Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 820/10744/15 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них.
Надіслано для оприлюднення: 17.05.2019. Зареєстровано: 19.05.2019. Забезпечено надання загального доступу: 20.05.2019.
Дата набрання законної сили: 16.05.2019
Номер судового провадження: К/9901/5358/18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		16 травня 2019 року 
		Київ
		справа №820/10744/15
		адміністративне провадження №К/9901/5358/18
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		судді-доповідача Шарапи В.М., 
		суддів Бевзенка В.М., Данилевич Н.А., 
		розглянувши у порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від               24 жовтня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Харківській області (далі - ГУ Держпраці у Харківській області; правонаступник Територіальної державної інспекції з питань праці у Харківській області) про скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати, - 
		установив:
		Законом України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (який набрав чинності 15 грудня 2017 року; далі - Закон      №2147-VIII) внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України та викладено його в новій редакції.
		Пунктом 1 частини першої розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону України від 3 жовтня      2017 року №2147-VIII) встановлено, що заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України в адміністративних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.
		У жовтні 2015 року позивач звернувся до суду з позовом, у якому з урахуванням змін до позовних вимог просив:
		- скасувати наказ Територіальної державної інспекції з питань праці у Харківській області від 26 жовтня 2015 року № 42-к про звільнення ОСОБА_1 з роботи;
		- зобов`язати ГУ Держпраці у Харківській області поновити ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора праці або на аналогічній посаді відповідної освітньому рівню, профілю професійної компетентності та кваліфікаційному досвіду роботи з 26 жовтня 2015 року;
		- зобов`язати ГУ Держпраці у Харківській області видати дублікат вкладишу до трудової книжки ОСОБА_1 до якого внести запис про його призначення на посаду головного державного інспектора праці відділу контролю за додержанням трудового законодавства у м. Харкові та центральних районах області за переведенням із Територіальної державної інспекції з питань праці у м. Києві, із збереженням 9 рангу державного службовця з 7 жовтня 2013 року (наказ від                 4 листопада 2015 № 43-к);
		- зобов`язати ГУ Держпраці у Харківській області виплатити ОСОБА_1 заробітну плату у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 7714 грн 08 коп;
		- стягнути з ГУ Держпраці у Харківській області на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу з 26 жовтня 2015 року до набрання законної сили судовим рішенням у справі в розмірі із розрахунку відповідно до довідки Територіальної державної інспекції з питань праці у Харківській області про прибуток від 26 жовтня 2015 року № 01-19/251;
		- зобов`язати ГУ Держпраці у Харківській області подати, у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення;
		- визнати дії Територіальної державної інспекції з питань праці у Харківській області щодо звільнення з роботи ОСОБА_1 незаконними.
		Харківський окружний адміністративний суд постановою від 25 квітня 2016 року визнав незаконними дії Територіальної державної інспекції з питань праці у Харківській області щодо звільнення з роботи ОСОБА_1 , скасував наказ Територіальної державної інспекції з питань праці у Харківській області від 26 жовтня 2015 року № 42-к "Про звільнення з роботи ОСОБА_1 ", поновив ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора праці відділу контролю за додержанням трудового законодавства у м. Харкові та центральних районах області Територіальної державної інспекції з питань праці у Харківській області з 25 жовтня 2015 року; стягнув з відповідача на користь позивача заробітну плату за час вимушеного прогулу з 26 жовтня 2015року по 25 квітня 2016 року у сумі 14694 грн 40 коп. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
		Харківський апеляційний адміністративний суд постановою від 25 квітня 2016 року постанову суду першої інстанції змінив шляхом доповнення її визначенням про те, що з ГУ Держпраці у Харківській області на користь ОСОБА_1 стягнути заробітну плату за час вимушеного прогулу з 26 жовтня 2015 року по 25 квітня 2016 року (включно) в розмірі 14 694 грн 40 коп з відрахуванням обов`язкових податків, зборів, внесків. В іншій частині постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2016 року - залишив без змін.
		Вищий адміністративний суд України ухвалою від 24 жовтня 2017 року постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2016 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду постановою від 25 квітня          2016 року в частині оплати вимушеного прогулу скасував, справу направив у цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції. У решті судові рішення залишив без змін. 
