Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 816/1284/18 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з відносин публічної служби, зокрема справи щодо:.
Надіслано судом: 13.05.2019. Зареєстровано: 14.05.2019. Забезпечено надання загального доступу: 15.05.2019.
Дата набрання законної сили: 09.09.2019 (частково)
Результат оскарження 09.09.2019 Другий апеляційний адміністративний суд: скасовано судове рішення частково і ухвалено нове судове рішення у відповідній частині
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		          
		ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		і м е н е м   У к р а ї н и
		02 травня 2019 року  м. ПолтаваСправа №816/1284/18
		Полтавський окружний адміністративний суд у складі:
		головуючого судді - Кукоби О.О.,    
		за участю:
		секретаря судового засідання - Шулик Н.І.,
		позивача - ОСОБА_2. ,
		представників відповідача: Мокрицької К.В., Ревун І.І., 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Міністерства охорони здоров`я України про стягнення заробітної плати,
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		 
		1. Короткий зміст позовних вимог.
		 
		ОСОБА_2 (надалі - позивач, ОСОБА_2 ) звернувся до суду з позовом до Міністерства охорони здоров`я України (надалі - відповідач, МОЗ), у якому просив стягнути на його користь заробітну плату за вимушений прогул у розмірі 7756,46 грн, заборгованість з виплати заробітної плати з урахуванням індексу інфляції у розмірі   12476,27 грн, заробітну плату за час затримки розрахунку у розмірі 66080,00 грн, оплату по листу тимчасової непрацездатності у розмірі 912,69 грн, моральну шкоду у розмірі  100000,00 грн. 
		Позовні вимоги обґрунтував посиланням на те, що відповідач не у повному розмірі розрахувався з ОСОБА_2 при звільненні, наслідком чого є виникнення заборгованості з виплати заробітної плати, а також оплати лікарняних. 
		 
		2. Позиція відповідача. 
		 
		Відповідач позов не визнав, у наданому до суду відзиві представник відповідача просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю /т. 1, а.с. 157-164/. При цьому зазначив, що з позивачем своєчасно та у повному розмірі проведено розрахунок при звільненні. Стосовно оплати листа непрацездатності від 18.11.16 серії АГЮ №706755 відповідач зазначив, що відповідні виплати не проведені у зв`язку з оформленням листа непрацездатності з порушенням вимог чинного законодавства.
		Інші заяви по суті справи до суду не надходили. 
		 
		3. Процесуальні дії у справі. 
		 
		Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 24.05.18 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами загального позовного провадження. 
		Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 26.07.18 клопотання ОСОБА_2 про призначення експертизи задоволено частково, призначено у справі економічну експертизу, а провадження у справі зупинено до одержання судом її результатів.  
		Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 18.02.19 провадження у справі поновлено.  
		Протокольною ухвалою суду, постановленою у підготовчому засіданні 15.03.19 без виходу до нарадчої кімнати, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду. 
		У судовому засіданні 25.04.19 позивач позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити у повному обсязі. 
		Представники відповідача в судовому засіданні проти позову заперечували, наполягали на відмові у задоволенні позовних вимог. 
		 
