Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 520/17304/15-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); В порядку ЦПК України.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 19.05.2019. Забезпечено надання загального доступу: 20.05.2019.
Дата набрання законної сили: 27.03.2019
Номер судового провадження: 14-94цс19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		27 березня 2019 року
		м. Київ
		Справа № 520/17304/15-ц
		Провадження № 14-94 цс 19
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		судді-доповідача - Гудими Д. А.,
		суддів: Бакуліної С. В., Британчука В. В., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В .  С . ,  Лобойка Л. М. , Лященко Н. П. , Прокопенка О. Б. , Рогач Л. І. , Саприкіної І. В. , Ситнік О. М ., Уркевича  В. Ю., Яновської О . Г.
		розглянула справу за позовом ОСОБА_10 (далі також - позивачка) до ОСОБА_11 (далі також - поручитель), Товариства з обмеженою відповідальністю (далі також - ТзОВ) «Кей-Колект» про визнання вимоги незаконною та про визнання незаконним права власності
		за касаційною скаргою ТзОВ «Кей-Колект» на рішення Апеляційного суду Одеської області від 26 грудня 2016 року, ухвалене колегією суддів у складі Калараш А. А., Гірняк Л . А. та Заїкіна А. П.
		Учасники справи:
		        позивачка: ОСОБА_10 ;
		        відповідачі: ОСОБА_11 , ТзОВ «Кей-Колект».
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		Короткий зміст позовних вимог
		1.           23 грудня 2015 року позивачка звернулася з позовом, в якому просила:
		1.1.       Визнати незаконною вимогу ТзОВ «Кей-Колект» про усунення порушеньвід 18 травня 2015 року (вих. № 90);
		1.2.       Визнати незаконним набуття права власності ТзОВ «Кей-Колект» на квартиру АДРЕСА_1 (далі - квартира);
		1.3.       Скасувати державну реєстрацію права власності ТзОВ «Кей-Колект» на квартиру;
		1.4.       Вилучити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі -Держреєстр) запис про державну реєстрацію права власності ТзОВ «Кей-Колект» на квартиру.
		2.           Мотивувала позов такими обставинами:
		2.1.       21 вересня 2006 року позивачка уклала з Акціонерним комерційним інноваційним банком (далі - АКІБ) «УкрСиббанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство (далі - ПАТ) «УкрСиббанк», договір про надання споживчого кредиту № 11043995000 (далі - кредитний договір), згідно з яким банк надав позивачці кредит у сумі 80 013,00 швейцарських франків зі сплатою 8,49 % річних на строк до 21 вересня 2011 року.
		2.2.       Того ж дня з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором АКІБ «УкрСиббанк» уклав з поручителем договір поруки № 43985 (далі - договір поруки), а з позивачкою - іпотечний договір, предметом якого була квартира.
		2.3.       Через невиконання позивачкою обов`язків за кредитним договором 4 серпня 2010 року ПАТ «УкрСиббанк» надіслало їй вимогу № 138/30-81/2563 про повне дострокове повернення кредитної заборгованості.
		2.4.       12 грудня 2011 року ПАТ «УкрСиббанк» відступило ТзОВ «Кей-Колект» право вимоги за кредитним договором на підставі договору факторингу та право вимоги за іпотечним договором на підставі договору про відступлення прав за іпотечними договорами.
		2.5.       18 травня 2015 року ТзОВ «Кей-Колект» надіслало позивачці вимогу про усунення порушень (вих. № 90), в якій просило сплатити всю суму заборгованості за кредитом. Через невиконання позивачкою вказаної вимоги ТзОВ «Кей-Колект» звернуло стягнення на предмет іпотеки, зареєструвавши за собою права власності на квартиру.
		2.6.       Строк виконання основного зобов`язання ПАТ «УкрСиббанк» в односторонньому порядку змінило шляхом надіслання вимоги № 138/30-81/2563 від 4 серпня 2010 року про повне дострокове повернення кредитної заборгованості; ТзОВ «Кей-Колект» пропустило позовну давність щодо повернення кредиту; вимога ТзОВ «Кей-Колект» про усунення порушень від 18 травня 2015 року (вих. № 90) суперечить пункту 7 частини одинадцятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів»; іпотека має похідний характер від основного зобов`язання та є чинною до припинення останнього.
