Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 640/5499/19 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо оскарження актів чи діянь ВРУ, Президента, ВРП, ВККС, рішень чи діянь органів, що обирають, звільняють, оцінюють ВРП, рішень чи діянь суб’єктів призначення КСУ та Дорадчої групи експертів у процесі відбору на посаду судді КСУ, з них:.
Надіслано для оприлюднення: 15.05.2019. Зареєстровано: 16.05.2019. Забезпечено надання загального доступу: 17.05.2019.

Результат оскарження 20.01.2020 Шостий апеляційний адміністративний суд: визнано ухвалу суду нечинною і закрито провадження у справі
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м.  Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		м. Київ
		15 травня 2019 року  № 640/5499/19
		      Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Погрібніченка І.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу
		за позовомОСОБА_1доЧлена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України ОСОБА_2  третя особа проВища кваліфікаційна комісія суддів України  визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
		ОБСТАВИНИ       СПРАВИ:
		 
		До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі  позивач) з позовом до члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України ОСОБА_3 (далі  відповідач) у якому просив:
		визнати протиправними дії члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України  ОСОБА_2 з прийняття та підписання рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 27.12.2018 року №327/зп-18;
		встановити відсутність визначених Законом України «Про судоустрій і статус суддів» (№1402-VIII від 02.06.2016 року) у члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України ОСОБА_2 повноважень члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України з 25.10.2018 року.
		Адміністративний позов обґрунтовано тим, що позивач приймав участь в конкурсі на зайняття вакантних посад судді Верховного Суду, оголошеного Вищою кваліфікаційною комісією суддів України (далі  ВККСУ, Комісія).
		Рішенням ВККСУ №327/зп-18 від 27.12.2018 року затверджено рейтингові  кодовані результати виконаного 14 листопада 2018 року практичного завдання на етапі іспиту під час кваліфікаційного оцінювання у межах процедури конкурсу на зайняття вакантних посад суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, де в додатку 5 позивачу було відмовлено у допуску до другого етапу кваліфікаційного оцінювання.  
		Підставою для цього стали дії відповідача відносно нарахування ОСОБА_1 40 балів та підписання вказаного рішення ВККСУ.
		Він наголошує, що згідно ч.2 ст. 84 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (№1402-VIII від 02.06.2016 року), за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання, Вища кваліфікаційна комісія суддів України ухвалює одне з рішень, визначених цим Законом. 
		В свою чергу частина 3 статті 88 вказаного вище Закону передбачає, що рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, ухвалене за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання, може бути оскаржене та скасоване, зокрема, з підстав того що склад членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, який провів кваліфікаційне оцінювання, не мав повноважень його проводити. 
		Позивач вважає, що ОСОБА_2, який 24.10.2014 року був призначений наказом Міністра юстиції України на посаду члена ВККСУ, не мав встановлених на те законом повноважень на час існування спірних правовідносин, оскільки такі повноваження спливли 24.10.2018 року. Відтак, його дії, які полягають в оцінюванні роботи, ухваленні та підписанні вказаного вище рішення, як уповноваженою на те законом особою, є протиправними. 
		Такі оскаржувані дії члена ВККСУ ОСОБА_2 порушують права та інтереси позивача, оскільки стосуються процедури його оцінювання та затвердження результатів. 
		Позивач наголошує на тому, що з правових позицій Рішень Конституційного Суду України (від 09.02.99 р. №1-рп/99, від 05.04.2001 р. №3-п/2001) формується очевидний правовий висновок, що закон по відношенню до триваючих, тобто таких, що мають конкретний свій початок і кінець правовідносин, які не закінчилися на момент набрання ним чинності, підлягає до застосування з дня набрання ним юридичної сили. 
		12 лютого 2015 року Верховною Радою України прийнято Закон України №192-VІІІ «Про забезпечення права на справедливий суд». 
		Вказаним Законом, а саме п.9 Розділу І, Закон України «Про судоустрій і статус суддів» викладається в новій редакції, де ч.3 ст.102 Закону встановлено, що строк повноважень члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України становить чотири роки з дня обрання (призначення). Одна і та сама особа не може здійснювати повноваження два строки підряд.
		Одночасно із цим, підпунктом 5 пункту 5 розділу II Закону України від 12.02.2015 № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» встановлено, що після набрання ним чинності члени Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, призначені Міністром юстиції України, Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини, Головою Державної судової адміністрації України до набрання чинності цим Законом, здійснюють свої повноваження протягом чотирьох років з дня їх призначення. 
