Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 752/22184/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про захист немайнових прав фізичних осіб; Спори про захист честі, гідності та ділової репутації.
Надіслано для оприлюднення: 17.05.2019. Зареєстровано: 19.05.2019. Забезпечено надання загального доступу: 21.05.2019.

Номер судового провадження: 2/761/1509/2019

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Справа № 752/22184/16-ц
		Провадження № 2/761/1509/2019
		 
		РІШЕННЯ 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		       13 травня 2019 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:  
		головуючого    судді Юзькової О.Л.,
		            при секретарі             Горюк В.А.,
		за участі 
		позивача         ОСОБА_1 ,
		представника позивача ОСОБА_2 ,
		представника відповідача Сидоренко І.О., 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами  спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Інституту права та післядипломної освіти Міністерства юстиції України, третя особа: Міністерство соціальної політики України про захист честі, гідності та ділової репутації, відшкодування моральної шкоди,
		        ВСТАНОВИВ:
		 
		ОСОБА_1 звернулась до суду з даним позовом, зважаючи на наступне. Позивач є внутрішньо переміщеною особою і працює на посаді головного спеціаліста відділу планування видатків та фінансування бюджетних установ Фінансово-економічного департаменту Міністерства соціальної політики України. У серпні 2016 р. позивачу стало відомо від безпосереднього керівництва по місцю роботи, що відносно неї відкрито службове розслідування та передано на ознайомлення скаргу-листа від Інституту права та післядипломної освіти Міністерства юстиції України. Позивачем. на спростування неправдивої інформації щодо неї та її матері ОСОБА_3 (1944 року народження), було написано заперечення на ім`я директора фінансово - економічного департаменту Міністерства соціальної політики України у якому були викладені всі обставини проживання в гуртожитку. В своєму листі № 536 від 01.08.2016 р. відповідач зазначив інформацію, що не відповідає дійсності, зважаючи на наступне. Позивач та ОСОБА_3 проживали у гуртожитку до 10.09.2015 р. у кімнаті НОМЕР_1 , а після даної дати у кімнаті НОМЕР_2 і постійно сплачували та сплачують ненадані комунальні послуги; інформація зазначена у пункті 5 не відповідає дійсності , оскільки відмови позивача підписати надані договори не було, натомість було прохання надати заповнені договори і зазначенням розмірів оплати за послуги . Доказами на підтвердження спроб вияснити ситуацію є відповідні листи до уповноважених органів. Відповідач замість того, щоб врегулювати ситуацію і спірні питання, незаконними методами шляхом направлення наклепницького листа до роботодавця, намагається виселення позивач з гуртожитку фактично на вулицю. Переписка продовжується майже 8 місяців, що завдало позивачу моральну шкоду у вигляді нервових станів , внаслідок чого погіршився її стан здоров`я. За таких обставин на підставі ст.ст. 16,23,201,277,297,299,302 ЦК України ОСОБА_1 просить суд визнати недостовірною інформацію, яка була поширена відповідачем, стосовно того, що ОСОБА_1 проводила консультації внутрішньо переміщеним особам; зобов`язати Інститут права та післядипломної освіти Міністерства юстиції України письмово спростувати надану ним інформацію щодо надання ОСОБА_1 консультації внутрішньо переміщеним особам шляхом направлення листів до Міністерства Міністерство соціальної політики, Управління кадрового забезпечення Міністерства соціальної політики України: зобов`язати Інститут права та післядипломної освіти Міністерства юстиції України письмово надіслати ОСОБА_1. Письмові вибачення щодо неправомірного звинувачення у проведенні консультацій внутрішньо переміщених особам; зобов`язати Інститут права та післядипломної освіти Міністерства юстиції України відшкодувати ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 10 000,00 грн.
		Позов було подано ОСОБА_1 до Голосіївського районного суду м. Києва та ухвалою від 03.01.2017 року призначено до судового розгляду .
		В судовому засіданні 25.01.2018 р. за клопотанням представників сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Інституту права та післядипломної освіти Міністерства юстиції України, третя особа: Міністерство соціальної політики України про захист честі, гідності та ділової репутації, відшкодування моральної шкоди, зважаючи на положення ст.ст. 31,32 ЦПК України передано за підсудністю на розгляд до Шевченківського районного суду м. Києва. 
		Автоматизований розподіл здійснено 13.06.2018 р., протокол автоматизованого розподілу судової справи між суддями долучено до матеріалів справи.
		14.06.2018 року суддею Шевченківського районного суду м. Києва винесено ухвалу про прийняття справи до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
