Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 333/7688/17 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти громадського порядку та моральності; Хуліганство.
Надіслано для оприлюднення: 20.05.2019. Зареєстровано: 21.05.2019. Забезпечено надання загального доступу: 22.05.2019.
Дата набрання законної сили: 08.05.2019
Номер судового провадження: 11-кп/807/250/19
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12017080040003880

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		        Дата документу 08.05.2019 Справа № 333/7688/17
		 
		 
		 
		 
		ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
		 
		Єдиний унікальний № 333/7688/17                 Головуючий в 1 інст.: ОСОБА_1 
		Провадження № 11-кп/807/250/19                 Доповідач в 2 інст.: ОСОБА_2 
		Категорія: ч. 2 ст. 296 КК України
		 
		УХВАЛА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		8 травня 2019 року                         м. Запоріжжя
		Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду в складі:
		головуючого ОСОБА_2 ,
		суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , 
		при секретарі ОСОБА_5 ,
		за участю прокурора ОСОБА_6 , 
		обвинувачених ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,
		захисників обвинувачених  адвокатів ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , 
		законних представників обвинувачених ОСОБА_11 , ОСОБА_12 ,
		потерпілої ОСОБА_13 ,
		представника потерпілих ОСОБА_13 , ОСОБА_14  адвоката ОСОБА_15 ,
		розглянувши в апеляційному порядку у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Запорізького апеляційного суду кримінальне провадження за апеляційними скаргами обвинуваченої ОСОБА_7 , законного представника обвинуваченої ОСОБА_7  ОСОБА_11 , потерпілої ОСОБА_14 , потерпілої ОСОБА_13 на вирок Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 27 липня 2018 року, яким
		 
		ОСОБА_7 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженка м. Запоріжжя, українка, громадянка України, студентка Запорізького педагогічного коледжу, зареєстрована та проживаюча за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судима,
		визнана винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК України та їй призначено покарання у вигляді 2 років позбавлення волі.
		На підставі ст.ст. 75, 104 КК України звільнена від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік, з покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.
		Запобіжний захід по кримінальному провадженню не обирався.
		 
		ОСОБА_8 ,  ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженка м. Запоріжжя, українка, громадянка України, студентка Запорізького професійного ліцею сервісу, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , проживаюча за адресою: АДРЕСА_3 , раніше не судима,
		визнана винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК України, та їй призначено покарання у вигляді 2 років позбавлення волі.
		На підставі ст.ст. 75, 104 КК України звільнена від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік, з покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.
		Запобіжний захід по кримінальному провадженню не обирався.
		Цивільний позов потерпілої ОСОБА_14 до законного представника обвинуваченої ОСОБА_8  ОСОБА_12 про стягнення моральної шкоди задоволено частково. 
		Стягнуто з ОСОБА_12 на користь ОСОБА_14 матеріальну шкоду в розмірі 584 грн. 25 коп. та моральну шкоду в розмірі 5000 гривень, на користь ОСОБА_13 моральну шкоду в розмірі 5000 грн.
		Цивільний позов потерпілої ОСОБА_13 до законного представника обвинуваченої ОСОБА_8  ОСОБА_12 та законного представника обвинуваченої ОСОБА_7  ОСОБА_11 про стягнення моральної та матеріальної шкоди задоволено частково. 
		Стягнуто солідарно з ОСОБА_12 та ОСОБА_11 на користь ОСОБА_13 матеріальну шкоду в розмірі 1845 грн. 56 коп.
		Стягнуто з ОСОБА_12 на користь потерпілої ОСОБА_13 оральну шкоду в сумі 5000 грн. 
		Стягнуто з ОСОБА_11 на користь ОСОБА_13 моральну шкоду в розмірі 3000 гривень.
		Долю речових доказів вирішено відповідно до ст. 100 КПК України, 
		 
		В С Т А Н О В И Л А:
		 
		Вироком суду ОСОБА_7 та ОСОБА_8 визнано винуватими у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК України, за наступних обставин.
		30 вересня 2017 року приблизно о 16 год. 30 хв., ОСОБА_7 спільно з ОСОБА_16 та невстановленою в ході досудового розслідування особою, матеріали досудового розслідування відносно якої виділені в окреме кримінальне провадження, маючи умисел на грубе порушення громадського порядку, з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується посяганням на суспільні відносини, задля збереження яких підтримується громадський порядок, з метою зриву масового заходу, прибули на громадський захід « ІНФОРМАЦІЯ_3 », який проводився у приміщенні закладу «Лофт Млин», який розташований за адресою м. Запоріжжя, вул. Сергія Серікова, буд. 30. 
		Після чого, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого діяння, передбачаючи настання суспільно-небезпечних наслідків, діючи за попередньою змовою групою осіб, з метою реалізації злочинного умислу, спрямованого на грубе порушення громадського порядку, що виразилось у демонстрації неповаги до загальноприйнятих норм моралі, побачивши потерпілих ОСОБА_14 та ОСОБА_13 , які є представниками ЛГБТ-спільноти, почали безпідставно провокувати конфлікт, грубо та нецензурно висловлюватись у їх бік, принижуючи їх людську честь та гідність, при цьому ОСОБА_16 нанесла удари потерпілій ОСОБА_14 в область голови та тулуба. 
		В свою чергу, потерпіла ОСОБА_13 з метою уникнення конфліктної ситуації вимагала від ОСОБА_7 , ОСОБА_16 та невстановленої в ході досудового розслідування особи, припинення протиправних дій у відношенні потерпілої ОСОБА_14 . 
		Далі, ОСОБА_7 , ОСОБА_16 та невстановлена в ході досудового розслідування особа, діючи спільно, з особливою зухвалістю, проявляючи свою зневагу до суспільства та існуючих правил та норм моралі в суспільстві, використовуючи свою чисельну перевагу та підтримуючи злочинні дії один одного, не зупиняючись на досягнутому, повалили ОСОБА_13 на землю та почали безпричинно наносити їй удари кулаками та ногами в область голови, тулуба та ніг, при цьому виражаючись у бік ЛГБТ-спільноти та потерпілих нецензурною лайкою, принижуючи їх честь та гідність. 
		В результаті злочинних дій ОСОБА_7 , ОСОБА_16 та невстановленої досудовим розслідуванням особи, потерпілій ОСОБА_14 спричинені тілесні ушкодження у вигляді закритого перелому кісток носа зі зміщенням кісткових фрагментів, синця з набряком м`яких тканин та садна в області спинки носа, які відносяться відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 2393 від 02.10.2017 р. до категорії легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я, а потерпілій ОСОБА_13 були спричинені тілесні ушкодження у вигляді струсу головного мозку, рани в області лоба зліва, які відносяться відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 2641 від 03.11.2017 р. до категорії легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я, а також садно в області лівого колінного суглоба, яке відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень.
		 