		Таким чином, вказаний Закон скоротив строк повноважень членів ВККСУ, в тому числі і позивача з 6 до 4 років.
		Окрім цього, Верховною Радою України 02.06.2016 року прийнято Закон України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VІІІ, яким у п.8 ст. 94 визначено строк повноважень членів ВККСУ  4 роки з дня обрання (призначення) та заборону на здійснення таких повноважень одній особі два роки поспіль.
		Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VІІІ визнано таким, що втратив чинність Закон України «Про судоустрій і статус суддів» №2453-VI від 07.07.2010 року, а пунктом 27 встановлено, що члени Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, обрані (призначені) на посади до набрання чинності цим Законом, що поширюється і на відповідача, продовжують виконувати свої повноваження до закінчення строку, на який їх обрано (призначено). 
		Ухвалою Окружного адміністративного суду у вказаній справі від 05.04.2019 року прийнято вказану позовну заяву та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
		Також, вказаною ухвалою суду залучено Вищу кваліфікаційну комісію суддів України до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.
		08.05.2019 року представником відповідача у справі було подано відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити в задоволенні адміністративного позову з огляду на таке.
		Обґрунтовуючи відзив представник посилався на те, що відповідача було призначено на посаду члена ВККСУ відповідно до діючого на той час законодавства Наказом Міністра юстиції України №1781/5 від 24 жовтня 2014 року, який на даний час є чинним.
		Законом України Про забезпечення права на справедливий суд №192-VІІІ від 12 лютого 2015 року Закон України Про судоустрій і статус суддів № 2453-VІ від 07 липня 2010 року було викладено в новій редакції, у відповідності до якої (пункт 3 статті 102) тривалість повноважень члена ВККСУ було встановлено строком на чотири роки з дня обрання (призначення). Одночасно Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України Про забезпечення права на справедливий суд» (підпункт 5 пункту 5) було визначено, що член ВККСУ, призначений Міністром юстиції України до набрання чинності цим Законом, здійснює свої повноваження протягом чотирьох років з дня його призначення.
		30 вересня 2016 року набув чинності Закон України Про судоустрій і статус суддів №1402-VIII від 02 червня 2016 року, відповідно до якого втратив чинність Закон України Про судоустрій та статус суддів № 2453-VI від 07 липня 2010 року. Пунктом 8 статті 94 вказаного Закону визначено що строк повноважень члена ВККСУ становить чотири роки з дня обрання (призначення). 
		Разом з цим, пунктом 26 Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про судоустрій і статус суддів №1402-VIII від 02 червня 2016 року визначено, що члени ВККС України, обрані (призначені) на посади до набрання чинності цим Законом, продовжують виконувати повноваження до закінчення строку, на який їх обрано (призначено). 
		Відповідач вважає, що з набранням чинності Закону України Про судоустрій і статус суддів №1402-VIII від 02 червня 2016 року строк його повноважень, як члена ВККСУ, становить шість років з моменту призначення на посаду та триває до 24 жовтня 2020 року. 
		Наголошуючи на колізії між дією підпункту 5 пункту 5 Розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про забезпечення права на справедливий суд та пункту 26 Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про судоустрій і статус суддів №1402-VIII від 02 червня 2016 року відповідач зазначає, що необхідно зважати на їх дію в часі та можливість застосування до спірних правовідносин. 
		Зокрема вбачається, що підпункт 5 пункту 5 Розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про забезпечення права на справедливий суд, як такий, що був спрямований на врегулювання правовідносин повязаних з реалізацією Закону України Про судоустрій і статус суддів №2453-VI від 07 липня 2010 року, вичерпав свою дію з моменту набрання чинності Законом №1402-VIII та втрати чинності самого Закону №2453-VI, а пункт 26 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII є останньою за часом прийняття нормою, яка й підлягає подальшому застосуванню до триваючих правовідносин. 
		Зазначене твердження є відображенням усталеного та вживаного темпорального правила подолання колізій силою нормативно-правових актів, яке відображене, зокрема, в Постанові Пленуму Верховного Суду України Про судове рішення у цивільній справі від 18 грудня 2009 року №14 та рішенні Конституційного Суду України від 03 жовтня 1997 року № 4-зп.
