Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/13267/18 : Господарські справи (до 01.01.2019); Укладення, зміни, розірвання, виконання договорів (правочинів) та визнання їх недійсними, зокрема:; Визнання договорів (правочинів) недійсними; інші договори.
Надіслано для оприлюднення: 17.05.2019. Зареєстровано: 17.05.2019. Забезпечено надання загального доступу: 20.05.2019.
Дата набрання законної сили: 13.05.2019
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		     ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД      
		вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		"13" травня 2019 р.                                     Справа№ 910/13267/18
		Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: 
		головуючого:           Коробенка Г.П.
		суддів:            Козир Т.П. 
		          Тищенко А.І. 
		 
		секретар судового засідання: Денисюк І.Г.
		 
		за участю представників
		позивача:                    Максецька О.С., Козяк Т.В.;
		відповідача:           Андишула А. М., Калінін М.В.;
		 
		розглянувши апеляційну скаргу Державного підприємства "Енергоринок"
		на рішення           Господарського суду міста Києва від 29.01.2019  
		у справі                     №910/13267/18 (суддя Босий В.П.)
		за позовом                    Акціонерного товариства "ДТЕК Донецькі Електромережі"
		до                               Державного підприємства "Енергоринок"
		про                               визнання недійсним одностороннього правочину
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Акціонерне товариство "ДТЕК Донецькі Електромережі" (далі за текстом - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Енергоринок" (далі за текстом - відповідач) про визнання недійсним з моменту вчинення одностороннього правочину відповідача щодо зарахування оплат, здійснених позивачем, понад повну поточну вартість електроенергії, купленої в жовтні-грудні 2017 року та липні 2018 року за договором купівлі-продажу електроенергії від 19.08.2008 №4863/01 на загальну суму 209 714 665,80 грн. в рахунок оплати заборгованості, що виникла за договором купівлі-продажу різниці перетоків електричної енергії №11296/01 від 12.06.2015.
		Позовні вимоги обґрунтовані тим, що, здійснивши неправомірне зарахування вищевказаних оплат, відповідач порушив умови договору №4863/01 від 19.08.2008.
		В процесі судового розгляду позивач подав суду заяву про зміну предмету позову, в якій він виклав свої позовні вимоги наступним чином: 
		- визнати недійсним односторонній правочин відповідача щодо зарахування оплат, здійснених позивачем понад повну поточну вартість електроенергії, купленої в жовтні-грудні 2017 року, липні та вересні 2018 року за договором купівлі-продажу електроенергії від 19.08.2008 №4863/01 на загальну суму 242  290 439,65 грн., в рахунок погашення заборгованості, що виникла на підставі договору купівлі-продажу різниці перетоків електричної енергії від 12.06.2015 №11296/01, з моменту його вчинення;
		- зобов`язати відповідача виконати умови пункту 6.5 Договору купівлі-продажу електричної енергії від 19.08.2008 №4863/01 та абзацу 3 пункту 6.3 Інструкції про порядок використання коштів Оптового ринку (додатку 4 до Договору між членами оптового ринку електричної енергії України від 15.11.1996), а саме: зарахувати кошти за куплену в жовтні-грудні 2017 року, липні та вересні 2018 року за договором купівлі-продажу від 19.08.2008 №4863/01 електроенергію на загальну суму 242  290  439,65  грн., в рахунок погашення заборгованості за договором від 19.08.2008 №4863/01, з найдавнішим терміном її виникнення, строк оплати якої настав.
		Суд визнав подану заяву такою, що відповідає вимогам ст. 46 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України) та прийняв її до розгляду.
		Відповідач позов не визнав, вказавши про те, що отримання ним на рахунок коштів в погашення заборгованості від позивача є господарською операцією, а не правочином в розумінні ст. 202 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України), а тому вказана господарська операція не може бути визнана недійсною в судовому порядку. Окрім того, за твердженням відповідача, зарахування спірних коштів було здійснено у відповідності до вимог Інструкції про порядок використання коштів Оптового ринку, яка є додатком 4 до Договору членів оптового ринку.
		Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.01.2019 у справі №920/13267/18  позов задоволено повністю. 
