів (п.111-112 рішення).
		44. Отже, ЄСПЛ дійшов висновку про те, що було порушення пункту 1 та підпункту «d» пункту 3 статті б Конвенції щодо першого заявника у зв`язку з допустимістю неперевірених свідчень ОСОБА_55 і ОСОБА_56 як доказів (п.113 рішення).
		45. Таким чином, Велика Палата Верховного Суду, враховуючи вищенаведені порушення, констатовані міжнародною судовою установою щодо ОСОБА_18 вважає за необхідне застосувати в цій частині до цього заявника додатковий захід індивідуального характеру (restitutio in integrum) і направити справу в частині другого епізоду щодо цього заявника на новий судовий розгляд.
		46. Водночас Велика Палата Верховного Суду не вважає за необхідне застосовувати такий захід щодо другого заявника, який брав участь у цьому епізоді, виходячи з того, що порушення норм Конвенції ЄСПЛ у рішенні «Сітневський та Чайковський проти України» було констатовано лише щодо ОСОБА_18 . 
		47. Серед доказів про участь ОСОБА_16 у вбивстві ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 та ОСОБА_32 , національний суд використовував показання ОСОБА_17 як обвинуваченого від 12листопада 2001року, в яких він зі слів (розмов) інших співучасників повідомив про вчинення цього вбивства ОСОБА_18 та ОСОБА_25 (т.8, а.с.107), а також покази ОСОБА_18 , дані ним в судовому засіданні, аналогічні наданим ним 03квітня 2002року у процесуальному статусі свідка за відсутності адвоката. У цих показаннях ОСОБА_18 повідомляв про вчинення вбивства ОСОБА_25 (зі слів останнього) разом з ОСОБА_26 і про конфлікт останнього із ОСОБА_28 як імовірний мотив злочину (т.18, а.с.228, 232, 233; т.38, а.с.194-зворот195, 209).
		48. Щодо використання показань ОСОБА_17 , Велика Палата Верховного Суду, у п. 31-32 цієї постанови вже вказувала на те, що ЄСПЛ констатував порушення норм Конвенції щодо надання зізнавальних показань ОСОБА_17 у вчиненні ним умисного вбивства. Водночас Велика Палата Верховного Суду, виходячи зі змісту двох рішень ЄСПЛ та національного кримінально-процесуального законодавства, встановила відсутність порушень Конвенції у частині надання ОСОБА_17 викривальних показань щодо інших осіб та зізнавальних показань проти себе у вчиненні ним інших злочинів, не пов`язаних з умисним вбивством. 
		49. Аналогічний висновок і щодо порушення норм Конвенції під час отримання показань ОСОБА_18 . Окрім цього, як видно з тексту вироку Апеляційного суду Донецької області від 06жовтня2005року, а також з рішення ЄСПЛ у справі «Сітневський та Чайковський проти України» покази ОСОБА_18 підтверджували мотиви убивства п`яти осіб ОСОБА_25 та ОСОБА_26 , і не містили інформації щодо участі у вчиненні цього злочину ОСОБА_16 .
		50. Тому з мотивів, наведених вище у п. 30-33 постанови з метою недопущення порушення засад справедливості, індивідуалізації та остаточності судових рішень (res judicata), враховуючи висновки міжнародної судової установи в обох вищенаведених рішеннях про недопустимість саме зізнавальних показань заявників, в яких вони свідчать проти себе, що в подальшому й лягло в основу власне їх обвинувачень, зокрема, у вбивствах, а також з урахуванням того, що у рішенні «Сітневський та Чайковський проти України» ЄСПЛ не надав правову оцінку впливу викривальних показів ОСОБА_17 зі слів (розмов) співучасників, а також показів ОСОБА_18 зі слів ОСОБА_25 , на загальну справедливість судового розгляду за обвинуваченням саме ОСОБА_16 за другим епізодом умисного вбивства п`яти осіб та не констатував порушень безпосередньо щодо нього, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що в цій частині за другим епізодом вирок щодо ОСОБА_16 та кваліфікацію його дій за ст.69 та п.«г», «і» ст. 93 КК 1960 року слід залишити без змін.
		51. За епізодом розбійного нападу на подружжя ОСОБА_59 і замаху на умисне вбивство ОСОБА_36 (епізод четвертий згідно з додатком до рішення) засуджені ОСОБА_16 і ОСОБА_18 .
		52. У п.118 рішення «Сітневський та Чайковський проти України» ЄСПЛ вказав на те, що свідки, про яких йде мова (а саме  подружжя ОСОБА_59 ), які одночасно є потерпілими, були єдиними очевидцями відповідних нападів.
		53. Щодо ОСОБА_36 та ОСОБА_60 . Суд зауважив, що хоча вина заявників у вчиненні на них нападів підтверджувалася також і зізнанням другого заявника, отриманим під час досудового розслідування, у подальшому останній від нього відмовився. Інші докази у цій справі були виключно непрямими. За цих обставин Суд дійшов висновку, що показання ОСОБА_36 та ОСОБА_37 , ймовірно, були визначальними для вирішення справи щодо цього кримінального епізоду, а отже, як видається, були «вирішальними» (п.119 рішення).
		54. З міркувань, викладених у п.119 і 122 цього рішення, Суд вирішив, що інші підтверджуючі докази не були достатньо вагомими для того, щоб становити достатній, урівноважуючий фактор, здатний компенсувати перешкоди, з якими зіткнулася сторона захисту у зв`язку з допустимістю показань, наданих ОСОБА_61 та ОСОБА_37 під час досудового розслідування, як доказів (п.123 рішення).
		55. Таким чином, у справі «Сітневський та Чайковський проти України» щодо цього (четвертого) епізоду безпосередньо щодо ОСОБА_18 та ОСОБА_16 . ЄСПЛ констатував порушення пункту1 та підпункту«d» пункту3 статті6 Конвенції щодо обох заявників у зв`язку з допустимістю неперевірених свідчень ОСОБА_36 та ОСОБА_37  як доказів (…) (пп. (і) п. 126 рішення).
		56. Окрім цього, як ЄСПЛ уже констатував (див. п.71 цього рішення), національні суди безпосередньо посилалися на показання першого заявника, у яких він підтверджував участь у нападі на пана та пані ОСОБА_59 (п.82 рішення).
		57. Вищенаведені висновки достатні для того, щоб Суд дійшов висновку, що у цій справі було порушення пункту1 та підпункту«с» пункту3 статті6 Конвенції щодо першого заявника (п.84-87 рішення).
		58. Таким чином, Велика Палата Верховного Суду, враховуючи вищенаведені порушення, констатовані міжнародною судовою установою щодо ОСОБА_18 та ОСОБА_16 вважає за необхідне застосувати додатковий захід індивідуального характеру (restitutio in integrum) до обох заявників, скасувати вирок щодо них в цій частині, а справу направити на новий судовий розгляд.