		Хибність посилань позивача на підпункт 5 пункту 5 Розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про забезпечення права на справедливий суд», свідчить також й буквальне тлумачення пункту 26 прикінцевих та перехідних положень Закону України Про судоустрій і статус суддів № 1402-VIII від 02 червня 2016 року, в якому зазначається, що члени ВККСУ, обрані (призначені) на посади до набрання чинності цим Законом, продовжують виконувати свої повноваження до закінчення строку, на який їх обрано (призначено). Тобто, посилання дається на загальний строк обрання (призначення) члена ВККСУ, встановлений Законом № 2453-VI, а не на спеціально встановлений в розділі II Прикінцевих та перехідних положень Закону №192-VІІІ, що відображає дійсну волю Верховної Ради України при вдосконаленні правового регулювання спірних правовідносин. 
		Викладені вище висновки цілком відповідають принципам, як законності (точне дотримання пункту 26 прикінцевих та перехідних положень Закону України Про судоустрій та статус суддів №1402-VIIІ від 02 червня 2016 року), так і юридичної визначеності, з огляду на факт первісного призначення ОСОБА_2 на посаду члена ВККС України саме на шестирічний термін. 
		Також, представник відповідача посилався на те, що Окружним адміністративним судом м. Києва було розглянуто аналогічний по своїй суті позов, в тому числі й щодо ОСОБА_2, де суд встановив, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми пункту 26 розділу ХІІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону 1402-VII, та який, в рішенні від 25 березня 2019 року, врахував висновки Конституційного Суду України, викладені у рішенні від 07 листопада 2018 року № 9-р/2018 та від 22 травня 2018 року № 5-р/2018, відповідно до яких згідно з положеннями частини 3 статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. При цьому, суд зауважив, що вимогами підпункту 1 та 5 пункту 5 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону №192-VІІІ  звужуються існуючі конституційні права і свободи, зокрема, щодо можливості обіймати посаду протягом строку, визначеного Законом України Про судоустрій і статус суддів від 07 липня 2010 року №2453-VI. 
		26.04.2019 року представником Вищої кваліфікаційної комісії суддів України подано пояснення щодо позовної заяви ОСОБА_1
		Зокрема, третя особа зазначає, що твердження позивача щодо спливу повноважень ОСОБА_2 є необґрунтованими з огляду на таке.
		Відповідача було призначено на посаду члена ВККСУ наказом Міністра юстиції України від 24.10.2014 року №1781/5.
		Відповідно до ч.2 ст.92 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №2453-VI від 07.07.2010 року (в редакції чинній на момент призначення) строк повноважень члена ВККСУ становив шість років з дня набуття повноважень.
		Вказаний наказ є єдиним документом щодо призначення ОСОБА_2 членом Комісії.
		29.03.2015 року набув чинності Закон України від 12.02.2015 № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд», яким вносилися зміни, зокрема й до Закону №2453-VI від 07.07.2010 року.  
		Розділом  ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №192-VIII від 12.02.2015 року встановлено, що після набрання ним чинності члени Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, призначені Міністром юстиції України, Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини, Головою Державної судової адміністрації України до набрання чинності цим Законом, здійснюють свої повноваження протягом чотирьох років з дня їх призначення. 
		Тобто вказаними нормами було уточнено строк виконання повноважень члена Комісії, особами, які були призначені на посаду члена Комісії до набрання чинності цим Законом.
		Третя особа наголошує, що попри уточнення строку здійснення повноважень повторного призначення таких осіб не відбулось, оскільки законодавець визначив відлік уточненого строку здійснення повноважень від іншої (не оспорюваної) правової події - з моменту їх призначення, тобто видання субєктом призначення відповідного акту про призначення особи. 
		Тобто, Законом №192-VIII відбулось уточнення строку виконання повноважень членом Комісії ОСОБА_2 до чотирьох років з моменту призначення, з урахуванням його призначення на посаду строком на шість років.
		Проте, 02 червня 2016 року був прийнятий Закон України №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», який набув чинності з 30.09.2016 року.
		Відповідно до п.26 Розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону члени Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, обрані (призначені) на посади до набрання чинності цим законом продовжують виконувати свої повноваження до закінчення строку, на який їх обрано (призначено). 
		Таким чином, строк виконання повноважень відповідача знову був уточнений  до закінчення строку, на який його було призначено.