		Визнано недійсним односторонній правочин відповідача щодо зарахування оплат, здійснених позивачем, понад повну поточну вартість електроенергії, купленої в жовтні-грудні 2017 року, липні 2018 року, вересні 2018 року за договором купівлі-продажу електроенергії від 19.08.2008 №4863/01 на загальну суму 242 290 439,65 грн., в рахунок погашення заборгованості, що виникла на підставі договору купівлі-продажу різниці перетоків електричної енергії від 12.06.2015 №11296/01, з моменту його вчинення.  
		Зобов`язано відповідача виконати умови пункту 6.5 Договору купівлі-продажу електричної енергії від 19.08.2008 № 4863/01 щодо зарахування коштів за куплену в жовтні-грудні 2017 року, липні 2018 року та вересні 2018 року за договором купівлі-продажу електроенергії від 19.08.2008 № 4863/01 на загальну суму 242 290 439,65 грн., в рахунок погашення заборгованості по договору від 19.08.2008 № 4863/01, з найдавнішим терміном її виникнення, строк оплати якої настав. Стягнуто з відповідача на користь позивача 3  524,00 грн. судового збору.
		Вказане судове рішення мотивовано тим, що виключне право визначати, яка саме заборгованість, тобто за який період і в якому розмірі, сплачується за договором купівлі-продажу перетоків, належить позивачеві. Жодних погоджень щодо зарахування відповідачем спірної суми грошових коштів в рахунок оплати перетоків електричної енергії від 12.06.2015 №11296/01 позивач не надавав. При вчиненні спірного одностороннього правочину по зарахуванню коштів, що надійшли від позивача за одним договором в рахунок погашення заборгованості за іншим договором, відповідач порушив норми ст. ст. 188, 207 ГК України, ст. ст. 525, 539, 615 ЦК України.
		Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, у якій просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 29.01.2019  у справі №910/13267/18 та прийняти нове рішення про відмову в задоволені позову.
		Вимоги та доводи апеляційної скарги обґрунтовано тим, що місцевим господарським судом було неповно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, зокрема суд не визначився з характером спірних правовідносин, порушено та невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, а саме: ст. ст. 16, 525, 526 ЦК України, ст. ст. 6, 193 ГК України, ст. ст. 6, 129, 129-1 Конституції України, ст. ст. 2, 5, 7, 18, 46, 73, 74, 76, 77, 80, 195 ГПК України, ст. ст. 1, 15-1 Закону України «Про електроенергетику»,що призвело до прийняття невірного по суті заявлених вимог рішення.
		Зокрема, відповідач звертав увагу суду апеляційної інстанції на наступні обставини:
		- в даному випадку йде мова про обов`язок зарахувати кошти, які сплачує позивач в рахунок погашення заборгованості за електроенергію згідно з черговістю її виникнення та незалежно від підстав виникнення боргу. Окрім того, йдеться про виконання судових рішень, що є обов`язковим, оскільки спірні переплати зараховані загалом в оплату заборгованостей, підтверджених судовими рішеннями;
		- позивач не наділений правом надавати погодження відповідачу на зарахування переплат грошових коштів, що надходять з його поточних рахунків зі спеціальним режимом використання;
		- поза увагою суду залишено те, що подаючи заяву про зміну предмету позову, позивач заявив нову вимогу, змінивши свою первісну позовну вимогу. Тобто, фактично заява позивача містить у собі прохання про розгляд нових позовних вимог немайнового характеру, які по суті є новим позовом і суд повинен був відмовити у задоволенні такої заяви та розглянути вимоги, викладені у позові;
		- суд не встановив строку для подання позивачем додаткових доказів, зокрема, доданих до заяви про зміну предмету позову, у зв`язку з чим такі докази не могли бути прийняті судом та враховані під час розгляду справи;
		- суд дійшов невірного висновку про те, що спірне зарахування грошових коштів відповідачем є одностороннім правочином;
		- суд визнав встановленими обставини у даній справі за відсутності належних та допустимих доказів;
		- суд порушив принцип рівності учасників процесу, строк розгляду справи, а також не дотримався вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод;
		- позивачем обрано невірний спосіб захисту своїх прав.