		В апеляційній скарзі обвинувачена ОСОБА_7 вважає вирок суду незаконним і необґрунтованим, а викладені в ньому висновки такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, просить вирок скасувати та призначити новий розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції.
		В обґрунтування своїх вимог зазначає, що в обвинувальному акті не були викладені фактичні обставини справи щодо спрямованості умислу, мотиву, мети та характеру дій кожного з учасників події, не зазначено, в чому саме полягали її дії, спрямовані на порушення громадського порядку та якими доказами встановлено мотив явної неповаги до суспільства.
		Вважає, що суд першої інстанції необґрунтовано зазначив про її прибуття на громадський захід з метою зриву масового заходу, оскільки вона випадково приєдналась до натовпу людей, де також випадково зустріла свою знайому ОСОБА_16 , яку в подальшому вона намагалась захистити від побиття зі сторони ОСОБА_13 та інших осіб, і жодного доказу, який підтверджує спрямованість її умислу на порушення громадського порядку та зрив масового заходу у вироку не наведено.
		Звертає увагу на те, що відеозапис, на якому нібито зафіксовано нанесення потерпілим тілесних ушкоджень, не містить повної картини події, і на ньому видно, що частина запису була вирізана, зокрема саме та частина, яка б підтвердила доводи обвинувачених, до того ж, вказаний відеозапис був отриманий всупереч встановленому законом порядку.
		Також зазначає, що під час судового розгляду не було враховано її вік та соціально-психологічні риси, що могло суттєво вплинути на результат судового розгляду, оскільки ситуація, в якій вона опинилась у той момент, була для неї незвичною і вплинула на її поведінку в нестандартній ситуації.
		 
		В апеляційній скарзі законний представник обвинуваченої ОСОБА_7  ОСОБА_11 вважає вирок суду незаконним і необґрунтованим, а викладені в ньому висновки такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, просить вирок скасувати та призначити новий розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції.
		В обґрунтування своїх вимог посилається на аналогічні доводи, що і обвинувачена ОСОБА_7 у своїй апеляційній скарзі та додатково зазначає, що під час судового розгляду було порушено право неповнолітньої ОСОБА_7 на захист у зв`язку з пасивною поведінкою адвоката, який не ставив необхідних запитань учасникам судового розгляду та не заявив клопотання про призначення психологічної експертизи обвинуваченої.
		 
		В апеляційній скарзі потерпіла ОСОБА_14 не оспорюючи встановлені судом фактичні обставини справи, доведеність вини ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та кваліфікацію судом їх дій, вважає призначене ОСОБА_7 та ОСОБА_8 покарання таким, що не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинувачених, внаслідок м`якості.
		В обґрунтування своїх вимог зазначає, що каяття обвинувачених носить формальний характер, вони не допомагали їй під час лікування та повністю заперечували нанесення моральної шкоди, а єдиним мотивом вчинення злочину є її приналежність до ЛГБТ-спільноти.
		Просить вирок в частині призначеного покарання змінити та призначити ОСОБА_7 і ОСОБА_8 покарання за ч. 2 ст. 296 КК України у вигляді 2 років позбавлення волі, на підставі ст.ст. 75, 104 КК України звільнити їх від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки, з покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.
		 
		В апеляційній скарзі потерпіла ОСОБА_13 також не оспорюючи встановлені судом фактичні обставини справи, доведеність вини ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та кваліфікацію судом їх дій, вважає призначене ОСОБА_7 та ОСОБА_8 покарання таким, що не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинувачених, внаслідок м`якості.
		В обґрунтування своїх вимог зазначає, що каяття обвинувачених носить формальний характер, завдану злочином шкоду їй так і не відшкодували, а єдиним мотивом вчинення злочину є її приналежність до ЛГБТ-спільноти.
		Також зазначає, що під час нападу на її адресу лунали образи, які спричинили їй душевний біль, у неї погіршився психологічний стан, вона зазнала приниження та почала відчувати страх, вимушена постійно вживати ліки, втратила можливість працевлаштуватись, боїться їздити громадським транспортом, виходити на вулицю, спілкуватися з людьми, до того ж, у неї залишився шрам на обличчі, який зіпсував її зовнішній вигляд, у зв`язку з чим вважає, що її позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди підлягають задоволенню в повному обсязі.
		Просить вирок в частині призначеного покарання змінити та призначити ОСОБА_7 і ОСОБА_8 покарання за ч. 2 ст. 296 КК України у вигляді 2 років позбавлення волі, на підставі ст.ст. 75, 104 КК України звільнити їх від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки, з покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 КК України, а також стягнути з ОСОБА_12 та ОСОБА_11 з кожної по 20000 гривень моральної шкоди.
		 