		59. За епізодом вбивства ОСОБА_41 (епізод п`ятий згідно з додатком до рішення) засуджені ОСОБА_16 і ОСОБА_18 .
		60. Серед доказів винуватості заявників національний суд послався на зізнавальні покази ОСОБА_16 як підозрюваного та обвинуваченого за участю захисника; покази ОСОБА_26 на досудовому слідстві; протокол огляду місця події; висновки двох судово-балістичних експертиз; висновок судово-медичної експертизи трупа жертви нападу; покази потерпілої ОСОБА_62 .
		61. Відповідно до п.71 рішення «Сітневський та Чайковський проти України» ЄСПЛ зазначив, що національні суди не посилалися безпосередньо на будь-які показання першого заявника, надані щодо нападу на ОСОБА_41 , але вони також прямо не відхиляли ці докази (див. рішення у справі «Хайров проти України» (Khayrov v. Ukraine), заява №19157/06, п. 78, від 15 листопада 2012 року). У цих показаннях заявник підтвердив свою участь у нападі, хоча він заперечував власну роль у вчиненні насильства, що спричинило смерть потерпілого. Отже, не можна виключати, що його попередні показання могли підірвати його подальший захист щодо обвинувачення у вчиненні вбивства.
		62. Отже, Суд дійшов висновку, що у цій справі було порушення пункту1 та підпункту«с» пункту3 статті6 Конвенції щодо першого заявника (п.84-87 рішення).
		63. Попри відсутність у вироку прямих посилань на зазначені показання, ЄСПЛ дійшов висновку про невідповідність судового провадження щодо ОСОБА_18 за цим епізодом вимогам пункту1, підпункту«с» пункту3 статті6 Конвенції, оскільки наведених показань національний суд прямо і не відхилив. Міжнародна судова установа не виключила можливості того, що початкові показання ОСОБА_18 могли підірвати його подальший захист від обвинувачення у вбивстві ОСОБА_41 і вплинути на визнання його винним у цьому злочині, а отже й загальну справедливість судового розгляду за цим епізодом було непоправно порушено (п.6872, 74, 76, 80, 84, 86 рішення).
		64. Велика Палата Верховного Суду акцентує увагу на тому, що ЄСПЛ, враховуючи одну з основоположних засад кримінального права  засаду індивідуалізації кримінальної відповідальності та принцип справедливості кримінального провадження у п.87 свого рішення у цій справі чітко вказує на те, що це порушення констатоване тільки щодо першого заявника, тобто на цьому епізоді під час розгляду даної справи порушень конвенційних гарантій стосовно другого заявника ( ОСОБА_16 ) національним судом допущено не було.
		65. Перегляд справи за виключними обставинами, а також застосування додаткових заходів індивідуального характеру у виді скасування вироку і направлення справи на новий судовий розгляд у тій частині вироку щодо конкретного співучасника, в якій не було встановлено міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань, було б виходом за межі повноважень Великої Палати Верховного Суду, якими вона наділена кримінальним процесуальним законодавством України, що є недопустимим.
		66. Таким чином, Велика Палата Верховного Суду, враховуючи вищенаведені порушення, констатовані міжнародною судовою установою щодо ОСОБА_18 , доходить висновку про те, що в цій частині необхідно застосувати додатковий захід індивідуального характеру (restitutio in integrum) і направити справу в частині п`ятого епізоду щодо першого заявника на новий судовий розгляд.
		67. Водночас враховуючи те, що ЄСПЛ не констатував порушень безпосередньо щодо ОСОБА_16 , Велика Палата Верховного Суду вважає, що в цій частині за п`ятим епізодом вирок щодо ОСОБА_16 та кваліфікацію його дій за ст.69, п. «а», «і» ст.93, ч.3 ст.142 КК 1960 року слід залишити без змін.
		68. За епізодом замаху на вбивство ОСОБА_42 і вбивства ОСОБА_44 (епізод сьомий згідно з додатком до рішення) засуджені ОСОБА_16 , ОСОБА_18 , ОСОБА_17 .
		69. В основу обвинувачення всіх трьох заявників національним судом у вироку покладено такі докази, як: показання всіх трьох заявників, а також іншого співучасника ОСОБА_23 в судовому засіданні; показання ОСОБА_16 як підозрюваного та обвинуваченого, одержані, в т.ч. під час відтворення обстановки та обставин події за його участю; протокол огляду місця події, де була схована зброя; висновки судово-балістичних експертиз куль, гільз та глушників, знайдених на місці події; огляд місця вчинення злочину; висновки судово-медичних експертиз щодо смерті ОСОБА_44 та вогнепальних поранень потерпілого ОСОБА_42 ; покази свідків ОСОБА_63 ; показання потерпілого (свідка) ОСОБА_42 ; покази ОСОБА_17 як підозрюваного та обвинуваченого, в т.ч. одержані під час відтворення обстановки та обставин події за його участю.
		70. У частині засудження ОСОБА_17 за епізодом щодо потерпілих ОСОБА_42 і ОСОБА_43 . ЄСПЛ у справі «Закшевський проти України» констатував порушення права цього заявника на справедливий судовий розгляд у зв`язку з використанням судом як частини сукупності доказів його показань як обвинуваченого, даних ним без участі захисника. 
		Визнаючи факт такого порушення, ЄСПЛ узяв до уваги те, що в день затримання  11листопада 2001року  ОСОБА_17 повідомив правоохоронні органи про свою участь разом з іншими членами банди у збройному нападі на ОСОБА_42 й ОСОБА_44 з метою заволодіння грошима, під час якого він чотири рази вистрілив у ОСОБА_44 з бойового пістолета з близької відстані (т.8, а.с.7277). Така інформація в сукупності з даними про смерть ОСОБА_44 від отриманих вогнепальних поранень давала правоохоронним органам достатні підстави офіційно обвинувачувати ОСОБА_17 в умисному вбивстві, вчиненому групою осіб з корисливих мотивів, і кваліфікувати злочин за статтею93КК1960року, що вимагало обов`язкового залучення до процесуальних дій адвоката. Проте після затримання ОСОБА_17 в період з 11 по 21листопада 2001року його дії штучно кваліфікувалися лише як розбій, і 11, 12, 13 та 21листопада 2001 року він допитувався, в тому числі щодо обставин убивства, за відсутності захисника (т.8, а.с.7377, 85, 87133; т.9, а.с.213218, 220, 221; п.115118 рішення у справі «Закшевський проти України»). 