		На думку ВККСУ позивач необґрунтовано ототожнює «строк призначення (обрання) на посаду» та «строк здійснення повноважень», оскільки у Законі №192-VIII було здійснено посилання на «строк здійснення повноважень», який було уточнено до 4 років з дня набрання чинності цим Законом, а в Законі №1402-VIII уточнення строку виконання повноважень членом Комісії, обраним (призначеним) до набрання чинності цим законом було здійснено відповідно до «строку призначення (обрання)» на посаду. 
		За вказаних обставин строк, на який ОСОБА_2 призначений членом Комісії, як і повноваження останнього, спливають не 24.10.2018 року, а 24.10.2020 року.
		ВККСУ також зазначає, що положення Закону №192-VIII щодо уточнення строку здійснення повноважень відповідачем застосовувалося до 30.09.2016 року, тобто до моменту набуття чинності Законом №1402-VIII, зокрема, пунктом 26 розділу ХІІ якого врегульовано аналогічні правовідносини стосовно строку виконання ОСОБА_2 повноважень члена Комісії. В даному випадку законодавець посилається, як на початок відліку строку виконання повноважень, на юридичну подію  призначення на посаду.
		Натомість Конституційний Суд України в рішенні від 03.10.1997 року №4/зп у справі 18/183-97 визначив, що конкретна сфера суспільних відносин може бути водночас врегульована однопредметними нормативними актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акту, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.
		Третя особа вважає, що з моменту набуття чинності Законом №1402-VIII та початком дії пункту 26 розділу ХІІ цього Закону, пункт 5 розділу ІІ Закону №192-VIII, який встановив однопредметні відносини щодо визначення строку виконання повноважень членами Комісії, призначеними до набрання  чинності цим Законом застосуванню не підлягає, як однопредметний акт, який діяв у часі раніше.
		Такого ж висновку  мотивувальній частині дійшов і Окружний адміністративний суд міста Києва у рішенні від 25.03.2019 року по справі №640/2620/19.
		За таких обставин Вища кваліфікаційна комісія суддів України просить відмовити в задоволенні адміністративного позову.
		08.05.2019 року на адресу суду надійшла відповідь позивача на пояснення третьої особи, в якій ОСОБА_1 вважає доводи ВККСУ не обґрунтованими з огляду на таке.
		Закон №192-VIII жодних слів «уточнень» не містить, пп.5 п.5 Розділу ІІ встановлює (а не уточнює), що члени ВККСУ здійснюють свої повноваження протягом 4 років з дня їх призначення. При цьому, позивач вважає що різниця змісту слів уточнює та встановлює є очевидною, а Прикінцеві та перехідні положення Закону №1402-VIII не встановили нового терміну відліку строку повноважень ще діючих раніше призначених (обраних) членів ВККСУ, як не встановили і інший ніж чотирирічний строк повноважень членів ВККСУ, який починає свій відлік з терміну призначення (обрання) особи на цю посаду.
		Вказане на його думку свідчить про відсутність конкуренції норм вищевказаних Законів та відсутність будь-якої чинної норми, що визначає 6 річний строк повноважень членів ВККСУ.
		Також ОСОБА_1 вважає неприйнятним посилання ВККСУ на судове рішення у справі №640/2620/19, оскільки позивач не був стороною в ній, а вона не має жодного преюдиціального значення для вирішення даної справи. 
		Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва,-
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		Позивач приймав участь в першому етапі кваліфікаційного оцінювання суддів у межах конкурсу на зайняття 26 вакантних посад суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, оголошеного Вищою кваліфікаційною комісією суддів України 02 серпня 2018 року.
		Як вбачається з копії екзаменаційної відомості оцінювання практичного завдання на етапі іспиту у межах процедури кваліфікаційного оцінювання (дата виконання практичного завдання 14.11.2018 року) ОСОБА_1 отримав 39,5 балів.
		Оцінювання позивача здійснювалося трьома членами Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, до складу яких входив відповідач  ОСОБА_2
		В подальшому, відповідно до копії витягу рішення третьої особи  Вищої кваліфікаційної комісії суддів України №327/зп-18 від 27.12.2018 року та додатків 3, 5 до нього, участь у засіданні якої приймав відповідач, було затверджено рейтингові результати, складеного 12 та 14 листопада 2018 року іспиту та позивачу було відмовлено у його допуску до другого етапу кваліфікаційного оцінювання «Дослідження досьє та проведення співбесіди», визнано таким, що не склав іспит  та не підтвердив здатність здійснювати правосуддя у Касаційному адміністративному суді у складі Верховного Суду, а також припинено його участь у конкурсі. 