		8 травня 2019 року до Запорізького апеляційного суду надійшли змінені апеляційні скарги потерпілих ОСОБА_17 та ОСОБА_13 , підписані також їх представником  адвокатом ОСОБА_15 в яких вони просить викласти прохальні частини їх апеляційних скарг іншим чином, а саме вважати, що вони просять не змінити вирок в частині призначеного покарання, а скасувати та постановити новий, яким призначити обвинуваченим ОСОБА_7 та ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 296 КК України покарання у вигляді 2 років позбавлення волі кожній та звільнити їх від відбування покарання на підставі ст.ст. 75, 104 КК України з випробуванням з іспитовим строком 2 роки кожну. 
		Також в зміненій апеляційній скарзі потерпіла ОСОБА_13 виклала вимогу про зміну прохальної частини її апеляційної скарги в частині вирішення її цивільного позову за замість вимоги про зміну вироку в цій частині виклала вимогу про скасування вироку суду в частині стягнення з ОСОБА_12 та ОСОБА_11 на її користь моральної шкоди у сумі 5000 грн. та 3000 грн. відповідно.
		 
		Заслухавши потерпілу, її представника, обвинувачених, їх захисників, законних представників та прокурора, колегія суддів приймає рішення про відмову у прийнятті до розгляду вказаних змінених апеляційних скарг з огляду на наступне.
		Мотивуючи підстави для зміни апеляційних скарги, потерпілі та їх представник зазначають, що вимога про призначення більш суворого покарання в первісно поданих апеляційних скаргах була зазначена помилково, фактично є вони і в них просили призначити більш суворе покарання, але невірно сформулювали прохальну апеляційну скаргу, в змінених апеляційних скаргах вони просить призначити таке ж саме покарання.
		Разом з тим, виходячи з системного аналізу положень ст.ст. 408, 420 КПК України, зміна рішення суду першої інстанції в жодному випадку не може бути здійсненою шляхом погіршення становища обвинуваченого і в такому разі апелянт може заявляти лише вимогу про постановлення апеляційним судом вироку. 
		Отже вказані змінені вимоги до апеляційної скарги в разі їх задоволення можуть призвести до погіршення становища обвинувачених, що відповідно до положень ч. 4 ст. 403 КПК України прямо заборонено законом. 
		 