		07.08.2018 р. в адресу суду представником Інституту права та післядипломної освіти Міністерства юстиції України Сидоренко І.О . подано відзив де зазначено наступне. Відповідно до положень ч. 1 ст. 277 ЦК України на спростування недостовірної інформації має право особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення відносно неї та або членів її сім`ї такої інформації, причому така інформація має носити характер негативної. Надання консультації внутрішньо переміщеним особам з питань оплати за тимчасове проживання у гуртожитку державного навчального закладу не може вважатись негативною інформацією, оскільки надання таких консультацій не ганьбить честь, гідність та ділову репутацію особи, яка їх надає і свідчить про активну громадську позицію, принциповість консультанта та здатність відстоювати власну позицію. Справжня мета заявленого позову - намагання вплинути на суперечку між адміністрацією гуртожитку та тимчасово розміщеними в ньому внутрішньо переміщеними особами. Зважаючи на те, що інформація не є негативною, не підлягає спростуванню, відсутні і підстави для відшкодування моральної шкоди.
		Позивач ОСОБА_1 скористалась правом на збільшення позовних вимог та просила суд також стягнути з відповідача суму втраченої вигоди у розмірі 120 000,00 грн. у зв`язку із тим, що наслідок наклепу відповідача спровокувало неприязне ставлення колег та керівників до позивача, що змусило позивача звільнитися з посади. Позивач не влаштувалась на роботу, а тому відповідач повинен виплатити компенсацію в розмірі заробітної плати з розрахунку 5 000,00 грн. * на 24 місяці вимушеного прогулу = 120 000,00 грн. Зазначила, що саме відповідач зробив висновки про те, що поведінка ОСОБА_1 є неприпустимою для державного службовця і інформація до Міністра направлялась саме відповідачем. Наявні всі складові правопорушення та злочин відповідача є закінченим з моменту поширення відомостей, які ганьблять позивача. Фактично відповідач звинуватив позивача у порушенні Правил етичної поведінки державних службовців, отже інформація є негативною.
		В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 , її представник ОСОБА_2 підтримали заявлені вимоги, просили задовольнити в повному обсязі з заявлених у позові підстав.
		Представник відповідача заперечував щодо задоволення позову, зважаючи на те, що інформація, яку просить спростувати позивач не є негативною.
		Представник Міністерство соціальної політики України в судове засідання не з`явився, про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином, поважність причин неявки не повідомив. Не скористався правом направити в адресу суду пояснення по суті спору.
		Вислухавши пояснення учасників справи, дослідивши надані сторонами в порядку норм чинного процесуального законодавства докази та надавши їм належну оцінку суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову, зважаючи на наступне.
		Встановлено, що ОСОБА_1 має статус внутрішньо переміщеної особи ( про що свідчить довідка № 2 від 27.10.2016 року про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, виданої Управління праці та соціального захисту населення в місті Києві) та має фактичне місце проживання/перебування АДРЕСА_1 .
		В судовому засіданні учасниками процесу не заперечувалась та обставина, що будинок АДРЕСА_1 перебуває на балансі Інституту права та післядипломної освіти Міністерства юстиції України згідно із розпорядженням КМУ від 21.01.2015 р. № 42-р.
		Як свідчать надані ОСОБА_1 докази і це не заперечується представником відповідача, Інститутом направлено в адресу Міністра соціальної політики України лист №536 від 01.08.2016 року з повідомленням про те, що ОСОБА_1 . - головний спеціаліст відділу планування видатків та фінансування бюджетних установ Фінансово-економічного департаменту Міністерства соціальної політики України - надає консультації внутрішньо переміщеним особам з питань, що, на нашу думку, не входять до її компетенції, а саме з питань оплати за тимчасове проживання у гуртожитку державного навчального закладу, трактуючи Закон України «Про забезпечення праві свобод внутрішньо переміщених осіб2 на власний розсуд. В результаті проведених «консультацій» більшість внутрішньо переміщених осіб, що перебувають у гуртожитку Інституту, відмовились сплачувати за послуги.
		Крім того, у листі зазначено - «Вважаємо, що ОСОБА_1 своїми діями сприяє дестабілізації діяльності гуртожитку, побічно призводить до матеріальних збитків та може призвести до банкрутства державного навчального закладу.
		Також в листі висловлено прохання звернути увагу на неприпустиму поведінку ОСОБА_1 , несумісну з етикою державного службовця, який має здійснювати встановлені для своєї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій державного органу, а також дотримуватися принципів державної служби.
		Згідно по положень ст.. 200 ЦК України інформацією є будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.
		Відповідно до ст.. 5 Закону України «Про інформацію» кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб. 
		Положеннями ст. 27 Конституції України встановлено, що кожен має право на повагу його гідності.
		В свою чергу відповідно до ст. 299 ЦК України фізична особа має право на недоторканість своєї ділової репутації.
		Згідно до п. 15 Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27.02.2009 р. «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь - якій спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно та своєчасно здійснювати своє немайнове право. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджуються про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства вчиненні будь - яких інших дій (наприклад, порушення норм моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо). Під поширенням інформації слід розуміти, зокрема опублікування її у пресі, поширення в мережі інтернет. 