		Позивач у відзиві на апеляційну скаргу заперечував проти доводів відповідача, зазначаючи про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об`єктивно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим підстави для скасування судового рішення відсутні. На думку позивача, заперечення відповідача проти позову та встановлених судом обставин спростовуються наданими до справи доказами і поясненнями сторін.
		В судовому засіданні 13.05.2019 представником відповідача було подано клопотання про залучення до участі у справі як третю особу, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі за текстом - НКРЕКП), яке обґрунтоване тим, що рішення суду у даній справі  може вплинути на права та обов`язки НКРЕКП, оскільки прийнявши оскаржуване рішення суд фактично виключив можливість проведення розрахунків у спірний період за договором від 12.06.2015 №11296/01 в передбаченому ст. 15-1 Закону України «Про електроенергетику» порядку згідно зі встановленими постановами НКРЕКП алгоритму.
		Колегія суддів відмовляє у задоволенні клопотання відповідача, оскільки спір у даній справі безпосередньо стосується договірних правовідносин позивача і відповідача, а не НКРЕКП, як контролюючого органу у енергетичній сфері. До того ж, в порушення вимог ст. 50 ГПК України, відповідачем не наведено належного обґрунтування, з якого б вбачалося, яким саме чином рішення суду у даній справі впливає або може вплинути на права та/або обов`язки НКРЕКП щодо однієї із сторін.
		В судовому засіданні представники відповідача підтримали апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просили суд скаргу задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 29.01.2019 у справі №910/13267/18 скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволені позову.
		В судовому засіданні представники позивача заперечували проти апеляційної скарги, просили суд залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - без змін.
		 Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та надані пояснення, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового акту, дійшов до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню, виходячи з наступного.
		19.08.2008 між відповідачем (далі за текстом договору - ДПЕ) та позивачем (далі за текстом договору - ЕК) укладено договір купівлі-продажу електричної енергії №4863/01 (далі за текстом  - Основний договір), за умовами якого відповідач продає, а позивач купує електроенергію в ОРЕ (оптовий ринок елективної енергії) та здійснює її оплату відповідно до умов Основного договору. 
		Порядок здійснення розрахунків визначений в розділі 6 Основного договору, відповідно до п.п.6.1, 6.2, 6.5 та 6.6 якого оплату за куплену електроенергію ЕК здійснює відповідно до ІВКОР (Інструкція про порядок використання коштів Оптового ринку електричної енергії України) грошовими коштами, що перераховуються на поточні рахунки із спеціальним режимом використання ДПЕ з поточних рахунків із спеціальним режимом використання ЕК, відкритих відповідно до чинних нормативно-правових актів України, які регулюють порядок розрахунків за електроенергію, а також з інших рахунків ЕК. Перерахування коштів ЕК за куплену у ДПЕ електроенергію здійснюються кожного банківського дня розрахункового місяця з урахуванням умов п. 6.3 і зараховується Сторонами як оплата за електричну енергію, куплену ЕК у ДПЕ у цьому місяці з урахуванням умов п.п.6.4 та 6.5 цього Договору та окремих рішень Кабінету Міністрів України. Сума, яка була сплачена ЕК понад повну поточну оплату вартості електричної енергії за розрахунковий місяць (з урахуванням п. 6.4. цього Договору), зараховується Сторонами в погашення заборгованості з найдавнішим терміном її виникнення. У випадку відсутності простроченої заборгованості, ця сума зараховується, за згодою Сторін, як авансовий платіж на наступний розрахунковий період або як платіж згідно з письмовим повідомленням ЕК відповідно до договору реструктуризації заборгованості між ДПЕ та ЕК. Сторони погодилися, що ЕК не вказує призначення платежу лише у випадку перерахування коштів з поточного рахунку із спеціальним режимом використання ЕК на поточний рахунок із спеціальним режимом використання ДПЕ (тобто у разі розподілу коштів Уповноваженим банком на підставі затвердженого НКРЕКП алгоритму ОРЕ). 
