Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 824/234/16-а : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу реалізації державної політики у сфері економіки та публічної фінансової політики, зокрема щодо; гарантування вкладів фізичних осіб.
Надіслано для оприлюднення: 15.05.2019. Зареєстровано: 16.05.2019. Забезпечено надання загального доступу: 16.05.2019.
Дата набрання законної сили: 14.05.2019
Номер судового провадження: К/9901/13299/18

<!DOCTYPE html PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//EN">
<html><head><title>Єдиний державний реєстр судових рішень</title>
<meta http-equiv="Content-Type" content="text/html; charset=utf-8">
<meta http-equiv="Content-Style-Type" content="text/css">
<style type="text/css"></style>
</head>
<body>
 
ПОСТАНОВА
Іменем України 
14 травня 2019 року 
Київ
справа №824/234/16-а
адміністративне провадження №К/9901/13299/18, К/9901/13297/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» Чернявської Олени Степанівни, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії за касаційними скаргами Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» Валендюка Владислава Сергійовича, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на постанову Чернівецького окружного адміністративного суду у складі судді Спіжавки Г.Г. від 19 травня 2016 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Боровицького О.А., Сапальової Т.В., Матохнюка Д.Б. від 11 січня 2017 року, 
В С Т А Н О В И В : 
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2016 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Чернівецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - ФГВФО, відповідач), Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Фінанси та кредит» Чернявської О.С. (далі - Уповноважена особа Фонду на ліквідацію ПАТ «Банк «Фінанси та кредит», відповідач), у якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність Уповноваженої особи фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства «Банк Фінанси та Кредит» щодо не включення позивача до переліку вкладників ПАТ «Банк «Фінанси та кредит», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, із сумою відшкодування за вкладом у розмірі 196728,68 грн, за договором № 5154/370-13 від 04 липня 2013 року, № 6268/370-13 від 22 серпня 2013 року, № 6421/370/13 від 29 серпня 2013 року та № 6528/370-13 від 04 вересня 2013 року; 
- зобов'язати Уповноважену особу Фонду на ліквідацію ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо ОСОБА_1 , як вкладника ПАТ «Банк «Фінанси та кредит», який має право на відшкодування коштів за вкладами у розмірі 196728,68 грн, за договорами № 5154/370-13 від 04 липня 2013 року, № 6268/370-13 від 22 серпня 2013 року, № 6421/370-13 від 29 серпня 2013 року та № 6528/370-13 від 04 вересня 2013 року; 
- зобов'язати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб включити до Загального реєстру вкладників ПАТ «Банк «Фінанси та кредит», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, із сумою відшкодування за вкладом у розмірі 196728,68 грн, за договорами № 5154/370-13 від 04 липня 2013 року, № 6268/370-13 від 22 серпня 2013 року, № 6421/370-13 від 29 серпня 2013 року та № 6528/370-13 від 04 вересня 2013 року. 
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що нею укладено ряд договорів, а саме: № 5154/370-13 від 04 липня 2013 року, № 6268/370-13 від 22 серпня 2013 року, № 6421/370-13 від 29 серпня 2013 року та № 6528/370-13 від 04 вересня 2013 року про банківський строковий вклад (депозит) «Класік» на 370 днів в іноземній валюті із ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на загальну суму 73590 євро. Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці № 727/8610/14-ц, залишеним без змін ухвалами апеляційного суду Чернівецької області та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ, вирішено стягнути з ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» суми вкладів та нараховані на вклади відсотки у загальній сумі  81110 євро за договорами банківського вкладу: № 5154/370-13 від 04 липня 2013 року, № 6268/370-13 від 22 серпня 2013 року, № 6421/370-13 від 29 серпня 2013 року та № 6528/370-13 від 04 вересня 2013 року.