		71. Аналізуючи вирок на предмет дотримання прав ОСОБА_17 за статтею6 Конвенції, міжнародна судова установа виходила з того, що суд як на докази винуватості заявника у вбивстві за цим епізодом послався на низку його визнавальних показань як підозрюваного та обвинуваченого, зазначивши про відібрання їх «у тому числі за участю захисника». Таке узагальнююче формулювання, з урахуванням відсутності у вироку посилань на дати допитів і невизнання показань від 11, 12, 13 та 21листопада 2001року недопустимими доказами, за висновками ЄСПЛ не дає чіткого розуміння, які саме показання суд використав як засоби доказування, а з фрази «в тому числі надані за участю захисника» слідує, що деякі з них було відібрано за відсутності адвоката. За таких обставин міжнародна судова установа звернула увагу на непослідовність висновків суду про забезпечення ОСОБА_17 правовою допомогою під час усіх допитів, результатами яких обґрунтовано вирок, і про відсутність при їх проведенні порушень права заявника на захист (п.119121 рішення).
		72. ЄСПЛ у своєму рішенні вказав, що він не може не дійти висновку, що при встановленні вини заявника за обвинуваченнями у вчиненні вбивства національний суд ґрунтувався на показах, які він надав на початковій стадії слідства за відсутності захисника. Хоча були й інші докази проти заявника, Суд не може ігнорувати значний можливий вплив його первинних визнавальних показів на подальший хід кримінального провадження у його справі та той факт, що вони вочевидь відігравали важливу роль у вироках національних судів (див. рішення у справі «Леонід Лазаренко проти України» (Leonid Lazarenko v. Ukraine), заява № 22313/04, п. 57, від 28 жовтня 2010 року) (п.122 рішення).
		73. З огляду на вищенаведені міркування Суд встановив, що було порушення підпункту«с» пункту3 статті6 Конвенції у поєднанні з пунктом1 статті6 Конвенції (п.123 рішення).
		74. Велика Палата Верховного Суду враховує висновок міжнародної судової установи, і доходить висновку, що в основі визнаного порушення по сьомому епізоду стосовно ОСОБА_17 лежали суттєві процедурні помилки, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні, і вважає, що в цій частині до заявника ОСОБА_17 має бути застосований додатковий захід індивідуального характеру, а саме відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього стану, який заявник мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum). Таким чином, вирок у частині сьомого епізоду щодо ОСОБА_17 підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд у цій частині.
		75. За цим (сьомим) епізодом ЄСПЛ у рішенні «Сітневський та Чайковський проти України» констатував також порушення прав ОСОБА_16 за пунктом1 та підпунктом«d» пункту3 статті6 Конвенції у зв`язку з використанням судом як частини сукупності доказів не перевірених у судовому засіданні показань потерпілого ОСОБА_42 (т.9, а.с.3642). ЄСПЛ виходив з того, що національний суд обмежився оголошенням показань цього потерпілого на підставі статті 306 КПК 1960 року у зв`язку з його неодноразовими неявками в судове засідання та невиконанням постанов про примусовий привід ОСОБА_42 через відсутність його за місцем проживання, однак не вжив заходів для з`ясування місця перебування потерпілого і забезпечення його прибуття для безпосереднього допиту (т.37, а.с.135137; т.40, а.с.1416; п.115117 рішення). 
		76. Таким чином, Суд дійшов висновку про те, що було порушенняпункту 1тапідпункту «d» пункту 3статті 6 Конвенції щодо другого заявника у зв`язку з допустимістю неперевірених свідчень ОСОБА_42 як доказів (пп. (і) п. 126 рішення).
		77. Отже, Велика Палата Верховного Суду враховує наведений висновок міжнародної судової установи, і доходить висновку, що в основі визнаного порушення по сьомому епізоду стосовно  ОСОБА_16 лежали суттєві процедурні помилки, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні і вважає, що в цій частині до заявника  ОСОБА_16  має бути застосований додатковий захід індивідуального характеру (restitutio in integrum). Таким чином, вирок у частині сьомого епізоду щодо  ОСОБА_16 підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд у цій частині.
		78. Велика Палата Верховного Суду акцентує увагу на тому, що в жодному з двох рішень ЄСПЛ у цій справі міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, не встановлено порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні даної справи судом щодо заявника ОСОБА_64 .
		79. Цю позицію підтверджує, зокрема, й той факт, що ЄСПЛ, надавши правову оцінку значенню показів потерпілого (свідка) ОСОБА_42 для засудження ОСОБА_65 , вказав у п. 121 рішення «Сітневський та Чайковський проти України» про те, що відповідно до висновків національних судів лише другий заявник (тобто ОСОБА_16 ) безпосередньо брав участь у нападі на ОСОБА_42 і його охоронця (див. епізод 7 у додатку). Відповідно до висновків національних судів перший заявник відіграв роль тільки під час підготовки до цього нападу. Немає жодних відомостей, що ОСОБА_46 мав контакт із першим заявником або знав про його участь у нападі. Отже, Суд вказав, що показання ОСОБА_42 не були ні вирішальними для засудження першого заявника, ні досить вагомими, щоб стати на перешкоді захисту.
		80. Тому ЄСПЛ, врахувавши засади індивідуалізації та справедливості кримінальної відповідальності щодо кожного із заявників, констатував, що не було порушення пункту 1 та підпункту «d» пункту 3 статті 6 Конвенції щодо першого заявника ( ОСОБА_18 ) у зв`язку з допустимістю неперевірених свідчень ОСОБА_42 як доказів (пп. (іі) п. 126 рішення).
		81. Велика Палата Верховного Суду констатує, що у рішеннях міжнародної судової установи у цій справі не міститься висновку про порушення норм Конвенції щодо ОСОБА_18 в частині його засудження за цим (сьомим) епізодом, ані взаємопосилань ЄСПЛ на ті чи інші порушення в обох його рішеннях.
		82. Таким чином, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що вирок у частині засудження ОСОБА_16 та ОСОБА_17 за епізодом щодо потерпілих ОСОБА_42 і ОСОБА_44 не може вважатися законним і справедливим, оскільки в його основу покладено, в тому числі, докази, які є недопустимими у зв`язку з істотним порушенням законної процедури їх одержання або використання яких не супроводжувалося необхідними гарантіями справедливості судового розгляду, підлягає скасуванню у частині засудження за цим епізодом зазначених заявників з направленням справи на новий розгляд.
		83. Водночас, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що ЄСПЛ безпосередньо стосовно заявника ОСОБА_18 по сьомому епізоду жодних порушень гарантій Конвенції не встановив. Окрім цього Суд прямо констатував, що порушень Конвенції стосовно ОСОБА_18 не було, а тому в силу необхідності дотримання принципу остаточності судових рішень (res judicata) у скасуванні вироку в цій частині та направленні справи на новий розгляд першому заявнику необхідно відмовити.