		Що стосується суді оскаржуваного вироку суду першої інстанції та поданих а нього апеляційних скарг, то заслухавши доповідь судді по справі, обвинувачених, їх захисників та законних представників, потерпілу та її представника, прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи, наведені в апеляційних скаргах, провівши судові дебати і надавши обвинуваченим останнє слово, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають з наступних підстав.
		Відповідно до вимог ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
		Суд першої інстанції згідно з вимогами ст.ст. 370, 374КПК України та відповідно до ст. 337КПК України вмежах пред`явленого ОСОБА_7 та ОСОБА_8 обвинувачення,встановивши фактичніобставини кримінальногопровадження,обґрунтовано прийшовдо висновкущодо обсягута доведеностіїх виниу вчиненнікримінального правопорушення,передбаченого ч. 2 ст. 296 КК України, виклавши їх у вироку. 
		В оскаржуваному вироку суд першої інстанції навів всі встановлені обставини, які відповідно до ст. 91КПК України підлягають доказуванню, а також виклав оцінку та аналіз досліджених в судовому засіданні доказів, зазначив підстави, з яких приймає одні докази та відкидає інші.
		Вина ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у скоєннікримінального правопорушення,передбаченого ч.2ст.296КК України підтверджується доказами, які були безпосередньо досліджені в судовому засіданні, а саме показаннями самих обвинувачених, потерпілих, свідків та дослідженими в судовому засіданні документами.
		Так, в суді першої інстанції, обвинувачена ОСОБА_7 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення визнала частково та пояснила, що 30 вересня 2017 року вона їхала в маршрутному таксі та побачивши натовп людей, вирішила до нього приєднатись. Серед молодих людей вона зустріла своїх знайомих дівчат, в тому числі ОСОБА_8 , пізніше вона побачила потерпілих ОСОБА_14 та ОСОБА_13 . Одна з дівчат почала нецензурно висловлюватись у сторону потерпілих з приводу їх сексуальної орієнтації, після цього вона бачила, як ОСОБА_8 нанесла потерпілій ОСОБА_14 удар кулаком в ніс, яка від удару обперлась об стіну та зажала ніс рукою. У цей момент ОСОБА_13 , побачивши, що сталось, почала відтягувати за курточку ОСОБА_8 від потерпілої ОСОБА_14 , а вона, побоюючись того, що ОСОБА_18 може побити ОСОБА_8 , вчепилась в ОСОБА_13 та повалила її на землю. Деякий час вони штовхались на землі, а потім вона встала та почала наносити ОСОБА_13 удари ногами в область тулубу, у цей же момент ОСОБА_8 стрибнула на голову ОСОБА_13 , після чого дівчата припинили наносити потерпілим удари.
		Обвинувачена ОСОБА_8 в суді першої інстанції свою вину у вчиненні кримінального правопорушення визнала в повному обсязі та зазначила, що 30 вересня 2017 року, знаючи, що в місті буде проводитись фестиваль рівності, вона з`явилась на місце його проведення зі своїми знайомими, в тому числі з ОСОБА_7 . Побачивши потерпілих, вона, через нетерпимість до їх сексуальної орієнтації, спочатку нанесла удар в область щелепи потерпілій ОСОБА_14 , а потім, після того як ОСОБА_13 намагалась відтягнути її від ОСОБА_14 , розвернулась та стала наносити удари ОСОБА_13 , яку у цей же час повалила на землю ОСОБА_7 . Додатково повідомила, що вони припинили наносити удари потерпілій тільки тоді, коли до них почали наближатись працівники поліції.
		Таким чином, в суді першої інстанції обвинувачена ОСОБА_7 , а в апеляційній скарзі і її законний представник заперечують факт наявності у обвинуваченої умислу на порушення громадського порядку з метою зриву масового заходу шляхом провокування конфлікту та нанесення тілесних ушкоджень потерпілим ОСОБА_14 та ОСОБА_13 .
		Позиція захисту зводилась до того, що обвинувачена ОСОБА_7 випадково потрапила до натовпу людей, заздалегідь не знала, що там проводиться масовий захід, натомість, вона дійсно била потерпілу ОСОБА_13 , але робила це для того, щоб захистити обвинувачену ОСОБА_8 від потерпілої ОСОБА_13 , яка могла нанести їй тілесні ушкодження. 
		Разом з тим, суд першої інстанції, дослідивши безпосередньо всі надані докази, прийшов до правильного висновку про неспроможність такої версії обвинуваченої ОСОБА_7 та доведення в повному обсязі її вини та вини ОСОБА_8 саме у вчиненні хуліганства групою осіб, оскільки сукупність досліджених доказів дає підстави зробити лише такі висновки.
		Так,потерпіла ОСОБА_14 в судіпершої інстанціїпоказала,що 30 вересня 2017 року вони з ОСОБА_13 хотіли потрапити на фестиваль рівності, для чого прийшли до місця його проведення. Через деякий час до неї підійшли 5 або 6 дівчат, стали навколо неї та почали ображати, висловлюючи своє незадоволення її способом життя. Деякий час дівчата ображали її словесно, а потім раптово почали бити. Після першого удару в область носу, який нанесла обвинувачена ОСОБА_8 , вона закрила обличчя руками та відчувала, що їй продовжують наносити удари по іншим частинам тіла.
		Потерпіла ОСОБА_13 в суді першої інстанції надала аналогічні пояснення та додатково повідомила, що до неї підійшла ОСОБА_7 та почала словесно ображати, сказала, що на фестиваль їх не пустить і відійшла в сторону ОСОБА_14 . Через декілька секунд ОСОБА_7 розвернулась до неї та сказала, що зараз ОСОБА_14 будуть бити, після чого ОСОБА_8 нанесла удар ОСОБА_14 . Разом з тим, вона намагалась відтягнути нападаючих від ОСОБА_14 , але їй також нанесли удар по голові, внаслідок якого у неї запаморочилось у голові. Після цього, ОСОБА_7 схопила її за куртку і вони впали на землю. Деякий час їй наносили удари ОСОБА_7 та ще 2-3 людини, яких вона не могла бачити. 
		Свідок ОСОБА_19 в суді першої інстанції показала, що 30 вересня 2017 року вони разом з ОСОБА_20 пішли на фотовиставку, де побачили натовп молодих людей, які повідомили, що не хочуть допустити проведення гей-параду. Через деякий час вона побачила, як до потерпілої ОСОБА_14 підійшли 5 або 6 дівчат, серед яких також були обвинувачені. ОСОБА_7 перша підійшла до ОСОБА_14 , почала її ображати, нецензурно висловлювалась з приводу її сексуальної орієнтації. При цьому ОСОБА_14 уникала конфлікту, спокійно відповідала особам, які ображали її. Коли вона та ОСОБА_20 відійшли від натовпу та дівчат, то подивившись назад, вона побачила, як потерпілих б`ють. ОСОБА_13 з ОСОБА_7 знаходились на землі, і піднявшись з землі, ОСОБА_7 стала бити ОСОБА_13 ногами в область тулубу, а ОСОБА_8 била потерпілу ногами по голові, а потім пригнула їй на голову. Додатково зазначила, що ні ОСОБА_14 , ні ОСОБА_13 не нападали на дівчат, а навпаки, вони захищались від нападниць та закривались від ударів.