На підставі вищевказаних судових рішень 21 квітня 2015 року Шевченківським районним судом м. Чернівці видано виконавчий лист на суму 81110 євро, проте вказана сума коштів на рахунки позивача не була перерахована.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Постановою Чернівецького окружного адміністративного суду від 19 травня 2016 року, залишеного без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 11 січня 2017 року, позов задоволено.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», не виконавши вимог позивача, порушив умови договору банківського вкладу та відповідні норми Цивільного кодексу України. У зв'язку з чим, з метою захисту порушених прав, позивач звернувся з позовом до Шевченківського районного суду міста Чернівці, який своїм рішенням позовні вимоги задовольнив, тобто визнав факт порушення прав позивача, відтак, зобов'язання, яке виникло на підставі договорів банківського строкового вкладу не припинилося в силу того, що не було виконане належним чином та продовжує діяти на час віднесення банку до категорії неплатоспроможних. У зв'язку з цим, суди попередніх інстанцій дійшли до висновку, що після прийняття постанови правління НБУ про віднесення ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» до категорії неплатоспроможних, у позивача у силу того, що він визнаний вкладником банку на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, виникло право на відшкодування суми вкладу у межах гарантованої суми.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, Уповноважена особа Фонду на ліквідацію ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та Фонд гарантування вкладів фізичних осіб звернулися з касаційними скаргами до Вищого адміністративного суду України, у яких просять скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.
ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Касаційні скарги подано 03 листопада 2016 року та 15 лютого 2017 року.
Ухвалами Вищого адміністративного суду України від 08 грудня 2016 року та від 21 березня 2017 року відкрито касаційні провадження у справі № 824/234/16-а, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.
Відповідно до протоколів автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31 січня 2018 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, а саме: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Гриціва М.І. та Коваленко Н.В.
Ухвалою Верховного Суду від 08 квітня 2019 року прийнято до свого провадження касаційні скарги Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 19 травня 2016 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 11 січня 2017 року.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що між позивачем та ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» укладено ряд договорів банківського строкового вкладу (депозиту) «Класік» на 370 днів в іноземній валюті, а саме:
- № 5154/370-13 від 04 липня 2013 року, за умовами якого ОСОБА_1 вносить, а ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» приймає грошові кошти в іноземній валюті на вкладний рахунок ? НОМЕР_2 у сумі 10000,00 євро, на строк з 04 липня 2013 року по 09 липня 2014 року;
- № 6268/370-13 від 22 серпня 2013 року, за умовами якого ОСОБА_1 вносить, а ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» приймає грошові кошти в іноземній валюті на вкладний рахунок ? НОМЕР_3 у сумі 18550,00 євро, на строк з 22 серпня 2013 року по 27 серпня 2014 року;
- № 6421/370-13 від 29 серпня 2013 року, за умовами якого ОСОБА_1 вносить, а ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» приймає грошові кошти в іноземній валюті на вкладний рахунок ? НОМЕР_4 у сумі 16540,00 євро, на строк з 29 серпня 2013 року по 03 вересня 2014 року;
- № 6528/370-13 від 04 вересня 2013 року, за умовами якого ОСОБА_1 вносить, а ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» приймає грошові кошти в іноземній валюті на вкладний рахунок ? НОМЕР_5 у сумі 10000,00 євро, на строк з 04 вересня 2013 року по 09 вересня 2014 року.
Внесення позивачем коштів за вищевказаними договорами підтверджується відповідними квитанціями, які містяться в матеріалах справи.
Для підтвердження здійснення свого вкладу та його стягнення, позивач зверталась до Шевченківського районного суду м. Чернівці із позовом до ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» про захист прав споживача, стягнення банківського строкового вкладу.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці № 727/8610/14-ц від 24 грудня 2014 року, залишеним без змін ухвалами Апеляційного суду Чернівецької області від 08 квітня 2015 року та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 вересня 2015 року, вирішено стягнути з ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» на користь ОСОБА_1 , за договорами банківського вкладу: 
№ 5154/370-13 від 04 липня 2013 року суму вкладу 10000 євро та нараховані на вклад відсотки за період з 05 липня 2013 року до 03 жовтня 2014 року в сумі 1121 євро; 
№ 6268/370-13 від 22 серпня 2013 року суму вкладу 18550 євро та нараховані на вклад відсотки за період з 23 серпня 2013 року до 03 жовтня 2014 року в сумі 1857 євро; 
№ 6421/370-13 від 29 серпня 2013 року суму вкладу 16540 євро та нараховані на вклад відсотки за період з 30 серпня 2013 року до 03 жовтня 2014 року в сумі 1627 євро; 
№ 6528/370-13 від 04 вересня 2013 року суму вкладу 28500 євро та нараховані на вклад відсотки за період з 05 вересня 2013 року до 03 жовтня 2014 року в сумі 2915 євро, а всього загальну суму 81110 (вісімдесят одну тисячу сто десять) євро..