		ОБСТАВИНИ СПРАВИ 
		 
		Людвов А.В . з 1.10.13 призначений на посаду головного спеціаліста відділу ліцензування медичної практики Управління контролю якості медичних послуг у порядку переведення з Полтавського обласного центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді /т. 1, а.с. 53/.
		8.09.15 позивача звільнено з роботи у зв`язку зі скороченням посади /т. 1, а.с. 54/.
		12.03.16 на виконання постанови Полтавського окружного адміністративного суду від 3.03.16 у справі №816/4377/15 позивача поновлено на посаді головного спеціаліста відділу з питань якості надання медичної допомоги /т. 1, а.с. 55/.
		На підставі наказу МОЗ від 1.04.16 №133-к ОСОБА_2 звільнено з посади у зв`язку з відсутністю на роботі без поважних причин /т. 1, а.с. 56/. 
		Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 22.08.16 у справі №816/773/16 позивача поновлено на роботі з 4.04.16. Зобов`язано МОЗ нарахувати     ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 12.03.16 по дату поновлення, та стягнуто з МОЗ середній заробіток за час вимушеного прогулу з урахуванням здійснених оплат та листків непрацездатності за період з 12.03.16 по дату поновлення /т. 1, а.с. 7-10/.
		Наказом МОЗ від 8.11.16 №529-к позивача поновлено на посаді з 4.04.16 /т. 1, а.с. 131/.
		Наказом МОЗ від 1.03.17 №62-к позивача з 10.04.17 звільнено з посади головного спеціаліста відділу контролю якості медичної допомоги Управління ліцензування та контролю якості надання медичної допомоги за угодою сторін відповідно до частини другої статті 86 Закону України "Про державну службу". Управлінню бухгалтерського обліку і фінансової звітності наказано виплатити ОСОБА_2 компенсацію за 9 календарних днів щорічної основної відпустки за період з 1.10.16 до 10.04.17 /т. 1, а.с. 129/.
		Наказом МОЗ від 26.05.17 №155-к, у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю позивача станом на 10.04.17, внесені зміни до пункту 2 наказу МОЗ від 1.03.17 №62-к в частині виплати ОСОБА_2 компенсації за невикористаний один календарний день щорічної основної відпустки за період з 1.10.15 по 30.09.16, 16 календарних днів щорічної основної відпустки за період з 1.10.16 по 10.04.17 /т. 1, а.с. 130/.
		Залученими до матеріалів справи копіями розрахункового листа за період з березня по травень 2017 року та листа МОЗ від 4.08.17 вих. №12-08/46/Л-12147/11007-зв підтверджено, що позивачу на момент звільнення з роботи проведені такі виплати: 
		у березні 2017 року: відпускні за період з 1.03.17 по 10.04.17 у розмірі 675,43 грн та матеріальна допомога у розмірі 5900,00 грн;
		у квітні 2017 року: компенсація за невикористану відпустку відповідно до наказу МОЗ від 1.03.17 №62-к у розмірі 466,48 грн (9 календарних днів), оплата листків непрацездатності у розмірі 10138,23 грн;
		у травні 2017 року: оплата листка непрацездатності серії АДЕ №489699 за період з 3.04.17 по 14.04.17 у розмірі 1261,44 грн, утримано виплати за 8 календарних днів відпустки під час перебування на лікарняному з 3.04.17 по 10.04.17 та виплачено компенсацію відповідно до наказу від 26.05.17 №155-к у розмірі 414,65 грн, окрім того, позивачу виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 9836,77 грн /т. 1, а.с. 121-122/.
		Не погоджуючись з проведеними виплатами, стверджуючи про неповну та несвоєчасну виплату заробітної плати, позивач звернувся до суду з даним позовом. 
		 
		ДЖЕРЕЛА ПРАВА
		 
		За змістом статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. 
		Згідно з частиною першою статті 50 Закону України від 10.12.15 №889-VIII "Про державну службу" держава забезпечує достатній рівень оплати праці державних службовців для професійного виконання посадових обов`язків, заохочує їх до результативної, ефективної, доброчесної та ініціативної роботи. 
		Статтею 116 Кодексу законів про працю України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму. 
		А відповідно до статті 117 цього Кодексу, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. 
		Частиною першою статті 4 Закону України від 3.07.91 №1282-ХІІ "Про індексацію грошових доходів населення" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) визначено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка. 
