Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 826/3839/18 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації податкової політики та за зверненнями податкових органів із деякими видами вимог, зокрема зі спорів щодо:; адміністрування окремих податків, зборів, платежів у тому числі:; податку з доходів фізичних осіб.
Надіслано для оприлюднення: 11.05.2019. Зареєстровано: 12.05.2019. Забезпечено надання загального доступу: 13.05.2019.
Дата набрання законної сили: 08.05.2019
Номер судового провадження: А/855/8052/18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		  ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/3839/18                                                                       Головуючий у 1 інстанції: Каракашьян С.К.
		                                                                                          Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		 
		  08 травня 2019 року                                                                                            м. Київ
		 
		Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
		Судді-доповідача Суддів  За участю секретаряВівдиченко Т.Р. Ганечко О.М. Кузьменка В.В. Борейка Д.Е.
		розглянувши у  відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДФС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 серпня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у м. Києві, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Спецстиль" про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		Позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Спецстиль", в якому просив: визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 14.02.2018 №0014294204, №0014284204, №0014444204, №0014424204.
		Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 серпня 2018  року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення - рішення     від     14.02.2018 р. №0014444204, 0014424204, 0014294204, 0014284204.
		Не погодившись з рішенням суду, відповідач - Головне управління ДФС у м. Києві звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Апелянт вважає свої рішення законними та обґрунтованими, прийнятими за результатами перевірки позивача.
		02 травня 2019 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецстиль" надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким підтримує позицію суду першої інстанції.
		Також, 07 травня 2019 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецстиль" надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку із зайнятістю представника підприємства в іншій справі. Разом з цим, представником доказів своєї зайнятості в іншому судовому засіданні не надано, як і доказів неможливості забезпечити явку іншого представника. У зв`язку із цим, у задоволенні заявленного клопотання про відкладення розгляду справи колегією суддів відмовлено.
		Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, учасників процесу, які з`явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
		Відповідно до частини 1    статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку з питань дотримання вимог своєчасності , достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору     з отриманого доходу     у вигляді інвестиційного прибутку     від зменшення статутного капіталу ТОВ «Спецстиль» платника податків - фізичної особи ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 р. по 31.12.2016 р..
		Перевіркою встановлено порушення:
		- пп.163.1.1 п. 163.1 ст. 163, пп. 164.2.9 п. 164.2 ст. 164, пп. 170.2.6 п. 170.2 ст. 170, п. 176.1 ст. 176 Податкового кодексу України, не подано до державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві     декларацію про майновий стан і доходи з відповідними додатками за 2016 рік;
		- пп. «а» п. 176.1 п. 176 ст. 176, п. 44.1, п. 44.3 ст. 44 Податкового кодексу України, не надано до перевірки Книги обліку доходів і витрат для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу;
		- абз. «б» п. 176.1 ст. 176 Податкового кодексу України, з урахуванням пп. 163.1.1 п. 163.1 ст. 163, пп. 164.2.9 п. 164.2     ст. 164, пп. 170.2.6 п. 170.2 ст. 170 Податкового кодексу України, занижено суму податку на доходи фізичних осіб , що підлягає сплаті до бюджету за 2016 рік в загальній сумі 4500,00 грн.;
		- пп. 12., пп. 1.3 п. 16-1 Підрозділу 10 розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України, занижено та не перераховано до бюджету військовий збір за 2016 рік у розмірі 37500 грн.
		За результатами перевірки ГУ ДФС у м. Києві складено акт від 07.02.2018 р. №605/26-15-42-04-1989813574 та прийняті податкові повідомлення-рішення від 14.02.2018 р.:
		1) - №0014294204, відповідно до якого до позивача застосовані штрафні санкції  в розмірі 510 грн.;
		2) - №0014284204, відповідно до якого до позивач застосовано штрафні санкції у розмірі 170 грн.;
		3) -№0014444204, відповідно до якого позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування на загальну суму 5625,00 грн., з яких 4500 грн. - за податковим зобов`язанням, 1125 грн. - штрафні санкції;
		4) - №0014424204, відповідно до якого позивачу збільшено грошове зобов`язання зі сплати військового збору в розмірі 468,75 грн., з яких 373 грн. - за податковим зобов`язанням та 93,75 грн. - штрафні санкції.
		Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню,     позивач звернувся з даним позовом до суду. 
		Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
		Згідно ч. 2    ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені    Конституцією    та законами України.
		Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює    Податковий кодекс України    (далі -    ПК України)(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
		Положеннями пункту  44.1  статті 44 ПК України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
		Згідно підпункту  162.1.1  пункту 162.1 статті 162 Податкового кодексу України, фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи, є платником податку на доходи фізичних осіб.
		В силу підпункту 163.1.1 пункту 163.1  статті  163 Податкового кодексу України, об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.
		Пунктом  164.1 статті 164 Податкового кодексу України визначено, що базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом.
		Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.
		В силу підпункту  164.2.9  пункту  164.2 статті  164 Податкового кодексу України, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається інвестиційний прибуток від проведення платником податку операцій з цінними паперами, деривативами та корпоративними правами, випущеними в інших, ніж цінні папери, формах, крім доходу від операцій, зазначених у   підпунктах     165.1.2,     165.1.40    і    165.1.52    пункту     165.1 статті   165   цього    Кодексу.
		Підпунктом  170.2.2 пункту   170.2   статті   170 Податкового кодексу України визначено, що інвестиційний прибуток розраховується як позитивна різниця між доходом, отриманим платником податку від продажу окремого інвестиційного активу, та його вартістю, що визначається із суми витрат на придбання такого активу, з урахуванням норм   підпунктів 170.2.4-170.2.6       цього пункту (крім операцій з деривативами).
		Згідно підпункту   170.2.6   пункту  170.2   статті  170 Податкового кодексу України, до складу загального річного оподатковуваного доходу платника податку включається позитивне значення загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами за наслідками такого звітного (податкового) року.
		Загальний фінансовий результат операцій з інвестиційними активами визначається як сума інвестиційних прибутків, отриманих платником податку протягом звітного (податкового) року, зменшена на суму інвестиційних збитків, понесених платником податку протягом такого року.
		З наведеного слідує, що інвестиційний прибуток, розрахований як позитивна різниця між доходом, отриманим платником податку від продажу окремого інвестиційного активу, та його вартістю, тобто сумою витрат, понесених у зв`язку з придбанням такого активу, є об`єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб.
		З матеріалів справи вбачається, що позивач -      ОСОБА_1     є одним із засновників ТОВ «Спецстиль»     (ЄДРПОУ 31361451) з 50% часткою статутного капіталу.
		Позивачем, на підтвердження сплати внесків до статутного капіталу вказаного Товариства у розмірі 500    000 грн., надано наступні копії документів:
		- квитанція до прибуткового касового ордеру від 20.03.2001 №2 внесено до статутного капіталу 25 000 грн.;
		27 грудня 2002 року, згідно квитанції до прибутково     касового ордену №4 внесено до статутного капіталу 22 000 грн.;
		28 грудня 2002 року сплачено до статутного капіталу суму в розмірі 22000 грн., відповідно до прибуткового касового ордену №6;
		29 грудня 2002 року до статутного капіталу товариства позивачем внесено 6000 грн., згідно квитанції до прибуткового касового ордеру №9 (а.с.22).
		Також, з матеріалів справи вбачається, що, згідно протоколу Загальних зборів учасників ТОВ «Спецстиль» від 06.03.2014 р. №07/03/14,     вирішено оголосити дивіденди учасникам Товариства ОСОБА_2 у розмірі 425000,00 грн. та ОСОБА_1 у розмірі 425000,00 грн. та спрямувати дивіденди в сумі 850000,00 грн. на поповнення статутного капіталу.
		Відповідно до протоколу від 06.03.2014 р. №06/03/14 Загальних зборів учасників ТОВ «Спецстиль» вирішено збільшити статутний капітал з 150000,00 грн. до 1000000,00 грн.     за рахунок нерозподіленого прибутку товариства,     частка ОСОБА_1 складає 500000,00 грн., що відповідає 50% статутного капіталу Товариства.
		Згідно бухгалтерської довідки від 06.03.2014 р. №1-14, сума дивідендів, нарахованих засновниками, спрямовано на збільшення статутного капіталу (а.с.28,27).