		В п.11.6 Основного договору передбачено, що строк його дії встановлено з 01.09.2008 до 31.12.2008. Дія договору автоматично продовжується на кожний наступний рік, якщо жодна із сторін не заявила письмово про намір розірвати цей договір за один місяць до дати закінчення строку його дії.
		12.06.2015 на виконання вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 07.05.2015 №263 між сторонами укладено договір купівлі-продажу різниці перетоків електричної енергії №11296/01 (далі за текстом - Договір купівлі-продажу перетоків), за умовами якого відповідач продає, а позивач купує різницю перетоків електричної енергії, переміщеної з контрольованої території на неконтрольовану територію, та здійснює її оплату відповідно до умов цього договору. Даний договір укладено у зв`язку з проведенням антитерористичної операції та розділенням Оптового ринку електроенергії на територію, де органи державної влади здійснюються свої повноваження (контрольована територія, КТ) та окуповану територію і територію, де органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження (неконтрольована територія, НКТ) на підставі ч.4 ст. 23 Законом України "Про електроенергетику" (в редакції Закону від 07.04.2015 №284-VIII) та постанови Кабінету Міністрів України від 07.05.2015 №263 "Про особливості регулювання відносин у сфері електроенергетики на території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження". 
		В п.п.5.2, 5.3 названого Договору передбачено, що оплату за куплену різницю перетоків електричної енергії позивач здійснює грошовими коштами, що перераховуються на поточний рахунок із спеціальним режимом використання відповідачем, відповідно до умов цього Договору та чинного законодавства України. При здійсненні платежів позивач повинен вказувати у платіжному дорученні призначення платежу, в якому обов`язково зазначається відповідний договір та розрахунковий місяць.
		Відповідно до п.10.1 Договору купівлі-продажу перетоків він набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками Сторін та скріплення їх підписів печаткам та згідно з ч. 3 ст. 631 ЦК України його умови застосовуються до відносин між сторонами, які виникли з 01.05.2015, і діє протягом терміну дії  постанови Кабінету Міністрів України від 07.05.2015 №263 "Про особливості регулювання відносин у сфері електроенергетики на території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження".
		В жовтні 2017 позивачем закуплено електроенергію на суму 334 811 350,58 грн., але при цьому перераховано у вказаному місяці на рахунок відповідача оплату у більшому розмірі, а саме у сумі 370 608 028,56 грн., що підтверджується актом купівлі-продажу електроенергії та довідкою щодо здійснення оплат на рахунок відповідача. Суму переплати позивач в листі від 08.11.2017 №61-1746 просив відповідача зарахувати в рахунок погашення заборгованості за вказані позивачем періоди з жовтня по грудень 2017 року за судовими рішеннями у справах №20/2, №39/49, №908/999/15-г, №905/707/16, а також як авансовий платіж на листопад 2017 за Основним договором.
		Відповідач листом №07/51-4-13409 від 14.11.2017 повідомив позивача про здійснені ним зарахування, згідно з якими сума 35 400 360,43 грн., сплачена позивачем понад повну поточну вартість купленої в жовтні 2017 за Основним договором електричної енергії, зарахована в рахунок погашення заборгованості за Договором купівлі-продажу перетоків.
		В листопаді 2017 позивачем закуплено електроенергію на суму 390 614 809,10 грн. та здійснено у вказаному місяці на рахунок відповідача оплату у 363 138 625,39 грн., що підтверджується  актом купівлі-продажу електроенергії та довідкою щодо здійснення оплат на рахунок відповідача. Також за розрахунками позивача врахуванню підлягала сума переплати жовтня 2017, яку позивач просив відповідача зарахувати як авансовий платіж на листопад 2017 року за Основним договором у розмірі 34 207 725,33 грн. Тобто, загальна сума надходжень в ОРЕ в рахунок оплати вартості електроенергії, купленої в листопаді 2017 за Основним договором склала 397 346 350,72 грн., а сума оплати понад повну поточну вартість - 6 731 541,62 грн., яку позивач листом №61/1976 від 11.12.2017 просив відповідача зарахувати як авансовий платіж на грудень 2017 року за Основним договором.
		Відповідь на вказаний лист від відповідача не надійшла.