На виконання вищевказаного рішення суду, 21 квітня 2015 року позивачу видано виконавчий лист № 727/8610/14-ц про його примусове виконання. Однак, вказане судове рішення виконано не було, а сума коштів в розмірі 81110 євро позивачу не виплачена.
17 вересня 2015 року постановою Правління Національного банку України № 612 ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» віднесено до категорії неплатоспроможних. Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 17 вересня 2015 року прийнято рішення № 171 про запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ «Банк «Фінанси та кредит».
В подальшому, на веб-сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було розміщено оголошення про те, що з 04 листопада 2015 року ПАТ «Фінанси та Кредит» розпочинає виплати коштів вкладникам за договорами, строк дії яких закінчився 01 листопада 2015 року. Виплату коштів в Чернівецькій області здійснював ПАТ «Альфа-Банк».
04 листопада 2015 року позивач звернулася у відділення ПАТ «Альфа-Банк» в м. Чернівці із вимогою виплатити гарантовану суму відшкодування за вкладом в ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в розмірі 200000,00 грн, однак отримала лише частину суми в розмірі 3271,32 грн.
24 грудня 2015 року позивач звернулась до відповідачів із заявою в якій просила включити її до переліку вкладників та загального реєстру вкладників ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, та виплатити гарантовану суму відшкодування за вкладом, що повинна становити не менше 196728,68 грн.
Розглянувши звернення позивача, листом від 20 січня 2016 року № 21-036-3627/16 Фонд гарантування вкладів фізичних осіб повідомив, що згідно інформації, що була надана банком-агентом щодо заяви про виплати суми по депозитним договорам з ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», кошти були отримані позивачем у повному обсязі. Для додаткової інформації позивачу рекомендовано звернутись до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію за адресою ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит».
ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
У касаційній скарзі Уповноважена особа Фонду на ліквідацію ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» зазначає, що судами попередніх інстанцій не надано належної правової оцінки тому, що позивач є вкладником у розумінні Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» лише на суму 3271,32, оскільки на дату прийняття рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних на рахунку позивача обліковувались кошти саме у такій сумі та були виплачені у повному обсязі. Стосовно судових рішень, якими визнано право позивача на суму вкладів у ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» у розмірі 196728,68 грн, Уповноважена особа Фонду на ліквідацію ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» зазначає, що суди попередніх інстанцій безпідставно дійшли до висновку, що ці кошти мають бути відшкодовані за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, оскілки, як вважає скаржник, такі кошти можуть бути включені до акцептованих вимог кредиторів банку та мають відшкодовуватися у порядку та черговості, визначених статтею 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Фонд гарантування вкладів фізичних осіб у касаційній скарзі посилається на те, що висновки судів попередніх інстанцій з приводу покладення зобов'язання на Фонд гарантування вкладів фізичних осіб щодо включення позивача до Загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування суми вкладу за рахунок коштів Фонду, є передчасними, оскільки такий реєстр складається на підставі поданої Уповноваженою особою інформації. 
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини четвертої статті 328 КАС України (у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Чернівецького окружного адміністративного суду від 19 травня 2016 року та ухвала Вінницького апеляційного адміністративного суду від 11 січня 2017 року відповідають не повністю, а викладені у касаційних скаргах доводи скаржників є частково обґрунтованими з огляду на наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з положеннями частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження ФГВФО, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені, зокрема, Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; Закон № 4452-VI).
Частиною першою статті 3 Закону № 4452-VI визначено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних та початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми, встановленої адміністративною радою Фонду на дату прийняття такого рішення незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000,00 грн. Фонд не відшкодовує кошти: передані банку в довірче управління; за вкладом у розмірі менше 10 гривень; за вкладом, підтвердженим ощадним (депозитним) сертифікатом на пред'явника.
Згідно з положеннями статті 27 Закону № 4452-VI Уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
Інформація про вкладника в переліку вкладників має забезпечувати його ідентифікацію відповідно до законодавства.