		Позиція Великої Палати Верховного Суду щодо інших епізодів
		84. Окрім епізодів, пов`язаних з умисними вбивствами, заявники брали також участь у вчиненні інших злочинів: в третьому епізоді (два напади у м. Торецьку (м.Дзержинську) Донецької області), в шостому епізоді (напади на торговців взуттям на трасі Харків  Дніпропетровськ  Сімферополь) згідно з нумерацією епізодів, поданою в додатку до рішення ЄСПЛ у справі «Сітневський та Чайковський проти України».
		85. Як на один із доказів винуватості ОСОБА_16 , ОСОБА_17 та ОСОБА_18 у розбійному нападі на ОСОБА_51 , ОСОБА_52 , ОСОБА_53 та ОСОБА_54 (епізод від 17липня2001року на трасі Харків  Дніпропетровськ  Сімферополь), а ОСОБА_16 та ОСОБА_17  ще і в розбійних нападах на ОСОБА_47 та ОСОБА_48 (епізод від 18березня 2001року у місті Торецьку (Дзержинську), ОСОБА_49 та ОСОБА_66 (епізод від 03вересня2001року у місті Торецьку (Дзержинську), суд послався у вироку на показання ОСОБА_17 як обвинуваченого від 12листопада2001року (т.8, а.с.89108).
		86. У цих показаннях ОСОБА_17 підтверджував власну участь у нападах, докладно повідомляв обставини їх підготовки та вчинення, зазначав роль і функцію кожного учасника банди й інші дані, які мали істотне значення для вирішення питання про винуватість у цих злочинах кожного зі співучасників та правової оцінки їх дій.
		87. Велика Палата Верховного Суду у пунктах 27-32 мотивувальної частини постанови навела обґрунтування правової позиції з урахуванням висновків ЄСПЛ в обох рішеннях Суду про те, що ЄСПЛ визнав процедуру проведення допитів ОСОБА_18 та ОСОБА_17 на досудовому слідстві несумісною з конвенційними гарантіями, закріпленими в пункті1 і підпункті«с» пункту3 статті6 Конвенції лише щодо тих злочинів, для яких участь захисника була обов`язковою за нормами чинного КПК 1960 року на момент проведення зазначених процесуальних дій.
		88. ЄСПЛ у своєму рішенні «Сітневський та Чайковський проти України» зауважив, що під час досудового розслідування у період до 11 липня 2002року, коли заявник не отримував правову допомогу, його допитували та залучали до участі у відтворенні обстановки та обставин вчинення злочинів, за які його було визнано винним, та які згодом національний суд кваліфікував як розбій, незаконне заволодіння транспортним засобом, замах на вбивство з обтяжуючими обставинами і умисне вбивство з обтяжуючими обставинами. Суд вказав, що щодо обвинувачень у вчиненні інших злочинів, не пов`язаних з вбивством, не вбачається ознак того, що зазначена відмова була недійсною. Отже, Суд дійшов висновку, що відмова від захисника під час допитів і надання показань щодо вчинених злочинів, не пов`язаних із вбивством, була власним вибором заявника (п. 64-67 рішення).
		89. Аналогічного підходу ЄСПЛ послідовно дотримується й у справі «Закшевський проти України». Так, Суд у п. 113 зазначеного рішення дійшов висновку про те, що відмова від захисника під час допитів щодо обвинувачень у розбійних нападах була власним вибором заявника, а органи влади не можуть нести відповідальність за те, що він не отримав правової допомоги захисника під час зазначених слідчих дій і, відповідно, - за наслідки, які ця відмова мала при засудженні заявника.
		90. Тобто порушення Конвенції при встановленні вини заявників за обвинуваченнями у вчиненні ними вбивства (а саме те, що національний суд ґрунтувався на показах, які вони надавали на початковій стадії слідства за відсутності захисника) констатовані міжнародною судовою установою лише в контексті врахування зізнавальних показів ОСОБА_17 та ОСОБА_18 проти себе, які лягли в основу доказової бази обвинувачення у вчиненні ними вбивств.
		91. Велика Палата Верховного Суду ще раз звертає увагу на те, що чітке розмежування міжнародною судовою установою видів показів, допущення процесуальних порушень в отриманні яких становить (або не становить) собою порушення конвенційних гарантій, узгоджується також і з національним кримінально-правовим принципом індивідуалізації кримінальної відповідальності та недопустимості застосування узагальненого (спрощеного) підходу без розмежування впливу тих чи інших доказів на доведеність вини співучасників, а, отже, і необхідності скасування вироку в частині цього епізоду загалом щодо всіх заявників, навіть тих, щодо яких порушення Конвенції як підстава для застосування додаткових заходів індивідуального характеру констатовано не було. Протилежний підхід, на думку колегії суддів, спричинить порушення засад справедливості, індивідуалізації та остаточності судових рішень (res judicata).
		92. Таким чином, оскільки максимальна санкція ст.142 КК 1960 року передбачала позбавлення волі на строк від шести до п`ятнадцяти років з конфіскацією майна, і відповідно, не передбачала покарання у виді довічного позбавлення волі, то отримання показань від заявників на досудовому слідстві за національним кримінально-процесуальним законодавством не вимагало обов`язкової присутності захисника, відмова від якого була власним вибором заявників, адже за підпунктом 4 частини 1 статті 45 КПК 1960 року участь захисника при провадженні дізнання, досудового слідства і в розгляді кримінальної справи в суді першої інстанції є обов`язковою тоді, коли санкція статті, за якою кваліфікується злочин, передбачає довічне ув`язнення з моменту затримання особи чи пред`явлення їй обвинувачення. Це ж саме стосується кваліфікації дій за ч.4 ст.187 КК 2001 року.
		93. Крім цього, мотивуючи свої висновки про доведеність обвинувачення, пред`явленого всім заявникам за шостим епізодом розбійного нападу на ОСОБА_51 , ОСОБА_52 , ОСОБА_53 та ОСОБА_54 , ЄСПЛ дійшов висновку і констатував, що не було порушення пункту 1 та підпункту «d» пункту 3 статті 6 Конвенції щодо обох заявників у зв`язку з допустимістю неперевірених свідчень ОСОБА_53 та ОСОБА_54 як доказів.
		94. Таким чином ЄСПЛ не встановлено порушення норм Конвенції по розбійних нападах (третій та шостий епізоди). Тому Велика Палата Верховного Суду прийшла до висновку, що рішення суду у частині вищезазначеної кваліфікації дій всіх заявників по перерахованих епізодах потрібно залишити без змін.
		95. Відповідно до обвинувачення, пред`явленого ОСОБА_16 , ОСОБА_18 та ОСОБА_17 і визнаного судом доведеним, усі злочини вони вчинили у складі озброєного стійкого злочинного об`єднання  банди. 