		В грудні 2017 відповідно до акту купівлі-продажу електроенергії позивачем закуплено електричної енергії на суму 396 254 997,79 грн. та згідно  довідкою про надходження коштів на рахунок відповідача здійснено оплату у вказаному місяці на загальну суму 525 638 356,14 грн. За розрахунками позивача, з урахуванням переплати листопада 2017 у сумі 6 731 541,62 грн., загальна сума надходжень в ОРЕ в рахунок оплати вартості електроенергії, купленої в грудні 2017 за Основним договором склала 532 369 897,76 грн., з них сума переплати становить 136 114 889,97 грн., яку позивач листом №61/18 від 10.01.2018  просив відповідача зарахувати як авансовий платіж на січень 2018 за Основним договором.
		Однак відповідач в листі №07/51-4-598 від 12.01.2018  повідомив позивача про зарахування сплачених ним у грудні 2017 коштів в рахунок погашення заборгованості за рішеннями суду у справах №20/2, №39/49, №908/999/15-г, №905/707/16, №905/1563/16, №905/453/17, тобто заборгованості за Основним договором минулих періодів та заборгованості за Договором купівлі-продажу перетоків. Тобто, відповідач зарахував 100 714 539,54 грн., сплачених позивачем за Основним договором електричної енергії, в рахунок погашення заборгованості за Договором купівлі-продажу перетоків. 
		В липні 2018 позивачем закуплено електричної енергії на суму 298 969 518,68 грн. та перераховано на рахунок відповідача у вказаному місяці 372 997 909,17 грн., що підтверджується актом купівлі-продажу електроенергії та довідкою щодо здійснення оплат. Сума переплати становить 74 028 390,49 грн., яку позивач листом №61/1062 від 08.08.2018  просив  відповідача зарахувати в оплату за рішенням суду від 21.04.2016 у справі № 905/707/16 (фактично це заборгованість за лютий 2015 по Основному договору) та як авансову оплату за електроенергію, куповану у серпні 2018 за Основним договором.
		В листі №07/51-4-10444 від 13.08.2018  відповідач погодив таке зарахування. Проте листом №01/51-4-11941 від 17.09.2018 відповідач повідомив позивача про коригування зарахування коштів, сплачених позивачем у липні 2018, понад повну поточну вартість електроенергії липня 2018 шляхом зарахування 73 599 765,83 грн. сплачених позивачем понад повну поточну вартість купленої в липні 2018 за Основним договором електричної енергії в рахунок погашення заборгованості за Договором купівлі-продажу перетоків. 
		У вересні 2018 відповідно до акту купівлі-продажу електроенергії позивачем закуплено електроенергії на суму 15 167 184,42 грн. та згідно з довідкою щодо здійснення оплат перераховано на рахунок відповідача у вказаному місяці 47 742 958,27 грн. Суму переплати у розмірі 32 575 773,85 грн. позивач листом №61/1304 від 08.10.2018 просив відповідача зарахувати в рахунок оплати електроенергії, купленої за Основним договором, а саме згідно з відповідними графіками виплат заборгованості по рішенню суду від 05.05.2015 у справі № 908/999/15-г.
		Однак відповідач листом №01/51-4-13249 від 11.10.2018 повідомив позивача зарахування вказаних коштів в рахунок погашення заборгованості за рішенням суду від 26.04.2018 у справі №905/2882/17, тобто за різницю перетоків електричної енергії, купленої позивачем протягом 2017 року на підставі Договору купівлі-продажу перетоків.
		З наведеного слідує, що за період з жовтень-грудень 2017 року, липень та вересень 2018 року відповідачем здійснено зарахування 242 290 439,65 грн., сплачених позивачем за Основним договором, в рахунок погашення заборгованості за Договором купівлі-продажу різниці перетоків.