		Вказане рішення було підписано відповідачем, як головуючим.
		Не погоджуючись з діями ОСОБА_2 щодо прийняття та підписання вказаного вище рішення через відсутність повноважень члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, позивач звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом.
		Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
		Статтею 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень.
		У той же час за приписами ч.2 ст.84 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII від 02 червня 2016 року за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання Вища кваліфікаційна комісія суддів України ухвалює одне з рішень, визначених цим Законом
		Як вбачається з ч.3 ст.88 Закону №1402-VIII рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, ухвалене за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав, як, зокрема, склад членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, який провів кваліфікаційне оцінювання, не мав повноважень його проводити.
		Зважаючи на ту обставину, що позивач приймав участь у процедурі кваліфікаційного оцінювання суддів у межах конкурсу на зайняття 26 вакантних посад суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, оголошеного Вищою кваліфікаційною комісією суддів України 02 серпня 2018 року, не погоджується з його наслідками, а рішення Вищої кваліфікаційної комісії України може бути скасовано лише за умови встановлення обставин, визначених ч.3 ст.88 Закону №1402-VIII, суд вважає, що у спірних правовідносинах оскаржувані дії відповідача впливають на права позивача, а обраний ним спосіб захисту відповідає можливості їх поновлення у випадку задоволення позову.
		При вирішенні спору по суті, суд виходить з наступного.
		Відповідно до наказу Міністра юстиції України від 24.10.2014 року №1781/5 ОСОБА_2 відповідно до статей 92, 93  Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та на підставі протоколу засідання конкурсної комісії для призначення на посаду члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 17.10.2014 року призначено до складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
		Як вбачається з копії відповідного наказу, наявної в матеріалах справи, такий наказ не містить в собі строку, на який призначено відповідача та не визначає строку його повноважень.
		У відповідності до чинного на час видачі вказаного наказу Закону України «Про судоустрій  статус суддів» №2453-VI від 07.07.2010 року, зокрема ч.2 ст.92 Закону, строк повноважень члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України становив шість років з дня набуття повноважень.
		Отже, строк повноважень відповідача на час його призначення на посаду члена ВККСУ, складав шість років саме в силу Закону №2453-VI та мав завершуватися 24.10.2020 року.
		29.03.2015 року набув чинності Закон України від 12.02.2015 № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд», яким вносилися зміни, зокрема, й до Закону №2453-VI від 07.07.2010 року, та який викладено в новій редакції.
		Так, Міністр юстиції України відповідно до частини 2 статті 102 Закону №2453-VI був позбавлений права призначення члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, а частиною 3 статті 102 Закону №2453-VI (з 29.03.2015 року) встановлено, що строк повноважень члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України становить чотири роки з дня обрання (призначення). Одна і та сама особа не може здійснювати повноваження два строки підряд.
		Одночасно Законом № 192-VIII у розділі ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» підпунктом 5 пункту 5 визначено, що члени Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, призначені Міністром юстиції України, Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини, Головою Державної судової адміністрації України до набрання чинності цим Законом, здійснюють свої повноваження протягом чотирьох років з дня їх призначення.
		Отже, вказаним Законом визначено строк повноважень члена ВККСУ ОСОБА_2, який був призначений Міністром юстиції України до 29.03.2015 року  чотири роки та, відповідно, мав завершуватися 24.10.2018 року.
		З 30.09.2016 року набрав чинності Закон України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VІІІ від 02.06.2016 року, яким визнано таким, що втратив чинність Закон №2453-VI.
		Відповідно до пункту 8 статті 94 Закону №1402-VІІІ строк повноважень члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України становить чотири роки з дня обрання (призначення). Одна і та сама особа не може здійснювати повноваження два строки поспіль.
		Одночасно пунктом 26 Розділу XII Прикінцеві та перехідні положення Закону №1402-VІІІ члени Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, обрані (призначені) на посади до набрання чинності цим Законом, продовжують виконувати свої повноваження до закінчення строку, на який їх обрано (призначено).
		При цьому, Закон № 192-VIII, зокрема його «Прикінцеві та перехідні положення», якими визначається строк повноважень члена ВККСУ ОСОБА_2 (чотири роки), не був визнаний таким, що втратив чинність.