		96. Об`єктивна сторона злочину, передбаченого ст.69 КК 1960 року включає в себе організацію озброєної банди з метою нападу на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб, а так само участь у такій банді або у вчинюваному нею нападі. Як видно з вироку, кваліфікацією як бандитизм (за ст.69 КК 1960року та ст.257 КК 2001року відповідно) охоплювалися не лише вбивства, а і розбійні напади на ОСОБА_47 та ОСОБА_48 , ОСОБА_49 та ОСОБА_66 , а також розбійний напад на ОСОБА_51 , ОСОБА_52 , ОСОБА_53 та ОСОБА_54 , поєднаний з незаконним заволодінням транспортними засобами (епізоди третій та шостий згідно з додатком до рішення). При вчиненні цих діянь бандитизм утворював ідеальну сукупність зі злочинами, передбаченими ст.142, 215-3КК 1960року та ст.187КК 2001 року.
		97. У рішеннях міжнародної судової установи пряма констатація невідповідності вимогам Конвенції судового провадження щодо ОСОБА_16 , ОСОБА_18 та ОСОБА_17 за епізодами щодо потерпілих ОСОБА_47 , ОСОБА_67 , ОСОБА_68 , ОСОБА_69 , ОСОБА_51 , ОСОБА_52 , ОСОБА_53 та ОСОБА_54 , в тому числі і за обвинуваченнями за ст.69 КК 1960 року (ст.257 КК 2001 року) відсутня. Окрім цього, санкції вищенаведених статей, які передбачають кримінальну відповідальність за бандитизм, не передбачали довічного позбавлення волі, а отже не вимагали обов`язкової участі захисника для заявників.
		98. З огляду на зазначене та враховуючи те, що бандитизм, в тому числі в ідеальній сукупності з розбійними нападами (епізоди третій та шостий), зберігає своє кримінально-правове значення, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що дії  ОСОБА_16 , ОСОБА_18 та ОСОБА_17 підлягають кваліфікації і за ст.69 КК 1960 року, і за ст.257 КК 2001 року.
		Спосіб виправлення допущених порушень 
		99. Кримінально-процесуальне законодавство України визначає повноваження суду (у даному випадку  Великої Палати Верховного Суду) у випадках перегляду судових рішень у зв`язку ізвстановленням міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні даної справи судом.
		100. Відповідно до положень статті 400-22 КПК 1960 року, якщо судове рішення у справі переглядається з підстави, визначеної пунктом2 частинипершої статті 400-12 цього Кодексу, суд скасовує оскаржуване рішення повністю або частково і має право прийняти нове судове рішення або направити справу на новий розгляд до суду, який виніс оскаржуване рішення. Подібна кримінальна процесуальна норма міститься і в статті 467 КПК.
		101. Таким чином, кримінально-процесуальнийзаконпередбачає можливість скасування судових рішень у частині та, відповідно, направлення справи на новий розгляд у частині. Таке скасування не є виключенням доказів, а тому не суперечитиме висновкам ЄСПЛ, викладеним у рішенні в справі «Яременко проти України (№ 2)» (заява № 66338/09)від 30квітня2015року.
		102. Велика Палата Верховного Суду вважає, що оскаржувані вирок Апеляційного суду Донецької області та ухвала Верховного Суду України у кримінальній справі щодо ОСОБА_16 , ОСОБА_17 та ОСОБА_18 підлягають скасуванню в частині встановлених порушень міжнародною судовою установою щодо конкретних заявників, а саме: 
		- щодо  ОСОБА_16 за епізодами, що мали місце 24травня2001року (розбійний напад на ОСОБА_36 та ОСОБА_37 та замах на умисне вбивство ОСОБА_36 ), 09серпня2001 року (розбійний напад і умисне вбивство ОСОБА_44 та замах на умисне вбивство ОСОБА_42 );
		- щодо ОСОБА_18 за епізодами, що мали місце 04серпня2000року (умисне вбивство ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 ), 24травня2001року (розбійний напад на ОСОБА_36 та ОСОБА_37 та замах на умисне вбивство ОСОБА_36 ), 02червня2001року (розбійний напад та умисне вбивство ОСОБА_41 );
		- щодо ОСОБА_17 за епізодом, що мав місце 09серпня2001року (розбійний напад і умисне вбивство ОСОБА_44 та замах на умисне вбивство ОСОБА_42 ).
		103. Констатований міжнародною судовою установою зміст порушень, їх правова природа, стадія провадження, на якій вони були допущені та на якій можуть бути виправлені, обумовлений цими порушеннями стан заявників, можливий спосіб відновлення порушених прав дають підстави вважати, що виправлення допущених порушень можливо здійснити під час нового судового розгляду. На цій стадії щодо ОСОБА_16 , ОСОБА_18 та ОСОБА_17 відновить свою дію принцип презумпції невинуватості і заявники зможуть реалізувати своє право на захист у порядку, встановленому кримінально-процесуальним законом.
		104. Таким чином, відповідно до частини третьої статті400-22КПК 1960року судові рішення частково підлягають скасуванню, а справа  направленню на новий судовий розгляд до компетентного суду першої інстанції в цій частині.
		105. Викладені в заявах доводи ОСОБА_16 та ОСОБА_18 щодо інших порушень кримінально-процесуального закону, які, на їх думку, мали місце, однак не були встановлені в рішеннях ЄСПЛ як порушення конвенційних прав заявників, а також відносно неправильного застосування кримінального закону, невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, однобічності й неповноти досудового та судового слідства не належать до предмета перевірки Верховного Суду при перегляді судових рішень на підставі встановлення міжнародною судовою установою порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом. Такі доводи підлягають дослідженню судом першої інстанції при новому розгляді справи. 
		106. Під час такого розгляду суду необхідно дати належну оцінку всім зібраним у справі доказам з точки зору їх допустимості, належності та достатності у своєму взаємозв`язку для висновку про винуватість чи невинуватість ОСОБА_16 , ОСОБА_18 та ОСОБА_17 у вчиненні злочинів, поставлених їм за провину.
		Кінцева кваліфікація дій заявників та визначення покарання
		107. Виходячи із викладеного вище в мотивувальній частині, Велика Палата Верховного Суду вважає за неможливе скасування чинного вироку: щодо ОСОБА_16 у частині злочинів, вчинених за першим, другим, третім, п`ятим та шостим епізодами (відповідно до нумерації в додатку до рішення ЄСПЛ); щодо ОСОБА_18  у частині шостого та сьомого епізодів; щодо ОСОБА_17  у частині третього та шостого епізодів, оскільки ЄСПЛ не встановив порушень Конвенції під час досудового розслідування та судового розгляду справи про злочини, вчинені конкретними співучасниками під час цих епізодів.