Протягом шести днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах «Урядовий кур'єр», «Голос України» та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію формує перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до частини четвертої статті 26 цього Закону.
Гарантії Фонду є формою участі держави у системі гарантування вкладів фізичних осіб, передбаченої Законом № 4452-VI; для виконання Фондом відповідних зобов'язань можуть залучатися бюджетні кошти; рішення та дії Фонду чи уповноваженої особи Фонду щодо включення вкладника до переліку осіб, яким необхідно здійснити виплату відшкодування сум вкладів за рахунок коштів Фонду, є рішеннями та діями суб'єкта владних повноважень, який реалізує делеговані державою повноваження по виведенню з ринку неплатоспроможних банків (статті 2, 25).
Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що держава через відповідні фінансові та організаційні механізми бере активну участь та створює належні умови для функціонування відповідно до цього Закону системи гарантування вкладів фізичних осіб шляхом забезпечення фізичній особі, яка на момент прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних та початку процедури виведення Фондом банку з ринку, мала у такому банку вклад (від 10 грн.), відшкодування суми коштів, зокрема, розміщених на цьому вкладі, включаючи нараховані відсотки, за рахунок коштів ФГВФО у межах суми, встановленої адміністративною радою Фонду, яка не може бути меншою 200000 грн. 
Отже, Закон № 4452-VI пов'язує можливість реалізації права на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами з настанням таких обставин: 1) прийняття Національним банком України рішення про віднесення відповідного банку до категорії неплатоспроможних (у разі, якщо на дату прийняття такого рішення дія договору банківського вкладу закінчилась) або рішення про відкликання банківської ліцензії; 2) наявність на дату віднесення банку до категорії неплатоспроможних у фізичної особи банківського вкладу за договором, укладеним до вказаної дати; 3) наявність на зазначеному банківському вкладі фізичної особи коштів разом з нарахованими відсотками на суму не менше 10 грн; 4) включення уповноваженою особою Фонду фізичної особи до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми коштів за вкладами, з визначенням конкретної суми відшкодування; 5) затвердження виконавчою дирекцією Фонду реєстрів вкладників, які мають право на відшкодування сум коштів за банківськими вкладами, відповідно до складеного уповноваженою особою Фонду переліку вкладників.
Тобто однією з умов виникнення у фізичної особи права на отримання відшкодування коштів за рахунок ФГВФО є наявність на дату прийняття Національним Банком України рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних відкритого банківського рахунку (вкладу) відповідно до договору, укладеного між банком та фізичною особою, та знаходження на цьому рахунку коштів разом з нарахованими відсотками у сумі, що перевищує 10 грн.
Уповноважена особа Фонду на ліквідацію ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» у касаційній скарзі посилається на те, що оскільки грошові кошти у сумі 196728,68 грн на момент прийняття постанови про віднесення ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» до категорії неплатоспроможних не обліковувались на рахунку ОСОБА_1 через неправомірні дії працівників банку, відтак, відсутні підстави для віднесення позивача до вкладників банку, а судові рішення, якими встановлено право ОСОБА_1 на отримання від банку коштів у сумі 196728,68 грн, є підставою для акцептування кредиторських вимог позивача та їх задоволення від реалізації майна банку у черговості, визначеної статтею 52 Закону № 4452-VI. Разом з тим, колегія суддів критично оцінює вказані доводи скаржника з огляду на наступне. 
Відповідно до статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.
Частиною першою статті 2 Закону № 4452-VI вклад визначено, як кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти.
Пунктом 4 частиною першою  статті 2 Закону № 4452-VI  передбачено, що вкладник - фізична особа (у тому числі фізична особа - підприємець), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката.
Згідно з положеннями частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
Як вбачається з аналізу наведених правових норм, вкладні (депозитні) рахунки відкриваються на конкретну особу за умови надання відповідних документів. При цьому, вкладником вважається саме та особа, яка має відкритий на своє ім'я рахунок у банку.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справах № 826/21126/15 та № 4зд-15/804/16160/15.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, між ОСОБА_1 та ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» було укладено ряд договорів банківського вкладу, а саме: № 5154/370-13 від 04 липня 2013 року, № 6268/370-13 від 22 серпня 2013 року, № 6421/370/13 від 29 серпня 2013 року та № 6528/370-13 від 04 вересня 2013 року на загальну суму 196728,68 грн, які на дату прийняття постанови Правління Національного банку України № 612 від 17 вересня 2015 року «Про віднесення ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» до категорії неплатоспроможних», були чинними. Разом з тим, вказана сума коштів не обліковувалась на рахунку позивача внаслідок неправомірних дій працівників банківської установи.