		Суд зазначає, що підставою визначення припинення повноважень члена ВККСУ з п.1 ч.1 ст.97 Закону №1402-VІІІ є закінчення строку, на який його обрано (призначено), втім ані норми Закону №2453-VI, в тому числі із змінами, внесеними Законом №192-VIII, ані норми Закону №1402-VIII, не містять прямої вказівки на такий строк призначення.
		Виходячи з системного аналізу змісту ст.92 Закону №2453-VI (в редакції що діяла до 29.03.2015 року), ст. 102 Закону №2453-VI із змінами, внесеними Законом №192-VIII та ст.94 Закону №1402-VIII та відповідних Прикінцевих та перехідних положень до них, можна дійти висновку, що закінчення строку, на який обрано (призначено) члена ВККСУ, збігається зі строком його повноважень.
		Таким чином, викладене свідчить, що строк повноважень відповідача, як і строк, на який його було призначено членом Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, був встановлений виключно на підставі вказаних вище Законів (їх Прикінцевих та перехідних положень), а не розпорядчого акту, яким його було призначено на відповідну посаду. 
		При цьому, з набуттям чинності Законом №1402-VІІІ, у відповідача строк повноважень члена ВККС складав чотири роки, та мав завершуватися 24.10.2018 року.
		Надаючи оцінку доводам учасників розгляду справи суд зазначає таке.
		За приписами статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
		Вирішуючи питання чинності закону в часі суд приймає до уваги Рішення Конституційного Суду України від 09.02.99 р. у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів №1-рп/99).
		Так, Конституційний Суд України в своєму рішенні дійшов висновків, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного  періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).
		За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
		Відповідно до приписів статті 151-2 Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов'язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.
		З урахуванням вказаної правової позиції, суд приходить до висновку, що дія ч.2 ст.92 Закону №2453-VI (щодо 6 років повноважень), з набуттям чинності пунктом 9 Розділу І (щодо внесення змін шляхом викладення в новій редакції Закону №2453-VI) та підпунктом 5 пункту 5 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» (щодо 4 років повноважень) Закону №192-VIII закінчилася 29.03.2015 року. 
		Отже, з 29.03.2015 року діє норма Закону, яка встановлює повноваження члена ВККСУ  чотири роки, з 30.09.2016 року  чотири роки до закінчення строку, на який його призначено та на даний час відсутнє законодавче визначення строку у шість років, на які посилаються відповідач та третя особа. При цьому, суд не може собою підміняти законодавця і визначати інший строк повноважень члена ВККСУ, ніж той який вказано в Законі.
		Суд звертає увагу, що Закон №192-VIII вносив саме зміни до Закону №2453-VI,  на підставі якого призначали позивача та який визначав строк його повноважень, як члена ВККСУ, виклавши його новій редакції. 
		У той же час Законом №1402-VІІІ визнано таким, що втратив чинність з дня набрання чинності цим Законом, вцілому Закон України "Про судоустрій і статус суддів" (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., NN 41 - 45, ст. 529; 2015 р., NN 18 - 20, ст. 132 із наступними змінами), крім положень, зазначених у пунктах 7, 23, 25, 36 цього розділу. 
		Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 03.10.1997 року №4/зп у справі 18/183-97, на які також посилалися відповідач та третя особа, конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше. 
		Як встановлено судом під час розгляду даної адміністративної справи, Закон №1402-VІІІ не стосувався окремо дії Закону №192-VIII, а здійснював зміну всіх суспільних відносин, що були визначені Законом №2453-VI (з усіма змінами до нього), які існували на той час, тобто є однопредметним актом до Закону, який визнав таким, що втратив чинність. 
		Отже, вказана обставина свідчить про відсутність наявності колізії між дією підпункту 5 пункту 5 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №192-VIII  та пункту 26 Розділу XII Прикінцеві та перехідні положення Закону №1402-VІІІ, через що відповідні доводи відповідача та третьої особи прийняті бути не можуть.
		Також суд не може прийняти до уваги рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.03.2019 року у справі №640/2620/19 за позовом ОСОБА_4 до Голови Вищої кваліфікаційної комісії України, Члена Вищої кваліфікаційної комісії України ОСОБА_2, Члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України ОСОБА_5, треті особи  Голова Державної судової адміністрації України, Вища кваліфікаційна комісія суддів України про визнання протиправними дій, зобовязання вчинити певні дії та відсутність повноважень, копія якого надана представником ВККСУ, та копію рішення Верховного Суду від 25.04.2019 року по справі №9901/66/19 (провадження №П/9901/66/19) за позовом ОСОБА_6 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним та скасування рішення, зобовязання вчинити певні дії, наданого представником відповідача, з огляду на наступне.