		Згідно з частиною першою статті 19 Закону України від 23.09.99 №1105-XIV "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (тут та надалі у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за страхуванням у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності мають застраховані особи - громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Це право виникає з настанням страхового випадку в період роботи (включаючи час випробування та день звільнення), зайняття підприємницькою та іншою діяльністю, якщо інше не передбачено законом. 
		Відповідно до частини другої статті 22 названого Закону, допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням, виплачується Фондом застрахованим особам починаючи з шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності або до встановлення медико-соціальною експертною комісією (далі - МСЕК) інвалідності (встановлення іншої групи, підтвердження раніше встановленої групи інвалідності) незалежно від звільнення, припинення підприємницької або іншої діяльності застрахованої особи в період втрати працездатності, у порядку та розмірах, встановлених законодавством. Оплата перших п`яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві, здійснюється за рахунок коштів роботодавця у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. 
		Частиною другою статті 23 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" визначено, що застраховані особи, які в період отримання допомоги по тимчасовій непрацездатності порушують режим, встановлений для них лікарем, або не з`являються без поважних причин у призначений строк на медичний огляд, у тому числі на лікарсько-консультативну комісію (ЛКК) чи медико-соціальну експертну комісію (МСЕК), втрачають право на цю допомогу з дня допущення порушення на строк, що встановлюється рішенням органу, який призначає допомогу по тимчасовій непрацездатності. 
		За змістом частини третьою статті 30 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" рішення про призначення матеріального забезпечення та надання соціальних послуг приймається комісією (уповноваженим) із соціального страхування, що створюється (обирається) на підприємстві, в установі, організації, до складу якої входять представники адміністрації підприємства, установи, організації та застрахованих осіб (виборних органів первинної профспілкової організації (профспілкового представника) або інших органів, які представляють інтереси застрахованих осіб). 
		Комісія із соціального страхування здійснює контроль за правильним нарахуванням і своєчасною виплатою матеріального забезпечення, приймає рішення про відмову в його призначенні, про припинення виплати матеріального забезпечення (повністю або частково), розглядає підставу і правильність видачі листків непрацездатності та інших документів, які є підставою для надання матеріального забезпечення та соціальних послуг. 
		А відповідно до частини першої статті 31 цього Закону, підставою для призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності, по вагітності та пологах є виданий у встановленому порядку листок непрацездатності. 
		Порядок заповнення листка непрацездатності визначено Інструкцією про порядок заповнення листка непрацездатності, затвердженою спільним наказом Фонду соціального страхування від нещасних випадків, Мінохорони здоров`я, Мінпраці, ФТВП від 3.11.04 №532/274/136-ос/1406 (надалі - Інструкція № 532). 
		Згідно з пунктом 3.5 Інструкції №532, якщо має місце порушення режиму, то у графі  "Відмітки про порушення режиму:" зазначається дата порушення режиму, що засвідчується підписом лікаря. Види порушень режиму вказуються у графі "Примітка:" з обов`язковим записом у медичній карті амбулаторного чи стаціонарного хворого. 
		У відповідності до пункту 4.1 Інструкції №532 при порушенні хворим призначеного режиму вказується вид порушення (наприклад, несвоєчасна явка на прийом до лікаря; алкогольне, наркотичне, токсичне сп`яніння під час лікування; вихід на роботу без дозволу лікаря; самовільне залишення закладу охорони здоров`я; виїзд на лікування в іншому закладі охорони здоров`я без відмітки про дозвіл виїзду; відмова від направлення або несвоєчасна явка на МСЕК та ін.). 
		 
