Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 761/2499/18 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 14.05.2019. Забезпечено надання загального доступу: 15.05.2019.
Дата набрання законної сили: 24.04.2019
Номер судового провадження: 14-176цс19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		П О С Т А Н О В А
		 
		І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И
		          
		24 квітня 2019 року
		м. Київ
		Справа № 761/2499/18
		Провадження № 14-176цс19
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		судді-доповідача Лященко Н. П., 
		суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Лобойка Л.М. , ПрокопенкаО.Б. ,            Саприкіної І.В. , Ситнік О.М. , Ткачука О.С. , УркевичаВ.Ю. , Яновської О . Г.,
		розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу  ОСОБА_8 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 17 травня 2018 року (суддя Піхур О. В.)та постанову Апеляційного суду м. Києва від 13 червня 2018 року (судді Українець Л. Д., Оніщук М. І., Шебуєва В. А.) у цивільній справі за позовом  ОСОБА_8 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» Волкова Олександра Юрійовича, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання права на отримання гарантованої суми відшкодування за вкладом, скасування рішення про визнання правочину нікчемним,
		УСТАНОВИЛА:
		У січні 2018 року ОСОБА_8 звернувся з позовом до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» Волкова Олександра Юрійовича (далі - уповноважена особа Фонду та ПАТ «Банк Михайлівський» відповідно), Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд),про визнання права на отримання гарантованої суми відшкодування за вкладом, скасування рішення про визнання правочину нікчемним.
		На обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що 26 лютого 2015 року ним згідно з договором банківського рахунку «поточний рахунок для обслуговування строкового вкладу (депозиту)» відкрито поточний рахунок №  НОМЕР_1 у ПАТ «Банк Михайлівський» 19 травня 2016 року на цей рахунок Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-розрахунковий центр» перераховано грошові кошти на загальну суму 36 тис. 763 грн 20 коп., що підтверджується довідкою про стан рахунку.
		Рішенням Правління Національного банку України (далі - НБУ) від 23 травня 2016 року ПАТ «Банк Михайлівський» визнано неплатоспроможним та запроваджено в ньому тимчасову адміністрацію.
		А рішенням Правління НБУ від 12 липня 2016 року відкликано банківську ліцензію ПАТ «Банк Михайлівський» і розпочато процедуру ліквідації банку.
		12 липня 2016 року виконавчою дирекцією Фонду було ухвалено рішення «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Банк Михайлівський» та призначено уповноважену особу Фонду. 
		З 15 липня 2016 року розпочато процедуру виплат гарантованого відшкодування вкладникам ПАТ «Банк Михайлівський».
		Звернувшись до банку - агента Фонду, позивач отримав відмову, оскільки його прізвище відсутнє в реєстрі на виплату.
		На свій запит позивач отримав відповідь від ПАТ «Банк Михайлівський»,              в якій стверджується, що переказ коштів на рахунок позивача 19 травня  2016 року є нікчемним правочином в силу положень статті 215 Цивільного кодексу України та пунктів 7-9 частини третьої статті 38 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VI).
		Позивач вважає, що уповноваженою особою Фонду не вчинено жодних дій щодо включення його до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами (поточними рахунками) у ПАТ «Банк Михайлівський», а трансакцію від 19 травня 2016 року безпідставно визнано нікчемним правочином, що обумовлює необхідність подання цього позову до суду  для захисту його прав.
		Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 17 травня 2018 року, залишеною без змін постановою Апеляційного суду м. Києва від 13 червня            2018 року, провадження у справі закрито.
		Рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовано тим, що підстави позовних вимог створюють публічно-правовий спір, пов`язаний зі здійсненням управлінських функцій Фонду, що відноситься до юрисдикції адміністративних судів відповідно до статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). При закритті провадження у справі суди керувалися правовими висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 квітня 2018 року у справі № 820/11591/15 та від 18 квітня 2018 року у справі № 813/921/16.
		У серпні 2018 року ОСОБА_8 подав касаційну скаргу, в якій просив оскаржувані рішення скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. При цьому посилався на те, що суди неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права.