		Відповідно до ч.4 ст.78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
		У той же час за приписами частини 7 ст.78 КАС України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для суду.
		Суд звертає увагу на те, що з вказаних судових рішень не вбачається, що на час вирішення даної адміністративної справи вони набрали законної сили, а відтак, обставини, що викладені в них щодо відповідача, не можливо приймати до уваги як такі, що не потребують доказування. 
		Окрім цього суд зазначає, що предметом спору у справі №9901/66/19, відповідно до наданої копії рішення Верховного Суду від 25.04.2019 року є визнання протиправним та скасування рішення спеціального спільного засідання ВККСУ та ГРМЕ від 18.01.2019 року про визнання особи такою, що припинила участь в конкурсі на посаду судді Вищого антикорупційного суду та зобовязання ВККСУ допустити таку особу до наступного етапу кваліфікаційного оцінювання, що є відмінним від предмету  позову в даній адміністративній справі, а відтак, не стосуються предмету доказування у спірних правовідносинах. 
		Згідно з вимогами ст. 94 Закону №1402-VІІІ організаційними формами діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України є засідання у складі колегій, палат або у пленарному складі Комісії - залежно від питань, визначених цим Законом та Регламентом Комісії.
		Члени Вищої кваліфікаційної комісії суддів України повинні у своїй діяльності та поза її межами дотримуватися найвищих стандартів етичної поведінки, в тому числі принципів та правил етики, які застосовуються до суддів.
		В свою чергу, п. 1.1 Регламенту Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, затвердженого рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 13 жовтня 2016 року №81/зп-16, основними засадами діяльності Комісії є: верховенство права, законність, публічність, політична нейтральність, рівність прав учасників засідань, колегіальність ухвалення рішень, незалежність та неупередженість, об'єктивність, повне з'ясування обставин, обов'язковість рішень Комісії, право на оскарження рішень Комісії у передбачених Законом випадках.
		Відповідно до ст.97 Закону №1402-VІІІ повноваження члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України припиняються у разі:
		1) закінчення строку, на який його обрано (призначено);
		2) набрання законної сили обвинувальним щодо нього вироком суду;
		3) припинення громадянства України або набуття громадянства іншої держави;
		4) визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим, недієздатним або обмежено дієздатним;
		5) смерті члена Комісії;
		6) звільнення з посади судді (крім виходу судді у відставку) або припинення повноважень судді з підстав, визначених Конституцією України.
		Повноваження члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України з підстав, визначених частиною першою цієї статті, припиняються з настанням відповідної події.
		Відповідно до частин 1-5 ст.101 Закону №1402-VIII рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у пленарному складі ухвалюється більшістю від установленого цим Законом складу Комісії. Голосування проводиться за відсутності особи, щодо якої вирішується питання, та інших осіб, які не є членами Комісії.
		Рішення палати Вищої кваліфікаційної комісії суддів України ухвалюється більшістю від складу палати з урахуванням членів іншої палати в разі їх залучення до участі в розгляді відповідного питання.
		Рішення колегії Вищої кваліфікаційної комісії суддів України ухвалюється більшістю голосів.
		Палати та колегії Вищої кваліфікаційної комісії суддів України ухвалюють свої рішення від імені Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, зазначаючи склад палати чи колегії, який розглядав конкретну справу.
		Вища кваліфікаційна комісія суддів України може переглядати рішення, прийняті палатою чи колегією, щодо допуску до конкурсу або добору.
		Рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, палат та колегій Комісії викладаються у письмовій формі. У рішенні зазначаються дата і місце ухвалення рішення, склад Комісії (палати, колегії), питання, що розглядалося, мотиви ухваленого рішення.
		Рішення підписується головуючим і членами Комісії (палати, колегії), які брали участь у його ухваленні.