		Свідок ОСОБА_20 в суді першої інстанції надала аналогічні показання, що і свідок ОСОБА_19 .
		Підстав не довіряти показанням потерпілих ОСОБА_14 та ОСОБА_13 , свідків ОСОБА_19 та ОСОБА_20 , які були попереджені про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання, а свідки також приведені до присяги, у суду не було, а в апеляційній скарзі не вказані ймовірні причини обмови обвинувачених з боку потерпілих та свідків.
		Показання вищезазначених потерпілих та свідків в суді першої інстанції є логічними та послідовними, вони повністю узгоджуються між собою та дослідженими судом першої інстанції документами. 
		Також суд першої інстанції на вимогу процесуального закону дослідив надані сторонами інші докази, яким зробив обґрунтовану оцінку.
		Так, з висновку експерта № 2393 від 2 жовтня 2017 року вбачається, що закритий перелом кісток носа зі зміщенням кісткових фрагментів, синець з набряком м`яких тканин та садно в області спинки носа у ОСОБА_14 у сукупності кваліфікуються як легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров`я (т. 2, а.с. 32).
		З висновку експерта № 2394-д від 2 жовтня 2017 року вбачається, що взаєморозташування потерпілої ( ОСОБА_14 ) і нападаючого в момент спричинення тілесного ушкодження могло бути будь-яким, при умові доступності відповідної ділянки тіла для нанесення удару. Виявлені тілесні ушкодження у ОСОБА_14 утворились не менш ніж від трьох травматичних дій (т. 2, а.с. 33).
		З висновку експерта № 2641 від 9 листопада 2017 року вбачається, що струс головного мозку, рана в області лоба зліва у ОСОБА_13 кваліфікуються як легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров`я. Садно в області колінного суглоба у ОСОБА_13 кваліфікуються як легкі тілесні ушкодження. Тілесні ушкодження утворилися в результаті ударів тупим (тупими) предметами (т. 2, а.с. 45-47).
		З висновку експерта № 2642-д від 9 листопада 2017 року вбачається, що взаєморозташування потерпілої ( ОСОБА_13 ) і нападаючого в момент спричинення тілесного ушкодження могло бути будь-яким при умові доступності відповідної ділянки тіла для нанесення удару. Виявлені тілесні ушкодження у ОСОБА_13 утворились не менш ніж від двох травматичних дій (т. 2, а.с. 48-50).
		З протоколу пред`явлення особи для впізнання від 30 вересня 2017 року вбачається, що потерпіла ОСОБА_14 серед пред`явлених осіб для впізнання, впізнала ОСОБА_8 , яка зображена в протоколі під № 4, та пояснила, що це особа, яка 30 вересня 2017 року нанесла їй тілесні ушкодження (т. 2, а.с. 56-58).
		З протоколу пред`явлення особи для впізнання від 30 вересня 2017 року вбачається, що потерпіла ОСОБА_13 серед пред`явлених осіб для впізнання, впізнала ОСОБА_8 , яка зображена в протоколі під № 4, та пояснила, що це особа, яка 30 вересня 2017 року нанесла їй тілесні ушкодження (т. 2, а.с. 59-61).
		З протоколу пред`явлення особи для впізнання від 6 жовтня 2017 року вбачається, що потерпіла ОСОБА_13 серед пред`явлених осіб для впізнання, впізнала ОСОБА_7 , яка зображена в протоколі під № 2, та пояснила, що це особа, яка 30 вересня 2017 року нанесла їй тілесні ушкодження (т. 2, а.с. 62-63).
		З протоколу пред`явлення особи для впізнання від 6 грудня 2017 року вбачається, що свідок ОСОБА_19 серед пред`явлених осіб для впізнання, впізнала ОСОБА_7 , яка зображена в протоколі під № 1, та пояснила, що це особа, яка 30 вересня 2017 року нанесла тілесні ушкодження ОСОБА_14 і ОСОБА_13 та виражалась в їх бік нецензурною лайкою (т. 2, а.с. 135-138).
		З протоколу пред`явлення особи для впізнання від 6 грудня 2017 року вбачається, що свідок ОСОБА_19 серед пред`явлених осіб для впізнання, впізнала ОСОБА_16 , яка зображена в протоколі під № 3, та пояснила, що це особа, яка 30 вересня 2017 року нанесла тілесні ушкодження ОСОБА_14 і ОСОБА_13 та виражалась в їх бік нецензурною лайкою (т. 2, а.с. 139-142).
		З протоколу пред`явлення особи для впізнання від 6 грудня 2017 року вбачається, що свідок ОСОБА_20 серед пред`явлених осіб для впізнання, впізнала ОСОБА_16 , яка зображена в протоколі під № 1, та пояснила, що це особа, яка 30 вересня 2017 року нанесла тілесні ушкодження ОСОБА_14 та виражалась в її бік нецензурною лайкою (т. 2, а.с. 143-146).
		З протоколу огляду речей від 9 жовтня 2017 року вбачається, що об`єктом огляду є оптичний CD-диск з відеозаписом з камери мобільного телефону, який був наданий до СВ Комунарського ВП Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області старшим інспектором Ювенальної превенції Сектору превенції Комунарського ВП ДВП ГУНП України в Запорізькій області майором поліції ОСОБА_21 , на якому зафіксовано, як ОСОБА_7 , із застосуванням фізичної сили, тримаючи потерпілу ОСОБА_13 за волосся, штовхає останню на землю, після чого ОСОБА_8 наносить не менше 6 ударів обома ногами в область голови та верхньої частини спини ОСОБА_13 . На 29 секунді відеозапису зафіксовано втручання співробітників поліції у вказані події та припинення протиправних дій ОСОБА_7 та ОСОБА_16 (т. 2, а.с. 65-66).
		Суд першої інстанції, вивчивши і дослідивши кожний доказ окремо з точки зору належності та допустимості, і в сукупності, з точки зору всебічності, достатності та взаємозв`язку, прийшов до правильного висновку, що ОСОБА_7 та ОСОБА_8 вчинили саме хуліганство групою осіб.
		Погоджуючись з висновками суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що вищенаведеними дослідженими судом доказами та обставинами, що ними підтверджуються, винуватість ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого їм кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК України, за фактичних обставин, встановлених судом у вироку, є об`єктивно доведеною поза розумним сумнівом.
		Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційних скарг обвинуваченої ОСОБА_7 та її законного представника про те, що визнаючи її винуватою у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК України, суд першої інстанції не врахував відсутність належних доказів на підтвердження її вини і не взяв до уваги докази її невинуватості.
		Так, потерпілі ОСОБА_14 та ОСОБА_13 надали суду повністю логічні та змістовні пояснення з приводу обставин вчинення щодо них злочину, їх показання повністю узгоджуються з показаннями допитаних в судовому засіданні обвинуваченої ОСОБА_8 , свідків та іншими дослідженими доказами.
		Крім того, з мотивувальної частини вироку вбачається, що суд першої інстанції вірно та об`єктивно оцінивши всі докази, в тому числі і надані стороною захисту, прийшов до висновку про неспроможність позиції захисту та зазначив підстави, з яких він приймає до уваги докази сторони обвинувачення та відкидає докази захисту.