		Не погоджуючись із ухвалою Вищого адміністративного суду України від 24 жовтня 2017 року, ОСОБА_1 з підстав, передбачених пунктами 1, 5 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), звернувся із заявою про її перегляд Верховним Судом України, у якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2016 року, постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2016 року та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 24 жовтня 2017 року в частині поновлення його на посаді головного державного інспектора в Територіальній державній інспекції з питань праці у Харківській області та змінити в цій частині рішення шляхом поновлення на посаді головного державного інспектора в ГУ Держпраці у Харківській області. Справу направити до касаційного суду для продовження розгляду. 
		На обґрунтування наведених у заяві доводів надав копії рішень Вищого адміністративного суду України від 20 березня 2012 року, 10 грудня 2014 року та          8 червня 2017 року (справи №№ К-2788/09, К/800/34492/14, К/23100/16, відповідно)  які, на думку заявника, підтверджують неоднакове застосування касаційним судом норм матеріального права, а саме статей 36, 40, 492 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). 
		Також на підтвердження наведених у заяві доводів додав копії постанов Верховного Суду України від 16 жовтня 2012 року, 27 травня 2014 року та 4 листопада 2014 року, висновкам яких щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, на думку заявника, не відповідає ухвала Вищого адміністративного суду України від 24 жовтня 2017 року, про перегляд якої подано заяву.
		У рішенні Вищого адміністративного суду України від 10 грудня 2014 року, наданому заявником на підтвердження наведених у заяві доводів, касаційний суд, приймаючи рішення про поновлення позивачів на роботі, виходив із того, що роботодавець при звільненні особи не виконав вимоги частини другої статті 40 та статті 492 КЗпП України в частині процедури звільнення працівника. Захищаючи порушене право працівника, суд поновив його шляхом поновлення на посаді, з якої його незаконно звільнили.
		Вищий адміністративний суд України у постанові від 8 червня 2017 року, яка також надана заявником на підтвердження неоднакового правозастосування,   касаційний суд скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції та змінюючи рішення суду першої інстанції в частині поновлення на посаді, поновив позивача в новоутвореній організації, мотивуючи неможливістю поновлення на попередній роботі у зв`язку із припиненням діяльності, як юридичної особи. 
		Верховний Суд України у доданих до заяви постановах висловив позицію, що встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.
		Натомість у справі, яка розглядається, суд касаційної інстанції, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій в частині поновлення позивача на попередній роботі виходив із вимог статті 235 КЗпП України, відповідно до якої у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку із повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
		Висновок касаційного суду у справі, що переглядається, не відповідає правильному застосуванню норм матеріального права.
		Перевіривши наведені позивачем доводи, Верховний Суд вважає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.
		Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Згідно з частиною шостою статті 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
		Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті    5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи. 
		Згідно з частиною другою статті 36 КЗпП України зміна підпорядкованості підприємства, установи, організації не припиняє дії трудового договору. Частиною третьою цієї ж статті передбачено, що у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників.
		Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
		Частиною другою статті 40 цього Кодексу встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 частини першої цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
		Згідно з частинами першою і третьою статті 492 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. 
		У справі, що розглядається суди встановили, що постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року №100 «Про утворення територіальних органів Державної служби з питань праці та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України» утворені як юридичні особи публічного права Територіальні органи Державної служби з питань праці та реорганізовані шляхом злиття територіальні органи Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки і Державної інспекції з питань праці.
		Зазначеною постановою установлено, що територіальні органи, які утворюються згідно з пунктом 1 цієї постанови, є правонаступниками прав та обов`язків територіальних органів Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки і Державної інспекції з питань праці, що реорганізуються. Відтак, на ГУ Держпраці у Харківській області покладено обов`язок прийняти на роботу позивача.  
		29 лютого 2016 року проведено державну реєстрацію припинення юридичної особи Територіальної державної інспекції з питань праці у Харківській області.