		Отже, враховуючи все наведене вище, суд приходить до наступних послідовних висновків:
		-приписи Закону №192-VIII, зокрема його «Прикінцеві та перехідні положення», не були визнані такими, що втратили чинність;
		-Закон №192-VIII використовує поняття «строк повноважень члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України» і встановлює його для відповідача на рівні 4 років;
		-Закон №1402-VІІІ по відношенню до членів Комісії, обраних (призначених) на посади до набрання чинності цим Законом, використовує поняття «строк, на який їх обрано (призначено)» без встановлення такого строку;
		-пункт 26 Розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VІІІ, у регулюванні спірних правовідносин, фактично відсилає до основних положень Закону №1402-VІІІ та Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №192-VIII, якими строк повноважень члена ВККСУ визначається на рівні 4 років;
		-суд не може перебирати на себе повноваження законодавця та повернути шестирічний строк повноважень членів Комісії, який визначався лише Законом №2453-VI в редакції, що діяла до внесення до нього змін Законом №192-VIII, оскільки відповідного законодавчого положення наразі не існує і в даному випадку не має місця пом'якшення або скасування відповідальності особи, про що йдеться в статті 58 Конституції України;
		-встановлення для окремих членів ВККСУ строку повноважень в 6 років та одночасне здійснення повноважень рештою її членами лише протягом 4 років, на думку суду, є дискримінацією та безпідставним звуженням прав останніх;
		-позиція відповідача та третьої особи про наявність у ОСОБА_2 шестирічного строку повноважень члена ВККСУ протирічить принципу верховенства права, дотримання якого є обовязком як загалом Комісії так і її членів;
		-оскільки члени ВККСУ повинні у своїй діяльності дотримуватися найвищих стандартів етичної поведінки, в тому числі принципів та правил етики, які застосовуються до суддів, ОСОБА_2, як член та голова Комісії, під час наявних у нього протягом 4 років повноважень члена ВККСУ був зобовязаний вчинити дії щодо усунення будь-яких сумнівів у легітимності роботи членів Комісії, призначених до набрання чинності Законом №192-VIII, в тому числі шляхом ініціювання відповідних законодавчих змін, або вчинити дії спрямовані на власне звільнення з посади члена Комісії, після закінчення 4-річного строку повноважень.
		Таким чином, приймаючи до уваги викладене вище, суд приходить до переконання, що у ОСОБА_2 відсутні повноваження Члена Вищої кваліфікаційної комісії через закінчення строку, на який його призначено, починаючи з 25.10.2018 року, а його дії, що повязанні з прийняттям та підписанням рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 27.12.2018 року №327/зп-18, за відсутності таких повноважень, є протиправними.
		Частиною 2 статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Отже, відповідач, вчиняючи дії, спрямовані на прийняття та підписання рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 27.12.2018 року №327/зп-18, діяв поза межами повноважень та у спосіб, що визначених Конституцією та законами України, необґрунтовано, упереджено, недобросовісно, не розсудливо, без дотримання принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації. 
		У відповідності до частини 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
		Згідно із частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
		Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		Оцінюючи подані сторонами докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням обставин зазначених вище, суд прийшов до переконання про задоволення позовних вимог.
		Згідно з ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
		Враховуючи, що відповідачем у даній справі є член Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, то судові витрати слід присудити саме за рахунок бюджетних асигнувань Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
		Таким чином, беручи до уваги положення Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в контексті ч. 1 ст.139 КАС України, суд вважає за необхідне присудити судові витрати у формі судового збору у розмірі 1   537, 00 грн. на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
		Керуючись ст.ст.   2,   6,   8,   9,   77,   243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
		В И Р І Ш И В:
		 
		1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 01054, м. Київ, провулок Чеховський, 3, оф. 9) задовольнити повністю.
		2. Визнати протиправними дії члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2, місцезнаходження: 03109, м. Київ, вул. Генерала Шаповала, 9) з прийняття та підписання рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 27.12.2018 року №327/зп-18.
		3. Встановити відсутність визначених Законом України «Про судоустрій і статус суддів» (№1402-VIII від 02.06.2016 року) у члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2, місцезнаходження: 03109, м. Київ, вул. Генерала Шаповала, 9) повноважень члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України з 25.10.2018 року.
		4. Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, 01054, м. Київ, провулок Чеховський, 3, оф. 9) понесені ним витрати по сплаті судового збору за рахунок бюджетних асигнувань Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (код ЄДРПОУ 37316378, 03109, м. Київ, вул. Генерала Шаповала, 9) у розмірі 1 537 (одна тисяча пятсот тридцять сім) грн. 00 коп.
		 
		Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
		Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
		Відповідно до п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції   Закону № 2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		 
		СуддяІ.М. Погрібніченко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...