		Так суд першої інстанції оцінивши в сукупності надані йому докази прийшов до вірного висновку, що версія ОСОБА_7 про те, що діяла вона з метою захисту ОСОБА_8 є неспроможною та повністю спростовується показаннями потерпілих, свідків та дослідженим в суді відеозаписом події, яким зокрема, зафіксовано, що потерпілі загрози обвинуваченим не становили, тілесних ушкоджень їм не наносили, а відповідно у обвинуваченої ОСОБА_7 були відсутні підстави для захисту ОСОБА_8 . Суд вірно встановив, що підчас події ОСОБА_7 розуміла, що дії ОСОБА_8 у відношенні потерпілої ОСОБА_14 носять протиправний характер. 
		Що стосується доводів апеляційних скарг обвинуваченої ОСОБА_7 та її законного представника з приводу покладення в основу обвинувального вироку в якості доказів показань потерпілих та свідків, які не доводять її вини у вчиненні кримінального правопорушення, то ці доводи також спростовуються матеріалами кримінального провадження, зокрема технічними записами судових засідань та мотивувальною частиною вироку, з яких вбачається, що показання потерпілих та свідків викладені в обсязі, необхідному та достатньому для встановлення фактичних обставин вчиненого злочину, щодо істотних обставин події їх показання є логічними і послідовними, вони повністю узгоджуються між собою в суді, також ці показання узгоджуються з показаннями допитаної в судовому засіданні обвинуваченої ОСОБА_8 , і не узгоджуються щодо істотних обставин вчиненого злочину лише з показаннями обвинуваченої ОСОБА_7 .
		Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційних скарг обвинуваченої ОСОБА_7 та її законного представника про відсутність в її діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК України, у зв`язку з відсутністю у неї умислу на порушення громадського порядку та зрив масового заходу, з огляду на наступне.
		Відповідно до п. 4 Постанови ПленумуВерховного СудуУкраїни №10від 22грудня 2006року «Просудову практикуу справахпро хуліганство»,  суди мають відрізняти хуліганство від інших злочинів залежно від спрямованості умислу, мотивів, цілей винного та обставин учинення ним кримінально караних дій. Дії, що супроводжувалися погрозами вбивством, завданням побоїв, заподіянням тілесних ушкоджень, вчинені винним щодо членів сім`ї, родичів, знайомих і викликані особистими неприязними стосунками, неправильними діями потерпілих тощо, слід кваліфікувати за статтями КК, що передбачають відповідальність за злочини проти особи. Як хуліганство зазначені дії кваліфікують лише в тих випадках, коли вони були поєднані з очевидним для винного грубим порушенням громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства та супроводжувались особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом.
		Відповідно до п. 5 Постанови ПленумуВерховного СудуУкраїни №10від 22грудня 2006року «Про судову практику у справах про хуліганство», за ознакою особливої зухвалості хуліганством може бути визнано таке грубе порушення громадського порядку, яке супроводжувалось, наприклад, насильством із завданням потерпілій особі побоїв або заподіянням тілесних ушкоджень, знущанням над нею, знищенням чи пошкодженням майна, зривом масового заходу, тимчасовим припиненням нормальної діяльності установи, підприємства чи організації, руху громадського транспорту тощо, або таке, яке особа тривалий час уперто не припиняла. 
		Суд першої інстанції в оскаржуваному вироку обґрунтовано встановив, що ОСОБА_7 та ОСОБА_8 своїми умисними узгодженими спільними діями нанесли потерпілим ОСОБА_14 та ОСОБА_13 легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров`я.
		З наведеного вище відеозапису видно, що на місці події було скупчення людей, частина яких була огороджена спеціальним парканом, на місці були присутні працівники поліції та спеціальні транспортні засоби. Все наведене свідчить, що обвинувачені не могли не розуміти, що відбувається масовий захід. Показання потерпілих та свідків поза розумних сумніві доводять, що дії обвинувачених, які не були знайомі з потерпілими, були направлені саме на порушення проведення цього заходу. Зокрема потерпілі підтвердили, що агресивна поведінка обвинувачених та інших осіб у натовпу була викликана лише сексуальною орієнтацію потерпілих. 
		Незважаючи на версію обвинуваченої ОСОБА_7 про те, що її протиправні дії почались випадково, в результаті виниклого між обвинуваченою ОСОБА_8 та потерпілими конфлікту, з метою недопущення нанесення потерпілою ОСОБА_13 обвинуваченій ОСОБА_8 тілесних ушкоджень, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про вчинення обвинуваченими саме грубого порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю, вчинене групою осіб.
		Безумовним підтвердженням цього є те, що вказані події відбулись в денний час доби у вихідний день під час проведення громадського заходу, конфлікт з потерпілими обвинувачені розпочали використовуючи малозначний привід, керуючись нетерпимістю до їх сексуальної орієнтації, провокували їх та нецензурно висловлювались на адресу потерпілих, протиправні дії обвинувачених супроводжувались намаганням зірвати масовий захід, а також те, що обвинувачені уперто не припиняли свої дій, перестали наносити потерпілим удари лише тоді, коли до них почали наближатись працівники поліції.
		Факт наявності на місці події значної кількості людей, які стали свідками протиправним дій обвинувачених, не викликає жодних сумнівів, оскільки вказані висновки повністю підтверджуються показаннями як самих обвинувачених, так і показаннями потерпілих та свідків, їх показання в цій частині є логічними і послідовними, і у колегії суддів відсутні підстави для визнання їх сумнівними.
		Доводи обвинуваченої ОСОБА_7 про те, що вона випадково потрапила до натовпу людей, заздалегідь не знала, що там проводиться масовий захід, а наносила удари потерпілій ОСОБА_13 лише для того, щоб запобігти можливому нанесенню тілесних ушкоджень обвинуваченій ОСОБА_8 , повністю спростовуються показаннями останньої, потерпілих та свідків, а також протоколом огляду відеозапису від 9 жовтня 2017 року.
		Так, обвинувачена ОСОБА_8 категорично показала, що вони зі своїми знайомими, в тому числі ОСОБА_7 , знаючи про день, час та місце проведення фестивалю рівності, свідомо з`явились туди, і нанесли удари потерпілим через свою нетерпимість до їх сексуальної орієнтації, а також зазначила, що саме обвинувачена ОСОБА_7 повалила ОСОБА_13 , після чого вони разом били її.