		108. У статтях КПК визначено право суду касаційної інстанції скасувати судове рішення (ст. 436 КПК) або ж у випадку перегляду справи за нововиявленими чи виключними обставинами  скасувати судове рішення повністю або частково (абзац 2 частини 2 статті 467 КПК). Тобто, скасування рішення судом касаційної інстанції може бути повним або ж частковим. Повне скасування і часткове скасування судового рішення співвідносяться як ціле та частина. Право суду на повне скасування судового рішення включає можливість часткового скасування такого рішення.
		109. Таким чином, національне кримінально-процесуальне законодавство передбачає можливість часткового скасування судових рішень за результатами перегляду справи, в тому числі й за виключними обставинами.
		110. Часткове скасування судового рішення може полягати у скасуванні вироку в частині інкримінування особі певних складів злочинів, виключенні певних епізодів злочинної діяльності, перекваліфікації дій особи, виключенні окремих обставин, що обтяжують покарання тощо.
		111. Водночас, реалізовуючи таке повноваження як часткове скасування судового рішення, суду необхідно визначити покарання засудженого з врахуванням зменшення кількості інкримінованих діянь, виключення певних епізодів злочинної діяльності, перекваліфікації дій тощо.
		112. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що оскільки законодавець передбачив можливість часткового скасування Верховним Судом рішень нижчестоящих судів, то суд, який приймає таке рішення, повинен визначити засудженому кінцеве покарання з урахуванням скасування рішення в частині.
		113. Виходячи із системного тлумачення вищенаведених норм права, суд касаційної інстанції наділений повноваженнями, не вдаючись в оцінку доказів, обставин, що не були встановлені судами нижчих інстанцій, не вирішуючи питання про достовірність доказів, тобто не вдаючись в оцінку фактичних обставин справи, визначити кваліфікацію діянь винного та інші кримінально-правові наслідки, у зв`язку із притягненням особи до кримінальної відповідальності (в тому числі, питання пов`язані із покаранням).
		114. Суд касаційної інстанції, змінюючи кваліфікацію злочину, зобов`язаний призначити покарання за новим законом (п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами України кримінальних справ у касаційному порядку» № 8). Остаточне покарання за сукупністю злочинів або за сукупністю вироків не повинно бути більш суворим, ніж покарання, призначене судом першої інстанції.
		115. Відповідно до правового висновку Верховного Суду України, висловленого у постанові Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 20червня2013року (справа №5-25кс13), зменшення обсягу обвинувачення, зміна сукупності злочинів і відсутність обґрунтування щодо обрання іншого принципу визначення остаточного покарання за зміненою сукупністю злочинів зобов`язує касаційний суд застосувати принцип призначення покарання, який обрав суд першої інстанції, або ж, виходячи із положень статті 65 КК та меж перегляду, мотивувати необхідність застосування іншого принципу призначення покарання за сукупністю злочинів.
		116. Апеляційним судом Донецької області у оскаржуваному вироку, залишеному без змін ухвалою Верховного Суду України, дії ОСОБА_16 було кваліфіковано так: ст. 69, ч. 2 ст. 17, п. «а, г, е,з, і» ст. 93, п. «а, г, е, з, і» ст. 93, ч.2 ст. 142, ч. 3 ст. 142, ч.3 ст. 215-3 КК 1960 року, ч. 4 ст. 187, ст. 257 КК 2001 року. 
		117. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про скасування вироку стосовно ОСОБА_16 за епізодами, що мали місце 24травня2001року (розбійний напад на ОСОБА_36 та ОСОБА_37 та замах на умисне вбивство ОСОБА_36 ), 09серпня2001 року (розбійний напад і умисне вбивство ОСОБА_44 та замах на умисне вбивство ОСОБА_42 ).
		118. Отже, дії ОСОБА_16 з урахуванням застосованого щодо нього додаткового заходу індивідуального характеру на виконання рішення ЄСПЛ кваліфікуються за ст. 69, п. «а, г, е, і» ст. 93, ч. 2 ст. 142, ч. 3 ст. 142, ч. 3 ст.215-3 КК 1960 року, за ч. 4 ст. 187, ст. 257 КК 2001 року. 
		119. Апеляційним судом Донецької області у оскаржуваному вироку, залишеному без змін ухвалою Верховного Суду України, дії ОСОБА_18 було кваліфіковано так: ст. 69, ч. 2 ст. 17, п. «а, г, з, і» ст. 93, п. «а, г, з, і» ст. 93, ч. 2 ст.142, ч. 3 ст. 142, ч. 3 ст. 215-3 КК 1960 року.
		120. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про скасування вироку стосовно ОСОБА_18 в частині за епізодами, що мали місце 04серпня2000року (умисне вбивство ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 ), 24травня2001року (розбійний напад на ОСОБА_36 та ОСОБА_37 та замах на умисне вбивство ОСОБА_36 ), 02червня2001року (розбійний напад та умисне вбивство ОСОБА_41 ).
		121. Таким чином, кінцева формула кваліфікації дій ОСОБА_18 така: ст.69, ч. 2 ст. 17, п. «а, г, і» ст. 93, п. «а, г, і» ст. 93, ч. 2 ст. 142, ч. 3 ст. 142, ч. 3 ст. 215-3 КК 1960 року. 
		122. Апеляційним судом Донецької області у оскаржуваному вироку, залишеному без змін ухвалою Верховного Суду України, дії ОСОБА_17 було кваліфіковано так: ст. 69, ч. 2 ст. 17, п. «а, г, і» ст. 93, п. «а, і» ст. 93, ч.2 ст. 142, ч. 3 ст.142, ч. 3 ст. 215-3 КК 1960 року, ч. 4 ст. 187, ст. 257 КК 2001 року. 
		123. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про скасування вироку стосовно ОСОБА_17 за епізодом, що мав місце 09серпня2001року (розбійний напад і умисне вбивство ОСОБА_44 та замах на умисне вбивство ОСОБА_42 ).
		124. Таким чином, кінцева формула кваліфікації дій ОСОБА_17 така: ст.69, ч.2 ст. 142, ч. 3 ст. 142, ч. 3 ст. 215-3 КК 1960 року, ч. 4 ст. 187, ст. 257 КК 2001 року.
		125. Велика Палата Верховного Суду відповідно до вимог ст.65 КК враховує характер та ступінь тяжкості вчинених заявниками злочинів.
		126. Відповідно до змісту ч. 2 ст.50, ст.65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.
		127. Дискреційні повноваження суду визнаються і ЄСПЛ, який у п.77 рішення в справі «Довженко проти України» від 12квітня2012року зазначив про необхідність визначення законності, обсягу, способів та меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи з відповідності таких повноважень суду, принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення у процесуальному документі суду.