		Касаційну скаргу мотивовано тим, що спір, який виник між сторонами, є приватно-правовим, а не публічно-правовим, а тому має вирішуватися в порядку цивільного судочинства. Оскаржувані рішення прийняті без урахування висновків,зроблених Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, в постановах від 23 травня 2018 року у справі № 811/568/16 та від 5 червня 2018 року у справі № 598/1470/15-ц. 
		Ухвалою Верховного Суду від 6 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.
		У березні 2019 року уповноважена особа Фонду надала відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення без змін. Відзив мотивований безпідставністю доводів касаційної скарги, зокрема тим, що спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративних судів.
		Відповідно до частини шостої статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.
		Згідно із частинами першою та четвертою статті 404 ЦПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу, зокрема, з обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п`ятій або шостій статті 403 цього Кодексу.
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 20 березня 2019 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки касаційна скарга містить доводи щодо порушення судами правил предметної юрисдикції. 
		Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року зазначену справу прийнято до провадження та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у письмовому провадженні).
		Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. 
		Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
		Вирішуючи питання стосовно юрисдикції цього спору, Велика Палата Верховного Суду керується такими міркуваннями.
		У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
		За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом. 
		За вимогами частини першої статті 18 Закону Українивід 2 червня 2016 року № 1402-VIII«Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних,господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
		Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
		Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин. 
		Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. 
		Частиною першою статті 19 ЦПК України встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
		Разом з тим відповідно допункту 1частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Зокрема, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. 
		Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
		Публічно-правовий спір- це спір,у якому хоча бодна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку  із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 2 частини першої статті 4 КАС України). 
		Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставізаконодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 вказаного Кодексу). 
		Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб`єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу. 
		Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади. 
		Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. 
		Спірні правовідносини у цій справі врегульовано Законом № 4452-VI.
		Згідно з пунктом 16 статті 2 Закону № 4452-VIтимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.
		Відповідно до пункту 6 статті 2 цього Закону ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства. 
		Отже, у спорах, пов`язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов`язань перед його кредиторами, норми Закону № 4452-VI є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах.
		Статтею 36 вказаного Закону врегульовано наслідки запровадження тимчасової адміністрації.
		Зокрема, згідно з підпунктами 1, 2 частини п`ятої статті 36 Закону № 4452-VI під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку.
		Відповідно до частини другої статті 46 цього Закону з дня призначення уповноваженої особи Фонду банківська діяльність завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню чи збільшений ліквідаційної маси.
		Законом № 4452-VI встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, НБУ, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Відносини, що виникають у зв`язку зі створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та НБУ (стаття 1 Закону № 4452-VI).
		Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день прийняття рішення НБУ про віднесення банку до категорії неплатоспроможних та початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми, встановленої адміністративною радою Фонду на дату прийняття такого рішення незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 тис. грн.
		Виконання зобов`язань Фонду перед вкладниками здійснюється Фондом з дотриманням вимог щодо найменших витрат Фонду та збитків для вкладників у спосіб, визначений цим Законом, у тому числі шляхом передачі активів і зобов`язань банку приймаючому банку, продажу банку, створення перехідного банку протягом дії тимчасової адміністрації або виплати відшкодування вкладникам після ухвалення рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку.
		Згідно з положеннями статті 27 Закону № 4452-VI уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
		Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
		Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію формує перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до частини четвертої статті 26 цього Закону.
		Гарантії Фонду є гарантіями держави, передбаченими Законом № 4452-VI, для виконання Фондом відповідних зобов`язань можуть залучатися державні кошти. Тому рішення та дії Фонду чи уповноваженої особи Фонду щодо включення вкладника до переліку осіб, яким необхідно здійснити виплату відшкодувань сум вкладів за рахунок коштів Фонду, є рішеннями та діями суб`єкта владних повноважень, який реалізує делеговані державою повноваження по виведенню з ринку неплатоспроможних банків. 
		Зважаючи на викладене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративних судів з урахуванням встановленого частиною першою статті 26 Закону № 4452-VI граничного розміру відшкодування за вкладами. Аналогічну правову позицію висловлено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 квітня 2018 року у справі № 820/11591/15, від 4 липня 2018 року у справі № 826/1476/15, від 23 січня 2019 року у справі № 761/2512/18 та інших.