		Потерпіла ОСОБА_13 повідомила, що до неї підійшла саме ОСОБА_7 і почала словесно ображати, а після того, як вона намагалась відтягнути ОСОБА_8 від потерпілої ОСОБА_14 , саме ОСОБА_7 схопила її за куртку та повалила на землю, після чого деякий час разом з іншими особами наносила їй удари.
		Свідки ОСОБА_19 та ОСОБА_20 пояснили, що ОСОБА_7 перша підійшла до ОСОБА_14 та почала нецензурно висловлюватись з приводу її сексуальної орієнтації, а через деякий час вони були свідками того, як ОСОБА_13 та ОСОБА_7 знаходились на землі, піднявшись з якої, ОСОБА_7 почала бити ОСОБА_13 ногами в область тулубу. 
		Вказані свідки також категорично зазначили, що жодна ж потерпілих не нападала на дівчат, оскільки вони навпаки захищались від нападниць та закривались від їх ударів, і такі показання повністю підтверджуються протоколом огляду відеозапису від 9 жовтня 2017 року, з якого вбачається, що на відеозаписі не зафіксовано будь-які протиправні дії з боку потерпілих, вони не несли якоїсь загрози обвинуваченим, не ображали їх та не наносили їм тілесні ушкодження, тобто не вчиняли жодних дій, які б давали, або могли дати підстави для захисту обвинуваченою ОСОБА_7 обвинуваченої ОСОБА_8 .
		Колегія суддів не погоджується з доводами апеляційних скарг обвинуваченої ОСОБА_7 та її законного представника з приводу невідповідності обвинувального акту вимогам кримінального процесуального законодавства, оскільки наведені в обвинувальному акті фактичні дані в своїй сукупності дають повне уявлення стосовно кожного з елементів складу інкримінованого обвинуваченим кримінального правопорушення, що, у свою чергу, дає можливість зіставити фактичну складову обвинувачення з його юридичною формулою. 
		Всупереч доводам апеляційних скарг обвинувальний акт відповідає вимогам ст. 291 КПК України, в ньому повністю викладені фактичні обставини, в тому числі, зазначено про те, що обвинувачені мали умисел на грубе порушення громадського порядку, їх мотивом була явна неповага до суспільства, а метою  зрив масового заходу, а також детально викладений характер дій кожного з учасників події.
		У зв`язку з вищезазначеним, конкретність викладення фактичних обставин у даному провадженні в цілому, та в обвинувальному акті зокрема, жодних сумнівів не викликає.
		Доводи апеляційних скарг обвинуваченої  ОСОБА_7 та її законного представника про те, що відеозапис не містить повної картини події, і на ньому була вирізана частина запису, колегія суддів вважає такими, що не заслуговують на увагу, оскільки вказана позиція є лише припущенням та їх суб`єктивним відношенням до цього, а досліджений відеозапис не містить якихось істотних ознак, які вказують на його фальсифікацію, зміну чи пошкодження і навпаки цей відеозапис в повній мірі висвітлює події щодо істотних обставин даного кримінального правопорушення. 
		Також є необґрунтованими доводи апеляційних скарг в частині того, що вказаний відеозапис був отриманий всупереч встановленому законом порядку та повинен бути визнаний недопустимим доказом, оскільки з рапорту старшого інспектора ЮП СП Комунарського ВП Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області майора поліції ОСОБА_21 вбачається, що він під час несення служби по охороні громадського порядку на свій особистий телефон зафіксував події, під час яких потерпілим ОСОБА_14 та ОСОБА_13 були спричинені тілесні ушкодження, і після закінчення несення служби по охороні громадського порядку вказаний відеозапис було нею перенесено на CD-диск, для подальшого долучення до матеріалів кримінального провадження (т. 2, а.с. 64).
		30 вересня 2017 року вказаний диск на підставі ст.ст. 40, 93, 98, 100, 110 КПК України було визнано речовим доказом (т. 2 а.с. 67).
		9 жовтня 2017 року вказаний диск було оглянуто слідчим Комунарського ВП Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області старшим лейтенантом поліції ОСОБА_22 у відповідності до ст.ст. 104, 105, 106, 107, 223, 237 КПК України, за результатами проведення якого було складено протокол огляду речей, (т. 2, а.с. 65-66).
		З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що вказаний доказ є належним, допустимим та таким, що отриманий в повній відповідності до встановленого законом порядку, і жодних порушень вимог кримінального процесуального законодавства при його отриманні та оцінці не встановлено.
		Доводи апеляційної скарги законного представника обвинуваченої ОСОБА_7  ОСОБА_11 про те, що суд першої інстанції повинен був призначити психологічну експертизу обвинуваченої, є безпідставними, оскільки відповідно до вимог ст.ст. 7, 22, 26 КПК України кримінальне провадження повинно відповідати загальним засадам кримінального провадження до яких, зокрема віднесено змагальність сторін, яка передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом, встановлює рівність прав сторін кримінального провадження на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, а також, що функції державного обвинувачення, захисту та судового розгляду не можуть покладатися на один і той самий орган чи службову особу, та диспозитивність суду, згідно з якою суд у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом.
		Також є необґрунтованими доводи апеляційної скарги законного представника обвинуваченої ОСОБА_7  ОСОБА_11 про те, що під час судового розгляду було порушено право обвинуваченої на захист у зв`язку з пасивною поведінкою адвоката, оскільки, як вбачається з матеріалів кримінального провадження, ані обвинувачена ОСОБА_7 , ані її законний представник ОСОБА_11 в суді першої інстанції не скаржились на свого захисника, не виказували свого незадоволення тим, як він здійснює захист, не просили його замінити в порядку ст. 54 КПК України.
		Інші доводи обвинуваченої ОСОБА_7 та її законного представника щодо наявності сумнівів з приводу доведеності вини ОСОБА_7 є безпідставними та спростовуються наведеними доказами. 
		Доводи обвинуваченої про неповноту судового слідства, колегія суддів також вважає такими, що суперечать зібраним доказам, оскільки з матеріалів кримінального провадження та звукозапису судового засідання вбачається, що впродовж судового розгляду були допитані всі можливі свідки, ретельно досліджені докази по справі, які підтверджують обставини справи та якими в повному обсязі доведено вину обвинуваченої. 
		Доводам обвинуваченої у вироку обґрунтовано наведено критичну оцінку, оскільки позиція захисту має на меті уникнення від кримінальної відповідальності та повністю спростовується сукупністю досліджених належних та допустимих доказів.