		2.7.       Квартира, передана в іпотеку для забезпечення валютного кредиту, є єдиним житлом позивачки; площа квартири не перевищує 140 кв м. А тому, на думку позивачки, відповідно до Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» квартира не могла бути відчужена без згоди власника.
		Короткий зміст рішень суду першої інстанції
		3.           24 грудня 2015 року Київський районний суд м. Одеси постановив ухвалу, якою відмовив у відкритті провадження у справі в частині позовної вимоги щодо вилучення з Держреєстру запису про державну реєстрацію права власності, оскільки вважав, що ця вимога має розглядатися за правилами адміністративного судочинства. Вказану ухвалу сторони не оскаржували.
		4.           27 травня 2016 року Київський районний суд м. Одеси ухвалив рішення, яким відмовив у задоволенні позову.
		5.           Мотивував рішення тим, що обраний позивачкою спосіб захисту не відповідає способам захисту цивільних прав, визначених у статті 16 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України. Суд вважав, що позивачка не надала суду жодного доказу на підтвердження її вимог та не вказала, в чому полягають неправомірні дії відповідачів.
		Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
		6.           26 грудня 2016 року Апеляційний суд Одеської області ухвалив рішення, яким скасував рішення суду першої інстанції й ухвалив нове про часткове задоволення позову: визнав незаконним визнання за ТзОВ «Кей-Колект» права власності на квартиру та запис в Держреєстрі № 10805498 від 14 серпня 2015 року; у решті вимог - відмовив.
		7.           Мотивував рішення тим, що ТзОВ «Кей-Колект» набуло право власності на квартиру у позасудовому порядку всупереч пунктам 5.1-5.2 іпотечного договору та пункту 7 частини одинадцятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів». Вважав необґрунтованими висновки суду першої інстанції щодо неналежності обраного позивачем способу захисту.
		8.           Апеляційний суд констатував, що вимога ТзОВ «Кей-Колект» про усунення порушень від 18 травня 2015 року (вих. № 90) не є правочином і відповідно до статті 57 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України у редакції, чинній на час розгляду справи, є одним із письмових доказів, на підставі яких суд у разі заявлення кредитодавцем позову має встановити наявність або відсутність обставин, якими обґрунтовані позовні вимоги та заперечення щодо них боржника. А тому суд відмовив у задоволенні позову в частині визнання незаконною вимоги ТзОВ «Кей-Колект» про усунення порушень від 18 травня 2015 року (вих. № 90).
		9.           30 березня 2017 року Апеляційний суд Одеської області постановив ухвалу про виправлення описки в резолютивній частині свого рішення від 26 грудня 2016 року. Ухвалив у четвертому абзаці першого рядка резолютивної частини після слів «визнати незаконним» замість «визнання права власності» вважати вірним «набуття права власності».
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		10.        20 лютого 2017 року ТзОВ «Кей-Колект» звернулося до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою. Просило скасувати рішення Апеляційного суду Одеської області від 26 грудня 2016 року та відмовити у задоволенні позову.
		Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
		11.        30 січня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		12.        Мотивував ухвалу тим, що ТзОВ «Кей-Колект» оскаржує рішення Апеляційного суду Одеської області від 26 грудня 2016 року з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
		АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		(1)         Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		13.        Спірні правовідносини щодо державної реєстрації права власності стосуються суб`єкта владних повноважень - державного реєстратора, а тому спір у відповідній частині є публічно-правовим і має розглядатися за правилами адміністративного судочинства.
		14.        Апеляційний суд ухвалив рішення без достатніх правових підстав, оскільки не дослідив дії приватного нотаріуса, вчинені ним як суб`єктом владних повноважень.
		15.        У позивачки з відповідачем відсутні правовідносини, що регулюються Законом України «Про захист прав споживачів».
		16.        Вимогу № 138/30-81/2563 від 4 серпня 2010 року про повне дострокове повернення кредитної заборгованості підписав юрисконсульт, який не був уповноважений ПАТ «УкрСиббанк» на дострокове припинення кредитного договору.
		17.        Суди не з`ясували статус поручителя, а також дійсні відносини учасників справи.
		(2)         Позиції інших учасників справи
		18.        9 червня 2017 року позивачка подала заперечення на касаційну скаргу, в якій просить відхилити касаційну скаргу та залишити без змін рішення Апеляційного суду Одеської області від 26 грудня 2016 року.