		ОЦІНКА СУДОМ ОБСТАВИН СПРАВИ
		 
		Згідно з частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		 
		У позовній заяві ОСОБА_2 стверджував, що йому за період з 12.03.16 по 8.11.16 нарахована компенсація у розмірі 9836,77 грн, а фактично виплачено (перераховано на картковий рахунок) 8566,76 грн, тоді як загалом розмір такої компенсації, на переконання позивача, мав становити 15110,09 грн.
		Відтак, позивач стверджував про наявність заборгованості з виплати компенсації за період з 12.03.16 по 8.11.16 у розмірі 6543,33 грн (15110,09 грн - 8566,76 грн), що, з урахуванням індексу інфляції, складає 7756,46 грн. 
		Натомість, відповідач наведені доводи заперечив та зазначив, що відповідно до наказу МОЗ від 8.11.16 №529-к посадовий оклад ОСОБА_2 у період з 4.04.16 по 1.05.16 становив 2231,00 грн, а з 1.05.16 - 4308,00 грн /т. 1, а.с. 175/. Середньоденна заробітна плата ОСОБА_2 на момент звільнення з роботи становила 101,41 грн /т. 1, а.с. 176/.
		На виконання судового рішення у справі №816/773/16 МОЗ проведено розрахунок середнього заробітку позивача за час вимушеного прогулу з урахуванням здійснених оплат та листків непрацездатності за період з 12.03.16 по 8.11.16, загалом сума склала 9836,77 грн (97 роб. днів х 101,41 грн). Фактично виплачено ОСОБА_2 у травні 2017 року        7918,60 грн (з вирахуванням обов`язкових податків і зборів).
		Суд враховує, що розмір середньоденної заробітної плати (101,41 грн) та нарахованої компенсації за час вимушеного прогулу з 12.03.16 по 8.11.16 (9836,77 грн) підтверджено висновком судової економічної експертизи від 28.01.19 №4326/4327-18 /т. 2, а.с. 73-96/.
		Стосовно доводів позивача про отримання ним коштів у меншому розмірі, суд звертає увагу на те, що після нарахування компенсації у розмірі 9836,77 грн відповідачем здійснені обов`язкові відрахування: податок на доходи фізичних осіб у розмірі 18% (1770,62 грн) та військовий збір у розмірі 1,5% (147,55 грн). З урахуванням наведеного, позивачу фактично виплачено 7918,60 грн, що не заперечується ОСОБА_2 та підтверджено копією розрахункового листа /т. 1, а.с. 166/. 
		Доводи позивача про необхідність індексації суми нарахованої компенсації є безпідставними, оскільки відповідно до абзацу третього пункту 3 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.03 №1078, до об`єктів індексації, визначених у пункті 2, не відносяться виплати, які обчислюються із середньої заробітної плати.
		До того ж, як зазначено судом вище, в силу положень частини першої статті 4 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індексація проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка. 
		Так, залученою до матеріалів справи таблицею індексів споживчих цін підтверджено, що у спірний період величина індексу споживчих цін не перевищувала поріг індексації /тт. 1, а.с. 203/. 
		Безпідставними є також доводи позивача про те, що врахована при розрахунку компенсації заробітна плата є нижчою від мінімальної, визначеної Законом України "Про Державний бюджет України на 2016 рік", оскільки, як підтверджено висновком судової економічної експертизи, середньоденну заробітну плату позивача розраховано у відповідності до вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8.02.95 №100, виходячи з розміру посадового окладу за посадою, яку позивач обіймав на момент звільнення у квітні 2016 року, у розмірі 2231,00 грн, згідно з вимогами постанови Кабінету Міністрів України від 9.12.15 №1013 "Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів".
		За таких обставин, доводи позивача про наявність заборгованості з виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 12.03.16 по 8.11.16 у розмірі 7756,46 грн спростовані в ході судового розгляду справи.
		Відтак, у задоволенні позову у цій частині належить відмовити. 
		 