		Крім цього, матеріали справи свідчать, що,  у зв`язку із зменшенням статутного капіталу Товариства на 200000 грн., відповідно до протоколу Загальних зборів учасників товариства від 14.12.2015 р. №14/12/15, позивачу повернуто внесені ним кошти в розмірі 100 000 грн. без зміни частки у статутному капіталі.
		Водночас, апелянт вказує про те, що під час проведення перевірки, встановлено, що ОСОБА_1 в період з 01.04.2016 р. по 30.06.2016 р. було отримано від ТОВ «Спецстиль» інвестиційний прибуток в сумі 100 000,00 грн., з якого непідтвердженими первинними документами про внесення суми в статутний капітал Товариства 25000 грн. і з якого не було нараховано та утримано податок на доходи фізичних осіб.
		Так, підпунктом  170.2.2     пункту   170.2    статті     170 Податкового кодексу України     визначено, що     придбанням   інвестиційного активу вважаються також     операції з внесення     платником податку коштів або  майна  до статутного капіталу юридичної особи   - резидента в обмін на емітовані ним корпоративні права.
		Згідно  підпункту 14.1.49. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, дивіденди - платіж, що здійснюється юридичною особою, у тому числі емітентом корпоративних прав, інвестиційних сертифікатів чи інших цінних паперів на користь власника таких корпоративних прав, інвестиційних сертифікатів та інших цінних паперів, що засвідчують право власності інвестора на частку (пай) у майні (активах) емітента, у зв`язку з розподілом частини його прибутку, розрахованого за правилами бухгалтерського обліку.
		Для цілей оподаткування до дивідендів прирівнюється також платіж у грошовій формі, що здійснюється юридичною особою на користь її засновника та/або учасника (учасників) у зв`язку з розподілом чистого прибутку (його частини)
		В силу підпункту 14.1.81 вказаної статті, інвестиції - господарські операції, які передбачають придбання основних засобів, нематеріальних активів, корпоративних прав та/або цінних паперів в обмін на кошти або майно. Інвестиції поділяються на, зокрема, реінвестиції - господарські операції, що передбачають здійснення капітальних або фінансових інвестицій за рахунок прибутку, отриманого від інвестиційних операцій.
		Таким чином, у випадку реінвестиції нараховані дивіденди можуть в подальшому бути спрямовані на збільшення статутного капіталу підприємства. Тобто статутний капітал поповнюється за рахунок     нарахованих, але не виплачених дивідендів. Самі     учасники не отримують дивідендів, замість цього відбувається збільшення їх частки в товаристві. При цьому, якщо усі інвестори ухвалюють рішення про реінвестицію дивідендів, відсоткове співвідношення часток учасників у статутному капіталі залишається тим самим, а вартість їх збільшується у зв`язку зі збільшенням статутного капіталу.     
		Як зазначалося, відповідно до протоколів Загальних зборів учасників ТОВ «Спецстиль» від 06.03.2014 р. №06/03/14 та №07/03/14 збільшено статутний капітал «ТОВ «Спецстиль» за рахунок суми дивідендів, нарахованих засновникам,     при цьому частка позивача залишилась незмінною.
		Отже, у даному випадку, реінвестиція дивідендів, направлена на збільшення статутного капіталу, що є вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства.
		Разом з цим,   операції з внесення платником податку коштів або майна до статутного фонду юридичної особи в обмін на емітовані ним корпоративні права є операцією з     придбання інвестиційного активу, тобто є витратами платника податку на придбання такого активу - частки у статутному капіталі.
		З вищенаведеного вбачається, що контролюючим органом, при прийняті рішення про збільшення позивачу грошового зобов`язання з податку на прибуток, не враховано реінвестиції дивідендів позивача, що за своє природою є саме витратами, які повернуті позивачу після зменшення статутного капіталу.
		При цьому, як вірно вказано судом першої інстанції, інвестиційний прибуток розраховується як позитивна різниця між доходом, отриманим платником податку від продажу окремого інвестиційного активу, та його вартістю, що визначається із суми витрат на придбання такого активу, з урахуванням норм пп. 170.2.4 - 170.2.6 цього пункту (крім операцій з деривативами).
		В даному випадку, позивачу повернуто понесені інвестиційні витрати, отже, така позитивна різниця в понятті інвестиційного прибутку відсутня.