		19.        Мотивує заперечення так:
		19.1.    Спір виник з договірних відносин і має розглядатися за правилами цивільного судочинства з огляду на висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 14 червня 2016 року у справі № 21-41а16.
		19.2.    Підставою державної реєстрації права власності ТзОВ «Кей-Колект» на предмет іпотеки була вимога цього відповідача про усунення порушень від 18 травня 2015 року (вих. № 90), яка є незаконною, оскільки в ній ТзОВ «Кей-Колект» вимагало повернення кредиту, строк давності якого минув. Вказане суперечить пункту 7 частини одинадцятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів». Тому слід застосувати висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 20 листопада 2013 року у справі № 6-126цс13.
		19.3.    Доводи касаційної скарги про те, що відносини сторін не регулюються Законом України «Про захист прав споживачів», є помилковими з огляду на висновки Верховного Суду України, викладені у постановах від 4 лютого 2015 року у справі № 6-239цс14, від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16 та від 14 вересня 2016 року у справі № 6-223цс16.
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		(1)         Оцінка аргументів учасників справи та висновків суду апеляційної інстанції
		(1.1)     Щодо юрисдикції суду
		20.        Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
		21.        ЦПК України у редакції, чинній на час звернення до суду, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, зокрема, з цивільних та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15). Близький за змістом припис викладений у частині першій статті 19 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду.
		22.        Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа-учасник приватноправових відносин.
		23.        Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можуть розглядатися будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
		24.        Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у редакції, чинній на час звернення до суду, до адміністративних судів могли бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій або бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
		25.        Вжитий у цьому приписі термін «суб`єкт владних повноважень» згідно з пунктом 7 частини першої статті 3 КАС України у зазначеній редакції позначав орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу або іншого суб`єкта, який здійснював владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
		26.        Юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення (частина друга статті 4 КАС України у вказаній редакції).
		27.        Пункт 1 частини першої статті 3 КАС України у тій же редакції визначав справою адміністративної юрисдикції публічно-правовий спір, в якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
		28.        Пункт 2 частини першої статті 4 КАС України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, передбачає, що публічно-правовим є, зокрема, спір, в якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
		29.        Юрисдикція адміністративних судів поширюється, зокрема, на правовідносини, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема на спори фізичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності (частина перша, пункт 1 частини другої статті 17 КАС України у редакції, чинній на час звернення до суду). Близький за змістом припис закріплений у пункті 1 частини першої статті 19 КАС України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду.
		30.        Отже, до справ адміністративної юрисдикції віднесені публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб`єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір.
		31.        Стосовно терміну «публічно-владні управлінські функції», то у розумінні пункту 2 частини першої статті 4 КАС України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, термін «публічно-» означає, що такі функції суб`єкта спрямовані на задоволення публічного інтересу; зміст поняття «владні» полягає в наявності у суб`єкта повноважень застосовувати надану йому владу, за допомогою якої впливати на розвиток правовідносин. Управлінські функції - це основні напрямки діяльності органу влади, його посадової чи службової особи або іншого уповноваженого суб`єкта, спрямовані на управління діяльністю підлеглого суб`єкта. Аналогічний зміст має термін «владні управлінські функції», закріплений у пункті 1 частини першої статті 3 КАС України у редакції, чинній на час звернення до суду.
		32.        З огляду на вказане до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома чи більше суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у правовідносинах, в яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний (зобов`язані) виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень (аналогічний висновок сформульований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17).
		33.        Спір між сторонами виник з приводу порушення права власності позивачки на квартиру внаслідок дій з реєстрації такого права за ТзОВ «Кей-Колект».
		34.        Велика Палата Верховного Суду вважає, що спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права власності на квартиру має розглядатися як спір, який пов`язаний із порушенням цивільних прав позивача на квартиру іншою особою, за якою зареєстроване відповідне право. Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої внесений відповідний запис у Держреєстр (див. пункт 36 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 року у справі №823/2042/16). Тому для захисту права власності на квартиру позивачка правильно звернулася з позовом до ТзОВ «Кей-Колект» як особи, за якою таке право зареєстроване, а приватний нотаріус, на необхідність дослідження законності дій якого звертає увагу ТзОВ «Кей-Колект», не є учасником справи та не може бути належним відповідачем за заявленими позовними вимогами.