		Що стосується доводів потерпілої ОСОБА_14 та потерпілої ОСОБА_13 з приводу м`якості призначеного обвинуваченим покарання, то, на думку колегії суддів, вони є необґрунтованими з огляду на наступне.
		У відповідності до ст. 65 КК України суд призначає покарання в межах, встановлених в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК України, яка передбачає відповідальність за скоєний злочин, враховуючи ступінь тяжкості скоєного кримінального правопорушення, особу винного, обставини пом`якшуючи та обтяжуючі покарання. Особі, яка скоїла кримінальне правопорушення, повинно бути призначено покарання, необхідне та достатнє для його виправлення та попередження нових злочинів.
		У відповідності до вимог ч. 3 ст. 374 КПК України, а також враховуючи роз`яснення, що містяться в Постанові Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», висновки з усіх питань, пов`язаних з призначенням покарання, необхідно належним чином мотивувати у вироку.
		Як вбачається з мотивувальної частини вироку, суд, призначаючи ОСОБА_7 та ОСОБА_8 покарання, виконав вимоги ст. 65 КК України, а саме: врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відноситься до категорії злочинів середньої тяжкості, визнав щире каяття та вчинення злочину неповнолітньою за обставини, що пом`якшують покарання, встановив відсутність обставин, що обтяжують покарання.
		За наявності сукупності цих обставин, а також з урахуванням того, що обвинувачені раніше не судимі, за місцем навчання характеризуються задовільно, на обліку у нарколога та психіатра не перебувають, за висновками досудових доповідей органів пробації ризик вчинення ними повторного кримінального правопорушення є низьким, а їх виправлення без позбавлення або обмеження волі не певний строк можливе та не становить високої суспільної небезпеки для суспільства (т. 1 а.с. 82-87, 102-107), судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції з приводу того, що виправлення та перевиховання, а також попередження вчинення нових злочинів обвинуваченими можливі із застосуванням звільнення ОСОБА_7 та ОСОБА_8 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст.ст. 75, 104 КК України з покладенням певних обов`язків, передбачених ст. 76 КК України, що буде додатковим дієвим засобом забезпечення їх належної поведінки в майбутньому.
		Відповідно до положень ст. 414 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
		Судова колегія вважає, що розмір призначеного ОСОБА_7 та ОСОБА_8 покарання відповідає тяжкості вчиненого ними кримінального правопорушення та даним про їх особи, а також відповідає критерію справедливого покарання, відповідає вимогам ст. 65 КК України та його меті.
		При цьому, як вбачається з вироку суду,  ОСОБА_7 та      ОСОБА_8  покарання за ч. 2 ст. 296 КК України було призначене не в мінімальних межах санкції, що також не свідчить про несправедливість призначеного обвинуваченим покарання через його м`якість.
		Що стосується тривалості встановленого вироком суду іспитового строку 1 рік, який як вважать в апеляційних скаргах потерпілі, є недостатнім, то колегія суддів приходить до таких висновків. 
		Згідно до частини 3 статті 75 КК України тривалість іспитового строку та обов`язку, які покладаються на особу, звільнену від відбування покарання з випробуванням, визначаються судом. 
		Тобто тривалість вказаного строку є питанням виключно судової дискреції в його межах, визначних законом. 
		Так у відповідності до ст. 75 КК України цей строк визначається судом в межах від одного до трьох років. Що стосується неповнолітніх, то при призначенні покарання суд обмежений правом встановити цей строк тривалістю від одного до двох років, як про це зазначено в частині 3 статті 104 КК України.
		З урахуванням конкретних обставин кримінального правопорушення, його тяжкості та наслідків, даних про особи обвинувачених та їх ставлення до скоєного, колегія суддів приходить до висновку, що у суду першої інстанції були відсутні підстави для визначення іспитового строку в максимальних межах, передбачених ч. 3 ст. 104 КК України, з огляду на що апеляційні скарги потерпілих в цій частині не підлягають задоволенню. 
		Що стосується доводів апеляційної скарги потерпілої ОСОБА_13 з приводу розміру моральної шкоди, завданої їй, яка підлягає відшкодуванню, то колегія суддів вважає, що рішення суду про відшкодування законними представниками обвинувачених ОСОБА_12 та ОСОБА_11 моральної шкоди потерпілій у розмірі 5000 гривень та 3000 гривень відповідно, є обґрунтованим, а розмір стягнутої суми відповідає обставинам, які настали для потерпілої після скоєння кримінального правопорушення щодо неї.
		Не погоджується колегія суддів і з доводами апеляційної скарги потерпілої з приводу того, що суд першої інстанції не дотримався вимог розумності, виваженості та справедливості при вирішення питання про розмір моральної шкоди.
		Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.
		При визначенні розміру моральної шкоди, яка підлягає стягненню із законних представників обвинувачених на користь потерпілої ОСОБА_13 , суд взяв до уваги те, що остання безумовно зазнала страждань внаслідок заподіяння їй тілесних ушкоджень та образ з боку обвинувачених, разом з тим суд першої інстанції виходячи з засад розумності, застосовуючи принципи виваженості та справедливості і враховуючи майновий стан сімей обвинувачених, прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення цивільного позову частково і підстав для збільшення розміру відшкодування за доводами апеляційної скарги колегія суддів не вбачає. 
		Істотних порушень органами досудового слідства чи судом норм кримінально-процесуального закону, які були б підставою для скасування вироку, колегією суддів не встановлено.
		На підставі зазначеного, керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 418, 419КПК України, колегія суддів, -
		 
		У Х В А Л И Л А :
		 
		Апеляційні скарги обвинуваченої ОСОБА_7 , законного представника обвинуваченої ОСОБА_7  ОСОБА_11 , потерпілої ОСОБА_14 , потерпілої ОСОБА_13 залишити без задоволення.
		Вирок Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 27 липня 2018 року у відношенні ОСОБА_7 , ОСОБА_8 за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК України, залишити без змін.
		Ухвала суду набирає законної сили з моменту оголошення.
		Касаційна скарга на ухвалу може бути подана протягом трьох місяців з дня її оголошення безпосередньо до Верховного Суду.
		 
		Судді:
		ОСОБА_2          ОСОБА_3          ОСОБА_4

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...