Дана обставина встановлена рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 24 грудня 2014 року у справі № 727/8610/14-ц, яке набуло чинності 08 квітня 2015 року. На цій підставі судами першої та апеляційної інстанцій застосовано як преюдиційну обставину визнання ОСОБА_1 вкладником ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит». 
Преюдиція - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню.
Звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, передбачене частиною першої  статті 72 КАС України  (у редакції, чинній на момент винесення рішень судів першої та апеляційної інстанцій) та частиною четвертою  статті 78 КАС України  (у редакції, чинній на момент прийняття цієї постанови), варто розуміти так, що учасники адміністративного процесу не зобов'язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені.
Тобто, за змістом частини першої  статті 72 КАС України  (у редакції, чинній на момент винесення рішень судів першої та апеляційної інстанцій) та частини четвертої  статті 78 КАС України  (у редакції, чинній на момент прийняття цієї постанови) учасники адміністративного процесу звільнені від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи. Натомість такі учасники мають право посилатися на зміст судового рішення у відповідних справах, що набрало законної сили, в якому відповідні обставини зазначені як установлені.
Водночас, передбачене частиною першою  статті 72 КАС України  (у редакції, чинній на момент винесення рішень судів першої та апеляційної інстанцій) та частиною четвертою  статті 78 КАС України  (у редакції, чинній на момент прийняття цієї постанови) звільнення від доказування не має абсолютного характеру і не може сприйматися судами як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Адміністративні суди не повинні сприймати як обов'язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях за інших адміністративних, цивільних чи господарських справ.
Для спростування преюдиційних обставин учасник адміністративного процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами  статті 86 КАС України  (у редакції, чинній на момент винесення рішень судів першої та апеляційної інстанцій) та  статті 90 КАС України  (у редакції, чинній на момент прийняття цієї постанови).
Якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу.
Таким чином, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ лише в тому разі, коли в них беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, чи їх правонаступники, але в інших випадках - ці обставини встановлюються на загальних підставах.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 23 грудня 2015 року № 6-327цс15.
Як вбачається зі змісту рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 24 грудня 2014 року у справі № 727/8610/14-ц, залишеного без змін ухвалами Апеляційного суду Чернівецької області від 08 квітня 2015 року та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 вересня 2015 року, встановлено факт перебування ОСОБА_1 у договірних правовідносинах з ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та недоведеність банком того, що суми вкладів за депозитними договорами були достроково отримані позивачем. Тобто судовим рішенням у цивільній справі, яке набуло законної сили, визнано ОСОБА_1 вкладником ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» за договорами банківського вкладу № 5154/370-13 від 04 липня 2013 року, № 6268/370-13 від 22 серпня 2013 року, № 6421/370/13 від 29 серпня 2013 року та № 6528/370-13 від 04 вересня 2013 року, а також встановлено право позивача на отримання від банку суми вкладів та нарахованих відсотків у загальному розмірі 81110 євро.
У резолютивній частині рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 24 грудня 2014 року у справі № 727/8610/14-ц вирішено стягнути з ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» на користь ОСОБА_1 суму вкладів та нарахованих відсотків у загальному розмірі 81110 євро за договорами банківського вкладу № 5154/370-13 від 04 липня 2013 року, № 6268/370-13 від 22 серпня 2013 року, № 6421/370-13 від 29 серпня 2013 року та № 6528/370-13 від 04 вересня 2013 року.