		35.        Враховуючи те, що спірні правовідносини пов`язані із захистом права власності позивача та з належністю виконання договору іпотеки, цей спір не є публічно-правовим і має вирішуватися судами за правилами цивільного судочинства (аналогічні висновки щодо застосування норм процесуального права у подібних правовідносинах викладені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 826/14433/16 (К/9901/7474/18), від 11 квітня 2018 року у справі № 826/366/16, від 11 квітня 2018 року у справі № 554/14813/15-ц, від 15 травня 2018 року у справі № 826/2691/16, від 22 серпня 2018 року у справі № 820/4673/16, від 28 серпня 2018 року № 826/7122/15, від 29 серпня 2018 року у справі № 816/1604/17, від 7 листопада 2018 року у справі № 826/9963/16, від 14 листопада 2018 року у справі № 826/10475/17, від 21 листопада 2018 року у справі № 814/1017/16, від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц, від 23 січня 2019 року у справі № 306/1224/16-ц).
		36.        Отже, необґрунтованими є доводи касаційної скарги про наявність юрисдикції адміністративного суду щодо вимоги про скасування державної реєстрації права власності на квартиру.
		(1.2)     Щодо інших доводів касаційної скарги
		37.        У разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки (частина перша статті 12 Закону України «Про іпотеку» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 1206-VII)).
		38.        Згідно з частиною першою статті 33 Закону № 1206-VII у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
		39.        У разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору (частина перша статті 35 Закону № 1206-VII). Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку (частина друга статті 35 Закону № 1206-VII).
		40.        Отже, за змістом частини першої статті 12, частини першої статті 33 та статті 35 Закону № 1206-VII реалізації права іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки передує реалізація ним права вимагати дострокового виконання основного зобов`язання. І лише тоді, якщо останнє невиконане чи неналежно виконане, іпотекодержатель, якщо інше не передбачено законом, може звертати стягнення на предмет іпотеки. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає іпотекодержателю звернутися з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання відповідно до частини другої статті 35 Закону № 1206-VII. Недотримання іпотекодержателем процедури звернення стягнення на предмет іпотеки є однією з підстав для відмови в позові.
		41.        Вимоги частини першої статті 35 Закону № 1206-VII не перешкоджають іпотекодержателю здійснювати права, визначені цим Законом та/або іпотечним договором, без попереднього повідомлення іпотекодавця тільки тоді, якщо викликана таким повідомленням затримка може спричинити знищення, пошкодження чи втрату предмета іпотеки (частина третя зазначеної статті).
		42.        Закон визначає такі способи звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий - на підставі рішення суду; позасудовий - на підставі виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (частина третя статті 33 Закону № 1206-VII).
		43.        Сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки (частина перша статті 36 Закону № 1206-VII).
		44.        Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 Закону № 1206-VII): на підставі рішення суду або виконавчого напису нотаріуса.
		45.        Згідно з частиною третьою зазначеної статті договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати такі способи задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору іпотеки:
		45.1.    Передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього ж Закону;
		45.2.    Право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього ж Закону.
		46.        Суд апеляційної інстанції, зокрема встановив :
		46.1.    Порядок дострокового повернення кредиту сторони передбачили у розділі 11 кредитного договору.
		46.2.    Відповідно до пунктів 5.1, 5.2 іпотечного договору у разі настання обставин, зазначених у пункті 4.1 цього договору, іпотекодержатель надсилає рекомендованим листом іпотекодавцю повідомлення про застосування застереження про задоволення вимог іпотекодержателя. У повідомленні іпотекодержатель зазначає, який зі способів задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачені частиною третьою статті 36 Закону № 1206-VII застосовується іпотекодержателем для задоволення його вимог.
		46.3.    18 травня 2015 року ТзОВ «Кей-Коллект» надіслало позивачці вимогу про усунення порушень (вих. № 90), в якій просило погасити заборгованість, і повідомило, що у випадку непогашення заборгованості у 30-тиденний строк з моменту отримання цієї вимоги ТзОВ «Кей-Коллект» зверне стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу будь-якій особі-покупцеві.
		46.4.    У матеріалах справи немає доказів направлення ТзОВ «Кей-Колект» позивачці повідомлення про те, що у разі непогашення заборгованості, іпотекодержатель зверне стягнення на предмет іпотеки шляхом передання цього майна у власність ТзОВ «Кей-Колект».