		Відповідно до ч. 1 ст. 277 ЦК України Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
		При цьому Пленум Верховного Суду України у вищезазначеній постанові також звернув увагу на те, що вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням. Відповідно до частини другої статті 47-1 Закону України «Про інформацію» оціночним судженням, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критики, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Таким чином, відповідно до статті 277 ЦК не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучі вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень ст. 10 Конвенції (п. 19 постанови).
		Позивач просить визнати недостовірною інформацію щодо проведення консультацій внутрішньо переміщеним особам. Зазначає, що зазначена інформація є негативною та порушує її немайнові права, ганьбить її честь і гідність.
		               В своїй постанові № 1 від 27.02.2009 р. Пленум Верховного суду України в п. 18 також роз`яснив, зо згідно з положеннями статті 277 ЦК ( 435-15 ) і статті 10 ЦПК ( 1618-15 ) обов`язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.
		               Під час розгляду справи представником відповідача зазначено, що інформація про надання консультацій не може ганьбити честь та гідність та ділову репутацію і свідчить ОСОБА_1 не надавала консультації внутрішньо переміщеним особам, проте 
		За приписами ч.ч 1-4 ст. 12 ЦПК України  цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
		При цьому за положеннями ч. 5 ст. 12 ЦПК України суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.
		В свою чергу  за положеннями ч.ч. 1,2 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
		Приймаючи рішення по суті спору, суд має зазначити про застосування положень цивільного процесуального законодавства щодо змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства.
		Доказами, відповідно до ст. 76 ЦПК України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
		Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, згідно до ст. 79 ЦПК України.
		В свою чергу положеннями ст. 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
		Так, матеріали справи містять лист Органу самоврядування населення «Будинковий комітет «Вулиця Кустанайська, 6» від 18.10.2016 р. за № 37/16 направлений в адресу Міністра соціальної політики Реви А.О. із зазначенням про те, що ОСОБА_1 ніколи і нікому нв гуртожитку консультацій не надавала.
		Проте, дана обставина не є підставою для задоволення вимоги позивача в частині визнання інформацію недостовірною та можливості її спростування з метою захисту прав позивача, оскільки не доводить порушення таких прав.
		Також не можуть бути покладені в основу рішення щодо захисту честі, гідності та ділової репутації листи до уповноважених органів , долучені до матеріалів справи, а саме до Генеральної прокуратури України та Міністерства юстиції України, які свідчать про наявний між сторонами конфлікт, а не порушення немайнових прав позивача у за`язку із доведенням Інститутом відповідної інформації.
		Крім того, суд не може взяти до уваги, з метою задоволення вимог позивача, твердження останньою про фактичне звинувачення відповідачем у порушені правил поведінки державних службовців, що безумовно порушує честь та гідність , з огляду на предмет спору - визнання недостовірною інформації щодо проведення консультацій з внутрішньо переміщеними особами, та з огляду на те, що Інститутом в даному випадку висловлено оціночні судження та критичні зауваження.
		З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено наявність сукупності обставин, з якими законодавець пов`язує можливість задоволення позову про спростування недостовірної інформації, захист честі, гідності та ділової репутації, а тому вважає за можливе відмовити у задоволенні позову в цій частині.
		Відповідно до положень ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
		Приписами ст. 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування, зокрема, і доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода)..
		Згідно до вимог ст. 280 ЦК України якщо фізичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права завдано майнової та (або) моральної шкоди, ця шкода підлягає відшкодуванню. 
		Зважаючи на те, що судом не встановлено обставин, які свідчать про порушення відповідачем особистих немайнових прав ОСОБА_1 відсутні підстави і для задоволення позову в частині стягнення моральної шкоди, упущеної вигоди.
		Виходячи з наведеного, керуючись ст.ст. ст.ст. 2-5,11-13,76-81,141,279,352,354 ЦПК України, ст. 27 Конституції України, ст.ст. 22,23,200,277, 299 ЦК України, Законом України «Про інформацію» , суд - 
		ВИРІШИВ: 
		 
		Позов ОСОБА_1 до Інституту права та післядипломної освіти Міністерства юстиції України, третя особа: Міністерство соціальної політики України про захист честі, гідності та ділової репутації, відшкодування моральної шкоди залишити без задоволення.
		Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду, в порядку ст.ст. 353-357 ЦПК України з урахуванням п. 15.5. Перехідних положень ЦПК України протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення . 
		Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
		Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Повний текст рішення виготовлений 17.05.2019 року 
		Суддя:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...