		Спір у даній справі виник внаслідок того, що позивач вважає безпідставним проведення відповідачем вищевказаного зарахування коштів, сплачених за одним договором в рахунок погашення боргу за іншим договором, у зв`язку з чим позивач (з урахуванням заяви про зміну предмету позову) просив суд визнати недійсним односторонній правочин відповідача щодо зарахування оплат з моменту його вчинення, а також зобов`язати відповідача виконати умови п.6.5 Основного договору та абзацу 3 пункту 6.3 Інструкції про порядок використання коштів Оптового ринку (додатку 4 до Договору між членами оптового ринку електричної енергії України від 15.11.1996), а саме: зарахувати кошти за куплену в жовтні-грудні 2017 року, липні та вересні 2018 року за Основним договором електроенергію на загальну суму 242  290  439,65  грн., в рахунок погашення заборгованості за названим договором з найдавнішим терміном її виникнення, строк оплати якої настав.
		Місцевий господарський суд задовольнив позов у повному обсязі, визнавши вимоги позивача нормативно обґрунтованими та документально підтвердженими. 
		Однак колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції передчасними, з огляду на наступне.
		Насамперед, щодо зміни позивачем предмету позову.
		В ч.3  ст. 46 ГПК України  встановлено право позивача на зміну предмета або підстави позову шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання.
		Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.
		Норми ч.3  ст. 46 ГПК України  встановлюють, що одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Тому у разі подання позивачем заяви, направленої на одночасну зміну предмета і підстав позову, господарський суд повинен відмовити в задоволенні такої заяви і розглянути по суті раніше заявлені позовні вимоги, якщо позивач не відмовляється від позову.
		Як вбачається з матеріалів справи, у позові заявлено одну вимогу немайнового  характеру, а саме: про визнання недійсним з моменту вчинення одностороннього правочину відповідача щодо зарахування оплат, здійснених позивачем, понад повну поточну вартість електроенергії, купленої в жовтні-грудні 2017 року та липні 2018 року за Основним договором на загальну суму 209 714 665,80 грн. в рахунок оплати заборгованості, що виникла за Договором купівлі-продажу перетоків.
		В подальшому позивач подав заяву про зміну предмету позову, в якій він фактично скоригував первісну свою вимогу про визнання недійсним з моменту вчинення одностороннього правочину відповідача щодо зарахування оплат, здійснених позивачем, понад повну поточну вартість електроенергії, купленої в жовтні-грудні 2017 року та липні 2018 року за договором купівлі-продажу електроенергії від 19.08.2008 №4863/01 на загальну суму 209 714 665,80 грн. в рахунок оплати заборгованості, що виникла за договором купівлі-продажу різниці перетоків електричної енергії №11296/01 від 12.06.2015 та доповнив наведені у позовній заяві періоди, за які відповідачем здійснено зарахування коштів, що надішли від позивача за договором від 19.08.2008 №4863/01 новим періодом - вересень 2018 року, а також збільшив суму здійсненого відповідачем зарахування з 209 714 665,80 грн. до 242  290 439,65 грн. 
		Окрім того, позивач заявив нову (додаткову) позовну вимогу немайнового характеру, а саме про зобов`язання відповідача виконати умови пункту 6.5 Договору купівлі-продажу електричної енергії від 19.08.2008 №4863/01 та абзацу 3 пункту 6.3 Інструкції про порядок використання коштів Оптового ринку (додатку 4 до Договору між членами оптового ринку електричної енергії України від 15.11.1996), шляхом зарахування коштів за куплену в жовтні-грудні 2017 року, липні та вересні 2018 року за Основним договором електроенергію на загальну суму 242  290  439,65  грн. в рахунок погашення заборгованості за цим договором, з найдавнішим терміном її виникнення, строк оплати якої настав.
		При поданні вказаної заяви про зміну предмету позову позивачем мало бути додержано правила вчинення відповідної процесуальної дії, недотримання яких тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені  ГПК України. 
		В той же час, колегія суддів зазначає, що збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Якщо в заяві позивача йдеться про збільшення розміру немайнових вимог (наприклад, про визнання недійсним ще одного акта крім того, стосовно якого відповідну вимогу вже заявлено), то фактично також йдеться про подання іншого позову (аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №910/18802/17).