		46.5.    14 серпня 2015 року на підставі іпотечного договору приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Цукурова С. С. внесла запис № 10805498 до Держреєстру про перехід права власності на квартиру до ТзОВ «Кей-Колект».
		47.        З огляду на встановлені судами обставини Велика Палата Верховного Суду вважає, що у ТзОВ «Кей-Колект» не було підстав оформляти за собою право власності на квартиру в рахунок виконання основного зобов`язання, оскільки ТзОВ «Кей-Колект» надіслало позивачці повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу третій особі та не повідомляло про застосування іншого способу задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки у процедурі позасудового врегулювання на підставі договору іпотеки. Тому висновки апеляційного суду щодо порушення ТзОВ «Кей-Колект» умов договору іпотеки та приписів чинного законодавства щодо порядку звернення стягнення на предмет іпотеки є обґрунтованими.
		48.        Частиною першою статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 1952-IV), передбачено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Держреєстру.
		49.        Частиною першої статті 9 Закону № 1952-IV визначено, що державним реєстратором є, зокрема, нотаріус як спеціальний суб`єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно.
		50.        Відповідно до пунктів 1, 2 і 9 частини другої статті 9 Закону № 1952-IV державний реєстратор, зокрема, встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно і їх обтяженнями; приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Держреєстру; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом та іншими законами України.
		51.        За змістом частини другої статті 15 Закону № 1952-IV перелік документів для здійснення державної реєстрації прав визначається Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
		52.        Згідно з пунктом 34 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 2011 року № 703 (далі - Порядок № 703), який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, для проведення державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, заявник, крім документів, що зазначені у пунктах 27 і 28 цього Порядку, мав подати, зокрема: 1) завірену в установленому порядку копію письмової вимоги про усунення порушень, надіслану іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця, в якій зазначається стислий зміст порушеного зобов`язання, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менше ніж 30-денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання такої вимоги; 2) документ, що підтверджує сплив 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя, якщо більш тривалий строк не вказано у надісланій іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмовій вимозі; 3) звіт про оцінку предмета іпотеки, складений після спливу строку, що зазначений у письмовій вимозі, надісланій іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця.
		53.        З огляду на вказане, оскільки ТзОВ «Кей-Колект» надіслало позивачці повідомлення про звернення стягнення на квартиру шляхом її продажу третій особі, а не шляхом передання іпотекодержателю права власності на квартиру в рахунок виконання основного зобов`язання, нотаріус не мав юридичних підстав звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом передання на нього права власності іпотекодержателю. Отже, державна реєстрація права власності на квартиру за ТзОВ «Кей-Колект» була проведена всупереч чинному законодавству й умовам іпотечного договору, що встановив апеляційний суд.
		54.        Велика Палата Верховного Суду вважає, що вимога про визнання незаконним набуття ТзОВ «Кей-Колект» права власності на квартиру є неналежним способом захисту права позивачки. А тому висновок апеляційного суду про задоволення цієї вимоги є помилковим. У її задоволенні слід відмовити з наведених підстав.
		55.        Часткове задоволення позовних вимог апеляційний суд обґрунтував також тим, що кредитодавцю заборонено вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув, згідно з пунктом 7 абзацу другого частини одинадцятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів».
		56.        Позивачка вважала, що строк виконання зобов`язання був в односторонньому порядку змінений ПАТ «УкрСиббанк» шляхом надіслання вимоги № 138/30-81/2563 від 4 серпня 2010 року про повне дострокове повернення кредитної заборгованості. А вимога ТзОВ «Кей-Колект» про усунення порушень від 18 травня 2015 року (вих. № 90), на думку позивачки, є такою, що суперечить пункту 7 абзацу другого частини одинадцятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки позовна давність за кредитним договором минула. Натомість, ТзОВ «Кей-Колект» стверджує, що у позивача з відповідачем відсутні правовідносини, які регулюються Законом України «Про захист прав споживачів».
		57.        Велика Палата Верховного Суду вважає, що з огляду на те, що ПАТ «УкрСиббанк» відступило ТзОВ «Кей-Колект» не лише право вимоги за іпотечним договором, але й право вимоги за кредитним договором, позивачка як позичальник за останнім стала боржником нового кредитора - ТзОВ «Кей-Колект», що не змінює статус кредиту як споживчого та не відміняє дію на правовідносини сторін Закону України «Про захист прав споживачів».