21 квітня 2015 року Шевченківським районним судом м. Чернівці видано виконавчий лист на суму 81110 євро, проте вказана сума коштів на рахунки позивача не була перерахована. Судами попередніх інстанцій також встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач 24 грудня 2015 року зверталася із заявою до Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з вимогою щодо включення її до переліку вкладників ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», які мають право на відшкодування суми вкладу за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. У відповідь на вказану заяву Фондом гарантування рекомендовано звернутися до Уповноваженої особи Фонду та зазначено, що всі кредиторські вимоги, у тому числі ті, що виникають на підставі рішення суду, задовольняються за рахунок коштів, одержаних від реалізації майна банку.
На цій підставі колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про те, що ОСОБА_1 є вкладником банку у розумінні Закону № 4452-VI та набула право на отримання суми вкладу з нарахованими відсотками, які своєчасно не були виплачені позивачу за рішенням суду, яке набуло законної сили, за рахунок коштів Фонду.
Відповідно до частини першої статті 34 Закону № 4452-VI Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації в банку на наступний робочий день після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.
Процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом, відповідно до пункту 16 частини першої статті 2 Закону № 4452-VI, є тимчасовою адміністрацією.
Відповідно до частини другої статті 34 Закону № 4452-VI не пізніше наступного робочого дня після початку тимчасової адміністрації Фонд розміщує інформацію про запровадження тимчасової адміністрації в банку на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет і не пізніше ніж через 10 днів публікує її в газетах «Урядовий кур'єр» або «Голос України». 
Частинами третьою, п'ятою цієї статті також передбачено, що виконавча дирекція Фонду не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних призначає з числа працівників Фонду уповноважену особу Фонду. Уповноважена особа Фонду повинна відповідати вимогам, встановленим Фондом. Рішення про призначення уповноваженої особи Фонду доводиться Фондом до головного офісу банку та до кожного відокремленого підрозділу банку негайно.
Під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.
Відповідно до частини першої статті 36 Закону № 4452-VI з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.
За частиною третьою цієї ж статті правочини, вчинені органами управління та керівниками банку після початку процедури виведення Фондом банку з ринку, є нікчемними.
Закон № 4452-VI визначає порядок складання уповноваженою особою Фонду переліку вкладників, які мають право на відшкодування сум коштів за банківськими вкладами, а також підстави та умови, за наявності яких відшкодування суми коштів за банківським вкладом фізичним особам за рахунок коштів ФГВФО не здійснюється.
Суд зазначає, що на позивача у цій справі поширюється конституційний принцип «для особи приватного права дозволено все, що не заборонено законом», який закріплений в частині першій статті 19 Конституції України та сформульований наступним чином: правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Колегія судів також враховує, що право громадянина на власність як важливий атрибут правової держави і демократичного суспільства закріплено в Конституції України, у якій установлено основні положення щодо власності (статті 13, 41, 142 та 143 Конституції України), закріплено рівність усіх суб'єктів права власності (статті 1 та 13 Конституції України), гарантії права власності та обов'язки власників (статті 13 і 41 Конституції України). Крім того, стаття 41 Конституції України передбачає, що кожен має право володіти, користуватися, розпоряджатися своєю власністю, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним.
Поширення на грошові кошти, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника), режиму права власності підтверджується положеннями статей 1058, 1066 ЦК України та статей 8, 22 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні», відповідно до яких, зокрема, власник рахунку має право у будь-який час розпоряджатися коштами, які перебувають на такому рахунку на умовах та у порядку, встановленому Законом та договором.
Дотримання прав вкладників банків передусім проявляється в законодавчих гарантіях повернення всієї суми вкладу та процентів на неї або доходів у іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором банківського вкладу (частина перша статті 1058 ЦК України). У разі визнання банку неплатоспроможним гарантією забезпечення прав вкладників є поетапне відшкодування, в порядку передбаченому законом, суми за вкладом: Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку; у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом, в порядку загальних правил відшкодування за процедурами ліквідації.
Аналогічна позиція була висловлена Пленумом Верховного Суду України у постанові від 03 липня 2015 року № 13.
Відповідно до позиції Конституційного Суду України, сформованої у Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, до обмеження прав належить звуження їх змісту й обсягу, проте сутність змісту основного права не може бути порушена. Крім того, у Рішенні від 22 травня 2018 року № 5-р/2018 Конституційний Суд України зазначив, що обмеження стосовно реалізації конституційних прав не можуть бути свавільними та несправедливими, мають установлюватися виключно Конституцією й законами, переслідувати легітимну мету, бути зумовленими суспільною необхідністю її досягнення, пропорційними й обґрунтованими. 