		Зважаючи на вищевикладене, апеляційний суд дійшов висновку про те, що заява позивача від 23.10.2018 не є заявою про зміну предмета позову, а фактично є іншим позовом, оскільки позивачем заявлено нову (додаткову) позовну вимогу про визнання недійсним з моменту вчинення одностороннього правочину відповідача щодо зарахування оплат, здійснених позивачем, у вересні 2018 року за договором купівлі-продажу електроенергії від 19.08.2008 №4863/01 в рахунок оплати заборгованості, що виникла за договором №11296/01 від 12.06.2015, а також про виконання зобов`язання в натурі шляхом виконання умов пункту 6.5 Договору купівлі-продажу електричної енергії від 19.08.2008 №4863/01 та абзацу 3 пункту 6.3 Інструкції про порядок використання коштів Оптового ринку (додатку 4 до Договору між членами оптового ринку електричної енергії України від 15.11.1996) та зарахування коштів за куплену в жовтні-грудні 2017 року, липні та вересні 2018 року за Основним договором електроенергію на загальну суму 242  290  439,65  грн. в рахунок погашення заборгованості за цим договором, з найдавнішим терміном її виникнення, строк оплати якої настав.
		Таким чином, суд першої інстанції не повинен був приймати вказану заяву позивача до розгляду та мав вирішувати спір за вимогою, наведеною у первинній позовній заяві, що місцевим господарським судом зроблено не було.
		З огляду на вищенаведене, апеляційним господарським судом при перегляді даної справи заява позивача про зміну предмету позову не приймається до уваги і справа розглядається лише в межах вимог, викладених у позовній заяві. 
		Окрім того, відповідно до ч.ч.2, 7, 8 ст. 80 ГПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо зі зміною предмета або підстав позову або поданням зустрічного позову змінилися обставини, що підлягають доказуванню, суд залежно від таких обставин встановлює строк подання додаткових доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
		Проте місцевий господарський суд не встановлював строк для подання додаткових доказів, доданих до заяви позивача про зміну предмету позову. Жодних заяв або клопотань від позивача з цього приводу до суду не надходило. Тобто,  з огляду на вищевказані норми ст. 80 ГПК України, додані до заяви позивача про зміну предмету позову докази не повинні були прийматися судом та враховуватися при прийнятті рішення у даній справі.  
		Однак вищенаведені вимоги ГПК України залишені поза увагою місцевого господарського суду, що вплинуло на правильність прийнятого у даній справі рішення.
		Таким чином, в даному випадку предметом розгляду у справі є вимога, викладена у позовній заяві, а саме про визнання недійсним з моменту його вчинення одностороннього правочину відповідача щодо зарахування оплат, здійснених позивачем, понад повну поточну вартість електроенергії, купленої в жовтні-грудні 2017 року та липні 2018 року за Основним договором на загальну суму 209 714 665,80 грн. в рахунок оплати заборгованості, що виникла за Договором купівлі-продажу перетоків.
		Відповідно до ст. ст. 202, 203 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
		Як зазначалося вище, позивач кваліфікує як односторонній правочин дії відповідача по зарахуванню коштів, які надійшли від позивача, в якості оплати за Основним договором та які є переплатою, з чим погодився і місцевий господарський суд.
		З цього приводу колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік», який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства є господарською операцією.
		За висновком колегії суддів отримання грошових коштів та їх зарахування на рахунок відповідача є господарською операцією, а не правочином у розумінні ст. 202 ЦК України, оскільки дії відповідача по віднесенню суми переплати шляхом відображення їх у бухгалтерському обліку вчиняються вже після отримання ним коштів, тобто після завершення господарської операції, коли відповідне зобов`язання вже виконано. Відсутність відображення даних у бухгалтерському обліку не є свідченням того, що господарська операція не відбулася (відсутня), як і наявність такого відображення (віднесення та зарахування) не є доказом припинення зобов`язань, якщо таке виконання не мало місце. Фактично таке відображення переплат (віднесення, зарахування) у даних бухгалтерського обліку вказує на вчинення відповідної господарської операції, але не впливає на виникнення, зміну або припинення прав та обов`язків, як передбачено ст. 202 ЦК України.      