		ОСОБА_2 у позовній заяві також стверджував, що відповідач не у повному обсязі виплатив йому заробітну плату за період з листопада 2016 року по травень 2017 року. На переконання позивача, сума заборгованості становить 11240,90 грн, а з урахуванням індексу інфляції - 12476,27 грн. При цьому, жодних розрахунків суми заборгованості позивач не надав. 
		Відповідач наведені доводи позивача заперечив, стверджуючи про те, що МОЗ у повному обсязі розрахувалось позивачем при звільненні у травні 2017 року. 
		За твердженням відповідача, за період з листопада 2016 року по травень 2017 року ОСОБА_2 загалом нараховано 34311,44 грн, а фактично виплачено 27584,10 грн (за вирахуванням обов`язкових податків та зборів), на підтвердження чого до матеріалів справи надано копію розрахункового листа /т. 1, а.с. 200/.
		Натомість судовий експерт у висновку судової економічної експертизи зауважив, що у об`ємі наданих документів розрахунково не підтверджено:
		нарахування позивачу заробітної плати за 13 березня 2017 року у розмірі 268,18 грн; 
		сума нарахованої заробітної плати за час щорічної основної відпустки ОСОБА_2 у березні - квітні 2017 року, розбіжність склала 1678,21 грн;
		сума нарахованої грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки, розбіжність становить 298,67 грн /т. 2, а.с. 73-96/.
		Таким чином, за висновком експерта, відповідач має доплатити ОСОБА_2 заробітну плату та компенсаційні виплати загалом у розмірі 2245,06 грн. 
		Відповідач наведені висновки судового експерта жодним чином не спростував. 
		Суд враховує, що відповідно до табеля обліку робочого часу Управління ліцензування та контролю якості надання медичної допомоги МОЗ за березень 2017 року 13.03.17 позначено як робочий день ОСОБА_2 /т. 2, а.с. 133 - зворот/. Водночас у графі "Відпрацьовано за місяць, днів" навпроти позивача проставлено позначку "0".  
		У свою чергу, суд враховує, що у період з 1.03.17 по 10.04.17 позивач мав перебувати у щорічній основній відпустці відповідно до наказу МОЗ від 1.03.17 №58-кв. При цьому, відповідно до листка непрацездатності серії АДЕ №389267 у період з 3.04.17 по 14.04.17 позивач перебував на лікарняному /т. 2, а.с. 151/.
		Доказів відкликання позивача з відпустки 13.03.17 матеріали справи не містять, позивач у ході судового розгляду справи не зазначав, що 13.03.17 він фактично перебував на роботі. 
		З огляду на викладені обставини, суд дійшов висновку, що 13.03.17 ОСОБА_2 перебував у відпустці, а відтак, підстави для нарахування позивачу заробітної плати за цей день відсутні. 
		Разом з цим, суд враховує, що за період з 1.03.17 по 10.04.17 позивачу нараховані та у березні 2017 року виплачені відпускні у розмірі 675,43 грн, а у травні 2017 року відраховано 135,08 грн у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю позивача у період відпустки з 3.04.17 по 10.04.17 /т. 1, а.с. 200/. Отже, фактично за період з 1.03.17 по 2.04.17 позивачу нарахована заробітна плата за 32 календарні дні відпустки у розмірі 540,35 грн (675,43 грн - 135,08 грн), тоді як за висновком експерта сума нарахувань мала скласти 2218,56 грн (середньо денна заробітна плата у розмірі 69,33 грн х 32). Заборгованість становить 1678,21 грн (2218,56 грн - 540,35 грн). 
		Відповідачем розрахунок експерта не спростовано, у зв`язку з чим суд, з огляду на підтвердження висновків експерта матеріалами справи, дійшов висновку про наявність підстав для стягнення на користь ОСОБА_2 заборгованості з виплати заробітної плати (в частині виплати заробітної плати за час щорічної основної відпустки) у розмірі 1678,21 грн.
		Крім того, за висновком судового експерта МОЗ некоректно розраховано суму компенсації за 17 календарних днів невикористаної щорічної відпустки, а сума заборгованості становить 298,67 грн.   
		При цьому, як встановлено судом зі змісту висновку експертизи, розмір середньоденної заробітної плати для проведення відповідних розрахунків (69,40 грн) судовим експертом визначено з урахуванням за березень 2017 року оплати праці за один робочий день - 13 березня 2017 року у розмірі 268,18 грн /т. 2, а.с. 94/. 
		Однак, як зазначено судом вище, 13.03.17 позивач перебував у щорічній відпустці і підстави для нарахування йому заробітної плати за цей день відсутні.  
		Згідно зі статтею 108 Кодексу адміністративного судочинства України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 90 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивованим у судовому рішенні.
		З урахуванням наведеного, за відсутності підстав для нарахування позивачу заробітної плати за 13.03.17, суд вважає за необхідне самостійно розрахувати розмір середньоденної заробітної плати ОСОБА_2 для визначення суми грошової компенсації за 17 календарних днів невикористаної щорічної відпустки при звільненні позивача, що становитиме:    23882,58 грн : (365-10-7) = 68,63 грн. 
		Відтак, розмір згаданої компенсації становитиме: 68,63 х 17 = 1166,71 грн, а розмір недоплаченої ОСОБА_2 . компенсації: 1166,71 грн - 881,13 грн = 285,58 грн. 
		За таких обставин, відповідач має сплатити ОСОБА_2 заборгованість з виплати заробітної плати загалом у розмірі 1963,79 грн (1678,21 грн + 285,58 грн).
		Щодо оплати МОЗ листка непрацездатності серії АГЮ №706755, суд встановив такі обставини. 