		Відповідно до частини другої статті 161, частини першої статті 244-2 КАС України висновки, викладені у постановах Верховного Суду України, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1-2 частини першої статті 237 цього Кодексу, були обов`язковими для врахування судами при виборі і застосуванні правової норми до спірних відносин.
		У постанові Верховного Суду України від 16 жовтня 2012 року по справі №21-267а12, прийнятій за наслідками перегляду рішень судів попередніх інстанцій щодо звільнення особи з органів державної виконавчої служби внаслідок їх ліквідації на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2006 року №1622, зазначено, що мала місце саме реорганізація цих органів. Верховним Судом України вказано, що встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) установи, що ліквідується, не виключає, а передбачає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи. 
		Верховний Суд не вбачає правових підстав відступати від наведених висновків ВСУ.
		Відповідно до положень частини першої статі 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняє свою діяльність, передаючи все своє майно, права та обов`язки іншим юридичним особам - правонаступникам внаслідок реорганізації (через злиття, приєднання, поділ, перетворення) або ліквідації.
		Тобто, при реорганізації юридична особа припиняється, але її права та обов`язки в порядку правонаступництва переходять до нової (іншої) юридичної особи. При цьому до правонаступника переходять обов`язки не тільки в частині майнових прав, а й відносин публічної служби, в тому числі обов`язок щодо працевлаштування працівника (переведення працівника на іншу роботу).
		Ліквідація юридичної особи публічного права здійснюється розпорядчим актом органу державної влади, органу місцевого самоврядування або уповноваженою на це особою. У цьому акті має бути наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи або їх передачі іншим органам виконавчої влади. Якщо таке обґрунтування наведене, то у такому випадку має місце ліквідація юридичної особи публічного права, а якщо ні, то саме посилання на те, що особа ліквідується, є недостатнім. У зв`язку з цим при вирішенні спорів щодо поновлення на роботі працівників юридичної особи публічного права, про ліквідацію яких було прийнято рішення, судам належить, крім перевірки дотримання законодавства про публічну службу щодо таких працівників, з`ясовувати фактичність такої ліквідації (чи мала місце у цьому випадку реорганізація). При вирішенні зазначеної категорії спорів підлягає оцінці і правовий акт, що став підставою ліквідації, зокрема: припинено виконання функцій ліквідованого органу чи покладено виконання цих функцій на інший орган.
		У справі, що переглядається, суди попередніх інстанцій встановили ту обставину, що відповідач у справі - ГУ Держпраці у Харківській області, є правонаступником ліквідованої Територіальної державної інспекції з питань праці у Харківській області, у якій позивач обіймав посаду до звільнення. Отже, на ГУ Держпраці у Харківській області покладений обов`язок щодо продовження трудових відносин з позивачем. Суди першої та апеляційної інстанції поновили позивача у фактично ліквідовану установу. Суд касаційної інстанції, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій в цій частині зазначив, що ГУ Держпраці у Харківській області зобов`язано вжити заходів для призначення (переведення) позивача на рівнозначну посаду. Проте, в резолютивній частині рішення зазначене не знайшло свого відображення. 
		Скасування наказу про звільнення повинно відновити те становище, що існувало до його прийняття, тобто, забезпечити позивачу ті ж самі умови праці, які останній мав до незаконного звільнення. 
		Оскільки при вирішенні спору суд касаційної інстанції неправильно застосував до встановлених у справі обставин норми матеріального права, зокрема частину третю статті 36 та статтю 235 КЗпП України, то заява ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
		Керуючись статтями 241 - 243 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, яка діяла до 15 грудня 2017 року), пунктом 1 частини першої Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
		постановив:
		Заяву ОСОБА_1 задовольнити.
		Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 24 жовтня 2017 року в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора праці відділу контролю за додержанням трудового законодавства у          м. Харкові та центральних районах області Територіальної державної інспекції з питань праці у Харківській області скасувати, а справу направити в цій частині на новий розгляд до касаційного суду.
		Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, яка діяла до 15 грудня 2017 року).
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.
		 
		 
		Суддя-доповідач                                                                                        В.М. Шарапа
		 
		Судді                                                                                                            В.М. Бевзенко 
		 
		                                                                                                            Н.А. Данилевич

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...