Таким чином, колегія суддів доходить до висновку, що рішення судів попередніх інстанцій у частині визнання бездіяльності Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» щодо невключення позивача до переліку вкладників ПАТ «Банк «Фінанси та кредит», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, протиправною та зобов'язання подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо ОСОБА_1 , як вкладника ПАТ «Банк «Фінанси та кредит», є законними, обґрунтованими та такими, що не підлягають скасуванню.
Разом з тим, колегія суддів вважає передчасним висновок судів попередніх інстанцій у частині задоволення позовної вимоги про зобов'язання Фонду гарантування вкладів фізичних осіб включити ОСОБА_1 до Загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
Відповідно до правової позиції, що міститься, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 712/10864/16-а, від 05 грудня 2018 року у справі № 826/2211/15, а також Верховним Судом у постановах від 20 грудня 2018 року у справі № 826/722/15, від 17 квітня 2019 року у справі № 808/1713/15, визначено, що оскільки позивача не було включено Уповноваженою особою Фонду до переліку вкладників, то на момент розгляду справи судами у Фонду не було підстав для включення позивача до Загального реєстру вкладників. Фонд здійснює виплату відшкодування коштів вкладникам на підставі отриманого від Уповноваженої особи Фонду переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, однак в ході розгляду справи судами попередніх інстанцій встановлено, що така інформація про позивача не була включена до зазначеного переліку, а тому спірні відносини між позивачем та Фондом на час звернення позивача до суду не виникли, в зв'язку з чим відсутні підстави вважати, що права позивача у цій частині є порушеними.
Відтак, у задоволенні позовної вимоги щодо зобов'язання Фонду гарантування вкладів фізичних осіб включити ОСОБА_1 до Загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду, слід відмовити.
Відповідно до частини першої статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Зокрема, відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини в справі «Золотас проти Греції» стаття 1 Протоколу № 1, яка має за головну мету захистити особу від будь-якого посягання держави на повагу до її майна, може також вимагати позитивних зобов'язань, відповідно до яких держава має вжити певних заходів, необхідних для захисту права власності, зокрема, якщо існує прямий зв'язок між заходом, якого заявник може правомірно очікувати від влади, і ефективним користуванням ним своїм майном (Zolotas v. Greece, заява № 66610/09). Подібний висновок викладений у рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Капітал Банк АД проти Болгарії» (Capital Bank AD v. Bulgaria, заява № 49429/99).
У справі «Суханов та Ільченко проти України» Європейський Суд з прав людини зазначив, що за певних обставин «законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (пункт 35, заяви № 68385/10 та № 71378/10).
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що касаційні скарги Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та Фонду гарантування слід задовольнити частково, рішення судів попередніх інстанцій скасувати у частині зобов'язання Фонду гарантування вкладів фізичних осіб включити позивача до Загального реєстру вкладників; в іншій частині рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.
Керуючись статтями 341, 344, 349, 351, 355, 356, 359, пунктом 4 Перехідних положень КАС України, 
П О С Т А Н О В И В:
Касаційні скарги Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» Валендюка Владислава Сергійовича, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб задовольнити частково.
Постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 19 травня 2016 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 11 січня 2017 року скасувати у частині задоволення позовної вимоги про зобов'язання Фонду гарантування вкладів фізичних осіб включити ОСОБА_1 до Загального реєстру вкладників ПАТ «Банк «Фінанси та кредит», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, із сумою відшкодування за вкладом у розмірі 196728,68 грн, за договорами № 5154/370-13 від 04 липня 2013 року, № 6268/370-13 від 22 серпня 2013 року, № 6421/370-13 від 29 серпня 2013 року та № 6528/370-13 від 04 вересня 2013 року, та прийняти у цій частині нову постанову про відмову у задоволенні позовної вимоги.
В іншій частині постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 19 травня 2016 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 11 січня 2017 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає. 
Головуючий                                                                                  Я.О. Берназюк 
Судді:                                                                                                М.І. Гриців
                                                                                                                     Н.В. Коваленко 
</body></html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...