		Таким чином, колегія суддів вважає вірними посилання позивача, що вищевказані кошти, які були йому повернуті ТОВ «Спецстиль» в розмірі 100000,00 грн. є сплаченими внесками до статутного капіталу, а тому    не можуть відносить до доходу, у зв`язку із чим, не підлягають оподаткуванню.
		Враховуючи вищевказане, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що у даному випадку, об`єкт оподаткування податком на доходи фізичних осіб відсутній, а, відповідно, і висновок контролюючого органу про порушення позивачем вимог  пп. 163.1.1 п. 163.1 ст. 163, пп. 164.2.9 п. 164.2     ст. 164, пп. 170.2.6 п. 170.2 ст. 170,п. 176.1 ст. 176 Податкового кодексу України    є безпідставним.
		Відтак, нарахування відповідачем  грошових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами)   є   неправомірним.
		Оскільки у позивача не утворилось інвестиційного прибутку, відповідно, і відсутній обов`язок подавати контролюючому органу податкову декларацію про майновий стан і доходи за 2016 рік та надання Книги обліку і витрат.
		Також, з огляду на протиправність висновків контролюючого органу про заниження позивачем загального оподатковуваного доходу, відсутні правові підстави для визначення позивачу грошових зобов`язань з військового збору.
		Доводи апелянта про те, що позивачем не підтверджено  первинними документами внесення суми 25 000,00 грн в статутний капітал ТОВ «Спецстиль», з якої не було нараховано та утримано податок на доходи фізичних осіб, як на підставу для винесення податкових повідомлень-рішень від 14.02.2018 №0014294204, №0014284204, №0014444204, №0014424204 є необґрунтованими, оскільки не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи та спростовуються доказами, що містяться в матеріалах справи. 
		У зв`язку із зазначеним, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відповідача та наявність правових підстав для їх скасування.
		Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що окрім цитування скаржником результатів проведеної перевірки ГУ ДФС у м. Києві, які відображено в Акті перевірки від 07.02.2018 р. №605/26-15-42-04-1989813574, апеляційна скарга не містить обґрунтувань порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
		При цьому, слід звернути увагу на правову позицію Касаційного адміністративного суду        у складі Верховного Суду.
		Так, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду в ухвалі від 12.02.2019 р. по справі 826/17196/І7 зазначив наступне: «У пункті 40 рішення у справі "Пономарьов проти України" № 3236/03 ЄСПЛ зазначив, що "право на справедливий розгляд судом, яке гарантовано пунктом 1 статті 6 Конвенції, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна із сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру. Аналогічні висновки викладені ЄСПЛ і у пункті 33 рішення у справі "Христов проти України" № 24465/04, пункті 46 рішення у справі "Устименко проти України" № 32053/13, пункті 61 рішення у справі "Брумареску проти Румунії" № 28342/95, пунктах 51, 52 рішення у справі "Рябих проти Росії" № 52854/39».
		З аналізу апеляційної скарги ГУ ДФС у м. Києві вбачається, що доводи, викладені у апеляційній скарзі, зводяться до незгоди із встановленими судом першої інстанції обставинами справи та наданою судом оцінкою доказів, наявних у матеріалах справи. В свою чергу, ГУ ДФС у м. Києві у своїй апеляційній скарзі не зазначено, у чому саме полягає незаконність та необґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, а також неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права.
		Доводи та заперечення апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.
		Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
		Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1     та наявність правових підстав для їх задоволення.
		Відповідно до ч. 1    ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених    статтею 78 цього Кодексу.
		В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2    ст. 77 КАС України).
		Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23.07.2002 у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" Суд визначив, що "…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління ".
		Водночас, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, обов`язку доказування правомірності спірних рішень не виконано.
		Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
		Відповідно до ч. 3    ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.
		Відповідно до    ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Керуючись ст. ст.    243,    250,315,    316,    321,    322,    325,    329 КАС України, суд, -
		 
		П О С Т А Н О В И В:
		 
		Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві залишити без задоволення.
		Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 серпня 2018 року залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.
		 
		Суддя-доповідач  Судді   Вівдиченко Т.Р.  Ганечко О.М.   Кузьменко В.В. 
		Повний текст постанови виготовлено 10.05.2019 року

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...