		Залученою до матеріалів справи копією протоколу засідання комісії із соціального страхування апарату МОЗ від 22.11.16 №9 підтверджено, що за результатами розгляду листка непрацездатності серії АГЮ №706755 Комісією ухвалене рішення не призначати       ОСОБА_2 допомогу по тимчасовій непрацездатності у зв`язку зі зверненням до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності щодо проведення перевірки обґрунтованості його видачі /т. 1, а.с. 147-148/. 
		Листом від 23.11.16 вих. №11.02-21-27/698/30292 Комісія із соціального страхування апарату МОЗ звернулась до Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності з проханням провести перевірку правомірності видачі листків непрацездатності ОСОБА_2 та зазначила, що листок непрацездатності серії АГЮ №706755, виданий ОСОБА_2 Трускавецькою міською лікарнею про перебування на стаціонарному лікуванні у період з 7.11.16 по 18.11.16, не відповідає дійсності, оскільки ОСОБА_2 . 8.11.16 упродовж робочого дня з 9:00 до 18:00 перебував у приміщенні МОЗ /т. 1, а.с. 145-146/.
		Листом від 30.12.16 вих. №5.1-31-2343 Виконавча дирекція Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності повідомила відповідача про те, що листок непрацездатності серії АГЮ №706755 заповнений з порушенням вимог пунктів 3.5, 4.1 Інструкції про порядок заповнення листка непрацездатності, а саме - не зазначено порушення режиму (відсутній у стаціонарі 8.11.16) /т. 1, а.с. 149/. У зв`язку з цим, відповідачу роз`яснено необхідність повернення даного листа непрацездатності для внесення до нього відповідних доповнень.
		1.09.17 МОЗ отримано заяву ОСОБА_2 про проведення оплати листка непрацездатності серії АГЮ №706755 /т. 1, а.с. 152/. До цієї заяви позивач додав оригінал листка непрацездатності, у графі "Відмітки про порушення режиму" якого зазначено: " Відсутній у стаціонарі 8 листопада 2016 року" /т. 2, а.с. 21/.
		Листом від 14.09.17 вих. №11.1-29/420/11-16659/3997-зв відповідач повідомив ОСОБА_2 про те, що згаданий листок непрацездатності буде прийнятий до сплати при наявності пояснень щодо причин порушення режиму /т. 1, а.с. 151/.
		З огляду на вищевикладені фактичні обставини справи, суд звертає увагу на недотримання відповідачем порядку розгляду питання про оплату листка непрацездатності. 
		Так, в силу наведених вище положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" рішення про призначення матеріального забезпечення приймається комісією із соціального страхування (частина третя статті 30 Закону).
		Однак, суду не надано доказів розгляду Комісією із соціального страхування апарату МОЗ питання про призначення ОСОБА_2 допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю на підставі листка непрацездатності серії АГЮ №706755 та заяви позивача від 28.08.17, що отримана МОЗ 1.09.17 та зареєстрована за вх. №Л-16659. 
		При цьому суд звертає увагу на те, що відповідно до частини другої статті 23 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" застраховані особи, які в період отримання допомоги по тимчасовій непрацездатності порушують режим, встановлений для них лікарем, втрачають право на цю допомогу з дня допущення порушення на строк, що встановлюється рішенням органу, який призначає допомогу по тимчасовій непрацездатності. 
		З урахуванням наведеного та беручи до уваги те, що оплата перших п`яти днів тимчасової непрацездатності здійснюється за рахунок коштів роботодавця, а з шостого дня - виплачується Фондом, суд дійшов висновків про передчасність вимог позивача щодо стягнення з МОЗ оплати за листком непрацездатності серії АГЮ №706755. До того ж, визначений позивачем розмір допомоги (912,69 грн) не підтверджений документально. 
		Водночас, зважаючи на те, що відповідач не вчинив дій щодо належного розгляду питання про виплату позивачу допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, суд, керуючись приписами частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, з метою повного та всебічного захисту прав позивача, вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, зобов`язавши МОЗ прийняти рішення з питання оплати ОСОБА_2 листка непрацездатності серії АГЮ №706755 у відповідності до вимог частини другої статті 23 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування".
		Враховуючи вищевикладене у своїй сукупності, позовні вимоги ОСОБА_2 у розглянутій частині належить задовольнити частково. 
		Щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд виходить з такого. 
		За приписами частини другої статті 117 Кодексу законів про працю України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду у постановах від 30.05.18 у справі №461/6803/16-ц та від 25.07.18 у справі №760/14696/16-ц зазначив, що право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статті 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу. 
		Разом з тим при розгляді зазначеного питання необхідно брати до уваги і такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
		При цьому, принцип співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні полягає у пропорційності частки суми, на яку той мав право (задоволеної судом або визнаної позивачем), порівняно саме із середнім заробітком.  
		 