		128. За злочини, за якими засуджений ОСОБА_16 національним судом, і щодо яких Великою Палатою Верховного Суду не було застосовано restitutioin integrum, оскільки ЄСПЛ не було констатовано порушень Конвенції національним судом, визначено такі покарання  за статтею 69 - позбавлення волі строком на 10 років, за ч. 2 ст. 142  позбавлення волі строком на 7 років, за ч. 3 ст. 142  позбавлення волі строком на 8 років, за ч. 3 ст. 215-3 позбавлення волі строком на 10 років, за пунктами «а, г, е, і» ст. 93 КК 1960 року - довічне позбавлення волі, за ст. 257  позбавлення волі строком на 7 років, за ч. 4 ст. 187 КК 2001 року позбавлення волі строком на 9 років з конфіскацією всього його майна по кожній з наведених статей.
		129. Вчинення ОСОБА_16 в складі стійкої організованої озброєної банди у співучасті з іншими особами шести нападів, під час яких було вчинено ряд тяжких та особливо тяжких злочинів, в т.ч. умисних вбивств семи осіб за наявності кількох кваліфікуючих ознак, в сукупності свідчать про те, що ОСОБА_16 становить особливу небезпеку для суспільства. Обставин, які пом`якшують або обтяжують відповідальність щодо цих епізодів злочинної діяльності стосовно ОСОБА_16 судом не було встановлено.
		За вказаних обставин Велика Палата Верховного Суду приходить до висновку, що ізоляція ОСОБА_16 шляхом довічного позбавлення волі відповідає вимогам справедливості щодо застосування покарання та відображає співмірність злочину та кари, і тільки таке покарання буде необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів.
		На думку Великої Палати Верховного Суду, покарання у виді позбавлення волі на певний строк не забезпечить виконання завдань кримінального судочинства та не слугуватиме цілям його застосування, встановленим статтею 2 КПК.
		Суд вважає, що остаточне покарання обвинуваченому повинно бути призначено за сукупністю злочинів відповідно до ч. 1ст. 70 КК 2001 року.
		На підставі ч.2 ст.70 КК 2001 року необхідно визначити ОСОБА_16 остаточне покарання за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.
		130. За злочини, за якими засуджений  ОСОБА_18 національним судом, і щодо яких Великою Палатою Верховного Суду не було застосовано restitutio in integrum, оскільки ЄСПЛ не було констатовано порушень Конвенції національним судом, визначено такі покарання: за статтею 69 - позбавлення волі строком на 10 років, за ч. 2 ст. 17, п. «а, г, і» ст. 93 - позбавлення волі строком на 12 років, за ч. 2 ст. 142 - позбавлення волі строком на 7 років, за ч. 3 ст. 142 - позбавлення волі строком на 8 років, за ч. 3 ст. 215-3 - позбавлення волі строком на 10 років, за п.«а, г, і» ст. 93 - довічне позбавлення волі з конфіскацією всього його майна по кожній зі статей. 
		Велика Палата Верховного Суду, враховує суттєве зменшення обсягу обвинувачення ОСОБА_18 , а саме те, що після застосування принципу restitutio in integrum обсяг обвинувачення зменшився через скасування вироку в частині та направлення на новий судовий розгляд обвинувачення у цій частині (щодо умисного вбивства п`яти осіб (другий епізод), розбою та замаху на умисне вбивство (четвертий епізод), розбою та умисного вбивства (п`ятий епізод).
		Обставин, які пом`якшують або обтяжують відповідальність щодо епізодів злочинної діяльності стосовно ОСОБА_18 судом не було встановлено.
		131. За вказаних обставин Велика Палата Верховного Суду приходить до висновку про призначення ОСОБА_18 таких покарань: за статтею 69 - позбавлення волі строком на 10 років, за ч. 2 ст. 17, п. «а, г, і» ст. 93 - позбавлення волі строком на 12 років, за ч. 2 ст. 142 - позбавлення волі строком на 7 років, за ч. 3 ст. 142 - позбавлення волі строком на 8 років, за ч. 3 ст. 215-3 - позбавлення волі строком на 10 років, за п.«а, г, і» ст. 93 - позбавлення волі строком на 15 років з конфіскацією всього його майна по кожній зі статей. 
		На підставі ч.1 ст.42 КК 1960 року визначити ОСОБА_18 остаточне покарання за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим покаранням у виді позбавлення волі строком 15 (п`ятнадцять) років з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого. 
		Велика Палата Верховного Суду враховує те, що строк покарання ОСОБА_18 обчислюється з 17листопада2001року. Таким чином засуджений підлягає негайному звільненню з-під варти в залі суду у зв`язку із відбуттям покарання.
		Водночас суд констатує, що ця кримінальна справа у частині скасованих епізодів щодо  ОСОБА_18 (епізоди, що мали місце 04серпня2000року (умисне вбивство ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 ), 24травня2001року (розбійний напад на ОСОБА_36 та ОСОБА_37 та замах на умисне вбивство ОСОБА_36 ), 02червня2001року (розбійний напад та умисне вбивство ОСОБА_41 ) буде предметом розгляду судом першої інстанції.
		132. За злочини, за якими засуджений  ОСОБА_17 національним судом, і щодо яких Великою Палатою Верховного Суду не було застосовано restitutio in integrum, оскільки ЄСПЛ не було констатовано порушень Конвенції національним судом, визначено такі покарання: за ст. 69 - позбавлення волі строком на 10 років, за ч.2 ст. 142 - позбавлення волі строком на 7 років, за ч. 3 ст. 142 - позбавлення волі строком на 8 років, за ч. 3 ст. 215-3 КК 1960 року - позбавлення волі строком на 10 років, за ч. 4 ст. 187 - позбавлення волі строком на 9 років, за ст. 257 КК 2001 року - позбавлення волі строком на 7 років з конфіскацією всього його майна за кожною статтею.
		Обставин, які пом`якшують або обтяжують відповідальність щодо епізодів злочинної діяльності стосовно ОСОБА_17 судом не було встановлено.
		133. За вказаних обставин Велика Палата Верховного Суду приходить до висновку, що остаточне покарання ОСОБА_17 повинно бути призначено за сукупністю злочинів відповідно до ч.1ст. 70 КК 2001 року.
		На підставі ч. 2ст. 70 КК 2001 року необхідно визначити ОСОБА_17 остаточне покарання за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді позбавлення волі строком на 10 (десять) років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.
		Велика Палата Верховного Суду враховує те, що строк покарання ОСОБА_17 обчислюється з 11листопада2001 року. Таким чином засуджений підлягає негайному звільненню з-під варти в залі суду у зв`язку із відбуттям покарання.
		Водночас суд констатує, що ця кримінальна справа у частині скасованих епізодів щодо ОСОБА_17 (епізод, що мав місце 09серпня2001року (розбійний напад і умисне вбивство ОСОБА_44 та замах на умисне вбивство ОСОБА_42 ) буде предметом розгляду судом першої інстанції.