		58.        Проте предметом цієї справи не є стягнення кредитної заборгованості. У ЦК України та в Законі № 1206-VII відсутня така підстава для припинення іпотеки як сплив позовної давності за вимогами кредитора за основним зобов`язанням. А висновки Верховного Суду України, викладені у постановах від 20 листопада 2013 року у справі № 6-126цс13, від 4 лютого 2015 року у справі № 6-239цс14, від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16 та від 14 вересня 2016 року у справі № 6-223цс16, які просить застосувати позивачка, стосуються інших, ніж у справі № 520/17304/15-ц, правовідносин.
		59.        Крім того, пункт 7 абзацу другого частини одинадцятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» не передбачає заборони та не обмежує іпотекодержателя у праві в порядку та у спосіб, визначені Законом № 1206-VII й іпотечним договором, задовольнити вимоги щодо невиконаного зобов`язання за рахунок предмета іпотеки (див. висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, викладений у постанові від 23 січня 2018 року у справі № 760/16916/14-ц; висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 15 травня 2017 року у справі № 6-786цс17).
		60.        З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду вважає, що довід позивачки про відсутність у ТзОВ «Кей-Колект» права на звернення стягнення на предмет іпотеки у зв`язку з пропуском позовної давності для звернення з вимогою за основним зобов`язанням, а також висновок апеляційного суду щодо застосування до спірних правовідносин приписів пункту 7 абзацу другого частини одинадцятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» є необґрунтованими.
		61.        Щодо визнання незаконною вимоги ТзОВ «Кей-Колект» про усунення порушень від 18 травня 2015 року (вих. № 90) апеляційний суд вказав, що вона є не правочином, а відповідно до статі 57 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи, одним із письмових доказів, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, якими обґрунтовані позов чи заперечення проти вимог позивача.
		62.        Велика Палата Верховного Суду погоджується з таким висновком апеляційного суду, оскільки визнання незаконною вимоги іпотекодержателя про усунення порушень не може бути самостійним предметом позову. Така вимога підтверджує, зокрема, намір іпотекодержателя реалізувати право на звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі іпотечного договору. А тому ця вимога є одним із письмових доказів, необхідних для підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, які входять до предмета доказування.
		63.        Щодо доводів касаційної скарги про те, що суд не з`ясував статус поручителя як другого відповідача Велика Палата Верховного Суду зазначає, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (див. висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц).
		64.        Оскільки позивачка зазначила поручителя співвідповідачем у цій справі, проте позовні вимоги до нього не заявляла, поручитель є неналежним відповідачем у цій справі.
		65.        Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		66.        З огляду на вказаний припис суд касаційної інстанції не може перевіряти ті доводи касаційної скарги, які стосуються встановлення фактичних обставин справи.
		(2)         Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		67.        Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
		68.        Згідно з частиною першою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
		69.        Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частина четверта статті 412 ЦПК України).
		70.        З огляду на висновки Великої Палати Верховного Суду щодо юрисдикції суду та суті спору рішення апеляційного суду необхідно скасувати у частині визнання незаконним набуття ТзОВ «Кей-Колект» права власності на квартиру, ухваливши щодо цієї вимоги нове рішення про відмову у задоволенні позову. У частині вимог про скасування запису в Держреєстрі суд апеляційної інстанції, ухваливши по суті правильне рішення, неправильно застосував норми права. А тому мотивувальну частину його рішення слід змінити з урахуванням висновків, сформульованих у цій постанові.
		Керуючись частиною першою статті 400, пунктом 3 частини першої статті 409, статтями 412, 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
		П О С Т А Н О В И Л А :
		1.    Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» задовольнити частково.
		2.    Рішення Апеляційного суду Одеської області від 26 грудня 2016 року в частині визнання незаконним набуття права власності скасувати; у цій частині ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
		3.    Мотивувальну частину рішення Апеляційного суду Одеської області від 26 грудня 2016 року змінити, виклавши її в редакції цієї постанови; в іншій частині рішення Апеляційного суду Одеської області від 26 грудня 2016 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Суддя-доповідач Д. А. ГудимаСудді:С. В. БакулінаН. П. Лященко В. В. БританчукО. Б. Прокопенко О. С. ЗолотніковЛ.  І .   Рогач О. Р .   Кібенко І. В .   Саприкіна В. С .   Князєв О. М .   Ситнік Л . М. ЛобойкоВ. Ю. Уркевич  О. Г. Яновська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...