		Суд враховує, що позивач наказом МОЗ від 1.03.17 №62-к звільнений з роботи за угодою сторін з 10.04.17 /т. 1, а.с. 86/.
		Однак, у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю ОСОБА_2 станом на 10.04.17 наказом МОЗ від 26.05.17 №155-к до попереднього наказу внесені зміни в частині проведення розрахунків. 
		У ході розгляду справи по суті частково підтверджено правомірність вимог      ОСОБА_2 щодо стягнення заборгованості з виплати заробітної плати при звільненні у розмірі 1963,79 грн.
		За висновком судового експерта середньоденна заробітна плата позивача станом на дату звільнення становила 281,59 грн, а середній заробіток за період з 10.04.17 по 1.03.18 -63076,16 грн. 
		При цьому, як встановлено судом зі змісту висновку експертизи, для розрахунку середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні судовий експерт врахував заробітну плату ОСОБА_2 за один робочий день у березні 2017 року, що становить 268,18 грн /а.с. 95/. 
		Однак, як зазначено судом вище, підстави для нарахування позивачу заробітної плати за 13.03.17 відсутні, оскільки в цей день позивач перебував у щорічній відпустці. 
		З урахуванням наведеного, суд вважає за необхідне самостійно провести розрахунок середньоденної заробітної плати ОСОБА_2 . 
		Порядок   обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8.02.95 №100 (надалі - Порядок №100), пунктом 1 якого визначено, що цей Порядок застосовується в інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати. 
		Абзацом третім пункту 2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. 
		А відповідно до абзацу четвертого цього пункту, якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.   
		Позивач звільнений з роботи з 10.04.17. 
		Залученими до матеріалів справи копіями табелів обліку робочого часу Управління ліцензування та контролю якості надання медичної допомоги підтверджено, що у березні 2017 року позивач не працював жодного дня, у лютому 2017 року - один день, у січні 2017 року - жодного дня /т. 2, а.с. 133-135/.
		Відтак, середній заробіток не може бути розрахований за останні чи попередні два календарні місяці роботи перед звільненням. 
		Абзацом третім пункту 4 Порядку №100 визначено, що в інших випадках, коли нарахування проводяться виходячи із середньої заробітної плати, працівник не мав заробітку не з вини працівника, розрахунки проводяться виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу. 
		Суд зауважує, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18.01.17 №15 "Питання оплати праці працівників державних органів", якою, окрім іншого, затверджено Схему посадових окладів на посадах державної служби за групами оплати праці з урахуванням юрисдикції державних органів, посадовий оклад головного спеціаліста державного органу, юрисдикція якого поширюється на всю територію України, з 1.01.17 становив 5900,00 грн. 
		Таким чином, середньоденна заробітна плата ОСОБА_2 за березень 2017 року становитиме 268,18 грн (5900,00 грн : 22 робочі дні), а за лютий 2017 року - 295,00 грн (5900,00 грн : 20 робочих днів). 
		Відтак, розмір середньомісячної заробітної плати позивача становитиме 281,59 грн ((295,00 грн + 268,18 грн) / 2).
		У свою чергу, середній заробіток за період з 10.04.17 по 2.05.19 становитиме 144737,26 грн (514 робочих днів х 281,59 грн). 
		З огляду на викладене, зважаючи на ухвалення судом рішення про часткове задоволення позовних вимог, з відповідача на користь ОСОБА_2 належить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 14053,99 грн. При цьому, суд виходить з того, що позивачем заявлені вимоги про стягнення з МОЗ заборгованості з виплати заробітної плати загалом у розмірі 20232,73 грн, тоді як за результатами розгляду справи суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення на користь позивача заборгованості з виплати заробітної плати у розмірі 1963,79 грн. 
		Щодо стягнення моральної шкоди у розмірі 100000,00 грн, суд дійшов такого висновку.
		Згідно зі статтею 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. 
		Отже, для відшкодування шкоди, завданої фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади не є кваліфікуючою ознакою наявність вини такого органу. 
		Водночас право на відшкодування шкоди законодавцем пов`язується з підставами виникнення шкоди, завданої незаконними діями (бездіяльністю), та умовами виникнення права на його відшкодування.
		Так, за приписами статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
		Таким чином, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
		При цьому відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
		У даному випадку, нанесення моральної шкоди позивач обґрунтовує тим, що невиплата відповідачем належних йому сум призвела до глибоких моральних страждань та вимагала додаткових зусиль для організації його життя, внаслідок чого звичайний образ життя позивача зазнав змін, що потребувало від нього додаткових зусиль для відновлення попереднього стану.
		Однак, позивачем жодним чином не обґрунтовано в чому саме полягає моральна шкода. Належних доказів на підтвердження факту нанесення позивачу моральних страждань та їх причинного зв`язку матеріали справи не містять.
		Доводи позивача про те, що відповідач фактично позбавив його засобів до існування у зв`язку з невиплатою заробітної плати не відповідають дійсності, оскільки позивач у позові зазначив про отримання заробітної плати за спірний період у розмірі 27584,10 грн. 
		До того ж, до матеріалів справи відповідачем надані примірники щорічних декларацій особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що подані ОСОБА_2 за 2016, 2017 роки /т. 1, а.с. 210-222/.
		Дослідивши в судовому засіданні вказані примірники декларацій, суд встановив, що позивач у декларації за 2016 рік зазначив про отримання заробітної плати у МОЗ у розмірі 43600,00 грн, дохід від надання майна в оренду у розмірі 11864,00 грн та дохід від відчуження цінних паперів та корпоративних прав у розмірі 1000,00 грн /т. 1, а.с. 214-215/. У декларації за період з 1.01.17 по 10.04.17 позивач зазначив про отримання заробітної плати у розмірі 14300,00 грн, доходу від надання майна в оренду у розмірі 2232,00 грн та доходу від відчуження нерухомого майна у розмірі 310822,00 грн /т. 1, а.с. 221/. 
		Посилання позивача на те, що у зв`язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати він був вимушений позичати кошти у знайомих з метою лікування та забезпечення нормального життя не підтверджені жодними доказами, адже позивачем не надано боргових розписок, договорів позики, кредитних договорів тощо. 
		При цьому суд враховує, що відповідно до статті 1047 Цивільного кодексу України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. 
		За таких обставин, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову         ОСОБА_2 в частині стягнення з МОЗ моральної шкоди у розмірі 100000,00 грн.
		 
		РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ 
		 
		Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. 
		Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у розмірі 1762,00 грн, що підтверджено квитанцією від 18.04.18 №ПН7179 /т. 1, а.с. 3/. Дану суму судового збору зараховано до спеціального фонду Державного бюджету України, що підтверджено випискою /т. 2, а.с. 68/. 
		4.02.19 до суду надійшла заява позивача про повернення судового збору, що обґрунтована посиланням на помилковість його сплати, оскільки ОСОБА_2 встановлено другу групу інвалідності, а відтак він звільнений від сплати судового збору. 
		Так, відповідно до пункту 9 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю І та ІІ груп. 
		Залученою до матеріалів справи копією пенсійного посвідчення серії НОМЕР_1 підтверджено, що позивачу встановлено другу групу інвалідності /т. 2, а.с. 67/.
		Отже, позивач звільнений від сплати судового збору. 
		Згідно з пунктом 1 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом. 
		Частиною першою статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
		За таких обставин, суд вважає за необхідне задовольнити заяву позивача та повернути ОСОБА_2 з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1762,00 грн, сплачений квитанцією від 18.04.18 №ПН7179. 
		Також позивачем оплачено вартість проведення судової економічної експертизи, що становить 10296,00 грн, на підтвердження чого до матеріалів справи залучено квитанцію від 7.11.18 №ПН2807 /т. 2, а.с. 234/. 
		Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, пов`язані з проведенням експертиз. 
		Згідно з частиною третьою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. 
		Разом з цим, як визначено частиною восьмою цієї статті, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
		Оскільки спір у даній справі виник у зв`язку з непроведенням відповідачем повного розрахунку з ОСОБА_2 при звільненні, суд вважає за можливе компенсувати позивачу судові витрати в частині оплати вартості проведення судової економічної експертизи у повному обсязі. 
		За приписами частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.
		Відтак, судові витрати ОСОБА_2 у розмірі 10296,00 грн належить компенсувати позивачу за рахунок бюджетних асигнувань МОЗ. 
		Відповідач доказів понесення судових витрат суду не надав, підстави для їх розподілу відсутні. 
		Керуючись статтями 2, 6-10, 72-77, 90, 132, 139, 143, 242-246 Кодексу адміністративного судочинства України, Полтавський окружний адміністративний суд
		 
		В И Р І Ш И В:
		 
		Позовні вимоги ОСОБА_2 до Міністерства охорони здоров`я України про стягнення заробітної плати задовольнити частково. 
		Стягнути з Міністерства охорони здоров`я України (код ЄДРПОУ 00012925; вул. М. Грушевського, 7, м. Київ, 01601) на користь ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ; АДРЕСА_1) заборгованість з виплати заробітної плати у розмірі 1976,88 грн (одна тисяча дев`ятсот сімдесят шість гривень вісімдесят вісім копійок). 
		Стягнути з Міністерства охорони здоров`я України (код ЄДРПОУ 00012925; вул. М. Грушевського, 7, м. Київ, 01601) на користь ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ; АДРЕСА_1) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 14155,30 грн (чотирнадцять тисяч сто п`ятдесят п`ять гривень тридцять копійок). 
		Зобов`язати Міністерство охорони здоров`я України (код ЄДРПОУ 00012925; вул. М. Грушевського, 7, м. Київ, 01601) прийняти рішення з питання оплати ОСОБА_2 листка непрацездатності серії АГЮ №706755 у відповідності до вимог частини другої статті 23 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування". 
		У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити. 
		Повернути ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ; АДРЕСА_1 ) з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1762,00 грн (одна тисяча сімсот шістдесят дві гривні), сплачений за квитанцією відділення №11 ПАТ "Банк "Український капітал" від 18 квітня 2018 року №ПН7179.
		Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства охорони здоров`я України (код ЄДРПОУ 00012925; вул. М. Грушевського, 7, м. Київ, 01601) на користь ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ; АДРЕСА_3 ) судові витрати у розмірі 10296,00 грн (десять тисяч двісті дев`яносто шість гривень).
		Рішення набирає законної сили відповідно до положень статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду у порядку та строки, визначені статтями 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
		Повний текст рішення складено 13 травня 2019 року.
		 
		Суддя                                                                                О.О. Кукоба

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...