		Відповідно до ч.1  ст. 15 ЦК України  кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		Статтею 16 цього Кодексу  закріплено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, згідно з яким кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		Дана норма кореспондується з положеннями ст. 20 ГК України, якою визначено способи захисту прав і законних інтересів суб`єктів господарювання та споживачів.
		Вищезазначеними нормами не передбачено такого способу захисту прав, як визнання недійсною господарської операції із зарахування переплат за договором, тобто внесення змін до бухгалтерського обліку відповідача, що по суті й вимагає у позовній заяві позивач. 
		Згідно зі ст. ст. 3, 8, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік» метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Підприємство самостійно: обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановлених цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних; розробляє систему і форми внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю господарських операцій, визначає права працівників на підписання бухгалтерських документів; затверджує правила документообороту і технологію обробки облікової інформації, додаткову систему рахунків і регістрів аналітичного обліку. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.
		З наведеного слідує, що ведення бухгалтерського обліку відноситься виключно до компетенції підприємства, в даному випадку - відповідача, а відтак питання щодо зарахування відповідачем переплат позивача за Основним договором з їх подальшим відображенням у бухгалтерському обліку стосуються внутрішньої облікової політики відповідача, у зв`язку з чим задоволення вказаної вимоги призведе до втручання у господарську діяльність суб`єкта господарювання, що є неприпустимим в силу вимог ст. 6 Конституції України та ст. 6 Господарського кодексу України, які визначають одним із загальних принципів господарювання заборону незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.  
		При цьому слід зазначити, що предметом позову може бути матеріально-правова чи немайнова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд повинен прийняти рішення. Захист майнового або немайнового права чи законного інтересу відбувається шляхом прийняття судом рішення про примусове виконання відповідачем певних дій або зобов`язання утриматись від їх вчинення. Заявлена позивачем вимога не призводить до поновлення порушеного права позивача та, у разі її задоволення, не може бути виконана у примусовому порядку, оскільки відсутній механізм виконання такого рішення.
		Таким чином, оскільки чинним законодавством не передбачений такий спосіб захисту як внесення змін до бухгалтерського обліку шляхом визнання недійсною господарської операції відповідача із зарахування переплат позивача за договором у даних бухгалтерського обліку, позов задоволенню не підлягає. 
		Щодо решти доводів апеляційної скарги, то частина з них стосується вимог позивача, викладених у заяві про зміну предмету позову, яка не підлягає розгляду, а інші не змінюють висновку апеляційного господарського суду про відсутність правових підстав для задоволення позову. 
		Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновки Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006), в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. 
		У даній справі скаржникові було надано відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин з огляду на приписи матеріального та процесуального права.
		Відповідно до ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення, зокрема, є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. 
		За результатами перегляду даної справи доводи апеляційної скарги відповідача підтвердилися, що свідчить про неповне з`ясування місцевим господарським судом обставин, які мають значення для  справи, а також невірне застосування норм матеріального і процесуального права.
		Таким чином, рішення Господарського суду міста Києва від 29.01.2019 у справі №910/13267/18 підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у позові.
		Судові витрати за подання позову покладаються на позивача.
		Витрати відповідача по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги підлягають відшкодуванню відповідачу за рахунок позивача.
		Керуючись ст. ст. 269, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		1. Апеляційну скаргу Державного підприємства "Енергоринок" задовольнити.
		2. Рішення Господарського суду міста Києва від 29.01.2019 у справі №910/13267/18 скасувати.
		3. Прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.
		4. Стягнути з Акціонерного товариства "ДТЕК Донецькі Електромережі" на користь Державного підприємства "Енергоринок" 5  286,00 грн. (п`ять тисяч двісті вісімдесят шість гривень 00 коп.) судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.
		5. Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ із зазначенням необхідних реквізитів сторін.
		6. Матеріали справи №910/13267/18 повернути Господарському суду міста Києва.
		7. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у порядку і строки, встановлені Господарським процесуальним кодексом України.
		 
		Повний текст судового рішення складено та підписано - 16.05.2019. 
		 
		 
		Головуючий суддя                                                            Г.П. Коробенко 
		 
		Судді                                                                                Т.П. Козир
		 
		                                                                                А.І. Тищенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...