		Оскільки спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративних судів, то він не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
		Водночас Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне зазначити, що провадження у справі в частині позовних вимог про скасування рішення уповноваженої особи Фонду, зазначене у наказі від 1 червня 2016 року № 42/2, за яким встановлено нікчемність правочинів (трансакції) з виконання                  19 травня 2016 року платіжних документів ТОВ «Інвестиційний розрахунковий центр» з перерахування коштів на рахунок позивача на загальну суму 36 тис. 763 грн 20 коп., підлягає закриттю з наступних підстав.
		Згідно із частинами першою, другою, десятою статті 38 Закону № 4452-VI Фонд (уповноважена особа Фонду) зобов`язаний забезпечити збереження активів і документації банку, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.
		За результатами перевірки, здійсненої відповідно до статті 38 Закону     № 4452-VI, виявляються правочини, які є нікчемними в силу приписів (на підставі) закону. При виявленні таких правочинів Фонд, його уповноважена особа Фонду чи банк не наділені повноваженнями визнавати або встановлювати правочини нікчемними.
		Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу уповноваженої особи Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (частина друга статті 215 Цивільного кодексу України та частина третя статті 38 Закону № 4452-VI) незалежно від того, чи проведена передбачена частиною другою статті 38 цього ж Закону перевірка правочинів ПАТ «Банк Михайлівський» із затвердженням її результатів відповідною комісією. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Наказ уповноваженої особи Фонду не є підставою для застосування таких наслідків. Такий наказ є внутрішнім розпорядчим документом, який прийнято уповноваженою особою, що здійснює повноваження органу управління банку. 
		Такі правові висновки вже висловлювались Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 910/12294/16, від              16 травня 2018 року у справі № 910/24198/16, від 4 липня 2018 року у справі № 819/353/16, від 23 січня 2019 року у справі № 761/2512/18 та інших.
		Оскільки наказ про нікчемність правочинів є внутрішнім документом банку, який приймається особою, що здійснює повноваження органу управління банку, він не створює жодних обов`язків для третіх осіб (у тому числі й вкладників банку), тому не може порушувати будь-які права таких осіб унаслідок прийняття цього наказу. 
		Із зазначеного можна зробити висновок, що права позивача в цій справі не можуть бути порушені внаслідок ухвалення внутрішнього документа банку, сфера застосування якого обмежується внутрішніми відносинами відповідного банку як юридичної особи.
		Отже, встановлена правова природа згаданого наказу унеможливлює здійснення судового розгляду щодо визнання його недійсним, а тому вимога про визнання протиправними дій уповноваженої особи Фонду в частині визнання нікчемним правочину не може бути розглянута у судовому порядку.
		Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
		Згідно з пунктом 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
		Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
		Згідно з частиною першою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
		Відповідно до частини четвертої статті 412 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
		Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 17 травня 2018 року та постанову Апеляційного суду м. Києва від 13 червня 2018 року в частині закриття провадження у справі стосовно позовних вимог про скасування рішення уповноваженої особи Фонду, зазначеного у наказі від 1 червня 2016 року № 42/2, за яким встановлено нікчемність правочинів, слід змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
		В іншій частині ухвалу суду першої інстанції, постанову апеляційного суду прийнято з додержанням норм процесуального права, а тому відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України їх необхідно залишити без змін.
		У такому разі розподілу судових витрат Велика Палата Верховного Суду не здійснює.
		Керуючись статтями 259, 268, 400, 406, 409, 410, 412, 415, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду 
		ПОСТАНОВИЛА:
		Касаційну скаргу  ОСОБА_8 задовольнити частково.
		Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 17 травня 2018 року та постанову Апеляційного суду м. Києва від 13 червня 2018 року в частині закриття провадження у справі стосовно позовних вимог про скасування рішення уповноваженої особи Фонду, за яким встановлено нікчемність правочину, - змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови. 
		В іншій частині ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 17 травня 2018 року та постанову Апеляційного суду м. Києва від 13 червня 2018року залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя-доповідач                                                                                  Н. П. Лященко    Судді:     Н. О. Антонюк       Л. М. Лобойко       С. В. Бакуліна       О. Б. Прокопенко      Д. А. Гудима       І. В. Саприкіна      В.І .     Данішевська         О.М .   Ситнік             О.С .    Золотніков         О.С .    Ткачук              В.С . Князєв     В. Ю. Уркевич            О. Г. Яновська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...