		Щодо підсудності кримінальної справи при новому її розгляді
		134. Кримінальну справу щодо ОСОБА_16 , ОСОБА_18 та ОСОБА_17 розглянув Апеляційний суд Донецької області, якому на час розгляду були підсудні справи про злочини, за вчинення яких КК передбачене покарання у виді довічного позбавлення волі (пункт2 частини першої статті34 КПК 1960року).
		Після внесення Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 07липня2010року №2453-VІ змін до КПК 1960року всі кримінальні справи розглядаються районними, районними у містах, міськими та міськрайонними судами (стаття33 КПК1960 року в редакції цього Закону). 
		Таким чином, у зв`язку зі зміною кримінально-процесуального законодавства судом першої інстанції у відновленій кримінальній справі щодо ОСОБА_16 , ОСОБА_18 та ОСОБА_17 може бути виключно місцевий суд, який визначається для розгляду конкретної справи за правилами територіальної підсудності, встановленими статтями37, 38КПК 1960року.
		135. Як видно з матеріалів справи, умисні убивства, за які засуджено ОСОБА_16 , ОСОБА_18 та ОСОБА_17 , були вчинені в Донецькій, Луганській, Харківській областях і Автономній Республіці Крим, а територіальну підсудність справи визначив за Апеляційним судом Донецької області Верховний Суд України в порядку статті38КПК 1960року за місцем вчинення більшості інкримінованих заявникам злочинів, а також за місцем перебування більшості потерпілих, цивільних позивачів і свідків (т.32, а.с.11).
		З огляду на зазначене, новий розгляд справи має здійснюватися місцевим судом Донецької області, визначеним Донецьким апеляційним судом. 
		Зважаючи на викладене, керуючись статтями148, 149, 150, 155, 156, 165, 400-21, 400-22 КПК 1960року, статтями 459, 467 та пунктом 15 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК, параграфом3 розділу4 «Перехідні положення» Закону України від 03жовтня 2017року №2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», Велика Палата Верховного Суду
		П О С Т А Н О В И Л А :
		1. Заяву захисника ОСОБА_19 в інтересах засудженого ОСОБА_17 , заяви зі змінами й доповненнями засуджених ОСОБА_18 та ОСОБА_16 про перегляд судових рішень у зв`язку з встановленням міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом задовольнити частково.
		2. Скасувати вирок Апеляційного суду Донецької області від 06жовтня2005року та ухвалу Верховного Суду України від 19жовтня2006року в частині засудження: ОСОБА_16 за епізодами, що мали місце 24травня2001року (розбійний напад на ОСОБА_36 та ОСОБА_37 та замах на умисне вбивство ОСОБА_36 ), 09серпня2001 року (розбійний напад і умисне вбивство ОСОБА_44 та замах на умисне вбивство ОСОБА_42 ) ; ОСОБА_18 за епізодами, що мали місце 04серпня2000року (умисне вбивство ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 ), 24травня2001року (розбійний напад на ОСОБА_36 та ОСОБА_37 та замах на умисне вбивство ОСОБА_36 ), 02червня2001року (розбійний напад та умисне вбивство ОСОБА_41 ); ОСОБА_17 за епізодом, що мав місце 09серпня2001року (розбійний напад і умисне вбивство ОСОБА_44 та замах на умисне вбивство ОСОБА_42 ).
		В цій частині направити справу на новий судовий розгляд.
		3. Донецькому апеляційному суду визначити підсудність справи за конкретним місцевим судом.
		4. Вважати ОСОБА_16 засудженим за ст. 69, п.п. «а, г, е, і» ст. 93, ч. 2 ст. 142, ч. 3 ст. 142, ч. 3 ст. 215-3 КК України 1960 року, ч. 4 ст. 187, ст.257 КК України 2001 року до позбавлення волі:
		за ст. 69  на строк 10 років, 
		за ч. 2 ст. 142  на строк 7 років, 
		за ч. 3 ст. 142  на строк 8 років, 
		за ч. 3 ст. 215-3  на строк 10 років, 
		за ч. 4 ст. 187  на строк 9 років;
		за ст. 257  на строк 7 років, 
		а за пунктами «а, г, е, і» ст. 93 КК України 1960 року  до довічного позбавлення волі з конфіскацією всього його майна по кожній з наведених статей.
		На підставі ст. 70 КК України 2001 року визначити ОСОБА_16 остаточне покарання за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим покаранням у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого.
		5. Вважати  ОСОБА_18 засудженим за ст. 69, ч. 2 ст. 17  п.п. «а, г, і» ст. 93, п.п. «а, г, і» ст. 93, ч.2 ст. 142, ч. 3 ст. 142, ч. 3 ст. 215-3 КК України 1960 року до позбавлення волі:
		за ст. 69  на строк 10 років, 
		за ч. 2 ст. 17  п.п. «а, г, і» ст. 93  на строк 12 років,
		за ч. 2 ст. 142  на строк 7 років, 
		за ч. 3 ст. 142  на строк 8 років, 
		за ч. 3 ст. 215-3  на строк 10 років,
		а за пунктами «а, г, і» ст. 93 КК України 1960 року  на строк 15 років з конфіскацією всього його майна по кожній з наведених статей.
		На підставі ч.1 ст.42 КК України 1960 року визначити ОСОБА_18 остаточне покарання за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим покаранням у виді позбавлення волі строком 15 (п`ятнадцять) років з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого. 
		6. Вважати  ОСОБА_17 засудженим за ст. 69, ч.2 ст. 142, ч. 3 ст. 142, ч. 3 ст. 215-3 КК України 1960 року, ч. 4 ст. 187, ст. 257 КК України 2001 року до позбавлення волі:
		за ст. 69  на строк 10 років, 
		за ч. 2 ст. 142  на строк 7 років, 
		за ч. 3 ст. 142  на строк 8 років, 
		за ч. 3 ст. 215-3  на строк 10 років, 
		за ч. 4 ст. 187  на строк 9 років,
		за ст. 257  на строк 7 років з конфіскацією всього його майна за кожною статтею.
		На підставі ст.70 КК України 2001 року визначити ОСОБА_17 остаточне покарання за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим покаранням у виді позбавлення волі строком 10 (десять) років з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого.
		7.  ОСОБА_17 негайно звільнити з-під варти в залі суду у зв`язку з відбуттям покарання.
		8.  ОСОБА_18 негайно звільнити з-під варти в залі суду у зв`язку із відбуттям покарання.
		 
		Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 Головуючий суддя ОСОБА_1 Суддя-доповідачОСОБА_2 Судді:ОСОБА_3 ОСОБА_9 ОСОБА_4 ОСОБА_10 ОСОБА_5 ОСОБА_11 ОСОБА_6 ОСОБА_12 ОСОБА_7 ОСОБА_13 ОСОБА_8 ОСОБА_14 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		Відповідно до частини третьої статті 441 Кримінального процесуального кодексу України постанову оформлено суддею ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...